#господар метро: інформація

[gwenllianwales]

Слава Україні!

Я знову до вас з дечим цікавим. Поки писала (досі пишу) "Господаря метро", шукала багато інформації про київське метро.

Сьогодні, в день, коли Херсон повернувся додому, хочу розповісти вам про надпис "Слава Україні"!

1989 року будівельники таємно виклали напис "Слава Україні" мозаїкою у вестибюлі між ескалаторами на станції Золоті Ворота Київського метрополітену. Гасло, як атрибут українського націоналізму, в радянські часи було забороненим. Напис виклали коричневою смальтою: літери — темніші, фон — світліший. 

З часом мозаїка сильно потемнішала. Тепер неозброєним оком літери не помітиш, тож історія вважалася міською легендою. Але автор проєкту інтер’єрів станції Вадим Жежерін підтвердив — напис існує.

"Робітники самі виклали. Потім змусили мене піднятися нагору й подивитися. Я подивився, а вони питають: "Ти не боїшся?" Ну, я відповів, що не боюся. Вони були натхненні нижнім вестибюлем і вже грішно було не викласти цей напис", — розповів Жежерін.

Джерела: 1, 2

[gwenllianwales]

Лебійська мова

Сьогодні вийшов п'ятий розділ "Господаря метро". Тож, саме час дізнатися трохи більше про мову, яку згадує Денис. Не тільки згадує, а ще й іноді вживає давно забуті слова.

Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі, бандуристи та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один з одним та з поводирями. Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці.

До того ж, кобзарі завжди здавалися більшості людей носіями якоїсь таємниці, мало не чаклунами-характерниками, й існування секретної “лебійської” (тобто, “дідівської”) або “шлепецької” (“сліпецької”) мови лише додавало кобзарям таємничості.

На Галичині мовознавці записали пісеньку місцевих лірників:

“КОБИ МЕНІ КУМСА СЯНА,

А ДО КУМСИ ЩЕ Й ТИРИНЯ

І БУТЕЛЬБУХ ВОВЧАКУ,

КАРАВОНА ЧОРНОБРИВА”.

У ПЕРЕКЛАДІ ЦЕ ОЗНАЧАЄ:

“КОБИ МЕНІ ХЛІБЕЦЬ СВЯТИЙ,

А ДО ХЛІБА ТРОШКИ СИРА,

А ДО СИРА СКЛЯНКА ПИВА

І ДІВЧИНА ЧОРНОБРИВА”.

Лебійська мова існувала до 1930-х. Востаннє мовознавці зафіксували її під Харковом.

Ось тут ви можете ознайомитися з лебійською мовою, точніше тим маленьким шматочком її, який зберігся до наших днів. Саме цим словником я користуюсь, коли пишу оріджинал.

Джерела та деталі: 1, 2

Читати оріджинал "Господар метро": ао3, ФУМ

Лебійську мову також знає Щек з "Львівської брами", але слова з неї не використовує при спілкуванні. Орідж на ао3

[gwenllianwales]

Хургало

Зазначається, що колись зими в Україні були морозяними, річки й ставки промерзали аж на пів метра.

Тоді на Поділлі, Одещині та Миколаївщині на Водохреще поряд із річкою обов’язково встановлювали прототип каруселей – хургала: у ґрунт забивали товсту порожнисту палицю, всередину якої вставляли іншу, тоншу. Останню розкручували й таким чином ковзали. Робили хургало і в інший спосіб: згори на палицю прикручували колесо, до колеса прикріплювали шворки, за які потрібно було триматися людині (або ж до яких прив’язували санчата), коли колесо оберталося. Це була не просто розвага, а обряд очищення повітрям.

Ця карусель на льоду могла набувати швидкості до 100 км на годину. Силу і швидкість надавали самі гравці.

Хургало з віртуального зимового містечка музея Івана Гончара:

Джерела: 1, 2

Чому я про це згадала? Я просто ґуґлила відповідник слову "карусель". Ось так я знайшла "хургало", запам'ятала та вписала слово в оріджинал "Господар метро".

[gwenllianwales]

Дуб Ґрюневальда

Дуб Ґрюневальда — ботанічна пам'ятка природи України, дуб віком 800—900 років, який називають найстарішим дубом Києва.

Стовбур цього дерева має обіймище 7 метрів та висоту 20 метрів. Названий на честь німецького художника XV—XVI століть Матіаса Ґрюневальда. Дуб має велике дупло, в якому раніше розводили вогнища, від чого дерево значно постраждало.

З 2009 року проводяться заходи з лікування та збереження дерева. Отримав перше місце у номінації «Естетично цінне дерево України» у 2010.

Дуб відіграє важливу роль у моєму оріджиналі "Господар метро", тож, я знову ділюсь з вами цікавинками. Почитати можна на ао3 чи на фумі

Джерела: 1, 2

[gwenllianwales]

Таємниці станції метро "Університет"

Я знову з цікавинками про метро, які я використовую у своїй роботі "Господар метро"

У мармурі, який використовували для облицювання стін станції "Університет", збереглися останки доісторичних організмів (амонітів).

Амоніти — прадавні головоногі молюски. Родичі сучасних восьминогів і кальмарів, тільки із закрученою, схожою на баранячий ріг мушлею.

Найкраще великі зрізи раковин древніх равликів часів динозаврів – амонітів видно під бюстом горького (нині бюст закритий, але світлина стара, тож я самостійно його закрила).

Ще на цій станції удалося виявити півтора десятка рострів белемнітів. Найбільший (близько 10 см) і найгарніший знаходиться на платформі для поїздів, які йдуть у напрямку станції «Лісова» (там, де зупиняється «хвіст» поїзда).

На протилежній платформі є його мініатюрна — усього в півтора сантиметра — точна копія. На тій самій платформі, біля дверей під №47 можна побачити напівпрозору круглу пляму сірого кольору — теж залишок белемніта, тільки в поперечному розрізі.

Джерела: 1, 2