#цок
Explore tagged Tumblr posts
Text
⚡💥⚡💥
22 notes
·
View notes
Note
Ёжик, а ответь мне.
С кем или чем в жизни у тебя ассоциируются некоторые тамблеровцы?
Вот например, наша утка ассоциируется с уткой. Ты ёжик ассоциируешься с лесным или домашним ёжиком или с мультиком "ёжик в тумане".
А другие?
привет! бонжур! хэлло! omg- какой классный вопрос. нууу.. вот например, утку я вообще никогда не воспринимал за утку, по правде говоря. чисто номинально, если только. знаешь как доллары, они ведь всем нравятся, но кто думает о президентах, которые на них нарисованы, правда же? поэтому она в моём искаженном сознании «железная леди», то Ленин, сомтаймс Эйнштейн в юбке, , а то и вовсе Эдгар По, но зову её Яна( про себя по секрету конечно, 🤫) ещё она у меня иногда прямо рок-стар. ну не знаю! почему совершенно 🤷♂️, такие вот неприличные вещи . тож самое и с другими, людьми здесь, они для меня остаются такими, но правда они скорей как актеры , иль музыканты, известные личности разные и так дальше. многие, кроме тебя. ты у меня , ивушка- тонкие веточки, склонила головушку тихо на бережку.. а если бы я был режиссером , тогда я бы тебя взял сниматься в роли: девочки злой . в платьице с рюшками, в гольфиках , скакалки- считалочки там ещё . ну ты знаешь наверное, обычно такие бывают в страшном кино. на скрипучих качельках : сквик-сквик.. улыбаются, и зубки на личике острые. а если бы сказка( ну тоже страшенная!! ), то там ты была та же девочка, вся в белом и бледная , золотистые волосы , -косички в колечко. и ты б превращалась в барашека, в овечку, очеловеченную наполовину , дьявольскими глазами , они бы красной слезой кровоточили, копытцами по холодному кафелю, эхом: цок.. цок.. прастите! мне дай только волю
27 notes
·
View notes
Text
Обрывается ниточка разума, когда я смотрю в алые глаза. Обливаюсь потом, когда тону в песке, тяжелеет, впитывая влагу. Металл на языке о��дает привкусом на последних живых клетках и нейронных связях, перед тем, как все оборвется, как та ниточка разума
Во взгляде твоём печаль, отводишь их, закрывая рукой, а красный след когтей прикрываешь шарфом. Держу за вторую руку, прижимая к стене за плечо и кричу СМОТРИ НА МЕНЯ, не понимая зачем и почему. И вот, убир(в)аешь руку, задираешь голову, меня пронзает влажным лучом
Ресницы слиплись от влаги. Лучи-ресницы, как у меня. Противоположность
Про-ти-вооо..-по-ло..
Разбивать на слоги не помогает, не успокоюсь
Мягкие, гибкие, щекочат, а не режут щеки. Как мне. Оставляют влажный след. Не красный. Капает соленая влага. Без металла
Ухожу
Громко. Громко, как же громко, вопиюще, раздирающе, я устал...я бы отрезал себе уши или засунул туда нож, чтобы лезвием продробить маленькую резонирующую улитку. Часы тикают. Голоса на улице. Птицы. Ветер. Я слышу шелест каждого лепестка за окном, каждой травинки. Чувства обострены. Я слышу осторожные шаги. Я знаю, что ты стоишь под дверью. Ты решил за мной следить? Как он и сказал? Не веришь мне? Дверь приоткрывается и на порог ты кладешь книгу. Осторожные шаги отдаляются
Кого я слушаю?
Изнутри раздирают звуки, моя голова это адский котел. Я закатываю глаза от боли, падаю в бездну, не хочу появляться. А то пережить опять не получится
Шепот в уши переходит в крик и алые капли стекают от челюсти...к подбородку..капают на ключицы...
Ладони меж лопаток заземляют и не дают мне разбить голову о пол. Что-то кружит на груди
Капелька крови похожа на ракушку. Круглую. С завитушкой. Посередине. И острым кончиком
Я такие собирал. В какой-то..прошлой жизни
Кальций в костях, зубах у человечества. У солнечного металл. Зубы с эмалью. Хрупкое. Клацаю крепко.
Клац
Пошла трещина
Клац
Я чувствую эту сетку языком
Клац
Пол ряда зубов не гладкие
Клац
Крошка сыпется мне на язык
Клац
Стой!
Я вонзаю осколки в десна. Губы.
К л а ц ц ц ц ц ц ц ц ц так цокает в голове
Цок цок цок
Посыпалось на пол
Цок кх
Наступил в обуви. Я хожу босиком
Ккррхх
Мой язык в ловушке пальцев
Кхрк
Осколки в чужой руке
12 notes
·
View notes
Text
Всем! Всем! Всем! Девочка наша стала ходить в бассейн! – Растрясись, толстожопая, растрясись, – разрешила мать. И давай ее собирать. Положила ей полотенчико, приговаривая: «Ничего! Я тебя еще младенчиком заворачивала в него». Положила вьетнамки, подстилку и мыло, шапку, купальник свой. Говорит: «Чтоб совсем не стала дебилкою, не ходи с сырой головой». И пошла наша девочка да вразвалочку, с сумкой толстою на ремне. И пришла она в раздевалочку, и сидит себе в тишине. Вдруг заходят четыре девочки, словно ангелы во плоти. Наша смотрит во все гляделочки, хочет даже уйти: – Дал же бог очертания, – думает, – разве снимешь при них белье?! У меня трусы «до свидания, молодость», и грудь отродясь не стояла, горе мое. А те всплескивают космами, руками взмахивают, прыгают на одной ноге. А у девочки нашей весь баул в чесноке. – Возись потом с тобой, – говорила мать, – принесешь заразу, а то и грипп. А чеснок отбивает. Она проветривала по дороге, но дух прилип. О, как же они прекрасны, нагие, невидящие ее в упор. Она снимает колготки, не снимая юбки, потом головной убор, Влезает в купальник по пояс, потом снимает юбку, потом сквозь рукава Вытягивает лифчик. Поднимает купальник на грудь, снимает кофточку. Какова! Через час они одеваются, возвратившись из душевой. Ага! Говорила мама: не ходи с сырой головой. Вот сидит наша девочка под сушилкой, смотрит, как брызгаясь и блажа, Эти грации с голубыми жилками, достают средства девичьего вийзажА, Говорят слова прекрасные: Буржуа, Сен-Лоран, Клема… Она уходит сразу в свою комнату. Мать приходит сама. Что, поплавала? что угрюмая? что назавтра задали? что молчишь? А она, наша девочка, сидит, как мышь. Смотрит точками, плачет строчками, запятыми молчит. А потом говорит. Вот ты мама, мама, где твои штучки женские, ручки бархатные, аромат на висок, Ножки бритые, ногти крашены, губы в блеске, каблучки цок-цок. Из-за этого твоего невежества, из-за этого мужества, из-за всей твоей изнутри И я вот такая неженственная, не отличу Пани Валевску от Красной Зари. Не умела сказать, наша девочка, что в условиях нелюбви Человек сам себя не любит, и любить-то бывает нечего – не завезли. Не возлелеяли, не согрели, не счистили скорлупу до белка, до любви. Девочка, ты наша девочка, нелюбимая наша девочка, плыви, плыви.
Мария Ватутина
3 notes
·
View notes
Text
Леслиц цок цок цок
7 notes
·
View notes
Text
О подза#бавшем
(осторожно, высокая концентрация непопулярного мнения)
Не скажу, что это что-то новое или что я чем-то удивлен. Или что чаша уже переполнена и терпет�� больше невмоготу, однако все же подза#бало меня такое явление, как показушный псевдопатриотизм. Это когда в салоне красоты делают депиляцию "заради перемоги", или когда сидя на диване и пи#дят как люто ненавидят "москалей". Ну, или как было две недели назад...
Был я в прошлое воскресенье приглашен в рэсторан на один семейный праздник. Все знакомые, все свои, кого-то давно не видел.
-шо ж ты, Коля, не хвастаешься, шо еще одну медаль получил?
-так дело-то обыденное. Их вон каждый день ведрами раздают - бери не хочу.
-шо ты начинаешь? Давай наливай!
Сидят, значит, все пьют, тосты толкают, первые шутки про х#й пошли, скрипач с баянистом исполняют, и тут владелица заведения вдруг объявляет в микрофон: "А теперь, шановни гости, давайте помянем минутой молчания наших погибших защитников"
Цок... Цок... Цок... Цок...
Щеее не вмеееерла...
И всё, вилки с рук повыпускали, за сердце похватались.
...козацького рооооодуууу.
И все, и через секунду про "захисникив" все забыли, и полилась водка, и зажглись огни, и застучали каблуки на танцполе.
Возникает вопрос: на#уя вот это вот нужно? То есть они считают, что поступают правильно, мол: мы не просто бухаем. Мы вот бухаем, а про "захисникив" не забываем, бо мы ж не уроды какие-то а псевдопатриоты. Вон, водочку Бахмут колбаской ЗСУ закусываем, все как полагается. А оно знаете как под градусом патриотические чувства играют? Да щас вот рюмку допью, да как возьму автомат, да как пойду орков ложить.
-Гриш, идем покурим?
Не, там холодно.
Возможно, это я не правильный, и чего-то не понимаю, но для наглядности своих взглядов проведу аналогию.
Вот пялит мужик бабу, и тут вдруг гимн заиграл. Оба встали, исполнили, и давай продолжать валяться-кататься. То есть я бабу пялю, а про родину помню.
И траву курю, и помню...
#на вашей орбите#украина#украинцы#псевдопатриотизм#мысли вслух#украинский автор#украинский тамблер#украинский блог#украинский текст#укротамблер#украинские блоги#русский#на русском#по русски#русский блог#русский автор#русский тамблер
7 notes
·
View notes
Text
Відчайдух (part I)
Замок Камелоту був достатньо моторошним, якщо не знати його зсередини. Холодні мури, похмурі кам’яні вежі із химерними очима-вікнами, що, здавалося, приховували десятки кажанів у темряві, лякали більшість відчайдухів, які вирішили прогулятися містом посеред ночі. Місячне сяйво додавало усьому ще більшої містичності, що ще з часів Утера вважалося недобрим знаком. «Цок-цок», - кожен крок супроводжувався досить гучним звуком. Обладунки були достатньо важкими та гучними, хай там як чоловік не намагався йти обережніше.
- Та в біса, - він пришвидшився, дозволяючи наповнити простір шумом значно більше.
Думав же лишитися на ніч у лісі біля вогнища, нічого страшного не сталося б. А міцний сон був би значно кращим, аніж оці блукання посеред ночі як той крадій-невдаха. На ранок міг би спокійно повернутися, але ні! Треба було відзвітувати його величності Артуру, який – яка дивина – бачив десятий сон у своєму м’якенькому ліжечку поряд із дружиною.
- Хотів би і я так. Ха.., - він перестрибнув три сходинки та вправно уникнув зустрічі із стіною.
Сьогоднішня розвідка була досить небезпечною. Хоч сліди Морґани знайти було складно, але із достатньою підготовкою та уважністю – не неможливо. Хоча сьогодні без значної вдачі не обійшлося. Ґвейн майже одразу відчув загрозу у повітрі, та вештатися хащами все одно довелося понад дві години, поки він помітив величний старий дуб та сріблясту каблучку поряд. Він не був любителем природи і зазвичай не звертав уваги на дерева. Принаймні більше, ніж робив це зазвичай. Отакий собі лицар-волоцюга, яким багато хто його вважав, все ж мусить тямити у рослинах, щоб знайти правильний шлях. Дуб був міцний, з великим заплутаним навколо стовбура корінням, його листя майже світилося чимось магічним та потойбічним.
- Або тобі час лікуватися, красунчику. Ну що, тут або неймовірно прибита відьма або купа зілль Ґауса та довічне звання п’янички, навіть не знаю, що обрати, - чоловік ніжно доторкнувся до коріння, воно було напрочуд теплим та приємним. Чужим – та водночас жахливо знайомим, - Ось ти і попалася, Морґано. І знайшла ж місце, він карикатурно змінив голос та простягнув руку до місця, - Погляньте, я страшна чародійка Морґана. Поклоніться мені, нещасні, а то моя полетівша стріха знищить всіх людей заради незрозуміло чого. А ще залишу вам величезне дерево, яке легко видасть мою присутність.
В мить уся грайливість та дуркуватість злетіла з його обличчя, наче легким подихом вітру віднесло її звідси. Відьма була досить небезпечною, і усі його насмішки цього геть ніяк не применшували. Хоча й часто хотілося. Ще від того моменту... Моменту жертви Ланселота заради Мерліна, Ґвейн наче в мить протверезів та охолов. Хто він? Для чого він тут? Кому намагається допомогти? Міцно стиснув долоні, підняв срібну каблучку та видихнув. Подих був важкий та втомлений, наповнений таким рідким та пекучим болем, якого він ніколи та нікому не висловить. Він – Ґвейн, син лицаря та гуляка. Здавалося, ненадійний, але найвідданіший лицар Камелоту. Друг Мерліна та підданий Артура. Він не має жодного права здаватися, падати, втрачати опору, коли саме нею для інших.
Ланселоте, я пам’ятаю твої слова. Не хвилюйся, я подбаю про Мерліна. Ти можеш відпочити, друже. Після стількох небезпек ти врешті можеш це зробити. Можливо, досить швидко я до тебе доєднаюся. Сподіваюся ти посунеш свою дупу, щоб я міг примоститися у тому човні. Пливти річкою смерті, так? Так же казав той старий в таверні. А ти ще не хотів наливати йому пива, казав – дарма не треба давати алкоголю таким ледацюгам. Але ж і я такий же, розумієш? Ніхто та всі одночасно. Ледацюга і той, що працює ночами заради його величності. Закладаюся, ми б ніколи не здогадалися, яке ж це життя неймовірне лайно, чи не так? Воно мене всотує все більше і більше щоразу. Наче падаю у темряву без можливості зупинитися чи зачепитися хоч за щось. І немає тому кінця…
Та, врешті, день був справді виснажливий, але зараз тут – саме тут – повертає ліворуч та нарешті заходить у напівосвітлене приміщення, де похапцем наскільки взагалі можливо у його стані знімає обладунок. Спати, спати, спати! До світанку лишалися лічені години, але чоловік не втрачав надії провести їх у приємному, захопливому та такому бажаному сні. Хоча б дві-три, та він насолодиться цими крихтами свого життя. О, це він любив найбільше. Подушка м’яка, хоч і поверхня ��ула місцями геть тонкою, що пір’я впивалося у шкіру десь під потилицею, тому він постійно кидав туди лляну сорочку. Не те, щоб це був найкращий варіант, але цього було досить аби нормально спати як на подушці, так і на соломі, так і на лісових галявинах біля палаючого багаття.
Ранок був геть не таким приємним, як він зазвичай вдавав, тож і до короля плентався наче безхатько, ким він, здавалося, був, але вони не носять червоні мантії та лицарські обладунки з грамотами за пазухами. Темне неслухняне волосся відблискувало на сонці та спадало на плечі, декілька пасм щомиті намагалися впасти на очі та зробити зачіску цілковито схожою на недолуге кубло, та геть ніяк не на людську голову. Сіра сорочка, трохи зім’ята зі сну, ховалася під кожухом, який на нього натягнула котрась з дівчаток, що зазвичай працюють на кухні. Звісно ж. Зараз там якийсь-ну-дуже-важливий захід, тож усі покоївки прикрашали, прибирали та взагалі бігали туди-сюди, намагаючись не впустити кошик із білизною чи піднос із їжею, тому Ґвейн тільки поправив одяг та на ходу підперезав коричневі штани, прикрашені темними плямами ближче до взуття. На противагу Ґвейну, Артур виглядав неймовірно бадьорим та задоволеним життям, хоч таке й не було йому притаманно. Мерлін, звична річ, стояв праворуч масивного трону із виглядом мармурової статуї та тримав руки за спиною, привітно посміхаючись. Ідеалістична картина, якщо тобі не потрібно повідомляти погані новини, звісно ж. Чоловік глибоко вдихнув та легким широким кроком підійшов ближче, легко вклонився: саме так, як робив тільки він, та що дозволялося лише їх маленькій лицарській компанії.
- Вітаю вас, ваша величносте. Як спалося? Сподіваюся, вас не спіткало безсоння минулої ночі, - він награно схвильовано поглянув на Артура, додаючи у голос надмірної драматичності, - Вибачте, трішки спізнився, всю ніч не спав та думав лише про вас.
-Та годі тобі, Ґвейне, - король лише винувато поглянув та ніяково повів плечем, - Перейдімо до справи.
- Так, пробачте, о світло всього Камелоту, - чоловік все ще вдавав, проте наступне вже було ствердно та абсолютно серйозно,- Поблизу були її сліди. Вона проїжджала тут щонайбільше десять-тринадцять годин тому. До того ж, по��елення друїдів біля річки зникло, лишилися лише залишки багаття. Я б навіть сказав, що факт самого існування цього поселення намагалися приховати. Вважаю, що нам потрібно вирушати.
На мить запанувала тиша. Ґвейн лише міг здогадуватися, як почувається Артур від ймовірної зустрічі із сестрою, а думки Мерліна взагалі здавалися йому загадкою. Не більш, ніж за звичай, зрештою, чарівник постійно діяв непередбачувано, спочатку керуючись почуттями, за мить – суворою логікою. Чимось вони були схожі, як сказав Ґаус, але не в найкращому сенсі. Та це не мало ніякого значення, коли Мерлін – його друг, тож лицар він, якого веде клятва та обов’язок вберегти, чи пияка, який відстоює товариша по заняттю, чи просто чоловік, для якого життя друга завжди переважить своє – результат один. Він піде за ним хоч до диявола. Власне, зараз пані Морґана мало чим від того відрізнялася.
- Тож вона тут…Це було очікувано, хай там як ми сподівалися на інше, - чоловік різко підвівся та покрокував просто до виходу, виголошуючи накази: - Варто, триматися насторожі. Негайно вирушаймо!
- За мить стукіт його підбор стих, лишаючи їх у важких думках та метушні слуг. Мерлін тихцем підійшов до нього, ледь притулившись плечем на хвильку.
- Як вважаєш, цього разу всі повернуться? - Ґвейн втомлено видихнув та спробував вкотре надати волоссю хоч трішки впорядкованого вигляду.
- Не впевнений, та все ж це краще, аніж просто чекати, чи не так?
Десь там скоро їх друзі боротимуться, віддаючи життя. Він боявся навіть подумати, скількох він більше ніколи не побачить, скількох нестимуть із хворими сірими обличчями та скляними очами, а скількох- назавжди понівечено та розбито на друзки.
***
- Король зник, - до великої оздобленої зали ввірвався чоловік, повністю озброєний та у міцних обладунках, він глибоко дихав та падав на землю від знесилення, - Передайте королеві, що… король Артур та Мерлін зникли,- після чого спробував підвестися, але знепритомнів, лишаючи усіх присутніх у дзвінкій тиші.
Ґаус приголомшено опустився на кам’яну підлогу, відчуваючи дзвін у голові та болісну порожнечу десь у грудях, що спустошувала його ще більше. Та, врешті, він глибоко вдихнув та піднявся, за декілька хвилин повільно дістав скляну ємкість та вичавив на язик рівно три краплі, після чого поспішив до покоїв її величності. Варто визнати, що все ж справдилася його найгірша здогадка, тож лишалося лиш сподіватися, що Мерлін впорається вчасно та зможе врятувати як короля, так і їх усіх. Вже за годину він із Ґвейном та Ґвен обговорювали події, намагаючи хоч якось спланувати наступні дії.
- Як вони могли зникнути? Їх потрібно негайно повернути до палацу та вилікувати Артура, - Ґвіневра була схвильована, хоч багатьом скидалася міцною та непохитною. Як не дивно, колишня служниця виявилася неймовірною королевою, якій вдавалося зберігати холодний розум та тверезість навіть у найнеочікуваніших ситуаціях. – Де ж він?
- У одному місці, де їх можуть врятувати, - Ґаус ствердно хитнув головою, наче намагався надати своїм словам заспокійливого ефекту, - Мерлін везе його туди.
- То треба відрядити лицарів, аби вони дісталися у повній безпеці, - жінка стурбовано перевела погляд на Ґвейна, - Зберіть лицарів та негайно вирушайте
-Ні-ні, міледі, - лікар швидко заперечив, Мерлін упорається сам.
- Мерлін?- Ґвен вражено видихнула, ні на мить не вірячи у здатність давнього друга самотужки врятувати її чоловіка, коли за ними полює небезпека. Найкращі лицарі Камелоту не могли здолати відьомську силу, а тут якийсь слуга? Жінці на мить здалося, що той геть з’їхав з ґлузду, - Як одна людина може замінити ціле військо?
- Морґана й досі шукає Артура, - старий чолов’яга незрушно стояв на своєму, - Двом людям легше уникнути зустрічі з нею, а надто, коли вона не знає, куди вони прямують,- в мить він в’їдливим поглядом поглянув на Ґвейна, що стояв ліворуч.
Здавалося, що у нього знову щось не так із зачіскою, хоча цього разу все мало бути у порядку, все ж йому допомагали жіночі пестливі руки. О, як він ними насолодився, ото б цей старий заздрив. Ґаус похлопав його по плечу у жесті підтримки, що видалася лицарю досить недолугою. Наче йому треба було співчувати. Він, звісно, турбувався за свого ліпшого друга і все таке, але той пройдисвіт не такий простий. Він і сам добре впорається, звісно, якщо Морґана справді не знатиме їх шлях. А тоді він повернеться і вони усі добряче налижуться чогось дуже хмільного, так щоб наступного дня забути своє ім’я, лиш прокинутися у ніжних жіночих обіймах. Думка як спалах блискавки вмить його розчавила. Він недовірливо поглянув спочатку на Ґвіневру, потім на Ґауса, після чого закляк на місці та спустошено намацав стіну позаду й повільно, як то усе навколо завмерло, притулився, дозволяючи собі мить слабкості.
- Цього не може бути,- прошепотів, ледве рухаючи губами, та впевнений кивок придворного лікаря не давав ані шансу, - Трясця, -він важко ковтнув в’язку слину та стиснув повіки, не вірячи ні на мить. Не бажаючи вірити, але розум казав йому інше.
- Ти не винен, Ґвейне, - королева присоромлено прикусила губу та намагалася уникати його погляду, наче сама була причиною цього отруйного болю, - Нам потрібно поквапитись, - вона простягла руку, дозволяючи відірватися від поверхні та міцніше стояти, втамовуючи почуття. Йому вистачило миті, аби приховати розпач та гостро поглянути у майбутнє.
- Що ж, та мені просто судилося бути недосяжним красунчиком, чи не так? –цього разу у його голосі не було навіть натяку сміх.
Його рішучий крок, здавалося, мав запевнити усіх у його спокої та впевненості, та як ��и усі проблеми можна було цим вирішити- він ще з самого початку сидів у маєтку його татуся та одягав дорогі сорочки із панталонами, граючись із хлопчаками політичних союзників у герцогів та великих завойовників. Життя ніколи не було настільки по-смішному легким, тож цей день він має пережити сильним, незламним. Таким, на якого можна покластися. Від напруження срібло вп’ялося в його палець так, наче його долоні набрякли. Ґвейн поглянув у вікно своєї кімнати, не маючи ні думки, як почати цю розмову. «О, люба, ти нічого не хочеш мені розповісти?». Чи, можливо, варто почати як-то «Ох, крихітко, маєш чарівний задок, тільки от він надто слизький, ти так не вважаєш?». Одна ідея видавалася йому гіршою за попередню, та він не міг зупинити цей вирій, що висмоктував його сили щомиті сильніше.
- Ґвейне? – тихі кроки позаду та турботливий голос. О, який чарівний голос, треба було ще більше його слухати, а тоді – патякати, хіба не так. О великий лицаре? Який же він дурень. – Що сталося? Скажи,- її обличчя було неймовірним. Ніжна оксамитова шкіра, що, здавалося, танула під його дотиками, глибокі блакитні очі, світле волосся. Вона була ідеальною, він би навіть сказав- казковою. Такою. яких викрадали дракони, рятували королі та називали своїми володарками. Звісно ж, настільки чарівна жінка не могла виявитися простою, йому ніколи так не таланило. А ще Ґвейн ніколи так сильно не відчував.
Смішно.
- Щось із королем? Що з ним сталося? –раніше це б виглядало турботливо та ніжно-схвильовано, як робить кохана жінка, що він уявляв юнаком, але тепер він знав справжню причину. Люди рідко хвилюються через інших, зазвичай просто вдаючи. Але вона.. Вона ніколи не брехала, просто причина була геть іншою, ніж хотілося одному зухвалому дурневі із залізякою. – Ґвейн, він мертвий?
- Ні.
- Звідки ти знаєш?- вона поклала йому долоні на груди та довірливо – наче так могло бути – зазирнула в очі, - Ти мені не довіряєш.
- Довіряю. – він розслаблено, але водночас зосереджено посміхнувся.
***
І дня не минуло зі страти Ейри, як він разом із Персивалем гнали коней. Холодний вітер голками проходив обличчям, заходячи за комір. Праворуч гучно хруснуло гілля під копитами міцного коня, та той ні на мить не спинився. Невдовзі вони виїхали на пагорб, що добре ховав їх за хащами. Спішились, дозволяючи тваринам втомлено опуститися на землю. Ґвейн пригнувся та тихцем визирнув з-за кущів, роздивляючись ворогів. Усі міцні, один схожий на іншого, у темних латах, що зазвичай носили розбійники, міцний обладунок на грудях та шкіряний плащ. Таке не могли собі дозволити волоцюги чи крадії на дорогах, що вдавали великих та небезпечних цабе, а досвідчені вояки під приводом відьми- цілком. Дві постаті промайнули сходом донизу, та так тихо, що годі було помітити.
- Йди ліворуч, а я займусь оцими,- Персиваль махнув рукою чимшвидше підібрався до суперника. Схопив його за шию, затуляючи рота, а потім добряче гепнув об землю, лишаючи нерухоме тіло.
Ґвейн в той час напав на іншого, завдаючи влучного удару мечем. Несподівано їх помітили інші, навалюючись на лицарів всією купою. Чоловік не бачив і шансу, щоб сповільнитися та змінити стратегію, тож мусив тяти практично навмання, завдаючи смертельних ударів. Поруч Персиваль намагався відкинути від себе двійку вправних найманців, які лишилися єдиними з супротивників, коли Ґвейн відтяв голову лисому розбійнику, відкидаючи тіло. Вони, їхні супротивники, зазнавали поразки один за одним, швидко зрошуючи землю своєю кров’ю.
- Якось вони надто швидко, - Персиваль на те лиш сплюнув та рушив уперед. Морґану було чудово видно з їх позиції, вона стояла до них спиною, тож застати її зненацька не видавалося чимось складним,- я спереду. Ти ззаду.
Чоловіки кивнули одне одному. Це має закінчитися тут і зараз – іншого шансу може не бути, особливо враховуючи, що після цієї сутички виживе лише одна сторона. Його напарник вискочив на доріжку та вправно всадив у тіло від��ми меча, відчуваючи, як усе всередині починає палати. Його тіло відлетіло просто у дуб, змушуючи на мить втратити свідомість.
Вона була розкішна, така моторошна, але все ще приваблива, підняла своє гостре підборіддя та зухвало вишкірилася. Цей сміх прорізав повітря та гострими лезами впивався у нутрощі.
- Ви справді думали застати мене зненацька? – на хворобливо блідому обличчі сяяла страшна посмішка. Вона виглядала самою смертю. Із худим тілом, що можна було перелічити усі вени та кісти, у чорній сукні, що тільки підкреслювала запалі затуманені очі. Волосся вже не було таким легким та прекрасним, а лиш спадало зіпсутим ганчір’ям по спині. Вона підняла свою долоню, і світ перед очима Ґвейна пішов хвилею, як струмок від каменю, який кинули малі сільські розбишаки. А потім зник.
Наступне пробудження стало в рази гіршим за попереднє. Сонце давно зайшло за обрій, а у грудях нестерпно пекло. Він не міг ворушити руками, ноги відмовлялися зрушити навіть на сантиметр. Чоловік підняв голову і закашлявся. У його положенні це стало ще гірше, адже лежав просто на спині, пронизаний дивними шипами. Ледве розплющивши очі, зустрівся із холодним океаном.
- Кажи. Де король, - вона стала ще сірішою, ніж удень.- Кажи, і я виконаю твоє бажання.
Він мовчав, не в змозі вимовити звук, хоча хотів би як завжди зухвало висловитись, щоб вона нарешті відтяла йому голову. Краще смерть, аніж зрада.
- Кажи. Навіть лицарі Камелоту не витримають чарів Натера, - тільки зараз він помітив маленьку дерев’яну скриню у її руках.
Якби вона стояла деінде, то Ґвейн навіть не звернув уваги на неї. Звичайна, абсолютно нічим не відмічена. Таких було сотні у замку та тисячі по всьому королівству, кожна поважна жінка мала схожу скриню. Звісно, якщо дозволяли статки або ж чоловік був достатньо пряморуким. Жінка повільно підняла кришку, із темряви піднялося якесь створіння. Спочатку він побачив малесенькі яскраві очі, після – усю змію, що пильно вдивлялася в його обличчя.
Страшний крик розбудив Персиваля, він швидко збагнув своє становище та із значним зусиллям вивільнився. Було пізно.
***
- Ти впевнена у цьому рішенні?
- Ми вже це обговорювали. – жінка міцно стиснула ковдру. Її втомлене обличчя не втрачало своєї звичної зверхньої впевненості, - Його зватимуть Сіріус.
#ббс мерлін#мерлін#merlin#morgause#замальовка#укрфанфікшн#укррайт#морґана#morgana#sir gwaine#ґвейн#сіріус блек#sirius black#sirius
9 notes
·
View notes
Text
Злишься? Хорошо… А я не злюсь, и не парюсь… всё итак камнем висит на шее, хвостом тянется с поступью… как жестяная банка, привязанная к хвосту кота… он бежит и она тащится клац клац цок туц тыщ…
человеческий мозг такой забавный, можно выстроить картинку и полюбить/ненавидеть её… такие модели быстро строятся, ещё проще выстроить иллюзию… а если она идеально совпадает с реальностью - пиши пропало���️
Таких упорных ещё поискать… мой уклад жизни давно устаканился, менять что-то - я итак ставлю сумасбродные цели… даром что времени уйму требуют… да и не важно что потом будет… из-за страха смерти всё равно буду брыкаться пока сил хватит…
1 note
·
View note
Text
Официальный сайт Мостбет Ставки на спорт Mostbet ЦОК "Курчатовский
Официальный сайт Мостбет Ставки на спорт Mostbet ЦОК “Курчатовский” Мостбет Mostbet казино официальный сайт, зеркало и бонусы Content Как поставить экспресс на сайте БК «СпортБет» (Mostbet) Преимущества БК Мостбет Бонус на спорт Мостбет казино Как сделать ставку в БК «Мостбет» Другие букмекеры Отзывы о MostBet Partners Преимущества работы с нами Регистрация и верификация аккаунта Предлагает…
View On WordPress
0 notes
Text
Пин Ап казино онлайн Регистрация, вход Игра на деньг
Пин Ап казино онлайн Регистрация, вход Игра на деньги Pin Up casino Скачайте для Андроид и iOS, казино слоты онлайн ЦОК “Курчатовский” Content Играть в демо-режим слотов Пин ап бесплатно Pin-Up Casino: общая информация про онлайн-казино Дата начала работы казино Пин Ап Живое казино с Live-дилерами в Pin Up Зеркало Пин Ап казино Pin Up casino — Скачайте для Андроид и iOS, казино слоты…
View On WordPress
0 notes
Photo
Сегодня поздравим курсантов Воздушно космических сил в Алабино с праздником весны.. Подарим красивые песни и порадуемся сами встречи с прекрасными людьми.. Всех с Вербным воскресеньем. Храни Бог 21 апреля 2019 На фото землячка Анжела Бабич (Вера Снежная), Сергей Дроздов, гитарист Евгений Рульков. #михайлов #дроздов #снежная #бабич #рульков #цок #цоквкс #алабино #вербноевоскресенье #спраздником #концерт #сегодня #валабино #вераснежная #евгенийрульков #сергейдроздов #михаилмихайлов #Вас #офицерскийклубвкс #армия #артистынапраздник #песнипоем #артистымосквы #21апреля #mikhaylov #army (at Alabino, Moskovskaya Oblast', Russia) https://www.instagram.com/p/BwhT6nWBLMU/?utm_source=ig_tumblr_share&igshid=1c92ukjz0xwwc
#михайлов#дроздов#снежная#бабич#рульков#цок#цоквкс#алабино#вербноевоскресенье#спраздником#концерт#сегодня#валабино#вераснежная#евгенийрульков#сергейдроздов#михаилмихайлов#вас#офицерскийклубвкс#армия#артистынапраздник#песнипоем#артистымосквы#21апреля#mikhaylov#army
0 notes
Text
все що я можу - лежати.
завмерши, без дихання. знов і знов себе ніким відчувати.
бажання зниунути.
крап-крап.
це крапає дощ.
який вже іде цілий день.
заганяю себе. мертва тиша.
але я всеодно
благаю потихше.
цок-цок.
це звук годинника.
опів на дванадцяту, здається, вже ніч.
знов-знов.
одне і те саме.
я так заморилась себе ніким відчувати.
4 notes
·
View notes
Text
У кого какая мечта? Или же желание есть у вас? Может оно одно или даже несколько? Какое оно у вас? Нечто обыденное или же сверх динамичное?
Вот у меня желание такое.
Так скажем очень уж простое!
Купить пальто, то бежевое с прилавка,
Чтоб при взгляде говорили:
«Вот мерзавка!»
И под ехидный смех, рассматривать новую пару сапогов.
Чтоб делать цок-цок , цок-цок.
Представляя прекрасный звук щелчков.
Очень уж я люблю нарядиться.
Но что же делать, когда хочется напиться?
Все деньги уходят на вино
А где то там плачет моё пальто.
Не грусти дорогая, скоро выйду я с запоя
Ты дождёшься своего героя!
Я возьму тебя, как рыцарь на коне
И тогда мы с тобой останемся наедине.
А сапоги? А про них забудь.
Это для рифмы было.
Теперь нам стоит отдохнуть.
///музой было вино...и немного коньяк...
Сука, я ж никогда не писал стихи....похуй, за первый опыт...///
#русский текст#русский пост#русский язык#мой пост#мой текст#русский tambler#мой блог#русский блог#русский тамблер#мои мысли#стихи21века#стихи#мои стихи#по пьяне
16 notes
·
View notes
Text
Длинная цитата про восприятие мира слепыми, слепо-глухо-рожденными и проч. Глава пятнадцатая. Органические дефекты. С детства меня огорчали, пугали и приводили в недоумение органические дефекты людей. Вспоминаю одного слепого, Ваню. Слух и память у него были исключительными: с одного напева он брал любую, даже оперную, мелодию и тотчас же аккордировал ее на инструменте. У слепых всегда очень выразительны лоб и губы - по их безостановочной игре и мускульной перекличке. Слепые, окруженные уходом, не имеют тех навыков, какими обладают они в беспризорном состоянии. Мой слепой никогда не имел провожатых и не пользовался палкой, чтоб не возбуждать собачьего внимания. На ходу он обычно слегка цокал губами. Долго кружил я возле Вани, чтоб озн��комиться с его ощущениями пространства, с помощью которых он узнавал и неожиданные для данного места преграды, вплоть до лежащих поперек пути досок, камней или насыпи. Цоканье губами и было одним из главных вожаков для слепого: в улице оно звучало иначе, чем в перекрестке. Высота дома также меняла звук, каменное здание иначе реагировало на "цок", чем деревянное. Водное пространство перед слепым давало особое состояние звуку. Движение воздуха запоминалось слепым настолько, что, например, за полторы-две сажени перед собой он "знал" преграду в виде дома, забора или стоящего человека. Однажды на песках я нарочно хотел испытать его. За несколько шагов до испытания слепой остановился и сказал мне: ты неверно меня ведешь, пред нами что-то находится - неплотное, пахнет не кустарником, а смолой. Это были рыбацкие сети, развешанные для просушки. Там же, на песке, Ваня разобрался в горной и луговой стороне по цоканью и по запаху. Запах для слепого играл такую же роль, как и звук: в избе, по приходе в гости, он узнавал людей безошибочно, раньше, чем трогать их руки и услышать их голоса. Что касается осязания, всем известна высокая степень его развития у слепых, я только хочу дополнить моими наблюдениями, что осязание не кончалось у слепых притрогом подушечками пальцев к вещи, всему их телу свойственно было осязание. Не учитываемое и не анализируемое зрячими, это осязание покровами тела играло для них настоящую роль термометра; тепло и холод в их на десятые градуса делениях, - не соображу чем, может быть, колебаниями частиц воздуха разных температур, - играли для них роль и пространственных ориентации: они безошибочно определяли расстояния до искусственных тепловых очагов. Очевидно, сокращение и открытие пор тела сознанием слепых расширяло и углубляло прямую функцию пор.
Много раз подшиб я себе пальцы ног и получал в свое время синяки на лоб, изучая хождение с закрытыми глазами. Второй этап: это слепо-глухо-рожденные. Жутко представить себе человека, за��урованного в такую, казалось бы, абсолютную тьму-тишину. Щупальцами остаются только осязание и обоняние. Только сотрясение, тепло - холод и запахи передаются из внешнего мира. В простонародье предавали забросу таких несчастных. Не получая от них обиходной пользы, хотя бы от нищенства, не пытались там как-нибудь привести в действие сильно испорченный аппарат. Но среди крестьян нередки были случаи, - и во всяком случае о них в народе знают, - когда такое изолированное существо являлось предупредителем событий, о которых нормальные люди никак не догадывались. Меня, более взрослого, интересовал вопрос об образности мышления этой группы людей. Я наблюдал одного такого мальчика лет семи. Когда к нему приближались разные люди, его лицо и жесты по-разному на них реагировали: к наиболее ласково к нему относящимся мальчик гораздо ранее ощупа их делал приветственные жесты и веселел лицом, некоторых встречал равнодушно, а были и такие лица, от которых он заранее как бы защищался. Кроме тончайшего анализа людей по запаху и по сотрясению пола или почвы от их способа хождения, было нечто и другое, которым оповещались о внешнем мире слепо-глухо-рожденные. Думаю, это было радиоактивное осведомление о предметах и явлениях, на которых возбуждалось их внимание; очевидно, эти вибрации, принимаемые их организмом, имели своеобразные формы сигналов, которые заменяли цвет и звук у зряче-слышащих. Самозащита организма и ориентация его в окружающем не исчерпывались одними внешними органами чувств. Взять хотя бы чувство равновесия, базирующееся, главным образом, на зрении у нормальных людей, - у тех оно всегда очень сильно и прочно развито, помимо зрительных установок, очевидно, непосредственно в заушных капсулах. По крайней мере, упомянутый выше мальчик каким-то чудом взбирался на крышу и переходил по тонкой жерди через ручей. Глухонемые - уже, казалось бы, близкие к норме люди, но они отличаются большим своеобразием. Прежде всего, они обладают чрезвычайно повышенной фантазией, склонной к гиперболичности. В любую сторону направленная мысль дорабатывается ими до кошмарного образа. Они очень наблюдательны, и при свойствах их фантазии преувеличенные восприятия порождают недоразумения во взаимоотношениях их с людьми. Изумительна зрительная острота глухонемых при фиксировании предмета. Насколько они умозаключительны и теоретичны в слове, настолько реалистично и цепко воспринимают глухонемые предмет. Есть два, резко выделяющихся из других, подхода к предмету: первый - это когда с готовым заранее определением предмета подходите вы к нему. При таком подходе вы только выбираете из предмета заготовленные определением черты, так, чтобы они совпали с вашей установкой на предмет. Второй подход - это когда вы при встрече с предметом отрешаетесь как бы от всяких предварительных о нем сведений: как бы впервые наблюдаете его. Первый случай даже иной раз в больших научных доктринах порождает немало недоразумений, схожих с тем, как два маленьких школьника поспорили однажды о столе: один из них утверждал, что стол есть существо деревянное, а другой находил, что стол есть имя существительное. Второй, беспредпосылочный подход раскрывает по-новому предмет, - вот в таком подходе глухонемые доглядывают подчас очень острые характеристики видимых явлений, о которых даже вам, руководителю, не думалось. Они учитывают и бинокулярность, и особое свойство ракурсов, и плотности материалов. Некоторых из таких моих учеников мне приходилось убеждать в ошибочности их смотрения, пока они не доказали логикой изображения, что ошибка в недосмотре была с моей стороны. Одноглазые, те движениями головы дополняют восприятие для охвата предмета, и следующая тонкая особенность их заключается в диагональном положении к предмету глаз, дающем им возможность определения таких сечений предмета, которые равносильно бинокулярному характеризуют его три измерения. Меня огорчало, что для слепых живопись существует впустую. Для одного образованного слепца я придумал нечто, как мне казалось, могущее его приблизить к живописным переживаниям: я, может быть, дилетантски транспонировал композицию цвета и формы для ощупи их. Натолкнули меня на это произведения из финифти. На доске я изображал композицию, но вместо плоского контура я наклеивал перемычки, разделяющие одну форму от другой. В этих ячейках изготовлял разных сущностей грунт: матовый, блестящий, зернистый, характеризующий, по моему мнению, цвет, если бы мы его воспринимали осязанием. Для слепо-глухо-рожденного я пробовал тот же осязательный способ, но основанный на тепло-холодных ощущениях. Я исходил из того, что колебательные волновые процессы света (а следовательно, и цвета) в других октав��х, но, вероятно, аналогичны тепловым, следовательно, последними можно вызвать образ, по крайней мере пропорциональный значению и действию первых. Приготовил я разной нагретости металлические вещицы. Погладил малыша по голове, потом взял его руку и также погладил, видимо, это насторожило его и вместе с тем приготовило к эксперименту. Эффект превзошел мои ожидания, лицо ребенка заулыбалось, заменялось в его выражениях от моих сигналов в подушечку среднего пальца. Не знаю, как расшифровывал глухо-слепой мои тепло-холодные знаки, ведь я передавал ему полную бессмыслицу, но и эта перекличка, видно, обрадовала мальчика. Все это было, может быть, наивным с моей стороны, может быть, подобные эксперименты в медицине проделываются толковее и научнее, но мне надо было убедить себя в том, что наши органы чувств - не единственные и что, раз наличие жизни в организме имеется, должна иметься его са��озащита и помимо дефектных органов.
(с) Кузьма Петров-Водкин. “Пространство Эвклида”.
#цитата#проза#слепые#Петров-Водкин#Кузьма Петров-Водкин#книга#книги#чтение#русский#книжный блог#по-русски#русский tumblr#русский тамблер#русский блог
15 notes
·
View notes
Text
блок. готую замків незлічену тучу. грох. оголена кочуся з піщаної кручі. цок. звуків закритий замок. друк. віршів відітлілих димок. спам. не вписаних у куплеті думок. вдих. падіння опісля, ривкий. гнів. розіл"ється у вісках нищівний. видих. відпустить кулак подих. вихід. і безумець здатен на подвиг.
6 notes
·
View notes