#перша світова війна

[misiuraoleksii]

РОЗПАД АВСТРО-УГОРЩИНИ

Розпад Австро-Угорщини, одна з ключових подій 20 століття. Австро-Угорщина була однією з найбільших і багатонаціональних імперій Європи. Вона охоплювала території від Чехії до Хорватії та від Німеччини до України. Проте на початку 20 століття накопичені протиріччя і конфлікти між різноманітними народами та національностями всередині імперії стали досягати критичної точки, а Перша світова війна, що почалася, лише поглибила всі ці процеси. Після закінчення Першої світової війни Австро-Угорщина розпалася на декілька незалежних держав.

[nelligekata]

НАСТУПНА ТРИДЦЯТИРІЧНА ВІЙНА.

Перша палала в Європі, як відомо, на початку ХVII століття. Ну про неї можна не особливо згадувати, ��о такі трапилась дуже давно і далеко.

Другу тридцятирічну, зазвичай, так не називають, її ділять на дві світових, але Друга світова була прямим наслідком Першої, яка почалася у 1914 році, а закінчилася у 1945.

Давайте трішки згадаємо історію.

Коли солдати воюючих армій у 1914 році ішли на фронт, вони сподівалися до Різдва повернутися у свій затишний світ, до звичних справ та родин. По-перше, до Різдва не встигли, ну а по-друге, виявилося, що вертатися просто нема куди. Світ змінився.

А тепер згадайте літо 2014. Навіть коли не вдалося закінчити АТО за лічені тижні, через вторгнення рашистських регулярних військ, через зрадофілітіків та прагнення коломойськозалежних знайти мир в очах пуйла, ми все одно у страшному сні не могли уявити, що на десятому році війни будемо готуватися і до і до дванадцятого і до п'ятнадцятого.

А ще зараз ми всі вже знаємо, що повернутися з війни не вийде. Зовсім. Бо нема куди. Навіть якщо домівки вціліють, а рідні залишаться живі. Хоч так повезе далеко не всім. Просто України, яку ми знали до 14-го року більше ніколи не буде. І слава Богу, якщо чесно, але зараз я про інше, про тривалість війни.

Коли Німеччина програла Першу світову, здавалося справедливий мир настав: агресор платить репарации, з'явилося багато нових національних держав, мир дружба, жувачка та лінія Мажино.

Але насправді це породило .купу проблем.: та комплексів програвших країн: від Німеччини до Угорщини. Он придурок Орбан досі ті комплекси викашлює.

Програвша Німеччина породила Гітлера та продовжила війну до абсолютного свого знищення.

Так буде і зараз. Ми обов'язково видавимо орду з нашої землі, але на жаль, ніхто нам не дозволить її демілітарізувати та денаціфікувати по-справжньому. І рашистські недобитки через короткий час розпочнуть нове вторгнення. І ось тут головне питання: наскільки ми будемо готові до цього після чергового, дуже короткого, перемир'я? Чи буде в нас найсильніша армія континенту, щоби розчавити повністю потвору рашизму, чи черговий зермак буде волати: Омерика! Чому ми не в НАТО?!

Історія нічому не вчить, вона лише карає за невивчені уроки. Тому не сподівайтеся повернутися з війни. Вірте в Перемогу та працюйте на неї. Донатьте на "Справу Громад" і тоді перемога наступить швидше.

Олександр Дедюхін

[objectivnewskharkov]

За оцінками експертів із протезування, кількість ампутантів в Україні близько 50 тисяч. Київська благодійна організація Houp Foundation оцінює кількість серйозних поранень, викликаних війною, у 200 тисяч осіб, і з них близько 10% серйозних травм зазвичай потребують ампутації, пише видання The Wall Street Journal . - https://www.objectiv.tv/uk/objectively/2023/08/02/bilshe-50-tisyach-vijna-v-ukrayini-za-masshtabami-amputatsij-yak-persha-svitova/

[demiurgeua]

105 років тому іприт було вперше застосовано як хімічну зброю

105 років тому іприт було вперше застосовано як хімічну зброю

105 років тому, в ніч проти 13 липня 1917 року, під час боїв місцевого значення, що передували Битві біля Пашендейла (Третя Іпрська битва або Друга битва у Фландрії) Першої світової війни, Імперська армія Німеччини вперше використала як бойову отруйну речовину газ, що за місцем боїв дістав назву іприт (снаряди «жовтий хрест»). Випари іприту після потрапляння на шкіру завдавали людині серйозної…

[thelittleukrainianwell-armedgirl]

The Ukrainian Film Academy

ENGLISH BELOW

“Ми не винні”, “це все путін”, “культура – поза політикою”. Ці та інші подібні наративи російські діячі культури продовжують тиражувати в світі, намагаючись уникнути відповідальності за війну, розв’язану Росією проти України.

🇷🇺 Але факти доводять протилежне. Олена Драпеко – колишня російська акторка, а нині – перша замісниця голови комітету держдуми росії з культури. Депутатка запевняє, що війна в Україні – це насправді “превентивний удар”. Вона стверджує, що в Україні панує фашизм і нацизм. За її словами, коли росіяни “виженуть фашистів, усі вийдуть із бомбосховищ і ми будемо дружити, будемо разом фільми знімати”. Драпеко впевнена, що українські кінодіячі мріють потрапити на Московський кінофестиваль, бо їх нібито ніхто не чекає у Каннах.

🇺🇦 Поки Олена Драпеко розповсюджує свої ідеї, українські акторки, які неодноразово побували на світових кінофестивалях, змушені сидіти у підвалах, ховаючись від російських ракет та бомб. Акторка Анастасія Пустовіт, зірка стрічки “Коли падають дерева”, світова прем’єра якої відбулась у конкурсі Берлінале, два тижні перебувала в російські окупації у селищі Немішаєве під Києвом. Вона бачила, як росіяни вбивали людей на вулицях, ��к розстрілювали школу, як направляли дуло танка на будинок культури… Після евакуації акторка стала волонтеркою - допомагає переселенцям на залізничному вокзалі та організовує гуманітарну допомогу в рідне селище.

Культура не може бути поза політикою, коли її існуванню загрожує російський танк.

У війні росії проти України винен кожен росіянин.

І поки російська культура підтримує дії своєї влади і працює на неї – вона винна теж.

ENG

"We are not to blame", "it's all Putin", and "culture is out of politics". These and other similar narratives continue to be replicated by Russian cultural figures worldwide, trying to avoid responsibility for the war unleashed by Russia against Ukraine.

🇷🇺 But the facts prove otherwise. Elena Drapeko is a former Russian actress, and now she is the First Deputy Chairman of the State Duma Committee for Culture. The deputy assures that the war in Ukraine is a "preemptive strike". She claims that fascism and Nazism reign in Ukraine. According to her, when the Russians "expel the fascists, everyone will come out of the bomb shelters, and we will be friends and make films together". Drapeko is sure that Ukrainian filmmakers dream of getting to the Moscow Film Festival because supposedly, no one is waiting for them in Cannes.

🇺🇦 While Elena Drapeko spreads her ideas, Ukrainian actresses, who have repeatedly visited world film festivals, are forced to sit in basements, hiding from Russian missiles and bombs. Actress Anastasiia Pustovit, the star of the film "When the Trees Fall", the world premiere of which took place in the Berlinale competition, spent two weeks under Russian occupation in Nemishaieve near Kyiv. She saw how the Russians killed people on the streets, how they shot down the school, how they aimed the muzzle of a tank at the house of culture… After the evacuation, the actress became a volunteer helping displaced people at the railway station and organizing humanitarian aid to her native village.

Culture cannot be out of politics when a Russian tank threatens its existence.

Every russian is to blame for russia's war against Ukraine.

And as long as russian culture supports the actions of its government and works for it, it is also to blame.

[eu-ukraine]

«Чернігів стародавній» запрошує на виставку «Невідома війна» (до 100-річчя завершення Першої світової війни)

Виставка з приватної колекції Володимира Руденка «Невідома війна» (до 100-річчя завершення Першої світової війни) 9 листопада, у п’ятницю, о 12.00 у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (у Колегіумі, на Валу) відб... Читати далі »

[platformadobra]

Башта Шухова

Хто такий цей ваш Шухов взагалі? Це провідний інженер XIX століття в Російській імперії, який починав взагалі з проєктування паровозних депо. Ця робота була стандартною для рядового конструктора, яким Шухов точно не був. XVI-XIX століття славляться тим, що будь-яка вагома постать в історії прямо чи дотично пов'язана з іншими постатями, які жили з ним в одну епоху, паралельність цим відносинам не характерна. Так було і в інженера.

Володимир Григорович Шухов на велосипеді «Павук»

Його друзями були Людвіг Нобель та Олександр Барі. Знаючи його потенціал, останній запросив його до себе в компанію для оптимізації нафтового виробництва, зберігання і транспортування в Баку. Розробка Володимира Шухова в цій області в 1878 році була феноменальною (а як інакше, якщо до цього часу нафта взагалі зберігалась під відкритим небом в ставках або кам'яних резервуарах), оскільки, по-перше, конструкція дозволяла використовувати набагато тонший метал, ніж було необхідно до цього; по-друге, цього металу треба було менше, оскільки чим ближче до верху, тим більше стоншувались стінки резервуарів. Це економніше навіть з урахуванням витрат на заклепування, чим і ще власне відрізнявся резервуар Шухова від, наприклад, американського. Саме такий нафтовий резервуар пізніше стане однією з особливостей його башт, що використовуватимуться для промисловості і водогону (наш випадок).

Вперше щось схоже на нашу легендарну башту було спроєктовано і представлено на широкий загал в 1896 році, коли Шухову доручили створити павільйони для Всеросійської промислової і художньої виставки. Тут варто зробити певний екскурс в історію мистецтв: конструктивізм, основні риси якого — раціональність, економність та лаконізм, виникає, згідно з офіційними джерелами, на території Російської імперії лише в 1915 році, однак перекриття павільйонів та перша гіперболоїдна башта Шухова того ж 1896 року безсумнівно підпадає під визначення цього напрямку, відповідаючи усім його характерним рисам. Складається враження, що інженер опередив свій час.

Будівництво овального павільйону з сітчастим сталевим висячим перекриттям Володимира Григоровича Шухова для Всеросійської виставки. Нижній Новгород, 1896 рік

Конструкція унікальна з усіх боків, як її не покрути: ні башти такого типу, ні форма гіперболоїда (уявіть пісочний годинник без донець з одного та іншого боку) — нічого з цього не існувало раніше в архітектурі та інженерії до нього. Факт, який ламає мозок — хоч конструкція і виглядає кривою, вона будується з повністю прямих балок. В той час, коли високі споруди потерпають від вітру, вплив останнього на гіперболоїдну башту Шухова незначний. Інша особливість полягає в тому, що на таку конструкцію можна поставити важкий резервуар, площа якого перебільшує площу верхньої частини, за рахунок того, що вага рівномірно розподіляється по всіх балках, а потім тисне вже на нижню основу. Коротше кажучи, це надстійка конструкція, яку завалити без стороннього впливу нереально. Стандартна вежа складається з 80 прямих балок, що кріпляться до кілець на кінцях, а також додатково укріплені вісьмома сталевими паралельними колами. Кожна частина сталевої конструкції закріпляється заклепками. Складається така «махіна» по принципу телескопа: спочатку вмонтовується в основу одна секція. Всередині цієї нижньої частини вежі, що змонтована в проєктному становищі, послідовно складають, а потім піднімають наступні секції. Що ми маємо в результаті? Економну за вартістю і матеріаломісткістю конструкцію, яка не потребує багато часу для збирання і легко транспортується. Все це зробило стандартну башту Шухова популярною в практичному пролетарському суспільстві Союзу.

Перша в світі гіперболоїдна вежа Шухова. Нижній Новгород, 1896 рік

В Білій Церкві представниця Шухівської конструктивної «класики» з'явилася 1929 року. Поява такої інфраструктури зумовлена загальнополітичною ситуацією в державі.

В 1925 році Біла Церква вперше показала промислові показники довоєнного (Перша світова, війна Врангеля) рівня, що свідчило про відродження життя та економіки в місті. Це сприяло зростанню населення, яке в 1925 році становило 40347 осіб. Разом з тим місто розширило свої межі. Його територія в 1927 році становила вже 6 км² (на сьогоднішній день — 67, 84 км²), а разом з тим налічувалось 59 вулиць. Таке розширення вже вимагало створення певної інфраструктури, транспортного зв'язку для робочого люду. В першу чергу з'явилося 4 автобуси, кожен з яких був розрахований на 12−15 чоловік і виконував 4−6 рейсів за день. На території всього Союзу в другій половині 20-их років ХХ ст. відбувалось згортання НЕПу, основною рисою якого було часткове повернення до ринкових відносин. Простіше кажучи, до цього моменту більшу частину підприємств було повернуто приватникам, а не державі, бо це сприяло швидшому відновленню після війни. Згортання НЕПу мало б призвести до закриття малого недержавного бізнесу, але фактично цей сегмент пішов в підпілля (як і під час останньої пандемії), і тому масовий відтік населення не стався. Влада робила акцент на важливості заводів, вкладу робітників в економіку Союзу і сприяла тим проєктам, які були пов'язані саме з індустріальною оптимізацією міст. Башта Шухова була саме таким проєктом.

Добудована башта 1929 року мала місткість в 600 м³, з яких для корисного використання — 450 м³. Мережа водогону того року почала прокладатись маршрутом вул. Комісарівська (бульв. Олександрійський) — вул. Київська (Ярослава Мудрого), а першими було під'єднано важливі міські об'єкти: тогочасна поліклініка, аптекоуправління, військкомат та зокрема «дім соціалізму», збудований 1927 року промисловим способом в рамках збільшення асигнувань (фінансування) на соціальні потреби. За підтвердженими джерелами 1929 року точно було підключено до системи чотири будинки промислового будівництва, а за непідтвердженими — 10. Таке проведення мало ідеологічний підтекст: водопровід матимуть тільки ті, хто жив в будинках, збудованих радянською владою; хто в царських — повинні будуть почекати.

Креслення білоцерківської водонапірної башти Шухова, 1937 рік

Білоцерківська водонапірна башта Шухова, 1950 рік

Якщо російські війська при відступі використовували тактику «випаленої землі» в Другій світовій війні, то німці підривали об'єкти інфраструктури. Так в 1943 році їх жертвою стала башта Шухова. Але як вже було згадано раніше, таку конструкцію вкрай важко спеціально розламати на частини або щоб її уламки розлетілись на всі чотири сторони — підрив відрізав башту від землі, але гіперболоїдна основа вціліла повністю. В квітні 1945 року Виконком Білоцерківської міської ради затвердив проєкт будівництва нової башти того ж типу. Однак це були часи відбудови, коли в дефіциті було все, а особливо метал, тому Виконком дає друге розпорядження — збудувати нову башту, використовуючи фундамент та метал, що лишився від підірваної.

Напередодні війни населення становило майже 50 тисяч осіб, а мережа водогону була розширена. Можливостей башти в забезпеченні всіх в післявоєнний час необхідною кількістю води не було, тож до відбудови об'єкту додалась ще його модернізація, яка мала відбутись в два етапи. В першому планували поставити бак діаметром в 12 метрів і з такою ж висотою, який би мав місткість 1320 м³, а в другому — збільшити висоту бака такого ж діаметру ще на 8 метрів, додавши при цьому місткість в 880 м³. Такого об'єму башти вистачило б на забезпечення водою населення в 100 тисяч осіб, яке очікувалося до 1955 року. Відбудову було завершено на 2 роки пізніше, ніж планувалось — в 1949 році. Висота після ремонту становить 42 метри — скільки ж, скільки мала попередниця.

Білоцерківська водонапірна башта Шухова, 1943 рік

Білоцерківська водонапірна башта Шухова, сучасний стан

Сьогодні білоцерківська башта Шухова занедбана і навіть в реєстрі Білоцерківської міської ради відмічена як «науково-технічний об'єкт в незадовільному стані». Плачевно, адже це сталося з усіма спорудами такого типу в Україні, але при цьому сам проєкт гіперболоїдної башти навіть на момент 2021 року визнається світовою спільнотою як одне із найвищих досягнень інженерного мистецтва. І чим далі, тим більше з'являється мемів про башту Шухова, яка стала в місцевому сучасному «фольклорі» символом місцевої розрухи.

Поскриптумом лишимо лише одне: просто уявіть метаморфози в світосприйнятті білоцерківців, якщо або коли символ розрухи перетвориться в той самий зразок легендарного шухівського конструктивізму. Все нове — це забуте старе.

Дослідження в рамках проєкту виконано на основі вебсайту «Вікіпедія». Фотографії та зображення, наведені в дослідженні, використовуються через ліцензію CC BY-SA 4.0. Якщо інформація в дослідженні є недостовірною або неповною — будь ласка, напишіть нам на evgen.kompanets@gmail.com Авторка тексту: Анастасія Щипська

[chuma-h]

"Поза межами болю", Осип Турянський

Це перший твір літератури 11 класу, з яким я ризикнула ознайомитися. “Поза межами болю” - назва говорить сама за себе, і саме вона мене зачепила.

Уривок із попереднього слова: “ Я й мої товариші впали жертвою жахливого злочину.

Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства.

І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — у крашу божевілля і смерті.”

Жанр даного твору критики відзначали по-різному: поема, повість, повість-поема, поезія в прозі, поема-симфонія, роман. Найчастіше твір називають антивоєнною психологічною поемою в прозі. Сам автор визначає жанр як повість-поема.

Розповідь ведеться від лиця одного із полонених сербськими військами, яких ведуть “шляхом смерті” від наступу австрійсько-німецьких військ. Час: перша світова війна. Вони йдуть, 45 000 полонених із 60 000, тих, хто не може йти - вбивають на місці, вони падають і вже не можуть піднятися, більшість вмирає від холоду та голоду, частина стрибає у прірву, аби не вмерти від рук сербів.

Семеро чоловіків із одного полону: Штранцінґер, Добровський, Ніколич, Сабо, Бонні, Пшилуський та Оглядівський (саме від його лиця іде розповідь) - вбивають свого охоронця, бо один із товаришів - сліпий Штранцінґер - зупинився від надмірної втоми. Він пропонував їм іти, та друзі не полишили його. - Вони знаходять корч, і щоб зігрітися, намагаються розпалити вогонь, відриваючи кожен від свого одягу по шматку, та цього не вистачає на довго. Тому вони вирішують стрибать навколо корча, і той, хто впаде, тобто виявиться найслабшим, той, звісно ж, помер, і його одягом решта розпалить нормальне багаття. Едина думка, яка змушує їх стрибати звучить так: “Без найменшої тіні спротиву почали скакати людські скелети, замерзлі з морозу, смертельно вичерпані голодом, бігати і скакати довкола корча. Лише одна думка вводила в рух їх закостенілі ноги: «Скачи, скачи і витримай… а то, може, твої власні товариші тебе доб’ють!»” - Під час своєрідного танцю навколо корча Добровський сміявся й показував елегантні фігури танцю, бо був колись балетмейстером, розмовляв з колись коханою жінкою. Один упав знесилений, але зараз же підхопився, боячись виявитися найслабшим. Бонні плакав та кликав маму. - Найслабшим виявився Бонні. Останнім його проханням було передати матері кілька теплих слів і завірити її у тому, что він помер у теплій хаті на м'якій постелі. - Коли вони сидять біля вогню, ми дізнаємося про долю кожного з них. - Коли вогонь згасає, Штранцінґер, сліпий скрипач, спалює свою скрипку, та і вона горить не довго. - Кожен із них по-своєму сходить з розуму, або зриває свою злість, біль. Один рве гроші на шматки, на що Добровський філософсько підмічає: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми», інший забувається у мріях про родину. - Зрештою, всі вони засинають без надії та і думки прокинутися знов. - Оповідач дивом залишається живим, його рятує його друг, котрий приїздить з австрійським лікарем.

Врешті, твір вражає своєю яскравістю, своєю чесністю, він пронизаний різними міркуваннями, роздумами, сповнений сенсом та ідеєю.

Проблематика твору різноманітна: сенс життя, людина і війна, людина і суспільство, суспільство і війна, влада грошей, моральні цінності людини, боротьба між реальністю та мріями, боротьба між духовним і необхідним.

[misiuraoleksii]

Що стало з кайзером Вільгельмом II

Перша світова війна закінчилася для Германської імперії нищівною поразкою. Країни-переможниці поклали на неї всю провину за те, що сталося та нав'язали жорсткі умови миру. А ось доля германського імператора , кайзера Вільгельма II склалася зовсім інакше...

[loza14]

Прочитане у 2017-му

1. 📱 Говард Лавкрафт, рус:  1.1 ‘Холод’  1.2 ‘Память’  1.3 ‘Кошки города Ультар’  1.4 ‘Последний лорд Нортам’ 2. 📱 Говард Лавкрафт -  'Вне времени’, рус 3. 📱 Гарпер Лі - ‘Убити пересмішника’, укр (+) 4. 📚 Шерил Сендберґ - ‘Включайся’, укр 5. 📚 Денієл Кіз - ‘ Квіти для Елджернона’, укр (+) 6. 📚 Ешлі Венс - ‘ Ілон Маск. Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє’, укр (+) 7. 📱 Ернст Юнґер - ‘ На Мармурових скелях ’, укр 8. 🎧 Chris Anderson - ‘Free: The Future of a Radical Price’, eng (+) - audiobook 9. 📱 Эдгар Аллан По, рус:  9.1 ‘Три воскресенья на одной недели’  9.2 ‘Трагическое положение. Коса времени’  9.3 'Маска красной смерти‘  9.4 'Надувательство как точная наука‘ 10. 📱 Дахіґґ Чарлз - ‘Сила звички’, укр (+) 11. 📱 Douglas Adams - ‘The Hitchhiker’s Guide to the Galaxy’, eng 12. 📱 Эрих Мария Ремарк  - ‘Станция на горизонте ‘, рус 13. 📚 Саймон Сінек - ‘Почни з Чому’, укр (-) 14. 📚 Андрій Тужиков - ‘Ще одна цегла в стіні’, укр 15. 📱 Микола Хвильвоий - ‘Я (Романтика)’, укр (+) 16. 📱 Eric Ries - ‘The Lean Startup’, eng (+) 17. 📱 Юкіо Місіма - ‘Сповідь маски’, укр 18. 📱 Brad Stone - ‘The Everything Store: Jeff Bezos and the Age of Amazon’, eng (+) 19. 📱 Brad Feld, Jason Mendelson - ‘Venture Deals’, eng (+) 20. 📚 Гюго Клаус - 'Смуток Бельгії', укр (+), враження 21. 📱 Daniel H. Pink - ‘To Sell Is Human: The Surprising Truth About Moving Others’, eng (+) 22. 📚 Павло Скоропадський - ‘Спогади: кінець 1917 - грудень 2018’, рус. 23. 🎧 Nassim Nicholas Taleb - The Black Swan: The Impact of the Highly Improbable’, eng - audiobook (+) 24. 📱 Роберт Саттон - ‘Мудакам тут не місце. Як вижити в офісних джунглях’, укр (+) 25. 📱 George Orwell - ‘Homage to Catalonia’, eng, (+) 26. 📱 Тарас Прохасько - ‘НепрОсті’, укр 27. 📚 Димитрій Вергюлст - ‘Кепські справи’, укр (+) 28. 📱 Carl Sagan - ‘Pale Blue Dot’ (+) 29.  📚 Середницький Ярослав - ‘Павло Шандрук. Перша світова війна і три російсько-українські війни’, укр 30. 📱 Андрей Курков - ‘Пикник на льду’, рус 31. 📚 Сергій Жадан - ‘Інтернат’, укр (++), враження 32. 📱 Маркес Габриэль Гарсия - ‘Сиеста во вторник’, рус

(в процесі)  📱 Дмитро Корчинський - ‘Сяючий шлях’, укр (+) (in progress) 📱 Geoffrey A. Moore - 'Crossing the Chasm’, 3rd ed., eng (+) (in progress, 15/18) 📱 James Joyce - ‘Ulysses’, eng (+)  (in progress) 🎧 Chris Guillebeau - ‘The $100 Startup’, eng

Примітки:

курсивом 📱 виділені книги прочитані на читалці Amazon Kindle Paperwhite 2016.  

деякі твори об’єднані під одним номером через їх малий розмір.

+/- означає рекомендую/не рекомендую

[pokrovworld-blog]

Століття Естонської Республіки: з попелу війн у самостійне життя

Маленька країна Естонія 24 лютого відзначає 100-річчя з дня проголошення своєї державної самостійності. Як і сусідня Фінляндія, ця балтійська республіка обрала шлях незалежності, керуючись власними національними принципами, але, так само, як і Українську Народну Республіку, Естонію на це підбили більшовики, здійснивши заколот у Петрограді в жовтні 1917-го. Проте, як говорить одна стара приказка, щасливі ті народи, яким історія дала нагоду здійснити своє право на самовизначення – тобто створити свою власну державу. Естонцям це вдалося! Адже, як і фіни, проголосивши незалежність, вони забули про партійні амбіції й спільно почали її обороняти, у той час, як українців роздирала громадянська війна ��а боротьба за верховенство лівої ідеології, рани від яких ми загоюємо і досі. Але Естонська Вільна Держава (від ест. Eesti Vaba Riik) не була створена за одну ніч. І "Маніфест про незалежність", який було урочисто проголошено 24 лютого 1918 р. у революційному Таллінні – бувши найважливішим державотворчим документом – служить всього лише оформленням акту народження Естонії. Звісно, що до такого кроку місцева влада, сконцентрована у руках аналогу Української Центральної Ради – Тимчасової Земської Ради (ест. Maapäev) – підійшла, зваживши всі "за" і "проти" у питанні державної самостійності. Що ж передувало цьому визначному кроку? Кровопролитна й затяжна Перша світова війна породила внутрішню кризу у державі Романових. Лютнева революція та зречення царя стали нагодою для національних околиць імперії взяти владу на своїй землі у власні руки. Представники естонської нації, як і українці, все активніше починали вимагати від Тимчасового уряду адміністративного об'єднання своєї етнічної території. Звісно, що для нової московської влади естонці не становили ані жодної загрози, ні будь-якого зацікавлення. Тож 12 квітня 1917 р. відбулось утворення Естонської автономії – до Естляндської губернії було приєднано північну частину Ліфляндської губернії. Згодом, 14 липня, зібралася демократично обрана Тимчасова Земська Рада, до складу якої увійшло 62 депутати від шести наявних партій (чотири з яких пропагували соціалізм у різних його проявах) і двох національних меншин – балтійських німців і балтійських шведів. Головою було обрано представника естонської фракції РСДРП(б) Артура Валлнера. Успішне захоплення влади в Петрограді та Москві більшовиками у кінці жовтня 1917-го поглибило внутрішні розбіжності й всередині Естонської автономії. Попри те, що відверті прихильники Леніна і Троцького мали вплив на більшість населення, радикально налаштовані депутати Тимчасової Земської Ради мали інші плани щодо розвитку подальших подій. У нестійких умовах повзучої революційної анархі�� 28 листопада одноголосним голосуванням було прийнято рішення визнати вищим органом державної влади в Естонії Тимчасову Земську Раду (новим головою якої став радикальний соціаліст Отто Страндман) і затверджен�� дату проведення Естонських Установчих Зборів для вироблення подальшого державного устрою Естонії. Наступ більшовицької Червоної Гвардії (у грудні 1917 р. – січні 1918 р.) на Захід, з метою "повернення" у лоно нової московської держави національних околиць, кардинально змінив плани влади Естонської автономії. Якщо раніше розуміння незалежності визнавалось кроком для здійснення у далекому майбутньому, то тепер воно набуло сакрального значення. На виборах до Естонських Установчих Зборів, які відбулися 3-4 лютого 1918 р., дві третини виборців підтримали самостійницькі партії, які наполягали на негайному проголошенні незалежності Естонії. Враховуючи те, що двома місяцями раніше державний суверенітет проголосила Фінляндія, а двома тижнями – УНР, більшовики в Естонії спробували захопити владу. Місцеві загони Червоної Гвардії напали на будівлю, де проходили Естонські Установчі Збори, однак члени Тимчасової Земської Ради грали на випередження. Так, 19 лютого у місті Пярну був створений Комітет Порятунку Естонії (ест. Eestimaa Päästekomitee) – тимчасовий естонський уряд з особливими повноваженнями на чолі з Константіном Пятсом (представник Консервативної аграрної партії). Першочерговими кроками нового державного органу стали підготовка Декларації незалежності Естонії під назвою "Маніфест до усіх народів Естонії", вихід країни зі згарища світової війни та налагодження мирних відносин з міжнародною спільнотою. У цей же час вступила у дію мирна угода, підписана у Брест-Литовську між імперською Німеччиною, УНР і більшовицькою Московією. Згідно з її основними пунктами, Червона Гвардія мала залишити окуповані раніше землі по лінії Раквере-Рига-Мінськ-Київ-Одеса й відступити у межі етнічного проживання московитів. Скориставшись військовим хаосом 23 лютого 1918 р., Комітет Порятунку Естонії публічно зачитав текст Декларації незалежності Естонії на велелюдному вічі у середмісті Пярну. Наступного ранку незалежність було проголошено у Таллінні. Естонська державність почала набувати цілком реальних обрисів суверенітету.

Та спроби естонських самостійників попервах взяти владу у свої руки та навести у країні лад були зведені нанівець німецькою інтервенцією. Берлін розглядав Естонію, як і її с��сідку Латвію, зоною свого прямого впливу, адже тут проживала велика національна меншина балтійських німців, яких необхідно було захистити (знайома казка, чи не так?). Ввечері 24 лютого у Таллінні розпочалося національне повстання, спрямоване проти німецьких і більшовицьких окупантів. Естонські патріоти захопили арсенали зброї та почали формування власних збройних сил, які мали одразу піти у підпілля. Причиною стала суттєва перевага німецьких військ, армійські частини яких прямо з фронту 26 лютого почали на власний розсуд господарювати у Таллінні, Пярну, Курессааре і Палдіскі. Впродовж березня-жовтня 1918-го Естонія перебувала під військовою окупацією Німеччини. Її тимчасовий уряд (Комітет Порятунку Естонії) перебував у нелегальному становищі, водночас багатьох депутатів Естонських Установчих Зборів було заарештовано, комусь вдалось втекти у сусідні Швецію та Фінляндію. А 22 вересня 1918 р. Вільгельм II визнав Естонію невіддільною частиною Німецької імперії як автономне коронне герцогство. Та німці раділи не довго новому територіальному придбанню... Вітер змін на Західному фронті світової війни роздмухав революцію й у Німеччині. У підсумку – вимушене перемир'я з переможцями та примусова евакуація власного війська зі Східного фронту додому. Вже 19 листопада представники німецької окупаційної адміністрації передали усю повноту влади новосформованому Естонському Тимчасовому Уряду (ест. Eesti Ajutine Valitsus). Наступного дня з підпілля вийшли озброєні естонські війська, які були організовані у державний Союз Оборони (ест. Kaitseliit), почалося формування профільних міністерств. Потроху Естонська Держава почала функціонувати. Та нова загроза зі Сходу не забарилася – 28 листопада 1918 р. більшовицька орда захопила Нарву. Так почалася Естонська визвольна війна... У складний воєнний час необхідно було приймати негайні рішення, які просто необхідні для підтримання державного ладу. Серед таких і розпуск 9 травня 1919 р. Естонського Тимчасового Уряду, члени якого передали повноваження новосформованому першому уряду Естонської Республіки (ест. Eesti Vabariigi Valitsus). Водночас Тимчасова Земська Рада проіснувала до 23 червня 1919 р. – надалі парламент Естонії перейняв назву Законодавчі Збори (ест. Riigikogu). Цього ж дня естонські війська спільно з латвійськими загонами перемогли німецьку Балтійську дивізію у битві під Винну. Цей тріумф дозволив естонцям розвивати наступ на Схід, женучи більшовицькі війська до Пскова і Ямбурга. Переломні битви Естонської визвольної війни, у ході яких було зупинено наступ ворогів і було розпочато контрнаступ, велися по всій протяжності фронту. Більшовики, розуміючи вторинність естонського фронту, першими пішли на замирення. Так, 3 січня 1920 р. у Тарту було складено угоду остаточного перемир'я, а вже за місяць, 2 лютого, була підписана Тартуська мирна угода – представники Естонської Республіки і РСФСР припинили війну та визнали один одного на державному рівні. Згодом були 20 років самостійності та соціально-політичної розбудови суспільства, які перервалися 50-річною більшовицькою окупацією. У серпні 1991-го Естонія разом з іншими республіками СССР залишила конаючу тюрму народів, відновивши свій державний суверенітет. Нині естонська нація з гордістю та шаною святкує 100-річчя своєї незалежності, згадуючи мужній чин своїх героїв. Денис Ковальов pravyysektor.info Read the full article

[demiurgeua]

Роковини Жовтневого перевороту

У квітні 1917 року зі Швейцарії до Російської імперії через Німеччину в супроводі німецьких офіцерів була переправлена верхівка російських емігрантів-більшовиків на чолі з Володимиром Леніним (Ульяновим), які за завданням Генштабу Німеччини та німецького уряду, мали за мету антиурядовими та підривними діями сприяти сепаратному виходу Російської імперії з Першої світової війни. Відразу ж опісля…

[demiurgeua]

Роковини початку Першої світової війни

Роковини початку Першої світової війни

1 серпня 1914 року, через чотири дні після оголошення Австро-Угорською імперією війни Королівству Сербія, Німецька імперія і Російська імперія оголосили війну одна одній, у Французькій республіці проведено загальну мобілізацію, а перші німецькі загони увійшли до Люксембургу, щоб почати наступ на Французьку республіку. Протягом наступних трьох днів Російська імперія, Французька республіка, Бельгія…

[demiurgeua]

105 років від боїв УСС за гору Маківка

105 років від боїв УСС за гору Маківка

З 29 квітня до 4 травня 1915 року під час Першої світової війни на східному фронті точилися запеклі позиційні бої за гору Маківка в Карпатах між підрозділами австро-угорської армії та російськими військами.

Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців.

Українська Перша світова: 105 років від боїв УСС за гору Маківка https://www.radiosvoboda.org/a/…