#Знаєш

[unhonestlymirror]

Ті ж самі люди, які шерили "поверніть бійців Азову з полону", зараз пишуть "Ізраїль повинен негайно припинити вогонь (й залишити своїх людей в полоні палестинців), я в ахуї

[beastblade69]

а поспати сьогодні можна буде, будб ласка?? я знаю шо забагато прошу еперентлі, але ну блін 😔😔😔 хотіти не шкідливо

[novivi]

Що зі мною тепер стало — це вже не твоя вина

Я боявся лиш одного: втратити твого листа

Мої спогади лякають, не загоється поріз

Знаєш, мертві теж кохають, хоч не чують твоїх сліз

[metalobrukht]

Christmas night in Ukraine...

"More than 70 missiles, including ballistic ones, and more than a hundred strike drones" - Zelenskyy. Right after the suggestions for us to take a Christmas break and the Pope calling us "brothers"

"Ми знову сперечались, коли тебе зустрічати. Але, знаєш, і 25-го і 7-го Вифлеєм обстрілювали і бомбили.

Нема ясел, нема ягнят, нема перинатального центру, нема дитячого садочка, нема дитячого майданчика.

Коли ти підростеш і вже говоритимеш, скажи своїй мамі хай скаже моїй, як їй це все пережити"

- Артур Дронь

[imeriayapping]

Logan Sargeant, do you know that you are a person?

«Ти знаєш що ти людина» Василь Симоненко

«You’re a person» Vasyl Symonenko

[charoweyko]

Ви вже встигли побачити відсилку на всесвіт Гаррі Поттера у грі?

А от і невеличкий кросовер, де персонажі є учнями магічної академії на чолі з директоркою Зоною Чорнобильською) Їм тут приблизно 12-13 Ріхтер на 1 курс старше за Скіфа, хоча виглядає меншим

_-_-__-_-__-_-__-_-__-_-__-_-__-_-_

Ріхтеру в магічному світі дуже подобається, бо він потрапив туди із сиротинця🥺

Скіф мріяв стати офіцером...натомість отримав кімнату у підземеллях з дивакуватими сусідами-братами, один з яких любить ночами розмовляти з "уявним другом" А також дружбана, що любить співати і має "магічну" здібність з'являтись у дуже непередбачуваних місцях

_-_-__-_-__-_-__-_-__-_-__-_-__-_-_

–Обережніше, вона може добряче цапнути!

На підтвердження його слів Квіточка(це її так Ріхтер назвав) погрозливо загарчала.

–Уявляєш, я дізнався, що музика може позитивно впливати на рослини. Пробував співати, вмикати їй музику...і ДИВОВИЖНО ЦЕ СПРАЦЮВАЛО! Вона швидко стала рости. Але знаєш що Квіточці подобається слухати найбільше? Хах це...

–А що вона їсть? – задумливо перебив друга Скіф.

...– Так усе підряд! Їх часто тримають як знищувачів сміття.

– Он воно як...–ще більш задумливо промовив зеленоокий хлопчина.

Здається, він натрапив на гарний варіант, як віддячити тому, через кого в нього на носі з'явився цей дурний медичний пластир.

bluesky | instagram | X

[soleeryx]

ти знаєш напевно

[lisa-is-chilling]

люблю бути жінкою за постійне відчуття загадки в житті.

ніколи не знаєш, це стрес, ��и пмс, чи зневоднення, чи овуляція, чи виснаження, чи менструація.

[konstruktorego]

Поговоримо про близькість. Я не розумію натяків, історії із серії «сходила на побачення, а тоді від інших людей взнала, що це було побачення» - це про мене.

Одного разу, дорогою до Києва, у потязі я залишаюся в купе наодинці з хлопцем, якого добре знаю. Ми їмо якісь вихоловші слойки, куплені на вокзалі та запиваємо цілою пляшкою солод��ого білого вина. Тоді до опівночі проводимо час за розмовами: я, сидячи на одній із нижніх полиць, він, поклавши голову мені на коліна. Через тонкі стінки чується, як у сусідньому наші знайомі грають у карти й сміються. У купе аж чотири полиці, та ми обираємо лише одну й обидвоє засинаємо, обійнявшись. А два дні по тому, стоячи у курилці я дізнаюся від людей, що у нас із тим хлопцем стосунки, і ми начебто тепер зустрічаємось, бо він усім про це каже.

- Ти знаєш, що людина взагалі-то ніколи не дозволяє торкатись до її волосся, доти, доки не вважає тебе близькою? - сміється моя подруга, коли я усе це їй переповідаю. - І не лягає головою тобі на коліна - це правило таке - додає.

Я видихаю і намагаюсь згадати, скільки разів я дозволяла торкатись свого волосся й кому. Я не вибудовую таких правил, у мене взагалі, виходить, немає правил. Добре це чи погано? Стосунки це що, дорожній рух, щоб мати правила? Ми курсуємо, наче авто, маючи якісь свої маршрути, ми дотримуємося певних настанов й платимо за те, що порушуємо їх. Це правда. Головне інколи усвідомлювати, що люди можуть бути ближче, аніж вони тобі здаються, майже як у авто на дзеркалі написано.

[lastivkaa]

Письмова замальовка Проул & Джаз; 1090 слів

Легка тривога

Пре-слеш (де слеш це риска ака / бо вони роботи і я відмовляюся вірити в ґендер)

Канон трансформерів (ака його відсутність)

Вільний переклад назв та імен

Без редагування

Пов 3 обмеженої особи Проула

____

– Ти хоч знаєш який це ризик?! – Джаз гарчав.

– Великий – Проул відповів [89% бути захопленим (98% серйозно пораненим в процесі), 44% вбитим, 65% серйозно пораненим добираючись назад, 46%..] але данні будуть відправлені [78%] та знищені [99%] вне залежності від функціональності агента і їм це критично необхідно – але ми маємо..

– Я не відправляю свого агента на вірну смерть – Джаз сказав різко

– Не пам'ятаю щоб ти був схильний до такого драматизму – Проул відповів холодно – Це не вірна смерть, і нам потрібні ці данні, нам потрібно знищіти..

– Тоді піду я – Джаз випрямився.

– Не будь навмисно... – Проул потер переніс�� в роздратуванні яке не міг стримати – твоя втрата вдарить по нам набагато більше ніж втрата Бамблбі, наскільки б хорошим він не був.

Це похитне їх командування і загальний процес розвідки [86%], окрім того що немає достатньо кваліфікованої замніни [продуктивність зменшиться на 47% у проміжку від 4 до 19 стелар циклів і це в найкращьому випадку(15-23%}] це послабить їх на проміжок в який заміну треба буде знайти, і як Джаз просто не розуміє.

– О, ну тоді ми можемо відправити звичайного солдата, дитину...

– Так, – Проул перебив, чітко, навмисно грубо – він найкращя людина для цього завдання – помітність не так важлива на початку місії і він достатньо її компенсує малим розміром, додати до того що його шанси вийти звідти живим більші ніж майже у будь якого іншого агента {14-68%) тому що Меґатрон знає Бамблбі [98%] і знає що той важливий Прайму[87%] – і він знає ризики які несе будучи Автоботом

– Це надто ризиковано – Джаз повторює знову.

– Ризики того варті – Проул каже з відчуттям що вони ходять по колу.

– Проул, – Прайм звучить втомлено [79%], і Поул знає, без слів що той стане на сторону Джаза [98%] і ця слабкість їх врешті решт знищіть (ця конкретна [34%] чи будь які подібні наступні {68-96%}) тому він дозволяє собі грубу неформальність і непрофесійність, і не дозволяє тому продовжити.

– Ми не можемо врятувати всіх, і маємо приймати розраховані ризики не зважаючи на нащі емоційні зв'язки – Прул дивиться в обличча Прайму, і він знає що його тон і поза настільки ж рівні як і зазвичай, але той має зрозуміти.

– Має бути компроміс – Прайм каже, хитаючи головою, Проул шумно видихає.

Компроміс. Відправити більше агентів тільки підвищює рівень захвату чи поранень {65-89%), шлях який прокладено вже настільки безпечний наскільки це можливо (безпечніший за інщі у межах від 2 до 90%), який заради Праймуса тут може існувати..!

– Ти казав що його схоплять, так? – Джаз каже, тихо.

Проул переводить свою оптику на нього, але той не дивиться у відповідь. Проул все одно киває.

– Це найбільш верогідний розвиток подій.

– Тоді ми можемо перехопити його в них назад, – Джаз розмірковує – влаштувати рятувальну місію, завчасно підготовлену. Перехопити, коли його будуть перевозити на основну базу для головного допиту.

Проул нахиляє голову, роздумуючи. Це непотрібний ризик, але.. Враховуючи все, доки Бамблбі не поруч з головними командуючими силами Десептиконів, йому не загрожують невиправні поранення у ході допиту [26%], і ланка буде послаблена у ході переміщення, що дасть змогу іншим оперативникам безпечніше перехопити..

– Це може спрацювати – Проул відповідає, все ще замислено.

***

Бамблбі живий.

Проул ще ніколи не почувався таким ідіотом.

– Його не мало там бути – Проул казав про себе, ходячи колами. Він щось пропустив, якась критична важлива частка інформації пройшла повз нього {P+U|×5(n)..}, тому що ймовірність появи Меґатрона становила мізерну частку [6%], але він там був і це немає жодного сенсу.. – Чому він там був?

– Все що може піти не так, піде не так – голос Джаза змусив Прула збентежено підняти очі. Його процесор не зупинявся, і він ігнорував вікна перегріву і надмірну роботу вентиляторів, але Джаз його бентежив, забрав основний тягар уваги на себе.

– Що? – спитав він лаконічно. Джаз підняв на нього голову, Проул відчував як крізь козирьок на нього дивиться оптика.

– Шанс був мізерний, але він був – Джаз пожав плечима – ти наврядч міг прорахувати краще.

– Я міг – Проул не знає навіщо він сперичається – Я щось пропустив – [27%] – я мав додати до важливості інформації..

– І що б це змінило? – Джаз нахилив голову, і Проул відвів свою оптику – Більший процент отримати травму? Ми й так знали що це трапиться.

– Я не думав що це буде так – Проул відчув іраціональне бажання себе обійняти. Він це ігнорував.

– Бі живий – Джаз втомлено [8k%] видихнув – і нам не треба щоб вбивав себе ти.

Проул кліпнув, і збентежено подивився на Джаза.

– Я приймав складніші рішення – Проул сказав тихіше, грубіше. Він похитав головою, навмисно зупиняючи розрахунки. Джаз має рацію. Це нічого йому не дасть, процент малий, але можливий, іноді таке трапляється, це було б не вперше і наврядч в останє [p^m×q^n-m..]

– Проул, я можу чути твій процесор – Джаз сказав роздратовано [7k%]. Проул розсіяно кивнув, закривши оптику. Так, зупинитись. Йому треба зупинитись.

– Ти маєш рацію – він визнав, врешті – гадаю я надто звик не зважати на низькі відсотки.

Проул підняв оптику, зібравшись з силами, і кивнув відчуваючи себе трохи більш собою. Джаз знизав плечима, тінь схожа на посмішку [m*%] промайнула в нього на лиці, і Проул намагався заговорити, спитати.

Він не міг видавити з себе слів, продовжуючи стояти там, дивлячись на Джаза. Було достатньо пізно. Проулу треба було йти, він не міг піти не спитавши, але і спитати сили не знаходив. Його процесор не надто любив парадокси.

– Бі в порядку, – Джаз заговорив, ніби знаючи про що думав Проул [-*%] – його голосова коробка... ну вона шлак. Не відновити, але окрім цього має бути як новенький через пару тижнів.

– Я.. – Проул зупинив те що хотів сказати, похитавши головою він висловився, знайшовши кращі слова – я радий знати що з ним все гаразд

– Тобі б краще бути – Джаз засміявся без гумору [^&?] іскра Проула дивно перевернулася від горячі в чужому тоні.

Проул звик до того що його не люблять через те що він робить, він знав що його роль перерве будь-які потенційні дружні знайомства, якщо не через репутацію чи професію як такову[89%], то по його власному бажаню ці дружні зв'язки навмисно не заводити. Йому було добре одному, а додаткові емоційні та синтементалі знаймоства тільки б затьмарювали йому судження [76%], і не були того варті[km% > 0].

А потім був Джаз. Він просто був, з його приємним та гострим гумором, яскравою та хитрою посмішкою, великими рухами що займали кімнату і наводили на себе погляд, що могли через секунду припинитись, зробивши його невидимим. Джаз який вривався в його офіс, і був достатньо формальним, щоб Проул терпів на початку, але не достатньо щоб насправді таковим бути. Який прокрався під обшивку, проти на те волі Проула щоб там лишитись, і нічого з цим не робити, можливо навіть не усвідомлючи [h5%].

Поул одразу кивнув на відповідь, приймаючи, не затримуючись довше ніж необхідно пішов, не готовий підатися синтементам.

Джаз стане його смертю, і він не дозволив процесору вираховувати наскільки верогідна ця правда.

___

ФІК ПО ПРОВЛДЖАЗАМ ЩО НЕ ЧЕКАЛИ Я НАСТІЛЬКИ БЕЙСІК І МЕНІ П+П

[adeseya]

Мене зараз так схарило, бо ледь знайома людина почала мені казати про те що я мушу злізати з антидепресантів, бо вони роблять з людей овочів і взагалі це ужас

Йди нахуй

Я дуже рада що в тебе немає ментальних проблем і ти не знаєш що має відбуватися з тобою щоб ти врешті наважилася почати це йобане лікування бо по іншому вже жити неможливо

І ти бляха щодня вмовляєш себе пити ліки щоб ставало краще

А тоді хтось каже тобі що це брєд

Іди нахуй

[17maybe]

- Дивлюся в тебе нові іграшки, я приголомшена, навіть я про такі не чула, що це, підвищення? Я не проти, навіть за, обома руками, ти й сам знаєш... можеш не відповідати... наробив купу трупів в такому місці, певно будуть проблеми... але ж ти розумієш, що вся ця охорона лише...

- Д��корація.

- Хм, саме так... одягнув старе військове вбрання... я добре його пам'ятаю, але броніка на тобі не бачу, це твоя остання зупинка, еге ж? . . .

[youkomorie]

Іноді я забуваю скільки мені роки і здається наче мені завжди 18 😅.

Ну серйозно, моє вісімнадцятеліття дуже швидко проймайнуло, я його навіть сама святкувала. Пам'ятаю, як купила собі перші навушники, дуже гарні, блакитні, але протрималися вони мало та перестали працювати 🥲. Як я нарешті нафарбулася помадою, бо в 18 років вже можна.

Я навіть не встигла відчути як це, коли тобі 18. Восени мені буде 21, а я завжди думаю, що мені 18.

Цікаво, до скількох років проживу, бо ніколи не знаєш куди впаде ракета у наступний раз.

[katiagray]

��е, що далі, взяте з Viber - таке було колись життя в нас, багато хто з нас цього вже не застав, а хтось таки пам'ятає.

Ніхто не штопає шкарпетки. І якщо зовсім глибше в історію - ніхто з тих, кому менше шістдесяти, не знає, що таке перелицювати костюм чи пальто. Ніхто вже не чистить килими першим снігом чи соком від квашеної капусти. Ніхто вже не протирає потрійним одеколоном голівку звукознімача у касетному магнітофоні. Як і не склеюють лаком зажовану плівку в касетах. Ніхто вже не вирізає телепрограми із суботньої газети і не підкреслює в ній цікаві передачі, на які треба встигнути. Ніхто вже не надсилає сервелат у посилках. Ніхто вже не береже порожні пивні банки в серванті. Ніхто вже не хвалиться вмінням розпалити сірник, чиркнувши об шибку або про штанину. Ніхто вже не вважає, що найкращий засіб від кашлю – це банки чи медовий компрес на ніч. Ніхто вже не вішає ситечко на носик чайника. Ніхто вже не заправляє ковдру в підковдр через дірку посередині. Ніхто вже не стирає поліетиленові пакети. Ніхто вже щовечора не заводить годинник і будильник. Ніхто вже не розбризкує воду з рота під час прасування штанів. Ніхто вже давно не чистить зуби зубною щіткою із натуральною щетиною. Дивно, а вони були найдешевшими. Ніхто вже не подає покупні пельмені як головну страву на святковому столі. Ніхто вже не навертає вату на сірник, щоб почистити вушні мушлі. Ніхто вже не пам'ятає, чим відрізняється синя стерка від червоної… А я пам'ятаю! Синя стирає олівець, а червона - стирає чорнило і робить дірки в папері. Ніхто вже не вважає, що банний день має бути один раз на тиждень. Ніхто вже не колекціонує корисні поради із відривних календарів. Ніхто вже не наклеює перекладачки на кахельну плитку. Ніхто вже не ходить у фотоательє, щоби зробити щорічний сімейний портрет. Ніхто вже не прикрашає стіни квартири випалюванням чи карбуванням власного виготовлення. Ніхто вже не в'яже банти на гриф гітари. Ніхто і не згадає, що коли футболка стирчить з-під светра - це називається "з-під п'ятниці субота" і взагалі це просто непристойно! Ніхто вже не залишає олію у сковороді "наступного разу". Ніхто вже не боїться, що зливний бачок одного чудового дня все-таки впаде на голову. І ніхто вже давно не чув свіжих анекдотів про Штірліца та Василя Івановича.

Сумно…

Ми будемо першим поколінням, що не залишить слідів.

Ми не залишимо своїх листів. Від себе з юності, коли так гостро та нерозділено, а потім розумієш, що не з тим. Ми не залишимо листів від себе старших, для друзів, з якими сумуємо за неважливим раніше днів. Ми не залишимо своїх почерків, затертого, м'ятого, складеного паперу, конвертів з адресами, штемпелями, іменами тих, кому і від кого.

Ми не залишимо фотографій. Вони всі згинуть в електронній метушні. Нам і зараз уже не вийняти свій фотоальбом, нам і зараз не надписати на звороті - немає зворотів. Мені нема де написати, що це я, а це Женька, це Машка, це ми. Ми не залишимо своїх осіб.

Не буде мемуарів, щоденників, записок, листів, фотографій різних років. Не буде біографій, почерків, всього, що для когось залишається ниткою до нас, які пішли назавжди. Ми будемо першими, хто розчиниться без сліду.

Привіт, епоха гаджетів, комп'ютерів та соцмереж. Ти примудрилася нас стерти. Колись у дитинстві бабуся сказала: "Знаєш, а щастя … воно буває різне …" Я думав .. ну що за дурниці .. щастя .. адже воно щастя - це коли все ідеально - добре. .. абсолютно всі.

І тільки тепер.. через роки.. я починаю його розуміти.. Щастя не абсолютно.. воно відносно..

Щастя… це коли не болить… Щастя… коли здорові діти… Щастя.. коли є кому розповісти свій сон. Щастя.. коли є про кого подумати на самоті. Щастя.. коли є кому подумати про тебе. Щастя.. коли є будинок.. в який хочеться повертатися. Щастя.. коли на душі спокій.. Щастя.. коли твої діти виросли гідними людьми. Щастя.. коли в тебе є ранок. Щастя.. коли тобі дзвонять просто так. Щастя… це просто відсутність нещастя… Щастя…. його насправді так багато.. а ми на нього все чекаємо і чекаємо.. не знаючи.. що воно буває різне…

Щастя вам...

[zvychaynedivchysko]

Я не плачу це просто вода з очей...

Це банальна історія де ти майже з самого початку знаєш що вони будуть разом, але вони тимчасово разом і через відстань вони не бачаться, а ще бо не обмінялись телефонами і благо хоч він додумався написати свій номер...

Я плачу з листа...

[kekineko]

важко зрозуміти що відбувається і чому я відчуваю те що відчуваю

рот є для того щоб говорити, особливо про моменти які тебе не влаштовують - моя найулюбленіша фраза яку я повторюю всім друзям якщо вони мають проблеми у відносинах

раніше я слідувала їй теж, хоч це і забирало багато сміливості. мовчання і безглузде терпіння було моєю звичкою, а від звичок важко позбуватися. та коли я бачила як більшість непорозумінь вирішуються після простого діалогу, старі звички почали відходити на другий план

але як говорити коли ти не знаєш що відчуваєш? як говорити коли погано але незрозуміло від чого? як почати розмову коли тривожність переконує в тому що іншому це взагалі не треба?

розплутати рій відчуттів та розкласти все по поличкам в мене не виходить, тому вони всі трансформуються в гнів та злість.

трошечки у відчаї і не знаю що робити, бо якщо не знайду вихід я, за мене все вирішать емоції. а вони діють різко і жорстко, і боюсь наслідки будуть дуже сумні