#вихідні

[buchanews]

«Блиставицькі тенета»: Плетемо задля своїх

«Блиставицькі тенета»: Плетемо задля своїх

Волонтерська група «Блиставицькі тенета» вже третій рік поспіль продовжує активно працювати на підтримку фронту. Кореспондентка «Бучанських новин» мала змогу поспілкуватися з одною з учасниць групи – Катериною, уродженкою Херсонської області, як

[youkomorie]

Блін, от як змусити себе працювати у вихідні, а не відпочивати?

Хочеться відпочивати,а не вчитись, і я не говорю за весь час. Зв��сно, якщо я дуже довго відпочиваю, мені це набридає, і я сідаю вчитись. Добре коли ти і відпочиваєш, і вчишся.

[nadehika]

10.09.2024

Пишу про те що мені зараз дуже болить.

Десь в березні-квітні цього року я була в найтяжчому за моєї памʼяті психо-емоційному ста��і. Причин було декілька:

1. Мій двоюрідний брат був на війні і я дуже за нього переживала.

2. Моя бабуся (мамина мама) десь в той момент отримала інсульт і в неї стала паралізована ліва сторона тіла (вона не могла ворушити рукою і ногою). І через це моя мама їздила до неї кожні свої вихідні. А моя мама працює 2 через 2 (день/ніч і потім 2 вихідних). І з 4 ночей моя мама могла спати лише 2, так як одна була нічною зміною, а наступну вона проводила в селі в бабусі з дідусем, тому що мій дід теж старенький і йому самому було дуже тяжко м��няти бабусі памперси, готувати їсти і кормити її. Благо йому ще допомагала бабусина сестра. Але суть в тому що в баби крім паралізованої лівої сторони тіла почалися деякі проблеми з головою. Вона іноді не впізнавала людей, не розуміла де вона, не розуміла яка пора року говорила про людей яких ніхто з нас не знав, питала де її мама яка померла 12 років тому і т.п. Але моя мама не могла спати тому що ночами бабуся кричала від болю (і не можна було зрозуміти чи це їй дійсно щось болить чи це в неї в голові). Вона кричала майже кожну і цілу ніч.

І в той момент мені було дуже шкода всіх, і бабусю яка дуже мучиться, і дідуся який біля неї, і мама яка не спала, ходила на роботу і ще мала хазяйство в нас вдома (благо моя інша бабуся дуже допомагала в цьому), мала доглядати свою маму (так як її брати працюють і не можуть приїхати навідати свою маму). І ще городи і т.д.

І я відчувала свою вину що я тут закордоном, адже якби я була б вдома, я б могла трохи допомогти мамі і взяти якусь частину роботи чи догляду на себе + могла б возити маму в село так як у мене є машина. І ці відчуття мене дуже пригнічували. Плюс у мене були певні проблеми на роботі (я вирішила спробувати працювати на кухні джуніор шефом, і головний шеф мене постійно абʼюзив), плюс робота була фізично тяжкою, в мене постійно були опіки на руках, боліла спина і ще приходилося ходити на роботу на 6 ранку.І це все мене просто вбивало. Переживання за сімʼю, за брата який на війні, за себе так як я фізично вже не вивозила цю роботу… Тоді я в черговий раз почала займатися з психотерапевтом, і мені ніби стало легше незважаючи на те що в основному я їй тільки жалілася на життя і плакала. Я трішки вилізла з того стану, потім ще пішла в спортзал і стала почуватися ще трохи краще.

Потім перевелася з кухні назад до кейтерингу і стало ще легше.

А потім мій двоюрідний брат загинув на війні. І весь цей стабільний стан розбився.

За декілька днів до смерті він говорив зі своєю мамою, і казав що у них зовсім немає зброї. І їм немає чим відбиватися. А потім на нього і його побратимів скинули протитанкову гранату.

Я була вдома (але на похорони я не встигла).

Його смерть відчулася так ніби якась частинка мого серця почорніла і висохла.

Але ще ця поїздка дала мені змогу побачитися з сімʼєю. Я ходила, всіх втішала, обіймала, смішила…

А по приїзду назад і залишившись на самоті ця пустота почала їсти мене зсередини.

Але я знала що на кінець серпня в мене запланована відпустка і куплені квиточки додому. Напевно тільки це тримало мене на плаву ще 2 з половиною місяці. Спочатку я рахувала тижні, а потім почала дні.

І от коли я була на етапі рахування днів - померла моя бабуся. Померла у сні. Не дочекалася мене хоча обіцяла. І я знову не попала на похорон (я б і не встигла). А я майже не плакала за нею. Не знаю чому. Точніше десь в глибині душі я навіть раділа за неї. Що може бути краще за смерть у сні? А вона ще й дуже мучилася перед смертю. Як і моя мама і дідусь які її доглядали. А за день до смерті до неї ніби повернувся її здоровий мозок. Вона питала в мами коли я приїду бо казала що скучила за мною. Мені здається я майже не плакала за нею. Мій мозок не розуміє що вона померла. Я плакала тільки коли збирала чемодан і клала в нього консерви, які вона у мене просила щоб я їй привезла. Я їх привезла, але бабуся мене не дочекалася…

Я плачу зараз

А потім була відпустка і я повернулася додому. Я виявляється дуже сумувала за сімʼєю. І я так боюся втратити когось наступного… Вдома було добре. Я допомагала як і чим могла батькам, ходила на кладовище, і намагалася жити це життя. А потім були новини про Полтаву (моє серце застигло). На наступний день про ��ьвів (ракета впала на будинок який навпроти того де живе моя найкраща подруга) здається тут моє серце заніміло. І поїздка назад сюди - де мене ніхто не чекає.

Але в дорозі сталася ще одна річ яка по суті не така страшна як смерть і яку я вирішила, але мені здається що ця ситуація остаточно зжувала останки моєї психіки.

Моєму молодшому братові- 22 роки. Він вже півроку працює за спеціальністю і паралельно вчиться. Я його дуже люблю.

Але я нічого не замітила. Точніше я думала що в нього постійний сум через те що і в мене, але була штука яка його дуже гризла, і яку він мені сказав лише коли я була напівшляху в Ірландію. Надіюсь для когось це стане уроком, і ніхто більше не потрапить в таку ситуацію.

Коротше в мого брата був акаунт в пейпал який хтось зламав і хз як але взяли кредит? (Я сама в цьому не розбираюсь і не знаю чи так можливо чи ні) на 15000 грн. І почали вимагати ці гроші з мого брата. Він не мав такої суми бо тоді ще не працював, і взяв мікрокредит. Після отриманих грошей цей акаунт видалили і ці шахраї пропали, а мікрокредит ні. Оскільки в нього не було таких грошей, і повертав він їх зовсім потрохи, відсоток ріс, він брав інший мікрокредит і т.д. Хз як це все відбувалося, але коли він попросив в мене про допомогу (я підозрюю що він був за декілька кроків до самогубства), це стало 115000грн. Я надіюсь що мій брат не думав про самогубство але з багатьох фраз це було зрозуміло. Можливо я не права (я надіюсь що я не права). Але дуже багато факторів на це вказувало. Мої батьки цього не знають. Сума досить велика для нашої сімʼї. На секунду в моєї мами зп 7000 грн а в тата 10000грн.

Чому він не звернувся до мене раніше? Тому що думав що якщо візьме ще мікрокредит то зможе закрити той, і так далі. Як назбиралася така сума? Я в душі не розумію тому що для мене мікрокредити ніколи не були зоною інтересів.

В результаті ситуація жахлива. Борг велетенський. Моя сімʼя нічого не знала тільки я. І моя сімʼя не мала таких грошей. Я просто не бачила виходу.

Я дала йому 2500 євро і він закрив всі борги.

Я не бачила іншого варіанту. Він сам би його точно не закрив бо в нього немає таких грошей як і в батьків.

Але як мені шкода всіх в цій ситуації. Я думаю що він би не зміг сказати про борг батькам як і я, адже вони в подвійному траурі. Я не хочу, навіть, уявляти яки�� би це ударом стало для мами. Мені шкода і батьків. І його дурня такого, тому що всі ці півроку він крім навчання і роботи був ще й в постійному стресі через цей борг, і що брехати мені шкода моїх грошей, бо щоб назбирати таку суму мені треба десь півроку. І незважаючи що брат дуже дякував і обіцяв все повернути, я розумію що це буде не зовсім скоро. Я ще згадала як як я жаліла цих грошей собі на корекцію зору чи щоб зробити ринопластику а в результаті віддала її щоб погасити не свій борг🙂 Більше того я згадала як вже більше десяти років я для себе жаліла 100 євро на електронну книжку…

Я знову плачу

Просто в мені знову пустота. Мені здається що ця ситуація мене просто морально добила. Я більше не хочу нічого відчувати. Я просто зрозуміла що я та людина яка допомагає всім, і ще жодного разу ніхто не допоміг мені. Я та людина яка рятує всіх, але ніхто не рятує мене. Більше того тепер в мене немає грошей на психотерапевта 🙂 Я не знаю як це все вивезти, і за що це все мені…

Мені реально так боляче і одночасно так пусто. Це життя таке несправедливе…

Я взагалі не розумію чи варто далі жити його…

І я не знаю як витягнути себе з цієї ями. На цей раз дійсно не знаю…

І мені немає з ким поділитися цією ситуацією. Дійсно немає. Немає в кого попросити хоча б про моральну підтримку…

Пишу сюди з надією що хоч так виговорюся і мені стане хоч трішки легше…

Але ж ми всі розуміємо що не стане…

[zlabjola]

Хочу спробувати поїхати у Львів. Але це треба вихопити квитки і знайти не дорогий одномісний номер в хостелі, та домовитися за вихідні.

В такі моменти я думаю, чого в мене немає родичів десь за межами київської області.

Поки спробую додати в список місця, куди можна було б сходити. Колись я там була, але всього на день в екскурсія була жахлива.

[lisa-is-chilling]

стосунки з людьми у моєму житті наразі дуже дивні.

я майже не спілкуюсь з друзями (що насправді заслуговує на окремий пост, але нехай). одна подруга приїхала в україну та не має часу на спілкування - хоча я вірю в політику "виділяти час, а не писати коли є вільний час". іншу подругу я все ніяк не витягну на прогулянку. в обох випадках я вже забила хуй, бо чесно, це двосторонній рух, і мене підзаєбало постійно бути відповідальною за наше спілкування. даша написала мені декілька тижнів тому, я їй відповіла та більше нічого від неї не чула - вона мабуть переконалась, що я досі alive and kicking, і вирішила не заморочуватись. і ще є подруга дитинства, яку вже подругою язик не повертається назвати, бо списуємось ми раз на півроку.

мені треба розширити, а то і оновити коло спілкування, бо мене ці люди вибішують нахуй своїм ставленням до мене.

сюрпризом цього літа для мене стало покращення відносин з батьком. чи то йому бабуся моралі вичитала, чи то прийшло усвідомлення власної смертності через можливість відправитись на війну, і в такому випадку мати хуйові стосунки з єдиною дитиною не дуже хочеться, чи то в нього просто гарний настрій, бо він у відпустці, і його не їбуть в мозок кожен день. хуй знає яка причина, але приємно. я аж відчула, як мої daddy issues покидають моє тіло.

з мамою стосунки стабільно хороші, найкращі за усе моє життя. я вважаю, що це через розлучення з вітчимом. і слава богу блять.

молодший брат мене бісить. я цю реакцію аналізувала, і мені здається, що це тому, що я частково сприймаю його з позиції матері, де є постійна відповідальність та потреба піклуватись про нього, а воно мені нахуй не всралось, і я не готова до такого тягаря. якось приїхала до мами на вихідні, поки він був у свого батька в селі - навіть не хотілось нікуди тікати, як зазвичай, я спокійно пробула в неї три дні. не можу сказати, що я хотіла б, аби мого молодшого брата на світі не існувало, але було б добре, якби і мене за нього не боліла голова, і я могла бути для нього просто сестрою.

насправді, мої проблеми з людьми вирішує письменство, що добре, бо від однієї лише думки про тіндер чи чат-боти в телеграмі мене перетрушує. не знаю, чи коли-небудь готова буду повернутись туди. єдиний варіант, який залишається - ходити по якихось івентах (яких не те щоби багато в хмелі), займатись чимось по типу танців та знаходити ком'юніті, або сидіти і загадково читати книжку в парку чи біля річки.

бути інтроверткою сакс, знаєте?

[adeseya]

Мені купили квиток на вихідні в інше місто і я маю думати чи згодна їхати. До людини, з якою знайома лише онлайн. Наскільки я йобнута, якщо погоджуся?

[not4yourmind]

Сьогодні снилось, що я ловив покемонів у Львові. Ходив по вуличках собі не поспішаючи і накручував покеболи з місцевих пам'яток. Треба буде катнутись на вихідні в те місто, з'їсти найкращу в світі шаурму на Шуварі в місцевої тьотіньки, прогулятись знайомими районами, центром і задовольнити жилку Святої Галичини, яка оце щось прокинулась сьогодні. Моє ставлення до того міста дещо своєрідне, як власне й саме місто, проте воно мені подобається і можливо колись я пов'яжу себе з ним більше, ніж можу зараз.

[tenderdevil]

Чому коли я маю пити курс вітамінів і на цей період хочу відмовитися від алко, нам привозять вино з назвою SCREAMING DEVIL!

Вітаміни ще не приїхали, тому може і бахнути цю пляшечку за вихідні 😏

[du-sha]

Чому інші вважають, що я після 12-ти годинного робочого дня повинна ще, приходячи додому, зразу ж готувати їсти, прибирати все до ідеальної білизни та встигати виспатись?

Я готую, коли маю вільний час, а прибираю, коли маю вихідні.

[buchanews]

Соціальний робітник Тетяна Волинська – рідна людина для своїх підшефних (ФОТО)

Соціальний робітник Тетяна Волинська – рідна людина для своїх підшефних (ФОТО)

Тетяна Волинська, працівниця соціальної служби Управління соціальної політики Бучанської міської ради, має під опікою у різний час 8-11 людей. Її телефон завжди активний і під рукою. Адже будь-якої хвилини хтось із підопічних може зателефонув

[keitu]

Відпочити - то вже окрема таска на вихідні

[youkomorie]

Я хочу фотосесію.

Але краще це зробити, коли буде достатньо грошей, коли буду знати, чого саме я хочу і як це реалізувати. І коли буду вільна від навчання(вихідні).

[teawithatasteofwretchedness]

Цю неділю і вихідні просачила з вивченням матеші і інгліші😔😔 я ось думаю, я навіть не знаю, куди я хочу вступати, мені точно треба англійська? Може мені варто зробити 4 уроки матеші, і інгліш взагалі викинути 😔 на відміну від інгліші матеша обов'язкова 😔🙏 загалом інгліш має своє переваги її знання...але ну...

[zlabjola]

Я заїбалася. Дуже втомлена після поїздки. Тож по традиції.

. 🕯. 🕯

. 🕯 Щоб 🕯

🕯. Сьогодні 🕯

🕯. Без 🕯

. 🕯 Завдань🕯

. 🕯 🕯

Я вагаюся між "це було прикольно" і "це було жахливо". Наступний раз я точно поїду сама, або лише з однією людиною. І візьму додаткові вихідні.

В принципі, сам Кам'янець-Подільський нудний. Цікавим для мене був тільки старий замок і стрільба з лука всередині. Мало де можна нормально поїсти. Так, в Києві оверпрайс, але смачніше зазвичай. Повітря там свіжіше. В Києві душно, повітря густе. Але я всеодно була рада повернутися.

Можливо я б ще раз поїхала, але заради Хотинської фортеці. Не було часу. Хоча якби я одразу знала, що вона вдвічі ближча за Бакоту, то точно не поперлася б за 50 км дивитися краєвиди в спеку. Не жалкую, що там була. Там гарно, але туди точно не на день їхати і краще з машиною. І хорошою камерою.

Ще одне фото блакитного біотуалета.

[sharp-as-c]

вихідні минули у битві з публічним транспортом Ірландії

автобуси такі: розклад? це саме те, що треба, щоб запізнитися… чи взагалі не приїхати

і дуже часто автобус в якусь точку катається лише один; якщо не приїхав - ніякої точки не буде. от вчора ми не потрапили так в один монастир.

вчора я шкодувала, що в чоловіка права не міжнародного зразка і ми не взяли машинку.

а сьогодні зрозуміла, що в автобусів є перевага. бо там, де машини розвертались через повністю залиту водою дорогу (буквально водойми по обидва боки вийшли з берегів і зʼєднались поверх асфальту), наш сміливий автобус собі поплив далі.

водій одного з автобусів сказав: «who would come here with such a weather?!”, бо на скелях Мохер почався справжнісінький шторм (мене буквально кидало на автівки і огорожі, а вода текла не в море згори, а навпаки). чєл, це ми, туристи вихідного дня, яким дано було лише два дні, щоб туди-сюди поїздити.