#milvus vs | Explore Tumblr Posts and Blogs

jcmarchi · 10 months

Text

📝 Guest Post: Comparing Vector Databases, Vector Search Libraries, and Vector Search Plugins*

New Post has been published on https://thedigitalinsider.com/guest-post-comparing-vector-databases-vector-search-libraries-and-vector-search-plugins/

📝 Guest Post: Comparing Vector Databases, Vector Search Libraries, and Vector Search Plugins*

In this guest post, Frank Liu, Head of ML&AI at Zilliz, explores the intricate realm of vector search, comparing vector databases, vector search plugins, and vector search libraries. Let’s dive in!

The surge in ChatGPT and other large language models (LLMs) has driven the growth of vector search technologies, featuring specialized vector databases like Milvus and Zilliz Cloud alongside libraries such as FAISS and integrated vector search plugins within conventional databases.

If you need it, here is a refresher on the fundamentals of vector databases. In this post, we’ll continue to explore the intricate realm of vector search, comparing vector databases, vector search plugins, and vector search libraries.

What is vector search?

Vector search, also known as vector similarity search, is a technique for retrieving the top-k results that are most similar or semantically related to a given query vector among an extensive collection of dense vector data. Before conducting similarity searches, we leverage neural networks to transform unstructured data, such as text, images, videos, and audio, into high-dimensional numerical vectors called embedding vectors. After generating embedding vectors, vector search engines compare the spatial distance between the input query vector and the vectors in the vector stores. The closer they are in space, the more similar they are.

Multiple vector search technologies are available in the market, including machine learning libraries like Python’s NumPy, vector search libraries like FAISS, vector search plugins built on traditional databases, and specialized vector databases like Milvus and Zilliz Cloud.

Vector databases vs. vector search libraries

Specialized vector databases are not the only stack for similarity searches. Before the advent of vector databases, many vector searching libraries, such as FAISS, ScaNN, and HNSW, were used for vector retrieval.

Vector search libraries can help you quickly build a high-performance prototype vector search system. Taking FAISS as an example, it is open-source and developed by Meta for efficient similarity search and dense vector clustering. FAISS can handle vector collections of any size, even those that cannot be fully loaded into memory. Additionally, FAISS offers tools for evaluation and parameter tuning. Even though written in C++, FAISS provides a Python/NumPy interface.

However, vector search libraries are merely lightweight ANN libraries rather than managed solutions, and they have limited functionality. If your dataset is small and limited, these libraries can be sufficient for unstructured data processing, even for systems running in production. However, as dataset sizes increase and more users are onboarded, the scale problem becomes increasingly difficult to solve. Moreover, they don’t allow any modifications to their index data and cannot be queried during data import.

By contrast, vector databases are a more optimal solution for unstructured data storage and retrieval. They can store and query millions or even billions of vectors while providing real-time responses simultaneously; they’re highly scalable to meet users’ growing business needs.

In addition, vector databases like Milvus have much more user-friendly features for structured/semi-structured data: cloud-nativity, multi-tenancy, scalability, etc. These features will become clear as we dive deeper into this tutorial.

They also operate in a totally different layer of abstraction from vector search libraries – vector databases are full-fledged services, while ANN libraries are meant to be integrated into the application that you’re developing. In this sense, ANN libraries are one of the many components that vector databases are built on top of, similar to how Elasticsearch is built on top of Apache Lucene.

To give an example of why this abstraction is so important, let’s look at inserting a new unstructured data element into a vector database. This is super easy in Milvus:

from pymilvus import Collectioncollection = Collection('book')mr = collection.insert(data)

It’s really as easy as that – 3 lines of code. With a library such as FAISS or ScaNN, there is, unfortunately, no easy way of doing this without manually re-creating the entire index at certain checkpoints. Even if you could, vector search libraries still lack scalability and multi-tenancy, two of the most important vector database features.

Vector databases vs. vector search plugins for traditional databases

Great, now that we’ve established the difference between vector search libraries and vector databases, let’s take a look at how vector databases differ from vector search plugins.

An increasing number of traditional relational databases, and search systems such as Clickhouse and Elasticsearch are including built-in vector search plugins. Elasticsearch 8.0, for example, includes vector insertion and ANN search functionality that can be called via restful API endpoints. The problem with vector search plugins should be clear as night and day – these solutions do not take a full-stack approach to embedding management and vector search. Instead, these plugins are meant to be enhancements on top of existing architectures, thereby making them limited and unoptimized. Developing an unstructured data application atop a traditional database would be like trying to fit lithium batteries and electric motors inside the frame of a gas-powered car – not a great idea!

To illustrate why this is, let’s go back to the list of features that a vector database should implement (from the first section). Vector search plugins are missing two of these features – tunability and user-friendly APIs/SDKs. I’ll continue to use Elasticsearch’s ANN engine as an example; other vector search plugins operate very similarly so I won’t go too much further into detail. Elasticsearch supports vector storage via the dense_vector data field type and allows for querying via the knnsearch endpoint:

PUT index

"mappings":

"properties":

"image-vector":

"type": "dense_vector",

"dims": 128,

"index": true,

"similarity": "l2_norm"

PUT index/_doc

"image-vector": [0.12, 1.34, ...]

GET index/_knn_search

"knn":

"field": "image-vector",

"query_vector": [-0.5, 9.4, ...],

"k": 10,

"num_candidates": 100

Elasticsearch’s ANN plugin supports only one indexing algorithm: Hierarchical Navigable Small Worlds, also known as HNSW (I like to think that the creator was ahead of Marvel when it came to popularizing the multiverse). On top of that, only L2/Euclidean distance is supported as a distance metric. This is an okay start, but let’s compare it to Milvus, a full-fledged vector database. Using pymilvus:

>>> field1 = FieldSchema(name='id', dtype=DataType.INT64, description='int64', is_primary=True)

>>> field2 = FieldSchema(name='embedding', dtype=DataType.FLOAT_VECTOR, description='embedding', dim=128, is_primary=False)

>>> schema = CollectionSchema(fields=[field1, field2], description='hello world collection')

>>> collection = Collection(name='my_collection', data=None, schema=schema)

>>> index_params =

'index_type': 'IVF_FLAT',

'params': 'nlist': 1024,

"metric_type": 'L2'

>>> collection.create_index('embedding', index_params)

>>> search_param =

'data': vector,

'anns_field': 'embedding',

'param': 'metric_type': 'L2', 'params': 'nprobe': 16,

'limit': 10,

'expr': 'id_field > 0'

>>> results = collection.search(**search_param)

While both Elasticsearch and Milvus have methods for creating indexes, inserting embedding vectors, and performing nearest neighbor search, it’s clear from these examples that Milvus has a more intuitive vector search API (better user-facing API) and broader vector index + distance metric support (better tunability). Milvus also plans to support more vector indices and allow for querying via SQL-like statements in the future, further improving both tunability and usability.

We just blew through quite a bit of content. This section was admittedly fairly long, so for those of you who skimmed it, here’s a quick tl;dr: Milvus is better than vector search plugins because Milvus was built from the ground-up as a vector database, allowing for a richer set of features and an architecture more suited towards unstructured data.

How to choose from different vector search technologies?

Not all vector databases are created equal; each possesses unique traits that cater to specific applications. Vector search libraries and plugins are user-friendly and ideal for handling small-scale production environments with millions of vectors. If your data size is small and you just require basic vector search functionality, these technologies are sufficient for your business.

However, a specialized vector database should be your top choice for data-intensive businesses dealing with hundreds of millions of vectors and demanding real-time responses. Milvus, for instance, effortlessly manages billions of vectors, offering lightning-fast query speeds and rich functionality. Moreover, fully managed solutions like Zilliz prove even more advantageous, liberating you from operational challenges and enabling an exclusive focus on your core business activities.

Take another look at the Vector Database 101 courses

Introduction to Unstructured Data

What is a Vector Database?

Comparing Vector Databases, Vector Search Libraries, and Vector Search Plugins

Introduction to Milvus

Milvus Quickstart

Introduction to Vector Similarity Search

Vector Index Basics and the Inverted File Index

Scalar Quantization and Product Quantization

Hierarchical Navigable Small Worlds (HNSW)

Approximate Nearest Neighbors Oh Yeah (ANNOY)

Choosing the Right Vector Index for Your Project

DiskANN and the Vamana Algorithm

*This post was written by Frank Liu, Head of ML&AI at Zilliz, and originally published on Zilliz.com here. We thank Zilliz for their ongoing support of TheSequence.

0 notes

thephoblographer · 7 years

Text

Which One? Sigma 35mm f1.4 Art vs Zeiss 35mm f1.4 Milvus Comparison

Not quite apples to oranges here.

View On WordPress

#autofocus #Bokeh #build quality #canon #ergonomics #image quality #Rokinon #sharpness #sigma 35mm f1.4 #Sigma 35mm f1.4 Art vs Zeiss 35mm f1.4 Milvus Comparison #tamron #weather sealing #Zeiss 35mm f1.4 Milvus

1 note · View note

clizphoto · 7 years

Photo

Sigma 135 f/1.8 Art vs. Zeiss 135 f/2 Milvus

#Photography #Sigma 135 f/1.8 Art vs. Zeiss 135 f/2 Milvus #Fstoppers

1 note · View note

takenews-blog1 · 7 years

Text

Zeiss Otus: One other Degree of High quality

New Post has been published on https://takenews.net/zeiss-otus-one-other-degree-of-high-quality/

Zeiss Otus: One other Degree of High quality

I’ve been taking pictures utilizing Zeiss optics for many years. The appreciation was instilled in me by my grandfather who collected cameras fairly significantly, together with a big Leica assortment. He handed on just a few cameras just like the Argus C3, Zeiss Ikoflex Twin Lens Reflex, Rollei 35, and so forth. in addition to just a few massive format and enlarging lenses, usually explaining to me that Zeiss was the actual chief of optics.

He had a factor for German engineering and I perceive why. Paradoxically, he was a Lt. Colonel within the US military in WWII and accountable for many demolitions. As a hobbyist photographer, he introduced cameras with him and bought some there.

My first critical digicam for professional use (after the Sinar F1) was a Contax RTSIII. I had fallen in love with a pal’s RTS. And since I used to be taking pictures massive format I didn’t actually really feel a necessity for medium format, skipping over it for probably the most half for any actual work, and selecting what I felt was one of the best in 35mm movie from an organization that used one of the best title in medium format imagery – Zeiss.

After I lastly went to digital, the principle query was what physique may I put my Contax Zeiss lenses onto. Initially, it was Canon. Later, Sony appeared intriguing as an organization who would possibly even go full body with a brief flange distance, permitting using Leica M-mount lenses just like the Zeiss ZM line – an possibility I actually wished. Certainly, Sony delivered.

At the moment, I primarily use the Sony a7R II with a collection of Zeiss lenses together with the Otus collection. Whereas I exploit different lenses for particular seems, it’s all the time Zeiss when high quality is crucial. And in that, nothing beats the Otus. Merely put, there isn’t any lens providing the identical efficiency with a 1.four f-stop.

The story goes that Zeiss let the optical engineers have free reign to create one of the best lens with no restrictions. The outcome: the Otus line. Initially, the 55/1.four and later extra variants adopted.

The lens is massive, and the 85 and 28, very massive. They’re additionally quick, at 1.four. In addition they created a brand new customary in a few methods. They merely exceed the rest on the market. In addition they provide close to prime efficiency on the widest aperture.

In most lenses, together with among the finest and sharpest, vast open efficiency isn’t superb nor completely managed in favor of permitting extra gentle, and sometimes sufficient, merely a special look vast open that’s forgiving. The Zeiss 100/2 Makro is an instance the place there are certainly chromatic aberrations splitting colours at f2 permitting ensuing purple and inexperienced fringing (simply mitigated in software program right this moment). Closed down these shortly disappear yielding a superbly tight and managed picture.

The Otus lenses are tight, and apochromatic throughout the vary permitting one to shoot good photographs vast open with out worry for lack of perfection. The one query turns into the mastery over depth of discipline, alignment and what primarily comes all the way down to the understanding of photographic rules and self-discipline in making use of them. That is fairly distinctive in permitting for stunning depth of discipline and isolation of topic in a picture but nonetheless yielding a pointy, contrasty picture freed from imperfections of the glass.

This additionally permits for extra dramatic depth of discipline or bigger format equivalence – a picture that in any other case may solely be shot on medium format or massive format to get the identical look and impact of topic vs background. However I stress, that like taking pictures actual medium format particularly 6×6, 6X9 and enormous format, taking pictures imperfections are amplified exponentially.

I really like the qualities of assorted lenses, and see each as a paintbrush of kinds that permit for various seems. Every an possibility with a really totally different consequence on particular topics. Some lenses are superb for portraiture, however not for everybody – as topic or photographer, nor for each lighting scenario.

The Zeiss Milvus 100/2 Makro is an incredible lens and provides unimaginable particulars and micro distinction, but in harsher lighting and on pores and skin that isn’t porcelain easy, it may be too “bitingly sharp” for portraiture in a means that many would discover unappealing for their very own picture. For a male with salt and pepper options, it’s a incredible software for that gruffness. The Otus 55 could have extra element, and but extra subtly utilized. It may reveal particulars with a microscopic stage of knowledge exceeding what the attention can see whereas nonetheless remaining pleasing.

The resolving energy and sharpness with a high-resolution digicam yield one other stage of element that interprets into extra particulars in shadows and highlights fairly than a muddy contrasty simplification of sunshine and darkish areas. That is additionally boosted by flare management that mitigates flare and lightweight bounce even in direct gentle. Magic. By no means seen such functionality.

I really feel it’s akin to the next dynamic vary finally due to better data in particulars and thus easy tonal transitions throughout a tonal vary. I’m not an optical engineer or skilled besides in what I see. I can’t say I do know with scientific certainty that the optics can really have an effect on dynamic vary and that that is supported by numbers or assessments. However I do see the ends in my photographs. This high quality jogs my memory of four×5 transparencies even when not fairly that. Very merely it exceeds something I’ve ever seen.

When it comes to medium format in digital, I do really feel from my very own assessments that the Otus lenses are no less than on par, or exceed the present choices out there. We stay in superb occasions by way of digicam expertise. So many nice methods, and plenty of nice lenses. Arduous to knock any of them, particularly top-tier corporations. However, the Otus is an apparent selection for me and permits me to get what I really feel is medium format high quality on a full body sensor that has sufficient decision.

At one level, I in contrast 2 prime medium format choices with their higher and equal lenses in opposition to the Otus 55 on my Sony a7R II. I didn’t discover any single benefit of the methods that value at minimal Three occasions as a lot. As a substitute, I’d be taking a look at critical compromises at a far greater worth, and all of the extra so for any extra lens and peripheral purchases.

However all that apart, only one digicam and one lens, I discovered the above mixture one thing extraordinarily highly effective at an inexpensive value that completely holds its personal in opposition to present medium format cameras at 50MP. I can’t but converse for the 100MP sensor, nor the brand new 400MP functionality. I can solely say I might like to see how the Otus lenses fare on them.

The silver lining of utilizing “full body” vs “medium format” is ease of use, normal usability in any state of affairs, and much fewer restrictions and compromises related to them, whether or not better lighting, velocity, weight and even fundamental but important means to carry the digicam regular. Add to that lenses.

For photographers that love lenses, it’s superb after we can take our superb lenses with us, whether or not old style or the most recent and biggest. With Zeiss and others, popping out with superb new ranges of superiority at a speedy tempo of growth it’s extra than simply good to permit for his or her use. The lenses can usually outline our work.

This doesn’t imply that the lenses of the opposite corporations aren’t any good or missing in relation to private selection, solely that no matter perfection or not, utilizing my lenses, entry to older ones and new pinnacles of accomplishment is kind of an asset and easily not attainable with most methods. I do love the Hasselblad XD1 for ergonomics, and ease of use, as that type is kind of distinctive certainly if not outright one of the best appear and feel of any digicam on the market. If I may solely put my Otus on it… Why?

Primarily, for the entire causes above. I additionally consider the Otus would give a special look. However the actual headline factors are 1.four, true Apochromatic, distinctive resolving energy and guide focus. These separate out the lenses being produced by different medium format producers. For me, at 1.four, most AF methods can’t be totally trusted and I see this usually. Most AF methods have a neater process at 1.four on one hand, but have a tough nailing precisely what you need at such a shallow DOF and razor skinny airplane of focus. Merely put, it’s a system that invitations challenges as a result of better complexity, very like the now pointless mirror mechanism in SLR methods.

That added complexity invitations extra failures. AF methods require calibration exceeding what most are prepared to even take time to know, nor does the AF know precisely which level in three-dimensional house you need. I do know after I shoot MF, not solely is the “really feel” there that I like however so is the accuracy, as long as I’m disciplined in my taking pictures.

For instance, the attention. Sony has a beautiful eye focus characteristic that makes a lot sense. And I hear it really works amazingly for a lot of. From a distance, that’s most likely good. For me, the attention alone isn’t sufficient precision. The attention is three dimensional. I just lately discovered I had inadvertently centered on the outer portion of the attention, the cornea – like specializing in the outer glass, however not the iris, the place the attractive patterns and colours are. It’s the iris that I’m after, the flat airplane of the attention that we most frequently take into account as the actual data of the attention, in addition to stunning distinctive art work of patterns and colours.

The iris not solely reads data and transfers but in addition provides us data, uniquely to science and ranging traditions from cultures world wide. A bit humorously, and particularly with this stage of functionality in particulars, it additionally usually displays and reveals what is going on within the scene in entrance of the topic, like a mirror.

This shall be controversial — as if the prior opinions weren’t sufficient. Backside line, I’ve been capable of upscale – or uprez – fairly a bit when utilizing the Otus lenses. Going to 50MP from the native 42.2MP within the Sony is actually not an enormous deal and sometimes with zero means to discern any variations. When strobes and good lighting are used, together with the Otus and Sony sensor, I’ve discovered pushing as much as 100MP nonetheless yields particulars that almost all can’t inform aside from native photographs when cropped and supplied to professionals to with out accompanying particulars on what was completed. I’ve even gone as excessive as 200MP in some photographs, with the understanding they’d be printed very massive and minimal viewing distance is greater than 2-Three ft.

As it’s, I have a look at faces and portraiture akin to taking pictures landscapes. Portraiture is like taking pictures psychological forensic landscapes of humanity. The number of options, the rolling surfaces, complexities of particulars, every a part of the interface with the world, but beneath a whole world of knowledge, connections, methods in concord, and but additionally at conflict, and the thoughts together with private histories which might be finally inscribed. Portraiture opens that up and captures these intimate particulars that for some are telling, and but as if hidden.

Portraiture is a deep stage of intimacy and figuring out, sharing the inside – the inside pains, struggles, successes, ease, consumption, positioning, blessings, curses, illness, and dis-ease. A lot data. I’ll stress that it may be an excessive amount of, however that’s a method and storytelling query for the photographer and the way they want to symbolize topics. However, it’s sincere data, not overly sharp or aggressively detailed in a means that’s harsher than any actuality. However it actually affords extra data than seen to the human eye. I all the time see greater than what I noticed after I shot photographs. All the time. For higher, or worse.

However, it’s all in how we shoot and inform that story by way of the seize of that epic and distinctive panorama and the alternatives of storytelling brushes and instruments. For me, onerous to beat the Otus 55/1.four That high quality, that aperture/velocity, actually apochromatic, unimaginable resolving energy and smoothness of tonal gradations, particulars in shadows and highlights — I do know of no different lens or lens traces that meet this.

It’s vital to know with nice energy comes nice accountability. Right here, that could be a good analogy to: with nice decision comes nice accountability in taking pictures self-discipline to be able to mitigate errors that received’t even be a problem with lesser decision and resolving energy. Identical to printing bigger (for people who have), taking pictures bigger amplifies errors exponentially, together with people who wouldn’t be related at decrease resolutions with lenses much less succesful.

Not nailing give attention to smaller sensors, particularly any sensor 24MP and beneath, isn’t usually seen significantly when merely shared on the Web, particularly Facebook which additionally downgrades the picture, and all of the extra so with Instagram, as a result of the pictures are tiny. Ever surprise why many digicam corporations have stopped at 24MP? As a result of we don’t want greater than that for 97% of the taking pictures on the market for supposed finish outcomes, and since extra begins to generate points exponentially. Higher and costlier lenses are just one small a part of that.

Taking pictures so sharply with a large decision and hair-thin shallow depth of discipline requires large accuracy and steadiness of photographer and topic, a better understanding of planes in house and three-dimensional considering, better persistence in taking pictures and with topics and folks abilities to instill confidence and persistence in your topics. It’s a talent, that mixes many abilities for the devoted. However, first, it’s an understanding. It’s an method and methodology requiring persistence and construction – very like taking pictures massive format.

Snapping off pictures isn’t adequate. I see many shooters with quick lenses to point out off however all the time shoot closed all the way down to play it protected, which defeats the aim of such lenses. Actually, if you’re taking pictures at 5.6 or so, a slower lens is way extra economical and, in some circumstances, superior. They’re actually simpler to fabricate and thus provide cheap prices. The lens lineups for a lot of corporations will reveal this clearly. You’ll discover you may’t get a 1.four in any medium format lens. And ultra-fast lenses wider and quicker than 1.four are extraordinarily uncommon and costly until they’re for a smaller sensor at much less decision.

Taking pictures merely no matter will probably not yield any spectacular outcomes. But, like taking pictures massive format, correct consideration, creativity and stable taking pictures of even probably the most mundane will be elevated to the extent of artwork, or imagery that’s distinctive and compelling counting on the imaginative and prescient and expertise that introduced that imaginative and prescient to fruition.

For sure work a tripod is important. For residing respiratory topics strobes actually assist, particularly if the topic is simply ft away and one is attempting to seize the iris alone at 1.four. It’s exceedingly troublesome; to nail give attention to the iris, to align each eyes, to be regular together with respiratory which causes minor swaying and limb actions, to make sure the topic can also be nonetheless or sway congruently, and so forth. Errors in most methods can be swallowed by the decrease decision and so forth, whereas with the Otus, all of it reveals, the nice, the dangerous, the microscopic.

It usually strikes me that I’m utilizing one thing extra like army grade scientific tools that’s almost inappropriate and unlawful for civilian use. After I’m out using the Otus acts as like a robust telescope to particulars far far-off, whether or not the floor of the moon or who’s within the restaurant blocks away. Spy companies, this can be the software for you.

It’s certainly overkill for many conditions. However when becoming, wow, and definitively superior. One other stage.

For weddings, it has large versatility.It has a gentle, basic search for the event with a print promoting worthy crisp sharpness that may be utilized in a razor-thin flat airplane, together with a spotlight fall off that’s dramatic, but painterly good in its delicate softness. It actually excels in formal portraits of households the place that high quality issues, in addition to bride and groom portraits the place that versatility and ranging nature relying upon aperture, lighting, and so forth. help in dictating that last general look.

At one wedding ceremony I shot, I did so discretely with the ambient gentle of the room whereas the daddy of the groom shot them with strobes on a DSLR, since he, too, was a photographer. The Otus photographs regarded far sharper and general cleaner regardless of pretty low gentle, in a means that regarded extra like massive gentle field and clear low ISO regardless of the excessive ISO needed. I’m nonetheless amazed. I’ve different lenses and know the distinction is the lens right here, not particularly the sensor or later software program. It’s the qualities of the lens itself, but in addition that 1.four, in comparison with any greater aperture, that actually provides an extra edge.

The Otus lenses are usually not low-cost. But, they’re finally not very costly. In comparison with Leica, they’re usually lower than half the worth of any higher lens of their household. Keep in mind Leica remains to be at 24MP and thus don’t require perfection past that. That doesn’t imply they aren’t succesful. The Leica 50mm/f2 Summicron APO is commonly the comparability and, little doubt, an distinctive fine quality lens. Leica doesn’t, nonetheless, make an Apochromatic 50mm/1.four. Their 50/2 APO is sort of Three occasions the worth. The Sigma Artwork 50/1.four simply isn’t the identical stage as many have proven, whether or not in corrections, picture high quality, or manufacturing and really feel. However, it’s nonetheless a superb lens and is identical class of almost prime efficiency at full aperture, a feat certainly. And a really worthy high-quality lens exceeding most.

As soon as we get into medium format, once more, there isn’t any good comparability, however many lenses at related value for something with far slower apertures – whether or not Leica, Hasselblad, Fuji or Pentax. And their our bodies retailing for minimal 2-Three occasions the present prime Sony A7R3 which may output 42.2MP natively, or simply uprez to 50MP comparatively, but with many benefits fairly than compromises. BIT depth is actually the one critical benefit in medium format. I may also concede that it could’t actually be knocked when one desires a bigger digicam with a bigger sensor with autofocus and a willingness to make compromises. Nevertheless, there are lots of benefits to the Sony, Nikon, or Canon full body (24×36) format with Otus lenses, yielding comparable outcomes to medium format high quality (and at occasions exceeding it) when taking all into consideration on actual jobs and the power to actually expertly use that wider aperture, together with in decrease gentle.

At that finish, the Otus lenses are a cut price, an amazing worth for what they provide – in of themselves, and with a correct physique and sensor able to utilizing all that resolving energy. But, in a package deal that may be taken almost wherever, a lens that may be introduced out at any time to realize one other stage of high quality, exceeding what is feasible with almost the rest, if used properly.

APO, or Apochromatic: this refers to lens designs that primarily management the alignment of shade rays. In an apochromatic lens, they converge and give attention to the identical airplane yielding better sharpness and correct shade. In brief, an APO lens focuses the colours on the identical airplane. To most, the plain query then is: you imply most lenses don’t give attention to the identical airplane?! That’s proper.

To fabricate lenses of this stage of exactness could be very costly and most not prepared to pay for such a luxurious that looks as if a normal necessity. Nevertheless, when lenses are closed down that is mitigated anyway. That additionally means to fabricate a lens that’s apochromatic vast open, and with a most f-stop of 1.four is past what anybody has ever completed – if I perceive appropriately. The Otus 55/1.four has turn into absolutely the benchmark. Beforehand, that benchmark customary of good correction belonged to the Coastal Optics 60/four lens. That lens isn’t shabby in any means, nonetheless, perfection can also be far simpler to realize at f4 and down.

Additionally vital: like “all pure” within the meals business. There is no such thing as a governing physique that controls the definition thus anybody can say it. Or like with “natural” the place the FDA permits a number of artificial substances for use when corporations declare their merchandise to be “natural”. Apochromatic ought to imply, and does to corporations with honor, that the crimson, inexperienced and blue rays of sunshine (or all) that the sensors see are certainly centered on the movie/sensor airplane. Nevertheless, many corporations make such claims with out integrity or honesty as a result of they don’t really meet the specs of apochromatic and as a substitute have solely 2 of three, or just 1 with the others shut sufficient. Within the digital age, sensors amplify the problem and are delicate to fringing. And high-resolution sensors amplify it exponentially, as they do any error.

That is why in an Otus lens you see correct and unimaginable (incomparable) sharpness even when vast open.

In regards to the creator: David Zimand is knowledgeable photographer of over 25 years primarily based within the New York Metropolis space. The opinions expressed on this article are solely these of the creator. Zimand has shot for purchasers that embody Deloitte, Amazon, Ford Fashions, and Trump Fashions. His work has additionally appeared in publications reminiscent of Vogue, Elle, Cosmopolitan, Every day Mail, and extra. You will discover extra of his work on his web site, Facebook, and Instagram. This text was additionally revealed right here.

#lens #opinion #otus #TakeNews #thoughts #zeiss #zeissotus

0 notes

newcanoninfo · 7 years

Text

Which One? Sigma 35mm f1.4 Art vs Zeiss 35mm f1.4 Milvus Comparison

Which One? Sigma 35mm f1.4 Art vs Zeiss 35mm f1.4 Milvus Comparison –

When considering the Sigma 35mm f1.4 Art vs Zeiss 35mm f1.4 Milvus lenses, it can be tough to figure out which one is right for you. They both differ pretty greatly when it comes to usage, price point, features, and quality. In fact, it's only obvious that there's going to be differences considering that they're years apart from one another. Lots of photographers out there in the world don't reach for the higher fruit that Zeiss offers, but then there are also photographers who understand the quality that a Zeiss lens can give them. However, Sigma lenses are oftentimes simply more practical. (Read More...) ≠ promoted by #NewCanonInfo

#canon #photography #dslr #photo blog #photographers #reblog #6D #5D Mark III #7D #5D Mark II #T3i #N

0 notes

ixphotoclasses-blog · 8 years

Text

First Looks at Zeiss 18mm f/2.8 Milvus Lens Image Quality

First Looks at Zeiss 18mm f/2.8 Milvus Lens Image Quality Image quality results from the Canon EOS 5Ds R, Canon EOS-1Ds Mark III and Canon EOS 7D Mark II have been added to the Zeiss 18mm f/2.8 Milvus Lens Review.While the beauty of this lens is immediately recognizable, the image quality it delivers is looking very nice as well. Here are some comparisons:Zeiss 18mm f/2.8 Milvus vs. Zeiss 15mm…

View On WordPress

#Camera #DSLR #lens #Photography

0 notes

niceladyproductions · 9 years

Video

youtube

Lens Comparison Review: Rokinon Xeen, Zeiss Milvus & Veydra Mini Primes

If you’re in the market to either purchase or rent some cinema lenses, the latest offerings from Zeiss, Rokinon (Samyang) and Veydra are likely on your hit list. Watch my full video review comparing the three models.

Rokinon Xeen

Rokinon released a set of cinema lenses in 2015 under the Xeen brand, available in multiple mounts (with all the same diameter and size of housing), in a range of focal lengths (24mm, 50mm and 85mm), and with more focal lengths being released soon, the Rokinon Xeens are well-priced compared to other cinema lenses on the market.

Zeiss Milvus

Knowing people have been using Zeiss photo lenses for video, Zeiss released the Milvus line of manual photography lenses that are a nice fit for videographers. Available in Canon and Nikon mounts, the Nikon ZF.2 version have a manual aperture ring that with a simple tool, can be declicked for smooth iris pulls. Duclos lenses in Los Angeles offers cine-moded versions of the Milvus lenses with a built in focus geared ring and a 80mm front lip with 77mm filter thread, for mounting to a matte box.

Veydra Mini Primes

Veydra Mini Primes are a breath of fresh air. They are purpose built for the micro 4/3 camera mount, but are now also available in the Sony E and C mount. A perfect match for the JVC GY-LS300 4K cinema camera or the Sony A7S II. The Veydra lenses are professional mini cinema lenses that are inexpensive alternatives for Super 35, APS-C size sensors.

2 notes · View notes

sorrynoroomsavailable · 9 months

Text

Резиденція сучасного мистецтва Вибачте Номерів Немає рада повідомити про завершення дворічної праці 2022-2023 рр проекту "РОЗКЛАД - РЕФОРМА -" у партнерстві з Baltic Art Center та Milvus Artistic Research Center, підтриманої грантом від Swedish Institute ! :-))

Завдяки важливій партнерській підтримці солідарності української культури впродовж 2022-2023 рр, резиденція сучасного мистецтва Вибачте Номерів Немає спільно з Baltic Art Center, Milvus Artistic Research Center за підтримки Шведського інституту працювала над інституційно критичним проектом "РОЗКЛАД – РЕФОРМА – ", куратори Алекс Фішер - Петро Ряска.

Як і багато інших мистецьких та культурних організацій України, які можна назвати "місцями незламності" під час російсько-української війни, резиденція ВНН є активним культурним центром. В часі російсько-української війни українська культура робить важливі соціальні, культурні та економічні кроки, відбувається важливий внесок у макросистему країни культурними організаціями, художніми ініціативами, працівниками культури та мистецтва, художниками.

"РОЗКЛАД – РЕФОРМА – " це продовження партнерського міжнародного художньо-організаційного діалогу резиденції ВНН та шведських резиденцій BAC та MARC котрий був розпочатий у 2020 році. Зокрема, завдячуючи партнерській співпраці ВНН, BAC та MARC було підтримано участь 3 українських художниць та художників з міст котрі були піддані російським бомбардуванням. Учасники перебували на резиденції в 1-6 місячних термінах (за співфінансування).

Проект "РОЗКЛАД – РЕФОРМА – " включав в себе інституціональну інвестицію в техніку та інвентар для резиденції ВНН. Зокрема в результаті котрої була змога придбати:

30 стільців, пральну машину-сушку, пилосмок, холодильник, праску, фен для сушіння волосся, принтер для аркушів а3 розміру, макбук, петличний мікрофон, 2 медіа програвачі + 2 пари навушників, слайд проектор, штатив, зовнішній твердий диск на 8 Тб, флешку на 128 Гб, віфі камеру.

Було реалізовано індивідуальні та групові проекти, а саме:

Віктор Покиданець (Миколаїв) - реалізував проект "Воркшоп. Виробництво. Сірникові коробки" з результатом групової виставки в просторі студії Дабл рум, в готелі Інтурист-Закарпаття. Персональну виставку "сховкартон" в Закарпатському Обласному Художньому Музеї ім.Й.Бокшая. Проект "РОЗКЛАД – РЕФОРМА – ", куратори Алекс Фішер, Петро Ряска.

Сергій Дяченко та Юлія Манукян (Херсон) - реалізували воркшопи "Урбан-дрейф містом". Проєкт «Місто VS Утопія» та "Ольвія та містобудівні утопії" на виставці "В пошуках ідеального поселення", проект "РОЗКЛАД - РЕФОРМА - ".

В пошуках ідеального поселення - групова виставка в Закарпатському музеї архітектури та побуту. В проекті "РОЗКЛАД – РЕФОРМА – ", куратори Алекс Фішер, Петро Ряска. Учасники виставки: Відкрита Група, Данило Галкін , Ксенія Гнилицька, Софія Дорошенко, Саша Долгий, Сергій Дяченко, Юлія Манукян, Нікіта Кадан, Павло Маков , Якопо Натолі, Євген Нікіфоров, Олег Перковський, Антон Саєнко, Студія 12345678910, Ярослав Футимський, Аліна Якубенко, KAR.

Резиденція ВНН щиро дякує Baltic Art Center, Milvus Artistic Research Center, Шведському інституту за партнерську співпрацю та надання фінансової підтримки у 2022-2023 рр! :-) Особлива вдячність Алексу Фішеру! :-)

1 note · View note

sorrynoroomsavailable · 11 months

Text

Юлія Манукян, Сергій Дяченко Проєкт «Місто VS Утопія»

В рамах групової виставки: У пошуках ідеального поселення Розклад - Реформа - Резиденція Вибачте Номерів Немає разом з Baltic Art Center та Milvus Artistic Research Center Куратори Алекс Фішер - Петро Ряска Закарпатський обласний народний музей архітектури та побуту, м.Ужгород 30 серпня - 10 вересня 2023

Утопічне модерністське бачення виникло на початку ХХ століття – як неминуча відповідь на футуристичні рухи, бурхливу урбанізацію та проривний злам у соціальних теоріях. Якщо люди все ще прагнуть жити в кращих містах, а роль архітектури – бути стійкою і людиноцентричною, утопічні підходи до архітектури потрібні планувальникам для того, щоб шукати нові можливості для глобального переосмислення самої ідеї міста. Завдяки утопічним урбаністичним проєктам люди можуть усвідомити, що світ, у якому вони живуть, перебуває в динамічному прогресі, а не константності. Звичні цінності руйнуються, і ми починаємо бажати більшого і навіть мріяти по-новому. Коли міста потребують прогресу, утопія виявляється життєздатним підходом, оскільки утопісти протягом століть реагували на проблеми, з якими стикалися міста, і були здатні запропонувати переконливу альтернативу. Міс ван дер Рое запропонував принцип «less is more» (менше – це більше), що розкриває естетику функції, тектоніки та легкості. Найважливішим моментом тут є те, що архітектура, яка виражає цей принцип, насправді є «дискурсом про красу». Так само, як Маніфест футуристичної архітектури 1914 року або «П'ять пунктів нової архітектури» Ле Корбюзьє. Культові модерністські проєкти ілюструють, що утопія може бути певним чином реалізована. Шлях, який пройшли люди для наближення до утопії, по суті, є процесом самовдосконалення. Ідеальне місто мало творити ідеальних громадян, які мають творити ідеальне місто. Критична історія уявних міст може бути використана як своєрідний діагностичний інструмент – як осмислити, так і запропонувати рішення для сучасної урбаністичної скрути. Наш підхід до теми фокусується на дискурсі складних відносин між концепцією утопії та містом, в рамках якого ми розглядаємо зображення уявних ідеальних міст не як план дій, а як метод урбаністичної критики та активізму. Розглядаючи уявні ідеальні міста як прості плани, ми ризикуємо проігнорувати їхній внесок в історію критичної урбаністичної думки. На відміну від сингулярної логіки генерального плану, утопії ніколи не віддають перевагу тому чи іншому аспекту (дизайн чи будівельні нормативи) або якійсь умовній аудиторії. Навпаки, вони підкреслюють, що до повного розуміння міського досвіду можна наблизитися лише у симбіозі різних форм знання (дизайн, право, політика, поезія тощо) використовуються спільно. Саме тому ми розглядаємо чеський проєкт розвитку Ужгорода 20-х–30-х рр. як модерністську утопічну ідею, а її розвиток – як ілюстрацію дискусійності, власне, самої можливості її реалізації.

На виставці представлені ілюстративні (фото на підлозі) та текстові (циліндр у центрі зали) цитати дослідження та бачення сучасного Ужгорода: «Модерністський проєкт Малого Галагова – ідея красивої містобудівної утопії, розвиток якої є ілюстрацією дискусійності самої можливості її реалізації»; «Розтягнутий на півтора кілометри історичний центр Ужгорода описує майже знак безкінечності»; «Тромби планувальної структури центру заважають місту вільно дихати та розкрити його потенціал»; «Храм-монстр поглумив делікатну та вразливу чотирьохсотрічну архітектурну спадщину міста»; «Проектувальники Малого Галагова зробили своїм співавтором природу, – це потрібно побачити».

Проект «Розкрад – Реформа –» став можливим завдяки підтримці:: The Swedish Institute The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation Baltic Art Center Milvus Artistic Research Center

(eng)

Yulia Manukyan, Serhii Dyachenko Project "City VS Utopia"

In the group exhibition: In search of an ideal settlement Kindling - Reform - Residence Sorry No Rooms Available together with Baltic Art Center and Milvus Artistic Research Center Curators Alex Fisher - Petro Ryaska Transcarpathian Regional People’s Museum of Architecture and Life, Uzhgorod August 30 - September 10, 2023

The utopian modernist vision arose at the beginning of the 20th century as an inevitable response to futuristic movements, rapid urbanization, and a breakthrough in social theories.

If people still aspire to live in better cities, and the role of architecture is to be sustainable and human-centered, utopian approaches to architecture are needed by planners in order to seek new opportunities for a global rethinking of the very idea of the city.

Thanks to utopian urban projects, people can realize that the world they live in is in dynamic progress, not in a static state. Usual values are destroyed, and we begin to desire more and even dream in a new way. When cities need progress, utopia proves to be a viable approach, as utopians over the centuries have responded to the problems cities have faced and been able to offer a compelling alternative.

Mies van der Rohe proposed the principle "less is more" (less is more), which reveals the aesthetics of function, tectonics and lightness. The most important point here is that the architecture that expresses this principle is actually a "discourse of beauty." Just like the 1914 Manifesto of Futurist Architecture or Le Corbusier's "Five Points of the New Architecture."

Cult modernist projects illustrate that utopia can be realized in a certain way. The path taken by people to approach utopia is essentially a process of self-improvement. An ideal city should create ideal citizens who should create an ideal city.

The critical history of imaginary cities can be used as a kind of diagnostic tool – both to understand and to propose solutions for the modern urban predicament.

Our approach to the topic focuses on the discourse of the complex relationship between the concept of utopia and the city, in which we consider the image of imaginary ideal cities not as a plan of action, but as a method of urban criticism and activism. By viewing imagined ideal cities as simple blueprints, we risk ignoring their contribution to the history of critical urban thought. Unlike the singular logic of a master plan, utopias never favor one or another aspect (design or building regulations) or some conventional audience. On the contrary, they emphasize that a full understanding of the urban experience can only be approached in a symbiosis of different forms of knowledge (design, law, politics, poetry, etc.) used together.

That is why we consider the Czech Uzhhorod development project of the 20s and 30s as a modernist utopian idea, and its development as an illustration of the debate, actually, of the very possibility of its implementation.

The exhibition presents illustrative (photos on the floor) and textual (cylinder in the center of the hall) quotes from the study and vision of modern Uzhhorod:

"Maly Galagov's modernist project is the idea of a beautiful urban utopia, the development of which is an illustration of the debatability of the very possibility of its realization";

"The historical center of Uzhgorod, stretched for one and a half kilometers, describes almost the sign of infinity";

"The clots of the planning structure of the center prevent the city from breathing freely and revealing its potential";

"The monster temple made a mockery of the delicate and vulnerable four-hundred-year-old architectural heritage of the city";

"The designers of Maly Galagov have made nature their co-author – it must be seen."

The “Kindling - Reform -” project became possible thanks to the support of: The Swedish Institute The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation Baltic Art Center Milvus Artistic Research Center

Photo credit Mykhaylo Melnychenko, Petro Ryaska

0 notes

sorrynoroomsavailable · 1 year

Text

Третій урбан-дрейф Ужгородом: В ПОШУКАХ ЦЕНТРУ МІСТА

Проєкт «Місто VS Утопія» від Сергей Дяченко, Юлія Манукян

Резиденції Вибачте Номерів Немає

Програма “Розклад – Реформа – ”

Куратори Петро Ряска та Alex Fisher

Що таке центр міста? Не таке вже просте питання, якщо замислитися. Є різні думки про важливість центру, які балансують між розумінням його адміністративної технологічності та сконцентрованої ідентичності, яку необхідно зберігати. Отже центр це не лише кільце історичної забудови, а певна точка опори у часі та просторі, завдяки якій відбувається розвиток міста, й на яку спирається цей розвиток. Ми ж спробуємо звузити це поняття аж до конкретної будівлі. Найчастіше нею є головний собор (рідше – ратуша) на Ринковій площі. Собор зазвичай несе у своїй архітектурі концентрат місцевих архітектурних відмінностей та традицій. Хоча пізніше ця функція дійсно була передана будівлям ратуш.

Собор на Ринковій площі – то дійсно конкретна будівля. Але в Ужгороді це не так. Отже розберемося з функціональною трійцею – адміністративною, релігійною та економічною, яка майже завжди й визначала центр міста, щодо Ужгорода.

(*Ми не говоримо про сучасний публічний центр – це дещо інша тема)

Ужгород починався із замку, як й тисячі інших міст Європи. Отже для Ужгорода замок і мав значення адміністративного центру. Водночас тут з’явилася і церква Юра (датується 1248 р.). Замкова гора в Ужгороді невисока, – лише на 25 метрів вище набережної Ужа, і не широка – 730х340 м. Колись її утворили рукави Ужа. Ще 100 років назад з північної стіни замку можна було бачити попід нею річку, – тепер вона у колекторі.

Замок з’явився наприкінці IX ст. В кінці XVI ст. був суттєво перебудований й став більш схожим на той, який ми бачимо тепер. Забудова формувалася вздовж зручних пологих підйомів західного боку. Адже зі східного, північного та південного схили були аж занадто крутими. Втім справжньою домінантою був не стільки замок, скільки церква святого Юра в його стінах. Протягом XIV—XVII століть церкву неодноразово перебудовували, й саме тому її робили вищою і більшою, аби вона домінувала над містом й округою. Вона формувала весь архітектурний ландшафт Ужгорода кілька століть. Але у 1728 році в замку сталася велика пожежа, й церква вщент згоріла. Тепер ми її не бачимо, – маємо лише фундамент. Пожежа – не унікальне явище, вони траплялися у всіх містах Європи й після цього церкви відбудовували ще більшими й пишнішими. В ужгородському замку цього не сталося з певних причин, які є дуже важливими для нас – втрата замком домінуючої ролі в житті міста. Тобто насправді церкву святого Юра відбудували, але не у замку, а у в іншому місці. Це сталося у 1762–1766 рр. біля ринку на вул. Волошина, 9. Її відбудували під тією ж назвою й з того ж каменю, який залишився після пожежі. Роль головного міського храму підкреслив годинник, який з’явився на дзвіниці у 1820 р.

Втрата значення замку почалася з розширення міста й появи ринкової площі на перетині шляхів схід–захід та північ-південь, вздовж Малого Ужа де тепер площа Корятовича. Ще у 1380 р. Ужгород отримав від короля Угорщини право на проведення щотижневого ярмарку по четвергах. Від ХV століття почав проводитися загальнодержавний Великий ярмарок у травні. Пізніше кількість святкових ярмарків зросла до шести, а наприкінці 1780 року – додалося ще два. Отже Ужгород мав вісім великих ярмарків і кілька тижневих: у понеділок – звичайний, у четвер – традиційний і у середу – свинний. Ринок відігравав дедалі більшу роль в містобудівній схемі, й міст через Малий Уж на стику вулиць Фединця та Довженка став орієнтиром для формування головної вулиці, яка вела від замку. Замок хоча й займав місце на вершині гори, але був глухим кутом у цій схемі, адже важливих шляхів в інші боки не сформувалося.

Зміщенню центру у бік ринку посприяло будівництво надважливої споруди на півшляху від замку. Володар міста Янош X Другет у 1640–46 рр. переніс з родинного маєтку Гуменного (Словаччина) колегію єзуїтів – передового за тих часів учбового закладу. Майже у центрі гори, на схилі, за 400 метрів від бувшої замкової церкви був збудований Хрестовоздвиженський собор, який намітив нову планувальну й архітектурно-художню домінанту міста. Вона нею залишається й сьогодні. Розташована на висоті 15 м над набережною. Висота веж – 30 м (без хрестів). Тобто вежі собору здіймаються на 45 м над містом. Це не вище будівель замку, але у загальному ландшафті міста значно виразніше.

Виглядає так, що саме дата 1640 р. стала наріжною не тільки в історії Ужгорода й у формуванні його теперішнього архітектурного вигляду. Після ліквідації у 1773 ордену єзуїтів папою Климентом XIV, навесні 1775 року у спорудах колегії з дозволу імператриці Марії-Терезії було розміщено перенесену з Мукачева резиденцію греко-католицької єпархії. Тут розмістилася й переміщена богословська школа, яка стала духовною семінарією. Тобто це місце стало ще й важливим адміністративно-релігійним центром величезної єпархії. Хрестовоздвиженський собор разом з будівлею архієпископської резиденції – став найважливішим об’єктом ужгородської архітектурної ідентичності. Тому йому приділялося багато уваги у наступних перебудовах.

Але ми забули ще одну важливу функціональну споруду – ратушу. З досліджень місцевих краєзнавців ( Тетяна Літераті: https://prozahid.com/vtrachenyj-uzhhorod-miski-ratushi-chastyna-persha/ ) дізнаємося, що у XVII–XVIII ст. функції голови міської управи виконував староста, й міські справи він вирішував у себе вдома. У 1807 р. для старости придбали спеціальний будинок на теперішній Жупанатській площі, 13. Чому саме там? Справа в тому, що Ужгород окрім іншого був адміністративним центром Ужанського комітату. Й головною адміністративною спорудою у місті була навіть не міська управа, а управління Ужанського комітату (жупанату). ЇЇ й називали ратушою. Перший відомий будинок комітату з’явився у 1769 р. по вул. Волошина, 37 (тепер на цьому місці школа мистецтв). Він був дуже малим. І от саме на Жупанатській площі у 1809 р. закінчили зведення великої триповерхової споруди, схожої на палац (тепер тут художній музей ім. Йосипа Бокшая). Тому, під час будівництва цього палацу вирішили й міську управу розмістити навпроти. Автоматично ця площа стала головною адміністративною площею міста.

Старостат знаходився тут аж до 1892 р. Потім переїхав у монастирську будівлю поруч (площа Жупанатська, 10, тепер на цьому місці школа № 4). Ця будівля також не задовольняла потреб, отже вже 1900 року міська управа перебралася аж до підніжжя Хрестовоздвиженського собору, на вул. Капітульну, 3 (ріг Волошина, тепер тут Торговельно-економічний коледж). Здавалося б – ідеальне місце, але й звідси у 1939 р. переїхала в будівлю нинішньої школи № 9 на площі Петефі, 15. Тут була до 1960 р. й переїхала до правого крила Жупанату (Площа Жупанатська, 2). А останнім її місцем перебування стала новозведена у 1973 р. будівля на Поштовій площі, 3, просто через дорогу від попереднього місця, в 60 метрах. Ость такі пригоди мерії.

Щодо жупанату, то у 1919 р. Ужгород увійшов до складу Чехословацької республіки й став столицею Підкарпатської Русі, що вимагало цілого комплексу обов’язкових адміністративних будівель. Так виник Малий Галагов. І от тепер зверніть увагу, що у сенсі розвитку лінійного центру Ужгорода вибір місця на цій низинній заболоченій території насправді логічний й еволюційний. Відстань у 1555 м від воріт замку до колонади Обласної Ради на Народній площі – це 400 років природного розвитку центру Ужгорода. Графічно у плані старий і новий центр утворюють дві петлі, які стикаються на площі Корятовича, від якої рівно віддалені, – це ніби знак безкінечності у логічній завершеності.

Проект “Розклад - Реформа -”, та резиденція Сергія Дяченко - Юлії Манукян та проєкт «Місто VS Утопія» стали можливими завдяки підтримці: The Swedish Institut The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation Baltic Art Center Milvus Artistic Research Center

Іллюстрації

Ужгородський замок та Церква святого Юра (підфарбована). Гравюра 1763 р.

Джерело: https://prozahid.com/vtrachenyj-uzhhorod-skilky-vkhodiv.../

Мапа Ужгорода фон Міга 1782-1787 рр. Фактичні розміри міста на кінець XVIII ст. У центрі міста фактично подана колегія єзуїтів.

Джерело: https://forum.violity.com/viewtopic.php?t=401967...

Ужгородський замок на початку ХІХ ст. Невідомий автор.

Джерело: https://prozahid.com/vtrachenyj-uzhhorod-skilky-vkhodiv.../

Ужгородський замок. Поштівка 1914-1918 рр.

Джерело: K. J. Bp. Törv. védve 1914/18

План Ужгорода, 1763 р. Червоним позначені найважливіші споруди міста

Джерело: http://ungvar.vox.com.ua/other.html

Існуючі вулиці, та вулиці (проходи, мости), які пропонується влаштувати навколо Ужгородського замку, аби повернути йому значення історичного ядра для туристистичного розвитку міста. Автор: Дяченко С.А.

Макет церкви святого Юра в Ужгородському замку. Перша згадка про споруду датується 1248 роком. Зруйнована пожежею 1728 року, повністю розібрана у 1762 році.

Джерело: https://upload.wikimedia.org/.../%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA...

Церква святого Юра на вулиці Волошина

Джерело: https://uk.wikipedia.org/.../%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0...

Вид на церкву Юра від Жупанатської площі (мосту через Малий Уж). Позаду видні вежі Хрестовоздвиженського собору

Джерело: https://uk.m.wikipedia.org/.../%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB...

10.

Вид на церкву Юра від Ринку (площі Корятовича)

Джерело: https://uk.wikipedia.org/.../%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0...

11.

Церква Юра від вул. Капітульної

Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=L3dGzMUET9Q&t=9s

12.

Порівняльний вигляд колегії єзуїтів від 1646 р. та розбудованої на її місці архієпископської резиденції від 1775 р. (обмір 1869). Реставровано (друге креслення) та зведено Дяченко С.А.

Джерело: www.carpathiana.com https://uzhgorod.net.ua/news/164355

13.

Хрестовоздвиженський собор. 2023

Фото: Дяченко С.А.

14.

Комплекс архієпископської резиденції - нове й сучасне містобудівне ядро міста Ужгород

Джерело: https://uk.m.wikipedia.org/.../%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB...

15.

Загальна панорама міста на гравюрі 1763 р. Замок праворуч з напівзруйнованою церквою після пожежі. Ліворуч над містом (майже у центрі забудови) виситься Хрестовоздвиженський собор з колегієї єзуїтів. Церква ближче до лівого кута - нова церква Юра біля ринку.

Джерело: https://www.facebook.com/forced_account_switch...

16.

Стара (перша) будівля Ужанського жупанату по вул. Волошина. Фото 1920 рік. Будівлю демонтовано близько 1930 року

Джерело: https://kiszo.news/.../%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B0%D1.../

17.

Сучасний вигляд воріт першого Ужанського жупанату по вул. Волошина. На задньому плані видно вежу Хрестовоздвиженського собору. 2023.

Фото: Дяченко С. А.

18.

Будівля, в якій знаходилася Ужгородська міська управа від 1900 до 1939 р. на початку віл. Капітульної, просто попід архієпископською резиденцією. Дата 1668 р. на фасаді цікава не лише тим, що це дата побудови одноповерхової військової казарми (з плацем у дворі) на цьому місці, а тим, що фактично це дата початку розбудови міста навколо новоствореної колегії єзуїтів (1646)

Джерело: http://wikimapia.org/.../%D0%A3%D0%B6%D0%B3%D0%BE%D1%80...

19.

Нова будівля Ужанського жупанату, який розмістився тут у 1809 р. Цікаво, що й на цій новій адміністративній площі з'явилася церква, але реформатська. Збудована у 1793-1796 рр., дзвіниця завершена у 1818 р. Малюнок художника Шандора Лама, 1860-ті рр.

Джерело: https://umdsz.info/vtrachenyi-uzhhorod-iak-u-1906-rotsi.../

20.

Будівля Ужанського жупанату на поштівці початку ХХ ст.

Джерело: https://umdsz.info/vtrachenyi-uzhhorod-iak-u-1906-rotsi.../

21.

Палац Земського уряду, зведений у 1932–1936 роках за проектом братиславського архітектора Франтішка Крупки. Тепер це будівля обласної ради. Головна будівля урядового кварталу (Малого Галагова), яка залишається такою й сьогодні.

Фото: Дяченко С.А. 2023

22.

Будівля міської ради, яка була зведена на площі Поштовій у 1973 р.

Фото Дяченко С.А. 2023.

23.

Загальне розміщення найважливіших обєктів Ужгорода, які формують його центр.

Схема Дяченко С.А. 2023

24.

Умовна петля центру Ужгорода, яка формує містобудівне та архітектурне ядро міста.

Схема Дяченко С.А. 2023

0 notes

sorrynoroomsavailable · 1 year

Text

Другий урбан-дрейф Ужгородом:

ГАЛАГОВ У РОЗВИТКУ

Проєкт «Місто VS Утопія» від Сергей Дяченко, Юлія Манукян

Резиденції Вибачте Номерів Немає

Програма “Розклад – Реформа – ”

Куратори Петро Ряска та Alex Fisher

Про прапор та значення «розкриття»

Неподалік від флагштоку, на Київській набережній є місце, з якого мав би відкриватися неймовірний вид на Народну площу на протилежному березі. Але за деревами ніякого "неймовірного" виду не розкривається. Між тим, ця площа того варта. Модерністичний адміністративний центр Ужгорода забудовувався у 1923–1938 рр. й називається Малий Галагов. Адольф Лібшер та Франтішек Крупка розробили без перебільшення геніальний проект. Мабуть через те, що зробили своїм співавтором саму природу. План опирався на обрис русла річки Малий Уж, яка огинала свою ж заболочену долину величезним півколом. Так народилося підковоподібне планування, центром якого стала партерна площа від величезної будівлі уряду до набережної Ужа.

Під час будівництва планувальна схема удосконалювалася, вносилися незначні зміни. Зрештою вона стала нагадувати більше не підкову, а спіраль Фібоначчі (равлика золотого перетину). Підкова залишилася не повною, її дуга отримала кілька циркульних центрів, а групи кварталів у середині – кілька планувальних осей. Але одна вісь все ж таки виокремлена – це та сама вісь Народної площі й головної її будівлі – адміністрації Ужгородської області.

Простору до набережної для розвитку містобудівної осі було замало, й тому архітектори передбачали будівництво мосту та продовження її далі на південний берег Ужа. Втім у 1934–1937 рр. міст звели нижче за течією, аби відвести транспортний транзит за межі урядових кварталів, що було дуже розумним рішенням.

Якщо ми зараз хочемо повернутися до початкової ідеї, то зовсім не обов’язково будувати міст. Розвинути Народну площу й завершити планувальну «спіраль» вочевидь можна було й за рахунок сучасної площі Богдана Хмельницького. Тут і можна було продовжити партер Народної площі, звільнити береги від високих дерев й якимось чином акцентувати всі важливі точки – їх не менше трьох. Це рівно те, що й малося на увазі у першому проєкті – планувальне поєднання двох берегів, аби центральна площа мала дійсний вплив на розвиток міста на протилежному березі Ужа. Ідея з прапором могла б допомогти вирішити цю проблему.

Головною будівлею площі є готель Ужгород, який має власну ось симетрії, ніяк тепер не підкреслену. Отже ідеальним для прапора могло б стати місце перетинання осей Народної площі та готелю «Ужгород». Не завадило б й облаштування оглядового майданчику з набережної.

Осі Великого Галагова

Перейдемо мостом Масарика на Галагов. Транспортний міст, площа Дружби Народів та частина вулиці Митної від площі до Собранецької вулиці стали природним та планувальним кордоном між Урядовими кварталами Малого Галагова та котеджним містечком Великого Галагова, який є «великим» лише за розмірами площі забудови.

Отже наступним питанням є планувальне поєднання центрів цих двох районів, у яких вони були планувально добре виділені. На Великому Галагові цим центром є овальна площа Князя Лаборця на перетині вулиць Закарпатської та Яна Гуса. Нам не вдалося виявити перших скетчів чи якихось креслень містобудівної ідеї Великого Галагова. Але маємо сьогодні результат, за яким можна більш-менш реконструювати початкову ідею. Й сьогодні тим більше дивною виглядає невиразність поєднання однієї з двох осьових вулиць Великого Галагова – Закарпатської з Малим Галаговим. Навіть якщо так сталося пізніше й випадково, то прийшов час замислитися, як це поєднання все ж таки зробити?

Наразі рішення можуть бути різними. Ми пропонуємо як варіант таке: циркульний поворот вулиці Закарпатської, який вона робить у північній своїй частині (за перетином вул. Добролюбова), повторити на південному її відтинку й провести під мостом Масарика до органічного злиття з Набережною Незалежності.

Наступним пунктом для роздумів є площа Князя Лаборця (*це перше наше завдання). Проблема полягає у тому, що сама ідея овальної площі тепер не прочитується й власне візуально площа не «тримає» район, вона «поросла лісом».

Одним з можливих рішень є перетворення її на величезний квітковий партер, у якому лише периметр буде обсаджений деревами й підсилений стриженими кущами, які вже утворюють зелені коридори вздовж всіх вулиць у цьому районі.

Іншим варіантом може бути встановлення більш виразної домінанти, ніж нинішній дерев’яний хрест. Це може бути скляний прозорий обеліск, може бути 3-D-візуалізація якогось дивного чи геометричного об’єкту тощо.

Чому взагалі це так важливо? Саме тому, чому й автори Малого Галагова, які всі були людьми епохи модернізму тим не менш зверталися до класичної упорядкованості, яка була ознакою порядку у всьому місті, ознакою того, що тут панує закон й майбутнє визначене, – це важливий чинник впевненості у завтрашньому дні для мешканців. В архітектурі цей психологічний прийом використовують для будівель органів влади чи банків, які не мають давати жодних візуальних приводів для недовіри.

Вулиця Яна Гуса

Цікаво, що овальна площа Великого Галагова розташована відносно вулиці Яна Гуса не в її центрі. Можливо, у першому проекті вона і не завершувалася вулицею Івана Франка, а бігла крізь нинішню спортивну зону далі, аж до берега Ужа. Власне навіть тепер її можна було б прокласти у вигляді алеї між спортивними майданчиками та стадіоном, які цьому, як не дивно, не заважають. А можливо й невипадково незаважають, якщо вона все ж таки тут планувалася. Отже непогано було б вулицю Яна Гуса подовжити до берега.

Ця вулиця дійсно центральна й планувальники району зробили багато, аби позначити її значення. Вона дійсно є віссю симетрії для правих і лівих кварталів. Навіть паралельні вулиці зправа та зліва в певний момент роблять невеликий згин й симетрично починають сходитися. Це вулиці Добролюбова та вул. Митна – класична трипроменева структура.

Вочевидь й сама вулиця Яна Гуса, як і ці дві вулиці, завершуючись крутим схилом гори вздовж Собранецької вулиці, мала була б у цьому схілі чи вже на ньому якось підкреслюватися – чи-то великим гротом, чи чи-то домінантою (*це друге наше завдання).

Повертаючись до планувального поєднання Великого та Малого Галагова, тозагалом вони досить органічно поєднуються вулицями Боженка, Шевченка та Томаша Масарика за допомогою знайомих нам плавних вигинів цих вулиць. І видно, що так задумувалося від самого початку. Тобто радіальна структура північної частини Великого Галагова з променевими вулицями Боженка, Загорською та Гвардійською виглядають цілком органічно. Адже вони повторюють цей загальний планувальний поворот.

Річка на Малому Галагові

На розі вулиць Шевченка та Гойди зробимо наступну зупинку. Вулиця Гойди – це саме та підковоподібна вулиця, під якою тече закритий у колектор Малий Уж. Закривати річки у колектори було модно у XIX та й у ХХ столітті. Це робилося не лише для розширення проїжджих частин вулиць, але й заради покращення санітарного стану, осушення заболочених місць та уникнення використання цих річок, які здебільшого перетворювалися у забруднені стічні канави.

Але наприкінці ХХ – початку ХХІ століття тенденції сильно змінилися. Транспорт намагаються вивести з центральних частин міст й зробити їх більш привітними до людини, до пішохода. Поширюються намагання максимального озеленення й заквітнення центрів міст, а також повернення річок в урбаністичний простір. Саме таку ідею й ми пропонуємо для розгляду. Адже сама назва «Галагов» була народжена річкою. (Цікаво, що на мапі Ужгорода 1763 р. саме Малий Уж показаний основним руслом Ужа).

Малі річки у середмістях почали відкривати навіть в Україні. Вперше про це заговорили в Сумах. Існують давні проекти облаштувати річку Либідь у Києві. Далі з’явися проєкт відкриття з колектору річки Совки. Але найбільш несподіваною виглядає ідея відкриття річки Хрещатик на Хрещатику.

Малий Галагов через події, пов’язані з перекроєнням кордонів країн та війною, так і залишився частково не забудованим. Пустирі перетворилися на затишні сквери. Транспорту тут небагато. Він став не став центром бурного життя міста, але став гарною зеленою зоною у середмісті з неймовірними зразками європейської архітектури. А отже відновлення річки тут виглядало б не лише природнім, а й сучасним.

Якщо ви хочете стати співавтором проєкту, то долучайтися! Наші два завдання цього разу:

1_Запропонувати ідею облащтування Овальної площі (площі Князя Лаборця), як головної площі Великого Галагова.

2_Запропонувати ідею акцентування осі вулиці Яна Гуса на межі вулиці Собраницької чи вище – на схилі Кальварії.

Ідеї можна прописати, або зробити графічний скетч або малюнок. Зробити фотографію з нього та надіслати на пошту [email protected]

0 notes

sorrynoroomsavailable · 1 year

Text

Третій урбан-дрейф містом Ужгородом: В ПОШУКАХ ЦЕНТРУ МІСТА Проект "Місто ВС Утопія", Сергій Дяченко - Юлія Манукян Резиденція Вибачте Номерів Немає, програма Розклад - Реформа -

У партнерсві зі шведськими резиденціями Baltic Art Center та Milvus Artistic Research Center. За підтримки the Swedish Institute, the European Cultural Foundation and The Beaux-Arts Academy in Paris. Куратори: Alex Fisher - Петро Ряска 18:00, 18 серпня, 2023 року, зустріч навпроти входу в замок на вул.Капітульній

Урбан-дрейф містом Впродовж довгої історії існування Ужгорода виникали цікаві ідеї його розвитку. Якісь з них були реалізовані, якісь реалізувалися лише у фрагментах, а якісь були спотворені до невпізнанності. Спробуємо роздивитися ці ідеї під час наших прогулянок. Перша з таких прогулянок відбудеться 4 серпня о 16:00 від готелю Інтурист-Закарпаття. Проведуть прогулянку дослідники міст Сергій Дяченко та Юлія Манукян, члени громадської організації «Урбан Ре-Паблік».

Проект “Розклад - Реформа -” та резиденція Сергія Дяченко та Юлії Манукян стали можливо завдяки підтримці: The Swedish Institut The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation Baltic Art Center Milvus Artistic Research Center

(eng)

The third urban-drift through the city of Uzhhorod: IN SEARCH OF THE CITY CENTER Project "City of VS Utopia", Serhii Dyachenko - Yulia Manukyan Residence Sorry No Rooms Available, Kindling - Reform - program

In partnership with the Swedish residencies Baltic Art Center and Milvus Artistic Research Center. Supported by the Swedish Institute, the European Cultural Foundation and The Beaux-Arts Academy in Paris. Curators: Alex Fisher - Petro Ryaska 18:00, August 18, 2023, meeting opposite the entrance to the castle on Kapitulnaya Street

Urban-drift through the city Over the course of Uzhhorod’s long existence, compelling ideas for its development arose. Some of them were implemented fully, others were partially realized, and still more have been distorted beyond recognition. Let’s t engage these ideas during our walks. The first walk will take place on August 4 at 4:00 p.m, beginning from the Zakarpattia Hotel. City researchers Serhii Dyachenko and Yulia Manukyan, members of the Urban Re-Public organization, will lead the walk.

The “Kindling - Reform -” project and the residence of Serhiy Dyachenko and Yulia Manukyan became possible thanks to the support of: The Swedish Institute The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation Baltic Art Center Milvus Artistic Research Center

0 notes

sorrynoroomsavailable · 1 year

Text

Перший урбан-дрейф Ужгородом:

ПРОСПЕКТ СВОБОДИ, ЦВИНТАР НА КАПУШАНСЬКІЙ

Проєкт «Місто VS Утопія» від Сергей Дяченко, Юлія Манукян

В рамках Резиденції Вибачте Номерів Немає програми "Розклад - Реформа - ", куратори Петро Ряска та Alex Fisher

Критичний погляд через проєкт «Місто VS Утопія» від Сергей Дяченко, Юлія Манукян:

Судячи з архітектури забудови проспекту Свободи в межах Заньковецької-Капушанської, ця забудова з’явилася у 50-х роках ХХ століття. Обидва боки вулиці від Площі Кирила та Мефодія (дивна назва) до Капушанської забудована за єдиним проєктом симетрично розташованих чотириповерхівок. Початок, від Кирила та Мефодія, організований у вигляді «воріт» підвищеними п’ятиповерховими блоками – давня класична традиція. Але у розрізі чеського модернізму чомусь зразу на думку приходить площа Франтішека Ульріха на Гочаровому проспекті в Градець-Краловому. Тобто це рішення виглядає досить органічним для об’єднання модерністичного чеського Малого Галагова з радянськими новобудовами.

Вочевидь ідея була вивести поперечну вулицю (Заньковецької) на Швабську. Й хоча з боку Швабської існувала фрагментарно історична забудова, йшлося про історичну перспективу, у якій важливо було наступним містобудівникам знайти спосіб завершити ідею. Але «ніт». Ці містобудівні перспективи були поховані грубими прибудовами, які поховали під собою все, що залишалося ще від вулиці Заньковецької та цієї.

Втім ще більшим злом стало будівництво храму Христа-Спасителя у 2000 р. на цій площі (одночасно з відбудовою старшого його брата – храму Христа Спасителя). Монструозні розміри храму, нагло-центральне його місце розташування на місці зеленого скверу кричуще доводять, що реалізація фінансувалася й проштовхувалася безпосередньо з москви. Лише заявлений відкритий кошторис складає більше 5 міль��онів доларів. Можна лише уявити – тіньовий. Чи б осилили такі суми ужгородські віряни?

Але що ми зрештою маємо? Маємо катастрофічну втрату художньо-архітектурної ідентичності Ужгорода. Цей промосковський храм-монстр варварськи згвалтував делікатну та вразливу 400-річну архітектурну спадщину Ужгорода. Гігантоманією принижений й тендітний Хрестовоздвиженський собор на замковій горі. Вкрадена навіть його назва для нижнього храму монстра, за назвою якого чомусь називають тепер всього цього монстра. Й це теж виглядає не випадковим.

Зазвичай, ми виправдовуємо будь-яке більш менш цікаве архітектурне рішення. Й з огляду на загальні архітектурні якості – питань немає. Але йдеться про очевидну масштабну архітектурну агресію москви на найвіддаленіше від неї українське місто. Й боротися з цим тепер можна лише шляхом повернення до ситуації 1990-х рр., тобто повного демонтажу будівлі разом з фундаментом.

Навпроти монстру стоїть готель «Закарпаття», який був найвищою будівлею Ужгорода. І от тепер увага (!). Висота готелю з усіма надбудовами – 55 м, а собору – 60 м (до вінчального хреста – 52,6 м). Тобто вочевидь і тут ідея була хоч трішки, але бути вище всіх.

Ми не будемо торкатися усіх важливих аспектів вдалого розташування готелю «Закарпаття», збудованого у 1979 р. до московської олімпіади, але звернемо увагу на «замиканням» готелем північної частини проспекту Свободи у 1300 м, від самого Транспортного мосту, звідки він добре розкривається. Західний пішохідний бульвар проспекту Свободи орієнтований просто на центральну вісь готелю, й ця вісь заворожує.

І от у зв’язку з цим виникає купа запитань до нового розпланування площі Кирила і Мефодія, яке навіть цю ідею зруйнувало просто недоречним висадженням занадто високих дерев просто на перспективі готелю. Ніхто не проти озеленення, але в сучасному місті озеленення має допомагати вирішувати містобудівні проблеми, а не створювати їх. Симпатичний зразок радянського модернізму – готель «Закрапаття», – був штучно закритий, а невдала забудова того ж радянського періоду західної частини цієї ж площі розкрита аж так, що влітку тут ніде сховатися від спеки.

На вулиці Капушанській підійдемо до воріт Закарпатської клінічної лікарні імені Андрія Новака. Початок лікарні на цій ділянці сягає 1866 р., коли дві військові казарми облаштували під лікарню. Вже у 1872 р. в Ужгороді сталася холера, й тоді з Будапешта запросили молодого лікаря-епідемолога Ендре Новака, який виявився ще й добрим організатором. Він почав розбудовувати лікарню, й 14 червня 1886 року був відкритий центральний корпус, у 1911 зведено епідемологічний павільйон, у 1913 – триповерховий хірургічний, у 1916 – четвертий корпус. Від 2008 р. Лікарня носить ім’я Новака. Його ім’ям названо й вулицю, яка вела від початку Капушанської аж до старого цвинтаря повз цю саму лікарню.

От ця вулиця з кладовищем є предметом нашого наступного розгляду.

Вулиця Новака тепер не перетинає проспект Свободи, але це було важливе перехрестя, адже проспект Свободи (тоді – Новомєстська вул.) був символічним кордоном між каплицею, яка завершувала комплекс лікарні та воротами цвинтаря, між світом живих та мертвих. Симпатична каплиця (це навіть не каплиця, а повноцінний костел) була збудована у 1900 р. Домітіллою Новак – сестрою ордену св. Вінцента. У 1966 р. каплицю зруйнували радянські партійні чиновники. У тому ж році закрився цвинтар. Після цього, як виглядає, й була формалізована можливість перекриття вулиці Новака п’ятиповерхівкою, за адресою Свободи, 3. Але насправді, цей типовий проект передбачав можливість залишити прохід під будівлею, адже сходові клітини були ізольовані від першого поверху, й будинок міг бути взагалі без нього. Під будинком могли б наприклад розташувати паркінг. Отже архітектори залишали можливість не руйнувати планувальну схему, яка склалася за 100 років перед тим. Але влада міста цього не зробила й почався природній процес утворення мертвої зони, з усіма наслідками деградації всього кварталу. Частина історичного центру у 8 гектарів, периметром у 1,25 км перестала бути цікавою не тільки для туристів, але й для мешканців. Чи можна територію лікарні відкрити? Не тільки можна, але й потрібно, адже за великим рахунком це зелена зона. Звісно, можна у нічний час чи під час епідемій входи зачиняти, – не проблема. Така сама деградація спіткала й квартал навпроти, де розташовувався цвинтар.

У 2014 р. Каплиця на території лікарні була відроджена, трішки не в тому місці, але так само в кінці вулиці Новака, там, де мали б бути ворота й до лікарні.

Тепер подивимося, що ж стало з кладовищем. Воно занедбане й закинуте. Звісно причиною тут не було лише перекриття вулиці Новака, – це лише концептуальний зв'язок. Просто офіційне закриття цвинтарів тягне за собою припинення фінансування його благоустрою.

Спробою повернення життя у цей куточок міста було зведення у 2013 р. копії дерев’яного храму св. архістратига Михаїла зі села Нересниця Тячівського району, який згорів у 2003 р. Зараз на огорожі цвинтаря з’явився банер з проєктом відродження цвинтаря у вигляді меморіального комплексу. Навіть не будемо коментувати його, бо він все говорить про хід мислення влади.

Якщо ви з Ужгорода, знаєте це місто, та хочете стати співавтором дослідження, то зробіть своє дослідження за цією схемою

https://docs.google.com/.../1FAIpQLScwUkLnjrn.../viewform...

Фото 1: Площа Кирила та Мефодія (50-річчя СРСР), 1970-ті рр. (Фото: історичний Ужгород у фото https://www.playbuzz.com/zsgpop10/4-10-2018-1-29-38-pm )

Фото 2: Площа Ульріха на проспекті Гочара у Градець-Краловому. 1930-ті рр. (Фото: https://www.hradeckralove.org/ulrichovo-namesti/g-77542 )

Фото 3: Площа Кирила та Мефодія з "воротами" проспекті Свободи (Фото: Google-Earthe)

Фото 4: Площа Кирила та Мефодія 1980-ті рр. (Фото: https://ua-reporter.com/news/istoricheskie-kadry-kak-vyglyadel-prospekt-svobody-v-uzhgorode-v-proshlom-veke-foto )

Фото 5: Площа Кирила та Мефодія у наші дні. (Фото: стопкадр https://www.youtube.com/watch?v=dBDji0mDikM&t=15s )

Фото 6: Проєкт собору Христа-Спасителя (Фото: https://ungsobor.church.ua/proekt-sobora/ )

Фото 7: Готель "Закарпаття" 1980-ті рр. (Фото: https://www.facebook.com/.../a.39605.../1211716068979077/... )

Фото 8: Прогулянка 4 серпня 2023 р. (Фото: Манукян Юлія)

Фото 9: Вісь бульвару проспекту Свободи на готель "Закарпаття" (Фото: Сергій Дяченко, 2023)

Фото 10: 1930 р. План району лікарні та кладовища вздовж вулиць Новака та Капушанської (Фото: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Orienta%C4%8Dn%C3%AD_pl%C3%A1n_m%C4%9Bsta_U%C5%BEhorodu.jpg )

Фото 11: Лікарня. Вулиця Новака перетинає фото у лівому його боці. (Фото: https://zokl.itmed.space/ )

Фото 12: Лікарня сьогодні. (Фото: https://zokl.itmed.org/ )

Фото 13: Каплиця на території лікарні. Збудована у 1900 р. (Фото: https://zokl.itmed.org/.../mizhkonfesiyna_kaplitsya_v... )

Фото 14: Сучасна каплиця св. Йосифа. Збудована у 2014 р. (Фото: https://zokl.itmed.org/news/mizhkonfesiyna_kaplitsya_v_zakarpatskiy_oblasniy_likarni_istoriya_i_suchasnist_foto.html )

Фото 15: Будинок на проспекті Свободи, 3, який перекрив вул. Новака (Фото: https://wikimapia.org/22304514/ru/%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BF-%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D1%8B-3#/photo/5764410 )

Фото 16: Умовна вісь перекритої вул. Новака на будинку по проспекту Свободи, 3. (Фото: Сергій Дяченко, 2023)

Фото 17: Біля входу на кладовище по Капушанській вул. 4 серпня 2023 р. (Фото: Юлія Манукян)

Фото 18: Сучасна схема реконструкції території кладовища. (Фото банеру)

Фото 19: перша ділянка кладовища на Капушанській на плані 1863 р. (Фото: https://prozahid.com/wp-content/uploads/2022/11/tsv2.jpg )

Фото 20: Розмежування старих та нових ділянок кладовища на Капушанській (Фото: Google-Earthe, опрацювання Сергій Дяченко)

Фото 21: Калькування плану 1933 р. на сучасну ситуацію (Фото: Google-Earthe та https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Orienta%C4%8Dn%C3%AD_pl%C3%A1n_m%C4%9Bsta_U%C5%BEhorodu.jpg , опрацювання Сергій Дяченко)

Фото 22: Храм св. архістратига Михаїла. Збудований у 2013 р. (Фото Сергій Дяченко, 2023)

Фото 23–30: 2023-08-04 (Фото: Сергій Дяченко)

Фото 28: 2023-08-04 (Фото: Юлія Манукян)