#риторика | Explore Tumblr posts and blogs

goshminherz · 11 months ago

Text

Юрий Фельштинский: "Давайте рассмотрим ситуацию, которая сложилась к началу 2024 года. План путинского «блицкрига» быстро захватить Украину, после чего двинуться через Приднестровье и оккупировать Молдову, провалился. Возможно, Путин также планировал идти дальше, допустим, в страны Балтии. Хотя очевидно, что это означало бы уже конфронтацию с НАТО. В самом начале конфликта Европа и Украина надеялись, что, ощутив жесткое противостояние агрессии, Путин остановится и пересмотрит свои внешнеполитические задачи. Но ничего подобного в 2023 году не произошло. То есть, не сумев захватить Украину и поняв, что серьезно продвинуться не удастся, Путин не прекратил военные действия, а продолжил атаковать с воздуха украинские города, не прикрытые достаточно мощной противовоздушной обороной. И, как мы видим, Россия не отказалась от своих главных внешнеполитических задач, одна из которых сводится к захвату Украины и, не исключено, еще каких-то государств.

Есть все основания полагать, что наступивший 2024 год не выявит победителя в войне России с Украиной, не приведет к окончанию войны и, соответственно, не принесет мира украинцам. На мой взгляд, сейчас на наших глазах происходит открытие новых фронтов. Попробую объяснить, что имею в виду. В марте 2014 года, когда Россия захватила Крым, а затем начала войну на востоке Украины, начав реализацию так называемого проекта «Новороссия», в какой-то момент кремлевские планы на Донбассе застопорились, начались позиционные бои, в результате, ни одна из сторон не могла добиться ощутимого продвижения. То есть, Украина не могла освободить свои территории, а Россия - завершить захват Донбасса и реализовать проект «Новороссия». Тогда все мы с нескрываемой тревогой следили за тем, как самолеты российских ВВС вплотную подлетают и даже нарушают воздушные границы соседних государств, включая страны НАТО, как российские субмарины накручивают круги вокруг Швеции, Финляндии, Норвегии.

Риторика Кремля в тот период носила гнетущий характер, среди населения ФРГ, к примеру, проводился опрос, готовы ли немецкие граждане умирать за русский город Нарву и так далее. И вдруг 1 октября 2014 года, когда российские войска высадились в Сирии, вся эта напряженность в Европе куда-то улетучилась. То есть, на фоне уже начатой в 2014 году войны в Украине Россия открыла второй фронт - в Сирии. Вот и сейчас, мне кажется, происходит, примерно, то же самое.

Война в Украине приняла позиционный характер, и теперь мы видим, как начинает нарастать напряженность в других регионах мира. К примеру, 7 октября 2023 года произошло террористическое нападение на приграничные с сектором Газы поселения в Израиле. Мы знаем, что за этим терактом, безусловно, стоит ХАМАС. Мы так же знаем, что за ХАМАСом стоит Иран. Но на самом деле 7 октября даже далекие от нюансов геополитики люди поняли, что за Ираном сейчас стоит Российская Федерация. Ибо вслед за зверской расправой, которую хамасовцы учинили над жителями израильских кибуцев, были проведены целые серии политических встреч и заключены договоры о военно-политическом сотрудничестве между Ираном и РФ. Вслед за этим свой раунд агрессивной риторики и военной активности начала Северная Корея, обстрелявшая два южнокорейских острова и заявившая о подготовке к очередному испытанию ядерного оружия. Параллельно проявляется непонятная и совершенно неожиданная активность со стороны Венесуэлы, вознамерившейся вдруг захватить территорию соседней Гайаны…

Мне кажется, что, как и в случае войны с Сирией, начавшейся на фоне агрессии России в Восточной Украине, мы увидим в 2024 году открытие новых фронтов. Причем все это будет разворачиваться на фоне размещения на территории Беларуси российского ядерного оружия, которое может быть использовано для нанесения ударов по странам Восточной Европы.

- Но ведь в ответ по Москве и Минску ударят ракеты НАТО с ядерными боеголовками…

- Будущая политика и действия Запада во многим зависят от предстоящих выборов президента США. Если 20 января 2025 года главное кресло в Белом доме займет Дональд Трамп, то мы станем свидетелями реализации его ранее заявленных планов о выводе Америки из всех европейских проблем. То есть, Трамп выведет США из состава НАТО и в этом смысле сдаст на растерзание Путину и Украину, и страны Евросоюза.

Как минимум, война в Украине будет проходить уже без участия Соединенных Штатов. Это очень сложная ситуация, ибо главная проблема в том, что при таком ходе событий Европа лишится ядерного зонта Америки. Как вы, наверняка, знаете, в Европе ядерным оружием обладают только Великобритания и Франция, причем его количество несоизмеримо мало по сравнению с тем, что есть в ядерных арсеналах Российской Федерации. Другими словами, все паритетные отношения, весь стратегический баланс сил, которые были созданы, благодаря американскому ядерному зонтику, в случае выхода США из НАТО будут нарушены.

Прежде всего надо отметить, что Великобритания ведет себя как безупречный союзник, оказывающий Украине значительную военную и политическую поддержку. Причина преданности Лондона заключается в том, что в 1939 году прошлого века Великобритания сама была в ситуации, в какой сегодня находится Украина. Англичане хорошо знают, как мучительно тяжело в одиночку сражаться с превосходящими силами противника. Примерно такой же уровень понимания серьезности ситуации можно наблюдать у стран Скандинавии и Восточной Европы, большинство которых имеет с Россией общую границу. Прежде всего, это страны Балтии и Польша.

Отдадим также должное Германии: пройдя через все ужасы Второй мировой войны и хорошо понимая, что такое фашизм, в том числе, фашистский характер политического режима, немцы заняли по отношению к Украине максимально союзническую позицию. Пройдя через оправданный и понятный период поствоенного пацифизма, когда Германия делала все, чтобы избежать участия в каких-то военно-политических операциях в Европе, немцы, наконец, поняли, что ситуация изменилась, что в Европе появился такой же агрессор, какой была сама Германия, и что единственным ответом может быть только военное противостояние российской агрессии.

- Некоторые эксперты, наблюдая за инертностью руководства ЕС в вопросах поддержки Украины, все чаще говорят о том, что после поражения Украины может начаться процесс распада коллективного Запада. Эти же эксперты считают реальной угрозу конца либерального правления, на смену которому придет авторитарный мировой порядок…

- Капитулировать перед Москвой никто не планирует. Дело в том, что, как и в случае с нацистской Германией, капитуляция перед Кремлем совершенно бессмысленна. Ведь речь идет о противостоянии абсолютно людоедской системе, которая поставила перед собой задачу разрушить все цивилизованное.

Мы по Украине видим, что цель Москвы именно в разрушении. Ведь очевидно же, что российская армия не может захватить крупные украинские города или заставить капитулировать Киев. Но если нельзя захватить, значит, нужно разрушить. Так была разрушена в течение двух войн Чечня, так была превращена в руины большая часть Сирии, так сейчас разрушают Украину... Думаю, теперь уже самым убежденным оптимистам понятно, что будет с Европой, если Путину удастся пробить украинский фронт. Следует понимать: единственная сила, которая сдерживает пока Россию от разрушения Евросоюза, это армия Украины. Ценой десятков тысяч жизней украинских парней Европа заработала себе передышку, чтобы подготовится к неизбежной войне с Российской Федерацией."

3 notes · View notes

superconductivebean · 1 year ago

Text

#772

ситуация, конечно, из фанфика, но я переживал такое ирл, так что вот што я имею с��азать: в этом фанфике большой мальчик эзоп шарп мог бы и сам как-нибудь разобраться со своим факапом с эмси, а не просить 384783274 энписи поговорить с ней вместо него, ну што тут за комплексы и где теперь вся эта foul риторика-мантра про we're adults and we're responsible; а самое главное, где у этих воображаемых слизеринцев гордость и злопамятность; или ето я проецирую своё рейвенкло на house of drama.

#днявочка #днявочка: фандомное

4 notes · View notes

alcestas-sloboda · 2 years ago

Text

скажіть чи не я одна так скептично ставлюсь до легіону свобода росії і інших на нашому боці, бо я відчуваю, що ніби щось неправильне говорю…

типу я розумію чеченців і білорусів на нашому боці та й в них риторика інша, але от росіяни щось ну ні(

11 notes · View notes

ru-masculism · 2 years ago

Text

Токсичная феминистская риторика

Текст — Александр Мартов, CMS. Иллюстрация — Вера Мартова, CMS.

Очевидные и неочевидные примеры враждебной, вредительской и общественно опасной феминистской риторики

🚩 Риторика, прямо отрицающая дискриминацию, угнетение и геноцид мужчин.

🚩 Риторика, подразумевающая под дискриминацией, угнетением и геноцидом по признаку пола исключительно дискриминацию, угнетение и геноцид по признаку женского пола. Например: «Сексизму могут подвергаться только женщины».

🚩 Риторика, подбирающая для обозначения дискриминации, угнетения и геноцида мужчин речевые конструкты, обесценивающие дискриминацию, угнетение и геноцид мужчин. Например: «обратный сексизм» и «побочные эффекты власти и привилегий».

🚩 Риторика, объявляющая определенные общечеловеческие проблемы женскими и/или любые мужские — общечеловеческими, то есть отказывающая мужской проблематике в статусе гендерно-специфичной. Например: объявление проблемы домашнего насилия исключительно женской, а проблемы призывного рабства — исключительно классовой.

🚩 Риторика, как бы признающая проблемы мужчин, но прямо не называющая сексизм, дискриминацию, угнетение и геноцид по признаку мужского пола сексизмом, дискриминацией, угнетением и геноцидом по признаку мужского пола.

🚩 Риторика, как бы признающая проблемы мужчин, но называющая их побочными эффектами власти и привилегий.

🚩 Риторика, как бы признающая проблемы мужчин, но предлагающая начать решать их только после полного решения женских.

🚩 Риторика, как бы признающая проблемы мужчин, но предлагающая решать их окольными путями. Например: классовый редукционизм и позиционирование мизогинии как корня мужских проблем.

🚩 Риторика, признающая мужские проблемы лишь с целью улучшения условий для женщин. Например: «Мы против путинской мобилизации, потому что срочников превратят в убийц украинских женщин» и «Токсичная маскулинность неприемлема, потому что от нее страдают женщины».

🚩 Риторика, в как бы доброжелательном ключе признающая мужские проблемы, но назначающая их вторичными по отношению к женским. Например: «Мужчины ТОЖЕ страдают от насилия и сталкиваются с дискриминацией» и «Патриархат угнетает и мужчин, хотя, конечно, женщины угнетены сильнее».

🚩 Риторика, переводящая внимание на женские проблемы, когда речь заходит о мужских. Например: любые работы о мужских проблемах, в которых авторы упоминают о женских без необходимости и/или в ключе, что женщинам так же тяжело или хуже, хотя это не так.

🚩 Риторика, подменяющая общепринятые определения удобными, когда речь заходит о проблемах мужчин. Например: [в дискуссиях с маскулистами] ввод неких дополнительных условий, чтобы дискриминация мужчин могла считаться дискриминацией, при этом требование тех же условий отсутствует в вопросе признания дискриминации женщин дискриминацией.

🚩 Риторика, уравнивающая [реальную] дискриминацию и угнетение мужчин (угнетенной группы) с [вымышленной] дискриминацией и угнетением привилегированных групп. Например: любая риторика, ставящая понятие «мизандрия» в один ряд с понятиями «гетерофобия» и «цисфобия».

🚩 Риторика, обвиняющая мужчин, не находящихся у власти, в системных проблемах. Например: «Да, призыв — это серьезная проблема, но вы сами создали армию».

🚩 Риторика, согласно которой мужчины у власти действуют в интересах мужчин (всех либо как группы).

🚩 Риторика, объявляющая мужчин (всех либо как группу) бенефициарами господствующей гендерной системы.

🚩 Риторика, инфантилизирующая женщин и лишающая их субъектности, снимающая с них ответственность за что бы то ни было и оправдывающая их неэтичные действия влиянием «патриархата».

🚩 Риторика, подразумевающая, что права мужчин уже защищены. Например: индекс гендерного равенства и проекты защиты от домашнего насилия исключительно женщин.

🚩 Риторика, целиком полагающаяся на государственную статистику обвинений и на формулировки, выведенные государством. Например: «Если по статье [по которой, согласно ее формулировке, преступником может быть только мужчина] сидят только мужчины, значит только мужчины совершают подобные преступления».

🚩 Риторика, обесценивающая жизни, опыт и труд мужчин на основе статистики. Например: «Раз мужчины совершают преступления чаще женщин, значит мужчины должны наказываться строже и за аналогичные преступления, и в целом», «Подавляющее большинство беженцев [из страны, из которой силовики не выпускают мужчин по признаку пола] — женщины, значит женщинам тяжелее» и «Если женщины в среднем тратят больше времени на домашний труд и уход за родственниками, то он должен оплачиваться для женщин [и не должен оплачиваться для мужчин] и пенсионный возраст нужно сохранить неравным».

🚩 Риторика, обесценивающая жизни и опыт пострадавших мужчин потому, что они могли пострадать от действий других мужчин. Например: «Да вы сами себя убиваете» и «Если вас дискриминируют/угнетают другие мужчины, это не дискриминация/угнетение».

🚩 Риторика, обесценивающая стигму виктимизированных мужчин через утверждение, что только женщины боятся сообщать о каком-либо насилии в свою сторону. Например: «Женщины составляют 2/3 пострадавших от домашнего насилия, но реальная ДОЛЯ намного больше, поскольку виктимизированные женщины опасаются сообщать в полицию и обращаться за помощью».

🚩 Риторика, выделяющая мужское большинство на верхушке власти и среди убийц и при этом целенаправленно игнорирующая мужское большинство на социальном дне и среди убитых.

🚩 Риторика, выделяющая женское меньшинство из общей массы пострадавших и объявляющая пострадавшим по признаку пола исключительно его. Например: «В США каждый четвертый бездомный человек — женщина [это много, нужно бросить больше сил на защиту прав женщин]», «За последние годы доля женщин от всех убитых в регионе увеличилась с 1/10 до 1/9, это вопиющий пример фемицида» и «Боевики казнили десятки человек, в том числе нескольких женщин — мы обязаны остановить эту эпидемию жестоких убийств женщин».

🚩 Риторика, скрывающая мужской пол группы риска. Например: «Да, мы вам сочувствуем и прекрасно понимаем, что повестки раздают ВСЕМ и на войну могут отправить КОГО УГОДНО».

🚩 Риторика, использующая гендер-гэпы при обращении отдельно к людям, идентифицирующим себя как мужчины (таким образом их опыт низводится до «общечеловеческого», а раз их опыт «общечеловеческий», а не гендерно-специфичный, то они не заслуживают отдельных пространств, отдельного внимания и отдельного движения в свою защиту, в отличие от женщин).

🚩 Риторика, подталкивающая сообщества и организации (ЛГБТ, правозащитные, академические, анархистские, марксистские, рабочие, экологические и так далее) безвозмездно обслуживать феминизм: прямо — бросать ресурсы на женский вопрос в ущерб основному вопросу сообщества или организации, косвенно — блокировать мужской вопрос.

🚩 Риторика, игнорирующая колоссальные различия в формах и последствиях дискриминации и угнетения разных полов, и в ресурсах, обеспечивающих внимание к специфичной для разных полов проблематике, а также отрицающая необходимость подмечать эти различия с целью установления истины и выработки эффективных решений специфичной для разных полов проблематики. Например: «Не нужно мериться привилегиями и тем, кому хуже [часто — если маскулистская сторона применяет концепцию привилегий; никогда — если ее применяет феминистская сторона]».

P. S. Несмотря на то, что за данным перечнем примеров токсичной феминистской риторики стоят годы мониторинга (про)феминистских ресурсов, материалов и комментариев, данный перечень не является исчерпывающим. Представленная риторика также может являться скрытым посланием, обращенным к мужчинам: «Мы во что бы то ни стало сохраним свою монополию на право считаться угнетенными и не допустим, чтобы на ваши проблемы и страдания обратили внимание, вы никому не нужны и мы прямо заинтересованы в том, чтобы вам никто не помог».

5 notes · View notes

gypsy-b1og · 2 years ago

Text

Зачем давать задание, если не даёшь его делать?

Именно такой вопрос у меня возник сегодня на паре.

Давайте поясню.

У нас есть пара "Педагогическая риторика". На данной паре мы изучаем ораторское искусство, методы и приёмы говорения и т.д.

Сегодняшнее задание было достаточно сложно: было включено видео, где проводилась лекция, нужно было сделать рецензию преподавателя, как оратора (хорошо ли даёт инфу, понятно ли и т.п.) Видео было ��ихим, все старались молчать, чтобы понимать, что и как говорит человек, НО видимо преподавательнице похуй на то, что мы выполняем задание, которое она же и дала.

Во-первых, с самого начала она придралась, что мы ничего не пишем (хотя видео только началось и у нас даже времени не было, чтобы сформулировать мысль). Напоминаю, нужно было сделать анализ речи, а не писать конспект данной лекции. Зачем сразу писать? Хз..

Во-вторых, чтобы понять конкретику, я, и многие другие полезли в телефон, чтобы найти критерии типов речи (чтобы сопоставить и описать было удобнее). Но преподавательнице не понравилось и она прикопалась к студентке, которая сидела рядом со мной, что она видите ли сидит в телефоне:

почему вы сидите в телефоне? вам нужно писать! (обратилась ко всем)

зачем вам телефон? уберите его! (обратилась к студентке)

На слова убрать телефон, студентка без негатива объяснила, что она не просто так сидит в телефоне, а ищет информацию, чтобы освежить знания. Преподавательница наплевала на её слова и продолжила гнуть свою линию правды (спасибо хоть не долго и она от неё отстала). Очень странно, что она обращает внимание на телефоны у студентов (мы не в школе, может хватит нотаций?)

В-третьих, она громко комментировала и не останавливала видео для этого. Напомню, что видео, из-за плохой аппаратуры, было тихим. Мы не дышали, чтобы слышать его, но преподавательница громко комментировала его (комментарии не помогали заданию, просто эмоции её), делала замечания и т.д. не останавливая видео. Из-за этого мы многое могли упустить важ��ого, но ей видимо всё равно. Мы просили быть тише, она ��звинялась, замолкала, но через некоторое время снова повторялось одно и то же. Не знаю, может ей поболтать не с кем, но блин, поболтай с нами не на важном задании..

В общем, вот так прошла у меня сегодня пара, как к этому отнестись уж не знаю, что думаете вы? Как бы вы поступили на месте той студентки?

#образование #учителя #учитель #русский тамблер #блог #бг блог #странное #уважение #студент #университет

2 notes · View notes

kuroptax · 2 years ago

Text

Спасібо, єба

Розвідка в конструйовану реальність російської пропаганди

Цей текст постав як результат розмови між мною та моєю подругою, як спроба узгодити наші особи��ті спостереження та висновки, зроблені протягом останніх більше десяти років споживання вітчизняного інтернет-простору. Ми кажемо вітчизняного, хоча в основному я торкатимусь російських блогів, оскільки їх споживання та вплив на українське суспільство був, і певно досі є надмірним. Вплив, хронологія та поступальність якого схильна тікати від уваги, внаслідок чого, на наш погляд, речі, які конструювались в нас на очах штучно, з часом починають сприйматись як автентичні, звичні і взагалі: "так завжди було".

Ця розвідка є результатом впертості пам'яті і власне гачком, який дозволяє цій пам'яті зачепитись за реальність, доки її не змило більш нагальними проблемами, і уявне не перетворилось на явне. Вона несе на собі всі недоліки особистого спостереження, але є спробою сфокусувати вашу увагу та доповнити чи виправити наше бачення із власного досвіду.

Описана тут нами пропаганда мала на меті приживлення до тіла українського (і, думаю, загалом "пост-радянського") суспільства набору певних уявлень, розхожих думок та переконань. Не маючи змоги однозначно відповісти, були ці ін'єкції засобом чи метою, ми спробуємо зосередитись на методології та хронології їх виконання.

Сексизм

1. ББПЕ

На російській лурці виписана детальна історія появи мему ББПЕ. Там же його названо основоположним мемом інтернету та навіть наведено цитату Митця для легитимізації (вони теж чомусь називають його Митцем). Наскільки можна довіряти цій історії - не важливо, оскільки нас цікавить передусім реалізація мему в публічний площині та як він добирався до загалу. З цієї історії ми візьмемо лиш рік появи - між 2005 та 2008 - як відправну точку цього аналізу. На наш погляд, це можна вважати стартом розгортання кампанії.

Суть мему: фото російського співака Валерія Сюткіна, на якому написано текст "Бей бабу по ебалу".

Особливого сенсу аналізувати іконографію, мені здається, немає. Хоча ймовірно фото Сюткіна було обрано за життєрадісну посмішку та загалом більш-менш приємний вигляд у порівнянні з іншими відомими російськими виконавцями + факт певної приналежності Сюткіна до попереднього культурного шару (як спроба наслідувати classy стиль).

Поширився мем завдяки форсу, що визнавалось, здається, в усі часи. Якоїсь власної енергії, що захопила би користувачів та викликала "this is literally me" реакцію він не мав. На той час, думаю, він сприймався радше як абсурдистський жарт, зокрема через свою композицію. Складно сказати, чи була вона типовою в середовищі, де він буцімто зародився, але в "мирському", посполитому інтернеті, де я вперше його зустрів в юному віці, він точно виділявся незрозумілістю. Але він зробив вагому роботу: він заклав фундамент для проговорення вголос таких слів, які, на той час, як мені здається, були нечуваними в публічному просторі, однаково українському та російському.

Що не кажи, але попри поширеність домашнього насилля в Росії, схвалювати його публічно не можна було вже доволі тривалий час. Спершу 70 років совєтского союзу, який на публіку пестив образ жінки-робітниці, жінки-ударниці. Попри реальний стан справ, феміністична риторика була інтегрована в радянський міф, і тому говорити про домашнє насилля над жінками було неприпустимо: як визнавати його, бо це руйнувало образ ідеальної совєтскої сім'ї, так і схвалювати його, бо це руйнувало образ довершеного суспільства (в пику заходу, де намагались плекати образ "домашньої" жінки або "вульгарної" жінки, котра "сама віновата"). Радянська жінка ніколи не "віновата сама", бо нічого поганого не відбувається. Словом, ніякого ББПЕ в радянській публічності.

Ця ідея знаходить вираження в радянському естрадному гуморі. Пригадайте як багато в ньому було жартів про насилля жінки над чоловіком, що спізнився з роботи, пішов гуляти, напиячився з друзями тощо. Виражена згодом в “Дєрєвнє дураков” жінка зі скалкою є образом жінки тодішнього гумору. Це була жінка - носій відповільності, домашній суддя, сімейна поліція, від якої треба ховатись, а не заганяти її кулаками під стіл. [Дисклеймер: я не намагаюсь говорити тут про радянську дійсність]

Аналогічно 90ті роки Росії. Вони, вочевидь, були наповнені гівном доволі суттєво, але були відмінності в порівнянні з тим, що почалось 2008 року. Після падіння СРСР Росія намагалась грати в цивілізовану країну Європи. В публічний дискурс були запозичені усі важливі європейські теми. Культивувалась ідея сексуальної свободи і розкутости, жінкам вручалося право обирати партнера. Саме тоді з'являються проекти про секс, такі як Мальчішнік, які в рівній мірі без осуду оспівують жіночий та чоловічий проміскуїтет. Див. пісню "Секс бєз пєрєрива", в якому жіночий персонаж має секс з трьома хлопцями по черзі, але влада цих хлопців над дівчиною не позначена та не возвеличується, вони власне тільки мріють про неї, а її прихильність до них викликає тільки радість, а не осуд на кшлталт "так, я з тобою пересплю, але ти тепер істота друго��о сорту": ситуація нечувана для сучасної Росії.

Певною мірою, і для тодішньої Росії теж, оскільки Мальчішнік, скоріше за все, був калькою європейської оргіастичної культури та одним з прикладів масового культурного імпорту. Втім, як на мене, суспільство тоді його приймало: учасник Дельфін навіть став доволі відомим виконавцем в соло-кар’єрі.

Але мем ББПЕ закладає основу для нової реальності. Коли виходять ігроогляди Меддісона, зокрема magnum opus про боксера, він час від часу наповнює їх вживанням цього мему в тій чи іншій формі. Незрозумілі на той час жарти пропускаються повз вуха. Молода аудиторія починає переварювати їх в наступному ключі: "якщо дядя по тєлєвізору каже це ТАК ЗВИЧНО, певно, я чогось не понімаю".

Так ідея висаджується в свідомості глядача, який ще не бачить зв'язку цієї ідеї з рештою світу. Але довго такий status quo зберігатись не може, і так чи інакше наш розум встановить якісь асоціативні зв'язки, щоб це незрозуміле ББПЕ стало повноцінною частиною навколишнього світу. І цей процес можна акуратно направити. А щоб це йшло швидше і приємніше, "Ядєрная сіла" напише веселу пісеньку.

2. Жінка на кухні

Від абстрактного й незрозумілого "бити бабу" (за що?) починається плавний перехід до наступного етапу: за невідповідність соціальній ролі.

Хоча зародки цього з'являлись ще у Меддісоновському інтернеті, реальний рух починається з новою генерацією блогерів і остаточним формуванням в нашому тоді ще спільному інфопросторі сталої концепції відеоблогера. Хронологічно це початок 10х років. Помітні фігуранти: Хованскій, Ларін, Снейлкік. Саме вони починають агресивніше висловлюватись щодо жінок, намагаючись закріпити за собою статус "інтелектуала", раціональної істоти, й намагатись з цієї позиції виписати жінкам антиінтелектуальну природу та роль.

Цькування за проміскуїтет тоді стає регулярним в публічній площині, поєднуючись із удаваним моралізоторством, зокрема під патронотам РПЦ ФСБ. Ці дві структури - російський відеоблог та РПЦ - на той момент працювали на різні авдиторії, однак в ставленні до жінок виявляли багато спільного.

В цей момент в популярному блогінгу стається перехід від срання на об'єкти культури (ігри та кіно) до реальних осіб. Власне і сам Меддісон, що почав втрачати аудиторію на цій хвилі, запускає шоу DNIWE, де займається атаками на менш вдалих блогерів. Мем "почєму нє на кухнє" формується як універсальна відповідь на претензії, що лунають від жінки (будь-якої).

Мем, безумовно, не виник на порожньому місці, оскільки кухня традиційно вважалась відповідальністю жінки, і зокрема навіть радянська "феміністична" пропаганда цей образ підкріплювала, а не протиставлялась ньому: якщо американська хаузвайф мусила присвятити себе доманшньому життю, то радянська супруга мусила присвячувати себе цьому ж самому у перервах між роботою за станком. І короткий проміжок вольностей 90х цього змінити не встиг.

Така історія стала живильною силою для мему про кухню, доповнюючись класичними випадами у стилі "якщо жінки здатні до якоїсь іншої роботи, чому їх так мало в історії науки, літератури тощо". Втім, на наш погляд, у цей момент ще мало хто із інтернет-загалу всерйоз поділяв ці погляди. Під всерйоз я маю на увазі взагалі потребу думати про цю тему. В цей момент формується ситуація, коли говоріння передує думанню, і потім провокує думання як раціоналізацію сказаного.

На поталу прикладу кину самого себе. Десь коло 2014 року я в розмові з двома жінками пожартував про кухню. Очевидно, жарт я сприйняв з інтернету, оскільки ніхто у моєму житті вголос жодного разу таких жартів не вимовляв. Однак сприймав я тоді їх як абсурдистський гумор. Мені здавалось, що ця фраза стала популярною саме тому, що це щось таке, що не можна сказати всерйоз. Соціальний і історичний контекст жарту був зрозумілий, але в цьому й справа: ти думаєш, ну НЕ МОЖЕ ж хтось думати так ВСЕРЙОЗ. Відповідно, я очікував таке ж прочитання жарту: оскільки ніхто не може казати таке всерйоз, ніхто не вирішить, що я так думаю. Однак дівчат це не посмішило. І тут я зрозумів, що певно ХТОСЬ таки каже це серйозно.

Що цікаво, факт їх швидкої й однозначно негативної реакції (замість подиву, наприклад), певно, говорить про те, що й до них цей мем дістався вже у всій своїй красі. �� встиг заїбати.

Таким чином я, сам того не воліючи, доклався до розповсюдження сексистського тропу, просто намагаючись отримати додаткової уваги. Ризикну припустити механізм поширення цього тропу:

1) популярність фрази викликає бажання вжити її, щоб посилити відчуття належності до культури;

2) однак ТАКА фраза викликає справедливе обурення та можливо навіть зворотну агресію;

3) щоб захистити своє положення, починається пост фактум раціоналізація уже сказаного (не виглядати ж дурнем, що ти сказав щось, про що не думав сам, і ще й неправильно), тим потужніша, чим більше емоцій залучено;

4) після стількох аргументів на користь вжитого мему, його вже цілком можна прийняти в світогляд - він же виглядає правдоподібно й виправдано тепер!

Тим краще це працює, якщо вжити його у формі "чому не на кухні" щодо жінки, яка тобі з самого початку неприємна.

Роль Хованскіх та Ларіних спершу постає як джерело хейту, як нормалізація атак на інших, проте згодом перетворюється на постачання таких от раціоналізацій, оформлених у вигляді доводів, кривих історичних довідок та інших "аргументів". З часом, подібні аргументи зустрічатимуться в раціоналізаціях різних, не пов'язаних між собою адептів, що створюватиме ілюзію common sense: "так завжди й було", "я сам це придумав". Шлях, яким індивід прийшов в цю точку забувається.

Якщо першою думкою про Меддісона під час читання першого пункту була "о, це той, що пішов до російської партії?", то вона у вас не випадково. Персонажі на кшталт Хованского згодом також були помічені у афіляції з російською владою. Попри показове неприйняття російської влади (гучний спіч Хованського 2012 року з приводу вироку Pussy Riot про те, що пора тікати в Україну), в 2018 він робить контент під президентські "вибори", а в 2019 стає помічником депутата однієї з постійних партій Думи (котру тепер називає “прогресивною”). Словом, ніякої проблеми в співпраці з владою, особливо такою, що добре коштує, він не мав. Чому б йому не приймати участь в інших корисних для влади проектах, наприклад, по прогону невинних жартиків про "баб" та "кухню"?

На початку 10х в Росії створюються агрегатори ютуб-контенту, що захоплюють ринок та тіснять поодиноких та невигідних блогерів. Показовим проектом, який і дав назву цьому тексту, з яким співпрацювали перелічені фігуранти, стає "Спасібо, Єва". Зв'язки цього проекту, що включав в себе таких опозиціонерів як Усачєв, Попєрєчний, Прусікін та Тєсак (той самий), з кремлем очевидні і навіть не сильно приховуються. Його автор, нєкій Юрій Дєгтярьов, співпрацював з лідером "Наших", нєкім Васілієм Якімєнко, котрий працював в Путінській адміністрації, в 2005 році створив Сєлігєр (дуже відомий російський щорічний івент по промиванню мізків для молоді) та був головою комітету "по правам молодьожи".

"Спасібо, Єва", окрім сексизму, займається розкачуванням образу Путіна серед молоді під виглядом жартів та пародій, словом, робить Путіна молодьожним та прикольним: мультики від Попєрєчного, висєри Прусікіна (який згодом записуватиме гімни сучасної Росії "We Will Push The Button" та "Put In"), навіть відос з рекламою Селігера зняли, де партнер Дєгтярьова, Сем Нікєль (Гальчєнко), спершу лапає багато жіночих грудей, а потім тисне руку Путіна на Сєлігері ("оказавшись пєрєд путіним што ти єму скажеш").

А, ну і. Щодо заголовку. Назва "Спасібо, Єва" є сексистською атакою, оскільки пасивно агресивно референсить біблійний сюжет про Єву та яблуко, мовляв, ну пасіба, через тебе ми тепер всі в жопі й опинились!

3. Справа Шуригіної

2016 рік. В славном руском городє Ульяновскє на молодіжній вечірці гвалтують шістьнадцятирічну Діану Шуригіну.

"Спасібо, Єва" до цього моменту вже почала загнивати. Її учасники або зникли, або почали формувати власні "бет-сім'ї", до яких долучали молодих wannabe підсосів. Це був період, коли, судячи з усього, настав час вивести наративи з виключно ютуб-середовища на більший загал, обґрунтувати його в "дорослих" медіа.

Безумовно, Меддісон і до цього встиг посвітитись на ТБ, і навіть протягнути туди жарти про побиття жінок, але це сталося в рамках якогось ігрожурнального відеоформату, себто, на доволі вузьку аудиторію.

Історія Шуригіної - це вже інше. В публічну сферу вона потрапляє із випуском російського ток-шоу "Пусть говорят" 31 січня 2017 року. В ньому Шуригіна виставлена, по суті, як ненадійний оповідач, створюється додатковий акцент на моральності поведінки Шуригіної та її інтересу до вживання алкоголю. Ведучий та інші запрошені гості доволі довго малюють картинку того, що Шуригіна "сама віновата", напилась, спокусила своїх гвалтівників, а потім несправедливо їх звинуватила. Після шоу в інтернеті також розганяють відео, на яких Шуригіна веселиться та сміється з покарання гвалтівникам.

Ця кампанія робиться шалено популярною. Окрім того, що їй дають прайм тайм в одному з найбільш відомих шоу, її висвітлення розноситься по інтернету для тих, хто не дивиться російське ТБ (таких, як ми). Нікого не має оминути історія Шуригіної. Особливо на цій історії підробив новий персонаж російського ютубу, Соболєв, який став чимось на кшталт "новостєй" на "пєрвом каналє", але для молодшої авдиторії.

Основний меми тієї пори: "на донишкє" та істерія про несправедливі обвинувачення.

"На донишкє" - цитата з "Пусть говорят", де Шуригіна відповідає на питання "скільки було алкоголю в чарці".

Основний посил мему - розділення відповідальності між жертвою та нападником, виведення проблеми в абстрактні моральні рамки, де чеснота тверезості порівнюється із чеснотою відмови від СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ. При цьому тверезість гвалтівників ніхто не оцінював. На перший план виводилась апокаліптична картина падіння невинності дівочості, що сталась навіть не в момент насилля, а ще до того, через чарку. Алкогольне сп’яніння є обтяжливою обставиною, але для жертви.

Одразу після поширення цього мему, який вручну згенерували й форсили, російські блогери розганяють параноїдальну шизу: така чорна вдова не тільки Шуригіна, ці дівки тільки й мріють, щоб переспати з вами, а потім шантажувати вас, погрожуючи подати заяву в поліцію.

Історія не обмежується власне Шуригіною. Під тему підтягують згвалтування Іріни Сичової, що сталось в 2015 та було висвітлене в ток-шоу “Прямой ефір” (той самий ведучий, що й на “Пусть говорят”). Відео зі згвалтуванням Сичової було поширено в інтернеті її гвалтівниками, а самим гвалтівникам була, по традиції, написана легенда невинності, мовляв, у всьому винні кляті німфоманки.

Обидва випадки не є чимось унікальним самим по собі. Згвалтування, зокрема згвалтування на вечірках, часто виправдовуються певними категоріями населення, але саме в цьому випадку історія отримує потужне медіа підкріплення. Саме справи Сичової-Шуригіної стають певною медійною віхою. В 2017 році Соболєв вже майстру�� легенду про дівчат, що полюють на блогерів та намагаються підвести їх під статтю за допомогою кінкового сексу.

Страшне! Скоро доведеться брати довідку про готовність вступити в сексуальний акт! Тепер юнацький секс це максимально небезпечна річ. Дуже ефективно б'є по тендітній свідомості невпевнених в своїх діях молодиків.

І хто б міг подумати, саме цього 2017 року в Росії декриміналізують домашнє насилля. Як зручно співпало.

Що важливо зрозуміти: ми говоримо про це не тому, що надто переживаємо за життя пересічних росіян. А тому, що весь описаний час ми перебували з ними в одному інфопросторі, і безумовно були жертвами та носіями їх шкідливих вкидів.

Відгомін параної повторився у нас в Україні, в 2019 році, коли Верховна Рада змінила формулювання згвалтування, спершись на концепцію активної згоди (концепт, який передбачає, що непритомна від наркотиків ��юдина не може погодитись на секс). Дорослі і розумні люди жартували про довідку на секс із дружиною. А як ні, то ваша дружина заса��ить вас до в'язниці на 5-10 років без всякого на те приводу! Історія не оминула й мене: я отримав кілька мемів та зразок такої "довідки" в чаті з молодими колегами.

2023 рік, лютий, Київ. Група івано-франківських молодиків робить онлайн-шоу зі згвалтуваннями. Подається це все через викриття тотальної аморальності дівчат, мовляв, хіба можна вживати наркотики, котрі ми їм даємо? Хіба можна займатись з нами сексом (котрим ми охоче з ними займаємось) без встановлених стосунків?

Чи не надто схожі лекала? Ці стріми мали авдиторію, і авдиторія була попередньо виплекана роками промиваннями мізків через контрольовані російські розважальні ресурси.

4. Російський фемінізм

Російський фемінізм зазнав першого гучного спалаху популярності в 2016 році, коли по інтернету прогримів запис nixelpixel, що запустив довгоживучий мем "стрєлочка нє поворачіваєтся". Власне, прогримів він одразу через серію критичних відосів, завзятих атак на nixelpixel та інших насмішок. Що цікаво, доволі відома історія ув'язнення Pussy Riot, що сталась п'ятьма роками раніше, не змогла запустити хвилю зацікавлення фемінізмом в російському (та й українському) суспільстві.

Тематика фемінізму в інфополі проходить в руслі постійного конфлікту. Популярні спасібоєбщіки активно атакують феміністок, феміністки у відповідь генерують агресивні реактивні спільноти на кшталт КНН ("Куни Нє Нужни" як переробку двачівського інцельного мему "тян нє нужни" - багато про що говорить). Словом, користувача активно підштовхують обирати сторону в протистоянні, про яке він змушений дізнаватись вже по ходу справи.

Чоловіки виявляються в ситуації, де вони не розуміють претензій, чують багато агресії, вже встигли раціоналізувати підживлений ББПЕ, ризикують "буть нєпонятимі" з боку світочів відеоблог тусовки, яка стає одним з центральних медіа для молоді, але одночасно й не приймаються в коло феміністичних спільнот. Жінки, відповідно, дізнаються, що про певні проблеми можна говорити вголос, справедливо обурені жорстокими і брудними насмішками, сексистськими мемами (кухня та ББПЕ) та публічними виправдання зґвалтувань.

Фемінізм російського виробництва починає домінувати і в Україні. Іронія, однак, в тому, що російський фемінізм характеризується надзвичайною комфортністю для влади.

По-перше, це безумовно теза про те, що світова політика це суто патріархальний витвір. Попри те, що само по собі ідея не позбавлена сенсу, просувається вона зазвичай під таким соусом, що от жінки-то збудували би все по-іншому, це була би принципово інша система (що кумедно, зважаючи на те, що ті ж самі групи пропонують для розбудови нового жіноцтва запозичувати маскулінні практики), а зараз немає сенсу сідати грати в цю наперед підтасовану гру. Причому масштаб береться одразу глобальний, щоб його було неможливо здолати силами малої групи. Одним словом: головне не заважати поточній владній ієрархії, особливо ви��ій.

Великою мрією росрадфем спільнот (так званого сепаратистського крила) є щось на кшталт чарівної країни жінок, острів Авалон (точніше, Лесбос), на якому не буває чоловіків (взагалі). Це рідко озвучується вголос, проте впізнається в різних викладах і має втілення в деяких віртуальних спробах. Друге життя цей концепт отримує в наспіх зробленій "антитезі" російському фемінізму: в 2016 створюються "Мужскоє государство" та численні інші "мужскіє государства". Ці явища, безумовно, не є організаціями, а фактично представляють собою колекцію блогерів, що просувають певні меми.

Типовий портрет такого блогеру: нудний чоловічок старше 30, що часто живе з батьками чи в посередніх умовах, незаміжній та можливо обтяжений аліментами, в кращому випадку має одного такого ж друга (виключення, можливо, складає тільки Поздняков, який є не корисним ідіотом, а просто найнятою людиною). Як і інші блогери, вони просувають власні меми:

- параною про аліменти (що добре лягає на гнітючий фінансовий стан російського суспільства);

- "бабораб" та "алєнь" (повний аналог росрадфемного мему "підстилка", який з чоловічої сексистської образи перетворився на жіночу сексистську образу, та позначає людину, що готова підтримувати взаємовигідні зв'язки поза своїм гендером).

Паралельно йде підтримка вже розвинутих мемів про "кухню", про падіння моралі та шиза про тюремний строк за добровільний секс.

Власне, я уявляю ці явища як таку собі гегелівську спіраль хуйні, коли щось велике породжує під виглядом власного противнику щось мале та безпечне, а те в свою чергу породжує власного опонента, якого може здолати.

Декларуючи бороть��у з токсичною маскулінністю, росфем осередки зрештою починають воювати проти осіб, які в маскулінній ієрархії мають найнижчий авторитет, не володіють ні впливом, ні владою, каналізуючи весь протестний потенціал. Власне, вся суть цього декларованого "МД" - захист (!) від жіноцтва та постійні скарги про утиски від нього - є чимось нечуваним з позиції токсичної маскулінності. Причому як в більш-менш пристойному середовищі, де "успішний чоловік" не має стикатись з такими проблемами в принципі (бо жінки мусять його обожнювати за низку видатних якостей, а конкурувати за ресурси він має тільки з іншими чоловіками, бажано достойними), так і в російському середовищі, де базовою засадою є ББПЕ (себто, ЯК ЦЕ ти скаржишся на утиски від жінок? "Який же ти пацан?").

Вся маскулінна ієрархія ніби перевертається з ніг на голову, де найбільш маргінальні та нікчемні (в поняттях токсичної маскулінності) групи, якими гидують більше, ніж будь-якою жінкою, представляються як квінтесенція та ключові носії токсичної маскулінності, а не її побічний продукт, відбиток підбора, так би мовити.

Для подальшого відчуження жінок від політичного життя майструється мем про "войну мужиков", які починають чоловіки проти чоловіків руками чоловіків через комплекси щодо чоловічих геніталій, а страждають тільки жінки. Це дуже вигідний мем для Росії, котра веде війну кожні 8 років, та котрій вигідно мати спокійне лояльне запілля під час зовнішніх кампаній. Цей наратив спершу відіграється в 2014 році, коли феміністичним спільнотам не цікаві Крим та Донбас, і вони активно закликають українських жінок не обговорювати факт російської агресії. А ще яскравіше в 2022 році, коли росфем спільноти підтримали жінок, що служать в російській армії, яка відзначилась надзвичайним рівнем насилля щодо цивільних та полонених, зокрема щодо дітей та власне жінок. Цинізм дозволив їм співставляти російських вбивць та українських захисниць в оманливому піклуванні про загальножіночу повагу.

Групи, що цькували заміжніх жінок за пристосуванство до своїх чоловіків, називаючи їх "підстилками" та "зомбі-дирками", вихваляли пристосуванство до влади та командувачів, що віддають накази на тортури, зґвалтування та публічні страти. Причому вихвалялось саме пристосуванство: мовляв, навіть в такому токсичному середовищі жінка довела свою здатність бути корисною в знищенні українок! (ну а про мету війни ми не думаємо, бо то справа "мужиків з мужиками").

Щодо, так би мовити, соціальної, внутрішньої політики "росрадфем" не пропонує ніякої інтегральної моделі суспільства, що включала би в себе всіх людей. Чоловіки як біологічні істоти явно чи за замовчуванням виключаються з тіла суспільства (у них немає доступу до обговорення нової суспільної форми, власне навіть права її прийняти), а для жінок створюється низка огидних епітетів за "колаборацію з чоловічим окупантом". Словом, жінка в цій ситуації має вибір між ББПЕ та "зомбі-диркою", залежно від того, яка образу їй більше подобається слухати.

Участь в описаній спіралі хуйні на будь-якому щаблі лиш підкріплює базові засади, з яких вона збудована.

Власне, мета цього розділу не переконати в тому, що проблеми сексизму не існує. Весь попередній текст говорив про те, що він безумовно існує та закріплюється, та й певний історичний контекст для нього теж існував. Навіть не про те, що провідні феміністки Росії обов’язково викуплені владою.

Йдеться радше за те, що свідомо чи несвідомо, вони беруть участь в затирання історії проблеми та актуалізації штучних форм, оскільки, заразом із своїми опонентами, підтримують гасло “завжди так було”. Говорячи про токсичну маскулінність, вони малюють в її головних носіїв антимаскулінних персонажів. Говорячи про владну верхівку, вони знімають відповідальність з конкретних осіб на користь безособового “патріархату”.

Такий патріархат не має початку, не має відповідальних осіб та не має меж. Він є космічною силою, щодо якого можна тільки позиціонуватись. В такому патріархаті мем ББПЕ не міг бути вигаданим, він ніби є йому автоматично властивим [дисклеймер: я тут не заперечую справді велику традицію побоїв жінок в Росі]. А відтак немає сенсу розбиратись хто його просував, за чиї гроші та з якою метою. Головне, що винні чоловіки загалом, а отже атакувати жалюгідного борця з алєнізмом цілком рівнозначно атаці на засновника Селігера Якімєнка.

Антиклерикалізм

Головна причина, що спонукала мене поєднати ці дві, на перший погляд, далекі теми між собою це відчутна штучність їх походження. Але що детальніше я писав частину про сексизм, тим більше співзвучного я знаходив між ними. Спільність наративів - як не дивно.

Історія хвороби

Складно знайти зачини цієї історії для власне російського суспільства. Однак до українців тема РПЦ добиралась через дві візитівки. Перша - активні візити так званого патріарха фсбшної православної “церкви” Кіріла (Гундяєва) до президента Януковича. Друга - гучна справа Pussy Riot, яка викликала мій перший шок від російського суспільства.

Якщо коротко, 21 лютого 2012 року російська жіноча група Pussy Riot робить “провокативний” виступ у московському храмі з вимо��ою вигнати Путіна, оформлену як пісню-молитву до Богородиці. Згодом їх обвинувачують в хуліганстві за мотивами релігійної ненависті, а влітку садять.

Виступ Pussy Riot я особисто ніколи не розцінював як антиклерикальний. Він таким, ймовірно, й не був, проте мало не вперше був використаний для обговорення теми про права релігійних спільнот. Саме в цій справі кремль вперше зробив вигляд, що російське суспільство не є секулярним (тобто суспільством, де світські структури незалежні від релігійних).

Замість обговорення політичного меседжу виступу, в публічне обговорення (в Росії) вдалось вживити проблематику “наскільки чутливим є релігійне почуття”. На перших етапах шиза поширюється через афільованих з владою персонажів: фріка Стєрлігова, депутата Мілонова, телеканал “Спас”.

Починаючи з 2014-2015 тематику починають активно розкачувати спасібоєбщіки: Усачєв та Хованскій. Вони починають істерично кричати про те, наскільки відсталим та середньовічним суспільством є Росія, раз в ній можливі “релігійні” переслідування. Розноситься мем “оскорблєніє чувств вєрующіх”, оригінально витворений російською Думою, та поширений за допомогою блогерів. Для його підтримки Руслан Усачєв створює однойменне шоу, хоча, безумовно, це лише один приклад з багатьох.

Далі на сцену випускають наступних клоунів: Понасєнкова та прославлєного Нєвзорова, який спершу знімав пропагандистський фільм “Наши” про події чеченської війни, інформаційно підтримував укріплення російської влади, а в нульових взагалі займався вчителюванням латини для коней (!). Вони малюють себе людьми “епохи Просвітництва”, що вже вкусили пулю та прошарили, що бога нема, а в Біблії відсутні наукові факти (шок). Вони публічно і блюзнірські плюються на неосвічене “бидло”, що не розуміє наукового методу.

Нарешті першими жертвами нової пропаганди стають невинні молоді білоруські вчителі, наприклад, TrashSmash, що починають доводити важливість науки в розвінчанні затхлого релігійного світогляду та виводити на арену фріків на кшталт Панчіна. За участю таких людей, як Алєксандр Панчін (московський phd з біології) та інші, генеруються божевільні й нікому не потрібні організації по боротьбі з млинами: премія “почьотний акадємік ВРАЛ” та “прємія імєні Гаррі Гудіні”, мета яких в тому, щоб нібито спростовувати всілякі антинаучні випади.

Сам Панчін та подібні йому “просвєтітєлі наукі” ходять по різноманітним ток-шоу, інтерв’ю тощо, де вступають в суперечки з людьми, котрі не поділяють сциєнтичних поглядів. А Нєвзорова та Понасєнкова інколи водять поговорити з російськими попами.

На цьому етапі витворюється новий мем: витягається дрімуче слово “мракобєсіє”, що оригінально використовувалось на позначення обскурантизму (реакційне ставлення до прогресу, замовчування). Архаїчність цього слова мусить підкреслювати архаїчність релігійних поглядів та суспільства, а його емоційне забарвлення повинно роздмухати антагонізм та тривогу про своє майбутнє. А заразом з тим до ворогів долучаються невинні любителі астрології та деяких інших езотеричних забавок.

Найбільший цирк відбувається після 2016 року, коли блогер Руслан Гєнадьєвіч Соколовскій (він же Руслан Гофіуловіч Сайбабталов) вирішує половити покемонів в рпцшному храмі в Pokémon Go, що закінчується його арештом. В 2017 році він отримує за це вирок, і того ж року захищається перша кандидатська з теології, що викликає бурхливий екстаз у ВРАЛів, Панчіних, Нєвзорових і інших та є приводом для поширення істерії про наступ на науковість.

По суті

Слабкою тезою було би говорити, що релігійні переконання не суперечать науковій практиці, і чимало вчених були та є ревними християними.

Сильною тезою буде сказати, що російський клерикализм має не релігійну природу.

Перш за все, російське суспільство, як і українське, є секулярним. Криза християнства на нашому континенті була очевидною ще в XIX ст, свідченням чому є жвава цікавість до міфології та язичництва в Європі - зверніть увагу на твори Українки, Коцюбинського, Шеллі тощо (перед цим відгуло ціле покоління Вольтерів та де Садів). Потім ��раїни колишньої російської імперії переживали агресивну атеїстичну політику СССР. А коли СССР впав - побачили повністю секуляризовану Європу.

Словом, місця для живої християнської та особливо антинаукової, масової традиції в Росії та Україні не було. Весь образ неосвіченої релігійної консервативної маси було витворено штучно, в медіа, і можливо навіть в більшій мірі “антирелігійними” виступами, ніж власне “прорелігійними” (якщо вони так істерично щось критикують, воно ж має існувати, правильно?)

Рівень дискусії в цих “дебатах атеїстів та віруючих” зазвичай жалюгідний, оскільки обґрунтування концепції Бога самої по собі, практика релігії та давні священні тексти не розрізняються між собою, замішуються в одну велику кашу. Звісно, християнська теологія взагалі не приймає участь в цих розмовах, оскільки, вибачте, звідки російському попу про неї знати, якщо він насправді чесний майор ФСБ? Сучасна РПЦ утворена в 1943 році як певного роду додаткове міністерство, а якщо точніше один із відділів КГБ.

Саме тому я подаю це проблему як антиклерикалізм, оскільки до власне християнства чи релігійності ця кампанія мала дуже слабкий стосунок.

Роль

Як і у випадку з фемінізмом, обговорюю я цю проблему з тієї причини, що вся ця риторика почала проникати та приживатись в українському середовищі. Складно виразити мої шок та розчарування від усвідомлення, що українці, на жаль, встигли приєднатись до таких обговорень таких сучасних актуальних карколомних питань як “а чи є БОГ???”.

Підкреслюю: нормального питання як такого, але проблеми, яка взагалі взагалі навіть близько не могла існувати в нашому суспільстві. Чи маємо ми людей глибоко релігійних? Так. Чи їх багато? На моє переконання, ні. Чи утискають їх права структури, пов’язані з науковим світоглядом чи діяльністю науки? Ні або рідко. Чи зазнають утиску молоді вчені з боку релігійних структур? Ні.

Науковий світогляд домінує в освіті (і, власне, в російській теж), є однією з найважливіших компонентів шкільного навчання. Громадяни мають вільний доступ до релігійних вчень та участі в релігійних організаціях (власне, як і в Росії). Навіть відверто шахрайські організації, на кшталт церкви Мунтяна, рідко зазнають переслідувань.

Втягування українців у вигадані проблеми є злочином само по собі, але я також помітив, що (анти)клерикальна та секситська кампанія підтримували одне одного інформаційно.

По-перше, легко помітити повторюваних фігурантів. Усачєв показує Мєдвєдєву на Селігері відоси My Duck Vision та вилизує його стопи, а потім активно розвиває страшилку про православний наступ. Соколовскій теж, як я розумію, виліз з лона Ларіних-Хованскіх. Ну а Нєвзоров взагалі давній друг кремля та “Пєрвово канала”.

По-друге, в рамках цієї істерії, як і в рамках сексистської істерії, регулярно проговорюється концепція морального занепаду, зокрема жіночого. Виправдовується як домашнє насилля, так і “кухонна” роль жінки, підпорядкованість її сексуального життя, репродуктивне право. Меседж починається в одному середовищі, дається пас в інший, і так на постійних реакціях, на генеруванні емоцій, на “за” та “проти”, тема закріпляється та впроваджується в свідомість. Зрештою, “так завжди і було”.

По-третє, антиклерикалізм допомагав просувати контент. В секулярній країні, особливо, в ситуації істерії “релігійного поступу”, антиклерикал зчитується як “адекват”, “свій”, носій розумних думок. Я пригадую власну реакцію на викрики Хованского щодо вироку Pussy Riot, коли було складно не погодитись з тим, наскільки це потворно та антилюдяно (тим більше, він вказав на Україну, як на більш виховану країну, складно було пропустити це повз вуха). Коли енциклопедично обізнана людина пояснює тобі, що вірити в мужика на небі тупо, можна й купитись на те, що його лекції про тупих жінок теж обґрунтовані в якійсь психології чи науці.

Замість висновку

Власне, дати однозначну відповідь, для чого конкретно провадились ці кампанії, складно. Можна накинути серію пояснень, кожне з них можна обґрунтувати, але приблизно з однаковою силою (напр. можливо сексизм та гомофобія, що просувались разом, є способом антагонізувати пост-Совок із Заходом; можливо це просто поживне середовище для просування політичних ідей та діячів; можливо це засіб деморалізації та посилення внутрішніх протиріч тощо). Але це і не було завданням статті.

Ця стаття була написана з позиції людини, що запам'ятала сам процес розгортання цих кампаній, а потім злякалась тому, наскільки легко і швидко набуте почало сприйматись як питоме. Як припустиме ("якщо всі так ворогують із церковним обскурантизмом, може він і справді існує?") доводилось до стану актуального ("тупі віруни не понімають шо бог не може сидіть на небі"), себто ставало реальним для конкретного індивіда-споживача.

Дві речі, втім, які можна і треба означити:

1) перебування у будь-якій ззовні конструйованій реальності шкідливо участю в чужих, і, можливо, ворожих, проектах;

2) росіяни просувають на нашу авдиторію не тільки політичні та історичні міфи, але і соціальні та загальнокультурні, зокрема так звані "аполітичні".

ptax kuro

#essay #ukrainian #український tumblr #укртамблер #український блог #укртумбочка #українська #culture #analysis

5 notes · View notes