#старе фото

[misiuraoleksii]

СЕЛО

[ladyvalett]

✍🏻 [New Save] #154

📌 Отдых начался! Пока еще не активно (еще бы, 6 часов провести в самолете и еще 2 с лишним в автобусе!), но уже успели понежиться на солнышке, искупаться в океане и немного загореть. Всё остальное впереди! На время отдыха в Сулани мы полностью сосредоточимся на Розе и Старе. Представим, что в это время Лея продолжает учиться и готовится к экзаменам (в универе правда очень мало чего интересного происходит и он слишком быстро подошел к окончанию, не смотря на 12 предметов). Это будет экспериментальный вид постов. Весь отдых будет этаким "сюжетом" со стороны Розы, которая делает посты в своём симстаграме с отдыха. Поэтому никаких диалогов (кроме 2х спешл постов), мудлетов и прочего. Всё передается через фотокарточки и подписи к ним. Конечно будут отдельные посты с фото вне симстаграма (я постараюсь), а также попробую что-то вроде сторис. Если всё это выглядит далеко от известной всем соцсети, то извиняйте - я там не сижу уже лет 10+ или около того. Тэги не меняются. Я решила, что это будет особенность этих постов. А за ник в симстаграме и тэг #HeartOnTheRoad спасибо ИИ самой Розы. 😄

📜 Gen. III: Star [beginning // goals]

[sharp-as-c]

сьогодні були в Мурсії

нічого особливого, звичайне красиве старе місто, вишуканий собор в центрі, витончена архітектура, цікаві балкони, ву��енькі вулички

я трішки зажрана по старим містам вже стала, так

що сподобалось - висока скеля з фортецею і статуєю Ісуса, що розкинув руки, на околиці міста, такого ще не бачила, вражає

після пригоди з глютеном поїхали в тц зняти стрес і я купила собі ту зелену спортивну кофту, яку не купила в місцевому тц декілька днів тому… а ще сукню, кофту, спідницю, піжаму, шкарпетки, білизну; стрес, да, знову в кредитному ліміті

до речі, міряла ще одну сукню, увесь подруж-контроль обрав її, але я б не стала брати сукню за 100+ євро енівей, тому просто буду іноді дивитись фото і гнобити себе, що не заробляю більше

такий день, сьогодні вперше зробила хлопцю салат з крабовими паличками не з креветками, а з крабовими паличками, бо вони тут без глютену

хехе сорочка з тиграми

[kitniavchyt]

I found this old video on my phone. Unfortunately, I don't have this notebook now, but I have some photos. If this post reach 10+ notes, I'll do a detailed review (text + photo) of everything I have saved from this notebook.

Знайшла на телефоні це старе відео. На жаль, цього блокнота �� мене зараз немає, але є деякі фото. Якщо допис збирає 10+ notes, я роблю детальний огляд (текст + фото) на все, що у мене зберіглось із цього блокнота.

[bez-nichoho]

Резиденція. День 14. Фінал

Останнього дня я вранці вирушив до Наревки. Слід було відправити лист, який я писав у попередні вечори. Колись я листувався чимало. Мабуть, найдовше з дівчинкою із півдня, яка доволі неоднозначно (м'яко кажучи) сприйняла факт окупації свого міста рснею. І тепер вона десь в рашці, здається. Я не знаю, яка за цим стоїть історія. Можливо, якась драма абощо, як це буває на війні. Але у мене нема ресурсу виправдовувати її, думаючи, мовляв, може довелось абощо. Попутного вітру, як то кажуть. Але мова не про це. Власне я читав не одне листування: Пауля Целана та Інґеборґ Бахман, Віслави Шимборської та Корнеля Філіповича, листи Франца Кафки та інших. Усі ці (та інші) письменники й письменниці часто мандрували. І часто надсилали листи з місць, де тимчасово перебували. Погодьтесь, є у цьому певна романтика. Я вирішив зробити так само. Взяв велосипед і подався на пошту. Дорогою заїжджав на місця, які полюбив у попередні дні. Скажімо, підтоплений луг, на якому я мав одну з перших ближчих зустрічей із зубрами.

Або неймовірно атмосферний кірхут. Перші мої відвідини цієї місцини були сірої днини під захмареним небом. Другі — у теплуватому весняному сонці, яке вилізло на небо за ті майже 10 хвилин, поки я добирався від лугу до кірхута.

Доїхав до пошти. Надіслав лист. Сподіваюсь, він знайде свою одержувачку. А я опісля подався на інші цвинтарі. Один — кладовище часів Першої світової, яке мене розчарувало. На тихій поляні в лісі побіля села лежить 11 надгробків — російським в'язням німецьких таборів, які тут були в часі Великої війни. Відновлені поховання без імен з простими металевими хрестами. Розчарування. Зате галявина біля нього прекрасна. Із дубами й вуликами. (фото з різницею у 180 градусів)

Із військового цвинтаря я подався на католицький. У Наревці є старе-старе католицьке кладовище. Там уже нікого не ховають. А на кількох сотнях квадратних метрів зосталось зовсім небагато надгробків. Десь із 20 може назбирається. А написи збереглись взагалі на одиницях. Якби не мур і цвинтарна брама з хрестом, то можна було би подумати, що це парк.

Я люблю цвинтарі. Особливо старі. Там тихо і добре. А ще цвинтарі — це німі оповідачі історії та історій. Бо прочитати на надгробках можна чимало, читаючи поміж рядків. Цвинтарі показують, від чого вмирали люди, як часто, як густо. Цвинтарі показують, як люди жили, як думали, що любили — це видно навіть не лише написах, а й по формах та розмірах надгробків. Іншими словами, цвинтар можне розповісти дуже і дуже багато. Треба лише навчитись з ним розумітись. Але якщо на ньому більше дерев, ніж надгробків, то дізнаєшся небагато. Зате на деяких із цих дерев — якщо вони впали і розкололись, а їй ще й розрізали пізніше, можна полежати. Чом би й ні. Полежати і посвітити потертими підошвами своїх мартінсів, які пройшли зі мною крізь роки і всякі-різні пригоди. І для яких цей день резиденції також виявився останнім. Останнім з усіх днів. Бо я порвав їх в лісі ще раніше. І вирішив, що не повезу в Україну. Тому після повернення я розрізав їх ножем. Частину викинув, частину забрав (із шматків якісного взуття я роблю гаманці або щось подібне. Зроблю і з них. Так ці черевики матимуть нове життя). А лежати на розколотому дереві дуже добре.

Після католицького цвинтаря я подався до будинку. Слід було пообідати і зібратись на подію. Того дня у нас була підсумкова зустріч у Наревці, де ми ��озповідали про те, як нам жилось на резиденції і як працювалось.

Приїхавши до будинку й пообідавши, я ще встиг імпровізовано зняти свого роду відпоезію: записав читання двох своїх колег по резиденції: білоруського та польського поетів. Що з цього вийде — побачимо.

Після обіду приїхала одна з модераторок події, прекрасна польська перекладачка, яка ще й була моєю сусідкою у тому крилі будинку, де я всю резиденцію прожив сам. Ми всі посиділи з нею, поговорили, а потім і настав час збиратись на подію. Невдовзі приїхав другий модератор — професор Варшавського університету й германіст. Ми позбирались й подались їхніми автами до галереї.

Галерея не надто особлива. Дві зали із картинами, які малювали художники під час інших резиденцій. В основному пуща й місцевий колорит. Але ось в третій залі краса — чудесна місцева вишивка гладдю. Дуже вона красива. Особливо на чорному тлі. У цій залі у нас і відбувалась подія.

Все виглядало серйозно, так (принагідна дяка за фото Олені з Ха). Прийшло трохи людей (місцеві не надто заангажовані в культурне життя) — якраз, аби зала була повною, але без дискомфорту. Ми трохи говорили, трохи читали і свої тексти і те, що зробили в часі резиденції. Я прочитав один перекладений вірш польською та укранською. Лиш один, бо їх ще треба редагувати. Не хотів більше. Натомість читав свої вірші з воєнного часу, перекладені на польську однією чудесною перекладачкою, яка дуже підтримує Україну не перший рі��. Про підтримку говорилось чимало. Подякував Польщі й полякам за ту підтримку, яку ми отримуємо від них. Вони подякували за нашу силу й витримку, за тримання оборони. Добре, коли є порозуміння. Я ж кажу: у поляків нема проблем із розумінням того, яким непотребом є рсня. І це добре.

Опісля мав бути почастунок. Він власне й був — вино, легкі закуски. Як то завше буває на подіях чи виставках, такий суто галерейний формат. Але за якусь мить місцеві жінки починають носити на столи їжу. І через 15 хвилин зала, де ми проводили подію, нагадує сільське весілля. Нас припрошують сідати, а ми не сміємо відмовити їхній шаленій гостинності й докладеним зусиллям. Своєму почуттю голоду, правду кажучи, теж.

Повні столи місцевих страв. Я не пригадую, як вони називаються, але було смачно. М'ясо у різних варіаціях, страви із овочів, смачнючий пиріг із картоплі, який місцеві звуть бабкою, ще всякі наїдки, різна випічка (пляцки, йо) і те ж вино. Ціла тобі забава! Але до таких посиденькок мені насправді бракувало горілки. Горілки я не люблю взагалі-то, але вона б не баламутила колорит, який створили ці чудові жінки, як це робило вино. Самогон ідеально би пасував таким посиденькам. Але, можливо, вони там думали, що літератори п'ють лише вино... насправді літератори п'ють все.

Подія завершилась не лише теплою і смачною їжею, а й вдячністю, теплими розмовами і подарунками для нас — таке, всіляка дрібнота, але приємно. Ми сіли в авта й поїхали до будинку. У будинку ще сиділи із нашими гостями — паном професором і пані перекладачкою, допивали наше вино, бо ж останній день. Я посидів годину-другу і зрозумів, що треба йти збирати речі, бо о 8 мені вже виїжджати — пан професор має заїхати за мною автом. Складалось повільно і сумно. Але паралельно і радісно, бо ж попереду було повернення додому.

Такий ось насичений видався останній день. А це лише частина з того, що було й відчувалось. У текст вього не впхаєш. Але добре, що влізло хоча б це.

[rasen-rs]

Путовање небом у сунчевом чамцу

Путовање небом у сунчевом чамцу

За старе Египћане, вечни циклус доласка и заласка Сунца је упоредив са циклусом живота и смрти. Замишљали да ће њихове душе живети вечно, дружећи се са богом сунца Ра у време његовог вечног путовања на светим чамцима Атет и Сектет.  Ра са главом овна путује подземним светом Месектет барком заједно са Сијом и Хеком, окружен заштитним намотаним змијским божанством Мехен. фото: Википедија У једном…

[fotoinform]

Як повідомили в головному управлінні ЖКГ міської ради, спеціалісти підрядної організації демонтували старе асфальтове покриття на всій протяжності Академіка Тамма і Героїв України, провели демонтаж бортового каменю, пішохідного огородження, розпочали підг

[ridne-info]

Жіноча гімназія старого Олександрівська: трохи історії та фактів (ФОТО)

Часи гімназисток, що їли хрусткі французькі булочки - якими вони були в Олександрівську? Учбовий корпус колишньої жіночої гімназії, споруджений у 1897 році. Він включав в себе домову церкву (тепер Зоологічний музей ЗНУ). У 1930 році будівлю передали педінституту. По лівий бік від неї розташовувалося старе цвинтар, на якому були поховані видатний діяч освіти Александрівського повіту, археолог, етнограф Яков Новицький, та козак Платнировського куреня, останній кошовий отаман Задунайської Січі Осип Гладкий. Його могила й зараз знаходиться на території студмістечка університету. За свідченнями свідків, в сучасному третьому корпусі під час війни розміщу��ався штаб німецької групи армії «Південь» Еріха фон Манштейна, і саме сюди в 1943 році приїжджав Адольф Гітлер. Після війни у третьому корпусі знаходилася середня школа № 65. І лише у 1967 році це будівлю повернули Запорізькому педінституту.

Олександрівськ – Жіноча гімназія Взагалі, що таке гімназія? Це звичайний навчальний заклад, і він не мав нічого спільного з навчанням еліти. Інша справа, що на рубежі XIX-XX століть місць у гімназіях стало не вистачати. Спочатку їх відкривали лише в губернських містах. Але потік бажаючих став занадто великим. Крім дворянських дітей, отримати освіту хотіли також діти купців, селян, ремісників та інших людей. Тому з'явилася потреба у відкритті гімназії і в уездних містах, і Олександрівськ (стара назва міста) не став винятком.

Жіноча гімназія. Олександрівськ У жіночій гімназії було 7 основних класів плюс педагогічний, також була підготовча група. Паралельні класи відкривалися за необхідністю. Кількість учнів у класі не повинна перевищувати сорок. Якщо дітей набиралося більше, то для таких випадків створювався паралельний клас.

Гімназисткі на уроці Розглянемо тодішню навчальну програму. Викладалися такі предмети: письмо (у підготовчому і 1-му класі), російська мова, Божий закон, математика, німецька мова (у всіх класах). Французьку мову вивчали з другого по восьмий клас. Також вивчали фізику, історію, географію, природознавство, гігієну, космографію. Були і особливі: педагогіка, співи і танці, а також рукоділля.

Будівля у теперішні часи. Запоріжжя • Ми у Facebook та Telegram. • Приєднуйся до наших спільнот! Read the full article

[nightingaleroman]

Відкриття мосту в Дніпрі, 1884 рік.

-

На Всесвітній виставці в Парижі 1889 року він отримав найвищу нагороду — золоту медаль.

—

Opening of the bridge in the Dnieper, 1884.

-

At the World Exhibition in Paris in 1889 he received the highest award - a gold medal.

—

Открытие моста в Днепре, 1884 год.

-

На Всемирной выставке в Париже в 1889 году он получил высшую награду - золотую медаль.

[poleteli]

Прага, Чехия 

Irena Brozova | Фотография | Карта

На нашем сайте есть недорогие авиабилеты в Прагу и другие города.

[qutsalie]

Фото старе, але нехай буде.

І забув ще сказати, це мій перший пост. Тому прошу вас мене не бити

[misiuraoleksii]

[lonestone]

Ти..

Добився вже свого. Мене немає. Мене давно вже немає і ти цьому радієш, як школяр, що задьоргав дівчинку з довгими косами. До останньої волосини. І вже ніколи ті розкішні коси не будуть такими, якими були до зустрічі з тим чортеням.

Спраглі очі, обличчя старе і зморщене, а тіло давно вже не відчуває життя, не красується у новому одязі, байдуже. Шанувальники відреклися від неї, подруги ввійшли у подружнє життя, а вона...а вона. Сидітиме сама у однокімнатній квартирі на третьому мирному поверсі, п'є червоний мускат, і нібито сльзові збіжжя у горлі впали до шлунку. Кішка на колінах, кішки у душі шкребуть не менше, аніж Муся ті задовбані старі шпалери. Цигарки на столі, запальничка і фото з 11 класу з батьками...де вона ще була справжня квітка. Квітка, яку випили джмелі.

Вона була єдина і занадто тендітна для земних реалій, їй було надто незручно і майже все не в кайф. Дівчина з мраморною шкірою та такою ж душею...навіки забута...від неправильних думок та пустих кохань.

Це був суїцид власної душі, природи, краси серця. Це було самогубство і вона це прекрасно розуміла, усвідомлювала, що все глибше стискає ножі. І замість того, щоб влучити у ворожу спину, пронизувала собі живіт.

Старість приходить опісля миттєво. Це те, що називається ціна за нелюбов до власної дитини всередині. До себе, як до творіння божого і ,щоб ти не робив, назад майже неможливо повернутися. Виправити помилки можна тільки зараз і тільки. Отямитися - не значить щось робити з цим.

Отямилася вона від того, що реально самотня і тільки одна людина може піклуватися про неї - вона сама і те усвідомлення було занадто шляхетне та безкінечно вигідне.

Втрачай мене, некоханий. Втрачайте мене, невірні. Втрачайте мене, хами і гидкі юзери. Я занадто стара, щоб вас терпіть.

[cozy-stacy]

Мелодії 2019

1. Still Corners - The Trip (початок року, засніжений Лу, перша подорож Джона на потязі, мороз і теплі обійми, різдво)

2. Kygo – Firestone (fireworks version) (сніданк в Бенедикті та Рінг, дуже туманна сесія, зефірки, вогники, Водохреще, його день народження у колі друзів з тортом п'яний банан, аромат коньяку)

3. Calvin Harris feat. Rag'nBone Man - Giant (хворий носик, день святого валентина з червоним вином та шоколадом, лазанья, зал та тріша)

4. Kiera Nightly - Coming Up Roses (багацько фільмів, єдиноріжкове день народження, торт з ягідним чізкейком, сире небо і аромат солодощів, оскра 2019)

5. HAEVN - The Sea (галюцінації, депресії та таблетки снодійного, скандали та істерики, тріщинка у стосунках, тюльпани, самотнє 8 березня та сльози на публіці, квітчаста сукня у якій я спала 4 ночі підряд)

6. Amber Run - I Found (acoustic) (важкі примирення, спільна ванна з бульбашками, свічки та заспокійливі)

7. Mountains of the Moon - Beyou (бесіди з психологом, тривожність, багато сліз, перша кава з Джулі, пошук балансу, дощі, паморось, весняний цвіт біля дому, аромат магнолії)

8. Dop - You (ohmer remix) (друзі, алкоголь, танці, фестивалі, кав'ярні, відрив та тусня у Джулі з Маком)

9. Lolo Zouaï - Moi (бузок, круасани, поїздки з Джоном і будування планів)

10. Иван Дорн - Во Сне (аромат свіжої трави та кистлої полуниці, літня атмосфера, початок голодування, напівсвідомість, слабкість)

11. Catfish and the Bottlemen - Sidetrack (велосипед, поїздки на озера, вечірні прогулянки, вода з лимоном, слова "та пішло воно" і важливе рішення думати в першу чергу про себе)

12. Men I Trust - Stay True (наш з Джулі Львів, панкейки, кава, сувеніри, парфуми, багато фото та біль в ногах)

13. Sylvan Esso - Coffee (мукбанги, затишний літній тиждень вдома, зйомки в Олександрії, трохи стресу, нудні статті, овочі на пару і тотальний голод)

14. Rufus - Innerbloom (літні тріпи з Джоном, наш затишок)

15. EUPHORIA ost Labrinth (просто Ейфорія, День народження Джулі та примирення з Кревською, мрії і трохи цигарок, бургер на заправці о першій ночі)

16. Kilo Kish - Taking Responsibility (Скайбар, брудне мартіні, секс на п'яну голову, спокійний Бандер, мрії про море)

17. Glass animals - Youth (карти, валізи, літній душ, грушки в саду, блакитне небо і щасливий серпень)

18. Christian Löffler - Haul (наша Одеса, каяки, сонце, Наталя і Яся, штруделі, бургери та біль і животі, море, біг кожного ранку, аромат еклерів, вечірні прогулянки, пінкік на пляжі, холодний пісок, красиві пейзажі, прогулянки, нерівна медова засмага, сині фото, квартира у Наталі, вино і найсмачніший шоколадний торт, дрібка Києва

19. Nohone - Breath (день народження бабусі з Джоном, кулінарні експеременти, теплий та меланхолійний вересень, психологічна підпустка)

20. sadtoi - Aires (багато писанини, плед, пошуки роботи, сумую за Джоном, епоха лофі-поп музики)

21. Mazzy Star - Fade Into Yo ("Дівчата Гілмор", кулінарні експеременти на кухні і сендвічі з арахісовою пастою та джемом)

22. Hollow Coves - Coastline (нова робота, гарячі напої, шарфи, холод, легкий стрес, температура та мрії)

23. 5 vymir - Karma (наш з Джоном тріп у Києв, готель на Майдані Незалежності, фаст-фуд, інтимні розмови, концерт з атмосферою квартирника, глінтвеййн в Карибіан Клабі і дуже хворе вухо)

24. Lorde - Buzzcut Season (жовтневий сезон, робота, старт мукбанг-каналу, стресс, аромат свіжої випічки та кориці, спогади та стосунки на відстані)

25. Agnes Obel - The Curse (Хелловін з Софією Клео, солодким столом, вирізаним сквошем, гарбузовими оладками, цукровою комою, глінтвейном та Кораліною)

26. Dizzy - Calico (дуже багато стрессової роботи, мінімальне харчування, кола під очима, гострі скули і впалі щоки, гранола з йогуртом кожного ранку)

27. Flume - This Song Is NOT About A Girl (мій Лу, сесія, новий Рінг, Джон, баняк морозива, печиво, Джулі, кава, температура, прем'єра Frozen, друзі, Чорна П'ятниця та шоппінг, планування нового року, піднесення)

28. Kid Franceskoli - Moon ( 1 грудня в об'єктиві Матвійчука, наші 2 роки, романтична атмосфера, старе добре капучино та зимові напої, 1,5 набраних кг після Лу, планування нового року)

29. Campsite Dream - Crush ("Теплиця", зустріч з Софі, Миколайко та шоколадка з вишнею для Оксани, перший сніг у кінці грудня, зимова магія, приїзд тата, морквяний торт)

30. WET - 11 hours ( Branchez remix) (різдвяна метушня, марафон улюблених фільмів, підйоми о 10 ранку, закупи, подарунки, мрії та нетерпіння, переписки з Джоном, фінал на хорошій ноті)

[zhitomir]

У приміщенні, куди перевели житомирських школярів з аварійного приміщення, обвалилась стеля. ФОТО

В приміщенні, де зараз вимушені навчатися діти з житомирської гімназії №23, днями обвалилась стеля. Про це на своїй Facebook-сторінці повідомила Людмила Зубко. Інцидент стався в навчальному корпусі по вулиці Бердичівській, 52, де ще нещодавно знаходився університет "Україна".  

"Фото, які я сьогодні публікую, я отримала від небайдужих батьків ... За моїми даними, підвісна стеля типу "Армстронг" впала минулого тижня в одному із початкових класів, а в сусідньому з ним класі – провисла", – зазначила Зубко.

За її словами, у цих класах навчається близько сорока дітей.

Фото зі сторінки Людмили Зубко

  Передісторія

На початку 2019 року в старому корпусі Житомирської гуманітарної гімназії №23 частково обвалилася стеля. Дві сотні першачків було переведено з аварійного приміщення до інших корпусів школи та в приміщенні Житомирського державного університету імені Івана Франка. Пізніше було прийнято рішення не реконструювати старе приміщення, якому вже майже 100 років, а збудувати повністю новий шкільний корпус.  7 лютого 2020 року на сесії міської ради повернулись до ідеї реконструкції старого корпусу гуманітарної гімназії №23 і виділили 100 тис. грн на виготовлення проєктно-кошторисної документації. Для початку ремонту перекриття будівлі старого корпусу гімназії №23 збиралися виділити 1,5 млн грн. А поки частину учнів перевели в корпус на В. Бердичівській. Батьки дітей виступали проти такого рішення. from Журнал Житомира http://zhzh.com.ua/news/2020-09-23-7973 Читай Новости Житомира на zhzh.info

[rasen-rs]

Велика средњовековна црква Ваведења пресвете Богородице у месту Славковица под Рајцем и после нових ископавања наставља да збуњује археологе.

Mанастир Ваведења Пресвете Богородице у Славковици. Фото: Епархија Ваљевска

Дивовски камени сандуци. Фото: Википедија/Ванилица

Тајна огромних саркофага из средњовековне Цркве Ваведења Пресвете Богородице у селу Славковица под Рајцем, дуга четири деценије, није разрешена ни после најновијих ископавања. Она нису ни потврдила ни оповргла претпоставку археолога Димитрија Мадаса, који је седамдесетих година прошлог века открио дивовске камене сандуке. Био је уверен да су у њима сахрањени деспот Ђурађ Бранковић, деспотица Ирина и њихов син Лазар.

Недавна истраживања локалитета Манастирине, током реконструкције старог храма, који је изнова блеснуо у пуној величини, поставила су и низ нових загонетки пред научнике.

– Према предању, овде се налазио манастир, и ми јесмо пронашли два конака, али не и трагове монашког живота. Црква има елементе рашког и романичког стила, а њена величина и квалитет градње указују на то да је реч о задужбини племића. Ипак, нема трагова да је икад живописана, што је тешко објашњиво, јер је веома дуго била активна. Сахрањивање крај ње траје од 12. до 15. века, а број покојника указује на то да је у околини постојало велико насеље. Његове трагове још нисмо нашли, као ни двор задужбинара. То је посао који тек предстоји – каже археолог Радивоје Арсић из Ваљевског завода, који је обавио археолошка истраживања током реконструкције храма.

У густој вегетацији у близини манастира, али и на ширем простору Славковице, на више локација археолози су открили веома старе средњовековне српске надгробне споменике. Они су слични необичним монолитима откривеним у оближњем селу Дићи, крај задужбине великог челника Влкдрага.

– Као и храм у Дићима, и Црква Ваведења подигнута је на праисторијском светом тлу, на тумулу из гвозденог доба. Налази из гробова, које смо откопали прошле године, указују на то да је сахрањивање у средњем веку можда почело раније него што се мисли, чак и у преднемањићком периоду, али одговор на то ће нам дати ДНК анализе скелета – каже Арсић.

Ђурађ Бранковић

На ДНК анализу, у врхунске стране лабораторије поново су послати и узорци костију које су 1973. откривене у саркофазима закопаним дубоко у тло, у капели дозиданој испред цркве. Ништа слично није забележено ни на једном средњовековном локалитету, јер су саркофаге у српским црквама имали само ктитори, и они су се увек налазили унутар храма. Камени сандуци из Славковице имају ножице, што указује на то да су били намењени излагању, али су због нечега закопани. Мајдани камена од кога су исклесани саркофази, сваки од по једног блока, налазе се на неколико километара од цркве. Археолози кажу да је њихово преношење било прави подвиг, који се предузимао само због изузетно значајних покојника.

– Колега Мадас је претпоставио да су саркофази закопани да би се спречило турско скрнављење гробова деспотске породице. Међутим, ДНК анализа из времена открића није потврдила ту претпоставку. Према њој, кости потичу из периода од 11. до 13. века, пре Бранковића. Из 12. века је и предивна камеја Светог Николе, пронађена крај костију покојнице. Из истог периода су неки гробови крај цркве које смо ископавали прошле године, а сматрамо да има и старијих. Даља ископавања могла би да дају потпуно неочекиване податке о прошлости овог краја – каже Арсић.

Три светиње у малом селу

Записи географа и етнолога из 19. и 20. века сведоче да је у Славковици постојала још једна црква брвнара са старом некрополом, као и средњовековно гробље на месту где је 1875. подигнута катедрална црква посвећена Преображењу, која је активна и данас. Све то указује на постојање врло великог средњовековног насеља на планинским падинама према Рајцу, на простору периферије данашње Славковице, која има тек мало више од 500 становника. Наука још није одгонетнула зашто су средњовековни Славковчани одабрали да се у великом броју населе на врлетном шумовитом подручју, сиромашном обрадивом земљом и богатом само бујним изворима.

Аутор: Борис Субашић

Извор: Новости, Магацин

  Загонетка гроба деспота Ђурђа траје четири деценије Велика средњовековна црква Ваведења пресвете Богородице у месту Славковица под Рајцем и после нових ископавања наставља да збуњује археологе. Тајна огромних саркофага из средњовековне Цркве Ваведења Пресвете Богородице у селу Славковица под Рајцем, дуга четири деценије, није разрешена ни после најновијих ископавања. Она нису ни потврдила ни оповргла претпоставку археолога Димитрија ��адаса, који је седамдесетих година прошлог века открио дивовске камене сандуке. Био је уверен да су у њима сахрањени деспот Ђурађ Бранковић, деспотица Ирина и њихов син Лазар. Недавна истраживања локалитета Манастирине, током реконструкције старог храма, који је изнова блеснуо у пуној величини, поставила су и низ нових загонетки пред научнике. – Према предању, овде се налазио манастир, и ми јесмо пронашли два конака, али не и трагове монашког живота. Црква има елементе рашког и романичког стила, а њена величина и квалитет градње указују на то да је реч о задужбини племића. Ипак, нема трагова да је икад живописана, што је тешко објашњиво, јер је веома дуго била активна. Сахрањивање крај ње траје од 12. до 15. века, а број покојника указује на то да је у околини постојало велико насеље. Његове трагове још нисмо нашли, као ни двор задужбинара. То је посао који тек предстоји – каже археолог Радивоје Арсић из Ваљевског завода, који је обавио археолошка истраживања током реконструкције храма. У густој вегетацији у близини манастира, али и на ширем простору Славковице, на више локација археолози су открили веома старе средњовековне српске надгробне споменике. Они су слични необичним монолитима откривеним у оближњем селу Дићи, крај задужбине великог челника Влкдрага. – Као и храм у Дићима, и Црква Ваведења подигнута је на праисторијском светом тлу, на тумулу из гвозденог доба. Налази из гробова, које смо откопали прошле године, указују на то да је сахрањивање у средњем веку можда почело раније него што се мисли, чак и у преднемањићком периоду, али одговор на то ће нам дати ДНК анализе скелета – каже Арсић. На ДНК анализу, у врхунске стране лабораторије поново су послати и узорци костију које су 1973. откривене у саркофазима закопаним дубоко у тло, у капели дозиданој испред цркве. Ништа слично није забележено ни на једном средњовековном локалитету, јер су саркофаге у српским црквама имали само ктитори, и они су се увек налазили унутар храма. Камени сандуци из Славковице имају ножице, што указује на то да су били намењени излагању, али су због нечега закопани. Мајдани камена од кога су исклесани саркофази, сваки од по једног блока, налазе се на неколико километара од цркве. Археолози кажу да је њихово преношење било прави подвиг, који се предузимао само због изузетно значајних покојника. – Колега Мадас је претпоставио да су саркофази закопани да би се спречило турско скрнављење гробова деспотске породице. Међутим, ДНК анализа из времена открића није потврдила ту претпоставку. Према њој, кости потичу из периода од 11. до 13. века, пре Бранковића. Из 12. века је и предивна камеја Светог Николе, пронађена крај костију покојнице. Из истог периода су неки гробови крај цркве које смо ископавали прошле године, а сматрамо да има и старијих. Даља ископавања могла би да дају потпуно неочекиване податке о прошлости овог краја – каже Арсић. Три светиње у малом селу Записи географа и етнолога из 19. и 20. века сведоче да је у Славковици постојала још једна црква брвнара са старом некрополом, као и средњовековно гробље на месту где је 1875. подигнута катедрална црква посвећена Преображењу, која је активна и данас. Све то указује на постојање врло великог средњовековног насеља на планинским падинама према Рајцу, на простору периферије данашње Славковице, која има тек мало више од 500 становника. Наука још није одгонетнула зашто су средњовековни Славковчани одабрали да се у великом броју населе на врлетном шумовитом подручју, сиромашном обрадивом земљом и богатом само бујним изворима. Аутор: Борис Субашић Извор: Новости, Магацин