#філософ сковорода

[misiuraoleksii]

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА. СВІТ ЛОВИВ МЕНЕ, ТА НЕ СПІЙМАВ

Григорій Савич Сковорода був видатним українським філософом, мислителем, поетом і педагогом. Він відомий завдяки своїм філософським працям, афоризмам та притчам. Також Сковорода був релігійним вчителем і викладачем. Його портрет можна побачити на банкноті номіналом 500 гривень. Сковорода вивчав питання етики та моралі, виступаючи за свободу духу та самовдосконалення. Його роботи мали значний вплив на розвиток української філософії. Він виступав проти соціального та релігійного устрою тих часів, що в свою чергу призводило до конфліктів з церковною владою...

[drpbk-collegelibrary]

"

“

22 листопада (3 грудня за новим стилем)1722 року народився просвітитель, філософ-містик, поет, педагог,можливо, і композитор літургійної музики, великий Григорій Сковорода. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали “Сократом”. Мудрістю українця, який майже 30 років жив та творив у мандрах,…

[beautifuldq]

Світ ловив мене та не спіймав

Досить своєрідний, я б навіть сказав ліричний вислів відомого українського філософа та письменника - Григорія Сковороди. Що б могли значити ці слова? Чому саме світ його ловив, а не він гнався за ним?

Крізь призму сьогодення іноді важко розуміти ті чи інші слова, чи писання людей, які жили століття тому, а що вже говорити про тисячоліття? Як нам розуміти що насправді мали на увазі автори, наприклад, тих самих античних драм чи священних писань? Правильно - ніяк. Нам лише залишається здогадуватися якого значення слова і вирази, які ідеї та теми сюжетів. Як казала Л. Костенко: "бо всі слова були уже чиїмись". Дійсно, чисту неповторність в своєму роді уже складно знайти, бо все нове - давно забуте старе. І от Сковорода - відома постать 18 ст., слідом за великим Сократом твердив, що справжня мудрість полягає не стільки в пізнанні істини, скільки в тому, щоб жити в істині.

З-поміж широкого спектру філософських ідей він зупинився на етико-гуманістичній проблематиці. Сковорода звеличував істинно людське, духовне начало особистості. Усе життя мислителя - це пошук шляхів досягнення істинного людського щастя. Особливостями художньої й філософської творчості Г.С. Сковороди є діалогізм і образно-символічний стиль мислення, співзвучний його епосі.

Мене цікавить наступне: що хотів сказати цим Сковорода і як можна власне розтлумачити даний вислів?

З дитинства мені казали і в школі, і вдома, що задля того, щоб стати особистістю, необхідно сплетіння в єдине ціле двох складових. Це, по-перше, сама особистість з її гострим розумом, великою працездатністю, чітко поставленою метою, характером, амбітністю. По-друге, це сприятливе психолого-педагогічне середовище, яке плекає особистість.

Для початку, я б хотів зазирнути у минуле філософа. В першій половині життя Григорія Сковороди відбувається сплетіння першої та другої складових. Ось дивіться: народився у бідній козацькій родині 3-го грудня 1722 року в селі Чорнухі Полтавської губернії. А вже в 16 років він студент Києво-Могилянської академії. Києво-Могилянка – це було найсприятливіше психолого-педагогічне середовище задля того, щоб зробити Сковороду одним  з найосвіченіших людей свого часу. Він досконало володів латиною, церковно-слов’янською, німецькою та польською мовами; вивчав філософські твори античних та сучасних авторів. А подальше, ще й краще. Природа, як кажуть, не відпочивала на Сковороді: юнак мав чудові вокальні дані. І вже в 20-ть років сама цариця взяла його з Києво-Могилянської академії співати в своїй придворній капелі. Він міг жити в Петербурзі в розкоші, але ось тут-то внутрішнє «Я» особистості Сковороди ввійшло в конфлікт з психологічним середовищем. Дивакуватість Сковороди, небажання залежати від авторитетів «верхівки» світу роблять розлад в його душі, він знову повертається в рідну Києво-Могилянку.

Та загалом поки все йде гаразд, щодо  кар’єрного росту філософа й поета. В 28 років його інтелект зробив свою сприятливу справу, і він, за деякими даними чотири, а за деякими за три роки, був у складі посольської місії. Подорожував країнами західної Європи, пізнавав світ.

І ось тут знову його філософський незалежний дух, що прагнув до свободи, прагнув бути вільним, зробив свою справу: прагнення вільно жити породило багато конфліктів зі світом. Сковорода не став «окрасою монастиря», відхилив проп��зицію цариці Катерини ІІ переселитися до Петербурга, обравши вільне життя. З 70-х років до самої смерті Сковорода остаточно стає мандрівним філософом і вчителем. Він пішки ходив Слобожанщиною та Лівобережжям, писав діалоги, читав та дарував їх друзям та усім, хто цікавився філософією життя. Навіть його єдине кохання було відкинуте Сковородою, бо ж дійсний філософ має бути один на один  з самим собою, щоб мислити над сенсом життя.

Григорій Савич Сковорода заповів вибити такий напис на свої могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». І ці глибоко філософські слова в повній мірі відповідають дійсності: світ не зловив вільну козацьку душу, не закував її у золоті ланцюги безбідного царського життя! Душа поета та філософа все земне життя прагнула свободи, та й вільним птахом  відлетіла у вічність! У ХХІ столітті ім’я Сковороди було занесено до списку «Великих українців».

І от ми підійшли до того, як цей напис, цей крилатий вислів розтлумачило суспільство, судячи з життя філософа та його прагнень. З однієї сторони це вірна думка, а з іншої – скільки людей – стільки думок. Можливо, таки дійсно світ ловить нас, або ж нам лише так здається. На мою думку, немає нічого, що б могло нас спіймати, в решті решт, ніж ми самі. Принаймні з точки зору духовної складової людини, її відношення до самої себе. З власного досвіду можу сказати, що немає сильнішої думки, ніж самодумка. А що, як світ, у Сковороди, це не люди, не оточення, яке його поглинало, чи прославляло, не громадська діяльність і навіть не вчення, що як світ це і є Сковорода? Ми палко намагаємося все життя віднайти якісь істини: як з’явилося життя, хто нас створив, у чому сенс буття, що нас чекає після смерті, де справжній «Я» і т.д. І от останнє – «Я», той, хто живе в цьому тілі, в цю секунду продумуючи саме ці рядки. Я ріс, розвивався, пішов у школу, вирішив здобувати вищу освіту. Я живу, я дізнаюся про світ, але головна складова цього світу, все ж таки, я. Ні, це не означає, що все крутиться навколо мене, аж ніяк, але все що намагаюся найбільше – пізнати себе. Хто я? Щодня в пошуках і роздумах: яке моє призначення?

Гадаю, мій світ – це я, той, який зрештою і створює все навколишнє. Без моєї властивості аналізу і усвідомлення дійсності, по суті, не існувало б нічого, я б його не розумів. Людина завжди знаходиться в пошуку і це факт. З малечку ми шукаємо відповіді на найпростіші питання, виростаємо намагаємося пізнати світ дорослих, вчимося у них, поки самі не стаємо дорослими і що далі? Ми все ще не розуміємо безліч речей. Той відсоток знань, який ми набуваємо з часом все одно залишається краплею в морі. Як одного разу сказав мені один мудрий чоловік: чим більше ми знаємо – тим більше ми не знаємо. Розширення кругозору ще не дає гарантій що в цьому хаосі ми знайдемо суть і дізнаємося хто ми. Як пише один зарубіжний психолог та філософ, чиє ім’я, по суті, не має значення, але суть його слів така: краще ніколи не робити висновок про те, ким ми являємося, бо інакше це означає зупинку в саморозвитку. Ми робимо якісь конкретні умовиводи і уже не хочемо визнавати, що десь можливо існує істина, краща та ґрунтовніша за нашу, але це аж ніяк не гарант істинності, тому коли мене запитують: «Хто ти?», відповідь лежить на поверхні – «Я – людина». Все, це найконкретніша та найзагальніша відповідь. Важче відповісти на питання: «Хто ти для себе?»

Світ, якщо у вигляді мене, біжить за самим собою усе свідоме життя і ніколи себе не спіймає, бо ми ніколи нічого не знаємо напевно. Ми можемо створити певні ілюзії, надавати їм великої значимості і керуватися ними все життя, прожити так, ніби ми знали що робимо, як чинимо і все ж таки у відсутності конкретності є хороший зміст і поштовх рухатися далі.

Це була одна сторона моєї думки, бо в світі мало речей, які мають одне значення, а філософська думка апріорі не може рухатися в одному напрямку. І от, якщо тлумачити саме те, що мається на увазі в вислові мандрівного філософа, то й на це у мене є певні міркування. Ми часто намагаємося втекти від реальності, від думок оточення, не обтяжуватися буденними проблемами та дрібниця, бо саме наш розум не дає нам сприймати дійсність об’єктивно. І от для людини мислячої, яке шукає сенс істин немає нічого іншого, як постійний процес відштовхування від уже існуючих категорій і створення нових. Це уже природньо завдання філософа – мислити. І не буде нічого вірнішого як втікати від зовнішнього світу у свій єдиний та неповторний, де залишається одне незмінне правило: я мислю – я існую, а оскільки я існую, то теоретично можу створити вагомі речі для суспільства, як от Сковорода намагався створити як для українців так і для всього світу. Натомість він вважав, що світ за ним женеться, хоча, як на мене філософ – уже цілий світ, бо воз’єднується з природою, задля створення чогось нового, з природою буття, хоч і воно нам залишається незрозумілим в деякій мірі.

І на завершення хочу додати, що світ ніколи не буде намагатися нас спіймати, якщо ми від нього не будемо намагатися втекти, усвідомлюючи що ми – цілий світ, бо його бачимо, трактуємо, аналізує, оцінюємо і живемо.