#дім біса

[fujimomozane]

Happy New Year, 2025!

Happy new year! For the year of the snake, here's Zorya- a flaming serpent (perelesnyk).

[ruushinynerve]

Позбирала пару гілочок берези, вони дуже гарно виглядають. Придумаю як їх вписати в кімнату. Зелень вже є. Таке гілля додає життя якогось. Якщо сонце сюди ледь потрапляє, то нехай від природи щось буде.

Постійно думаєш, а нащо щось таке робити зараз, треба взагалі з'їжджати, нема чого старатися над цим житлом, треба нове шукати і вже там щось обставляти, треба думати про те як досягнути кращого, нащо зусилля вкладати в це, не на часі і ти не тим взагалі займаєшся і тд. І так щоразу руки опускаються зробити дім затишніше і комфортніше для себе. Бо це ж даремні зусилля не туди.

А потім живеш в картонній затхлій коробці, в якій почуваєшся дохлою мухою.

Одна моя знайома показала, як оновила кухню, на якій раніше було пару старезних предметів і виглядало це дуже сумно, на новеньку готову красиву кухоньку, з підсвіткою, мінімалістичну і акуратну. До біса гарно.

Звісно ж я не буду в цьому житлі робити капітальні зміни. Тут проводка страшна, а на її ремонт грошей стільки, що краще нову квартиру так купити. І що як дійсно все в один день рухне.

Та може дрібниці поправити буде не страшно. Якщо знаходитися тут буде приємніше час від часу, то може воно того варте? В орендованій квартирі мало що зміниш, це ж не твоя. Хоча я мало що знаю про життя в орендованій квартирі. А зараз я живу саме тут, і якийсь час ще буду. Невже моє життя не варте зусиль для комфортного існування? І може тут не буде так вже неприємно, якщо щось дещо виправити?

[adeseya]

часом я живу собі, як так і треба - не відчуваючи нічого, не реагуючи на повітряні тривоги і не боючись вибухів, в очікуванні на звуки ППО і зі спокоєм. як би це дико не звучало, я просто звикаю. до війни, до того, що плани постійно змінюються, до моторошних звуків, до страху, до відключень світла і відсутності зв'язку

але дідько неможливо звикнути до втрат

весь вечір мене розриває - серце ніби стиснули і давлять з усієї сили. я плачу, мене переповнює сум, біль, ненависть, злість і ще купа емоцій, яких я б воліла позбутися назавжди, бо це нестерпно

я з дніпропетровської області. Дніпро мені не чуже. в дитинстві це було місто, яке асоціювалося з чимось веселим, безтурботний, вільним, рідним. ми часто їздили до родичів або просто погуляти і я завжди думала, що хочу зв'язати з цим містом життя. в принципі, на якийсь час так і сталося. після школи я вступила і два роки вчилася в коледжі. закінчила його вже під час повномасштабного, тож мої погляди багато на що змінилися. я ��ільше не хотіла провести все життя в Дніпрі. мені було до біса складно після переходу на українську вживатися там. тож тепер я вчуся у Львові, до слова

я часто згадую набережну Дніпра. це моє найулюбленіше місце там, дуже не вистачає річки. сумую за парком і стадіоном біля гуртожитку, а ще звісно за Караваном. це такий собі ліричний відступ. ностальгую

сьогодні я весь день не мала світла, зв'язку, інтернету і перше, що мене зустріло, коли я нарешті отримала доступ до мережі, це новини про влучання в багатоповерхівку

я не розумію як далі жити. я не знала нікого з того будинку, але почуття втрати мене не покидає. рідні незнайомці знову гинуть десь тут поруч, а я не можу нічого зробити. я ніби знову повернулася в 24 - розгубленість, сльози, нерозуміння що робити і за що це все нам

мені лячно від того, наскільки травмованою я почуваю себе вже зараз, ще до закінчення війни. я не хочу жити з усім цим. з цим болем, спогадами і наслідками

я розбита і знищена. як той дім

[foxpearlwilder]

☽✧ ✦ ✧☾

╔═══*.·:·.☽✧ ✦ ✧☾.·:·.*═══╗ "Life- a dance with eternity.” About Me: I'm Fox Pearl Wilder, a queer (trans, intersex), disabled artist, writer, and creator from Kyiv, Ukraine. I like everything that dwells in the shadows on the outskirts of reality. My interests range from Ukrainian folklore to manga, to taxidermy, to entomology (my favorite insect is Catocala nupta). I own two harmonicas and exactly three cactuses; sometimes I wake up with scratches on my body. I have ambitions of disappearing into the woods one day. Previous work: "Dim Bisa" ["Дім Біса"] (manga) under "Fuji Momozane", "WindowEye" (game). Current projects: ESG, L,T,&E ╚═══*.·:·.☽✧ ✦ ✧☾.·:·.*═══╝

The link to all of my relevant links:

https://linktr.ee/foxpearl

╚═══*.·:·.☽✧ ✦ ✧☾.·:·.*═══╝

This is my main blog. I mostly post art here. My other blogs are: @foxpearlwilder2 personal/goblincore, @wilderhyperfoxations fandom & interests, @vaporpearl vaporwave. Previously Omeluumhugger420 & avallach-stole-my-wife. Accessibility: New posts have alt text, old posts might not, working on adding ID. dni unless 18 and above or you're r*ssian.

[darkrwitch]

The book: Surgeon

(Хірург)

Author: Тесс Ґеррітсен

Publisher: Клуб Сімейного Дозвілля

Series: Rizzoli & Isles Series

Year: 2001/2016

Genre: Трилер, детектив

Pages: 352

Language: Англійська / українська

The description: Він приходить лише у ночі. Безшумно проникає у ��ім. Крадеться до спальні, де тільки но прокинувшись від сну, самотні жінки потрапляють до приголомшливого кошмару. Зважаючи на те, що він робить зі своїми жертвами, можна припустити, що злодій знається на медицині. Саме через це його називають Хірург.

Томас Мур та Джейн Ріццолі розслідують серію страшенних вбивств. Злочинець наслідує почерк серійного маніяка, якого було вбито два роки тому. Він копією навіть такі дрібні деталі, про які мало кому відомо. Остання з жертв загиблого маніяка Кетрін Корделл, вбила його, та саме через це стає метою нового вбивці. Із кожною наступною жертвою невідомий наближається до Кетрін. Саме Томасу та Джейн доведеться зупинити геніального вбивцю, чого б це не коштувало.

Taken: 25.01.21

Started: 12.03.22

Finished: 15.03.22

First impression: Це було… Цікаво і захоплюючи, мені багато моментів сподобалося, особливо тих, де фігурував Хірург. Авторка часто виписувала цілі глави посвяченні йому, його думках, це було цікаво і я часто ловила себе на думці «а як вона це так розписувала? Шукала все, про що писала?» Так було з його думками і з описом роботи лікарів, дуже гарно описувалися хірургічні операції, тому було зрозуміло, чому опісля персонаж був стомленим.

А також мені сподобалась головна героїня Джейн Ріццолі — вона чудова жінка і безперечний коп, мені подобалось те, з якою агресією вона спілкувалась і діяла, навіть якщо в одному моменті вона була занадто різка з Муром…

Також і інша, практично ключова фігура як і в книзі, так і в розслідуванні, мені теж імпонувала, хоч і не прописаними відносинами з іншими персонажами — проте вона до біса сильна волею жінка, впевнена і красива, руда. Обожнюю рудих. Вона змогла двічі, а це вже похвально. А Святий Томас Мур для мене це просто милий пухнастий песик, такий сумний і милий, всі його діставали, шарпали, він як боксерська гр��ша. Бідний.

В загальному мені сподобався сюжет, окрім того, що вже десь на четвертинні книги я догадувалась хто є Хірургом, проте під кінець, на моє здивування, це була інша людина. Але я підозрювала іншого чоловіка прямісінько як Ріццолі, тим більше він був якимось підозрілим і в деяких моментах виглядало так, наче він «затримався» саме для злочину. Але він справді затримався, тому мені шкода, що я гнала на нього, хоч він і був підозрілим, але його карта була «Валет черви». І загалом я не знаю, може автор того і добивалася, щоб я грала в «Мафію», підозрюючи персонажів, чиї імена попадалися поруч з детективами, чи може то я не вмію довіряти, бо той персонаж таки хороший, в кінці було його трохи навіть шкода…

Стиль письма теж доволі цікавий. Не маю на увазі, що він якийсь «дивний» чи «інакший», він відрізняється тільки від мого, а більшість книжок написані схоже. Хоча Агату Крісті читати я не змогла, а от Тесс Ґеррітсен мені легко пішла, хоч прочитати я змогла тільки зараз — на жаль, раніше в мене було багато факторів, які відволікали, а зараз я читала в день декілька глав. До речі це мені не сподобалося: в кінці книги не було змісту, а я читаю від глави до глави, мені приходилось шукати самостійно і чіпляти закладку. А ще… Дуже дивно була розподілена дія, все закінчилося надто швидко, а до «піку», «крещендо» тягнулося надто довго. Хоча в житті так і було б. Просто глав з епілогом 28 і на 15 главі я дивилася на закладку, що була далі центру книги, і думала, де там ще десяток глав вмістилось? Але це тільки перша книга в серії, тому більша частина була присвячена ознайомленню з головними героями — Ріццолі та Мур (і ще один персонаж), а інше вже другорядне, бо навіть не пояснили дії Хірурга нормально. Схоже на слова моєї подруги:

«Якщо я відберу у тебе життя — це означає що в твої останні моменти я буду найближчою людиною для тебе… Хіба це не кохання?»

Але кохання Хірурга не було спрямоване на його жертв.

Я залишилася задоволенню, в мене навіть емоції в деяких моментах викликали букви, на це навіть звертали увагу.

Rating: 8/10

[cozy-stacy]

52. Фруктовий салат

Після важких новорічних свят-  це як амброзія.  Яблуко, апельсин, ківі і трохи нежирних вершків. Солодко та свіжо. Особливо добре після майонезної коми та здоровенних фунтів м’яса, залишки якого ще провокують шлунок на безжалісне бурмотіння.

Ви, народ, знаєте мене. Я люблю поїсти. Але іноді буває так, що навіть найсмачніший в світі бургер з горіховим соусом – це не головне. Якось усе відійшло на другий план: ялинка, сніг, дорогий ром з лимоном, вогники, ві��ання… Все почало крутитися навколо одного певного об’єкту і це бентежить. Я, напевно, зараз роблю найбільшу помилку яку тільки можна допустити на початку стосунків – я повністю відаюся людині і зовсім не думаю про себе. Я вже безліч разів повторювала, як це неправильно і що насправді потрібно бути егоїстом у стосунках, тому що…. ТА ЯКІ «ТОМУ ЩО». ЧОРТ, це ж приємна, в біса помилка. Я хочу її зробити і те що я спілкуюся з людиною, приділяю їй максимальну кількість часу яку можу і турбуюся про нього, це не здається мені неправильним. Мені не здається, що я втратила «гордість», як мама каже, чи втратила голову. Я мислю абсолютно тверезо, розумію, на що йду, мій розум чистий, а голова ясна, але при цьому всередені тіла розливається чарівне тепло, коли я вдихаю запах його футболки.

Якось так сталося, що я увесь час думаю про нього, про його родину, прокручую моменти того дня в голові і розумію, що цей місяць був перенасичений кавою, це була як маленька вічність, настільки неосяжним здасться весь той час проведений з ним. Якось усе настільки просто склалося, я сама не очікувала, що все буде так легко. У мене ніколи так не буває, я ж ходяча драма. Ми тоді заснули о-пів на восьму. Поруч був стіл завалений їжею, і кола яку я вставала пити кожні тридцять хвилин. Потім були розмови, багато розмов і дурощів, і спогадів.

А потім я поїхала. Моє місто давно не здається мені моїм, мій дім давно не там, де я народилася. Дім там, де приємно пахне моєю улюбленою свічкою з ароматом ванільного морозива, дім там де багато книжкових полиць, де приємно вставати о восьмій годині ранку і варити каву, дім там, де я нарізаю фруктовий салат після кожної пятниці, а в неділю печу вівсяні млинці, дім там куди можна привести своїх друзів, прийняти їх у будь-яку пору, дім там де безрозмірна футболка в якій легко поміститься дві людини, дім там де пахне кавою, вінстоном і чимось вершковим…

[frnkieroukraine]

Фінал першого сезону СІ – епізод #9 – переклад (5/6/19)

[інфопост про подкаст] (посилання на переклад попереднього епізоду)

Епізод #9: “Хто боїться великого чорного кажана?!?” (05.06.2019)

Джон “Хембоун” МакҐуайр (ДМ), Френк Аїро (ФА), Шон Саймон (ШС)

Продовжують відповідати на запитання фанів… по-американськи жартують про канадців…

Запитання про надприродні явища й те, чи доводилося їм спостерігати щось на кшталт цього! Френк розповідає ту саму історію, яку розповідав отут (укр. суб.): https://youtu.be/XFQ43aAlpwI. Шон і Хембоун діляться своїми…

ШС: "Є одна історія. Бабуся моєї дружини… Хтось тоді помер, і вона спала на дивані. Й потім вона почала чути, ніби ця людина розмовляла з нею… ніби кликала її, кликала її ім'я й усіляке таке, може, запитувала, чи була вона тут. І це повторювалося кілька днів поспіль. Вона вже була до біса налякана. В результаті виявилося *сміється, а далі швидко*, що це був клятий кіт, який постійно натискав на кнопку автовідповідача, і це було повідомлення від тієї людини, яке постійно включалося!" *регочуть*

ФА: "Де в біса!"

Усі *повільно*: "Дідько!"

ФА: "Але почекайте! А якщо у кота вселився дух тієї людини і саме тому він постійно натискав на кнопку?"

ШС: "Оу!"

ФА: "Ось про що ти не подумав."

ДМ: "Це дуже мстивий дух, чуваче."

ФА: "В тому-то й справа, ага."

ШС: "Ну, та ймовірніше, це все не так, але…"

*сміються*

ФА *сміється*: "Мені подобається те, що вона все одно ніяк не слухала те повідомлення. *регочуть* "Ні, серйозно, повідомлення ��уже важливе."

ДМ: "Моя бабуся казала мені, що наша сім'я "психічно налаштована на всяке".

ФА: "О. На що саме?"

ДМ: "Ну типу на все."

ФА *сміється*: "ОК."

ДМ: "На багато всякого. Багато років тому моя мати дала мені цю фігурку Будди з таким собі червоним брелком, що з нього звисав. Тепер він висить над моїми вхідними дверима, до речі. Вона сказала: "Це оберігатиме твій дім." Тож це ніби оберіг. Розказую: параноя і тривожність моєї матері передалися мені, а додати до цього ще й мій ОКР (обсесивно-компульсивний розлад)… Кожного вечора, перед тим, як лягати спати, я перевіряю, чи виключена плита на кухні, я тру живіт цієї фігурки Будди, три рази перевіряю, чи зачинені двері, а потім я лягаю. Коли я прокидаюся посеред ночі, аби сходити в туалет, то повертаючись у спальню я такий *пошепки*: "Ох, дідько. Зачекайте-но." Тож я включаю ліхтар на своєму телефоні та перевіряю, чи не лежить ніхто під ліжком, чекаючи там, аби вбити мене *ШС починає сміятися*. Тож ось як виглядає моє життя зараз."

ШС і ФА: "Вау."

ФА: "Але все-таки… Почекай! Що ти такого зробив *ШС сміється* у своєму житті, що є хтось, хто хоче вбити тебе?"

ДМ: "Не знаю!"

ФА: "До того ж настільки таємно!"

[..]

ФА: "Але штука в тому, що якщо вони прокралися всередину, то тікати нікуди. Я бачив твою квартиру."

ДМ: "Там є вікно."

ФА: "І ти вилізеш через вікно?"

ДМ: "Я… я не настільки жирний, Френку." *регоче*

ФА: "Ні! Я не про це!"

ДМ *регоче*: "Це досить маленьке вікно."

ФА: "Ти б справді зробив це? Якби ти почув, що у дім прокралися, ти би вистрибнув з вікна?"

ДМ: "Ох, не знаю, я би мав спробувати. Не знаю, що б я зробив."

ШС: "В тебе має бути план."

ФА: "От і я про це."

ДМ: "У мене є кілька планів насправді…"

ФА: "У тебе є зброя?.. Схована?"

ДМ: "У мене є ніж у шухляді."

ФА: "Який саме ніж?"

ДМ: "О ні, я його дістав звідси, він тепер у машині. Дідько!"

ФА: "Що ж ти тепер робитимеш?"

ДМ: "Що ж я тепер робитиму?" *сміються*

ФА: "Тобі треба було би вистрибнути з вікна, піти до машини…" *регочуть*

ШС *сміючись*: "Повернутися назад і встромити ніж у вбивцю."

ДМ: "Я накидаю на підлогу всякого, типу пульти, ще щось."

ШС: "Ти маєш покласти кокоси на підлозі біля ліжка."

ДМ: "Шоне, ти геній!"

ФА: "Лайнокульки!"

ШС і ДМ: "Лайнокульки." *сміються* (це посилання на жарт із сьомого епізоду)

ФА: "Тож ти перевіряєш, чи нема нікого під ліжком… Бо…"

ДМ: "Так. Бо у мене в голові є ця дивна манія, що змушує мене думати, що хтось застрелить і вб'є мене. Поки я спатиму."

ШС: "А мені здається, з усіх ти би був останньою людиною, яку хто-небудь хотів би вбити."

ФА: "Я теж так думаю."

ДМ: "І я сподіваюся- Дякую! Я теж на це сподіваюся, але мій маленький скажений мозок іноді перенавантажується…"

ФА: "А чому ти думаєш, що вони б прокралися і чекали би, поки ти повернешся у ліжко і заснеш, аби вбити тебе?"

ДМ: "Розумієш, я не знаю."

ШС: "Аби він спочатку сходив у туалет. *ФА регоче* Спочатку треба дати йому поссати!"

ФА: "Так, хотілося б, аби він спочатку спустив це." *сміються*

ДМ: "Отут і є вся шиза. Я багато разів сам із собою це обговорював, мовляв, окей, я поссав, зайшов у кімнату і я усвідомлюю, зачиняючи двері- Адже там подвійний замок."

ФА: "НІ!!!"

ДМ: "Ще б пак. Я маю зачинити двері у спальню. У кожній квартирі, де я жив, я зачиняв двері."

ФА: "Ти знущаєшся!"

ДМ: "Ага. Тож я лягаю у ліжко і наступає цей момент реального, логічного усвідомлення, коли я думаю *повільно і спокійно*: "Ок. Чесно. Ніхто не проліз у твій дім. Ніхто не збирається прийти та вбити тебе. Ніхто *пауза і далі виразно* не є настільки хорошим убивцею *ШС і ФА РЕГОЧУТЬ*, що зміг би прокрастися у дім через вхідні двері, що зачинені *сміються*, і прокрався би у твою спальню, поки ти ссеш…"

ФА: "По стелсу."

ДМ: "… До того ж ти не так голосно ссеш. І прокрався би у кімнату, не вдарившись колінами об ліжко, яке знаходиться одразу після дверей, і не врізався у… Адже там повна пітьма."

ФА: "Повна темінь. І потім їм потрібно знову чекати."

ДМ: "Чекати, затримуючи подих, поки я повернуся. Бо, може, я пішов "по великому" *регочуть*, не знаю, я там уже якийсь час. *сміються* Тож цей план ніяк не міг би бути втілений в життя, але я все одно думаю: "Якщо я не перевірю, то я не зможу заснути, бо мій мозок думатиме про те, що, можливо, я все-таки мав би перевірити. Тому я просто перевіряю. Це легше."

ФА *сміючись*: "Хтось сидить там і думає: "БУДЬ ЛАСКА, ЗАСНИ ВЖЕ. Аби я міг тебе вбити. Чекаю тут вже 20 хвилин, ти не перевірив, і я чую, що ти не спиш." *врегочуються*

ДМ: "Тепер: це досить дивно, але коли я з кимось зустрічаюся і вони сплять у моєму ліжку…"

ФА: "Ти зачиняє�� двері?"

ДМ: "Я зачиняю двері."

ФА: "НІ!!!"

ДМ: "Це правда. Я зачиняю двері, але під ліжком не перевіряю, бо я думаю *починає сміятися*, що я би почув, як спочатку їх вбивають. *регочуть* І якщо таке станеться, то мені ок."

Ще більше реготні, жартів і "локальних мемів". ФА ще каже: "Не дочекаюся, коли сам прокрадуся до тебе тепер і сховаюся під ліжком." ДМ каже, що це було чудове запитання, і вони переходять до наступного…

"Чи маєте ви улюблений мем з вами?"

ФА сміється і каже, що так. "Хтось відправив його мені нещодавно. Він неймовірний. Я не знаю, хто його зробив і чому. Не знаю, чи це посилання на їхній "локальний жарт" про мене… Але мені його відправив хтось, не знаю, чи сам автор. Самий жарт настільки смішний, що змусив мене сміятися вголос 20 хвилин, і я відправив його усім, кого знаю."

ШС: "Але ми не бачили його."

ФА: "Справді?"

ДМ: "Ні, нам ти не відправив."

Далі ФА нарешті знаходить цей мем і показує усім. Вибух сміху. ФА: "Це до біса геніально! Не знаю, чому його взагалі зробили. Це такий хороший мем. Я часто бачу різні дивні речі з моєю дивною пикою на них. Але цей мем такий смішний. Тут моє фото з якогось в біса 2001 чи щось таке, де я виглядаю максимально неохайно, а на тлі, як я розумію, фотка стелажів з предметами жіночої гігієни у супермаркеті, й підпис: "Агов кралю, я у відділі з прокладками, який у тебе розмір піхви?"

Хлопці регочуть і обговорюють те, що це дуже дивно, але все одно смішно. ФА пояснює, що йому хтось прислав це у Твіттері: "Я не знаю, чи мене хтось тегнув у розмові між двома іншими людьми, але я побачив цю хрінь зі своїм обличчям і подумав: "Джизаз, що це?" Іноді я клікаю на ці @нікнейми, знаєте? І клікаю на свій і просто починаю скролити вниз, а потім рандомно зупиняю десь і дивлюся, що там."

Далі серйозне запитання, на яке вони відповідають досить коротко. "Чи були якісь сварки між учасни��ами гурту, коли хтось йшов з нього?" (Не зрозуміло, про який саме гурт йдеться, може, про всі, у яких вони грали.)

ФА: "Оу мен. Ну, всі ми люди, тому іноді таке стається і важко одразу зрозуміти, що це не така вже й гігантська штука, але коли ти граєш у гурті у своєму юнацтві, коли присвячуєш цьому своє життя, а хтось просто каже: "З мене все, я пішов," – то це спантеличує, знаєш? Коли усю свою душу в це вкладаєш. Тож іноді тобі важко таке сприймати, але думаю, згодом це проходить."

ДМ: "Так. З віком ти перестаєш перейматися речами, які могли спантеличувати тебе тоді у юнацтві. Мовляв, і чому ми навіть злилися через це тоді?"

ФА: "Ага."

"Якби ви могли змінити ваші імена, які б ви вибрали?"

ФА – Стів, ШС – Чарльз Істер, ДМ – Дракула. ФА пропонує: Д-р Акула (Доктор Акула. Якщо чесно, українською це навіть краще, ніж англійською, бо Acula на жаль нічого не значить. Більше про цей прикол з Dr. Acula можете дізнатися отут на Вікі, до речі.) Жартують, сміються… ДМ каже, що було би кльово, якби в Старбаксі його називали Дракулою, але він ніяк не може насмілитися сказати, що його так звати. Ще ФА каже, що змушує своїх дітей називати його Доктор Батько (Doctor Father. Він твітив про це), але вони не дуже вірять, що це його справжній "титул", у чому він намагається їх переконати.

З наступним запитанням хлопці обговорюють те, що у ДМ є багато гральних кубиків/дайсів, бо він любить грати в Dungeons and Dragons і колекціонувати різні кубики, з різних матеріалів і бла-бла-бла. Саме запитання було, щоправда, про те, як вони пораються з депресією, і вони відповідають, що до цього треба ставитися серйозно і звертатися за допомогою. Далі запитання від "Френка з Нью Джерсі": хлопці повертаються до теми з привидами та обговорюють те, коли саме вони почали з'являтися, що потрібно для того, аби істота перетворилася на привида, і озвучують купу прикольних думок… [..]

"Френку, який твій улюблений рядок з однієї з твоїх пісень?"

ШС: "Я можу сказати, яка частина однієї з пісень Френка мені найбільше подобається."

ДМ і ФА: "О давай."

ШС: "Кінець в… Дідько, як вона називається… Почекайте. Я не буду тебе запитувати, хоча ти прям тут сидиш."

ФА: "Та я все одно напевно не зможу сказати."

ШС: "А, друга пісня. Veins. Саме кінець цієї пісні. Я завжди думаю: "Чому цього так мало?" Думаю, це одна з моїх улюблених частин з однієї з пісень Френка."

ФА: "Мені теж подобається. Дякую. Кльово. Є кілька рядків з тієї пісні, які мені здаються суперовими. [..] Не знаю, є кілька чудових рядків з альбому Pencey, які Хембоун написав, які мені дуже подобаються. “See you around sometime on the 6th of never.” ("Побачимося шостого числа ніколи-місяця," щось таке. Це останній рядок з PS Don't Write.) Цей рядок завжди виділявся для мене. І ще увесь текст 8th Grade."

ДМ: "Так, це була емоційна пісня для мене."

ФА: "Це була крута пісня."

Далі ДМ називає кілька своїх улюблених пісень, тексти до яких написав він: з його гурту Bride and Bastards такі пісні, як Prayer For a Homesick Sailor, Last Call, Fear and Loathing in New Jersey. Потім він каже, що його улюблена пісня з репертуару Френка це She's The Prettiest: "досконале аранжування, досконалий текст". ФА розповідає більше про пісню: "Це цікава пісня. Мені подобається, як з кожним разом, коли приспів повторюється, то до нього додається новий рядок. І це така пісня, яку, мені здається, я не чув раніше; саме написана про важкі романтичні стосунки. Бо зазвичай люди пишуть любовні пісні, де співається: "Все чудово, все ідеально," адже, ну, вам добре один з одним і все таке, але іноді ти перебуваєш у таких стосунках, де не через усе ти почуваєшся добре, знаєте? Але це не зменшує реальність і вагомість самих стосунків. Тож це була одна з таких пісень, коли я подумав: "Я ніколи раніше не чув пісню про такі незвичайні, нестандартні стосунки."

Далі хлопці відповідають на запитання про татуювання і розказують різні історії. ДМ поділився "п'яною" історією тату на його дупі… зате це було безкоштовно. Хтось порадив йому набити "heartbreaker" і розбите серце, а потім хтось, Шон чи Френк, запропонував "Hambreaker", адже його прізвисько це "Hambone". Тепер зрозуміло, чому в Хембоуна такий нікнейм у Твіттері. Коротше, жарти, сміх, весело.

Ще є вставочка де Хембоун каже, що це останній епізод першого сезону подкасту, і більше епізодів не буде до осені. Тим не менш, у середині липня вийшов десятий бонусний епізод, у якому брали участь The Future Violents, але про це вже у наступному пості.

(посилання на переклад наступного епізоду)

[frnkieroukraine]

Q&A; акустика в Кінгстоні 10.09.16. [reupload]

/великий пост з тих далеких часів, коли ми ще не робили субтитри/

Френк Аїро та Еван Нестор вирішили зіграти кілька акустичних концертів в де��ких містах Європи перед релізом нового альбому Parachutes. Також завітали у Великобританію. 10 вересня відбувся концерт в Кінгстоні, а саме: у тисячолітній церкві. Після шоу трохи побалакали із аудиторією, і ми дуже вдячні фанатам, які знімали відео під час цього.

Спочатку Френк, повторюючись, пояснює зміну назви гурту із the cellabration на the patience та ділиться своїми думками щодо цього. Раніше про це писали в журналі Forte, прочитати переклад можна тут.

Потім інтерв’юер запитує хлопців щодо самого Parachutes та про роботу з продюсером Россом Робінсоном...

Інтерв’юер: Продюсером альбому був Росс Робінсон, і якщо ви не знаєте, він співпрацював із такими ню-метал гуртами, як Korn, Slipknot та інші… Він зробив багато чого видатного. І знаючи про його унікальні методи роботи, давайте поговоримо про процес запису альбому разом із ним.

Френк до Евана [сміючись]: Хочеш розпочати?

Еван: Це був хаос. Не зрівняється ні з чим, через що я пройшов… і Френк також. Ми ніколи не мали справу з такою людиною, як Росс, напевно, навіть не зустрічали таких людей раніше. Буквально, це було так: «Давайте, покажіть, що ви маєте! Зіграйте, що ви збиралися.» А посередині пісні він починає кидатися у вас чим завгодно, що попадеться під руку: пляшками з водою, медіаторами; чіпляє ваші гітари… І ми зовсім не розуміли, що відбувається…

Френк: Він такий: «Вам це подобається?»

Еван: Ага, і все це є частиною процесу. Він постійно повторює, що йому подобаються помилки. Мовляв, чим більше разів ти помилишся під час запису альбому, тим краще він стане, бо саме це робить його унікальним, не ідеальним. Навіть коли ти не витягуєш певну ноту, він каже: «Ну, так і повинно бути в пісні, саме ця емоція передається, а не досконалість.»

Френк: Усі ці історії про Росса… Ну, якщо ви скористаєтеся своїм «приладом» [імітує набір тексту на клавіатурі – сміх], ви можете знайти багато ��ивних історій про нього. Я багато чого чув, і це до біса мене налякало. Мені подобаються альбоми, над якими він працював, та уся загадковість, що його оточує, звучить так цікаво, проте я не міг представити, як самому через таке пройти. <…> Отож, я був його фанатом досить довгий період часу. <…>

І от коли вже треба було записувати пісні, я знав, що ці пісні вимагали повної віддачі… Я знав, що якщо я боятимуся зробити цей крок, то мені доведеться полишити все, що я зробив. І достатньо кумедно сталося, бо в результаті все прийшло до того, що мені довелося побалакати із Коді Вотолато… Не знаю, чи знаєте ви, але він чудовий гітарист, грав у The Blood Brothers та у… [згадує назву гурту, клацаючи пальцями – сміх] Head Wound City, та в багатьох інших гуртах, і він дуже класний та працює з Россом постійно. Тому я і вирішив поговорити з ним, та ми балакали про Росса десь 45 хвилин… Коді сказав мені: «Якщо ти хочеш серйозно взятися за це, поринути в тему альбому більше, ніж ти коли-небудь це робив, тоді Росс – саме та людина, з якою можна записати такий альбом. А якщо ти хочеш, аби він просто «кльово звучав», та, так би мовити, триматися на поверхні, в чому немає нічого поганого, але якщо це те, чого ти хочеш, тоді не телефонуй Россові.» І я такий: «Ох, ну добре…» [сміється]

Отож, я зателефонував йому… І за збігом обставин Стів Еветтс був вільний на тому тижні, коли ми працювали в студії… І це ніби збулася моя мрія, адже він працював із Lifetime, Saves The Day, The Cure та іншими… Отже, підводячи підсумки: яких би історій я не чув, з ким би не розмовляв – ніщо із цього не приготувало мене до того, що дійсно сталося [сміється]. Я плакав кожного дня [дівоча аудиторія: «О-оу»]. Ні, ви всі, припиніть це, серйозно [сміх]. <…> Я навіть двічі ходив до лікаря… Це був найбільш розпачливий, спустошуючий, але водночас підбадьорюючий та надихаючий досвід за все моє життя. Неймовірно…

Просто в мене є такий досвід, я думав, що якщо більше себе пригнічувати та лаяти, то так можна стати кращим. Не знаю, чи це так тільки у нас на Східному Узбережжі… Скажіть мені, якщо це не так… На жаль, мене принижували та мені казали, що я недостатньо гарний у своїй справі, мені треба стати кращим, більше працювати, грати краще, більше вчитися, краще виглядати тощо. Ніби усі ці «ти недостатньо хороший» можуть стимулювати тебе стати кращим… Але коли ти дійсно досягаєш мети, іноді й досі відчуваєш ненависть до самого себе, бо чув так багато поганих речей про себе. Проте із Россом було зовсім інакше. Він казав: «Те, що ти робиш, – фантастично, ти викладаєш себе на повну, можливо, ти ще сам не розумієш цього, але я хочу показати тобі, наскільки ти хороший у цій справі. Зробімо це разом.» Це було ніби прозрінням [оригінал: epiphany. Аїро дуже чітко вимовив «п», його це розвеселило, він повторив, усі посміялися]. Я і не знав, що можна так працювати через позитив. Звичайно, він кидався у мене усіляким лайном, але в цілому робота ґрунтувалася на позитиві.

 Далі йде запитання щодо значення назви альбому, Френк пояснює загалом так само, як і в пості на своєму оф. сайті ("Парашути – рятувальні пристрої. Ми покладаємося на них, коли ми на межі життя і смерті," – пише Аїро на своєму офіційному веб-сайті. – "Чи ми падаємо, чи стрибаємо – вони є єдиними, хто допомагає нам залишитися живими. Так само й у реальному житті: ми всі стрімко падаємо вниз, але любов моєї сім'ї та можливість творити й писати музику завжди були для мене парашутом. Життя може бути випадковим та дивним, прекрасним та потворним водночас, і єдиною безсумнівною річчю є той факт, що усі ми зрештою вдаримося об землю. Деякі з нас несуться вниз з неймовірною швидкістю і все це закінчується через мить, а деякі з нас виявляються врятованими та можуть насолодитися краєвидом... Цей альбом – один з моїх парашутів."), та додає:

Ф: У випадку з першим альбомом, усі пісні були пов’язані із шлунковими болями та бажанням померти, а в цьому альбомі кожна пісня змінила щось в моєму житті та певним чином врятувала мене. Отож, минулого разу ми мали болі у шлунку, а зараз – 12 парашутів [знов дівчата: «О-оу». Аїро закотив очі, посміхаючись].

Інт: Я ще ніколи не зустрічав людину, яка отримувала у відповідь так багато «О-оу».

 Після цього йдуть питання від аудиторії, до того ж інтерв’юер попереджує усіх щодо змісту запитань, адже «зазвичай вони не такі вже й хороші», та всі сміються. Паралельно Аїро обмінюється поглядами з кимось із натовпу та, вірогідно, хвалить їхнє тату на передпліччі.

– В мене народилася дитина декілька тижнів тому…

Ф: ��, вітаю!

– Дуже дякую. І я хотіла би знати, як ти пораєшся з тим, що так часто надовго залишаєш свою сім’ю і дітей?

Ф: Це нелегко. Я довгий час думав, що в мене ніби два життя: ось це реальне та інше, те, чим я займаюся, тобто пишу пісні, їжджу в тури. Та чим більше я намагався їх розділити, тим ніби більше вони спліталися. І я відчуваю, що зараз… Можливо, я вже старший та мудріший… Проте, можливо, і ні... [сміється] Я усвідомив, що та креативна частина мене настільки вбудована в моє ДНК, що це є не просто тим, чим я займаюся, а це те, ким я є. І для того, аби бути тією людиною, батьком, чоловіком, яким я хочу бути, тобто чоловіком, якого кохає моя дружина, та батьком, якого мої діти будуть поважати та мати за приклад, я повинен «живити» ту креативну частину мене… Хоча ми дуже сумуємо один за одним, насправді я б не був тією людиною, яку вони хочуть мати в своєму житті, якби я не займався тим, чим займаюся… Ми з дружиною зустрілися дуже давно і ми одразу ж зрозуміли, що ніби створені один для одного, це одна із найбанальніших речей, але… [дівчата знов за своє] Ні, перестаньте!

Інт: Більше ніяких «О-оу», ви витрачаєте час! Вже могли перейти до наступного запитання.

Ф: Коли таке стається, ти розумієш, що, хоча вам іноді доводиться бути окремо одне від одного, вже краще поратися із такими труднощами, ніж не мати такої людини в своєму житті взагалі. <…> Так, я часто залишаю дім надовго, так, я багато часу проводжу у підвалі, роблячи божевільні речі, пишучи пісні [сміється]. Але для того, аби дійсно бути тим, яким мене полюбили, доводиться миритися з такими речами.

 – Яка твоя улюблена пісня з Parachutes та чому?

Ф: Оу… Дивно… Це звучить по-дурному, але я не думаю, що коли-небудь так пишався повністю всім альбомом, як зараз. Я взагалі написав десь 18 пісень, Росс такий: «Ні, треба 10», а я йому: «Ну зробимо 12» і він погодився [сміється]. І коли ми записали усі 12, я не міг виділити щось окреме, я відчував, що кожна пісня має свою мету. Проте в альбомі є така пісня, яка мені здається найскладнішою з усіх, які я коли-небудь писав. Вона остання в альбомі та називається 9-6-15. [Хтось з аудиторії, можливо, каже, що це дата народження їхнього друга, інтерв’юер жартує, мовляв, напевно пісня не про це, Аїро зніяковіло пояснює, що написав цю пісню, бо це був найгірший день в його житті, сміх та вибачення, Френк продовжує.] Отож, мені дуже подобається ця пісня, але я не знаю, чи мені ще коли-небудь вдасться «доторкнутися» до неї знову. Ми кілька разів намагалися… Дуже складно. Отже, напевно це і є моя улюблена пісня з альбому.

Інт: Еван, а яка твоя улюблена пісня?

Е: Мені також важко відповісти… Мені подобається I’m A Mess, реліз якої тільки нещодавно відбувся. Це точно одна з моїх улюблених, я думаю, можливо, вона була другою піснею, яку ми записали для альбому.

Ф: І це кумедно, бо записавши її, ми зрозуміли, що вона найгірша серед усіх інших [сміх].

Е: Так, дійсно… Чим більше слухаєш цю пісню, чим більше поглиблюєшся у текст та її енергію, мені здається, тим більше відчуваєш ніби життя в ній… Я маю на увазі, багато людей можуть знайти в ній себе… Слухати пісню це одне, а грати її – зовсім інша справа, адже ти стаєш частиною цієї рушійної сили. Як тільки ми починаємо грати цю пісню… дивно казати це, але ти нібито не в своєму тілі у цей момент, ніби пісня – це ти. Мені дуже подобається грати її.

Ф: До речі, я думаю, саме через це музиканти стають такими залежними від своєї справи. Ніби покидаєш своє тіло, коли виходиш на сцену, та дивишся якийсь фільм, я не знаю, така наркотична дія… Але то таке…

Інт: Пам’ятай, де ми знаходимося, Френк. [сміх]

 – Як ти зміг вилізти із цієї ями самоненависті?

Ф: Дуже гарне запитання. На нього немає правильної відповіді. Але під час роботи над альбомом я прийшов до дуже важливого усвідомлення. Ми з Россом іноді говорили про це, та й усі разом, задавали таке питання: «Яка найгірша подія з тобою сталася?» І ми обговорювали таку подію, яка справила жахливе враження, коли здавалося, що це кінець світу. Наступним запитанням було: «Як ти відчуваєш себе щодо того, де ти зараз, хто поруч з тобою, чим ти займаєшся, які пісні пишеш?» І я думав, що мені дуже подобається моє теперішнє становище, я люблю людей із свого оточення та не знаю, що б робив без них. Третє запитання було таким: «Чи змінив би ти щось у минулому? Адже якщо ти зміниш щось, то вже не будеш там, де ти є зараз.» Оскільки відповіддю на друге запитання є «Так, мені подобаються люди навколо мене», відповіддю на третє запитання буде «Ні, я би не хотів нічого змінювати», та після цього приходить усвідомлення, що та найжахливіша подія, що сталася з тобою, була насправді найкращою, бо навчила тебе чомусь… Адже іноді від таких поганих речей можна вчитися та отримувати сили… І якщо все так і є, то, можливо, ці події стаються не з нами, а для нас. І якщо подивитися на це все з такої точки зору, виходить, що найкраще, що могло статися, – це біль. [Комусь із натовпу забракло місця, всі кинулися допомагати, потім Аїро вибачився та продовжив.] Отож, я думаю, немає дійсної відповіді на це запитання, адже все суб’єктивно. Але якщо ти можеш зробити крок назад та усвідомити, що гарне й погане, любов та ненависть, біль і насолод�� та усі ці емоції зрештою є одним і тим самим, ну якщо подивитися на це з трохи іншої точки зору. І якщо хочеш, можна перетворити цей біль та страждання на паливо задля створення чогось позитивного. Це життя, яке ми всі маємо, повністю наше, якщо ми дійсно хочемо цього, отож цим треба просто скористатися.

 – Ну і як тобі виконувати усілякі вправи для розминки свого голосу?

Ф: О-о. Чи хтось чув мене?

– Так!

Ф: Перед туром зі Stomachaches я ходив до вчителя вокалу, адже я зовсім не знав як співати. Я не розумів, як можна «грати» на цьому інструменті, який ти навіть не бачиш. І мене навчили багатьом вправам. Я достатньо довгий період часу думав, що це так по-ідіотськи, мовляв, та ну його. Пам’ятаю, як навіть сміявся з цього і перекривлював: «Ла-ла-ла», «гарно впорався, чуваче.» [сміх] Але це так нерозумно, адже як інакше можна тренуватися? <…> І зараз мені це подобається. Я можу робити це де завгодно, наприклад, у таксі я розпочинаю на повну: «Ла-ла-ла-ла-ла-ла».

Е: Особливо весело, коли таксисти не знають англійської, вони навіть не дивляться на нас…

Ф: Вони такі: «Мені подобається ця пісня!» <…>

Інт: Добре, тепер останнє запитання.

– Як твої собаки себе почувають? [сміх і овації]

Ф: Ми весь вечір чекали на це запитання. Ем, один собака захворів… [співчутлива реакція аудиторії] Мм, Світ Пі усе ще…

Е: Найкрутіша.

Ф: Ми й поняття не маємо, хто вона така, скільки їй років… <…> Вони усі старіють, їх обличчя біліє, іноді вони так дивно підіймають тільки одну лапу, так може тривати десь з годину… <…>

Е: Десь є собака, дуже схожий на Світ Пі…

Ф: Так, хтось у Твіттері прислав мені фото!

Е: Це буквально її близнюк… Десь в собачому притулку в Лос-Анджелесі було оголошення на кшталт: «Ось у нас є такий собака, але він недавно був прооперований, тому поки що його не можна прихистити, але трохи пізніше вже можна буде…» І більше ми нічого не бачили про цього собаку… <…> Проте я все ще сподіваюся.

 На цьому розмова закінчилася та хлопці зустрілися з усіма, хто прийшов.