#подорожувати

[zephyread]

🌳Мемуари лісу

Мікаель Брюн-Арно

⭐10/10. Хочете почитати про лиса-книгаря? Вам сюди. А чутливу історію про старих, у яких вік поступово забирає пам'ять та здатність ясно мислити? Теж сюди.

Ця книжкова серія заворожує ще з обкладинки. Дизайн та ілюстрації завжди важливі, хто б там що не казав, тож ілюстраторка Саное створила справжній шедевр.

Видавництво "Наша ідея" поки випустили 2 з 4 томів.

Персонажі: Арчибальд Лис — головний герой, власник книгарні, що передавалася з покоління в покоління.

Том 1. Спогади Фердинанда Крота

Арчибальд допомагає своєму старому у всіх сенсах слова другові Фердинандові Кротові подорожувати місцями, в яких Фердинанд колись побував, з метою знайти мемуари Крота, а також згадати про те, куди ж зникла Фердинандова дружина — Мод.

Том 2. Щоденники Корнеліуса Лиса

До книгарні приходить Селестен Вовк з документами про те, що насправді книгарня належить родині Вовків. Тепер Арчибальдові треба відшукати щоденники свого діда Корнеліуса, щоб розгадати таємницю того, кому ж справді належала крамниця і який зв'язок між Корнеліусом та родиною Вовків.

Головними темами є таємниці і те, як вони шкодять родині і близьким. А також не менш важливим є зображення хвороби Альцгеймера, склерозу та інших причин, через які старі втрачають розум. Якщо у вас є родичі, сусіди чи знайомі, які забувають те, що сталося декілька хвилин тому чи навіть те, хто ви такі — ця історія не залишить вас байдужими.

_ _ _ _

Особисті враження:

Кожен раз, коли я думала "Та ні, автор не заведе історію СЮДИ" чи що розв'язка буде дитячо оптимістичною — я помилялася. Автор не боїться робити історію місцями похмурою і навіть трагічною. Але все ж після прочитання в мене залишається на душі тепло дитинства.

Також другий том особливо порадував. Невеликий спойлер: old man yaoi продовжує вигравати, я пищала від захвату як різана.

[sharp-as-c]

подорожувати в стадії загострення депресії бі лайк

- люди, з якими ти подорожуєш, дивуються, чому план подорожі такий хаотичний і ви тупо тиняєтесь містом

- не памʼятаєш нічого з поїздки, дивишся фотки: вау, а таке було?!

- вставати о 7:00 щоб більше встигнути йде нафіг

- рано лягаєш спати

- а може нікуди не поїдемооооо?

[du-sha]

Колись я написала пост, тоді а мене була інша сторінка, що хотіла би подорожувати різними країнами самим поїздом. І от пройшло з того часу більше чотирьох років, і я вже не хочу подорожувати країнами. Для початку, я хочу об'їздити кожне місто України.

*я в тумбі вже більше чотирьох років?!😱

[strawberryspider777]

Мені дуже подобається подорожувати в FF XV :)

[adstarmad]

Перший пост від мене з іншої країни!)

Звучить чудово та цікаво? Ви праві, так воно і є, бо подорожувати завжди цікаво.) Тим більше, коли ти не був за межами своєї батьківщини довгий період часу. Думаю зі мною може погодитися кожен, так як у кожного "свій довгий період часу" різний, а мій був цілих 23 роки.) ��ізніше постараюсь виставити фото, які я змогла зробити (на багато не розраховуйте, я не любитель берегти фото, та і не фотограф).))

Ну, думаю ще виставою пару фото котенят, з дому де я проживала, щоб вам вони підняли настрій.)

Передаю привіт від брата Апепа та його сестри Мари)

P.S. Мара - це карооке кошеня, а Апеп - це голубооке котеня.)

[sofiakigkiev]

Подорож - це поїздка або пересування пішки по місцях віддалених від постійного місця проживання.

   Подорожуючи ти дізнаєшся щось нове чого раніше не знав.Зазвичай подорожують із метою дізнатись щось нове і побачити інший край міста або навіть світу.Інколи людям потрібно подорожувати бо в них така професія ,а зазвичай 70% їдуть подорожувати щоб відпочити.

  Для всіх людей подоріж це щось своє

[senpaishishio]

Смішно, бо саме про "Live your life" я завжди забуваю. Якби все було так просто, то я б не боялась сказати ким я є, і не боялась би робити дурниці. Біда в тому, що чим більше в тебе відповідальності тим менше дурниць які ти робиш мають бачити люди)

Я хочу подорожувати по світу, купити фотоапарат і фотографувати гарні місця, і позбутись своїх фізичних/психологічних проблем. На це потрібно мати гроші, а для цього треба хорошу роботу. Попередньо треба мати освіту, вчитись далі, щоб могти конкурувати і...не боятись себе показати. Взагалі не боятись себе і було б чудово)

[zvychaynedivchysko]

Найбільше мені подобається подорожувати весною і осінню, коли ще не жарко, але вже й не холодно

[tired-aori-15]

обіцяний пост з новинами регіоналіті та про кого з персонажів ґайї це могло би бути, пані й панове. спершу текст, про кого мова, а далі власне новина. а ще є спойлери. так от...

просто іґніс з ґайєю, коли вибираються з декорацій не туди, куди треба.

момент з другого розділу, коли пан косіу, голова магічної комісії, намагався підкупити сайлена с і забрати ґайю й абсолют.

коли іґніса в розділі тринадцятому врятували крила таріса, хоча до того він з ними не ладнав.

знаєте, хто б матюкався в коментарях міської ради? тал ортес рейнардін.

а це геніальний фінт іґніса, коли великий м йому погрожував, і замість просто зникнути він врешті вирішив обставити все як свою смерть.

будь-хто з голів трьох великих родів.

одразу дві новини, бо вони одна одну доповнюють. іґніс у розділі восьмому, коли терміново треба було маскувальне зілля для ґайї роздобути, але ніхто не хотів нічого продавать, тому довелося перейти до погроз.

стрею не 15, але так міг би минути його день. можна ще підставити сюди марка аллонсі, він на таке здатен.

і знов про голів трьох родів, але це більше стосується великого с з його кількістю родичів і онуків.

знов про іґніса й комісію або як рятуватись, якщо біля тебе людина з абсолютом.

селеста летта. просто селеста летта.

крихітний спойлер про те, як жінці в тоскарді зайняти престол (ніяк).

не про конкретний момент в сюжеті, однак з тим, як доводиться ґайї й іґнісу подорожувати різними країнами, гармоніює. наприклад, коли ленн, скандієць, допомагав іґнісу, який виріс у поланні, і ґайї фіг зна звідки чкурнути геть з родинного замку.

це знов про стрея.

перехід до сарманни в 14 розділі був трошки невдалий.

правда про те, чому великий р так і не покарав іґніса за вбивство своїх вартових. так, це вигаданий світ, але якби там у кожній країні побутувала своя мова, нашому дуету було б складніше в рази.

і нарешті про ґайю й що було у вісімнадцятому розділі. щоправда, там діло йшло до вбивства.

отаке. знаю, можна було ретельніше підготуватися, підібрати цікавіші новини, але це суто жарт, тому й головне, аби було смішно. та й мені давно хотілося це втілити, так що цьом.

[adeseya]

Знаєте, настрій просто кинути унік, поїхати подорожувати світом (без грошей у кишенях), врешті знайти себе чи стати іншою людиною і повернутися щасливою назад. Починати все заново

[youkomorie]

Десь років з 13 а може і раніше,не знаю,я мріяла про відносини 😅,і я хотіла щоб це кохання було як в Голодних іграх,як в Кітніс і Піта,вони моя улюблена пара. Раніше,я дуже довго про це мріяла,а зараз думаю,та нащо мені це? Мені й одній добре. Мені зараз більш приємно думати,як моя власна домівка буде виглядати,де буду тільки я,що я буду готувати 😊,що купляти, і як буду подорожувати світом.

[ruushinynerve]

Я настільки заблукала в цьому питанні, що вже дивилася і на роботу в поліції (доречі, зп злочинно мала за таку роботу), до якої мені взагалі не по дорозі. Для всього потенційно іншого треба оволодіти профільними програмами, щоб не бути паличка-паличка-огірочок-паличка. Все не те.

Тому мене тривожить така невизначеність. Нема такого чим би я горіла і щоб мал�� якийсь професійний потенціал. І як себе визначати тоді? Ми визнача��мо себе через щось. Чи то стосунки, чи то якась суспільна діяльність, чи професія і тд.

Я вмію малювати, трохи краще в чомусь, гірше в багато чому. Колись писала щось, та через мовний переворот тепер відрізалась значна частина красномовства. Готувати я не люблю. Подорожувати теж. Активно тинятися містом не люблю. Широкого кола знайомств не маю. Дуже люблю собак, але як свідома людина не заведу поки не буду мати всіх умов. Інших хобі окрім малювання не маю. Колись вчилася грати на гітарі, та в своїй квартирі вільно цим не займешся і не те щоб я мала якийсь хист в музиці, абсолютно не розбираюся в жанрах і не сильно цікавлюсь, слухаю просто те що сподобається, зазвичай те що допомагає доповнити мою дезадаптивну мрійливість. Серйозно, будь який вільний час я витрачаю на фантазування історій і просування сюжетів у своїх світах.

Та нічого з цього не допоможе визначити, як мені заробляти на життя.

[kalceferia]

Останнім часом дуже втомлена. Весь час проходжу курси, виконую практичні завдання, якісь хатні справи. На вулицю виходжу винести сміття і один раз на тиждень скупитись в магазині. Шукаючи вакансії на нову професію я втрачаю мотивацію що-небудь робити. Усвідомлюю свою нікчемність.

Ридаю у ванній із думками: невже я замало прикладаю зусиль, коли все пішло не так, де я допустила помилку, краще б я пішла в медицину.

І мене то все так обтяжує і ні з ким про це поговорити. Шукала допомоги в спеціалістів розумію що для цього мені потрібні кошти, зверталася до служб які пропонують безкоштовну підтримку, але мені ніхто там не відповідає.

Напевно, якби я залишилась в гуртожитку, де я часто була на самоті, то рано чи пізно поїхала б кукухою і щось собі б зробила. А так поки тримає фактор того що я живу на квартирі і біля мене є хтось 24/7.

Так звані "подруги" відпочивають на дорогих курортах, показують красиві картинки в інстаграмі, а потім в приватних жаліються що їм так тяжко бути коханкою в турка, вже набридло подорожувати закордоном, і взагалі в Іспанії так спекотно що можна вмерти. І я як завжди це вислуховую і жалію їх, боже які бідосі. А потім, іронця, в мене факап мені потрібні протизаплідні, зможеш купити в аптеці і відправити на таксі...

Боже дай мені сили

[du-sha]

Натхнення підкралось звідки не чекала)

Вона мріяла.

Вона бажала бути письменницею.

А вона спортсменкою.

Їй добре вдавалась кулінарія.

А от вона душею була гонщицею.

Вона любила малювати, а вона читати.

Ця пані обожнювала навчатись,

А для цієї важливими були розваги.

Дехто хотів подорожувати,

А декому, і дома добре.

Вона були різні,

Та дещо їх поєднувало:

Їх пробували зламати.

«Які мрії? Живіть реальністю!»

«І що тобі дасть твоє письменництво?»

«Спорт? Ти хоч в себе бачила в дзеркало?»

«Яка кулінарія? Ти ж молоко спалиш»

«Які гонки? Це чоловіча справа-сідати за кермо»

«Викинь свої книги, та займась чимось корисним»

«Знову навчання? А заміж ти коли збираєшся?»

«Гуляти вона йде! Їй тільки розваги в голові!»

«Які ще подорожі? За дітьми краще дивись»

«Знову вона сидить дома! Так і залишешся старою дівою, яка любить усамітнення»

Їх намагались зламати.

Та ключове слово тут саме «намагались»

[sharp-as-c]

життя закоротке, грошей не вистачає, а відпусток замало - а подорожувати так хочеться! я без цього їду дахом

і планів і хотілок купа

[alcestas-sloboda]

так, нарешті подивилась фільм Нарімана і тепер справді можу сказати, що він великий, хоча крім самої історії мене розєбало щось інше, щось набагато глобальніша і більше.

як ми мало знаємо про кримських татар і як багато ми винні цьому маленькому народові. народові, який більшість свого сучасного існування проводить в екзилі - далеко від такого прекрасного Криму і завжди через росіян. і хоча цей факт знають всі, саме інколи він вибиває повітря з твоїх легень і наповнює їх болем за цих людей, яких ти вважаєш за рідних незнайомців. бо хоча всі мови і культури прекрасні, є щось магічне у тих ритуалах і словах, які були пронесені крізь всю цю біль депортацій та репресій й збережені.

ця неповторна культура заворожує, зацікавлює, вона потребує пояснення і саме цього досі не вистачає. я хочу знати більше про кримських татар, я хочу знати більше про справжній Крим, не заплямований синьо-біло-червоним лайном. саме тому такі люди, як Наріман життєво необхідні для культурного діалогу між українцями та кримськими татарами - саме діалогу, де обидві сторони рівноцінні та рівноправні. на щастя (і сподіваюсь моя бульбашка все таки репрезентує більшість молодого покоління) українці відкриті до нього, відкриті до допомоги всім поневоленим народам, незалежно від їхньої релігії, раси та етносу - ну як справжні злі нацисти.

роз’єбало саме від розуміння цієї ролі нашої держави у розвитку і майбутньому інших народів і країн. наша перемога стане початком чогось прекрасного - справжнього розквіту інших народів. звичайно, питання Криму постане ребром: що нам робити з росіянами, які вирішили, що в Алушті їм все "па-дамашнєму"; як відновити не лише культурну спадщину, а й просту інфраструктуру? але мій внутрішній наївний романтик хоче вірити, що хоча б мої діти або внуки будуть подорожувати у справжньому Криму.

хочеться також вірити, що вони зможуть побувати у деокупованій Грузії та Ічкерії. це бажання нарешті стати останнім поколінням, яке має виносити страждання, непереборне, а особливо після перегляду фільмів типу "Додому" Нарімана Алієва.

а ще цікаво, що Україна незважаючи на домінуюче місце християнства у суспільстві, є таким собі оазисом для мусульман та Кавказу. можливо ми не розуміємо вірувань та мов один одного, але це ніколи не стане на заваді наших відносин, справді братських. адже ніхто не зрозуміє поневолений народ краще за інший поневолений народ.

тому для всього регіону не лише східноєвропейського, а й регіону Кавказу питання "навіщо допомагати Україні?" ніколи не стояло і ніколи не буде стояти, бо це допомога не лише українцям: це допомога кримським татарам, грузинам, чеченцям, білорусам, литовцям, латвійцям, естонцям, полякам, а також сотням етносів, які заселяють території рф. майбутня перемога українців - також і їхня перемога. саме розуміння цих глобальних процесів інколи справді розбиває на шматки.

так перегляд фільму про одну історію однієї кримської сім’ї спонукає думати про безмежну світову несправедливість під назвою російська федерація, під прицілом якої опинились не лише українці та кримські татари, а сотні інших неймовірних народів та етносів.