#мрій

[itsloriel]

Svarga

Вітаємо вас з Днем вишиванки!

Вишиванка – це не лише одяг, це символ нашої ідентичності, нашого незламного духу і єдності. У ці непрості часи вона стає для нас оберегом, що дарує силу, віру і надію.

Сьогодні, коли наша нація відстоює свою свободу, вишиванка набуває нового значення. Вона втілює нашу боротьбу, нашу любов до рідної землі та нашу віру в світле майбутнє. Кожен, хто носить вишиванку, несе в собі частинку нашої історії, наших мрій та надій.

Дякуємо всім захисникам і захисницям, завдяки яким ми можемо з гордістю одягати наші вишиванки і зберігати наші традиції. Разом ми непереможні! ❤️

[cripsaaa]

Минув майже тиждень

Я так сумую...

В мені стільки всього, чим хочеться поділитись з нею, стільки слів сповнених вдячності, вибачень і тепла, вона не мала змінюватись заради мене, не мала боротись самостійно, бо я приймала її такою, яка вона є, з усім. З її смутком, болем, демонами минулого, я бачила як вона тоне і вчасно не простягнула руку, не показала словами чи діями своїх думок, бо лише думок замало... вона заслуговує на щастя і спокій який я не змогла дати.

Я так ��оялась їй нашкодити, що зрештою це нашкодило більше. Страх і тривога знищують все, це я вже добре вивчила. І я рада, що вона вирішила подбати про себе, і навіть попри наявність почуттів пішла, просто сумно це все.

Сумно що через обставини які склались за декілька місяців, через відстань, через непорозуміння, через наявність власних демонів відмовлятись назавжди від того майбутнього яке в нас могло бути, від мрій які я, і сподіваюсь вона теж, плекали стільки часу, коли навіть нічого так і не спробувано, або спробувано неправильно.

Серце вірило і вірить досі, що все налагодиться, але...Я

хочу жити з нею в маленькій квартирі, дивитись на зорі разом і звозити на холодне осіннє море про яке вона так мріє.

Хочеться кричати від несправедливості, а в голові стільки "можливо"....

[ukrgleb]

не хочу жити знаю, страшні слова, і дивно чути від людини яка загалом, наскільки це можливо у своїх обставинах, живе щасливим життям. просто я не розумію навіщо це все? ризикувати, страждати, працювати, заробляти гроші і знову ризикувати... розумні люди пишуть, що це все для досвіду: ти проходиш страждання і ніби апаєш нові рівні. Так, я згоден, що я стаю більш досвідченим і більш мудрим. Але... разом з цим все здається все більш несуттєвим. я розчарувався в стосунках, трохи у діяльності, у перспективах, в мене навіть немає мрій. Остання - купити скейт, купив, катаюсь, ніби подобається. Але... хочеться чогось більшого, того що не зав'язана на грошах, тілах, сексі, задоволенні, статусі, репутації, красивому одягу та хто зна ще чому. може... піти в ченці? навіть не обов'язково бути ченцем, просто працювати, співати служби в якомусь далекому монастирі. бо я вже трохи запарився веслувати по інерції, веслувати лише тому, що не можна не веслувати — це якось тупо.

[girl-with-demons-in-her-soul]

"В тебе є тільки бажання". Можливо, й так. Можливо дотепер я жила тільки бажаннями. Деякі втілювалися, деякі відкладалися в розряд мрій. Деякі давалися дуже важко, але все ж я могла отримувати все, що хочу.

Але зараз я вкотре приходжу до усвідомлення, що жити добре я не буду. Мовчу про те, щоб жити гарно. Для цього треба було народитися в мирній країні, багатій сім'ї, яка б могла забезпечувати всі мої бажання. Щоб потім я шукала роботу, розуміючи, що в разі чогось мені буде куди звернутися. Що навіть під час труднощів мені буде де жити.

Але моя сім'я — осередок морального занепаду. Якщо хочете, просто болото. Тут немає щасливих людей. Партнери, які приєднуються сюди, щасливими не бувають. Я наївно вірила, що достатньо тільки захотіти, прикласти трішки зусиль, і в мене все буде добре. Але насправді що я маю?

Мені 22 роки. В країні війна. У мене немає свого житла. Я або живу з батьками, або з хлопцем та його братом. У мене не буде в житті романтики, спонтанних поступків. У мене не буде людини, яка піде за мною на край світу. Це все вигадки і за декілька років я скажу те саме, що й вуйкова жінка.

Не бачу майбутнього взагалі. Не бачу куди рухатися. Не маю сили кудись йти, бо це не матиме значення ні для кого. Навіть для мене. Особливо для мене.

[unhonestlymirror]

Чув я, чи то снилось мені

Що існує країна мрій

В той країні росте чарівний гай

В гай той може кожний ввійти

Там є своєрідні ходи

Що сягають самих глибин

Там тварини небесної журби

Але я не питаю себе

Де на мапі країна ся

Та й негайно рушаю в дальню даль

Хай несе мене ріка

В фантастичному човні

В небо несе

Наче уві сні

***

Нас несе, несе ріка

В фантастичному човні

В небо несе

Наче уві сні

[foolish-neko-reads]

"Король у жовтому" Р. Чемберз

Поціновувачі горору та Міфів Ктулху пов'язують Короля у жовтому передовсім з творчим спадком Лавкрафта, хоча автором цієї сутності є Амброуз Бірс, у чиїх творах 1891 року народилося це божество під іменем Гастур. Натхненний Бірсом, Чемберс доповнив цю вигадану міфологію кількома оповідями з циклу про "Жовтий знак".

Збірка "Король у жовтому" поділяється на дві частини. Першу складають твори про загадкову книгу "Король у жовтому", що оповідає про Гастур(а), Гаяд, імператорську родину та далеку Каркозу, що простягається під чорними зорями, осяяна містичними місяцями. "Король у жовтому", що неперевершеними словами, прекраснішими за сонячне світло та звуки музики, повнішими за велемовність людського генія, оповідає історію імператорського роду та їхній зв'язок з Королем у жовтому, здатний позбавити глузду читача. Ця книга піддана цензурі, люди сахаються її, бояться, й лише безумці є настільки зухвалими, щоб насмілитись поглянути на її сторінки. Достеменно не відомо, чи існує Каркоза у реальному світі, чи це місто лежить десь поза людським світом, у країні мрій та сновидінь. Так само не є до кінця зрозумілим, чи є Гастур особистістю, чи місцем, чи навіть сузір'ям на небі. Таємничий Король у жовтому здатний ходити серед людей під личиною звичайного незнайомця та краде душі обраних жертв.

Чемберс не надає деталей ані про зміст "Короля у жовтому", про який читачу лишається лише здогадуватись, ані про Гастур(а) та Короля у жовтому. Оповіді цього циклу відзначаються таємничістю, легкою сумбурністю та невідомістю. Вони лякають тим, що майже завжди достеменно не відомо, чи події є наслідком втручання Короля у жовтому, чи люди лише покладають на нього відповідальність за власні вчинки. Чемберс майстерно зберігає у таємниці те, чим насправді є це божество, Гастур, Каркоза за чорні зорі у небесах над нею.

Друга ж частина присвячена частково бібліографічним оповідям автора про життя студентів-художників у Парижі. Головні герої хоч й мають різні імена, але завжди є американцями, що приїхали вчитися до Паризької академії. У легкому та мальовничому стилі він описує богемне життя студентства, їхнє вільнодумство та чарівні вулички Парижу. Не оминає й франко-пруську війну - ця оповідь навряд залишить українця байдужим. Ці оповіді є побутовими, милими та зворушливими. Цілком протилежними тим кільком оповідям з циклу про Короля у жовтому. Та й до жанру горору автор більше не повертався, наскільки я розумію.

Особисто, хочу відмітити те, наскільки приємною видалася ця збірка після Жоржі Амаду. Чемберс писав майже на пів століття раніше за Амаду, але ж наскільки прогресивнішими та гуманнішими є його погляди. В його творах відсутні зневага та огида до жінок, Чемберс не намагається принизити саму жіночу стать, не приписує жіноцтву стереотипних мізогінних ознак. У його творах взагалі немає особливих акцентів на тому, що жіночий персонаж є саме жінкою. Й навіть якщо Чемберс натякає на розпусний стиль життя персонажки, то робить це з метою розвитку сюжету й без огиди до неї. Він описує жінок шанобливо, без масної об'єктивації, з зачаруванням. З любов'ю до них, а не з хтивістю та упередженням.

Після Амаду ця книга була просто цілющою маззю для палаючої дупи душі. Оповідання Чемберса читались швидко та легко й залишили по собі лише приємні враження.

[sharp-as-c]

хтось увімкнув грьобаний салют, трясця

в цьому році я не вмерла, не завагітніла, не одружилась, не народила, не вилікувалась

у мене стався новий депресивний епізод, місяць літа я жила в агонії від шлунку, ще місяць - в постійному жахітті підвищеної тривожності. без таблеток не можу, з ними іноді теж

відвідала три нові країни, до цілі йду, як бачте

стала тою жіночкою з дитячих мрій, яку постійно запитуєш, в якій вона зара країні; набралась багацько досвіду, понахапала іноземних слів, намилувалась архітектурою і природою

природа року - Норвегія, Гейрангер фіорд

місто року - Порту, Португалія

їжа в магазинах року - Іспанія

їжа в ресторанах року - Рим

«а го в село з атаки титанів/на концерт Наруто» року - Німеччина

українські суші року - Польща

«я йобнусь, якщо поготую ще бодай день, полетіли в повний пансіон» року - Кіпр

дякую всім, хто в мене є і кому я змогла подарувати подарунки, ви - диво, заради вас я існую

дякую Литві, що дозволила нам бути тут ще рік

дякую нареченому, який в прямому сенсі з того світу мене витягає і дарує мені безкінечну любов

дякую ЗСУ і кожному, кому завдячую життям, то святі люди

якось так

[yellowcry]

Because it's Ukranian flag day (And Independence day is stepping on) Here's some of my favourite lyrics for songs in Ukranian version of Encanto

The family Madrigal

У праці задля інших не згасне полум'я дива — In work for other the flame of the miracle won't slake

(But work and dedication will keep the miracle burning)

I wasn't entirely sure which pyrics could fit, as the meating is relatively simular to the original song. At it's more of introduction to the movie. Tho I like Alma saying that miracle won't fade BECAUSE they work for the community. Tho she still does in English version so

Уваги вартує кожен Мадриґал — Every Madrigal deserves attention

(So, just to review the family Madrigal)

Again, this one just seemed funny to me. Mirabel be like: Every Madrigal deserves attention *proceeds to ignore herself*

Waiting on a miracle

Я немов те зерно, що не зросло, де все зацвіло — I'm like that one that one seed that hasn't sprouted where everything blooms.

(Like I’m still at that door longing to shine like all of you shine)

I LOVE this analogy. It just fits so great to Mirabel's character. It's probably my favourite lyric line at all. (Also WOAM is my favourite in Ukranian soundtrack like it sounds amazing)

Surface pressure

Тут проблем на сімох — Here's problems for seven people

(till it's ready to blow)

Surface pressure, of course, has a whole lot of amazing metaphors. But I mean I can't write everything. I like this line just for the fact that it's saying how Luisa works way more normal human capability.

Хто я є, якщо десь ради не дам? Тож я ваш рятувальний дар! Опора! — Who am I if I won't give myself somewhere? So I'm your saving gift! Support!

(Who am I if I don't have what it takes? No cracks, no breaks, no mistakes! No pressure)

Not sure if adding last lines is fair, I mean it's supposed to be a strong moment. But in Ukranian, calling somebody Support (or maybe it's better translated as beam) has the same meaning as call them Rock of the family. Which is a nice allegory to Luisa's role in the family. Also "Who am I if I won't give myself somewhere?" is a great way to summarize Luisa's overworking

We don't talk about bruno

Ми цвіли в той день, з тих пір ніде — We bloomed that day, and since then nowhere

(What a joyous day, but anyway )

Nothing to say, we just love these two

Чуєш ти чи ні? — Do you hear or not?

(Do you understand?)

Again, it just sounds great simply because of Dolores' powers, as well as the fact that she's quiet and tends to be unheard.

What else can I do?

Жила десь у просторі мрій, tа ці мрії чужими були... — You lived here in the world of the dreams, but these dreams weren't yours

(You just seem like your life's been a dream since the moment you opened your eyes)

Another extremely strong line! Just the fact that Mirabel admits Isabela lived in a world of Abuela's dream rather than being who she wants. It sounds so amazing and oretty much summarize Isabela's character before WECID how she was forced to be somebody else

All of you

А сила це не все - необхідний досвід,

Як і відвага зробити дослід! — And strenght isn't everything, you need experience - As well as a courage for experiment

(I may not be as strong, but I’m getting wiser. Yeah, I need sunlight and fertilizer)

Same with SF, this song has a lot of allegory which is great. But I'm very biased for the cold sisters/j

Лише себе у сім'ї — Only myself with the family

(I see me, all of me)

Again, the last line in the movie (aside from La Famillia Madrigal!) So it's pretty cheating. But Mirabel says that she not just sees herself, but herself as a part of the family is so sweet like cmon

[deadbattsblog]

сонний параліч, смерть моя, безодня

скажи мені, що сталося тоді, скажи

що сталося, що не відрізняється день від дня

всіх демонів, що всередині сидять, накажи

тіні по кутках, що весь час зі мною

проведіть за руку, там де сам боюсь я йти

скільки всього варто вислухати, скільки болю

а що скажеш, що скажеш маленька тінь, ти?

синці по всьому тілу, як зірки після дороги

дороги що привела сюди.. куди?

а що сталося на місці червоних розводів підлоги?

знаєте, в задзеркаллі всі дороги ведуть внікуди.

розводи на підлозі, криваві, заріють, ось.

треба прибрати, це певно самогубство.

напевно однієї з мрій. або здох ще хтось

а мерзенний, блядський вбивця – людство

дивись, бо завтра здохнеш ти.

[tired-aori-15]

мені б дуже хотілося побачити в другій ґайї сіблінґову взаємодію між астісом руеном та саннаті (бо вони по суті родичі, хоча які - не сказано) чи щось на те схоже, але навіть у мрій є межі.

[lisa-is-chilling]

хотілось би викласти це все в аудіоформаті, але то вже зовсім не подкаст вийшов би, а доволі відверті відеощоденники, тому пишу це все, як завжди, в час ночі.

ми з терапевткою обговорили мою екзистенційну кризу, призначення і все в такому дусі, та дійшли висновку, що мені треба зйобувати з україни. ні, не тому що все настільки погано (хоч і насправді погано), а тому, що я тут зі своїми ліберальними цінностями рівності, прийняття та самовираження нікому не всралась. я не реалізую свої потреби в сфері кінематографу, до прикладу, бо лесбійське кіно у нас не будуть ні знімати, ні дивитися ще років так з 50. це не означає що я мушу поїхати назавжди - тільки те, що на даному етапі мені тут просто немає що робити. в українців будуть зовсім інші цінності, протилежні моїй ультраєвропейській та американській повістці, до якої нам ще рости та рости.

звідси випливає необхідність зрушень, пошуку нових можливостей, які зводять мене з розуму, бо я боягузка. якщо життя складеться добре, і у мене буде кар'єра в голівуді, де моїм цінностям є хоча б трохи місця, я реально маю можливість зустріти того самого педро блять паскаля (якшо він не помре до того часу, не дай бог). думати наперед немає сенсу, бо я ще навіть не знаю, звідки почати - мабуть з підготовки до сесії та закриття 8 семестру, але універ нікого не їбе, - та як не крути, це замальовка моїх планів та мрій. це реальний розвиток подій, а не той, який я уявляю перед сном. також взагалі не факт, що я приживуся закордоном; можливо, за першої ж можливости повернусь додому і буду робити щось тут. я не революціонерка, не за мною зрушення в кінематографі та культурі. є багато сильних неймовірних особистостей, які здатні вести за собою людей, але я не одна із них.

мені здається, я знала, що не вписуюсь сюди, просто не до кінця усвідомлювала. мені навіть не сумно - це просто реальність, від якої я не відкараскаюсь. у мене ніколи не буде відповідей на усі запитання, але одне знаю точно: варто спробувати. можливо, мені судилося репрезентувати нове покоління українців у найбільшому осередку мистецтва у світі (з тієї точки, де я зараз, звучить абсурдно), але якщо це справді те, чого я прагну, тоді я готова лупати цю скалу. можливо, я ніколи не буду у списку акторів А-класу, чи не зніму високобюджетний фільм, чи не зберу стомільйонну касу, чи не напишу сценарій до одного з проєктів марве��, але я знатиму, що я намагалась. я спробувала, навіть якщо не вигоріло. тоді я зі спокійною душею зможу рухатись далі та відкривати онлайн-школу англійської мови в україні.

я всикаюсь від страху, насправді. мені хочеться плакати, бо я розумію, наскільки важкий шлях мене очікує: інша країна, робота, знову навчання, комунікація з людьми, тисяча відмов перед тим, як мене можуть взяти на роль третього плану у якомусь лайновому серіалі. можливо, я повернусь в україну ні з чим, але принаймні я здобуду якийсь досвід, що вже чудово. перший (один з, насправді) пункт плану: дізнатися, чи мене це цікавить, чи я просто горні. я хочу бути педро паскалем, чи хочу бути з ним? дуже хороше питання, без усілякого романтичного контексту - та й ім'я буквально будь-яких відомих акторів чи акторок можна підтасувати, і сенс взагалі не зміниться: мене це цікавить бо я натрапила на класного актора і чудову людину, чи я хочу цим займатись без огладу на цей фактор? ну і інше - це знайти осередок кінематографічної спільноти. акторські курси, курси монтажу, гурток по інтересах - будь-що, де можна знайти людей, яких цікавить кінематограф. от звідси і будемо танцювати.

побажайте мені удачі, бо вона дуже сильно потрібна. сподіваюсь, я не пожалкую про це.

[cripsaaa]

06.05.24

Сьогодні знайшла дерево зі своїх дитячих мрій і сподіваюсь що тепер приходитиму сюди читати/малювати.

Воно досить далеко від дому і в не дуже безпечному місці, але таке чудове... Завжди хотіла мати дерево десь на березі річки, куди можна було б втікати від світу і людей

[girl-with-demons-in-her-soul]

Як Аліна вперше кордон перетнула

Так сталося, що до цього я ніколи не була за кордоном. Ви не подумайте, можливостей було багацько, але щось не тягнуло мене та й все. Часом оточення навіть посміювалися — чого ж тобі так важко, просто береш та й їдеш. Але нові люди, нові правила: невідоме завжди лякає. Аж тут повномасштабна війна, рік на звикання до жахливого нового світу, калейдоскоп подій (від нового місця навчання до покупки двох щурів), літо і от я вже в автобусі до Праги.  

З поганого — постійна тривога. Що там вдома? Чи нема тривоги? Чи маєш ти моральне право відпочивати тих пару днів, коли війна триває? Найгірше — люди здаються надмірно безтурботними, мовби з геть іншого світу.

З болючого — українці, які слухають музику мовою ворога, не задумуючись на тим, який образ українця формують за кордоном. Купа дискусій в інфопросторі, ліберальність, можливість обирати це звичайно добре, але мене ніхто не переконає. Вживати продукт мовою ворога тоді, коли цією ж мовою знищується наша країна неприпустимо.

Але з хорошого… хорошого було надзвичайно багато. Вдалося виконати надзвичайно багато дитячих мрій. Пройтися дорогами, якими ходив Кафка, відчуваючи з ним якусь незрозумілу спорідненість. Побачити скелет динозавра, втирати сльози від величності цього світу в Національному музеї. Насолоджуватися архітектурою настільки схожою на ту, що вдома, що в рідному Львові, і водночас такою масштабною. Спробувати національну страву, вперше в житті поспілкуватися з іноземцями, хай навіть мало не жестами від хвилювання, яке змушує забувати англійську. Це все було неймовірно.

Можливо, колись знову вдасться вирушити в мандри. З різними людьми, в різні місця. Невідомість тепер лякатиме вперше. А ця поїздка в Прагу так і залишиться в пам’яті особливими спогадами.

[unhonestlymirror]

"Наші дні - святкування"

"Mūsų dienos kaip šventės" by Vytautas Kernagis - in Ukrainian language, suitable for singing in the same rhytm (translated by me cause I love this song)

Рідний мій краю, диви, вигин блакитний Німану, Вдячний назавжди тобі я за страждання й надію. Ніжно гойдається мрій човник Балтійськиїм морем. Серед зелених озер - млин майорить непокорем.

Наші дні - святк��вання, як квітучії вишні, Ну ж бо, квапимось жити, час - не віл, не зупиниш. Нумо святкувати, щоб часи не вертались, Наші дні - святкування - як квітучії вишні.

Тут я з'явився на світ - і осягнув стрибок часу, Тут я співав з усіма - був я щасливий і прекрасний. Тепло, ой тепло звучать радощі наші і смішки. Якщо на серці печаль - мусиш до нас завернути, послу-хай дру-у-у-у-у-

-же!

Наші дні - святкування, як квітучії вишні Ну ж бо, квапимось жити, час - не віл, не зупиниш. Нумо святкувати, щоб часи не вертались, Наші дні - святкування - як квітучії вишні