#хочеться вити

[alcestas-sloboda]

- що для вас було найважче [на фронті]?

- у нас нещодавно хлопчик загинув, йому двадцять рочків було.

[2572331]

коли пів твоєї душі плаче і каже : я зараз впаду тут і буду вити вовком. боже, де мені взяти сили прийняти уже написане?

чому нам випало жити в такі часі, чи така була моя душа в попередніх життях, що в цьому має пройти таке?

я не можу бачити, як в очах людини шось зникає, я не можу бачити, як вона їсть заспокійливі, я не можу бачити , як вона живе не знаючи.

незнання насправді дуже солодка річ, але не тут. тут... треба просто знати.

я прошу тільки: дати знати. я кажу тільки: твоє від тебе не піде.

все це вганяє мене у якийсь стан вічно поколюючого серця. ніби все падає з рук.

ми кажемо: карма.

все ще, все ще! весь час мене по колу це водить, як те, що хочеться кричати й зірвати голос: кажи.

боже, скільки того часу. боже, чого ж ти такий жорстокий?

[loftysmb]

Навіть не знаю, як почати цю тему, але мені треба вивалити шмат думок і спробувати їх розгебсти.

Єдина річ через яку я заздрю іншим людям це наявність реально близьких друзів. Може воно так тільки виглядає, але так багато моїх знайомих ідентифікують більшість своїх друзів близькими, що я не можу не звернути на це увагу.

За моє життя в мене було три близьких подруги і всі вони лишились в Україні. Наш початок спілкування був обумовлений збігом обставин і я буду вдячна за ці збіги все моє життя. Але зараз я четвертий рік в Польщі і я готова вити від самотності. Я не можу сказати, що ні з ким не познайомилась або щось таке. Більш того, мені треба визнати що є багато людей, для яких я значно ближча людина ніж вони для мене.

Я, бляха, екстраверт. Мені треба спілкуватись, я відчуваю як мій дах починає текти коли мені доводиться з якихось причин ізолюватись. Але в той самий час я потребую якісного спілкування і в мене нема відчуття, що поруч є хтось, хто може його дати.

Звісно, є мій хлопець, але він не вивозить мої потреби. В нього значно більш обмежена соціальна батарейка і я відчуваю себе вампіром, який витягає з нього життя.

Мені так шкода, що з моїми одногрупниками так вийшло. Все могло б бути інакше, але вони огидні, ксенофоби і в них немає краплі поваги один до одного. ЦЕ НЕ ДРУЖБА. Ще деякі люди, з якими я познайомилась за цей час проблематичні або незрілі і я не бачу в собі психотерапевта аби намагатись їх рівняти.

Я почуваюсь лайново граючи в апекс/дівініті сама. Я почуваюсь самотньо коли не маю з ким пограти в інші коопні ігри. Я не можу виговорити все, що є в моїй голові.

Все було добре поки була бабуся. Ми говорили по дві години в день мінімум і це було для мене неймовірно важливо. Я завжди знала, що для наших розмов в мене є особливе місце в сердечку, але коли її не стало, то я розумію, що божеволію. В буквальному сенсі.

В мене погіршилась дереалізація і в мене нав'язливі мрії, з яких я не в стані вилізти. І винити особливо нема кого, тільки себе.

Мені хочеться вірити, що це зміниться. Але оця проблема з тим, що в мене є чітке розуміння того, з ким я не хочу спілкуватись руйнує все. Я ненавиджу коли хлопці зі мною фліртують, я ненавиджу коли хтось проявляє обмеженість в якихсь питаннях чи нетерпимість. Плюс у мене є тенденція до рубання з плеча коли мені щось не подобається і просто різкого припинення стосунків.

[you-should-not-read-this]

хочеться вити від того, наскільки сильно я сумую за нею.

[snovyda]

Хочеться кричати і вити, як поранена дика тварина. Психіка вже тріщить по і так фіговеньких швах.

[infinity-depression]

14.07 я знов пишу тобі, бо дуже скучила. скучила так, що хочеться вити і лізти на стіну. ти мені снишься в ті єдині кілька годин, що я сплю. я хочу тебе обійняти, я хочу взяти тебе за руку, я хочу бути з тобою, як би сильно я не опиралась.

І наче я хочу бути з тобою не зі страху залишитись самою, а тому що ти важливий і я тебе люблю.

Я би не хотіла любити, я ніколи не хотіла опинитись в такий ситуації.

Ти був не щирий, стільки разів можна було мені щось сказати. Спробувати. Не знаю чи ти любив мене колись, чи я тобі колись подобалась.

Якою я для тебе була? Я настільки відкрилась, що зараз від цього боляче і хочеться залізти в печеру. Мені важко виходити на люди, бо я дуже скутою себе відчуваю, не бажаною.

Фраза «ти мене не збуджуєш» впилась в мою свідомість, думки, я кожну секунду про це думаю, хоча намагаюсь відволікатись.

Не можу позбутись думки, що я огидна і брудна.

Скільки ще часу мені знадобиться, аби не сумувати так сильно. Мені здалось в один момент, що трохи відпустило, але ні.

Ніхуя не відпустила.

[depersonalizationrecovery]

День 6

Починати будь-що легко, а ось постійно продовжувати робити цей вибір, щодня обирати продовжувати цю справу - в цьому справжній подвиг. Я завжди дивуюсь і захоплююсь конкретно постійністю своїх друзів і знайомих. Мені дуже важко щось продовжувати робити, особливо тоді коли перші емоції вщухли, більше немає відчуття новизни і чогось яскравого. Напевно, тому що я ненавиджу рутину... Єдине, в чому мені вдалось досяти цієї consistency - це ТІ САМІ стосунки. В мене не було відчуття рутини, не було відчуття, що хочеться все закинути. Але щоправда мене постійно тримали на такому адреналіновому гачку, що дійсно це не можна було назвати рутиною. Це було виживання. Намагання врятувати вежу, що розвалюється постійно. Така безсенсовна дичина, що досі дивуюсь, чому мене морально не відпустило.

Це питання безповоротно втрачених зусиль. Скільки енергії було вкладено, скільки емоцій, сліз, жертв, заради чого? Заради того, щоб все врешті-решт все одно розвалилось? Мене вбиває це.

Ви собі не уявляєте наскільки сильно я злюсь на себе і ненавиджу навіть за те, що досі думками повертаюсь в минуле для того, щоб все переосмислити. Я не хочу про це згадувати. Навіть частково я б хотла стерти собі пам'ять, щоб більше ніколи про це не згадувати, але сама думка про те, що я можу втратити ці спогади вганяє мене в панічну атаку.

Я навіть не уявляла наскільки сильно я застрягла в цій пастці. Я намагаюсь обмежувати свої думки про це, тому що це допомагало раніше, це допомагало іншим людям... Чому мені не допомагає? Я так хочу більше не відчувати нічого, коли згадую про це все... Але щоразу боляче і хочеться вити. Я не знаю чи зможу колись повністю зцілитись від цього досвіду. В мене відчуття, що я зламана назавжди і як би я не намагалась себе полагодити, нічого не діє.

Сьогодні мені стало страшно від підступності свого мозку. Я думала, що мене нарешті відпустило і я вже майже не згадую про це з болем і не сподіваюсь ні на що, але якась нещасна частина мене, коли почулаа цей довбаний гороскоп підняла голову. Коли почула це гидке "Король Чаш". Воно підняло голову і знову почало сподіватись. На що?

Невже мені мало болю і руйнувань? Можливо моє тіло намагається знайти способ зруйнувати себе остаточно? Останнього разу я вже була близька до остаточного кінця. Я зупинилась тільки дякуючи страху. Все таки інстинкт самозбереження у мене дуже гарно розвинений.

В який момент я стала цією людиною? Я ж завжди була тою, хто "ніколи не думав про самогубство". Мене рятують тільки інстинкти і раціоналізм. Але що за зламана частина мене намагається мене зруйнувати? Чому вона не може просто очистити кеш пам'яті і забути про це? Я в деякій мірі навіть сподіваюсь на легку амнезію. Я хочу забути цей рік. Я хочу просто почати жити нормальним життям і більше не відчувати себе такою... неповноцінною.

Моя самооцінка ніколи не була так низько.

[yourr-heartache]

Єдине, що не дає мені зараз розсипатися на частинки - книги. Щось багато всього різко звалилося, до того також легко не було, а зараз зовсім хочеться вити від безсилля.

[nadehika]

Єдине що мене зараз радує в житті, це те що тест на вагітність показав одну смужку😅

Від усього іншого хочеться вити...

[savemeigiveup]

44

Я ніколи не розуміла, чому люди не хочуть відкрито говорити ��ро втрату близької людини, смерть і те, що трапляється з тобою після. “Час лікує, все буде добре” я часто чула в перші місяці. Але основною проблемою є те, що смерть близького, депресія,біль і горе, які ти відчуваєш, не являються хворобою, яку потрібно вилікувати, в один момент тобі не стане все одно. Мені боляче, але це величезна частина мого життя. Я хочу про це говорити, я хочу плакати і сміятись, згадуючи наше життя до, бо це все, що у мене залишилось. Мій тато помер, і так як раніше вже ніколи не буде. Мій світ, яким я його знала розсипався, частина мене померла разом з ним.Я ніколи не відчувала себе такою самотньою, як в тей період часу. Я винила себе, що через 2 місяці не повернулась до звичайного життя, а була в глубокій депресії. Тоді я не знала, що це нормально. Горе - це одне з тих переживать, яке ти ніколи повністю не зрозумієш, поки не переживеш самостійно і мені знадобилось більше року, аби прийти до тями. Мені захотілось щось робити, я дозволила бути собі щасливою. Але це не означає, що мій біль зник, я звикла до нього, хоча здавалось, що це нереально. Мені здавалось, що я повинна перестати відчувати біль, давати йому свободу, люди очікували від мене швидкого одужання. Але біль перманентний, бо не було і дня, коли я не думала про нього, от би ще один раз його побачити і обійняти, послухати і пожалітись, його так не вистачає. Я навчилась жити з цими бажаннями, прийняла тей факт, що вони ніколи не здійсняться, але від цього я не перестаю цього хотіти. Є хороші дні, а є погані, коли хочеться вити від несправедливості і безвиході. Будь яка дрібниця може стати тригером, схожий на нього чоловік на вулиці, парфуми, якими він користувався, фрази, які говорив. Біль став комфортним, горе - це прояв любові, зв’язок з нашим минулим і людиною, яку ми втратили. Все, що ти можеш зробити - це прийняти біль. Я буду відчувати його відсутність все своє життя, він завжди залишився там, де мені 22. Інколи уявляю, наскільки б відрізнялось  наше життя, якби він був живий. Болить бо він не знаєте мене дорослу. Кожен раз як щось трапляється в житті, його відсутність застряє комом в горлі. 

[sharp-as-c]

Буває ж таке, що все вибиває з колії.

Зламався пилосос. Не наш, власників квартири. В день прибирання. Пилосос не працює, брудно. Хочеться лягти і вити.

Але я не можу собі дозволити. Бо якщо не я, то хто зварить борщ? Правильно, ніхто.

Порізала палець. Все одно витирала пил і драяла раковину. Зчесала шкіру на двох пальцях, поки терла буряки. Коли потрапляла туди цибуля, припікало. Розплескала борщ по щойно вимитій плиті. Консервовані помідори пшикнули при відкритті. Владу похуй, а я боюсь ботулізму. Викинула. Борщ буде недо.

Я в такому розпачі, що й слів не стане описати. Все не працює, не за планом, через дупу. Хочеться вирішити бодай щось, але ніт, то все не від мене залежить!

В мене немає нікого, щоб притулитися і поплакати. Дурепо Ліле, навчись втішати себе сама, інакше це пошук вигоди в стосунках, токсік, фуфуфу, і взагалі, ніхто тобі не зобов'язаний. Бля.

[ao3feed-stony]

Ти моє повітря, я твоє безсоння

by Mizalekordiya

Він ненавидить відрядження Стіва всім серцем. Коли того немає декілька днів, вже стає незатишно, а коли він відсутній тижнями, хочеться вити.

Words: 3339, Chapters: 1/1, Language: Українська

Fandoms: The Avengers (Marvel Movies), Marvel Cinematic Universe

Rating: Teen And Up Audiences

Warnings: Creator Chose Not To Use Archive Warnings

Categories: M/M

Characters: Steve Rogers, Tony Stark

Relationships: Steve Rogers/Tony Stark

Additional Tags: Hurt/Comfort, Romance, Fluff, Established Relationship

source https://archiveofourown.org/works/27388690

[2572331]

я прокинулась і зайшла в твіттер.

у мене лекції на 12 і я піду заплакана.

все свідоме життя я боюсь води. стихія це стихія. вона своє забере, їй все одно. у неї більше сили ніж у всіх нас.

це так нереально. ніби я у трилері живу. у дуже реалістичному фільмі жахів.

з того, що я вичитала, то заес має бути в порядку. поки. хоча б поки.

хочеться вити.

[stony-ao3-feed]

Ти моє повітря, я твоє безсоння

Read it on AO3

by Mizalekordiya

Він ненавидить відрядження Стіва всім серцем. Коли того немає декілька днів, вже стає незатишно, а коли він відсутній тижнями, хочеться вити.

Words: 3339, Chapters: 1/1, Language: Українська

Fandoms: The Avengers (Marvel Movies), Marvel Cinematic Universe

Rating: Teen And Up Audiences

Warnings: Creator Chose Not To Use Archive Warnings

Categories: M/M

Characters: Steve Rogers, Tony Stark

Relationships: Steve Rogers/Tony Stark

Additional Tags: Hurt/Comfort, Romance, Fluff, Established Relationship

Read it on AO3

[chenewsnet]

Педіатр Комаровський обурився, що Зеленського на пресмарафоні жодного разу не запитали про медицину

Педіатр Комаровський обурився, що Зеленського на пресмарафоні жодного разу не запитали про медицину

Педіатр Євген Комаровський заявив, що йому “хочеться вити і лаятися матом” після ознайомлення зі списком запитань, поставлених президентові України Володимиру Зеленському на пресмарафоні 10 жовтня. Про це він написав у Facebook 12 жовтня.

“З’явилася можливість для аналізу, як підсумок хочеться вити і лаятися матом. Так-от. Я зараз перелічу слова, яких не було в жодному запитанні. У жодному. Отже:…

[infinity-depression]

Кожен день здається, що тільки гірше. Сьогодні не можу перестати плакати ніяк, стан знищений. Як фізично, так і морально. Дуже хочу на щось відколіктись, але мені болить, мені болить так, що хочеться вити. І я вию, сидячи в ванній на підлозі, лежачи, стоячи. Я вию, бо це нестерпна біль. Біль, яку не заглушити ніяким алкоголем, нічим. Це біль ніби зради. Ніби кожен день який в нас був, це все брехня, всі слова, всі жести, все.

Кожна фотографія ніби пропитана щастям, але насправді виявляється, що це все була брехня, нереальна, несамовита брехня. Всім все одно до кожного, по суті, є діло тільки до себе. До себе рідного.

Я не маю слів аби описати всю біль. ЦЕ БІЛЬ. Краще вже фізична, мені здається. А тут просто кожну секунду, хвилину, я хочу вити, кричати, битись. Іноді я задихаюсь і не можу дихати від сліз.

Моє життя знов рухнуло. Моє життя, яке я кожен раз збираю і намагаюсь якось жити. Людина, яку я кохаю і якій я вирішила пробачити і відкритись, просто зрадила мої почуття, мою щирість, відкритість.

Ти мене не збуджуєш. Ніколи не збуджувала. Мене бентежить фігура, обличчя гарне, грудь, попа класні, я класна. Але я не вірю жодному слову.

Я не хочу бути серед людей. Я не хочу в цілому щось відчувати. Я не заслуговую на це. Не знаю що робити далі, чути що треба час? Весь час буде боліти. Відкриватись комусь знов? Немає бажання.

Болить. Дуже болить.