#Реґулус

[sogigglejellie]

так, але благослови, боже, людей, які пишуть по реґулус/герміона. хронофантастика взагалі моє все, а тут ще й виглядає трагічно-гарно, трохи ангстово і приречено, але куди ж без драми!

закохалась у цей пейринг, і можна пропустити всі лекції про проблематичність.

[patsuk-malue]

АВ:Маґлівський світ, сучасність

Вони довго планували цю поїздку. Подорож тільки для них двох. Першу подорож для них. Нарешті, для них. Це було нервово:планування дороги, купівля квитків, спільні збори речей...

Але це того вартувало.

Коли вони обирали місто, куди б хотіли поїхати, на самому початку, Реґ сказав, що нізащо не поїде плацкартом. Власне, вони ним і не їдуть. Їдуть автобусом. Джеймс від самої купівлі квитків думає чому Реґулус погодився на це, а не на потяг, хоч і плацкарт. У них доволі обмежений бюджет для цієї подорожі, так, він це чудово знає. Просто... Хіба потяг не краще автобуса? Можна, хоча б, нормально поспати. Але...

"— Добре, якщо так бажаєш, я не проти."

Джеймс сказав це мало не сміючись, бо Реґ виглядав так, ніби це була найнеочікуваніша відповідь, яку він тільки чув у своєму житті.

"Дійсно дивно, але най буде" думав Джеймс сідаючи в автобус.

Вони їдуть вже досить довго. Годин з п'ять, певно. Чесно, Джеймс не рахував, та й, взагалі, заснув після того, як допив свою незаплановану вечірню каву. Але темінь вже встигла міцно їх обійняти своїми руками. Він прокинувся випадково. Можливо, все ж кава, якось бодай і подіяла(звісно ні, але добре, думай, як хочеш, Джеймсе) З усього автобусу не спали лиш кілька людей, екрани їх телефонів невпинно миготіли перед ними. Салон освітлювався слабким синім світлом і тиша не була глуха, але неймовірно спокійна і гул мотору зовсім не заважав, лиш додавав спокою і чіткості, розуміння безперервного руху по трасі. Реґулус теж не спав, дивився у вікно, вглядаючись у силуети дерев і час від часу проминаючі ліхтарі.

— Чому ти не спиш? - пошепки, майже не чутно запитав Джеймс.

— Не хочеться пропустити цю мить.-так само тихо відповів Реґулус.

Він повільно перевів погляд на свого хлопця.

— Вона мені подобається.

І, дійсно, ця мить чарівна. Вона оселях спокій в тілі кожного, хто не спить. Слабке світло, силуети дерев за вікном, злагоджений тихий гул мотору і...і жодної метушні, нарешті. Жодної метушні, лиш спокій.

І, здається, Джеймс, нарешті, зрозумів, що спонукало Реґулуса їхати саме автобусом.

Зараз я читаю фанфік по ним і вульстарам, який приніс мені багато болю і я просто хотіла чогось м'якого, спокійного. Це вийшло випадково і раніше я ніколи не писала. Сподіваюся, що це комусь принесло той спокій, що хотілося передати♥️

[shinamonban]

I SERIOUSLY hate you.

Listen to what I’m saying.

I. Can’t. Stand. You.

You missed me.

I hate you.

You missed me

and you love me.

[panivatra]

Сіріус любив незвичні речі, а ще дужче — макіяж. Годинами згорблено стоячи над туалетним столиком, він вчився фарбуватися. Власне обличчя своєю блідістю нагадувало йому полотно, на якому вже розквітали фіолетові тіні. Впевними рухами він розтушовав їх, недивлячись, як ті по-тихеньку сипляться на щоки. Сіріус намагається не посміхатися, що йому аж починає зводити щелепу. Помада темнила вуста, фарбуючи в бордовий колір. Нерівний контур губ додавав певної хаотичності. Любуючись собою, він відходив далі від дзеркала, яке стояло на туалетному столику, й кінчиками пальців ледь торкався лиця.

Портрети в його кімнаті тихо перешіптувались, а хто й геть відкрито глузував, тикаючи пальцем. Сіріус сидів, наче не чуючи їх, жамкав своє волосся і прикидався моделлю з чарописів. Спина, вкрита синцями, вже не так боліла, коли він намагався прогинатися в попереку.

Зі скрипом двері в кімнату відчинилися. Повітря стало важчим, а кольори — тьм'янішими, нагадуючи, що маєток Блеків нікуди не зник.

— Ти хоча б стукав, Реджі.

— Немає часу. Матір кличе. — переставши боротись з дверима, Реґулус перевів погляд на Сіріуса й зблід: — О Господи..

— Подобається? Хоч і тобі таке забабахаю, м?

Реґулус стояв очманілий.

—...Ні, дякую. Я скажу матері, що ти спустишся через декілька хвилин. І за ці декілька хвилин, прошу тебе, змий, не ганьбися. Якщо тобі голова ще потрібна.

Ледь не знісши стіну, він вилетів з кімнати.

— Кому-кому, а тобі й голови не треба! За неї тобі старі будуть!

Сіріус ліг на спину й глибоко дихав доки голова не почне паморочитись, щоб заспокоїтись. І все було б чудово, якби картина не репетувала:

— Як зневажливо! Як не культурно!

За це в неї моментально полетіла подушка, яка збила її зі стіни. І в Сіріуса нарешті з'явилась ідея.

***

Від колишньої Сіріусової сміливості залишилася ледь тліюча іскра. Холодний піт стікав рікою по спині. Він йшов у короткій спідниці, знаючи чим ця витівка йому вил'ється — крики-верески та нові синці. Життя вчить, але граблі все-таки рідніші.

Здавалося, що коридор то розтягувався, то звужувався. Ядуче біле світло тяглося довгою смугою від щілини дверей в кінці коридору. За столом сиділи матір з батьком, а біля них ельф тупцював з місця на місце.

— Крічере, вимітайся з цієї кімнати! Твоя робота тут закінчена.

— Так, господине. — і ельф зник, залишивши тільки звук лускання в повітрі.

— І довго ти будеш шпиняяяти цього ельфа? Не легше,наприклад, відрубати йому вже голову? Ммм? — матір з докором глянула на батька. — Так про що ти хотіла поговорити?

— Сіріус.

— Ця мала гидота знову щось накоїла?

— Сподіваюсь, що ні. Я мала на увазі інше. Сіріусу вже давно 14 років і він ще ні з ким не заручений. А його вибрики й ця маґлофілія тільки відлякує кандидаток! На нього геть нічого не діє!

Подивившись у вікно й видихнувши, Оріон сказав:

—Можливо, нам варто було б знайти ту, яка розділяла б його ідеї?

— Про що ти таке кажеш!

— Не кричи. Дослухаай. Ти ж знаєш, що серед чистокровних, не тільки він марить ідеями про рівність з цими мАҐлАмИ. Дівчат спокусити перейти на нашу сторону буде легше. Не ображайся, але вони все таки дурніші. Головне проконтролювати, щоб справа з дитиною дійшла до кінця. Візьмеш цей тягар на себе, любааа?

— Авжеж. Тільки ще раз ти назвеш мене "люба" так і прокинешся з ножем в горлянці.

Оріон глузливо посміхнувся і вийшов з кімнати.

— Господи, коли ж це все закінчиться?! —зі столу полетіла ваза.— Сіріусе, заходь! Я знаю, що ти там!

Тяжкі під'юбники зашурхотіли віддаляючись. Хоч Сіріус і не бачив, але знав, що мати за старою звичкою підійшла до вікна.

— Так, мамо..

— Ти ж все чув про одруження?

— Авжеж, мамо..

— Я так і знала, що це так просто не вийде.. Але це не означає, що ти звільняєшся від сватання! Я поговорю з твоїм батьком і, можливо, виборю для тебе право зустрітися з Пандорою Розьє. Далебі, вона дівчина мила, хоч і своєрідна. То що скажеш, сину?

І тут вона повернулася до Сіруса обличчям. Її очі, повні втоми, ледь усміхалися йому, допоки вона не зрозуміла... Липке, нудотне відчуття стало поперек Сіріусового горла. Стало сіро, млосно й душно. Вальбурґа випадково перекинула стілець, відходячи назад.

— БОДАЙ ТОБІ ПУСТО БУЛО! ОСЬ ЦЕ ТАК ТИ МАТЕРІ ВІДДЯЧУЄШ?! О СИЛИ НЕБЕСНІ!

— Мамо, я можу все вам пояснити.

— ЗАКРИЙ СВОГО РОТА!

— Мамо, прошу послухайте!

Вона аж тряслась од люті, вцепилася в Сіріусовий рукав, потягнула його до ванної і мовила:

— Я НЕ ДОЗВОЛЮ, ЩОБ МІЙ СИН ВИГЛЯДАВ НАЧЕ ЯКАСЬ ОСТАННЯ ХВОЙДА!!

— А ЯКЩО Я САМ ХОЧУ ВИРІШУВАТИ ЯК МЕНІ ВИГЛЯДАТИ!!!

Вальбурґа спантеличено замовчала.

— Що ти сказав?..

— Я-я сказав, що сам буду вирішувати який мені мати вигля-

На щоці Сіріуса розплився червоний слід. Різко зашуміла вода і двері ванної кімнати відчинились.

А Сіріус стояв зігнувшись. Його щока палала, а на очах почали збиратися сльози.

— Як ти посмів.. Я тебе навчу як ти маєш виглядати!..— Вальбурґа вхватила його за коси й занурила його голову у воду: — Я ТЕБЕ НАВЧУ!

Бульбашки ринули до верху, оточуючи голову Сіріуса. Його ноги зісковзували з кахлів, а руки намагалися знайти материну руку. У носі починало пекти.

"Ще трохи і.."— подумав Сіріус. І тут він знову почав дихати. Точніше задихатися. Кашель його був такий, наче Сіріус намагався виплюнути легені, а не воду. Крап. Червона пляма пливла собі по воді. А за нею ще одна і ще, і ще, і ще.. Тонкою цівкою по вустах Сіріуса.

— Сподіваюсь, ти засвоїв цей урок. Синку, це я роблю не для себе. Повір, так тобі буде ліпше. Ще потім подякуєш мен-

Вальбурґа замовкла, в її очах відбився жах. Звісно, всі казали, що Сіріус викапаний на свою матір, і вона це знала. Але все одно ця схожість лякала. З Реґулусом було легше у вихованні, вона не бачила особливого у поведінці. А Сіріус був її дзеркалом. І зараз він, повернувшись, дивився Вальбурзі в самі зіниці. Люто й зі страхом. Колись вона такими ж очима дивилася на батька, який без її відома віддав за Оріона.

Вальбурґа сіла навколішки коло сина й гірко заплакала, притуливши його до себе. Вона не хотіла йому такої долі. Вона сама колись хотіла відмовитися від своєї крові. Колись...

[kucheryavadiva]

іноді їй здається, що різниця лише в кольорі волосся та імені. коли її маленький драко лише вчиться літати, вона не може не згадати, як цьому вчився реґулус, той хлопчачий сміх та неймовірний політ для такого маленького чаклуна. а потім він їде до гоґвортсу і нарциса видихає, коли отримує радісний лист, про те що його зарахували на слизерин. маленький малфой вчиться на відмінно та вже на другому курсі стає ловцем команди квідічу. вона щиро пишається своїм сином та його досягненнями та все ж не може не повернутись в спогади про до біса схожого хлопця з темним волоссям та палкими очима. вона ненавидить їхню схожість та до осточортілого боїться, що їхні долі будуть схожі.

реґулус завжди був їй ближче та рідніше за будь-якого іншого родича, нарциса не зможе викинути з голови спогади, як заспокоювала його під час сімейних з'їздів після глузувань її сестри чи покарань його матері. вона пам'ятає лист котрий прийшов їй після втечі сіріуса, вона пам'ятає як довго реґулус плакав коли приїхав до їхнього маєтку на декілька днів після того, як це трапилось. нарциса пам'ятає вечір коли реґулус отримав мітку, вона пам'ятає як намагалася втішити його, приглушити біль та розповідала яка це честь. тепер, вона робить це зі своїм сином. нарциса ненавидить себе за це, та наразі вона в ще більшій пастці, тепер вона остаточно не може втікти, маючи розплачуватись за помилки чоловіка, вона не може покинути свого сина. та вона клянеться собі, що доля драко не буде подібна до реґулусової, хоча іноді їй здається що вони відрізняються лиш кольором волосся та ім'ям.

[goldeneyesstefaniaa]

5 hedcanons bartilus – a thread 💫

💫 барті був тією людиною, яка страждала від безсоння, від чого реґулусу іноді доводилось вислуховувати його розмови протягом ночі;

💫 реґулус не любив грозу, він загалом ненавидів різкі гучні звуки, через що, барті доводилось заспокоювати його що разу у своїх обіймах, попри невдоволене бурчання реґулуса про те, що він не любить обіймів;

💫 одного разу, барті під керівництвом пандори зробив саморобне кільце з корку з-під вершкового пива та подарував його реґулусу;

💫 коли бартілуси сидять разом у бібліотеці за грудою книжок, барті в один момент може стати настільки нудно, що він починає займатись якимось орігамі(поки що лише метелик чи кораблик, але все ще попереду), на що реґулус лише закочує очі і думає, чого він такий дурень;

💫 реґулус у вільний час пише якісь вірші, але після того, як він пізнав (на свою радість, чи на свій жаль), що таке кохання, він не може не почати писати про барті, у віршах, він завжди називає його ‹зоряний вогник›; барті так і не дізнався, що це про нього.

[worojka]

Джеймс, який постійно клянеться Реґулусу в коханні.

зранку він цілує його десь в закинутому кабінету перед лекціями, а в перервах між поцілунками сміється і каже «боже, Реґ, я до тебе ніколи не охолону, ти себе бачив?»

по дурному якось ляпає, що буде кохати його до останнього дня, потім ще так соромно за це. але він баче як Реґулус слабко усміхається через це і вуха його трохи червоніють, розуміє, що готов казати це постійно.

на астрології сідає поруч, таємно бере того за руку і каже, що все це дурня, що саме Реґулус — його Луна і зорі.

однак ніколи не отримує цього в відповідь.

ні, Реґулус тільки тихенько сміється (насправді він неймовірно щасливий це чути, але ніколи не зізнається).

«Поттер, не треба, ніхто не кохає до кінця життя»

а Джеймс думав, що він помиляється, що дуже сильно помиляється. Джеймс відчував, що його настільки сильно тягне до Реґулуса, настільки сильно б'ється серце, настільки сильно червоніють щоки, настільки плутаються думки і паморочиться голова, що це просто неможливо — охолонути. до такого як Реґулус не можна охолонути, такого як Реґулус можна або ненавидіти завжди, або кохати, кохати так, як нікого іншого. і Джеймс сміливо обирав друге.

проте в один день він з жахом розуміє, що не відчуває нічого. взагалі. що усмішка Реґулуса не хвилює душу і що до поцілунків байдуже. що ні очі ні сяють, ні серце не б'ється _так_, ні щоки не червоніють, ні думки не плутаються, нічого. Джеймсу соромно, жахливо соромно, але він зізнається і самому собі, і Реґулусу, що більше не кохає. що охолов.

«мені шкода, справді, Реґ, я...»

«не смій цього казати, Поттер. просто... просто забудем все, що було було між нами»

тільки ось Реґулусу не байдуже, тільки ось Реґулус не охолов, Реґулус не забув.

найжахливіше — саме Реґулус кохав до кінця життя, бо цей кінець життя завжди ходив за його спиною, крок в крок.

[yournextexmistake]

у свої далекі майже сімнадцять, я писала фанфік про Северуса Снейпа й американського Капітана однієї з команд Служби Спеціальних Операцій. тепер я це все переробляю, й розумію наскільки воно було недороблене. але сама ідея була прикольною, бо…

я зіштовхнула британський магічний законсервований традиційний світ з магічним американським, котрий місцями відкритий для технологій та звичайних людей, але також таємничий через сукупність культур та намагання певних груп, вберегти свої знання у межах свого оточення.

й все це помножене на АУ де в минулому Север об'єднавшись разом з ненависними йому Мародерами знайшов горокракси та вклав у могилу Волдемортовича. але я хочу ще розділити це на АУ де Дамблдор й Ґріндельвальд молоді та намагаються разом грати з магією та політикою.

Джеймс Поттер пхнеться у міністри та намагається конкурувати за посаду з Луціусом Мелфоєм, а тимчасом його шлюб з Лілі розвалюється, й Гаррі закохується у Седрика Діґорі та починає зустрічатися з ним, що призводить до скандалу в консервативному магічному світі.

Драко починає зустріч��тися з Герміоною Ґрейнджер, а через це також відбувається скандал, бо "Маґло-нарождена з аристократом", й тд-тп. але Нарцисса перевертає все на їх користь, показуючи се, як боротьбу за права та свободи.

Северус їде допомагати, як зіллєвар, американському підрозділу ССО за проханням знайомого, й повертається десь в розпал всіх подій. одружений на чоловікові.

все це призводить до шуму та штурму журналістами Гоґвортса, й директорка Мінерва Макґонеґел, просто хоче захистити та прибити всіх, одночасно.

й тут з'являються Ґелерт Ґріндельвальд та Албус Персіваль-Вульфрик-Браян Дамблдор зі своїми ідеями та реформами… й Ауреліус з Аріаною, котрих знаходить Северус підчас поїздки, бо вони переховуються від Ебефорса, котрий з'їхав з глузду та намагається оживити Волдеморта…

Андромеда, Нарциса та Белатриса - боряться між собою за порожнечу. Вальбурга намагається змусити своїх синів одружитися на дівчатах, котрих вона обрала їм. але Реґулус нарешті підтримує Сиріуса, й вони об'єднуються проти матері - змусивши її рахуватися з їхнім вибором.

а вибір Сіріуса та Реґулуса - робота. кожен з них закоханий в себе, й вони не поступляться комусь, бо хтось шось там думає, що має якесь вигадане право їм наказувати.

[shinamonban]

Barty”do you want to be with somebody like me?”lus.

[shinamonban]

I Hate you

please die.

Sweet!!

I love this one.

[shinamonban]

В мене новий фікс і це Бартілус.

[panivatra]

На глухо зашторені завіси темнили кімнату повну диму. Висунуті шухляди комоду, розкинуті речі, перевернуті книжки. Посеред цього гармидеру, згорнувшись на ліжку, Реґулус вдихав опіум. Їдкий сморід заповнював будинок і самого Реґулуса. Від цього хотілося аж роздерти собі шкіру. Він його ненавидів. Ненавидів і себе. До ініціації, після неї. Ніхто бачте не попередив маленького-дурненького хлопчика, що за ідею потрібно платити.

Вдих за видихом, Реґулус згадував. Надтріснута, кам'яна арка. Ковані ворота. Він стояв на колінах перед Темним Лордом, даючи присягу. Натовп перешіптувався між собою, він навіть міг заклястися, що почув знайомі голоси. Відчував як гордо дивляться на нього сестри. За мить всі смертежери розчинилися залишивши по собі тільки густий чорний дим.

Нарешті Темний Лорд дозволив піднятися й наказав йти за ним. На тремтячих ногах, але з вишколеною рівною поставою, Реґулус йшов старим, занедбаним садом. Терен, мабуть, був його єдиною окрасою. Засохлі гілки були всюду, звивалися на каміння, неначе змії.

З кожним кроком ставало важче. Серце шалено калатало в грудях. "Ще трішки" — заспокоював себе Реґулус. Пальці продовжувало поколювати морозом.

За сімейним столом Белатриса часто розповідала, що коли вона йшла за Лордом, відчувала себе святою. Крокувала в екстазі, наче під вінець. Реґулус не міг не погодитися. Дійсно як під вінець — до смерті.

В кінці стежки виднілось щось лискуче. Це було озеро. Натовп зібрався і ще строкатішим, аніж був. Серед них були і огрядні маги (один з них страшко був схожий на пацюка), і принадні відьми, старі й малі. Найменшому з них було приблизно сім.

Нервово ковтаючи слину, Реґулус не знав що йому робити. Він хотів втекти.

Щось не так, щось дуже сильно не так. Холодний піт огортав його.

Наджіні, оминувши Блека, підповзала до Темного Лорда. Той, в свою чергу, тримав у руках ножа. Лезо його було погнуте й поцятковане іржою. Вихопивши руку Реґулуса, він зробив глибокий надріз і повів до води. Реґулус чув, що до них підходили смертежери, але, поглянувши на поверхню, не побачив нікого. Нікого, окрім себе..

І далі темрява. Він один посеред засніженого тернового саду, коло озера. Горло неймовірно дерло. Тремтячими руками, він почав підносити воду до потрісканих губ. Ковток один, другий, третій. Спрага не минала.

Реґулуса висушувало на очах. Крутило кістки, сіріла шкіра. Спрага з часом тільки зростала. Біль.

Шурхіт. Щось підійшло. В очах розпливалося.

Його підняли в напівтямі та повели в задимлену альтанку. Гидкий сморід проривався з усіх щілин, даруючи насолоду всім присутнім. Знеболював і знову змушував серце битись..

[panivatra]

На астрономічній вежі завжди зимно. Особливо вночі. Під мантією-невидимкою Джеймс хутко підіймався сходами. Його кроки лунали коридором. Коли він зайшов до кімнати, Реґулус вже сидів біля телескопу. Стоси книжок оточували його та наче погрожували звалитись.

Підкравшись ззаду, Джеймс притулився до Реґулуса. Від цього хлопець здригнувся та не відскочив, а лиш торкнувся щоки Джеймса, легко цілуючи. У Реґулуса постійно були холодні губи, руки, ніс.. Джеймсу хочеться знову сказати, що Реджі його Снігова королева. Але ці вечори після комендантської години — вечори їхньої тиші.

Про це попросив Реґулус після того, як Сіріус втік до Поттерів. Джеймс не міг йому відмовити. І вечір за вечором вони стали зустрічатись тут.

Лягали один коло одного, торкалися одне одного, мовчали. Вперше Джеймсу було так добре без слів, просто бути поруч і розділяти один час. Переплетені пальці й посмішка на вустах. Мовчання. Цілунок. І так по черзі.

А на ранок йшли собі, немов незнайомці. Тільки окуляри на підлозі свідчили про їхні слова, які не сказали.

[kucheryavadiva]

багато хто каже що любов з'являється з першої зустрічі з людиною, та джеймс вважає що це не правда. він не одразу закохався в реґулуса, спочатку він був для нього лише бридким братом його кращого друга, та з часом, після десятків зустрічей, джеймс зрозумів що кохає. ці худі, кістляві руки, що вправно користуються паличкою, чорні кучері, що, на відміну від його, ідеально вкладені, чиста посмішка, яку важко побачити, все це закохувало і змушувало серце джеймса кричати, про те наскільки сильно воно любить. кожна їхня зустріч в кімнаті на вимогу викарбовувалась в пам'яті, кожний поцілунок відчувався на губах. це було справжнє кохання, те чого так бажав поттер. він довго та терпляче заробляв довіру, такого холодного слизеренця. довго доводив йому що той заслуговує любові, вбиваючи все те, що заклала в нього вальбурга. терпляче обіймав та допомагав пережити кожен поганий день.

та навіть найпалкіший рятівник, не може врятувати всіх.

очі реґулуса сповнені сльозами, а руку пронизує чорнило вимальовуючи тавро, у вигляді черепа зі змією. серце Джеймса поттера розривається на тисячу частин, він не може повірити, він знає, що це не правда. реґулус не такий. він міг цього зробити. та чорна мітка каже про інше. з вуст регулуса злітають слова, а з очей таки бризкають сльози, грифіндорець не чує, що саме було сказано, через голосний дзвін у вухах. йому занадто боляче дивитися в ці блакитні очі, тому не думаючи він вибігає з кімнати на вимогу. джеймс біжить не зовсім розуміючи куди ведуть його ноги, та ось його зустрічає вже не перший сніг, було неймовірно холодно і він стояв в одній сорочці, та зараз це було саме те що йому потрібно. перший день зими радував засніженою шотландією, а білі пластівці палали на розпатлане волосся, зволожуючий його та змушуючи поттера замерзати сильніше.

все скінчено. регулуса блека більше має бути в його житті, він не може водитись зі смертежером. не може врятувати його.

вони були цілим світом один для одного, та ніколи не зможуть забути відчуття на вустах, що вони дарували один одному. та реґ зрадив їх обох, тим самим зрадивши магічний світ. тепер в них є лише один шлях, викреслити ім'я другого зі свого життя. так і починається перший день зими.

[kucheryavadiva]

новий рік, неймовірне свято, що зближує родини та дає змогу людям дати собі нездійсненні обіцянки. та реґулус ненавидів це свято, а особливо тепер, коли він тремтить, поки дощ стікає його спиною, а льодяний вітер пронизує мокре тіло до кісток, перетнувши наскрізь тонку сорочку. чотири його ребра зламані, як і палець на правій руці, якою він досі стискає паличку, купа синців та саден змушують все тіло боліти. в такому стані блек проїхав близько тридцяти кілометрів маґлівськими автобусами до адреси, яку йому дав джеймс під час однієї з їх зустрічей. реґулус ніколи не думав, що скористається нею, та він не зміг стати тим ким хотіли бачити його батьки, не зміг взяти мітку. за що поплатився в тому жахливому домі, тепер він тікає у ніч, коли починається новий рік і він сподівається що почнеться нове життя.

хлопець, ідучи стежкою, бачить перед собою затишний будинок, світло не горить в жодному вікні й це було зрозумілим. близько п'ятої ранку, всі спали. тремтячою рукою він стукає у двері, навколо дому пахне корицею та відчуттям затишку, це так незвично та навіть в такому стані це створює всередині реґулуса незрозуміле тепло. він бачить як світло загоряться в вітальні, намагаючись не втратити свідомість, доки картинка перед очима трохи розпливається. двері відчиняються і звідти визирає стурбоване обличчя повної жіночки з засмаглою шкірою та до нескінченого добрими очима, за нею стоїть він... реґулус не встигає його роздивитись, як світ тікає від нього, а ноги більше не тримають. він не встигає впасти, як джеймс підхоплює його, притискаючи до себе. "чорт, реджі, ти весь гориш." – видихає йому на вухо джеймс, теплі руки заносять його в будинок і з неймовірною обережністю та ніжністю кладуть на диван. юфімія перевіряє його стан, він відчуває її магію, хоч і не має сил відкрити очі. ніби крізь воду до нього доноситься розмова:

– джеймсе, в нього зламано п'ять кісток та гарячка, він буде в нормі, обіцяю, але мені потрібно, щоб ти приніс води, знеболююче зілля та ковдру.

– так, мамо, я просто... – голос Джеймса ламається і це змушує реґулуса хотіти обійняти його, він дуже хоче сказати йому щось, поцілувати або пригорнути та відчути його тепло та він надто слабкий, щоб зробити хоч щось з цього.

– я знаю сонце, з ним все буде добре. ох, і не буди хлопців, ми повідомимо їм зранку.

– дякую. – він чує як кроки джеймса віддаляються, він не хоче, щоб той виходив, він хоче, щоб цей придурок поттер, був поруч. та все ж він падає у небуття, втрачаючи свідомість.

×××

реґулус, прокидається, свідомість приходить до нього раптово і він не зовсім розуміє як. та знаходить що за ніч його нарили ковдрою, а тіло ломить вже не так сильно, а ще на його лівій руці був приємний тягар, у вигляді голови джеймса, що заснув біля дивану. хлопець сідає, та обережно гладить щоку, від цих рухів молодий поттер прокидається. він обережно підводиться та заспаними очима дивиться на реґулуса з такою турботою та ніжністю, що Блек не витримує й тягнеться в обійми. він стискає джейсма до неприємного болю в ребрах, та зараз це не те на що він звертає увагу. з його очей стікають сльози, поки його руки хапаються за футболку іншого.

– я більше не відпущу тебе, – шепоче та схлипує джеймс йому на вухо, – ти більше ніколи туди не повернешся.

– так... 

– вони ніколи більше не посміють тебе чіпати, я не допущу цього, я сховаю тебе тут від усього світу, тільки пообіцяй більше не йти від мене. – джеймс відсторонюється дивлячись на нього очима повними сліз, реґ не можу брехати цьому обличчю і йому і не потрібно.

– обіцяю, – видихає він біля його вуст. він нікуди більше не піде, залишиться тут під теплим поглядом юфімії та порадами й турботою флімонта. буде спостерігати за своїм братом, бачити наскільки йому тут добре, на відміну від площі гримо. схопить люпина для дуже важливої розмови, під час якої погрожуватиме йому, що якщо той хоча б трохи образить сіріуса, матиме справу з ним. на що ремус посміхнеться йому і скаже, що вб'є його якщо, реґулус зробить джеймсу боляче. обидва погоджуються з умовами які висовує інший, та реґ і надалі трохи побоюється проникливого погляду люпина та його розлогих шрамів. та після одного вечора коли вони разом грали в вибухові карти, менший блек розуміє на скільки цей хлопець безмежно добрий і перестає хвилюватися через брата.

він цілуватиме джеймса при кожній можливості, спати з ним в одному ліжку, прокидаючись від нічних жахів з застиглим на вустах криком, та швидко засинатиме знову, під тихий шепіт та в обіймах поттера. одного ранку після того, як інший залишить на його шиї помітний укус, флімонт посадить їх на дуже не зручну розмову, про важливість безпеки та поваги в сексі, під час якої обидва червонітимуть як раки.

реґулус кожен день вчитиметься показувати свої емоції, просити про допомогу та не боятись помилок. зрозуміє, що любить готувати та допомагатиме юфімії при кожній нагоді. гратиме у квідіч на засніженому подвір'ї, кидатематься сніжками та ліпитиме величезного сніговика.

він любить дім поттерів, це місце стало його домом, справжнім домом, в який хочеться повертатися кожного разу.