#хуйово мені

[just-randie]

тільки зараз зрозумів, що перший раз святкуватиму різдво не в Україні

почуваюся пусто, якщо чесно

[beastblade69]

бялть я знову не сплю до 4 ранку. ну хуйня шо я моєу сказати

[chaintobethan]

eats her alive

[not4yourmind]

… Наче дощ падав вниз, а я йшов по дну.

Важкі дні. І на цьому реченні можна було б закінчити, бо навіть це писати немає сил. Але треба. Писати треба, бо так ма�� стати легше. Має ж?

Так і не спав нормально. Так і  не їв нормально. Просто не бачу сенсу щось готувати смачне. Обходжусь якимись дешевими пельменями з магазину під будинку. І то раз на день. А потім лише чай.

Біг не рятує. Вправи не рятують. Тож я почав грати з друзями вечорами в ігри. Багато говоримо, наче як навіть сміємось. Але якось… Вони з чемності, напевно, питають чи в мене все ок, бо я щось надто пригнічений. Але що мені їм сказати? Що все надзвичайно хуйово і час від часу в мене з’являються думки розбити собі голову об стіну? Це навіть для мене звучить якось надмірно драматично. Але це така правда, що іноді аж страшно стає. Важко описати. З одного боку не відчувається нічого, а з іншого відчувається лише негатив, який затуманює все. Ніби окуляри давно не протирав і все просто стає надзвичайно розмитим.

Був Миколай. Відправив подарунок сестрі. І дівчинці, з якою спілкуюсь. І вчора пів ночі втішав іншу знайому. Вона розійшлась з хлопцем. Але там не серйозно, з її слів. Вони знайомі лише місяць. Так складно, усвідомлювати це все. Для декого ти інструмент підтримки, який розуміє все та пробує допомогти, бо хоче відчувати себе потрібним. Для декого просто випадковий співрозмовник. Для декого член родини. Для декого просто напарник по грі. Дивно, цікаво і не однозначно.

Був Миколай. І він був не таким, як завжди. Цей період «свят» дуже виснажує. Зараз буде святвечір. Зі сльозами на очах згадується минулий. Всі ці подарунки, зусилля, плани, списки покупок. На днях згадувався кімнатний-адвент календа, оця святкова рутина, коли ти цілий день думаєш, що б подарувати такого цікавого і викликати радість. Тоді я старався. Це вартувало того. А потім Новий рік… загалом. З часом всі ці події, які відбулись вже майже рік тому проявляються трохи інакше. І багато фраз сприймаються інакше. Шкода, але що я можу? Ставлю собі дрібні цілі. Контрольні точки, до яких хочу дістатись. Зараз от Різдво. Переживу Різдво і стане краще. А як ні, то там ще буде Новий Рік. І точно стане.

Ще трошки.

Колись в школі вчителька з літератури на останньому уроці в одинадцятому класі запитала в нас, школ��рів: «От ви випускники. Який життєвий шлях та справу ви собі хочете обрати? І мова зараз не про професію». Не пам’ятаю, що тоді відповідали інші. Але, коли дійшла черга до мене, то я дуже не впевненим голосом сказав «відстоювати справедливість». На фоні решти відповідей це звучало так собі чомусь. І вчителька з мене посміялась, додавши, що це безглузде прагнення та люди, які цим займаються приречені на страждання.

І що ж? Нічого я зараз не відстоюю, напевно. Хоч і живу виключно по загально прийнятих принципах порядності.  Але все ж.. Тоді я не зрозумів її відповіді і подумав, що дарма вона так. Але зараз? Все якось так і складається. Я максималіст та ідеаліст. Якщо кохання, то одне на все життя. Якщо помирати, то за щось важливе. А ще я далбайоб. І що ж? Не знаю. Просто думки вночі, яка знову стане безсонною.

Хочеться поспати. Але не виходить. Не виходить. Взагалі нічого не виходить.

[yournextexmistake]

згадала, як мені друг допомагав прийняти ванну, після того, як я ригала півгодини в кущах й ледве не вимкнулася.

звісно, мені тоді було мега хуйово, бо я фактично вмирала, але.

після цього, я зрозуміла, шо дружба це не тільки жартики, а й "я тебе тримаю, давай дихай" ї "у мене є шампунь з: м'ятою, цитрусом, ромашкою — пропоную понюхати. використаємо той, від якого менше нудить"

а ще, через тиждень, він голив мені ноги, коли в моїх венах були 2 катетери, на тильній стороні кисті та ліктьовому згині.

це було щось на межі, як з Шимом.

розуміння з одного погляду чи півслова, прив'язаність, відданість, на дрібку майже кохання.

проспати половину суботи в обіймах.

робити разом домашнє.

набрати смаколиків у "обЖорі" для нього.

поряд малювати поки він паяє.

Дьося — вбитий росіянами, як ї Шим, в чотирнадцятому.

я втратила не лише домівку й дружбу з коханням, а ї шматок себе, в той клятий рік.

[meowluox]

мені не треба дивуватись і запитувати долю чому раптом стало так хуйово і важко хоч нічого в принципі не змінилось.

скоро коридор затемнень на осі риби—діва звичайно я як володарка купи положень в мутабельних знаках відхвачу. але не те щоб я прям ненавиділа це мені завжди мало самовдосконалення.

[deadbattsblog]

я колись знайду золоту середину?

то мені пиздець хуйово і я шукаю компанії, то мені з собою занадто ахуєнно і я не хочу вилазити з раковини

[plupk]

Мені хуйово. Але я відчуваю спокій і втому також, тому не все так погано. Я не знаю, що мені робити. З'явилась робота, і що далі? Це все якось сумно. Я не знаю для чого все це.

[adeseya]

Мені так хуйово від думки, що я сиджу у відносній безпеці, нормально за сучасними мірками живу життя, а десь не так далеко люди вмирають на фронті, в окупації, від ракетних ударів і тонучи у воді з водосховища

[sogigglejellie]

просто нереально дратує, коли люди роблять вигляд, що знають тебе, тоді як насправді вони ніхуя не знають.

ні дрібниць, штибу улюблених фільмів, ні глобальних речей, на кшталт проблем зі здоров'ям чи зобов'язань по кредитам.

хуйово, коли ці люди, на жаль, члени твоєї родини. але з цим можна було б жити, якби не їхні недоречні коментарі, які створюють ілюзію того, що вони щось там знають, знають твої реакції чи те, як би ти себе почувала, якби сталася певна ситуація.

просто.. закрийте рота. просто мовчіть. не треба, блядь, коментарів, бо дурнями тут виглядаєте ви, а соромно мені.

тупий день.

[lisa-is-chilling]

подалася на вакансію викладачки в одну школу. вона ще молода, всього два місяці, але ціни вище середніх на ринку, і всі вчителі мають повну завантаженість на цьому етапі, тому перспективи мене радують. працюють через фоп, за що величезний плюс в карму.

перший етап співбесіди я пройшла добре, мені написали щодо другого в той же день. другий етап це пробний урок, який в мене був сьогодні, мені подякували та сказали, що напишуть.

я дуже сподіваюсь, що вони справді напишуть. я про неї раніше не знала і рандомно натрапила на оголошення про відкриту вакансію в інсті, заповнила анкету без жодних очікувань. але вона доволі крутецька, і мені хотілося б там працювати.

швидше за все, завтра у них ще хтось на співбесіді, то буду чекати до кінця тижня. я звичайно ніхуйова тьюторка (на мою скромну думку), але тягатися з 10 роками досвіду, чи міжнародними сертифікатами celta та tesol, чи просто потужними креативниками я не зможу. тим паче, якщо школа позиціонує себе вище середнього на ринку, то і викладачів шукає відповідних. я помітила в себе рівно ДВІ помилки на пробному заняття, але можливо цього вистачить, аби мене списали як непідходящу.

якщо не візьмуть - отже не судилося. значить мені є куди рости та над чим працювати, або ж це просто не моє місце, і я мушу бут�� деінде.

якщо візьмуть - дякую тобі боже, бо мені треба гроші та особистісний ріст.

як же хуйово, що я тривожна людина. якби за тривогу платили, я би вже була мільйонеркою, і не було би ніякої потреби шукати роботу.

[alcestas-sloboda]

бля я хочу просто займатись своїми справами, як і інші люди тут, постити речі, які мені подобаються і які приносять задоволення, але у мене у новинних стрічках лише смерть. біль. втрата. за чорним днем йде ще темніший. ми втрачаємо найкращий людей. тих, яких мало не зачепити, ��ало оминути, вони мали святкувати перемогу з нами. відчуваю злість і сором. занадто великий сором, щоб просто далі постити якійсь позитивні фото і смішно реагувати на пости іноземців. згадується лише стендап загайкевича, де він описував рай і пекло. рай - це коли всім похуй і тобі похуй, немає проблем, коли ти за них не переживаєш. пекло - коли всіх похуй, а тобі - ні. ми живемо саме в пеклі. усьому світу похуй, а ми кожного дня помираємо всередині, але маємо воскресати і знову йти єбашити, роблячи вигляд, що все добре.

ніхуя не добре. дуже і дуже хуйово.

вічна слава герою. всім героям.

[beastblade69]

сидр по акціїї сейв мі

[okkkkk-w]

замість ниття сюди як мені зараз хуйово і самотньо піду гляну відео по шахам. план-капкан.

[not4yourmind]

Хуйово від розуміння, що найкраща письменниця сучасності (на мою суб’єктивну думку) – твоя колишня.

Сьогодні одна моя добра знайома зробила реліз своєї нової книги на платформі Букнет. Поділилась посиланням, попросила почитати та дати відгук. Нічого серйозно, наче. Проте моя прагматична натура (ненавиджу її) знайшла десятки помилок на самій першій сторінці. Необгрунтовано складні речення, мінімальна художність написаного та просто нульове занурення в сетинг. І це все з дрібними орфографічними помилками, проблемами з пунктуацією, тощо. Навіть якщо відкидати все, то сам сюжет та спосіб його передачі мені взагалі не сподобався. І зрештою, вона є досить успішним автором на Букнеті, що дозволяє зробити висновок – більшість творів на платформі мають подібний рівень якості.

Я не претендую на роль літературного критика. Це все очевидно виключно моя думка, яка взагалі не є експертною. Я сам роблю дофіга різних помилок та критикувати вмію краще, ніж писати. Але… В колишньої не було цього всього. Я щиро кайфував від написаного нею. Здавалось, ніби кожне слово виварене, обдумане та поставлене саме там, де це потрібно. Є достатній рівень художнього забарвлення тексту, але в міру. Є постійний логічний зв’язок між реченнями. Відчувається складність написаного, але одночасно можна знайти в ньому первинний сенс, який обгортається в щось своє. Саме те, що я люблю в літературі. Певна критичність, яка межує з сучасним розумінням графоманства, але ним зовсім не є. Я б назвав це такою собі квінтесенцією володіння словом. Колись я часто виступав в ролі «бета рідера» і це мені щиро подобалось. Зрештою. Зрештою якось отак. Не всім дано писати. Але багато хто хоче це робити, чим лише шкодить літературі як явищу. Знову ж таки, моя суб’єктивна думка.

І що робити в поточній ситуації я не знаю. Я постарався підібрати правильні слова, щоб не образити відносно близьку мені людину. Повідомлення – відповідь було щось компромісним між моєю критикою та адекватним сприйняттям, що подібна творчість точно не моя. Вона нормально сприйняла це все. Але оця думка про оце все не давала мені спокою весь день. І зараз не дає.

Максимально хуйове відчуття.

[2572331]

після того, як часу стало мало.

після того, як стало мало часу - стало мало всього.

у мене відразу зник час на тривогу, переживання, ревнощі, невпевненність, замкнутісь у собі. у мене нема часу розрушати себе. у мене нема часу на ниття, вияснення стосунків хоч з кимось, накручування. часу набагато менше ніж мені здавалось.

тепер у мене мало часу і на любов, вдячність, щастя, радість, веселощі.

і мене це гонить : говори. говори про любов, що ти цінуєш, сумуєш, що ти думаєш. не заганяйся. не витрачай час на ідіотів. не слухай інших. просто не треба)

одягайся, як хочеш і багато фотографуй. дивись вверх, говори з небом. правильних людей став у пріорітет. читай вірші на поетиці. гріти у собі "своє". не давайся просто так обставинам. роби шось) знай хто ти є.

бути тут. бути. і ніколи не думати, що тільки тобі так погано. не тільки тобі) всім хуйово.

просто хтось може зібратись, а хто не може - не руш мене.

часу дуже-дуже мало. і нас мало. ми тільки один раз тут. і з нами це все уперше. треба за це чіплятись. треба дивитись на усе новим поглядом.

бережіться. лав ю.