almfay

[almfay]

Утро

Мне снилось, как ты дышишь по ночам Как одеяло тонкое к плечам Притягиваешь от прохлады на рассвете Как ленно открываешь правый глаз Но видя солнце — будто первый раз Ты просыпаешься, и сбрасываешь сети И паутины сна. Ладонь воды Для увлажненья глаз, и молодым Напитанным, спокойным ты выходишь На улицу. Вдыхаешь свежесть трав Октавы ароматов вглубь впитав Для будущего дня себе находишь Те самые. Что сладостью манят Что наслажденью дня благоволят Что насыщают. Тишиной внутри. И мир приобретает тот окрас
 Который ты предал ему сейчас Который сам с любовью сотворил.

[almfay]

день

ты часто куришь и молчишь вниз мягко опуская веки и по щекам твоим как реки сползают вниз обрывки дня

каков он был? Колюч как нож? или пером коснулся кожи и отозвался во прохожих улыбкой радостной маня?

он исцелил или обжег? заставил вспомнить и проснуться слегка в сомнениях качнуться на карусели бытия

он показал, что ты — везде в густых и ватных пышных тучах и в смеси чувств живых гремучей и на вершине острия

и лишь одев себя в закат день попросил ослабить хватку нашептывая: всё в порядке и успокоенно дыша

и ты застыл. Как глыба льда как космонавты на орбите услышав тихое: не лгите. что промурлыкала душа.

[almfay]

как ощущается любовь

я – влюблена. и кажется, что жизнь застыла на границе мирозданья. как дерево, что тянется то ввысь, то вглубь земли широкими корнями. я – здесь и там на стыке двух планет, где тонкий мост крепчает с каждым шагом меня к тебе. отваженное «нет»   чужим, далеким и не-нашим странам лишь приближает к сути естества. 

[almfay]

[almfay]

мене переїхав трамвай десь о першій ночі останній трамвай,що його я чекав беззупинно. я плакав,кричав, навіжено благав: не хочу! згальмуй, я прошу! зупинись на одну хвилину! я ще не відчув життя, не побачив море, не вибачив зраду другу, ані коханій. я тільки й чинив, що біль і суцільне горе. я ще не відвідав америк, японій,даній. я ще не віддав усю заробітну плату, тому,хто ночує на схилах німих провулків. я ще не узяв сокиру й не стратив ката я ще не герой потаємних чужих лаштунків. постій,зупинися. та світло твоє нестримно неслося на мене, немов навіжене лихо. і тицяло в очі, приймало мене гостинно.., щоб крик перейшов у спокій. миттєво тихо. трамвай.переїхав.мене. уночі.о першій. останній трамвай, це мій перший квиток додому. не стало пріоритетів, падінь і звершень лиш кров на моєму стомленому блідому. 

mar’14

[almfay]

просто чути твій голос. глибокий як звуки "оммм" засинати під нього в світі, де нам обом заважають маски і двійники. ми - бунтівники до нестями щасливі бунтівники.

просто солодко вранці пласке на щоці чоло моє тіло тонке і прозоре немов молоде стебло проростає в тобі жагою до забуття, і старе життя перероджується у світле нове життя.

dec’15

[almfay]

безодня слів влучає у вікно. ти знаєш, я забула безліч жестів. і от ми стоїмо на перехресті хоч знаємо - розлучені давно.

тебе в мені уривки і шматки розділені, розклеєні чужими забруднені та пагорбні стежини між нами збережуться навіки.

колючий дріт розгублених думок в полон мене хапає так уміло ти дивишся на світ зніяковіло: землі нема, лиш тисячі зірок.

наступний ранок в небі ожива комусь ліворуч, а комусь все прямо закінчилась моя життєва драма почнеться нова. глибша. і жива.

nov‘15

[almfay]

сонце світить.ти натхненно вмить опишеш свою сутність. буде просто й зрозуміло, теплий літній день.

та усі твої старання божевільні і безглузді стануть космосом мовчання - ти пізнаєш Ніч.

[almfay]

і ось ти торкнувся губами мого плеча і сталося все. хоч здається,не сталось нічого цей теплий мотив невідомо звучить ,хоча тут зовсім немає і краплі для нас нового

не вперше, не вдруге ти любиш когось ось так сценарій банальний, знайомий сюжет і ролі і запах, який переходить в солодкий смак і серце, яке відкриваєш комусь поволі

глибоко наскрізно, як ніж, залишаєш слід проходиш мов привид. прозорим пекучим тілом раніше доводилось битись як риба об грубий лід раніше жилось як у снайпера під прицілом

але ти прийшов. ти з'явився. дощем зі сну босоніж в калюжі у полі під голим небом зустріла тебе. відкривши в собі ясну просту невимовно-сильну людську потребу

торкаючись носа, волосся, ельфійських вух ти лиш поцілунком слова невимовні скажеш а я їх почую. тонкий павутинний слух наповнює серце коктейлем найкращих вражень

[almfay]

під небом ганебно ходити людині, що землю не хоче відчути ногами, а мріє про крила "терпіти несила тягар мого тіла, мені би кортіло наверх, поміж хмари й забути кошмари, бездумних народів, всіх битв і походів, що ніби бували за віру і спокій" то ж доки не зникне такий суперечливий погляд на сутність, на звичну присутність земну й на відсутність яких-небудь крил за спиною.. імлою все буде густою імлою. нема порятунку і хтось з-за лаштунків сміятися буде. "звичайні ці люди" ногами руками вухами очима плечима фалангами пальців і ��осом губами зубами і вітром в волоссі відчути життя дуже легко і просто без крил ,що літають всього у нас вдосталь!

[almfay]

падіння австралій, африк,америк,євразій та антартид вже скоро. здається, немає,на що чекати буденний і звичний світ до кісток набрид, немовби цинічний-бог нас запхнув за грати.

ми досить сміливі,аби поламати вмить усе декорації,створені-семиденно нас більше теперішнє мучить,воно болить гіркою отрутою. опіками.вогненно.

нічого не варто на карту десь в казино поставити все пережите в бездумстві щастя нехай ми програємо все. і сухе вино утіхою ,втечею й небом на мить нам здасться.

нехай! нам боятися нічого,ми в вогні у пеклі палаємо, знищені за гріховність ми-просто не знали,як вижити у брехні казали гіркущу правду (і чиста совість).

нехай! новий день - не для нас акорд нам втеча, пустеля, солоні моря і пляжі. нам треба подалі, у ліс, в океан - за борт втонути в воді. поселитись у чорній сажі.

забути. пробачити всіх. і нікому не дати шанс. не дати можливість лунати у нас в ефірі. співати на всю горлянку сумний романс! скажено і дико. МИ ЗВІРІ,МИ ЗВІРІ,ЗВІРІ!

тверде і болюче каміння нехай летить. прямує у наші не раз вже лупцьовані спини щодня, щогодини. щокожну наступну мить! нехай ці синці демонструють "любов-людини"!

нехай ми "придурки", вигнанці з усіх племен! залишені навіть-богом в змертвілих скелях і наших уголос ніхто не назве імен і наших портретів не буде на ваших стелях.

нам лиш руйнування! падіння імперій, царств і замість високих стін - лиш сукупність цегли "порядку в системі" не треба. не треба "братств" не треба правителів! зовсім не треба підлеглих!

ми прагнемо спокою. ��діть. нам не ваші слова, не ваші молитви, не ваші накази потрібні. нас б-г не любив.нас диявол-у-лоб-цілував. це він показав нам сузір'я, до затишку так подібні.

збіднілі в вас очі, і погляд скерований вниз. вам цілість. тиша. усе по-старому-б-стабільно а нам танцювати відверто-нудний стриптиз поранених душ. сердець. щоб тонути. повільно-вільно

й навіки забути про вас! закінчити! б-же... беріть усе наше! ключі,окуляри,ідеї. той більше отримає, хто більше втримати зможе. поводьтеся так,як у римі збіднілі плебеї.

кордони руйнацій зітруться і ми - п'ючи каву із т`ортом молитися будемо, з т`ерпким минулим прощатись нам буде комфортно без-б-га, з самим лише чортом в безпечному пеклі з руйнацій своїх сміятись.

[almfay]

хоч жестом згрубілим ти грюкнеш дверима хоч мелодраматику вмить розведеш   хоч глянеш на мене пустими очима хоч завтра вночі геть із дому підеш мене це нітрохи не змусить страждати не скривить в гримасу усміхнений рот не буду в істериці лікті кусати прощання  не край а лише поворот

  хоч ранок наступний порожній солоний хоч кава без цукру і без молока так болісно довго у турці холоне що стануть вологими ніс і щока   хоча й доведеться мовчати півроку втікаючи в ліс у обійми дерев сповна відчувати самотність глибоку і знов лікувати пошкоджений нерв

хоч буде це згодом чи трохи пізніше а може - ніколи не станеться так а може з тобою помремо раніше ніж сядемо вперше разом на літак захочеш - іди не потрібно знущання не варто зусиль і насильницьких спроб і тільки востаннє  як символ прощання  п'янкий   поцілунок у лоб.

[almfay]

іноді. іноді я не вірю, що маленька колючка в п'ятці правої ноги   може довести до рясних сліз по щоках іноді мені здається, що все це було і тепер нічого не повториться а іноді здається, що ми всі проживаємо одну глобальну історію раз за разом. ми загортаємо наші сніданки в пакети з паперу руками торкаємось тіла якоїсь людини губами вивчаємо смак ми впевнено кажемо - все буде добре що степінь важливості в нашій свідомості   але не ззовні. безсоння до ранку нас тягне у внутрішнє море   воно колихає, гойдає і манить. не всім пощастило не мати морської хвороби а може хтось їде в пустелю? чи в гори? чи в дикі печери? а може в болота тягучі? чи в шум водоспаду? чи просто у ванну кімнату в квартирі ми любимо. але любов виражається в фразах   на кшталт: "ну як ти сьогодні?" "поїв?"   "ти сходила в лікарню?" "пиши, коли прийдеш додому" "банан чи чорниці?" "цінуй весь свій час!", "гарних снів", "не болить?" "я з тобою!" і все це глобальніше. глибше. гарніше. природне, живе, натуральне якими словами не скажеш,а суті не зміниш. і іноді. в темряві. серце ще б'ється так швидко і вірити важко, що прямо навпроти і поруч всередині й ззовні водночас з тобою існує людина, яка не повториться більше ніколи.

[almfay]

ти мій палач. кому іще належить   ця роль важлива і така проста   від тебе напрям`у тепер залежить   моє майбутнє. тож рахуй до ста   відкрий мені границю існування   терпкий мотив ілюзії життя   дурні і непотрібні намагання   продовжити своє серцебиття   є ти і я. можливо трохи болю   і день мине і ніч у цих думках   я не боюся вмерти. я дозволю   тепер я вся лише в твоїх руках   цілуй мене загостреним блискучим   лікуй востаннє спогадом без слів   і поглядом безрадним і пекучим   зв'яжи мене на тисячу вузлів   

люби. вбивай. сміливістю чи страхом   без зайвого. без суму і жальби   не бійся. і міцним гарячим змахом   люби мене. люби мене. люби.

[almfay]

вона зустріла мене без страху лише теплом і безмежним болем   раптово збила з твердого шляху   і я немовби під алкологем   вона читала молитви й мантри   казала: тіло — душі в'язниця   і відправлялась в далекі мандри   живих фантазій з без меж криниці  

я вранці клав їй в рюкзак банани   чи бутерброди. чи теплий светр   приносив айстри або тюльпани   зелений колір розклав у спектр   я так даремно втікав від неї   у ліс, у книжку, у порожнечу   в арт-галереї, в старі музеї   бо шансів мізер на вдалу втечу  

бо спроби жити як спроби спати   важким камінням лягли на плечі   я дав їй все, що хотіла взяти   і навіть деякі інші речі   ми разом з нею німі солдати   кого стріляли навіщо вбили   чому границі перепливали   свободи того, кого любили  

прийшла і з'їла мене до краю немов солодкий пломбір у серпні   а я вдихаю і видихаю   хоч дні без неї такі нестерпні   хоч я лишився пустий і голий   без поцілунків і без овацій   можливо сивий, можливо кволий   знаходжу силу для медитацій  

[almfay]

давай уедем вернемся спустя два года совсем другими с траблами перевода ты с бородой я в платье до самых пяток во взглядах смех последствие. отпечаток давай скорей закинем в рюкзак заграны и без тоски всё бросим. залечим раны оставим дом дедлайны, проблемы, ссоры и к океану или в крутые горы смотреть закат и спорить без интернета кто автор книги,стиха, портрета в каком году открыли мюон и литий и обсуждать ещё миллион событий давай без "но" давай без каких-то "если" ведь мы когда-то умерли и воскресли не для того чтоб жизнь протекала мимо давай скорей уедем отсюда милый

[almfay]

я гусеница. йогурт. белый лист. я грубый невоспитанный подросток я в темном переулке тонкий свист на пальце металлический наперсток

я отпечаток губ. их сладкий вкус я пульс. я счётчик внутренних ударов я шанс. я в рукаве забытый туз причина необузданных кошмаров.

я теплый плед зимой среди пурги глоток воды в уже пустом кувшине я компас и топор среди тайги привал на изнурительной вершине

я одобрение. и я немой укор. я маска. я большое откровенье я боль в груди. я доктор. я укол. я вечность. я всего одно мгновенье.