#мегаполіс | Explore Tumblr posts and blogs

thesolyanka · 6 years ago

Text

What IF - “Batman: The End (2004)”

Пам’ятаєте нашу версію “Batman V” (2001)?

У нас є ще сіквел, під назвою “Batman: The End” (2004) - кінець франчайзу від Бартона/Шумахера...

Після подій попереднього фільму проходить кілька років. Комісар Гордон продовжує включати бет-сигнал, але Бетмен більше не з’являється. Сьогодні останній день роботи комісара в поліції перед пенсією.Поліцейські жартують, чи є Бетгьорл новою версією Бетмена. Дільниця обклеєна плакатами з розшукуваними Найтвінгом, Кетвумен та Памелою Айслі.

Брюс Уейн у повній самотності в своєму особняку. Він стежить за бет-сигналом в небі. Він все ще не оговтався від фізичних і душевних травм після зіткнення з Чорної Маскою.Барбара повернулась до образу Бетгьорл, та намагається навести порядок на вулицях, періодично перетинаючись з Діком, який в образі Найтвінга практично поклав кінець організованої злочинності в місті, хоч і знаходиться в розшуку.

Брюс намагається впоратись з депресією за допомогою алкоголю - він сприймає результат боротьби з Чорної Маскою, як поразку: Джейсон загинув, а Селіна повернулася й стала частиною злочинного світу. Барбара збирає для Брюса новй костюм, який компенсує його фізичні недоліки після травм. Брюс проте відмовляється повертатися до ролі Бетмена, знову з'являючись на публіці, як Брюс Уейн. Він спирається на ціпок, пересувається насилу, й справляє враження старого чоловіка.

У Готем прибуває азіатський мільярдер Рас Аль Гул, і шукає зустрічі з Брюсом. Під час приватної бесіди він відкриває справжню причину свого візиту - Рас Аль Гул є безсмертним воїном, лідером Ліги Вбивць, організації яка більше тисячоліття підтримує баланс добра і зла на Землі, знищуючи паразитичні, на їхню думку цивілізації. Тепер, для відновлення балансу, Рас Аль Гул прибув для того, щоб підготувати до знищення Готем. На його думку, агонізуючий мегаполіс кишить месниками в масках й різного роду лиходіями, повинен бути знищений. Брюс апелює до того, що саме месникив масках можуть врятувати Готем. Рас Аль Гул дає Брюсу 6 днів, щоб довести, що Готем варто врятувати, інакше він буде знищений.

Чорна Маска живий. Він збирає таємну зустріч корумпованих чиновників, серед яких і мер міста, і новий підкуплений комісар поліції. Чорна Маска хоче встановити власну владу в місті, та для цього дає наказ чиновникам вирішити проблему месників - Бетгьорл та Найтвінга. Для цього мер прінмаем новий закон, який забороняє діяльність месників, а поліція кидає всі свої сили для упіймання Діка та Барбари.

Барбара пропонує Діку об'єднати свої зусилля. Вона проводить власне розслідування, і приходить до висновку у тотальній корумпованості влади міста. Удвох вони виходять на слід Кетвумен та Памели Айслі, які грабують ювелі��ний магазин. Після невеликої бійки, герої намагаються переконати злодійок, що їм слід об’єднатись, так як в місті є хтось, хтопредставляє небезпеку для них усіх. Виявляється, що ювелірний магазин це пастка поліції. Вчотирьох їм насилу вдається вибратись та втекти

У Бет-печері, Брюс аналізує результати розслідування Барбари, а також збирає інформацію про Рас Аль Гула. У цей момент, йому приходить повідомлення від невідомого, який пропонує Бетмену зустрінеться на даху міського суду. Брюс одягає новий костюм Бетмена та відправляється туди.Там його зустрічає Чорна Маска. Бетмен спершу хоче атакувати його, але потім зупиняється - Рас Аль Гул приходив й до нього теж. Чорна Маска хоче довести Бетмену, що насправді це він справжній “рятівник” Готема, а також називає його по імені, показуючи, що знає таємницю особистості Бетмена. Використовуючи куплених чиновників, Чорна Маска захоплює одну з центральних станцій метро міста, де встановлює водневу бомбу, яку Рас Аль Гул доставив у Готем. Бомба вибухне в перебігу декількох днів. Чорна Маска використовує воїнів Рас Аль Гула, щоб влаштовувати безлади в Готемі, а чиновників - щоб поліція виявляла свою лояльність до злочинців.

Бетмен, Найтвінг та Бетгерл намагаються навести порядок на вулицях Готема, паралельно борючись з поліцією. Бачачи все те, що відбувається, Джеймс Гордон, теж виходить на вулицю, намагаючись допомогти героям зупинити злочиннє й поліцейськє беззаконня.

Кетвумен та Памела Айслі влаштовувалипограбування з однією метою - зібрати достатньо грошей для того, що б залишити Готем. Врешті вони вирішують допомогти Бет-родині.

Під час погрому готемскої біржі, з'являється Чорна Маска. Він б'ється з Бетменом, й перемагає його. Він знімає маску - виявляється, що Джейсон Тодд живий, і він Чорна Маска! Джейсон пояснює Брюсу, що він з самого початку задумав свій план, щоб знищити зсередини й Бет-родину й все місто. Мета - помста за батьків, які загинули, як вважає Джейсон, з вини таких багатіїв, як Брюс, і які з нудьги вирішили "грати в героїв". Джейсон вбиває Джеймса Гордона й підриває біржу. Героям вдається сховатися.

У бет-печері герої консолідують сили. За допомогою супутника, їм вдається виявити водневу бомбу в метро, яка вже знаходиться в процесі детонації. Бетмен, Найтвінг, Бетгьорл, Кетвумен та Памела Айслі відправляються туди на новому величезному Бетвінгу. Брюс та Селіна зізнаються один одному в коханні.

У метро вони вступають в бій з бандитами, воїнами Ліги та окремими пацієнтами Аркхем, які звільнились під час останнього втечі. Бомба вже практично вибухає, коли виявляється що Кетвумен та Памела Айслі весь цей час приховували - а саме Містера Фріза, який теж втік з лікарні Аркхем. Він допомагає героям здолати супротивників, та активує детонацію власного костюма. В результаті ціною свого життя, Містер Фриз заморожує бомбу, та рятує місто.

Брюс б'ється з Джейсоном - Джейсон перемагає. Побитий Брюс з останніх сил піднімає Джейсона над головою та кидає його на землю ламаючи йому всі кістки. За боєм спостерігає Рас Аль Гул. Він приходить до висновку, що в Готемі все ще жива надія, поки є такі люди, як Брюс Уейн.

Рас Аль Гул вбиває Джейсона та разом з Лігою Вбивць залишає Готем.

Від отриманих травм Брюс помирає.

Барбара пропонує Селіні та Памелі створити команду героїв Готемські Сирени.

Дік Грейсон стає новим Бетменом.

#what if #кінодайджест #Україна #Харків #український блог #whatif

1 note · View note

pidpillyazine · 6 years ago

Text

Зэ Джозерс "Сложные машинные биты" (2018)

У вересні 2016 року український пост-панк гурт із Калуша The Jossers випустив свій перший повноцінний альбом під назвою "Unsupported Bravery of Local Kids". Досить непоганий альбом, який високо оцінили українські музичні критики. Хоча й до оригінальності йому було дуже далеко: нотки Nirvana та Radioheadтак і вчувалися в звучанні калуських пост-панків. Та все ж, слід зазначити, що у хлопців вийшов добрий, канонічний жанровий продукт, який справді можна вважати гарним рівнем для української сцени. Особливо якщо зважати на те, що пост-панк музика в Україні не особливо адекватна, зокрема на заході країни її презентують такі надмірно галицькі та пафосні колективи, як Плесо чи The Castle.

youtube

Після релізу та не надто великого хайпу довкола альбому музики з Калуша щезли з горизонтів українського музичного простору, але знову замайоріли на його небосхилах в листопаді місяці 2017 року з новим ЕР "Спор", але вже під новою назвою Зэ Джозерс. Окрім назви станіславські бойки дещо змінили й ліричну складову своєї творчості, а саме, записали декілька треків російською мовою, бо до того "найсміливіші діти провінції", як вони самі себе називають, такого не робили. ЕР також була незлецькою, витриманою в стильовому жанрі та з чітким реверансом, як мінімум, у назві треку "одсенденс" до німецького пост-панк колективу Lebanon Hanover.

Після цього в травні 2018 тепер вже Зэ Джозерс винесли в маси свій мікстейп "Подуставшая юность" з 6 російськомовними треками, які були перекладами старої творчості хлопців під виглядом The Jossers. На мікстейпі вже можна було відчути зміни в звучанні. Колись такий теплий пост-панк перетворився на електр��нно-рейвовий саунд із за��осом під Буерак, Пасош, Вхоре чи Мы. Цікавою родзинкою цього мікстейпу була запрошена для треку "Зачем ты хочешь жить" співвокалістка Майя Раневич, яка є відомою в українському скрімо/емо середовищі фронтвуменкою івано-франківсько-сумських гуртів the worst is yet to come, Neyemia Grue та свого сольного проекту renevich.

youtube

Згодом, в серпні цього року джозерси релізнули ЕР з трьох треків "Кто же здесь", які ввійшли в перший повноцінний альбом "Сложные машынные биты" за який калушанчики отримали нагороду на незалежній музичні премії Jäger Music Awards – "Вибір Jägermeister". Саме з цього моменту розпочинається глобальний хайп "провінціалів" поміж вітчизняних хіпстерів.

Альбом "Сложные машынные биты" побачив божий світ 26 жовтня 2018 року. Анотацією до альбому були такі слова: "Мы застряли внутри этого ужасного мира пост-всего. Он умирает. Мы добиваем его сложными машинными битами". Та, на жаль, добити хлопакам вдалося лише здоровий глузд хіпстерочків, які так обожнюють слухати "шоб було не таке, як у всіх", своїм нарочитим пост-модерним пост-сенсом та пост-пост-панковим звуком.

Інтро та перші два треки "Сложные машинные биты ч.1" і "Сложные машинные биты ч.2" концептуально позв'язані любовною історією нещасливого кохання. Відразу можна відчути ті ностальгійно-радянські мотивчики, які зараз настільки популярні в Росії на прикладі гурту Комсомольск чи Антохи МС. Переслухавши це тріо виникає резонне питання: "Для чого було робити ці три треки, якщо в музичному та сюжетному планах вони нічого нового не сказали?". Не особливо зрозумілий хід зважаючи навіть на те, що на альбомі є ще два треки, які розділили на частини і в яких, за бажання, можна відшукати логічний сенсовий розвиток. Наступним після трилогії є трек під назвою "Но нужно мне чтобы ты была здесь", який підіймає вже настільки заїжджену пострадянською молоддю пост-тему для філософувань та надмірних душевних страждань – юність. "Быстро взрослеть не пришлось, но уже 22" – після цих слів так і хочеться вдягнути свій улюблений теплий світшот із постмодерним загадковим прінтом, залізти на підвіконня, закутатись пледом, пити гарячу каву та важно покурювати цигарку з проникливим виразом обличчя.

youtube

П'ята композиція на альбомі "Лови меня" несподівано тішить слухача гарним поєднанням електроніки з ембіентом та шугейзом, що створює відчуття космічної безодні та відсилає цією атмосферою до психоделії 60-х. Наступний трек "В могиле мертвых надежд", як і "Но нужно мне чтобы ты была здесь", продовжує працювати на тінейджерську аудиторію з банальністю Дивергентів. Він висовує тезу про "вони", які живуть в штиках і тягнуть із собою на дно всіх кого тільки можливо й "ми", які попри весь бруд навколо є цнотливими героями, які не дадуть світу щезнути в проваллі сірої маси. Попри попсовість змісту треків таки варто звернути увагу на ламані пост-панкові ритми (із якими джозерси вміють працювати), які й надають пісні гарної форми, і саме тому вона не настільки нудна, як усі інші.

Сьомий трек "Вон", за словами музикантів, є першим треком, який вони записали у новій звуковій концепції. Як виявилося дві частини "складних бітів" є сліпою самокопіпастою цієї пісні. Така вона сучасна індустрія: коли байтити немає з кого, "переосмислю" краще власну творчість. І ось так ми вже прослухали умовну половину альбому.

Якщо в першій його частині, докладаючи зусиль, можна було вслухуватися у тексти (які чомусь іноді дуже важко розібрати через "особливості" пост-саунду пост-пост-панків, хоча раніше таких проблем хлопці не мали ні на старих записах, ні вже після зміни назви та нового амп��уа) та намагатися відчути на собі всі тонкі музичні деталі й знаходити свої родзинки кожного окремо взятого треку, то на другій половині диску з цим розпочинаються архіважкі проблеми. Відчуття, що ти не можеш нормально сфокусуватися на музиці виникає через загальну схожість пісень (у вокалі та бітах). У нюскульному репі чи трепі всі використовують однакові бочки, семпли та інші ефекти, і так роблять настільки однаковий звук, що іноді неможливо розібрати хто виконує той чи інший трек. А ще суттєвим недоліком є однакове закінчення майже кожної композиції на альбомі. На фініші треку ти вже на підсвідомому рівні розумієш, щось ось-ось Воронов (Сергій Воронов – соліст та колишній барабанщик гурту) буде робити спроби надривно прокричати слова з приспіву, щоб витягнути слухача хоч на якісь емоції після затхлого та занудного, як модно зараз говорити, вайбу своєї музики.

Наступний трек під назвою "Человек убежал" не приносить нічого нового в музичне розмаїття альбому та невпинно продовжує резонувати на підлітково-хіпстерських трендах: самотності, нічогонехотіння та депресії. І доносить до слухача це калуський колектив не атмосферою тління, яка досягається симбіозом звучання та ліричного складника, а просто говорячи про це прямою мовою, мовляв: "Мені не хочеться нічого дивитися, мені не хочеться нічого читати, мені не хочеться нічого взагалі. Подивіться, я такий, як ви". Наступна діалогія "Кто же здесь" – ремікс на вже згаданий трек "Одсенденс" із ЕР "Спор". Аранжування диптиху знову таки нагадує сучасні популярні реп-композиції та майже нічим від них не відрізняється. Окремої уваги за версією LiRoom (блог про українську музику, який з усіх сил піарить калушан) заслуговує "пронизливий крик", який змусив авторку "навіть не вслуховуючись у весь інший текст, відчути, як по тілу пробігають клішейні мурахи, а в горлі застиг ком". Гадаю, що якби авторка почула щось в стилі $uicideboy$, Pouya, Ghostmane чи щось із гороркору, то клішейні мурахи на її тілі за пару пісень встигли б зробити цілий мурашник.

11-й трек "Не влюбляйся никогда" виявився найкращим на альбомі. На ньому калушани вирішили віддати данину своєму старому стилю і записали якісний інструментал, а також не пере��удрили з постмодернізмом у тексті. На тлі однаковості іншого матеріалу, який задумувався, як щось новаторське та прогресивне, "Не влюбляйся никогда" достатньо стильний та приємний на слух трек. Але вже далі Зэ Джозерс продовжують годувати слухачів репліками самих себе: в другій половині треку "Как быть с тобой" після характерного викрику Воронова "Воу!", гітарні партії та ритміка сильно нагадують стилістику "Не влюбляйся никогда" (а ще занудним закосом під психоделію в теці "Говорить").

youtube

Наприкінці диску молоді дарування з Калуша тішать всю чарівну Бойківщину українською інтерпретацією своєї пісні "Давай еще раз" (з ЕР "Спор"). Хлопці дещо переробили його для свого нового концепту, забрали трубу в кінці та додали більше електро-ефектів. І це навіть краще, ніж у попередньому варіанті. Закінчує ж альбом "Сложные машинные биты" трек "Мы начинаем вспять", який вкотре повертає слухачів до тем "юності" та парадигми "вони-ми" під невиразний треповий саунд.

Отож, підсумовуючи можна сказати, що новий альбом Зэ Джозерс став не особливо вдалим експериментом з двома-трьома гідними треками, купою байту російських і не тільки артистів, копіпастом своїх же пісень, паразитуванням на популярних та давно заїжджених для молоді тем. І звинувачення в паразитуванні на російському контенті це не якісь там голослівні слова чи фантазії оглядача-масона, а об'єктивна реальність, де навіть сам Сергій Воронов визнає, що наразі його гурт орієнтується саме на ту хвилю музичного розвитку.

Ось що він каже в інтерв'ю для DTF Magazine: "Після Майдану багато наших поп-музикантів відсторонилися не тільки від Росії, а й від нафталінового попу взагалі, вирішили робити музику західного зразка. І одразу ж ставали зірками в найбільших мед��а, телебаченні, бо звільнилося місце. А ось російські інді-музиканти за замовчуванням не мали доступу до широкої публіки. На такому контрасті виникають андеграундні хвилі. Російські інді-музиканти набагато далі зайшли в бік голосу покоління, ніж наші. Молодь, яка не дивиться телебачення, знаходить в Інтернеті купу російських виконавців, які співають про те, що їм потрібно". І далі в інтерв'ю – Пасош, Буерак, Sonic Death і ціла низка інших представників російської н��вої сцени приїжджають в Україну й зачепили наше культурне поле. І відокремлюватися від цієї хвилі, переконаний Сергій, немає сенсу, бо вона не несе політичного контексту: "Буерак можна спокійно слухати в Україні, бо відчуття себе маргіналом, коли ти переїхав з провінції в мегаполіс, є близьким для багатьох".

Напевне Сергій не знає таких російських артистів, як Motorama, Therr Maitz чи Tesla Boy, які теж "за замовчуванням не мали доступу до широкої публіки", але завдяки своїм зусиллям зробити щось справді якісне таки змогли вийти на міжнародний рівень. Звісно, робити чисто комерційний продукт для вибагливого слухача з пост-совка, який не хоче цікавитися західною музикою, набагато легше. Можна спокійно клепати нашвидкуруч декілька альбомів, мікстейпів та ЕР на рік. Про це в тому ж інтерв'ю зізнається й сам Воронов: "Майбутнє саме за швидким виробництвом, тож не треба "дрючити" саунд аж настільки, щоб саундпродюсерам не було до чого причепитися. Я не бачу сенсу закриватися в тусі й писати музику, яку зацінять тільки музиканти й критики. Краще закритися в кімнаті й робити те, що буде потрібне людям у плеєрі".

Але якою зрештою тоді буде творчість після такого пост-робінгудства? Після цуплення вкраденого вже до тебе та мішанини пересічного сюжету й сакрального постмодернізму з'являтимуться на швидкоплинному конвеєрі лише "Сложные машинные биты".

#post punk #ukrainian music #the jossers #зэ джозерс #підпілля #webzine #вебзин #вебзін

2 notes · View notes

sorrynoroomsavailable · 2 years ago

Photo

Павленко Марія Попри те, що поняття «хореографія» переважно використовується сьогодні у відношенні до танцю, я його визначаю більш широко – організація руху, і це визначення подобається мені найбільше. З 2015 року я живу поміж Україною, Німеччиною та Польщею, і з часом я стала замислюватись, що у деяких європейських містах я стикнулась із чимось, що я після довгих роздумів можу назвати «середньовічною хореографією», яка різниться від «промислової хореографії» Києва, міста, у якому я народилася і виросла. Тільки зараз приходить усвідомлення, до якої міри «випадкове» фланерування вулицями Києва насправді було доведено до автоматизму – протягом життя сформувалися «відпрацьовані» маршрути – ноги самі переміщували тіло, у той час як голова була зайнята щоденними справами. Найбільним викликом у Європі для мене виявилися міста середнього розміру без метро, міста, що зберігли середньовічну структуру, наприклад, як Вроцлав. Номадична історія Вроцлава робить переміщення містом для мене ще складнішим – прикордонне місто у різні часи було як німецьким так і польським або чеським; входило до складу імперій та конгломератів, внаслідок чого місто є вкрай фрагментованим, на відміну від Києва, позбавленим будь-якого «генерального» плану. У мене немає досвіду тривалого проживання на Західній Україні, тим не менше мені весь час здається, що Вроцлав має бути подібним до Івано-Франківська або Ужгорода. Часами у Вроцлаві мені здається, що майже до кожне місце або ситуацію можна доповнити фрагментом з книги Тараса Прохаська, а саме місто нагадує заплутану структуру його творів, які ніби є різними творами, але одним і тим самим твором одночасно. Я на диво легше орієнтуюся в більших містах, як то наприклад Берлін або Варшава – кожен мегаполіс у певній мірі відтворює планування за Ле Корбюзьє - простір, у якому я виросла, у якому мої рухи є несвідомими та легкими, ніби природніми, властивими мені. МОЖЛИВО, ЦЕ ТЕ, ЩО МИ НАЗИВАЄМО ДОМОМ? У порівнянні також приходить усвідомлення, яким важливим для переміщення Києвом є метро. Це хребет Києва, довколо якого вибудовується життя міста. Пародоксальним чином я відчуваю себе спокійніше тоді, коли є можливість заглибитис�� під землю. Коли у місті такої можливості немає, це як відсутність ступеню свободи. Три гілки київського метро є для мене чимось вічним, незмінним, таким що мало б існувати завжди, на відміну від наземного транспорту, що частіше зазнає змін маршрутів. Рутинове переміщення метром, як будь-який рутиновий рух, створює відчуття безпеки. За збігом, зараз, під час повномасшабної війни, метро є також бомбосховищем, тобто місцем безпеки у фізичному значенні. Напевно найбільший конфлікт у Вроцлаві у мене стався із відстанями. У деяких випадках вони є страшенно малими у моєму Михайло Зубчанінов Останній місяць я часто бував в гостях у подруги і спостерігав за тим як вона формує затишок дому. Окрім речей, які нагадують їй про якісь події в житті, важливою частиною є рослини. Вони мандрували з нею всюди де вона жила і створювали для неї відчуття дому. Щоденна турбота про них дає відчуття спокою, милування за тим як вони ростуть приносить радість. Щоразу тимчасово покидаючи домівку, вона хвилюється про своїх рослин та кішку, без яких не було б відчуття домашнього затишку. Групова виставка «Прогулянка домом» Резиденція Вибачте Номерів Немає Кураторка Молокоєдова Даша За підтримкиі: European Cultural Foundation House of Europe Світлина Петро Ряска

(eng)

Maria Pavlenko

Despite the fact that the concept of "choreography" is mostly used today in relation to dance, I define it more broadly - the organization of movement, and I like this definition the most. Since 2015, I have been living between Ukraine, Germany and Poland, and over time I began to think that in some European cities I encountered something that, after much thought, I can call "medieval choreography", which is different from the "industrial choreography" of Kyiv. the city in which I was born and grew up. Only now is the realization coming to what extent the "random" strolling through the streets of Kyiv was actually brought to automatism - during life, "practiced" routes were formed - the legs moved the body by themselves, while the head was busy with daily tasks. The biggest challenge in Europe for me was medium-sized cities without a subway, cities that have preserved the medieval structure, for example, Wrocław. The nomadic history of Wrocław makes moving around the city even more difficult for me - the border town was at different times both German and Polish or Czech; was a part of empires and conglomerates, as a result of which the city is extremely fragmented, unlike Kyiv, devoid of any "general" plan. I have no experience of long-term residence in Western Ukraine, however, it always seems to me that Wroclaw should be similar to Ivano-Frankivsk or Uzhhorod. Sometimes in Wroclaw, it seems to me that almost every place or situation can be supplemented with a fragment from Taras Prokhaszk's book, and the city itself resembles the intricate structure of his works, which seem to be different works, but one and the same work at the same time. I find it surprisingly easier to navigate in larger cities, such as Berlin or Warsaw - each metropolis to some extent reproduces the planning of Le Corbusier - the space in which I grew up, in which my movements are unconscious and easy, as if natural, characteristic of me. COULD THIS BE WHAT WE CALL HOME? In comparison, one also realizes how important the metro is for moving around Kyiv. This is the backbone of Kyiv, around which the life of the city is built. Paradoxically, I feel calmer when I have the opportunity to go underground. When there is no such possibility in the city, it is like the absence of a degree of freedom. The three branches of the Kyiv metro are for me something eternal, unchanging, such that they should always exist, in contrast to ground transport, which more often undergoes route changes. Routine metro travel, like any routine movement, creates a sense of security. Coincidentally, now, during a full-scale war, the subway is also a bomb shelter, that is, a place of safety in the physical sense. Probably the biggest conflict I had in Wroclaw was with distances. In some cases they are awfully small in mine Mykhailo Zubchaninov

In the last month, I often visited my friend and watched how she creates a cozy home. In addition to things that remind her of some events in life, plants are an important part. They traveled with her wherever she lived and created a sense of home for her. Daily care for them gives a sense of peace, admiring how they grow brings joy. Every time she temporarily leaves home, she worries about her plants and cat, without which there would be no feeling of home comfort.

Fragment of a group exhibition “A walk home” Residence Sorry No Rooms Available Curator Dasha Molokoedova

Supported by: European Cultural Foundation House of Europe

Photo by Petro Ryaska

0 notes

uaretailnews · 2 years ago

Text

Zakaz.ua відновив доставку з ринку «Столичний»

З 11 липня користувачі сервісу Zakaz.ua у Києві мають можливість замовляти доставку продуктів не лише з супермаркетів, а й поповнювати запаси холодильника найсвіжішими продуктами з найбільшого місця оптової торгівлі – ринку «Столичний», пише allretail.ua. Наймасштабніший в Україні ринок свіжих продуктів «Столичний» — це продовольчий мегаполіс, де працює понад 500 підприємців, які спеціалізуються на виробництві, дистрибуції та імпорті свіжих і заморожених продуктів. На ринку представлений […] ► Почитать подробности: Ритейл в Україні https://ift.tt/xGYA3F1

#Ритейл в Україні #ритейл #retail #новости #fmcg #супермаркет

0 notes

chernigovorg · 3 years ago

Text

Ще два ОСББ Чернігова скористаються програмою «30/70»

У міській Програми сприяння створенню ОСББ та підтримки будинків ОСББ та ЖБК на 2021-2025 роки (програма спів фінансування 30/70) – два ��ових учасники. Це ОСББ «СОКІЛ-11» на вул. Льотній і ОСББ «МЕГ��ПОЛІС-РАДЧЕНКА 14». Відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 16 вересня перелік об’єктів по капітальному ремонту житлового фонду ОСББ, що співфінансуються за рахунок коштів бюджету…

View On WordPress

0 notes

trebarobota · 4 years ago

Text

Робочий в Англію (офіційно)

КЦ Мегаполіс Кадровий Центр ‘Мегаполіс’ пропонує роботу в Англії – робота у сфері сільського господарства: -робота в теплицях -робота на полях -робота в саду Робота заключається в зборі урожаю та догляду за рослинами. Заробітна плата 8,72 фунти за годину. Розглядаєм кандидатів віком до 45 років.Чоловіки, жінки та сімейні пари. Умань | 27.03.2021 смотреть такие же вакансии

View On WordPress

#Інші країни

0 notes

kiraandrew · 1 year ago

Text

// 07.20.2060 [09:46 PM]

Я всівся на уламок скелі до біса сердитий на Сема. Це він більше за всіх хвилювався, що ми не встигнемо, але ось уже пів години сидимо напоготові, стискаємо кулаки, намагаючись заспокоїтися. Найважче в нашій справі — чекати. Коли настає час діяти, то вже не до хвилювань, та поки стирчиш у засідці, в голові кружляють усі можливі варіанти власної смерті, або, ще гірше, арешту.

ГОРМОНАЛЬНИЙ МОНІТОР T-SKYLINE-i255

[автоматична діагностика стану]

// адреналін [465 пг/мл] НОРМА

// норадреналін [7 пг/мл] НОРМА

// кортизол [55 мкг/дл] ЗОНА УВАГИ

// інсулін [15,7 мМО/мл] НОРМА

Чудово. Кортизол шкалить. Моє життя — то суцільний стрес, а сьогодні до нього примішується страх.

Не піддаватися згубній дії гормонів зазвичай допомагає концентрація на відчуттях чи підрахунок різних дрібниць: камінців під ногами; поривів вітру, від яких тремтиш, бо переоцінив літню погоду; тисяч вогників за пустирем, де височіє Канзас-Сіті; зірок, які зрідка мерехтять поміж хмар. Також непогано відволікає тепло, яке віддають скелі, — вдень сонце прогріло їх на кілька діб уперед. Я поклав долоню на камінь, сподіваючись трохи зігрітися. Дивний жест, якщо згадати погану теплопровідність протезів, але я завжди згадую про неї запізно. Минулих звичок не так легко позбутися.

Розмовляти не хотілося. Ми дивилися на далекий мегаполіс та прислухалися до ��иші, яку в межах міста годі знайти. Є в ній щось дивовижне й незвичне для моїх урбанізованих вух. Попри дитинство, проведене в містечку, де ще жевріє природа, за роки життя в Канзас-Сіті я перетворився на його невільника до кінчиків титанових нігтів. Засинаю і прокидаюся під шум доріг та гудіння приладів, а вночі бачу сни під тихий механічний рев хатнього улюбленця. Неон змішався з моєю кров’ю, а вулиці синхронізували пульс із серцем, і той тепер не збігається з ритмом природи. Для неї я підкидень. Чужинець.

Інша справа Сем. Він часто приїздить до маминого дому за межами міста, тож тиша для нього явище звичне. Як і тварини, що шпурляють в траві. Від мене вони тікають, а Сем спокійно годує малих із долоні, ніби знає якусь давню шаманську магію.

Новий порив вітру пройшовся землею, а за ним я почув потяг. Чи радше відчув? Сучасні вагони майже ковзають повітрям, але вібрація монорейки видає наявність коліс.

— Їде, — прошепотів Сем.

Я підняв з-під ніг дріт із перемикачем і приготувався натиснути рівно в той момент, коли локомотив опиниться в кількох ярдах від лазера. Розрахувати потрібно чітко, інакше машиніст — навіть якщо це рейс з автопілотом — встигне активувати гальма.

— Готовий?

Хвилюючись, Сем ставив питання, на які й без мене знав відповіді. Натиснути кнопку я готовий завжди, а от до того, що станеться далі, — ніколи. Скільки б вилазок до залізниці ми не зробили, я не можу бути впевненим, що цього разу нас не застрелять.

Монорейка задеренчала, гуркіт відбився від валунів за спиною та атакував вуха. Фари спробували засліпити, але система нейроімпланта зреагувала й притлумила яскравість до мінімуму.

— Вперед! — нервово верескнув Сем.

Я натиснув тугу кнопку.

>>> ...

Якщо тобі сподобався цей уривок, запрошую до світу роману "Неон у титанових венах" 💙

До його галасливих неонових вулиць, ризикових пригод на грані арешту, до справжньої дружби, що рятує життя, та до кохання, яке ламає стереотипи...

ЧИТАТИ НА AO3

ЧИТАТИ НА WATTPAD

ЧИТАТИ НА АРКУШІ

youtube

4 notes · View notes