#море сліз

[blog-of-restless-dreams]

Подивився проходження гри To The Moon, яку я проходив. (До речі, у неї є офіційна українська локалізація) У перший раз мені сумно було, але у проходженні мене геть поплавило. Це дуже чудова гра, якщо ви колись захочете пограти, обов'язково це зробіть! Тупо кінець у гри зворушливий настільки, що починається водоспад сліз! 😭

Летсплейщик: щас буду плакати

Я: *вже плачу*

P.S Так, трішки реклами ютуб каналу. Мені дуже подобаються проходження Melior Max, його канал дуже затишний та атмосферний, мені завжди хочеться його дивитися. Тому скористаюся моментом щоб його підтримати!

[lyutevzh]

Наступна книга яку я зараз читаю:

Вона опинилась в мене вдома не просто так. Ця книга потрапила до нас в домівку після тижнів очікування і море сліз. Після довгих жахливих днів і не менш кошмарних ночей.

Я прочитала половину книжки, та також відкладала її довго (очевидно, в мене проблеми с концентрацією уваги:0). Але відтоді як я стала безробітною, вирішила дочитати все що починала раніше.

Ну що, продовж��ємо👾

[jlmmyoo]

день був дуже стресовий — я декілька разів була дуже близька до плачу. але перегляд фільму з групкою пенсіонерок додав йому більше спокою, ніж можна було уявляти.

як українка, що прожила-проживає певну частинку життя за кордоном, я спостерігаю за цим соціокультурним явищем (це про людей літнього віку в кінотеатрах) без подиву, але все ще з природною для мене цікавістю. ці люди — дехто з них могли б самі по собі вже називатися почесними музеями історії та культури — несуть у собі велику повагу до мистецтва. вони йдуть на сеанс у кіно і це стає частиною чарівного (у сенсі милого) ритуалу. вони ввічливо вітають співглядачів, коли заходять до зали, а до фільму ставляться як до втілення високої штуки, не як до одноразової масової розваги (хоча, може, я просто не ходжу на комедії). їхні реакції залишаються щирими, але негіперболізованими та стишеними.

я чула, із часом стаєш цінувати спокій?

бо справді, це відгукується в мені: ця статечність і погідність, ця спокійна — й, може, трохи наївна — повага у ставленні до прекрасного, навіть якщо воно прийшло з далеких країв, навіть якщо інше.

я не змогла б сказати це їм пря��о, але скажу тут: дякую за декілька добрих годин у сьогоднішньому тривожному дні.

говорю багато про обставини перегляду фільму, та мало говорю про фільм. "브로커" (broker, або baby broker) — це проста картина про непрості події: фільм зображає дуже складну тему, та дивитися його напрочуд легко.

гармонійно на екран лягають питання етики, сім'ї та цінностей, почуттів, бажань, справедливості й на кінець вибору (який кожен зробить для себе сам). звісно, кожен персонаж має з цих приводів свої думки та переконання, кожен має за собою своє море сліз, жалів та гріхів.

мені наснився сон: ішов дощ, я простягнула руку — і краплі змили все, що я робила вчора.

хтось змінює кут погляду й переосмислює судження, частина залишається при своєму. здається, корееда хірокадзу не шукає зайвої хитромудрості у світі, де є щось таке, як людські почуття, вразливість, де настільки цінні зв'язки — цього достатньо, навіть з чубком.

[твоє ім'я], дякую за те, що ти народився.

я рада, що змогла побачити джіин і дуну в таких сильних ролях. зіронька джуйон вийшла відмінно у своїй, так хочу бачити її ще. сон канхо і кан донвон, малявка ім синсу й навіть найменша малявка, чийого імені я не знаю, — всі заслуговують на овації.

могла б згадати тут свої улюблені сцени, але, мабуть, залишу їх для себе поки. та якби хто запитав — однозначно рекомендуватиму переглянути брокера, навіть якщо без ввічливої компанії з групки пенсіонерів поруч у кінотеатральній залі.

[thelittleukrainianwell-armedgirl]

Марко Терен

20 вересня о 09:57

 · 5 років і 20 днів тому, одного юнака, громадянина України, Богдана Ковальчука, було  схоплено терористами в окупованій Ясинуватій та незаконно заарештовано за підозрою у співпраці з українськими спецслужбами. у хлопця, що нарешті отримав змогу вирватися з окупованої території та виїхати за межі пекла, щоб спокійно жити з бабусею, щоб вступити вчитися та отримувати спеціальність, відібрали надію. згадайте себе 17-річними? що там видно було попереду? чого прагнулося? море надій, великі плани на майбутнє, веселі друзі, перші ніжні стосунки, чарівна юність та все життя в наших руках, безцінне усвідомлення того, що все залежить від нас самих. і в 17-річного Богдана все було так, якщо б не один нюанс: його життя, разом з усіма планами, надіями, можливостями та розкошами юності, раптом опинилося в брудних руках озброєних рашистських терористів. вони вирішили все за нього, бо почули себе всемогутніми безкарними богами! війна - це біль і втрати, багато болі та втрат. моря сліз за полеглими та туги за живими. це про зневіру та крайнощі. про кров та несправедливість. скільки таких історій, Боже....але я знаю напевне, що не можна опускати руки. знаю, бо ми не беззбройне стадо. в нас нема іншого цивілізованого шляху захиститися та відстояти своє право на існування. інформація - це зброя. слово - це зброя. розповсюдження інформації - це зброя. людська увага та підтримка - це зброя. маючи стільки зброї на руках, дієвої, яка вже нам служила і допомагала рятувати життя, як можна не скористатися нею в битві за Богдана? але ви маєте знати ще дещо, дуже важливе: під час одного з великих обмінів полоненими в грудні 2019 року, бойовики запропонували «помилувати» Богдана та інших шістьох хлопців, які були затримані разом з ним за підозрою у співпраці з українськими спецслужбами. «Помилування» було можливе лише за умови, що хлопці «покаються» (читай: зізнаються в тому, в чому їм скажуть) і вийшовши «на свободу», не матимуть права виїздити за межі окупованого Донбасу. Шестеро хлопців пішли на згоду з терористами. Але Богдан Ковальчук відмовився. Він заявив, що хоче жити тільки на підконтрольній уряду Україні території. Як покарання за такий прояв сміливості, терористи не включили його до списку наступного квітневого обміну. Богданові дали 10 років ув’язнення. з наступними обмінами не склалося теж. вже 5 років і 20 днів хлопця незаконно утримують злочинці. 18, 19, 20, 21, 22 .... п’ять днів народження, п’ять вкрадених років життя в молодої сміливої людини, в нашого брата. кожного разу, коли згадую про це, коли усвідомлюю, то починаю плакати. нікому б не побажав такого випробування. навіть не можу уявити, як живеться бабусі Богдана, яка так чекала його і він мав вже приїхати до неї того серпневого дня. але замість зустрічі прилетіла жахлива звістка. бабуся Богдана звернулася до мене за допомогою. вона не може ні жити спокійно, ні спати спокійно. вона мріє побачити онука і обійняти його після років приниження по інстанціях, щохвилинного страху за його життя і нічних жахіть. в мене близько п’яти тисяч друзів. хто дочитав мій допис до кінця - спасибі. тепер ви теж знаєте історію Богдана. в коментарях буде посилання на статтю. почитайте ще там. приділіть час, будь ласка, напишіть пару слів від себе та зробіть репост мого допису. ми маємо зброю, нам треба скористатися нею, щоб звільнити Богдана. думка про те, що він приречений ще щонайменше 5 років сидіти в підвалах під прицілом терористів лише за бажання жити на своїй землі, нестерпна. я прошу підтримки: давайте привернемо увагу, нагадаємо про цю історію, яку так рідко згадують, наче Богдана нема. але він є, він чекає. він сподівається. він хоче додому. поети, співаки, музиканти, письменники, не важливо, де ви живете, якщо хочете допомогти, напишіть мені, будь ласка, щоб взяти участь в онлайн-акції

#FreeKovalchuk

! харківці, мої рідні, активісти. я дуже сподіваюся на вашу підтримку, на те, що ви влаштуєте акцію біля нашого намету «Все для перемоги». бо йти до перемоги - це боротися за кожного свого, за кожне серце, за кожен розум. а тут, знаход��чись далеко від дому, я буду просити естонську спільноту українців долучитися до руху

#FreeBohdanKovalchuk

, щоб допомогти Богданові, щоб влаштувати акцію підтримки для нього та привернути увагу тих, хто дійсно може витягти його з полону. плакат зробив

Нікіта Тітов

[stuckonlandofillusions]

✨

Допитливі діти на питання "чому?" завжди отримують наближену до істини відповідь, що сповна задовольняє їхню цікавість. Дитинство закінчується коли питання виникають не через цікавість, а через біль яка відбирає змогу не просто існувати, а жити знов. Лише голова видає все більше і більше гіпотез, які потребують підтвердження якого не знайти. Ось, вже декілька місяців мені не вистачає мужності навіть висловити думки та почуття, так як очі одразу затоплюють море сліз. Я без сумніву слабка, але водночас без сумніву стала сильнішою великою ціною.

[dariapestovapoetry]

Твоє обличчя наче повня

Висить у прямокутному вікні.

А десь там — море,

Мо-мо-мо-мо-море

Чужої тиші — наших тихих днів.

І може ти

Ти-ти-ти-ти-ти-тишу

Проллєш на сукню

І у формах Ню

Огорне вітер,

Вітер заколише,

Слова, що з "ре"

Лунають вівтарю.

І молоко, і море, і молюски

— то мокре місце,

це — стежину сліз.

Із вікон наших видно

Дно і повню.

І цілий світ,

Бо птах

В листах приніс.

@dariapestovapoetry

Березень 2020.

[cozy-stacy]

Мелодії 2019

1. Still Corners - The Trip (початок року, засніжений Лу, перша подорож Джона на потязі, мороз і теплі обійми, різдво)

2. Kygo – Firestone (fireworks version) (сніданк в Бенедикті та Рінг, дуже туманна сесія, зефірки, вогники, Водохреще, його день народження у колі друзів з тортом п'яний банан, аромат коньяку)

3. Calvin Harris feat. Rag'nBone Man - Giant (хворий носик, день святого валентина з червоним вином та шоколадом, лазанья, зал та тріша)

4. Kiera Nightly - Coming Up Roses (багацько фільмів, єдиноріжкове день народження, торт з ягідним чізкейком, сире небо і аромат солодощів, оскра 2019)

5. HAEVN - The Sea (галюцінації, депресії та таблетки снодійного, скандали та істерики, тріщинка у стосунках, тюльпани, самотнє 8 березня та сльози на публіці, квітчаста сукня у якій я спала 4 ночі підряд)

6. Amber Run - I Found (acoustic) (важкі примирення, спільна ванна з бульбашками, свічки та заспокійливі)

7. Mountains of the Moon - Beyou (бесіди з психологом, тривожність, багато сліз, перша кава з Джулі, пошук балансу, дощі, паморось, весняний цвіт біля дому, аромат магнолії)

8. Dop - You (ohmer remix) (друзі, алкоголь, танці, фестивалі, кав'ярні, відрив та тусня у Джулі з Маком)

9. Lolo Zouaï - Moi (бузок, круасани, поїздки з Джоном і будування планів)

10. Иван Дорн - Во Сне (аромат свіжої трави та кистлої полуниці, літня атмосфера, початок голодування, напівсвідомість, слабкість)

11. Catfish and the Bottlemen - Sidetrack (велосипед, поїздки на озера, вечірні прогулянки, вода з лимоном, слова "та пішло воно" і важливе рішення думати в першу чергу про себе)

12. Men I Trust - Stay True (наш з Джулі Львів, панкейки, кава, сувеніри, парфуми, багато фото та біль в ногах)

13. Sylvan Esso - Coffee (мукбанги, затишний літній тиждень вдома, зйомки в Олександрії, трохи стресу, нудні статті, овочі на пару і тотальний голод)

14. Rufus - Innerbloom (літні тріпи з Джоном, наш затишок)

15. EUPHORIA ost Labrinth (просто Ейфорія, День народження Джулі та примирення з Кревською, мрії і трохи цигарок, бургер на заправці о першій ночі)

16. Kilo Kish - Taking Responsibility (Скайбар, брудне мартіні, секс на п'яну голову, спокійний Бандер, мрії про море)

17. Glass animals - Youth (карти, валізи, літній душ, грушки в саду, блакитне небо і щасливий серпень)

18. Christian Löffler - Haul (наша Одеса, каяки, сонце, Наталя і Яся, штруделі, бургери та біль і животі, море, біг кожного ранку, аромат еклерів, вечірні прогулянки, пінкік на пляжі, холодний пісок, красиві пейзажі, прогулянки, нерівна медова засмага, сині фото, квартира у Наталі, вино і найсмачніший шоколадний торт, дрібка Києва

19. Nohone - Breath (день народження бабусі з Джоном, кулінарні експеременти, теплий та ме��анхолійний вересень, психологічна підпустка)

20. sadtoi - Aires (багато писанини, плед, пошуки роботи, сумую за Джоном, епоха лофі-поп музики)

21. Mazzy Star - Fade Into Yo ("Дівчата Гілмор", кулінарні експеременти на кухні і сендвічі з арахісовою пастою та джемом)

22. Hollow Coves - Coastline (нова робота, гарячі напої, шарфи, холод, легкий стрес, температура та мрії)

23. 5 vymir - Karma (наш з Джоном тріп у Києв, готель на Майдані Незалежності, фаст-фуд, інтимні розмови, концерт з атмосферою квартирника, глінтвеййн в Карибіан Клабі і дуже хворе вухо)

24. Lorde - Buzzcut Season (жовтневий сезон, робота, старт мукбанг-каналу, стресс, аромат свіжої випічки та кориці, спогади та стосунки на відстані)

25. Agnes Obel - The Curse (Хелловін з Софією Клео, солодким столом, вирізаним сквошем, гарбузовими оладками, цукровою комою, глінтвейном та Кораліною)

26. Dizzy - Calico (дуже багато стрессової роботи, мінімальне харчування, кола під очима, гострі скули і впалі щоки, гранола з йогуртом кожного ранку)

27. Flume - This Song Is NOT About A Girl (мій Лу, сесія, новий Рінг, Джон, баняк морозива, печиво, Джулі, кава, температура, прем'єра Frozen, друзі, Чорна П'ятниця та шоппінг, планування нового року, піднесення)

28. Kid Franceskoli - Moon ( 1 грудня в об'єктиві Матвійчука, наші 2 роки, романтична атмосфера, старе добре капучино та зимові напої, 1,5 набраних кг після Лу, планування нового року)

29. Campsite Dream - Crush ("Теплиця", зустріч з Софі, Миколайко та шоколадка з вишнею для Оксани, перший сніг у кінці грудня, зимова магія, приїзд тата, морквяний торт)

30. WET - 11 hours ( Branchez remix) (різдвяна метушня, марафон улюблених фільмів, підйоми о 10 ранку, закупи, подарунки, мрії та нетерпіння, переписки з Джоном, фінал на хорошій ноті)

[natalyaartemieva]

КОХАННЯ….. як воно є…. Дитячі книжки часом можуть нести в собі глибший зміст ніж надсерйозні наукові видання. Отак, починаєш читати казку про сумного їжачка та черепаху і… раптом…. їх історія відгукується в тобі. В почуттях, хвилюваннях, питаннях… В цьому тексті буде багато крапок…. Бо замість мене говорять не логіка та розум, а відчуття. А вони завжди з придиханням, з недосказаністю. Тож, простенька історія про те як колючого їжачка ніхто не хотів обнімати через його колючі голки. Але мудра сова (типово, але нехай) пояснила їжачкові, що в світі обов’язково має бути твоя людина, яка не побоїться твоїх голок, обніме тебе і залишиться з тобою на завжди. Просто?! Так! Казка коротка. В ній описані лише краплинки сліз їжачка та черепахи (товариша по нещастю) і море радості від зустрічі. В житті людини ви скажите, що все набагато довше і складніше - ми довго шукаємо, ідемо на компроміси з собою чи партнером. Ні! Недовго. Згадайте свої життєві історії - зустрічі-прощання. Не буду розповідати зараз про значення часу в просторі. Хочу лише, щоб люди не боялися шукати та чекати на свою людину. Бо сова, вона таки мудра :) І для кожно є той хто на нього чекає Читайте книжки з задоволенням!!! Далі буде…. (Trójmiasto) https://www.instagram.com/p/CgjZN-DNQSP/?igshid=NGJjMDIxMWI=

[katepetrash]

Цей пост я напишу українською.

Тому що я ніколи не була така щаслива, що повертаюся...

Третя доба у дорозі.

Море сліз.

Похмурий Дублін.

Ненависний Ryanair.

100 євро за перевагу багажу.

Перенесений рейс.

Втрачена валіза.

Автобус, який я проводила очима у таксі.

Ніч на вулиці у Будапешті.

Новий квиток. Новий автобус.

Втома, недосипання, нерви.

Викурена пачка Marlboro.

Опинитися замість Кракова у Варшаві.

Ось так, взяти та переплутати.

Повне обнулення.

Сльози не зупинити.

Голос найулюбленішого чоловіка в телефоні.

Новий квиток. Варшава – Дніпропетровськ.

Пошук готелю о другій годині ночі на сходах хостелу у центрі Варшави.

Підтвердження бронювання.

40 хвилин у таксі.

«Вибачте, але вільних номерів немає».

Я стою біля адміністратора і по моїх щоках стікають сльози.

«Я просто хочу дістатися додому в Україну.

Я так втомилася. Будь ласка, зробіть щось».

Розпач.

Три хвилини тиші.

«Добре. Я допоможу. Я віддам вам чужий номер».

Гарячий душ о 5 ранку.

Біле ліжко, яке видалося мені найзручнішим у моєму житті.

Ранковий капучіно.

Нарешті пачка Heets, які можна купити на будь-якій заправці, а не їхати за ними в Londonderry.

Таксі.

Автовокзал "Zachodnia".

Red Bull без цукру.

Автобус запізнився на годину.

Місце біля вікна.

Я повертаюся до найпрекраснішої країни у світі. Я вирішила поїхати без сина. Ще рано.

І нехай лише на два тижні, але вони варті всіх виплаканих за два місяці сліз.

Бог дав мені цей шлях заради того, щоб я зрозуміла деякі найважливіщі речі у своєму житті.

Що 10 вересня 2020 року я зустріла найкращого, дбайливого, благородного та гідного чоловіка у світі.

Особливого чоловіка.

І ні війна, ні відстань, ні люди не зможуть вбити мою любов до нього.

Що справжнього друга можна зустріти й у 35 років. Юля, я люблю тебе! За все, що ти робиш, і зробила для мене. За те, що приймаєш мене такою, якою я є, пробачаєш м��ї витівки і терпиш мій жахливий характер. За твою допомогу, за те, що ти завжди поруч і виручиш і вдень, і вночі з іншого кінця світу.

Що деяких людей час давно залишити в минулому, навіть якщо вас пов'язують діти, бізнес, спогади чи будь-що.

Що ні перед ким не можна виправдовуватися за свої дії, нікому не дозволяти себе ображати та маніпулювати найсвятішими речами.

Що мости я спалюю один раз.

Що я не вмію ненавидіти навіть тих, хто зневажає мене. Тому що в моєму серці більше любові, тепла та ніжності, ніж агресії.

І ще багато чого.

Це був найскладніший шлях у моєму житті.

І він ще не закінчився.

Але тепер я усміхаюся.

Україна. Я скоро.

[pora-domoi]

Сейчас будет первый длинный музыкальный пост

Я уже пыталась пройти этот челлендж до конца в тви в декабре, но бросила, когда началась сессия. Так что сейчас попробую сделать это снова, но уже по несколько песен в день и только с русской/украинской музыкой. Это сейчас легко, потому что совсем недавно мне пришла идея создать плейлист с хитами за всю мою жизнь и я накачала очень много всякой ерунды. Вот тебе кажется, что ты знаешь одну-две песни Ани Лорак - а хуй там пел)))00) ты знаешь минимум половину, причем наизусть.

1) Песня с цветом в названии - ЛСП - Синее. Тут, наверное, будет много этой группы, потому что из современных рэперов я знаю прям глубоко только их. ЛСП - иногда больше чтение поэзии, а не тот агрессивный стиль, каким привыкли считать рэп.

Ночью в море все тёмно-синее

И ощущения такие сильные,

Что, устав рассекать за волной волну,

Хочется просто пойти ко дну.

2) Песня с номером в названии - Лобода - 40 градусов. Недавно случилось очень сильно упасть в чувственный голос и пустые глаза лободы, и в эту песню. Она мне нравилась, когда только вышла, но дух подросткового нонконформизма мешал в этом признаться даже самой себе.

Он нравится, нравится мне, нравится, нравится так

Нравится, я без ума

Мама, в нем 40 градусов минимум, я на максимум выжата,

От него сегодня пьяна

3) Песня, напоминающая лето - конкретно об этом лете, ЛСП и фараох - Неон. Я ��е шарю в этом совсем, в отличие от моей подружжжки, которая утягивает меня в эту жижу протяжных автотюновых голосов в каждый мой приезд домой.

Станцуй всего лишь раз;

Пускай неон нас скроет от их глаз

4) Песня, которая напоминает о чем-то, что хочется забыть - сплин - двое не спят.

Если б я знал, как это трудно – уснуть одному.

Если б я знал, что меня ждет, я бы вышел в окно.

А так все идет. Скучно в Москве и дождливо в Крыму.

И все хорошо. И эти двое уснули давно.

5) Песня, которая должна играть громко - МакSим - Знаешь ли ты. Настолько громко, чтоб душа рвалась, и петь во все горло.

Знаешь ли ты, вдоль ночных дорог

Шла босиком, не жалея ног

Сердце его теперь в твоих руках

Не потеряй его и не сломай

6) Песня, от которой хочется танцевать - МакSим - Другая реальность, и об этом говорит видос в инсте, который нашли мои одногруппницы и до сих пор не дают покоя. А вообще сюда подходят и сорок градусов.

Другая реальность, другая высота,

Под небом хрустальным - ты и я!

В запутанных мыслях идиоты три дня,

Инопланетяне - ты и я!

7) Песня для поездок - Океан Ельзи - Я їду додому. Сначала с тяжёлой душой на учебу, а потом окрыленная сданной сессией рассматриваю пролетающие мимо українські краєвиди под співучого Вакарчука.

Я їду додому, до тебе додому,

Де очі знайомі і завжди нові!

Я їду додому, до тебе додому...

Які ж вони довгі, ті ночі і дні!

8) Песня про наркотики и алкоголь - Quest Pistols - Наркотик. Под нее мы праздновали чье-то одиннадцатилетие. Помню горячий спор насчет того, что “тиграникотик” - это такая трава))0))0

Я твой наркотик, твой никотин,

Твой алкоголь, я твоя любовь.

Тигр, а не котик, гроза всех дур

И дураков, что любят гламур

9) Песня, которая делает меня счастливой - Нервы - Пирс. В конце девятого класса у меня все еще был мп3 плеер, и я ни на секунду не ��асставалась с левым наушником. Даже когда мы сбежали с выпускного, сели на рандомную маршрутку и под дождем бродили по окраине, а потом обжигались вишневой начинкой в булочной. И тогда, когда по пустой улице подходя к знакомой зеленой калитке с журналом “все звезды” в руке, я со всей дури прыгала в каждую лужу, зная, что меня никто не увидит. Теперь каждая нота этой песни сплелась с тем днем. А еще я испортила любимые камуфляжные вансы.

Устроим самый лучший день — потратим всё,

Чтоб не хватило на билет обратно

Ни на секунду не жалей – и всё путём

Любовь не будет никогда напрасной

Э-эй! По раскалённому пирсу

Сквозь жаркое солнце в холодное море

Э-эй! Твоё влюблённое сердце,

Влюблённое сердце рвётся на волю!

10) Песня, от которой грустно - Руслана та О.Ксенофонтов - Ти ще відкриєш очі (Скрябін). Ну це просто неможливо без сліз.

Світло раптово зникло

Тиша думки колише

Може, за краєм ночі

Ти ще відкриєш очі

[zhitomir]

Волонтери допомогли хлопцю на інвалідному візку здійснити мрію – побачити море

Волонтери організували 18-річному хлопцю з інвалідністю поїздку на море, а директор однієї з баз в Одесі - безкоштовне проживання та харчування. Це була мрія 18-річного Івана, який з дитинства пересувається на інвалідному візку.  Про історію хлопця розповідає "Суспільне Житомир". Бабуся Івана Надія Ткачук - його єдина опікунка. Каже, що онук з дитинства мріяв поїхати на море, але повезти його туди самотужки вона не мала можливості.  

"Ваня народився з купою болячок: і гідроцефальний синдром, і спинномозкова грижа. Він абсолютно нічого не відчуває в нижній половині тіла. Коли він був маленький, проблеми були менші. А тепер йому 18, він має вагу більше 80 кілограм, тому набагато складніше кругом з ним. Я неодноразово зверталася у наші соцслужби, щоб десь оздоровити його, щоб відпочити, але з нашим таким діагнозом це зробити важко. Всі відмовчувалися, і я не думала, що ця мрія здійсниться", - зазначає жінка.

Іван розповідає, що завжди мріяв поїхати до моря в Одесу. Першою, кому він розповів про цю мрію, окрім бабусі Надії, була подруга родини Ольга Чебанова. Волонтерка каже, що дізнавшись про мрію Івана, вирішила допомогти йому її здійснити.  

"Перше, що я зробила - виставила пост у фейсбуці для своїх друзів. Дуже багато відгуків було. Першим зателефонував мені один знайомий батько, у якого теж дитина з інвалідністю, і сказав, що у нього є машина, яка залишилася у батьків. Вона в робочому стані і мій брат може завезти. І ось тоді я зрозуміла, що двері відкриваються і мрія Вані починає здійснюватися", - розповіла пані Ольга.

Згодом вона зателефонувала директорові однієї з баз відпочинку в Одесі і розповіла йому історію Вані. У відповідь чоловік сказав, що хоче зробити щось добре, а тому подарує хлопцю та його родині три дні відпочинку з безкоштовним проживанням і харчуванням. 17 липня мрія Івана здійснилася - він побачив море.  

"Треба було бачити обличчя цієї дитини. Він навіть коли приїхав, то не розумів, що відбувається. Я дивився на нього і самому хотілося відчути це щастя, аж до сліз. Таке тяжко пояснити", - розповів директор бази відпочинку Олександр Кирницький.

Після повернення до Житомира, Іван розповів, що тепер, коли його мрія про море здійснилася, він працюватиме над втіленням ще однієї мрії - почати ходити.

from Журнал Житомира http://zhzh.com.ua/news/2020-07-21-7358 Читай Новости Житомира на zhzh.info

[myrockpravda]

Травневий дощ

Я не люблю… травневий дощ! 

Пам’ятаю той ранок… Веселі обличчя, електричка, інше місто, вело змагання. Все було чудово і ніщо не передбачало біди. Ми, як завжди жартували і я дивилася на тебе із захопленням. Щось, начебто, змінювалось коли ти був поруч. Ми були просто друзями, але цього було вдосталь. І, мабуть, якщо запитати, що таке щастя. Я б не задумуючись відповіла, це бути поруч з тобою! Травневий сонячний день… І ця злощасна клумба, яка стала останнім, що ти побачив. Твої злякані очі… Їх я ніколи не забуду! Паніка, шалений стукіт серця, машина швидкої допомоги і… кінець молодого життя. Вечір… Порожня квартира, море сліз і ��упа страждань… Травневий дощ… 

Я не люблю травневий дощ… Він забрав тебе… 2009

[belovedukraine]

“Спіймати Кайдаша”: приємний сюрприз на карантині

Більшість насолод і відкриттів мого життя - заплановані, передбачувані. Передусім коли йдеться про книжки-фільми-музику. Спершу я шукаю і знаходжу, потім моє саме знаходить мене, і я вже навіть не дивуюся. Це називається своя інформаційна бульбашка.

Не так сталося із серіалом “Спіймати Кайдаша”. У нього зі старту було 0 шансів, щоб я його подивилася. Перебуваючи в батьків, побачила трейлер по телевізору, фрагмент якоїсь родинної гризні, й подумала: мабуть, чергове дно про українців-селюків, сварки. Ще й із-за ширми класичного твору.

Про сам твір “Кайдашева сім’я”: мої учні його любили, а я не дуже. Це реаліті-шоу на тлі мальовничих пейзажів (визначення моєї учениці Маші) завжди видавалося мені моторошним, а не веселим. Мабуть, тому, що ця історія загалом реалістична: кілька родин на одній житловій площі -  великий ризик. 

І от серіал. Та ще й на каналі СТБ. Ні, точно не моє. Але один за одним від людей, чиї смаки схожі з моїми, чую: “Дивлюся “Сміймати Кайдаша”, щось у цьому серіалі є”.

Знічев’я на першу серію наважились і ми.

Щодо сюжету: він близький до повісті Івана Нечуя-Левицького, але, звісно ж, “Спіймати Кайдаша” - це не екранізація твору. Окрім шістьох бравих типів Маруся-Омелько-Карпо-Мотря-Лаврін-Мелашка та їхніх міжусобиць, у серіалі є ще кілька побічних, вигаданих ліній, які загалом не заважають.  До слова, авторка сценарію - Наталія Ворожбит - сценаристка “Кіборгів”. Респект не за замовчуванням, а за роботу.

Тепер про головні ризики, на які можна було напоротися, але, на щастя, цього не сталося. Ці ризики могли б звести все нанівець, перетворити видиво на щось фальшиве і дешеве.

Мова. Коли українці говорять дебільним суржиком (а так буває �� багатьох ��ітчизняних серіалах), це не на жарт дратує. Здавалося б, чому? Адже справді багато людей відсмалює суржаком. Виявляється, і суржик буває різний, і річ тут у фокусі, сценарії та акторській грі. Можна тупо грати неоковирних дебілів і травити про сало, горілку та інше га-га-га, а можна і в суржику лишити автентику, якщо майстерно передавати типи. 

Антоніна Хижняк (Мотря) і Тарас Цимбалюк (Карпо) наскільки круто відіграли свої ролі, що я їхньому суржику тільки аплодувала. Як і Марусі Кайдашисі, Омельку, Лаврінам, їхнім сусідам. Природність їхньої гри зачаровує, заради тільки самої Мотрі варто переглянути “Спіймати Кайдаша”.

Утім, не Мотрею єдиною. Дуже автентичні в цьому серіалі баби. Як вони втирають рота, як говорять, жартують, бідкаються. Це просто бомба, особливо якщо ви плекаєте сентименти щодо минулого наших сіл і, зокрема, бабів (у мене таких сентиментів море). А ще вражає море деталей, дуже щемних: від тих самих килимів з оленями і до стареньких заставок прогнозу погоди 2000-х років, “Диму сігарєт з мєнтолом” на дискотеках, невибагливого антуражу сільських крамничок. Усе це відгукується і, як каже Оксана, “бринить”. 

Жанр. Найскладніший на світі жанр - трагікомедія. Про комедію: смішних моментів чимало, і вони, на мій смак, справді дотепні. Наприклад, дає Маруся Кайдашиха цукерки Мелащиним братикам і сестрам. 

- Шо треба сказать?

 - Царство небесне!

НУ, діалоги Мотрі й Карпа можна на меми порозтягувати взагалі.

Водночас і драми серіалу не бракує, особливо наприкінці. Наприкінці останньої серії я не стримувала сліз. Сценаристи не оминули важливих соціальних тем (війна), але зробили це не рагульно, сокирно. Не коментуватиму докладно, щоб оминути спойлерів.

Не минулося, звісно, і без умовностей. Все-таки побут трохи архаїзовано, хоча, звичайно, тут залежить. Села в Україні різні, не всі такі сучасні, щоб молодь не топталася з батьками на спільних квадратних метрах і щоб паркани не валилися у дворі, де мешкає три родини. У Кайдашів  якось все занепадницько: втім, і в повісті про це йшлося: просив-просив старий Кайдаш розкопати горб, щоб вози не ламалися, і в серіалі хлопці ями не засиплять, хоч машина там регулярно застрягає. До речі, так: у повісті Кайдаш ремонтує вози, а тут у них - шиномонтаж:) По-моєму, прикольно.

 Самі краєвиди Семигор дуже нечуйлевицькі, хоча знімали не під Богуславом, а десь біля Обухова: горби, річка, садочок. Мені аж захотілося туди поїхати, подивитися. У мене тітка живе біля Росі, там справді дуже красиво.

Висновок: “Спіймати Кайдаша” подивитися варто. На мій смак, тут майстерний сценарій, багато щирої автентики. Нема фальшу. Зачіпає. Снобізм приберіть, а якщо ви сноби, то, може, вас зацікавить, що, окрім “Дима сігарєт з мєнтолом”, там як саундтрек іде іще ота відома пісня “Дахибрахи”, що у “Фарго” звучала (якщо не помиляюся). 

Іще: хоч історія завершується відкрито, я сподіваюся, що другого сезону не буде. Нехай Кайдаші сваряться через грушу, а глядачі поставлять до себе питання: чого варта та груша?

[pumpkin-thoughts]

Скільки листя на березі душі Воно побагровіло надто рано Ти свою особистість бережи Щоб осінь не настала так неждано Коли літають чайки над водою Що вже така солона від всіх сліз Згадай, що відбувалося з тобою Як паросток надії тільки ріс Коли не було ще таких думок Коли ще вірила у весну безкінечну І в небі був мільярд зірок Тепер ти знаєш, як це небезпечно Не треба смутку. Осінь вже пройшла Зима також піде, хоч болісно, та скоро Ти душу приготуй,щоби весна зайшла І затопила щастям твоє море 15.07.16

[almfay]

іноді. іноді я не вірю, що маленька колючка в п'ятці правої ноги   може довести до рясних сліз по щоках іноді мені здається, що все це було і тепер нічого не повториться а іноді здається, що ми всі проживаємо одну глобальну історію раз за разом. ми загортаємо наші сніданки в пакети з паперу руками торкаємось тіла якоїсь людини губами вивчаємо смак ми впевнено кажемо - все буде добре що степінь важливості в нашій свідомості   але не ззовні. безсоння до ранку нас тягне у внутрішнє море   воно колихає, гойдає і манить. не всім пощастило не мати морської хвороби а може хтось їде в пустелю? чи в гори? чи в дикі печери? а може в болота тягучі? чи в шум в��доспаду? чи просто у ванну кімнату в квартирі ми любимо. але любов виражається в фразах   на кшталт: "ну як ти сьогодні?" "поїв?"   "ти сходила в лікарню?" "пиши, коли прийдеш додому" "банан чи ��орниці?" "цінуй весь свій час!", "гарних снів", "не болить?" "я з тобою!" і все це глобальніше. глибше. гарніше. природне, живе, натуральне якими словами не скажеш,а суті не зміниш. і іноді. в темряві. серце ще б'ється так швидко і вірити важко, що прямо навпроти і поруч всередині й ззовні водночас з тобою існує людина, яка не повториться більше ніколи.

[natalyaartemieva]

КОХАННЯ….. як воно є…. Дитячі книжки часом можуть нести в собі глибший зміст ніж надсерйозні наукові видання. Отак, починаєш читати казку про сумного їжачка та черепаху і… раптом…. їх історія відгукується в тобі. В почуттях, хвилюваннях, питаннях… В цьому тексті буде багато крапок…. Бо замість мене говорять не логіка та розум, а відчуття. А вони завжди з придиханням, з недосказаністю. Тож, простенька історія про те як колючого їжачка ніхто не хотів обнімати через його колючі голки. Але мудра сова (типово, але нехай) пояснила їжачкові, що в світі обов’язково має бути твоя людина, яка не побоїться твоїх голок, обніме тебе і залишиться з тобою на завжди. Просто?! Так! Казка коротка. В ній описані лише краплинки сліз їжачка та черепахи (товариша по нещастю) і море радості від зустрічі. В житті людини ви скажите, що все набагато довше і складніше - ми довго шукаємо, ідемо на компроміси з собою чи партнером. Ні! Недовго. Згадайте свої життєві історії - зустрічі-прощання. Не буду розповідати зараз про значення часу в просторі. Хочу лише, щоб люди не боялися шукати та чекати на свою людину. Бо сова, вона таки мудра :) І для кожно є той хто на нього чекає Читайте книжки з задоволенням!!! Далі буде…. (Trójmiasto) https://www.instagram.com/p/CgjZN-DNQSP/?igshid=NGJjMDIxMWI=