#не було світла

[istoma-v-doma]

Різдво/2024/думки

З 6тої ранку було чутно вибухи досить близько,бо хвиля пішла по всьому будинку. Аварійне відключення світла,води,опалення. Мобільна мережа на нулі. Хвороба. Стан емоційний на нулі максимальному тож про яке свято мова? Це крихта надії...але на що? Ми ж про майбутнє хіба шо мріємо,а живемо моментом..біль за всі новини,біль за постраждалих,біль за військових,біль за тих хто вже не з нами,біль за захоплені території,за людей в окупації,за жінок хто залишився самотніми,за дітей...в мені наче суцільний біль

[kekineko]

я не знаю що буду без нього робити, я вимовила ці слова вголос

але якщо я скажу причину, то більшість напевно подумають що це дивно. хоч і байдуже але.. класно було б якби хтось зрозумів

у мого улюбленого веброману, який я читала два роки, залишилося всього лише 500 сторінок

я почала його, коли ще жила в гуртожитку. як зараз пам'ятаю, було дуже холодно через пост��йні відключення світла, без грошей і без друзів поруч

я почала читати бо мені не було чого робити, і це стало моїм ескапізмом. взагалі я ще з дитинства тікала з реальності, у книжки абощо

це доходило до такого ступеню що я хуй на справжнє життя клала інколи, і мені було максимально байдуже на інших, що я їла скільки спала - я жила історією, в важкі моменти поруч зі мною стояли персонажі і коли не знала як вчинити уявляла їх на моєму місці

і тут уявіть - історія про персонажа який був таким самим як і я

мене ніхто і ніколи ще так не розумів. я жила ним і говорила тільки про нього і події що відбувалися з ним. гіперфіксація то зникала, то з'являлася, але я завжди знала що ця історія зі мною поруч.

а тепер її не буде. я прям відчуваю як від мене відривають якусь частину душі, і мені дуже страшно. бо я забула як це йти далі без чогось що мотивує існувати

[meowluox]

годину виписувала думки стосовно сьогоднішніх усвідомлень навіть докопалась до причини чому це так сильно вплинуло на мене навіть знайшла пояснення того від якого стану вона це сказала це заспокоїло мене. бо проблема не в тому яка я прекрасна для неї і не в тому що я була надто високо і це моя провина. ні.

справа була просто в тому що вона не мала сил піднятись до мене тому було легше змусити себе повірити в те що ніхто не встані до мене піднятись. що я приречена на самотність через те наскільки високо.

я розумію і більше не звинувачую її.

але я не винна в тому як вона почувалась. це її вибір — залишитись позаду і боятись висоти і світла. яка мені тепер нахуй різниця?

я вже обіцяла собі це але проговорю ще раз бо ця обіцянка тепер має додатковий глибший сенс:

я обіцяю собі не зупинятись у своєму розвитку та зростанні не дивлячись ні на що і ні на кого. я обіцяю собі не ховати справжню себе наскільки б "завеликою і зависокою" я не здавалась іншим. це не моя провина. це моя характеристика.

я дійшла до неї завдяки своїм зусиллям і не планую збавляти темп. ті хто не в стані метчитись зі мною в цьому плані просто залишаться позаду а я піду далі.

все так просто.

мені не шкода. все є так як є.

[poisonousmelissa]

Треба було робити кардіо тренування щоб була дихалка 10 хвилин таротити зі швидкістю світла, бо я задихаюсь.

Викладач підправив презентацію і тепер я встигаю. Треба ще з викладачем прочитати це все, підготувати питання і завтра можна йти на попередній захист.

Забавно, я зігрілась і мені тепер не холодно

[miserable-tea]

Сьогодні планувала з бесті посмажити разом деруни, і + була попросила в тата ґроши шоб подарувати їй за дн...типу все б нічо, я готувалася з вчорашнього дня 😔🙏

А за 10 хв до вимкнення світла дізналася що вона не приїде 😇🙏....

Чому раніше не можна було написати шо ти не приїдеш .....

I am angry. 👹

Прийдеться деруни самій смажити, не те щоб я зла через це, в якійсь мірі навіть рада, але шо мені з ґрошима робити 😭😭 ми ще не скоро побачемося....

[zlabjola]

Я наче виспалася сьогодні, але все одно почуваюся виснаженою. Так, наче не спала пів ночі. Вчора ввечері не було світла, вимкнули одразу як прийшла. Довелося чекати, бо треба було помити голову і висушити. Вирішила, що приготую їсти ��оки чекаю. Після всього ще змусила себе змінити постіль, аби не лягати в стару з чистою головою. Давно вже час був.

Зі вчорашнього дні знову тягнуться проблеми з технікою на роботі. Мене це вже дістало. Директор був зайнятий весь день, довелося чекати і в останні 30 хвилин виявилося, що проблеми ще й з іншою машиною.

Це все нічого, я вже звикла, але це якби не приховані звинувачення. Таких проблем з друком не було ні у нього ні у наставниці, що працювала до мене. Не було також у неї, коли вона мене заміняла. Але в той період в принципі не проявлялися ці речі. Плюс я не знаю, як довго з цією машиною дійсно працював директор. Спочатку він часто питав про те, що я роблю при друці. Думав, мабуть, що я просто роблю щось не так. Але я не один раз друкувала в його присутності і наставниці і навіть сервіс-інженерів, що приходили. І ніхто нічого не сказав. Я роблю все так, як мене навчили. Але тепер він переключився на період заміни деталей, що може я щось прогледіла, коли сервіс-інженери міняли. Може вони щось зламали і я пропустила.

Але я що, блять, механік? Я звідки знаю. Навіть він і наставниця не шарять що там всередині і як що куди ставиться, а працювали понад півтора року. Директор взагалі не перший раз з принтерами цієї фірми працює. Яким чином я працюючи на той момент другий місяць мала щось там помітити? Я могла побачити тільки якби вони реально щось зламали велике. Змусив шукати коли і що міняли. Хоча знову ж таки, я не веду облік, я не плачу за ці деталі. Усі рахунки надсилаються йому. Він все це має і може знайти сам. Мені просто пощастило, що я про всяк випадок усе записувала. Схоже, доведеться записувати взагалі усе. Останні пару разів я цього не робила, бо всеодно мені толком не пояснюють нічого. Але тепер я так не робитиму.

[panimoonchild]

«Теодори з Васюківки» - top-tear видання

Краса безмежна. Підбір кольорів. Запах нової книжки - моє заспокійливе 😌

Скромно, але влучно🤌

Який почерк👌 Випадково не шульга.

Улюблена частина🥺

Це в Наталі не було світла, тому я читаю паперову, а не онлайн книжку😅

[plupk]

з кожним днем все складніше чомусь радіти, і все легше відчувати сум.

не можу зрозуміти звідки береться бажання від всіх закритись.

не розумію, як можна не ненавидіти себе. просто не можу уявити. намагаюсь згадати як це було в минулому - не пам'ятаю. ніби на це просто не звертав уваги і проблеми були зовсім іншими.

ще мені дуже хочеться когось полюбити. але я не вірю, що це комусь потрібно. не вірю, що я колись змогу вгамувати свої думки, щоб це не заважало.

був день народження. і от мені вже 20. відчуваю себе ще більшою нікче��ою. але я до цього готувався кілька місяців, тому все пройшло не так погано як очікувалось. було лише складно в момент, коли вітала бабуся і в кінці додала "і люби себе". в неї чомусь навертались сльози, а я намагався перестати думати, як я себе ненавиджу.

психотерапевтка пішла у відпустку, тому ці два тижні я скоріш за все буду більше сюди писати. це справді допомагає, коли в голові велика кількість думок.

з відключеннями світла жити трохи важче. добре, що зараз немає навчання. проте це сильно втомлює, коли ти не можеш нічого спланувати. я багато лежу, багато сплю. став гірше їсти, проте є бажання це трохи змінити.

став займатись пет-проектом. він не тільки складається з програмування, тому мене це цікавить трохи більше. я зміг налаштувати оплату і видачу фіскальних чеків, аби все було правильно. це вартувало величезних сил, проте сам проект не зможе окупитись. це просто цікавий досвід.

не знаю, як можуть поєднуватись бажання закритись і відчуття самотності. вони ніби суперечать один одному. а всередині мене це наче ок.

точно знаю, що не хочу відчувати тривожність. але засоби, які доступні зараз - мені не подобаються.

друг шукає роботу. останніми днями часто зідзвонюємось з цього приводу. а ще через те що я зайшов подивитись вакансію на сайт з пошуку роботи - мені прийшла пропозиція від якоїсь компанії. можливо піду на співбесіду, якщо покличуть. хоча мені подобається моє теперішнє місце роботи.

чомусь дуже сильно почали бісити соцмережі. раніше це приносило якусь нову цікаву інформацію. тепер це просто засіб себе виснажити.

[ruushinynerve]

Схоже з електроенергію дійсно буде все дуже погано. Я не готова знову пережити таку зиму. Серйозно. Я вже починаю відчувати це пригнічення і депресивний стан від згадок як це все було неприємно, холодно і важко.

Одне це змушує мене думати про переїзд навіть не будучи повністю готовою. Тобто, не всі ж їхали чітко знаючи де будуть працювати, де жити і тд, але ж впорались? Я не знаю. Все це дуже лякає, але жити так без світла і тепла я більше не хочу.

[rey-solros]

Купив кольорові ручки і хочаб було чим зайнятися коли не було світла

[magicalkryptonitefox]

Є у мене одна фантазія щодо Адара...

пам'ятаєте як він в розмові з Елрондом згадував Меліан із Валар?

"Ти успадкував красу своєї праматері Меліан із Валар..."

Хоча? якщо він хотів згадати предків Елронда і зробити йому комплімент логічніше було б сказати що він успадкував красу Лутієн бо була найпрекраснішою серед Дітей Ілуватара?

"Серед співу солов'їв Адара вела пісня прекрасна і чаруюча, він йшов по невидимій стежині, оплутаний чарами наче прив'язаний все глибше і глибше заходив в ліс і тіні тягнулися до нього

В глибинах Нан-Елмоту на галявині, над якою мерехтіли зорі, а там стояла Меліан; він поглянув на неї з темряви й угледів у її обличчі світло Аману. І вона глянула на нього огорнутого тінями, він ховався в них соромлячись свого знівеченого вигляду, але не міг відвести від неї погляду, і не було на її обличчі ні тіні відрази чи страху.

І вперше він відчув, що залишились у ньому дещиця світла, що здатен він ще відчувати щось чисте і ніжне ... але не встиг і кроку зробити, як на галявину вийшов Елве, Меліан мовчала не відводячи погляду від дерев де в їх густих тінях ховався Адар, тоді Елве підійшов до неї і взяв за руку, а прекрасна пісня яку чув Адар стихла і відчув він всю біль втрати і гіркоту розчарування, а також ненависть і чорну заздрість і темрява навіки вкорінилася в його серці і душі, і дав він мороку поглинути себе, прийняв Мелькора як свого володаря..."

[foolish-neko-reads]

Зібрання творів Амброуза Бірса

Хоч Бірса й пов'язують з творчістю Лавкрафта, який вважав Бірса своєю "музою" та захоплювався ним, передусім він був прозаїком військової тематики. Його оповіді про військових суцільно присвячені Громадянській війні в США, протистоянню ідеалів півночі та півдня, красі й жаху війни. Але пам'ятають його також й за химерні оповідання про містичні випадки у цивільному житті.

Кілька років тому мені ці оповідання здалися б піднесеними, якимись наївно-пишними, нарочито сентиментальними. З прикрашенням війни як явища, деяким навіть захопленням естетикою протистояння з обох боків. Але зараз, коли Україна відбиває геноцидальну агресію росії, це просто складно читати. Це інша епоха, інші часи, інші люди, інший континент, інша держава, інша мораль, але все одно неможливо не асоціювати описи війни з подіями сьогодення. Й це та причина, з якої мені просто не вистачить менталки читати книги про російсько-українську війну - мені боляче просто жити. Боляче читати про війну чужого мені народу у 1860х. Боляче від новин, боляче бачити повернених з полону, цивільних жертв. Я просто не витримаю. Якщо чесно, складно було навіть не кинути читати Бірса.

Його оповідання про цивільних чимось нагадують О. Генрі, якби той писав жахастики. Є щось таке сентиментальне та навіть передбачуване у містичних історіях Бірса. У цьому його вини немає, я звинувачую сучасне перенасичення інформацією та жанрами. Люди бачать стільки сюжетів у кіно, театрі та літературі, що їх складно здивувати. Але Бірс мене здивував.

У своєму оповіданні "Дорога в місячному світлі" він виклав історію злочину та трагедії, які спричинив чоловік своїй родині. Надумавши собі, що дружина його зраджує, він підлаштував її вбивство. Дружина не підозрювала чоловіка, а тому навіть не думала йому помститися. Усвідомивши, що вона примарою застрягла на цьому світі, вона лише хотіла попрощатися з любими чоловіком та сином. Вона хотіла втішити їх й почути втішливі слова для себе. Для розкриття сюжету Бірс викладає події від трьох осіб - сина, батька та матері. І оповідь від особи матері я неіронічно вважаю чи не найкращим з усього, що написав Бірс.

Він описує, що привиди не бачать сонячного світла, вони бачать лише місячне. Отже, удень вони блукають у непроглядній темряві, а вночі можуть бачити світ лише у тьмяному світлі місяця, якщо він не сховається за хмарами. Така концепція примарного світу мене дуже вразила. Це не лише дотепно та лірично, а й дійсно моторошно, тривожно. Уявляючи світ привидів, де вдень усе поглинає абсолютна темрява, а вночі все постає химерним та тьмяним у слабкому місячному сяйві, можна відчути сироти на шкірі. Мені дуже сподобалась ця ідея.

Бірсу взагалі була цікава тема привидів, що видно з того, як багато його творів присвячені заблукалим душам. Його оповідання цілком можна читати замість кріпіпасти темної ночі, хіба що ліричний стиль навіває радше містичні настрої, аніж переляк.

[gwenllianwales]

Поки не було світла, я погралась з листуваннями! Якщо вам буде до вподоби, я придумаю ще щось цікавеньке в такому ж стилі

[poisonousmelissa]

Це та сама книга яку я прочитала зі швидкістю світла і до якої в мене змішані почуття

Давайте зробимо вигляд що фото нормальне, бо у рорк навіть назву не підписує, лише штрих код, а фізичний примірник я вже віддала бабусі.

Книга тоненька всього ~150 сторінок. ��итається швидко і в цілому задумка досить цікава. Особливо коли в кінці складається вся картина. В цей момент всі нелогічні моменти стають зрозумілими, але менш логічними вони бути не перестають.

По суті ми читаємо про спотворені спогади головного героя який ганяється за чоловіком через якого, на думку головного героя, почалась чорна полоса в житті гг. І мені було дуже не цікаво про це читати, хоча там були і непогані моменти які натякали на потойбічя.

І тільки в кінці коли головний герой нарешті добирається до чоловіка, за яким бігав всю книгу ми дізнаємося, що сам гг і винен в усьому.

Якщо ви не читали книгу і не боїтесь спойлеру, хоча мені здається я вже досить сильно все спойлернула то у гг був поганий день, все валилось з рук, кіт пролив молоко на ноут і гг закатував кота, вдарив дружину і поїхав кататися на машині, де заховалась його донька і трапив у аварію. Він вижив, донька — ні. Дружина через це вкоротила собі віку. А нічого було кота чіпати нерозбірлива лайка в сторону головного героя, бо кіт то святе. І щоб про це все дізнатися треба було дочитати до кінця. Бо саме у кінці гг і пригадує все.

Але найбільшим розчаруванням для мене стало те, що в епілозі гг живий здоровий і живе своє краще життя. І хоча кіт теж живий, але я вважаю, що гг повинен спокутувати свою провину за те що зробив з бідною тваринкою.

Взагалі на книгу багато гарних відгуків і частково я з ними згодна. Можливо я тупо не цільова аудиторія книги. А можливі і ні.

В цілому мені сподобалась задумка, а от як написано не дуже.

[zlabjola]

Останні пару років, з огляду на ситуацію в країні (особливо після відключень світла) весна мені подобається. Зараз хороша погода. Зручно не носити купу одягу. Особливо пуховик який ще і місця багато займає. Але це дивне відчуття з минулих років не ділося нікуди. Наче щось не так. Воно дійсно не так, не така погода, тиск, не така щільність повітря, навіть запах. Усі характерні зміни пори року. Але я наче не звикаю до них. Хоч це і відбувається кожного року. І це саме навесні. Всередині свербить неспокій. Можливо через те, що одягу менше. Я не люблю, коли не можна накинути якусь куртку зверху щоб закрити плечі. Але це ще щось. Не тільки через одяг. Я іноді відчуваю це і вдома, коли в кімнату заходить свіже весняне повітря.

І так завжди було. Ще зі школи. Раніше я думала, що це може через контрольні і екзамени вкінці року. Але зараз я закінчила навчання в принципі і всеодно. Якийсь дискомфорт.

Зазвичай я це ігнорую. Погода чудова, взагалі ідеальна. Тож не варто собі дозволяти пропускати цей чудовий і короткий період зациклюючись на дискомфорті.

Але до футболок я поки не готова.

[peachgull]

Поки не було світла, то сидів довбав oc maker з пінтереста