#інтернети

[taubengrau-tttm33]

такурвавбогадушумать))(( шось знову нахуясь захотілось напівдженовий драбблик з цими двома))((( якого ніхто дось не сподобився написати хоч один маненький драбблик??((

[yournextexmistake]

я у фанхаті біблії,

але тільки по деяким персонажам,

а не усьому канонічному лору.

єретики перебазувалися в інтернети

називають релігійну книгу фанхвіком

най ваші боги напишуть мені в електронку

у мене є питання до них про інопланетян

[sharp-as-c]

прочитала свій діагноз. гастрит не гострий (ура, бо можна більше продуктів), а хронічний (не ура, бо треба сидіти на дієті форева)

рефлюксна хвороба (зараза) нікуди не поділась

увесь день печія (накаркала, коли вирішила, що є покращення). після їжі, до їжі, під час їжі. кладу гречку в рот, ще навіть не ковтнула - починається печія.

хлопець сказав, що гречку без солі і масла він теж не любить. ой а шо такоє

тепер мої шкідливі штуки не відра морозива і шоколадки, а 2 галетні печенюхи, пастила і пюре

почала сильно втрачати вагу, бо кожен прийом їжі - боротьба з вмістом тарілки. і це я маю тільки 10% смаку. боюсь уявити, що буде, коли повернуться запахи.

не брала лікарняний, щоб робити хоч щось. спілкуватися з людьми на мітингах після 2х днів у квартирі - безцінно.

гречка жахлива, правда. але дитяче пюре груша-банан підні��ає настрій

бажано було б і пастилу, і галети прибрати з раціону, але як швидко тоді станеться зрив? це мій маленький рятівний круг, що не дає нервам потонути.

інтернети пишуть, що лікування може допомогти, а може не допомогти. принаймні, я знатиму, що зробила все можливе

[mmwe0il]

я вчуся в профільному класі англійської філології, і начебто для когось ну це дуже складно коли я дажу що ще і в ліцеї.

але, в мене є багато мемів на цю тему.

колись на уроці англійської мови було завдання в голос читати. ну, я така смілива визвалася читати коротше. читаю я, ну таке собі. але подумки я читаю так ніби в мене рівень англійської не А0,5(це жарт, я не знаю який в мене рівень) а С19 і я двоюрідна сестра Елізавети другої по її нозі по мізинцю цієї ноги. читаю. була цифра "100 000" ну і долларс. і треба ж її прочитати. а в мене з цифрами така сама проблема як і з читанням в голос. я геній кажу "хангред зиро зиро зиро"... читаю далі, і мене зупиняє вчителька і починає мені поясняти як читати цю цифру. поки я їй відповідаю, чути як зараз розірвется мій телефон від повідомлень моїх однокласників. ось так я і запам'ятала що "100 000" буде ван хангред заузент.

ближче к літу. переписуюся з однокл��сницею по дорозі в Східницю. бо я в кінці навчального року туди поїхала відпочивати)))))). вона кидає мені скрін "кнокер...." і там далі варіанти перекладу. кнокер це двірний молоточок. може не усі поняли але knocker. який ще переклад є у цього слова який пропонуєтся перекладачем? буфера та груди. мене прорвало зі сміху. тепер я пам'ятаю що таке кнокер.

к кнокеру ще можна віднести слово "блядь". ну це битч тарт слут...як я запам'ятала? ну битч це сука. добре, мати вже знаємо. більше не треба. перекладач пропонує слово "трамп". tramp. тепер я пам'ятаю і це слово.

слово тарт. tart. я зараз вас здивую. це відкритий пиріг з фруктами.

це не меми а тупо те як в підлітка грають гормони і він рже з многочлени тричлени кватратний тричлен бінарний квадратний тричлен........ НУ Я НЕ ЗНАЮ ЧОМУСЬ САМЕ ТАК Я �� ПАМ'ЯТАЮ ЦІ СЛОВА.

ще для факту просто. та сама однокласниця в мене у рабстві бо саме вона читає усі мої чернетки, а вже після її одобрення я кидаю їх в інтернети та гарно оформлюю.

[valyalya]

Ця мавпа в мене на заставці не просто так стоїть, це я так весь час виглядаю, ці інтернети так втомлюють

[bizemigrant]

Дивлюся на молоде покоління і захоплююся 🤩 Цим хлопцям ледь за 2️⃣0️⃣, але вони лише на моїй фірмі збудували вже понад 1️⃣5️⃣ будинків з нуля, і зараз будують ОДНОЧАСНО наступні 3️⃣ будинки! Сергій, Богдан, Віталій та Саша зараз проходять чудову школу життя, і я гадаю, що здобуті навики їм згодяться в майбутньому ✅ 🏗️ Будівництво - це та робота, де за 2-3 роки можна добре заробити та відкласти стартовий капітал! Дивлюсь на хлопців і згадую як я також зранку до вечора працював на будові, але зароблених у м.Луцьк грошей не вистачало на свої «молоді» потреби. Чи то заробітки були малі, чи то потреби зависокі 🤔 🤣🤭 І оглядаючись назад - шкодую що не було такої можливості заробити на старті. Сподіваюсь, що сьогодні молодь розумніша, ніж ми були колись, дивляться інтернети і вміють розумно розпоряджатися грошима. У будь-якому разі, я щиро сподіваюся, що таких юнаків - працьовитих та кмітливих - чекає великий успіх 🤩 Щиро в це вірю і тримаю кулаки! А поки, повертаємося до роботи 😉 Незабаром нові фото і відео з будов в Бельгії і Німеччини! 🎥 #роботазакордоном #роботавєс #роботавпольщі #роботавбельгії #роботавнімеччині #будова #муляр #murarz #каменщик #будівельник #офіційнаробота #bizemigrant #bizemigrantwork #bizemigrantteam #BE (Brussels, Belgium) https://www.instagram.com/p/CjTOnoBreVT/?igshid=NGJjMDIxMWI=

[zerozerofiveseven]

Обійми мене

 Еля ридала беззвучно, хапаючи ротом повітря, як викинута на берег риба. Сльози затікали їй під футболку, в кімнаті за останню годину стало напівтемно, лише синє світло телефону підсвітлювало її мокре обличча, яке Еля витирала рукавом куртки. Антон ще дві години тому написав: «твої фотки сьогодні будуть у вайбері у чаті батьків, сука!», а тоді заблокував її у всіх соц.мережах.

 Антон був на два роки старшим, ходив в одинадцятий клас і біля малої Елі з тоненькою білою косою до ременя виглядав справді дорослим. Мама не дозволяла їй підрізати те волосся, хоч як воно гнітило Елю, кажучи, що волосся дівчини – це її честь. За три роки, відколи до них переїхав Устим, у квартирі побільшало розмов про дівочу честь, брудних тарілок та ікон.

 Спочатку, отримавши повідомлення, Еля намагалась додзвонитись Антону – була готова благати та вибачитись за все, що треба. Потім вирішила померти і якийсь час розважала себе, уявляючи як матір плаче над її труною в світлому приміщенні церкви з американських фільмів. Це був не перший раз, коли вона надіслала комусь своє фото без ліфчика за останні два роки, про що й дізнався Антон. Він же вважав, що вся Еля зі своїми поцілунками на парковці «Ашану», голими грудьми та кіскою мала належати йому одному.

 Тоді повідомлення почали надходити в чат класу – п’ять повідомлень, п’ятнадцять, п’ятдесят. Еля їх не відкривала. За десять хвилин задзвенів телефон. Це була її подруга Марта, потім класна керівничка, тоді хтось з невідомого номеру. Еля відхиляла дзвінки.

 Мама подзвонила через хвилин сорок. Перш, ніж Еля підняла слухавку, уривок «Обійми мене» програв три рази, приглушений шипінням старого динаміку. Вони з мамою колись дуже любили Океан Ельзи і навіть ходили разом на концерт, ще коли тато був живий. Еля ще досі ставила цей сигнал на мамині дзвінки.

-        Ти мені можеш пояснити, чим ти думала? Устим теж в тому чаті, Еля! Та я не знаю, що вчительці казати, мені пів міста дзвонить! І я ще сама тобі той телефон купила, щоб ти шльондрою в п’ятнадцять років стала? Сором! Де ти таку гидоту бачила взагалі, аж читати страшно перед Богом!

Еля слухала мовчки, відчуваючи, як кров відливає від голови та долонь. Антон закинув в чат не лише фото, а й скріншоти їх переписки.

-        Мам, що робити?

-        Ти в мене можеш забути про ті Інтернети і телефони, будеш зі мною до церкви ходити – може дасть Бог тобі нормальною вирости, Устим й казав, ще як ти мала була...

 Еля натиснула кнопку «закінчення виклику» і поставила телефон на стіл, а потім встала і увімкнула світло. Після темряви кімната в жовтуватому світлі лампи здавалась несправжньою, як підфотошоплена. Мокра футболка прилипала до тіла під курткою, яку вона так і не зняла. З відчиненого наплічника, що лежав поруч, пахло замотаним в поліетилен бутербродом з ковбасою.

  Еля витягла з внутрішньої кишені наплічника ножниці з пластмасовою синьою ручкою і, натягнувши лівою рукою зібране у хвіст волосся, почала різати. Плакати більше не хотілось.

[potorocha-blog]

#ULA_EU. Мюнхен

Найцікавіше, що трапилось із нами у серці Баварії (суто на мою думку) – зустріч із української діаспорою і візит до місцевої гліптотеки. Ну, це якщо не брати до уваги епічної пригоди з паспортами однієї колєги :-)

У Мюнхен ми приїхали в неділю. Баварці в цей день дійсно фактично нічого не роблять – спокій і тиша в місті протягом дня нагадувала шабат в Ізраїлі. А місцеві українці зібрались у греко-католицькій церкві. Поки одні були присутні на службі, хтось відновлював життєві ресурси на найближчій лаві, схиливши голову на плече товариша, а хтось (як я) слухав, як Максим Яковлєв ділиться досвідом проживання у Німеччині.

Лише в Баварії офіційно зареєстрованих українських діаспорян живе 50 тисяч. П’ять десятків тисяч, лише офіційно зареєстрованих, Карл. Це як півтори Троєщини. Як майже половина Павлограда. Як два з половиною Телаві.

Взагалі, після спілкування з діаспорянами відчуття неоднозначні. З одного боку, ти всіляко намагаєшся говорити з ними про повернення. Бо відтік мізків і робочих рук, бо кількість населення швидко падає, бо в Україні вже хоч якісь зміни. З іншого боку, розумієш, що ці люди вже знайшли тут своє місце, позаводили сім’ї, більшість навіть допомагала Україні під час Майдану і продовжує допомагати під час війни. І ти радий за них, якщо вони ді��сно знайшли тут те, чого не могли знайти в Україні.

І в той самий час є відчуття, що це люди, що трошечки лишились у минулому. В тій Україні, яку пам’ятають по собі. Бо жодні канали, жодні інтернети, жодне спілкування з іншими не здатне передати повноти сьогодення в іншому місці. Воно надто сповнене нюансами, які потрібно відчувати, постійно отримувати власний суб’єктивний досвід, а не сприймати такий досвід інших. Це не добре і не погано (або і добре, і погано), просто так є. З тих, з ким вдалось поспілкуватись, я не зустрів таких, хто приїхав би туди протягом хоча б останніх п’яти років. Не знаю, чи їздять вони зараз на Батьківщину, чи намагаються зрозуміти все те, що сьогодні відбувається тут. Дивні відчуття від усього цього…

Але це дуже світлі люди, які дуже тепло зустріли нас і були дуже раді поспілкуватись із сьогоднішніми молодими українцями.

Антична скульптура – штука на любителя, але заклади, подібні до Мюнхенської гліптотеки, варто відвідувати хоча з освітньою метою. Зібрання тут, правду кажучи, шикарне. Скульптури архаїчного, класичного, елліністичного періоду, римська скульптура. А навпроти – мюнхенське Античне зібрання, величезна колекція зразків етруського, давньоримського і давньогрецького мистецтва. Не сильно розбираюсь у скульптурі і матеріальних історичних пам’ятках, але побачити те, що до цього доводилось бачити лише в книжках – це сильні відчуття.

Предок “упоротого ліса” - давньогрецький упоротий котік

Дакфейс від критського дельфіна

І от знову про музеї. От уявіть, ідете ви якимось українським музеєм, переходите із зали в залу, на вас, як на ворога народу дивиться бабуська на стільчику в кутку. І раптом між двома залами потрапляєте у кафе. Можете собі сісти, замовити еклер і каву і, відпочиваючи, здаля розглядати експонати або ділитись враженнями з супутниками. Є десь в нас таке? (насправді я дуже-дуже сподіваюсь, що подібні речі десь у нас є і я просто про них не знаю) А от в гліптотеці є. Тупо між двома залами. Просто і шикарно.

Оскільки про Мюнхен вийшло небагато тектсу, напишу тут про одне з найбільших вражень за усю мандрівку.

Автобуси Flixbus. Я в них закохався. Я би в них жив. Вони топлять на доволі високих швидкостях, а ти сидиш у зручному кріслі (Господи, наскільки ж важливим є просто зручне крісло!!!), у тебе є вай-фай настільки ж швидкий, наскільки швидкий твій автобус (можна навіть відео дивитись онлайн; але! якщо таким зловживатимеш, тебе просто від’єднають від мережі – перевірено). Ти не думаєш про найближчу зупинку, бо у кількох метрах є туалет. Якщо зголоднів або захотів кави – просто піди до водія і купи в нього. Словом, як людина, яка десятки разів їздила на Автолюксі (один-єдиний раз я бачив у їх автобусах туалет, що функціонував), Гюнселі, Шериф-Турі і ще купі noname-перевізників, (колись я проїхав на автобус маршрут Харків-Дніпропетровськ- Запоріжжя-Сімферополь-Ялта, з тих пір I know some shit, baby), можу твердо сказати: ich liebe Flixbus!

[taubengrau-tttm33]

slightly distorted reality of posts

[taubengrau-tttm33]

як відчути (вчергове) шо тобі десь наче не місце, леттербоксд вер. /...бля, це слово реально читається як вьоржен??(((/

здається, шо люди на сайті і вопше всі такі: подавайте їм горори, боді-горрори, шось /псевдо/гостре/соціальне, мб шось шокуюче... пасіба, я пашоль -_-(

хоча, звісно, спасибі, що не а*о*а =___= / слава обмеженому прокату, блет? =__=

ні, якась користь від мого несподіваного заглядання в популярні рецензії була: взяла на замітку фільм 1997р. але й тут питання.

наприклад, як взагалі працюють ці популярні. налайкали багато останнім часом чи як?.. тища людей за... скільки? оцю (принаймні, на погляд людини, що не дивилась фільм) тупу безсмисл��ну хуйню з одного наче напіврандомного слова, котру й рецензією і відгуком складно назвати?.. =__=

[taubengrau-tttm33]

так би мовити, майстерність заголовку)(

[taubengrau-tttm33]

н�� впевнена, до речі, прям дратує мене чи ні, це "гіперфіксація". наче не було-не було-не було такого слова, а недавно стало дохуя модненьк��м і всі "ловлять гіперфіксу" -___-

(...по ходу, трохи дратує)

[taubengrau-tttm33]

отак зайдеш в твітери-ютуби, і починає здаватися, що у всіх тривожні розлади, деперсоналізації з дереалізаціями, депресивні епізоди, панічні атаки навіть через таку дурну дрібничку як те, що браСлеТик зразу не виходить??.. оО, (бонусами рдуг з гіперфіксаціями), і ти посеред цього всього найздоровіший)(

(бо не дуже вумне й товстошкіре?)

[taubengrau-tttm33]

про настрій, тригери і контекст:

бачиш на мангапдейтс додзя "раша х америка" @ фублядьнахуй =__=

[taubengrau-tttm33]

тикнулась на тег єб24. в популярному приблизно ніхуя про музику і дохуя на одну тему, глянеш постів 5-10 по діагоналі - і вже заїбало. не там шукала натхнення до фіналу... =_=

[taubengrau-tttm33]

серйозно, бляха? =_=