Text
Коли музика стихне
Колись...
Колись давно мені сказали "Просто візьми і зроби". А якщо взагалі не хочеться?Що як у тебе зараз весь світ у чорно-білих тонах і навіть рухатись не хочеться? Але треба, казали вони. У кімнату вривається покоївка. -Пані! Ваша сукня прибула! - за нею заходить ще одна жінка, заносячи сукню і світ наповнився зеленим світлом під стать плаття. Пані розтягнулась �� ніжній посмішці. Вперше за останій час.
-Дякую люба, - відь нього аж віяло свіжістю. Зелений означає життя і весну. В одній з моїх книг на похорони замість чорного вдягали зелений. От-то, тоді думала я, абсурд.
-Вам допомогти вбратись? - беззвучна відповідь кивком, книжка з теплих рук обережно лягла на стіл, потроху вистигаючи. Тихий шелест одягу. Звичайна атласна сукня вже на вішаку замість зеленого і свіжого. Тепер вже зелена сукня наповнюється теплом чужого тіла. Весь світ досі зелений і наче дихає. Воно наче надає життя худій постаті що його носить. Вже навіть не так видно шрами на руках і кола під очима.
-Воно прекрасне, - на видиху випустила постать розправляючи складки на зеленому чуді. - Як думайте хтось помітить що я не спала всю ні? - постать повернула голову у сторону покоївки.
-Ні пані. Я думаю вся увага буде не на цьому. А також можна нанести трошки пудри і ніхто тоді точно не помітить, - на покоївці з'явилась легка посмішка, але лице відразу потемніло. Заздрість. Колись мені казали що це найгірша емоція і гріх, але ми всі її колись відчували, чи не так?Чорне полотно лиця і тільки світла посмішка видна на ньому. Зелений колір світу затягнувся туманом.
-Добре, давай. Додамо кольє і трохи пудри, - дівчина сіла на стілець і прибрала кучері з лиця, у цю ж мить щоки торкнувся пухнастий премет. Очі самі прикриваються і на шию лягає холодне кольє.
-Думаю тепер ви готові.
-Дякую мила, - суха подяка без емоцій. Нащо дякуювати за заздрість? Так колись мені казали. Шурхіт зеленої постаті по сходам майже не чутно, але до вух вже долинає музика, яка починає розфарбовувати світ не тільки в зелений, а у всі існуючі кольори. Двері у залу відчинились і музика вдарила всіми своїми кольорами, хочу у самі залі не було так кольорово як у її світі. Всі обличчя враз повернулись на неї. Багато пар очей звернули свою увагу на неї. Вона виділялась. Всі ці обличчя дивились на неї і темніли від заздрості, крім одного. Воно світилось від захвату, справжнього і живого ��ахвату. Світле обличчя теж виділялось як і зелена постать і не роздумуючи вона рушила до нього, навіть не слухаючи як її представили гостям. Вона зупинилась прямо перед ним і музика наче заграла гучніше.
-Не хочеш потянцювати? - тихо сказало світле обличчя.
І все в раз зникло. Разом з кольорами і світлим обличчям. -Ей, навушники назад віддай!
-Ми вже майже на місці. Годі дивитись в одну точку як псих, - навушники знову знаходяться у господаря тільки вже на голові, а на шиї.
-Ну ти і дятел. Не лякай мене так більше, - блокнот разом з свіжим малюнком зеленого плаття закривається як і весь видуманий світ і обережно ліг у сумку разом з олівцями. Колись мені казали "Просто візьми і зроби", а я не візьму і не зроблю. Вам на зло. Я буду жити у цих фантазіях де є ти, кольори і музика
1 note
·
View note