#елементарно

[girl-with-demons-in-her-soul]

Самотність зжирає мене зсередини. Не можу бути відкритою абсолютно ні з ким. З коханим не можу, бо він буде мене засуджувати, та й ми надто різні, щоб порозумітися. З іншими не можу, бо надто близьке спілкування ніколи не призводило ні до чого хорошого.

Наче і гарно провели вечір з коханим та його братом, але все ж розійшлися не по моїй ініціативі і я почуваюся не вельми добре. Дуже і дуже самотньо, аж розриває зсередини. Хочеться плакати і вішатися всім на шию, хоча це надзвичайно тупо.

Боялася писати в тамблер, бо коли останній раз писала про свій вік, то отримала, що мені "тільки 22 і все життя попереду". Та я все прекрасно розумію, що все сотні раз зміниться, але толку, якщо я не бачу майбутнього? якщо я абсолютно не бачу світла в кінці тунелю і не почуваюся щасливою, бо не маю з ким елементарно поділитися своїми почуттями і не маю людини, яка б так само хотіла мною набутися як я нею?

Загалом, життя лайно і я не бачу сенсу його продовжувати. Це все просто прірва, а я чомусь існую.

Чомусь, коли я недавно потрапила в аварію, то вижила.

Чомусь недавно моя електричка, в якій я їхала, збила не мене, а п'ятидесятирічного чоловіка.

Смерть десь ходить по моїх п'ятах, але не здатна мене звільнити. Мабуть, я і її дістала своєю драмою, тому вона просто насміхається наді мною.

Ненавиджу себе і світ.

Як жити далі - поняття не маю.

А мені ж всього 22...

[kalceferia]

Купила доглядової косметики на 2к і зранку не змогла затестити бо вже з мейком, попросила хлопця...

Ця булочка погодилась на мої 30хвилинні тортури 🌚

Доречі, мене трохи харить цей стереотип що хлопці проти користування доглядовою косметикою. Елементарно гігієнічна помада аби губи не тріскали. Так от мій молодий мужчина був кардинально проти того всього на початковому періоді наших стосунків. Але мені вдалося його приручити, тепер ми можемо вдвох сидіти в масочках і кайфувати 😁, а все, до речі, почалося з гігієнічної помади))

Хлопці, а ви що думаєте на рахунок бюті-процедур?

[nadehika]

Дякую всім хто тримав за мене кулачки) Я вже 4 тижні як працюю. Чомусь не маю натхнення/сил/часу? сюди писати.

Я працюю посудомийком.Так, директором чомусь мене зразу не взяли😅🤣

Працюю в великій фармацевтичній компанії. Мию посуд в столовій 😅 А взагалі нас двоє: я та чоловік віку мого тата, з Румунії. Робота якщо чесно, то дуже важка🤔 Фізично важка. Морально поки що не дуже тяжко, тому що я мало що розумію, так як всі розмовляють англійською. Тож якщо я комусь не подобаюся чи щось таке, то я про це не дізнаюся, бо елементарно не зрозумію що вони там про мене думають🤣

Взагалі весь наш колектив - максимально інтернаціональний. Тут є всього 2 ірландці, полячка, багато бразильців, кенійці, нігерійці, мексиканці, румуни, і ще якісь національності (хз які, бо я не питала😅). А я єдина українка. І я дуже рада що немає русні. Люди приємні. Не знаю чому, але тут всі намагаються допомогти, постійно питають як я себе почуваю, приносять воду та солодощі. Після моїх робіт в Україні такий величезний контраст. Нє, ну може це і напускна дружелюбність, проте мені ок😅

А ще нас на роботі кормлять) Походу усі роботи в моєму житті були такими де мене на роботі кормили😅 Працюю з 8 до 16. Зранку в нас 15 хв кофібрейк. Тобто ми приходимо на роботу і відразу йдемо снідати на шведський стіл. Їжі багато і вона різна, але я завжди беру тільки булочку з шоколадом та каву з молоком. В обід я майже весь час їм щось типу: рис/м'ясо/салат + якийсь фрукт, або тістечко. Коротше, кормлять дуже добре)))

Зарплата як для Ірландії майже мінімальна, але мені поки що нормально. Платять, до речі, раз у 2 тижні.

А ще коли я повернуся в Україну, то більше ніколи не буду жалітися на дощову погоду 😅 Таке враження що в Ірландії іншої і не буває🤣

Взагалі я зараз живу з сім'єю моєї подруги, але в ідеалі хотілося б винаймати кімнату (інше тут мені ніщо не світить😅). Ні, в нас немає ніяких конфліктів, але оскільки в сім'ї є маленькі діти, то мені багато в чому приходиться підлаштовуватися під них. А я так мрію про звичайне людське: прийти ввечері з роботи і годинку спокійно дивитися ютуб😅 А не ховатися по всьому будинку від фраз: - Катя я хочу з тобою гратися😅🤣. Так, основне чого мені зараз бракує - повноцінного відпочинку і тиші😅

А ще я знайшла собі психотерапевта. Минулого тижня в нас була пробна сесія-знайомство, і вже в цю неділю в мене буде повноцінний сеанс психотерапевта. Взагалі мені було комфортно розмовляти з цією жінкою, тому я не роздумуючи купила 4 сесії. Взагалі класно коли ти можеш дозволити собі психотерапевта, а після цього в тебе ще й залишаються гроші🤔 Але є один нюанс: я не можу сказати що ходжу до психотерапевта людям з якими я живу, оскільки вони це не сприймають, тому перша сесія у мене була в парку під дощем👀 На завтра ніби в прогнозі дощу немає, але ж це Ірландія 😅

Насправді основне про що я зараз мрію - це дійсно знайти кімнату для проживання і переїхати в неї. Мені важко жити з людьми (тим більше це не мої родичі, і в нас є багато спірних моментів (не конфліктів)). А так я була б максимально щасливою, знаючи що в мене є моє місце- фортеця, в даному випадку кімната😅 Але основна проблема Ірландії - житла немає. А якщо якесь і є, то воно дуже дороге.Одна кімната в квартирі/будинку може спокійно коштувати 800євро+ (це моя зарплата за 2 тижні роботи😅), і ще до цього оплата комунальних послуг. Тому поки що я не знаю що і як робити...

А взагалі мені подобається працювати посудомийком) Знаю це дивно звучить, враховуючи що робота фізично важка. Але як же класно, нарешті, ходити на роботу і не нести абсолютно ніякої відповідальності, і при цьому мати в рази вищу зарплату ніж будучи інженером-технологом в Україні. А ще крім того що нас тут кормлять, дуже часто ще й дають їжу з собою додому.

Ще напишу, що мені не подобається в проживанні з іншою сім'єю. В моєї подруги 2 дитини і вона вагітна третьою. Одній дитині 4 роки, а іншій 11 місяців. Моя подруга робить манікюр на дому. Її чоловік працює водієм (розвозить товари по магазинах). І от завжди коли я приходжу додому з роботи (переважно дуже втомлена), мені приходиться глядіти меншу дитину, хоча старша від мене теж не відбирає (хз чому діти мене люблять). А все тому що на цей час моя подруга бере клієнтів на манікюр. Раніше вона не може брати так як за меншою дитиною потрібен постійний нагляд, так як він ще навіть не ходить. Десь в ту пору приходить з роботи її чоловік але в нього щодня є якісь справи + він 3-4 рази на тиждень ходить до спортзалу, тож з дітьми він дуже рідко сидить. Тому з ними сиджу я. І я ще більше втомлююся. Тому в неділю я постійно кудись іду щоб не сидіти вдома і відпочити від роботи та дітей. А хотілося б просто полежати, дивлячись в стелю😅 Так і живу

[lisa-is-chilling]

прочитала "пляжне чтиво" емілі генрі. висновок: більше ніколи не куплятиму любовні романи про парочку гетеросексуалів в центрі сюжету.

навіть у підлітковому віці я читала або примітивні любовні лінії в сетингу фентезі, або це було відверто погане порно (останнім я не пишаюсь, а перше хоча б була здатна переварити через магію, драконів та моральні дилеми то тут, то там).

підкупила ця книжка яскравою обкладинкою (низький уклін АРБУКС за оформлення) та тим, що головні герої - письменники. але далі починається стандартна драма в стилі "я повелась на нього, як кролик на моркву" (майже пряма цитата, до речі), "він мене відштовхує, бо він занадто зламаний для цього світу", а це вже вважайте червоний прапорець у світі літератури.

далі підуть спойлери, тому якщо плануєте читати цю книгу, подумайте двічі перш ніж відкривати:

весь "замєс" в тому, шо батько головної героїні зраджував її матері зі своїм першим коханням, мати постійно уникає конфлікту, хоч і знала про це; головний герой розлучився, шо зробило йому вавку в голові на додачу до постійного ігнору з боку батьків у дитинстві, і тепер він такий бідний-нещасний, не знає як його можна полюбити. і я розумію, в мене така ж сама проблема, але це обіграно так... нудно? дуже елементарно та клішовано, ніби я читаю черговий фанфік на ао3. я б обирала фанфік замість цієї книжки кожен раз, коли переді мною ставили б цей вибір.

таке відчуття, що докупи зліпили два кліше: "дівчинка-сонце, яку я кохав все своє життя" і "таємничий хлопець, якого я на дух не переношу, бо він критикував мої книжки в університеті". на фоні крутяться їхні особисті драми зі смертю батька та розлученням відповідно, і складні стосунки головної героїні з її померлим батьком, де вона намагається примиритися з новою правдою про нього - єдине, що змушувало мене читати далі, бо тут присутня така кохана мною комплексність людських стосунків. ці любовні стосунки сирі і ніби висмоктані з пальця, бо головна героїня тече по цьому загадковому чуваку, тоді як він зЛаМаНиЙ. плавали, знаємо - потонули.

це не зовсім клішований любовний роман, є деякі елементи, які роблять його свіжим, але тут так само, як і з фентезі - ти просто читаєш те саме, тільки на новий лад (проте у фентезі можна дати більший розгін фантазії). і не в моєму смаку читати знову і знову, як парочка натуралів ніяк не може знайти спільну мову та почати комунікувати, як адекватні люди під тридцять, якими вони і є.

ставлю цій книжці 3/5 тільки тому, що я змогла її дочитати, і десь на другій половині просто втягнулась. ще раз я її навряд прочитаю. можливо, перепродам її комусь, кому подобається цей жанр, так хоч поверну якусь частину грошей.

[adeseya]

Дратує, що я постійно повинна ходити і нагадувати брату, щоб він помив за собою клятий посуд

Особливо коли він лишає його на ніч, мене вкурвлює значн�� сильніше, бо бляха на кого ти його там лишив? Більше ніхто ввечері туди не зайде, а вранці мама прокинеться і пропише триндюлів звісно ж мені

Елементарно за собою прибрати, хлопче, більшого не прошу

[myminiworldd]

ЗА ПРЕДИШНИТЕ ЛЮБОВИ С Л Ю Б О В

Отдавна усещам желание да пиша по тази тема.

Прави ми силно впечатление как някои хора говорят обидно или с ирония по адрес на предишните си любови, било то сбъднати или не.

Това е грозно. Меко казано.

Често чувам/прочитам едни думи,

наситени с егоцентризъм, подигравка и съжаление по адрес на предишни партньорства или влюбвания,

както и злобни коментари за новите хора в живота им.

Това е жалко.

И ако вие практикувате същото,

това не говори добре за вас като личност.

Това е като да плюете по собствения си избор за партньор/ка, без значение дали реално сте били с човека или просто някога ви се е искало да е така.

Наистина не разбирам какъв е смисъла от това.

Всъщност разбирам - егото или по-точно неговият негативен аспект.

Хубаво му е на егото във вас да "нахраните",

някой който вече не може да имате или въобще не сте имали.

Това ви кара да се чувствате по-важни.

По-добри от него/нея и настоящия човек в живота му/ѝ.

Но всъщност не ви прави такива, а точно обратното.

Злобата и говоренето на негативи не са хубави неща, ако сте забравили.

И дори и този човек да не е постъпил добре с вас, дори да ви е наранил жестоко,

това не оправдава лошите думи по негов/нейн адрес.

Как ще промени това ситуацията?

Никак. Просто да задоволите негативния аспект на егото във вас. Да се изтъкнете.

Да се покажете като жертва, а той/тя като тиранин.

Но това не води до нищо хубаво.

Не ви прави по-добри.

Иска ми се повече хора да осъзнаят,

че няма да се издигнат в очите на никого,

когато очернят някой друг.

Когато хората си позволяват подобно нещо, ми прави толкова силно впечатление,

защото през всичките тези години,

(разбирайте от тийнейджърска възраст)

не съм си позволила да кажа една лоша дума

за нито един мъж, в който съм била влюбена или съм обичала,

без значение дали някога сме били заедно или не.

Аз вярвам, че всеки един от тях

е прекрасен човек по свое му.

Желая им от сърце щастие с жените, които са избрали за спътник в живота си.

Вярвам, че (ще) имат хубавия живот,

който заслужават.

Всеки един от тях заслужава да бъде щастлив.

Това не се определя от факта дали аз съм в живота им или не.

И наистина не разбирам

как някои хора са способни

да желаят лошото на някой,

който довчера са обичали,

целували или поне сънували?!

Как са способни да говорят негативи

за този човек, в чиито очи са се взирали

или поне са копнеели да се взрат?!

За мен не са обичали наистина,

не са били влюбени наистина.

Когато си обичал истински,

не си способен да говориш лошо за обичания от теб човек,

нито да иронизираш новия му избор.

Нарича се уважение.

Елементарно при това.

Ако не уважавате бившите си Любови,

значи не уважавате себе си и изборите,

които сърцето ви е правило.

А, и още нещо - бивша Любов няма,

поне ако е била истинска.

Толкова.

Николета Иванова

[vasetovp]

Плиткото е за страхливци.

Родил съм се мъж. В личната ми карта, според името ми, според това между краката ми съм такъв. Откакто се помня се опитвам да стана такъв. Не във физическия смисъл (той е даденост), а в душата си, маниерите си, мисленето, работата си, целите си. Баща ми преди време ми беше казал, че не трябва да чакам истинската жена, не е и нужно да я търся. Каза ми, че когато първо аз стана истински мъж, тя сама ще ме намери.

И ето ме тук. Ни в клин, ни в ръкав. Имах среща с жена. Взех я от тях. Изчаках я да закъснее (тридесет минути са нищо работа). Отиваме на вечеря. Ще хапнем, ще пийнем, ще си поприказваме за нещата от живота. Ще се опознаем, пък каквото дойде.

Започва се от вратата: сега защо трябва да чакаме, защо именно там, защо тази маса, не искам този стол, нека да си сменим местата. След това идва и менюто. Уж си мислех, че не всички жени са еднакви, но сега определено човека, който е казал, че една жена никога не знае какво иска, не е сгрешил. На сервитьорката й се наложи да дойде поне 4 пъти, за да чуе, че все още разглеждаме. Ама как така все още разглеждаме... 20 минути? Ако ти се ядат картофи, избираш между шесте ястия с картофи. Ако ти се пие вино и се чудиш какво, поръчваш розе и питанката се изчерпва.

Донасят ни храната. О, майчице! Лошо ми стана. Чудя се за кой ми стана повече жал - за себе си или за момичето, което ни обслужваше. "Защо, по дяволите, върху пастата ми има по-малко кашкавал, предния път беше с повече? Да не сте объркала нещо?" Питам я защо се държи така, а тя ми отговаря, че имала собственно мнение и принципи, които отстоявала. Не може да я мислят за балама. Извинявай, мадам, но това си е чисто мрънкяне. Отвори речника и си центровай мислите пак.

Някъде между всичко това се опитваме да водим разговор. И ако продължителното опла��ване се води за такъв, то този беше доста разточителен. Не се е наспала, станала е рано, шефа в работата е най-тъпото парче на света, а онази русата колежка за нищо не става. Питам я за какво мечтае, къде обича да ходи. А отговора й ми удря такъв шамар, че едва не ме залепи за стената и не ме остави там. Мечтае си с печалбата, която ще спечели от лотарийните билетчета, които всеки ден търка да отиде до Дубай и тогава.. Сашка ще види дали само тя може да ходи там! Моля... Въодушеви се и продължава да разтяга локуми, а аз ставам все по-отчаян.

Идва време да ставаме. Ситуацията със сметката няма да я разказвам, но и там положението не беше по-цветущо. Само искам да вметна - скъпи дами, ясно е, че ние ще я платим (цялата!), но направете комплимент към нас, като предложите да си я разделим. Ще откажем галантно, но поне ще ни стане драго, че все пак искате да не ни обременявате.

Изпращам я. Казвам й, че ще й се обадя, но лъжа.

Със споделеното до сега искам само да кажа:

Мили жени, които постоянно се оплаквате, че всички мъже са задници и прочие - вие не падате по-далеч. Отворете главата и най-вече сърцата си и разберете, че заради такива като вас сме на този хал. Държите се с нас все едно сме ви длъжни. Да ви чакаме, да ви носим на ръце, да сбъдваме мечтите ви. Нямате личност, имате само лице покрито с маска, която дори с вода нито се отмива, нито пада. Имайте индивидуалност. Не очаквайте да тичаме по задниците ви за щяло и не щяло, а ние да не получаваме нищо в замяна - елементарно човешко възпитание например. Заради такива като вас истинските мъже замират. Убивате ги бавно и ги превръщате в безчувствени страдалци, като себе си.

Аз все още няма да се предам.

Знам, че пазара предлага всичко. Знам и приказката с няколкото гъсеници в чакане на пеперудата. Ще почакам. Много други не успяха. Помислиха си, че "всички са таквива'', аз съм сигурен, че не са. Една ще е, но ще е моята.

Знам, че си заслужава.

[umetnosst]

нагадування не тільки собі

був час коли я ображалась, що мене не сприймають в компанії на роботі.

А потім зрозуміла, що сама цього уникаю, і не через дискомфорт, а просто елементарно через різний стиль життя. Я можу вести себе відрито, але їх інтереси не симпатизують мені, а робити вигляд що мені цікаво я не можу

тому просто сприймаю ситуацію такою, яка вона є

[morri-art-ti]

Мне грустно на то, что все моё время уходит на уроки и я елементарно не могу найти время для подготовки к экзаменам👍 а эти старания не окупаются

[weswqq]

Зрада

Зрада — прекрасний показник відсутності любові. І не важливо, в якій формі вона трапилася, фізичною або душевною. Фіксація цього факту відбулася, крапка поставлена. Виправдання? Ні, друже мій, це не гра в танчики, де тебе підбили і ти почав заново, — тут інший рівень. Рівень реального життя. Не буває такого: «Ой, я по п'яні, випадково, не винуватий я — вона сама прийшла… Збився з шляху, біс поплутав…». Це мізки твої давно сплуталися і працювали в іншому напрямку, поки сам не підійшов до фіналу, присунув якийсь лівої шмаре. Улюбленим не змінюють. Навіть не тому, що це паскудно, а тому, що елементарно не хочеться. Повна відсутність ерекції на чужих. Гидко і бридко. Кохана людина — значить бажаний всі 24/7. А якщо цього немає, значить і спектаклі нічого влаштовувати. Не треба замінювати любов звичкою і прихильністю, відкриваючи собі хвіртку для втечі на бік. Подумай, скільки болю завдаєш близькій людині. Немає сенсу намагатися зберегти союз, в якому зрада живе в будь-якому вигляді. Не потрібно будувати ілюзій, що змінив вам людина зміниться сам… Не зміниться. Ніколи.

[rosenrotso]

Я знаю, що я ще щось хотіла до писати, поки плакала. Окрім попередньої думки була ще одна. Але вона витіснялась, мабуть не така вже потрібна.

Мені прийшла думка про те, щоб написати це хлопцю. Але згодом подумклось, що я і сама можу впоратись. Діва в бідя я чи що, щоб мене рятувати постійно. У самого проблеми, а він допомагати лізе. Не хочу його турбувати, але кожен раз виходить навпаки. Він питає, ніби відчуває, а в мене язик (в данному випадку, пальці), як помело.

Хоча язик в мене ніколи не помело. Двох слів елементарно зв'язати не можу, не зробивши помилку в якомусь слові тт

Причому незалежно від того, рідною мовою я кажу чи іноземною тт

Саме розчарування, хоча від мене і ніяких очікувань. Так що і розчаровуватись нема чого.

[dimishap]

📽️ ПОЛЮВАННЯ 🎬 Томас Вінтерберг 🎞️ психологічна драма 🎭 Маддс Міккельсен, Томас Бо Ларсен, Сусе Волд, Александра Рапапорт 🇩🇰 2012

Як змінюється життя, коли тебе, вихователя дитсадка, раптом починають підозрювати в сексуальному розбещенні дітей?

Чи можна довіряти словам маленької дитини, якщо вони можуть легко зруйнувати чиєсь життя? І чому робити це вибірково, коли дитина говорить протилежне – не вірити?

Наскільки дитина говорить від себе, а наскільки те, що хочуть почути дорослі, щоб підіграти їм, сподобатись?

За «чеснотливість» директорку дитсадка та деяких інших персонажів хочеться бити ногами. Хочеться бити всіх за невміння елементарно розмовляти, а не дотримуватися цих тупих сучасних церемоній, щоби не порушити чиїхось кордонів. І це не просто так. Поки людина у стрічці не починає бити сама – до неї не дослуховуються…

Потужна драма. От тільки фінал мав бути «влучнішим» у всіх смислах – режисер пожалів глядачів. А дарма. Був би знак оклику, а не крапка. Але все одно це – шикарна робота.

[ei-tui-za-kef]

Не трябва ли да съм някъде другаде?

Или точно тук съм на място? Какво ако това в момента се окаже просто преход, изгубено време, нещо неизживяно, нещо променящо пътя ми. Какво ако не беше станало така, какво щях да правя, би ли било по добре или по зле? Изобщо имаше ли вариант да се избегне, да не се случи, при положение че аз толкова силно го вярвах и желаех. Тръпнах да се случи, като сбъдната мечта. Това прави ли ме безрасъдна, лицемерна, малко гаднярка, егоистка, страхливка? Може ли да съм го искала, за да не съм сама или по скоро за да избегна пътя, по който бях тръгнала и ми се струваше, че няма да харесам. Не направих ли точно това? Не се ли отклоних сама с вярата ми, с действията ми, не си ли го създадох този нов път от нищото? Как да знам дали е грешен, правилен, като той си е изцяло мое създание? И сега като вървя по него защо отново търся нови пътечки, сякаш пак съм недоволна накъде съм тръгнала искам да заобикалям и откривам нови и нови пътеки, но къде всички те се събират? Кога и дали ще разбера когато избора ми вече ми попречва?

Винаги ли съм недоволна наистина или просто съм права, че може и още? Превръщам ли се в човек, не способен да оценява да внимава да обгрижва? Толкова елементарно ли ще свикна с теб, бързо лесно вкусно. Видях си те избрах си те перфектен си сега е време да недоволствам без причина и да се възползвам. Меко казано абсурдно. Изпитвам нещо ново и различно и ме е страх и не знам как да го приемам, нито тълкувам. Не мога да разгранича кои мисли и емоции са истина, кои са травма, кои може би лъжа. Харесва ли ми държанието ти към мен, харесвам ли те теб, харесвам ли се аз, харесвам ли живота май не знам. Не смогвам да реагирам на всички страхотни неща които ми носиш и правиш. Не мога да ги осъзная оценя подобаващо да се отпусна да ти върна. Искам да се отпусна да го почувствам да мога да го затвърдя но страха в мен ме държи. Страхът да не се окажеш ти, да не се възползваш после ти от мен, да ме вземеш за даденост, да спреш да правиш всичко което правиш сега, да се нараня и да остана пак сама. Може би ми трябва повече време, въпреки щастието и спокойствието което ми носиш. Съжалявам.

[rugbypodbg]

Уорън Гатланд: Да хвърлиш съдията Бен О'Кийф обратно в парижкия огън беше странно назначение

Warren Gatland Не искаме да се доближаваме до футбола, където всяко спорно решение се оспорва и се превръща в наратив след мача Ако има нещо, което всички трябва да научим от тази Световна купа, то е, че съдиите са хора. Те са достойни хора, които обичат играта и искат да вземат правилните решения. Без съдии нямаме игра. Това е елементарно. Те са изправени пред изключително трудна работа, а…

[digitrix]

Липса на елементарно уважение...

[adeseya]

якого біса батьки завжди впевнені, що я блять маю досконально розбиратися в клятих телефонах? НІХУЯ БЛЯТЬ, Я ТАКА САМА ЛЮДИНА. І ЯКЩО Я КАЖУ, ЩО Я НЕ РОЗУМІЮ І НЕ МОЖУ НІЧОГО ЗРОБИТИ З ВАШОЮ ПРОБЛЕМОЮ, ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО МЕНІ ЛІНЬ ЧИ ЩО Я КУРВА ХУЙОВА ДИТИНА ЕГОЇСТКА, Я СУКА ПРОСТО ЕЛЕМЕНТАРНО НЕ ЗНАЮСЯ НА ЇБУЧІЙ ТЕХНІЦІ. ЯКЩО РОЗУМНІ ТАКІ, САМІ ВСЕ РОБІТЬ, НАЇЖЖАЮТЬ ЩЕ НА МЕНЕ, ДЯКУЮ