#нічні жахіття

[holy-painful]

Загубився минулий щоденник. 17 жовтня.

Щоденник потрібно вести, аби пам'ятати хто сидить у моїй голові й чого хоче. В цьому домі легко загубити речі, особливо коли стільки переїздів за короткий час. Правда, після третього вони всі однакові. Принаймні біля цього будинку є ліс. Хоча, скоріш будинок біля лісу, ніж навпаки.

Нагадує мені криві малюнки із зайцями, які пхали в нори гострі предмети. Показала мені ті малюнки, а потім з'їла, починаючи з шиї. І так все почалось тоді.

Але мене полікували. Вилікували. У гарній лікарні, з гарними стінами, з гарними медсестрами. Бути здоровою виходить, мене виписали.

Скоро почнеться зима, нею вже пахне повітря й ноги постійно холодні. Зима завжди була мені не дружня, і з кожним роком стає все більшою та страшнішою. Настільки, що починається вже з солодкої осені. Засипає колючки в ніс, доки відволікаюсь на жовте листя.

Я б із задоволенням стояла по пояс у воді й ловила б рибу у Великій Річці, доки вони не з'їли б мої ноги, й усе інше. Доки від мене не залишиться риба, яку поведуть на риб'ячий суд серед мулу, де будуть мені розповідати, що не можна було ловити рибу. Риби винесуть вирок і тоді я попливу під конвоєм до місця, де інші стоять у воді по пояс. Моїм вироком буде потрапити на гачок, аби відволікати рибалку, доки інші риби гризтимуть його ноги й усе інше. Доки від нього не залишиться риба, яка під конвоєм попливе на риб'ячий суд.

Риби з людськими зубами справжні, я бачила.

Дай мені боже сил блять.

[paularamari]

[Містичний цикл «Тіні»]

Містичний цикл «Тіні» ✍ посилання: Ао3

Цикл робіт, що складається з драбблів та одного максі. Події відбуваються в Україні, тісно переплетені з російсько-українською війною, охоплюють період з 2014 по 2022 рік. Написано у жанрі міського фентезі; роботи містять багато психологізму та потенційно триггерних сцен.

Хронологічна послідовність робіт в циклі: 1. Сонце, сховане в тінях 2. Тіні на асфальті 3. Тінь війни 4. Тіні, що ходять за людьми, люди, що ходять за тінями

------------------------------------------------------------------------------

Назва: Сонце, сховане в тінях Автор: Паула Рамарі Редактор: Поль Рамарі Фанхата: оріджинал Рейтинг: G Розмір: драббл Жанри: слеш, романтика, романтична комедія, повсякденність Анотація: Мало хто знає своїх сусідів. Ми машинально вітаємося з ними біля під’їзду, лаємося, коли вони голосно вмикають музику, але не пам’ятаємо навіть їх імен. Але Марку трапляється виключення з правил. Мабуть, з усіх правил на світі. Посилання: Ао3, Аркуш

------------------------------------------------------------------------------

Назва: Тіні на асфальті Автор: Паула Рамарі Редактор: Поль Рамарі Фанхата: оріджинал Рейтинг: R Розмір: максі [ЗАВЕРШЕНО] Жанри: слеш, міське фентезі, містика, ангст, драма, психологія Анотація: Марк намагається жити далі. Попри біль та втому він продирається крізь події минулого, але минуле занадто сильне. Воно хапає за горлянку, тягне назад, у безодню, в той день, коли все почалося. Чи зможе Марк втекти? Чи вдасться йому побороти страхи? І як його нічні жахіття пов’язані з чорно-білим світом? Посилання: Ао3, Аркуш

------------------------------------------------------------------------------

Назва: Тінь війни Автор: Паула Рамарі Редактор: Поль Рамарі Фанхата: оріджинал Рейтинг: G Розмір: драббл Жанри: ангст, драма, військова проза Анотація: 24 лютого 2022 року. Знову вибухи, крики, стогони поранених та нескінчений, всеосяжний жах. Сашко з Марком намагаються вижити. У будь-яку ціну, лишень би знов повернутися додому. Посилання: Ао3, Аркуш

------------------------------------------------------------------------------

Назва: Тіні, що ходять за людьми, люди, що ходять за тінями Автор: Паула Рамарі Редактор: Поль Рамарі Фанхата: оріджинал Рейтинг: PG-13 Розмір: збірка драбблів Жанри: ангст, драма, військова проза, містика Анотація: На війні кожен робить свою роботу. Одні боронять землю зі зброєю в руках, інші — рятують постраждалих та відганяють смерть від їхнього ложа. Кожен вносить свій вклад. Вклад у перемогу. Допоки на небосхилі не зійде українське сонце. Посилання: Ао3, Аркуш

------------------------------------------------------------------------------

Арти до циклу «Тіні» (художниці chell_tot та @astra-lun):

[samotnya-shaurma]

Замість підсумку 2022

З 2014 головною страшилкою для мене було, коли через селище, де я тоді якийсь час жила йшли колони техніки на Маріуполь. Досі пам‘ятаю, як після школи застрягла в магазині на 15 хвилин, бо треба було перейти дорогу, а там їхала колонна.

Броніки вдома, гільзи на ключах, військові в гостях.

Прапор з підписами солдат, який несу до школи.

Підліткові нічні жахіття, де бігаю від обстрілів. Всі про Маріуполь. Досі пам‘ятаю одне з них - я бігу від ракет, біля мосту через Кальчик, а вони мене переслідують. Тоді я знала тільки про «Гради» і зранку дивувалась, чому у ракет був синій хвіст. Дізналась чому тільки 5 років потому. До речі, той міст зараз розколотий навпіл.

19 лютого. Прокидаюсь від звуку градів десь за містом. Паніка. Останній раз чула в 2015.

23 лютого, їду в автобусі. Не можу дивитись у вікно. Змушую себе на постмосту, бо в голові тільки єдина думка: «Дивись, бо таким ти більше своє місто не побачиш».

Вечір - раптово збираєм речі і їдемо.

Ніч, Кременчук, ТЦ Амстор (той самий). Парковка, збираємось лягти відпочити, відкриваю новини, щоб легше було заснути. Стрічка: Харків - вибухи, Київ - вибухи. Міняємо маршрут, їдемо до Кропивницького, замість того, щоб їхати через Київ на Захід.

Згодом дізнаємось, що на тій дорозі був обстріл і ми б під нього потрапили.

Ранок, винищувачі над головою. На щастя українські, але спочатку не могли зрозуміти. Повідомлення. Всім. «Як ти?».

Родичі, бояться.

Антон, з матір‘ю в черзі за м‘ясом. Ще не знаємо, що врешті він зникне.

Даниїл, в військоматі.

Євгеній, захищає.

Аня, шукає чим допомогти.

Кропивницький. Квартира на добу. Вимагають у заставу паспорт. Вмовили здати так. На наступний ранок власник зрозумів і побажав доброї дороги.

Дорога в заторах. Харків‘яни, Кияни, Миколаївці, Донецька та Луганська області. Заправка, як ніколи забиті смітники в туалеті. Обираю шлях по новинах - де прискоритись, а де ще спокійно.

Рівненська область, ліс. Сплю як вбита, але в одязі. Спала вдягнена ще тижні 2. Лякаюсь, коли бахкають залізними дверима на виході.

Постійно лякаюсь потяга, який як в дитинстві везе техніку. Деколи чутно літаки.

Якийсь-то вечір. Тривога. 3 ракети на горизонт. Все трясеться.

Рівне. День сурка довжиною в декілька місяців. Суботній ранок, тривога, сама вдома, тому йду у сховище. Прильот. Вже не лякаюсь. Зникає світло.

Нема ресурсу ні на людей, ні на страх.

[ilonablahblahblah]

Щось мені не особливо подобається той факт, що раніше нічні жахіття для мене були рідкістю, а зараз я їх дивлюся частіше, ніж улюблений серіал

[cciprogram]

DreamDoc: Ужгород

Декілька світлин з показу "DreamDoc: Ужгород", який відбувся на стінах нефункціонуючого кінотеатру Ужгород 28 жовтня, 2020 року.

“DreamDoc” - це проект Олександри Лерман здійснений під час участі в програмі Інтроспекція Культурного Капіталу ССІ резиденції Вибачте Номерів Немає та проведений дистанційно через пандемію COVID-19. DreamDoc виник з розгляду пропозиції про те, що під час сну людство переживає своєрідний колективний сон, і в рамках цієї спільної роботи кожна людина може побачити лише фрагмент цілого оповідання. Лерман запропонувала це поняття групі ужгородських художників і попросла їх зібрати та відредагувати ці дискретні фрагменти сновидінь, щоб скласти «документальний сон», для потенційного виявлення сутності Закарпатського сну та жаху.

Використовуючи свої смартфони, художники збирали «покази свідків», мрії, усно переказані та записані на камеру друзями та незнайомими людьми, і разом відпрацювали кілька версій “першопочаткового сю��ету”, щоб створити серію фільмів з однієї загальної кількості кадрів.. Ці розповіді про сновидіння і кошмари стали «знайденими предметами», з яких застиг бриколаж нових наративів. Після завершення проекту, «колективна пам’ять» сну була повернута до міста у вигляді заходу 28 жовтня, в якому завершений фільм проектувався на стіни непрацюючого кінотеатру «Ужгород».

Проект розгортався протягом дев'яти сесій Zoom, які складалися з презентацій Лерман на різні теми, включаючи історію мови фільму, те, як сьогодні фільм використовується художниками-візуалістами, та дискусії навколо матеріалів сну, зібраних для проекту. Протягом усього цього процесу Лерман опиралась на есе Хіто Штайл «На захист поганого зображення» як організуючого принципу та маніфесту про мобільне кіновиробництво, про те як мислити (і мріяти) через сучасний феномен повсюдного зображення з низькою роздільною здатністю (і звуку) здійсненого через смартфон. Спільно з учасниками Лерман підняла питання щодо методів використання смартфонів як відеокамери, запропонувала цілий ряд доступних прийомів освітлення для оптимізації візуальних ефектів. Разом з тим художниця описала історію різних наративних композиційних стратегій, які можна застосувати в подальшому редагуванні матеріалів колекції здійснених записів, вставок та “живого” звуку - для побудови того, що колись Ролан Барт назвав «третім значенням» кіно. 

Роботу було створено за участю художників: Анастасії Костів, Вікторії Дорр, Аттіли Гажлінські, Данила Ковача, Петра Ряски, Каші Потрогош, Лео Троценка, Євгена Коршунова, Олександри Лівень, Райвіса Капілінськіс та Даніеля Косінські. Організаторами проекту виступили Ліка Волкова та Петро Ряска. Музика Нейта Янга та Джона Олсона.

DreamDoc - це інструмент письма, інструмент обробки текстів, такий як GoogleDoc. Як і Карти Google, це спосіб подорожувати по всьому світу, коли ваше тіло не може перетинати кордони. Кордони часто оспорюються. Кордони є неефективними контейнерами для мов та ідеологій. Вони особливо неефективні при стримуванні кошмарів. DreamDoc - це проект, призначений перетинати межі близькості та спільнот та вигадувати нові сценарії. DreamDoc більше схожий на телевізійне шоу, ніж на фільм.

Перший сезон DreamDoc знімає група українських художників в Ужгороді. Я попросила їх зібрати мрії та жахіття інших художників, друзів та незнайомців, розкриваючи тісну спільноту богемної мистецької сцени Закарпаття. Я вдячна, що мені довірили цей матеріал як художники, так і суб'єкти їхніх записів, в той час коли я намагалася зрозуміти колективну підсвідомість даного місця і створити нові його наративи через монтаж цього фільму.

Після того, як розповідь була змонотвана, не маючи можливості подорожувати особисто, я відвідала місця, згадані у снах, за допомогою GoogleMaps, щоб створити більш завершене зображення. Виявилося, Україна є ідеальним місцем для цього «телевізійного шоу», оскільки там є затишне улюблене всіма місто Львів, перший замок графа Дракули та сумнозвісне місце катастрофи Чорнобильської атомної електростанції, які всі є добре задокументовані сервісом Google та його користувачами. Оскільки мрії та нічні кошмари не знають кордонів, локації фільму не обмежились Україною і таким чином до нього також потрапили Будапештська опера та пам'ятник НЛО у Братиславі з прикордонних країн Угорщини та Словаччини.

(eng)

Some photos of the screening of "DreamDoc: Uzhhorod," which took place in front of the now defunct "Uzhhorod Cinema" on October 28, 2020.

DreamDoc: Uzhhorod is a video art project by the artist Alexandra Lerman with the participation of the artists Anastasia Kostiv , Viktoriia Dorr ( Viktoriia Zymomria ), Attila Hazhlinsky, Danya Kovach, Петро Ряска, Oleksandra Potrohosh, Leo Trotsenko, Eugen Korshunov, Alexandra Liven, Raivis Kapilinskis, and Daniel Kosinski and organized by Lika Volkova and Petro Ryaska. This project took place within the context of a remote Zoom workshop on the history of the moving image and mobile filmmaking.

Alexandra Lerman invited Uzhgorod artists to take part in an archaeological excavation of locally sourced dreams and nightmares. The project originated from considering the proposition that during sleep humanity experiences a sort of collective dream, and within this collaboratively sourced mindscape each person is only able to see a fragment of the whole narrative. Lerman proposed this notion to the participants, and asked them to collect these discrete dream fragments and edit them together with the goal of assembling a “dream documentary” to potentially discover what the sleepers of Transcarpathia dream and ‘nightmare’ about. Using their smartphones the artists collected “witness accounts,” dreams orally recounted and recorded on camera by friends and strangers alike, and together they reverse-engineered several versions of the “original plot” of the dreamwork in order to create a series of films sourced from the same shared footage. These accounts of the dreams and nightmares became “found objects” out of which a bricolage of new narratives congealed. Upon completion of the project, the “collective memory” of the dream was returned to the city of Uzhhorod in the form of a screening in which the completed film was projected onto the walls of the abandoned Uzhhorod Cinema.

The DreamDoc: Uzhhorod project unfolded over the course of nine Zoom sessions, which consisted of Lerman’s presentations on the subjects including the history of film language, how film is used by visual artists today, and discussions around the sourced dream footage collected for the project. Throughout this process Lerman utilized the essay by Hito Steyerl “In Defense of the Poor Image” as an organizing principle and manifesto on mobile filmmaking, in order to think (and dream) through the contemporary phenomenon of the ubiquitous low resolution image (and sound) as captured by the smartphone. Together with the participants, Lerman led discussions on techniques to implement the smartphones as a video camera, presented a range of accessible lighting techniques to optimize visual effects, and sketched out a history of different narrative compositional strategies that can be deployed to edit together a sourced collection of oral accounts, cutaways, and live sound - in order to construct what Roland Barthes once named the “third meaning” of cinema.

Лекції та проект реалізовано за підтримки Посольства США в м.Київ. U.S. Embassy Kyiv Ukraine

Photo by Olexandra Liven, Petro Ryaska

[ilonablahblahblah]

Людина забуває 90% своїх снів. 

але чомусь мої нічні жахіття входять в ті нещасні 10%, які я ніяк не можу викинути з голови