#автократ

[dyadkova]

Загадка Росії

Парадокс полягає в тому, що слабка Росія буде прагнути утвердити свою силу, взяти бажане силою, порушити правила цивілізованої поведінки; в той час як сильна, впевнена в собі Росія має достатньо впевненості в собі, щоб зосередитися на власних проблемах всередині країни і грати за правилами за її межами. Безпека Заходу може бути гарантована лише тоді, коли Росія буде сильною і демократично керованою. Захід, як це не парадоксально, повинен заохочувати гідного конкурента в Росії, якщо він хоче бути впевненим у власній безпеці. Це може здатися контрінтуїтивним, але воно того варте: Вибір Європи - між Росією як складним, але цивілізованим конкурентом і Росією як агресором, що загрожує основам європейської цивілізації. Деспотизм в Росії завжди буде загрозою, скільки б Європа не намагалася переконати себе в протилежному. Саме тому в інтересах Європи допомогти Росії стати сучасною, цивілізованою країною зі стабільною економікою та передбачуваною політикою.

Росія не може стати сучасною країною, зберігаючи нинішню архаїчну систему управління. Це тягар, який обтяжує її, прирікаючи націю на стагнацію в індустріальних або навіть доіндустріальних умовах, а також посилюючи невдоволення серед найбільш продуктивних сил суспільства недостатнім розвитком своєї країни. Виїзд за кордон найбільш активних і освічених членів російського суспільства загострює проблему, оскільки від їхньої втрати страждає економіка. Як і всі авторитарні режими, Путін відповідає ще більшою зовнішньою агресією, щоб тримати Європу завжди в обороні, а після вторгнення в Україну - на межі війни.

Якщо Захід хоче захистити себе від загрози зі Сходу, було б помилкою намагатися послабити або розвалити Росію. Наслідком цього стане внутрішня боротьба за владу в Росії з передбачуваним результатом - владу захопить найжорсткіший, найбезпринциповіший автократ, який, щоб зберегти своє становище, неминуче спровокує конфронтацію із Заходом. Щоб уникнути цього, нам потрібно, щоб демократичні держави Сходу і Заходу працювали разом. Конкуренція і співпраця з сильною Росією є набагато кращим рішенням для всіх. Як географічний сусід і сестринська цивілізація, майбутня Росія може бути або частиною проблеми, або стати частиною вирішення набагато більших проблем.

- Михайло Ходорковський

[goshminherz]

Итак, Путин, кажется, окончательно встал на путь конфронтации с Израилем и даже выражает понимание к чувствам погромщикам. Оказалось, что и у него сжимаются кулаки при виде сцен из Газы….

Как будут дальше развиваться события?

Израилю следует готовиться к самому негативному сценарию на российском направлении: Москва будет и дальше всеми силами поддерживать ХАМАС, Хезболлу и Иран. Нельзя исключать, что дело дойдет и до разрыва дипломатических отношений (как это было в 1953 и 1967 гг.). Российским евреям, ��оторые будут поддерживать Израиль, придется несладко. Нельзя исключать, что от них (как это было в СССР или практикуется сегодня в Иране) будут требовать публичного осуждения «израильских злодеяний».

В Беларуси Лукашенко придется следовать в фарватере российской антиизраильской риторики: у него нет выбора. Он будет делать соответствующие заявления, но носить они будут более мягкий характер. Минский автократ не заинтересован в обострении отношений с Израилем. А вот местная пропаганда будет продолжать тиражировать российские антиизраильские нарративы.

Украине обострение отношений между Россией и Израилем только на руку, ибо оно ведет к сближению Иерусалима и Киева – в борьбе с общим врагом.

Александр Фридман

[germaniaone]

Чтобы избавиться от путинского газа: Роберт Хабек поехал в Катаре

Министр экономики и проблем климата Роберт Хабек (Союз 90/зеленый) в субботу, 19 марта, отправился к эмиру по энергетики в Дохе (Катар), чтобы заключить миллиардную сделку по поставкам сжиженного природного газа (СПГ) в Германию. «Если мы хотим избавиться от путинского газа в долгосрочной перспективе, нам придется полагаться на многих новых поставщиков #Автократ #Война #Газ #Катар #Путин #Россия #СПГ #Эмират

[kprfnoyabrsk]

View this post on Instagram

A post shared by Коммунистическая Партия РФ СССР (@kprf_cccp)

Путин поблагодарил за оказания доверия, а также попросил немного времени для того чтобы навести порядок после разрушения Советского союза. По историческим меркам прошло немного времени и ещё не везде успели навести порядок, заявил Путин . . ____________________________________ Присоединяйтесь☑️ @kprf_balakovo ____________________________________ . . . #кпрф #путин #обнулили #поправкивконституцию #россия #тоталитаризм #фашизм #милитари #автократ #неолиберализм #глобализация #мск #russia (at Noyabrsk) https://www.instagram.com/p/CCKnUz2D7HM/?igshid=1ier5wbgg02da

[oi5]

Дональд Туск возглавил Европейскую народную партию и раскритиковал популистов и автократов

Дональд Туск-поляк, который завершает второй срок на посту президента Европейского совета, стал новым председателем Европейской народной партии – крупнейшей политической группы в Европейском парламенте. Выступая на съезде правоцентристской ЕНП в столице Хорватии Загребе 20 ноября, он предостерег от избрания на руководящие роли в Европейском союзе правых «политических популистов, манипуляторов и автократов» и заявил, что ЕНП имеет взяться за борьбу с «безответственным популизмом». 62-летний Дональд Туск ... Читать дальше: https://oi5.ru/n303587181

[ironflowerbluebird]

Победа Лукашенко над своими противниками

Победа Лукашенко над своими противниками

“Лидеру белорусской оппозиции Марии Колесниковой придется провести в тюрьме 11 лет. Этим приговором автократ Александр Лукашенко хочет подвести черту под прошлогодними протестами – и продемонстрировать свою власть”, – пишет немецкое издание Die Welt. https://www.inopressa.ru/article/07Sep2021/welt/belarus.html “Никто не надеялся на оправдательный приговор. Музыкант и активистка Мария Колесникова…

[hr-metod]

4 категории соискателей, которые распознает каждый рекрутер

Психологические сценарии соискателей на собеседовании, к которым можно отнести каждого кандидата.

Что такое психологический сценарий? Э. Берн дал определение сценарию, как психологической силе, которая тащит человека к его судьбе, вне зависимости от того, хочет он этого или активно сопротивляется. Так вот, во время собеседования рекрутеры распознают 4 сценария поведения соискателей. 1. Хорошо себя продаёт и хорошо работает Это так называемые «звездные кандидаты», уверенные в себе, своих умениях и возможностях, у которых часто есть своя фишка. Они могут что-то делать так, как никто другой не может. Еще они здорово себя продают и ��ассказывают о своей профессии и опыте так, что любому неспециалисту станет ясно, чем они занимаются. Вы чаще начнёте встречать таковых, когда сами в данную категорию попадёте. Если вы еще не такой кандидат, вам есть к чему стремиться. Если же у вас нет пока таких сотрудников — вам тоже нужно расти, чтобы такие находили вас сами. 2. Хорошо себя продаёт и плохо работает Это очень опасная категория людей как таковых, не только соискателей. Человек здорово создаёт о себе первое впечатление. Эдакие обаяшки. Харизматичные, часто с хорошо подвешенным языком, улыбчивые, внешне уверенные в себе. На них часто «попадаются» рекрутеры, хотя и понимают, что перед ними конкретный тип людей. Опытные начальники таковых сразу распознают. Руководители начинают на таких сотрудников возлагать надежды, вкладывать средства, и в самый ответственный момент они подводят. Формы того, как он подводит, могут быть разные. Как правило, потом идёт межличностный конфликт. Как будет выглядеть резюме такого человека? Частая смена места работы в рамках одной профессии. То есть — летун. Жизнь такого человека протекает под лозунгом: «На чужом столе каравай больше!». Но это не самый плохой кандидат на рынке труда, как ни странно. При грамотном руководстве такие подчинённые раскрываются: человек о себе высокого мнения, значит, будет браться за сложные вопросы. С ними нужно держать дистанцию и ни в коем случае не перевоспитывать. Давать рекомендации на гребне его успеха нельзя: он думает, что знает всё лучше всех. И в такой момент вы разрушите с ним отношения. С такими сотрудниками нужно быть мудрыми работодателями, а таким кандидатам — четко ставить цели работы и быть ответственнее, закон бумеранга действует всегда. 3. Плохо себя продаёт и хорошо работает Вот тут нужен взгляд опытного управленца или рекрутера, чтобы распознать и не упустить ценный кадр. Неопытные рекрутеры предполагают, кто перед ними, но часто ленятся копнуть глубже. А зря. Просто этот типаж соискателей опасается новых людей, ощущает тревогу от новых знакомств. Если разговорить такого кандидата на профессиональную тему и подстроиться, можете получить неожиданный результат: человек с восторгом начнёт рассказывать о профессии и раскроется. Как будет выглядеть резюме такого человека? Более 5 лет на одном месте, часто в одном качестве. Засиделся. Жизнь такого человека протекает под лозунгом: «Уж лучше зло известное терпеть, чем к неизвестному стремиться!». Такой сотрудник становится очень зависимым от руководителя. Если руководитель автократ или манипулятор, то человек мучается, терпит, но боится уйти. Или когда уходит — мается в поисках «хорошего и мудрого начальника». Некоторые, так и не сумев найти такового, уходят в невроз или болезни. Но если начальник распознает в нём потенциал, на первых этапах окружит заботой и не будет давить сильно контролем, то в итоге получит преданного и лояльного сотрудника, настоящего командного игрока.  Рекрутерам с такими кандидатами нужно на собеседовании максимум внимания уделять именно профессиональным вопросам. 4. Плохо себя продаёт и плохо работает Здесь всё понятно. Люди с таким сценарием живут под лозунгом: «То вознесёт его высоко — то в бездну бросит без следа!». Желаем никому не попасть в эту категорию и не иметь таких сотрудников в штате. В этой ситуации просто нужно работать над собой, долго и усердно.      Источник КА "Кадровый метод" - это современное кадровое агентство в Москве по быстрому и эффективному поиску, подбору (рекрутингу) персонала. Наше агентство по подбору персонала в Москве окажет услуги по рекрутингу необходимого Вам персонала. Ищем и подбираем топ персонал (топ менеджеров, директоров, управленцев высшего звена), персонал среднего звена, IT специалистов, менеджеров продаж, линейный персонала, бухгалтеров, врачей, стилистов, ... Информацию для работодателей по услугам поиска и подбора персонала Вы можете найти на данной странице. На странице "Акции" Вы можете узнать о наших последних акциях и спецпредложениях для Заказчиков (работодателей). На странице каталога должностных инструкций, прочитать какая должна быть должностная инструкция и скачать базовые варианты ДИ. Если Вам интересен запрос ищу работников, то мы Вам подберем персонал, а соискателям поможем найти работу! Осуществим поиск сотрудников и поиск работников для Вас в сжаты сроки. Для Вашего удобства мы создали раздел "Подбор персонала по профессиям" в котором мы разместили подробную информацию по основным позициям популярных заявок от Заказчиков поиска и подбора, но с привязкой к конкретному ��азванию вакансии, к примеру секретарь, менеджер по продажам, товаровед, удаленный менеджер по продажам, менеджер по закупкам, топ персонал, руководители и т.д., а также раздел "Поиск и подбор (рекрутинг) персонала по специализациям" Read the full article

[pokrovworld-blog]

Норберт Нойхауз: Політики, далекі від християнства

Розмова Нойхауза із Zbruch – про те, чому провалюються українські партії і чому їм бракує нормального лідерства, чому українські політики мають звичай виставляти напоказ власну релігійність, а також про те, що треба вибирати українцям – традиціоналістську Росію чи розбещену Європу? СПОДІВАЮСЯ, У ВАС БУДЕ ЛІДЕР, ЯКИЙ ЗМОЖЕ СКАЗАТИ: "НІ!"   – Пане Норберте, перед розмовою ми поцікавилися тематикою ваших регіональних виступів в Україні – виявилося, ви об’їздили багато українських міст, але з широким тематичним розмахом: від дискусій про партійні ідеології – до розмов про поводження з відходами. Як би ви коротко охарактеризували свою місію в Україні?   – Вперше я приїхав в Україну у 2006 році. Мій перший візит був на Тернопільщину, у Зарваницю. Після того я приїздив досить часто. Спершу – переважно у Західну Україну, потім був Київ, а в минулі роки я відвідав Східну України, а також регіони, охоплені війною: Дніпро, Запоріжжя, Харків, Чугуїв, Маріуполь, Краматорськ, інші. Я співпрацював із Донецькою ОДА. Вів проекти для GIZ.   Мета поїздок – досить різна. Переважно йдеться про допомогу людям, які походять із громадянського суспільства, у здійсненні різнома��ітних проектів, щоб активізувати їх, допомогти взяти долю у свої руки. Велика проблема тут, в Україні, а особливо на сході, що люди сидять і чекають, що прийде хтось і щось зробить. Їх треба змотивувати до самостійної роботи.   Також я ділився своїм досвідом як експерт з питань місцевої політики, говорив із молодими людьми про цінності. Політика – це не тільки змагання за владу, і не тільки підбір виконавців. Це база цінностей, це те, як жити разом.  

  – Спілкуючись із молоддю, чи ви отримали відповідь на питання, чому українська політика оновлюється настільки повільно? Чому не виростають нові партії?   – Те, що ви називаєте партією, не є партією. Ви маєте структуру, де є один чи два лідери, два чи три олігархи з грішми, котра будується, наче компанія. Це помилковий шлях. Партія – це лише вершечок спільноти людей, які поділяють певні спільні цінності, які хочуть співпрацювати з метою спільного співжиття. Вони прагнуть розвивати власну ідею, хочуть втілювати її, і не тільки на національному рівні, а й на локальному. На місцевому рівні це дуже важливо: громадянське суспільство саме береться за вирішення проблем і не чекає, поки до цього дійде держава.   – Влітку ви мали лекцію у Львові й обмовилися, що не дуже любите активістів, бо вони гучно кричать, але нічого не роблять. Як це узгоджується з вашим закликом до громадськості бути активною?   – Дуже просто: існує два типажі активістів. Є активісти, які бачать проблему, мають бажання її вирішити і шукають вихід для її подолання через проекти, дії, працю. Це правильний активізм. Своєю діяльністю вони наповнюють принцип субсидіарності. А є такий тип активістів, які тільки говорять – вони є «траблмейкерами» (від англійського слова troublemaker – той, що творить проблему, – Z). Вони не пропонують ідей і не шукають вирішення, а лише говорять. Вигулькують там і там, вимагають від влади щось зробити, але не долучаються до вирішення проблеми. Це негативний тип активістів, котрих я дійсно недолюблюю.   – Який типаж активістів переважає в Україні?   – В Україні маєте багато людей, котрі прагнуть щось змінити. Великою проблемою є те, що вони не достатньо поєднані між собою. Їм бракує солідарності серед громадян, які голосують. Велика частина суспільства голосує бездумно, зокрема, під впливом медій, не замислюючись над тим, що можна зробити для країни, для суспільства. Водночас, я бачу багато молодих людей, які вже кажуть: якщо їм зараз нічого не вдасться зробити – їхні діти не матимуть шансу на майбутнє.   Проблема в тому, як об’єднати їх цінностями. Але тут мені бачиться й друга проблема – існує значна ліберальна спільнота, котра геть не критично сприймає все те, що надходить до України із західного світу. Вони вважають: те, що надходить, є демократичними практиками. Але це не завжди так: це ідеологічні віяння.  

– Що заважає молодим партіям набути популярності серед люду? – Проблема в тому, що вони поводяться, наче старі партії. Шукають лідера, який поведе їх далі. Ці партії стають автократичними, і це їх вбиває. Якщо ти партійний лідер, то маєш служити партії. Твоє лідерство полягає не в тому, щоб примушувати членів партії визнавати твоє лідерство, і не в тому, що ти маєш хист втримати свою владу («О, краще його усунути, бо ще раптом виросте конкурент для мене…»). Ні, потрібен лідер, котрий буде зацікавлений у тому, щоб партія мала сильне середовище, щоб у ній зростали сильні лідери. Котрий здатен поєднати колег відчуттям солідарності для того, щоб іти вперед разом. Якщо цього нема, то партія приречена. Згодом, коли політичний лідер втрачає популярність або коли він йде, то партія теж розпадається. Те, чого ми потребуємо, – це руху, заснованого на спільних цінностях, який також був би сильним на локальному рівні; руху, де є багато персоналій, а змагання між цими персоналіями робить партію цікавою. Ми потребуємо сильних міністрів, сильних чиновників, які можуть бути ініціативними і діяльними, а не тільки слухняними. Неможливо керувати країною без великої команди самобутніх персоналій. Мені здається, українські молоді лідери ще не готові це сприйняти. Втім, і на Заході є подібне.  Власне. У світовій політиці з’явилося багато політиків, які вийшли на вершину без повноцінних команд: наприклад, Еманюель Макрон у Франції або, зрештою, Дональд Трамп у США. На парламентських виборах у Європі перемагають партії з екзотичними назвами, без довгої історії чи ідеологічного підґрунтя. Чи це може означати, що ми є свідками глобальної кризи інституту політичних партій? – Так, на мою думку, це криза демократії, криза духу демократії. Частину відповідальності я покладаю на медії. Спостерігаю в Німеччині, що багато медій зосереджені на питаннях персон, а не пошуку реальних проблем. Вони намагаються все персоналізувати, роблять імена, роблять лідерів. Якщо ви берете США, то президент – це, певною мірою, автократ на визначений період. Але він збалансований системою стримувань і противаг. У Франції президент має потенціал стати іще більш диктаторським, ніж у США, бо там механізм стримувань і противаг не настільки розвинутий. Багато залежить від того, яку ідею уособлює лідер. Він мусить гуртувати людей довкола політичної ідеї, а не тільки довкола персони. Наш світ такий складний, що одна особа не може контролювати все. Ніхто не знає, чого хоче Трамп. Чи там є якась стратегія, а, може, це лише тактична діяльність? Де його візія, чи має він спеціалістів? Одна особа може бути комунікатором, але для того, щоб іти у певному напрямку, потрібна велика команда, котра поділяє спільні цінності, інакше це не матиме успіху. Проблема іще в тому, що політику почали трактувати як розвагу. Шоу! Хто зробить нам більше шоу?.. Ні! Політика – це щось набагато серйозніше, ніж розвага. Хто найкращим чином вміє розгледіти проблему? Хто запропонує найкраще вирішення? Хороший політик – той, хто шукає відповіді. І що далі може подивитися політик, то він кращий. Яким буде ваше місто через 20, 30, 40 років? У який бік треба розвивати інфраструктуру? Чи вирішено проблему відходів, транспорту, довкілля? В який бік треба розвивати країну? Якщо ви не пропонуєте такої візії – забирайтеся! Йдіть собі рибалити. Або заробляйте гроші в бізнесі. Але не заважайте тим, хто пропонує візію. Робер Шуман, Конрад Аденауер, Альчіде де Гаспері – ми потребуємо політиків такого рівня, які можуть запропонувати в політиці історичну візію. – Подорожуючи Україною, чи ви зауважили різницю між людьми, котрі мешкають на заході та на сході? – Я бачу різницю у менталітеті. Коли ви їдете на Донбас, у Дніпро чи в Запоріжжя, то про тамтешніх людей у вас виникає враження, що вони є учасниками індустріальної армії. Вони перебувають під впливом великих підприємств, на яких працюють, – наче солдати у війську. У Західній Україні більше індивідуалізму, тут більше сільських господарств. Ця різниця впала мені до ока одразу, щойно я вперше приїхав на Східну  Україну. Я розумію, вони були частиною великої індустріальної радянської економіки. Це дозволяло їм пишатися досягненнями СРСР. Вони відчували причетність до запуску перших радянських ракет у космос, відчували, що їх поважають у світі. Гадаю, велика частина вашої проблеми в Україні – психологічна. Коли ви входили до Радянського Союзу, то частина суспільства сприймала себе як частинку суперсили, якої бояться, на яку треба зважати. А зараз виглядає, що вони почуваються, як дуже бідна країна, як країна, котра змушена проситися – бо потребує грошей, підтримки і так далі. Це велика психологічна проблема: поки багато проблем перебувають у стані долання, то частина суспільства тужить за величчю минулого. – Шуман, Аденауер – політики, яких ви перелічили, – пропонували спільну візію Європи. В ті роки, коли вони працювали, це виглядало, як примарна мрія. Зараз їхня візія близька до реальності: Європа не має кордонів, Європа має спільні гроші – але чому ж сама ідея Європи переживає кризу? Чому ця ідея значно менш популярна, ніж у ті часи? – На мій погляд, проблема лежить у тому, що ця ідея була монополізована однією ідеологією. Я маю на увазі ліберально-гендерну ідеологію. Багато людей реагує на це негативно: це не те, чого вони хотіли. Я характеризую це не інакше, як тоталітарну ідеологію, котра насувається на нас під дуже гарною обгорткою. Вона висловлює привабливі ідеї, але насправді поступово щораз більше промиває нам мізки. Вона намагається підмінити поняття про права людини – крок за кроком. «Якщо ви не маєте права на аборт – ваші права не забезпечено…» А дитина не має прав? Як на мене, то це ідеологічна атака. Вона сягає витоками революції 68-го року, а стала очевидною після падіння Берлінського муру і розвалу радянської імперії. ООН узяла на себе функції ледве що не «світового уряду», формуючи ідеологічну адженду для світу на конференціях у Каїрі, Пекіні тощо (Норберт Нойхауз має на увазі конференції, скликані ООН, на теми народонаселення, у цьому випадку – щодо репродуктивного здоров’я та гендеру, – Z). Через механізми так званої недискримінації, політичної коректності, персоналізації вони насправді знищують демократію. – Як ці речі «конвертуються» в недовіру до ЄС? – Це почалося в той момент, коли ЄС почав вимагати речей, які він не має права вимагати. Наприклад, законодавство на тему сім’ї. Сімейні відносини не належать до компетенції ЄС. Однак положення про недискримінацію використовують для того, щоб легалізувати одностатеві шлюби – примушують Румунію, примушують Польщу. Є різні країни, різні політичні резони, різне сімейне законодавство. Це не може використовуватися для примушування інших країн – супроти їхнім традиціям, супроти їхній культурі. Тому реакція населення є передбачуваною. У який спосіб ідея гендеру була презентована в європейських інституціях? «Чоловік і жінка мають мати однакові права». Так, звісно, так і має бути! Але виходить зовсім на інакше. Вони пригнічують те, що походить із біологічної природи людини, на користь того, що було набуте в соціумі. Ми потребуємо реальної, відкритої, глибокої дискусії на тему гендеру. Цю ідею презентували в Європейському Союзі без жодного обговорення.  

– В Україні порушують не тільки людські права сексуальних меншин, а й права людини загалом, як принцип. Можливо, це означає, що Україна мусила би якнайповніше стати відданою дотриманню прав людини, стати ліберальнішою, а вже в другу чергу демонструвати якусь вибірковість? Бо може закінчитися тим, що свобод не матимуть ані сексуальні меншини, ані суспільство загалом. – Ні-ні. Ви маєте права людини. І мусите дотримуватися прав людини. Інша проблема – що саме вважати наповненням прав людини? Адже ви перебуваєте під впливом дискусії ліберального Заходу щодо того, як треба сприймати права людини. Одна річ – коли вас закликають бути толерантними до гомосексуалів так само, як до гетеросексуалів. А інша річ – коли від вас вимагають визнати, що бути гомосексуалом так само природно, як бути гетеросексуалом. Це вже не толеранція – це індоктринація. І тому задля того, щоб захистити свою свободу, ми змушені боротися проти цієї ідеології. Вони (ідеологічні опоненти, – Z) намагаються свій персональний інтерес вивести на такий рівень, щоб він був захищений державою. Дотепер з правами людини було навпаки: права людини сприймали як щось таке, що треба захистити від насильства з боку держави. Зараз уже інакше. Гомосексуальна пара приходить до священнослужителя і просить шлюбу. Він відмовляє, бо це не відповідає його поглядам. Його, який має власні погляди і систему цінностей, звинувачують у дискримінації. Виходить, що концепція прав людини – в обмеженні моєї волі, в примусі здійснювати те, чого я не хочу. – Подивімося на це під іншим ракурсом. Якби ви були українцем і мали вибір – заприятелювати із «традиційною», консервативною, патріархальною Росією або ж переймати цінності ліберальної, чи навіть розбещеної, Європи – що ви би вибрали на місці українця? – Я би не вибирав Росії. Історія показує, що Росія – імперія. Вона хоче домінувати і використовує імперський метод. Європейський Союз використовує інший метод – коммунітарний. Маленькі країни і великі країни у рамках ЄС мають однакові голоси, їх однаково треба поважати. Наприклад, Німеччина є сильною державою, але вона не домінує в ЄС, вона лише одна з 28 країн. Тому, вважаю, Україні краще рухатися до Європи. Але з чіткою настановою, що ви прагнете субсидіарності: кожна проблема мусить вирішуватися на відповідному рівні. Ми мусимо наполягати на побудові нових шляхів. Якщо цього не буде – Європейський Союз упаде. Угорщина, Польща, Словаччина – вони потерпають від комуністичного досвіду, але не хочуть входити у новий тоталітарний порядок. І коли Україна буде входити в ЄС, то, сподіваюся, у вас буде лідер, який зможе казати: «ні». Ви йдете туди не для того, щоб тільки брати, а й для того, щоб давати. – Зважаючи на те, що ви перелічили країни, котрі перебували під радянським впливом, чи існує якийсь зв'язок між здатністю акцептувати ліберальні цінності з пережитим радянським минулим? Хіба це може означати, що Радянський Союз давав щось добре, хороше – на відміну від «поганих капіталістів»? Хіба це щось, варте поважання? – Ні, мені йдеться про те, що це природна реакція на спроби насадження нової тоталітарної ідеології. Її презентують як ліберальну, хоча вона не є ліберальною. Це не питання Європи. Це питання ідеології. Росія дійсно це використовує. Вона бачить, що суспільства реагують на це в такий спосіб, що відчувають острах за свої усталені традиційні устрої. Тому Росія з охотою ці настрої експлуатує. Але, якщо взяти оптику імперіалістичного методу, ви побачите, що вона нікого не захищає, а шукає впливу. – Хто з геополітичних гравців, на ваш погляд, міг би почати боротьбу за ці цінності? Чи ви би вважали за можливе об’єднатися в цій боротьбі з крайніми правими? Або з Росією? – Почнімо з того, що на міжнародному рівні я ще не бачив Росії як захисника традиційних цінностей. Для прикладу, на конференції в Каїрі (Міжнародна конференція з народонаселення і розвитку відбулася в Єгипті у вересні 1994 року, – Z) боролися лише Ватикан і мусульманські країни. На рівні тієї ж ООН, де діє багато комітетів, комісій, я ще не бачив чіткої позиції з боку Росії. Вони лише здійснюють пропаганду, подають Путіна як захисника традиційної сім’ї, але ніяких дій за цим нема. – Згідно з соціологічними опитуваннями, приблизно 70% громадян України вважають себе віруючими. Водночас, у нас нема жодної партії християнської, або жодної партії, яка мала б відповідну програму. Вас не дивує, що в нас нема свого християнсько-демократичного руху? – Були певні малі партії, котрі трактували себе як християнсько-демократичні, наприклад, Християнсько-демократичний союз (ХДС стала одним із фундаторів блоку «Наша Україна», а голова партії Володимир Стретович обирався до ВР кількох скликань, – Z). Відповідь, думаю, в тому, що вам бракує доброго поняття християнства. – Бракує нам, українцям, чи нашим політикам? – Насамперед політикам, але також і українцям. Християнство – це не тільки ходити до церкви і вистояти літургію. Я бачив таких молодих політиків, котрі, регулярно відвідуючи церкву, займалися крадіжкою бюджетних коштів. Ну почекайте! Не кради – це засада християнської моралі. Коли ви декларуєте себе як християни, то мусите жити, як християни: не красти, не вбивати, не брехати… Принести потім ті крадені гроші до церкви, на позолоту церкви – не означає бути християнином. – Декотрі українські політики дійсно мають пунктик на «позолоті». Чи ви, для прикладу, бачили речі, конфісковані у резиденції Віктора Януковича, – позолочені ікони, стародруки Біблії? Чого такі політики чекають від Бога? – Багато політиків використовують церкву , вважаючи, що тоді вони стають християнами. Ні, ви християни лише тоді, коли поводитеся, як християни. Ми з вами згадували про засновників ЄС. Щодо двох із них, Шумана і Гаспері, ініціювали процес канонізації. Не тому, що вони були добрими політиками, а тому, що жили в політиці згідно зі своїми принципами. Ось чого ми потребуємо – не лише декларування себе як християн, а життя згідно з християнськими заповідями. – Якщо говорити про християнську демократію, то чи буває демократія антихристиянською, а християнство – антидемократичним? – Мусите зрозуміти: не існує християнської політики у сенсі релігійної політики. Християнська віра не каже, як вирішити політичні проблеми. Християнська віра дає вам певні принципи. Але це не тільки віра – тут більше йдеться про натуральні права. Католицька Церква була причетна до розвитку натурфілософії, базованої на християнському погляді на людину: кожен із нас індивідуальний. Але ми, крім того, що маємо індивідуалістичну природу, маємо ще й соціальну природу, бо мусимо співпрацювати і комунікувати. Колективісти кажуть – важливим є суспільство, ліберали кажуть – важливим є індивідуум. А християнська демократія – це погляд на суспільство, базований на натуральній природі людини; вона бачить людину в цілій інтегральності життя, і з цього ракурсу здійснює політику. Для того, щоб сказати, що щось є злим, а щось є добрим, ви не потребуєте Біблії.   Розмовляв Володимир СЕМКІВ 16.01.2019 Джерело Read the full article

[anat82]

Коментар: Володимиру Путіну замало обіцянок Заходу щодо Білорусі

Коментар: Володимиру Путіну замало обіцянок Заходу щодо Білорусі

Федеральна канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) закликала білоруського президента Олександра Лукашенка не застосовувати насильство проти опозиційних демонстрантів – у телефонній розмові з російським президентом Володимиром Путіним. Номер у Кремлі канцлерка набрала не лише тому, що їй досі не вдавалося додзвонитися до Лукашенка напряму. Хоч мінський автократ ніколи й не був безумовно…

[polemikon]

Пресса Британии: 2018-й стал годом автократов

#Арест #Арестован #Задержан #Ким_Чен_Ын #Китай #Навального #Путин #Результаты_Выборов #Санкции #Си_Цзиньпин #США #Трамп

В обзоре британской прессы: Автократ на автократеGuardian публикует статью своего аналитика Саймона Тисдалла, в которой тот пишет, что 2018 год стал годом а

Источник: https://polemikon.ru/mir/133174/

[chenewsnet]

Портников: Москве придется ломать Беларусь через колено на глазах всего мира Президент РФ Владимир Путин попытается присоединить к России Беларусь, потому что эффекта от присоединения Крыма больше нет. Такое мнение в колонке для "Крым.Реалий" выразил политический обозреватель Виталий Портников. "Возникает вопрос – а зачем это Кремлю? Зачем очередное переформатирование российской государственной структуры, очередной недосоветский Союз, очередная декорация "братства и единства" при очевидном нежелании руководства Беларуси участвовать в этом сомнительном строительстве? А затем, что политический и электоральный потенциал аннексии Крыма исчерпан – а присоединить еще что-то Кремль не может и не хочет", – написал он. По словам обозревателя, в контексте диалога российской власти с общество�� "какую страну потеряли", "возвращать уже нечего – кроме Беларуси". "Идея интеграционных отношений с этой страной как бы подразумевает, что ее можно присоединить безболезненно, без особых политических, экономических и военных затрат. Но это отнюдь не самая реалистическая оценка ситуации. Потому что после Крыма Минск рассматривает Москву уже не как теоретическую, а как практическую угрозу – и интересам режима, и интересам самой белорусской государственности", – отметил Портников. Он считает, что в Беларуси болезненней, чем до 2014 года, воспринимают "даже намек на покушение на белорусский суверенитет". "Москве не удастся интегрировать Беларусь областями, как об этом еще много лет назад мечтал Владимир Путин. Москве придется ломать Беларусь через колено на глазах всего мира. Опытный автократ [президент Беларуси Александр] Лукашенко не мог не понимать того, что когда "эффект Крыма" иссякнет, российские собиратели чужих земель вспомнят о его стране. И вот, похоже, этот момент настал", – написал Портников. 15 декабря издание "Наша Ніва" сообщило, что Лукашенко провел совещание с высшим руководством страны, посвященное давлению России и вопросам независимости государства. Отмечалось, что заседание состоялось несколько дней назад, до того как Лукашенко заявил на встрече с журналистами, что "суверенитет является для Беларуси святым понятием". 16 декабря пресс-секретарь Лукашенко Наталья Эйсмонт отметила, что президент Беларуси не проводил совещания на тему независимости страны. 17 декабря пресс-секретарь президента РФ Дмитрий Песков заявил, что вопрос об объединении России и Беларуси в единое государство не стоит на повестке дня.

[gupalov]

"Неприкасаем только автократ" - Наталья Гулевская

http://dlvr.it/Nyvp1y

[111novosti-blog]

New Post has been published on News Today

New Post has been published on http://111novosti.tk/dnr-i-lnr-medlenno-no-verno-v-lono-rossijskoj-imperii/

ДНР и ЛНР: медленно, но верно в лоно российской империи

Спустя три года с момента российской аннексии Крыма становится очевидным, что Донбасс все больше оказывается во власти Москвы, пишет Sueddeutsche Zeitung.

«В будущем году 18 марта, в четвертую годовщину аннексии, президент Путин планирует свое четвертое по счету народное чествование: в Москве говорят, что его триумфальное переизбрание в 2018 году должно прийтись как раз на годовщину «воссоединения Крыма с Россией». День выборов и эта предвыборная тема еще раз продемонстрируют равнодушие к международному сообществу и дальнейшее унижение Украины», — считает автор статьи Катрин Калвайт.

«Крым — это известно и Киеву, и западным столицам — надолго стал неотъемлемой частью российской империи. Его возвращения никогда и не предусматривалось, лучшим доказательством чего является отсутствие переговоров по этому вопросу», — пишет Колвайт.

По-другому долгое время дело обстояло с теми частями Донбасса, в которых сепаратисты провозгласили так называемые «народные республики». «Несмотря на очевидную безнадежность, в Минске все еще проводятся переговоры по мирному урегулированию, поскольку плана B нет. Если их прервать, антироссийские санкции лишатся своего обоснования», — говорится в статье.

На этом фоне, продолжает журналистка, медленно, но верно происходит переход ДНР и ЛНР во власть Москвы. «При этом Москва представляет себя в роли не вовлеченной в «гражданскую войну» третьей стороны и отрицает любое вмешательство — за исключением помощи из чисто альтруистических соображений. Подобная позиция абсурдна и цинична, — говорится в статье, — однако она стала отправной точкой для начала переговоров в Минске. Стороны были вынуждены закрыть глаза на этот фарс и обратились к Москве с просьбой повлиять на сепаратистов».

«Похоже, эта игра с распределенными ролями подходит к концу. Путин расставляет точки над i; местные сепаратисты шаг за шагом лишаются власти, а политические структуры постепенно русифицируются. Вполне возможно, что кремлевский автократ воспользуется подвернувшейся возможностью, которую предоставляет ему ослабленная избирательными кампаниями Европа и до сих пор лишенный ориентиров президент США», — отмечает журналистка.

Украинская власть, со своей стороны, делает все возможное для того, чтобы «зацементировать отделение» своих территорий, говорится в статье. Во внутриполитической схватке победили те, кто добивался полной транспортной блокады «оккупированных территорий», — чтобы, по официальной версии, не играть на руку сепаратистам. Но причины, замечает автор, могут быть гораздо многообразнее.

«Похоже, в Киеве крепнет убеждение, что в перспективе лучше смириться с потерей территории, чем продолжать войну. По всей видимости, альтернатива Минским соглашениям все-таки существует — и разрабатывается она не за столом переговоров в ОБСЕ. Обсуждают ее за закрытыми дверями в Москве и в Киеве», — предполагает Калвайт.

Главные новости России и мира в режиме онлайн! политика,происшествия

Источник

[oi5]

Politico: Украина остается смертельной угрозой для Путина

Уверенная победа Владимира Зеленского на президентских выборах в Украине была расценена определенными кругами как большая победа для автократа России Владимира Путина. Комедийный актер разговаривает на русском языке, он в течение шести лет жил и работал в Москве, а еще у него нет опыта государственной службы. Но реальность сложнее, чем это, пишет Politico, передает УНИАН. Зеленский действительно «зеленый», когда речь идет об управлении. Но он ветеран в сфере коммуникаций, доказательством чего стала его поб... Читать дальше: https://oi5.ru/n243865862

[oi5]

Как украсть выборы. В Британии исследовали, как подтасовывают выборы в мире – от Украины до Африки и стран Запада

Автократы и демократы-мошенники совершенствуют искусство манипулирования голосованиями, чтобы остаться при власти без нарушений законов. Об этом пишут в своей статье для издания Foreign Policy британские исследователи Ник Чизмен, профессор Бирмингемского университета, и Брайан Клаас, исследователь Лондонской школы экономики. На президентских выборах в Украине 2004 года много избирателей присоединились к оппозиции, надеясь вытеснить Виктора Януковича, напоминают исследователи, приводя в пример выборов 20... Читать дальше: https://oi5.ru/n182199931