#ЖИТТЯ

[deadbattsblog]

реаєструюсь всюди щоб відчути хочу якісь емоції

[nadehika]

13.12.2024

Зрозуміла що сюди я щось пишу, лише коли стається щось погане.

Але в цьому році було дуже багато поганого.

Більше місяця назад у мене помер ще й дідусь (татин тато).

А мені здається що я розучилася горювати. Адже не зважаючи на те що я його дуже сильно любила, як і бабусю яка померла раніше, я за ними н�� плакала. Таке враження що я недостатньо горювала. Таке враження що смерть брата на війні просто забрала мої всі горювання, і на інших їх не вистачило… Ну або можливо я ще не дійшла до того моменту коли остаточно це зрозумію.

Але як і бабуся - дідусь вже давно хворів. Йому зробили операцію на серце, він прийшов до тями але ні рухатися, ні говорити ні чути він не міг, а потім через кілька днів помер, адже тромб так і не змогли витягнути. І в себе в голові я прямо бачу як меншає моя сімʼя. І те що я так далеко, і не можу бути з ними щодня мене мучить.

Ще я змінила роботу. Стара здається випила з мене всі соки😵‍💫 І без відпочинку нирнула в нову. І пропрацювавши менше місяця, я зараз вже тиждень на лікарняному 😅 Насправді я почувала себе виснаженою, можливо саме тому так легко захворіла на щось вірусне. Кашель, висока температура, нежить, біль у голові горлі і вухах це все атакувало мене одночасно. І зараз я відлежуюсь (хоча завтра вже піду на роботу 👀).

Я не можу нічого хорошого сказати про нову роботу крім того що вона ніби не дуже фізично тяжка. Ніби. Адже я майже годину пішки добираюся на роботу (так як в мене немає автобусів туди). Ну і ще робота в холоді (що можливо призвело до моєї хвороби). А так нічого цікавого. Типу як не крути виходить що я поміняла шило на мило😅 Але тут скрізь так, якщо ти працюєш на звичайних роботах то зп приблизно одинакова +- декілька центів в годину.

[madame-yadviga]

43 дні

І мені стукне 29. Гххх.

[ukrgleb]

9 років моєму щоденнику у Tumblr! 🥳

[vk21sj]

Бісить, коли тобі упрікають, що на тебе тратьтя гроші, одягають, навчають. І кучу всього, а ти не благодарний, що не зміг виповнити прохання.

А мені дійсно страшно сідати за руль, і на це є причина. Я не просто так говорю, що не хочу/не можу. В мене паніка набігає коли бачу цей руль, хочеться встати і втекти від машини. Но, ні я виповнив ваше прохання, терпів коли ходив - навчатися. Хоча ви так довго на мене давили, що треба їздити. Типу це для тебе буде краще, будеш в майбутньому казати дякую.

Але я впевнений сказати вам "дякую" за це, не скажу.

Інколи ще хочется так і сказати, що якби ви були не готові до дитини, не потрібно її народжувати. І тоді, як ви кажете: "жили б ми у шоколаді, тільки на себе тратили і бід не знали".

Був вихід, але ні. Ви вибрали іншу сторону.

Інколи краще жити без батьків, чим з тими, які тебе кожного дня морально убивають і саме головне не хочуть розуміти.

[aalmaaa1]

Про який час протягом майбутнього може іти мова,якщо мені навіть в теперішньому його вже не вистачає…

[osssvl]

буває таке, коли люди не розуміють твоїх пояснень, БО ВОНИ НЕ ХОЧУТЬ НІЧОГО РОЗУМІТИ, БО ЇМ ЦЕ ВИГІДНО, ЇМ ТАК ПОДОБАЄТЬСЯ І ДОСИТЬ ВИТРАЧАТИ НА ЦЕ СВОЇ РЕСУРСИ ЦЕ НЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ СЬОГОДНІ але колись в один момент закінчиться і можна дихати вільно

[katiaraingarden]

Plans for a day - to survive

my brain that wants to develop (cat) - me, who have no energy for anything (skeleton)

[victoriada]

30 уроків за 30 років

1. Сльози  ��� не показник слабкості.

2. Батьки не завжди праві.

3. Старший вік не означає наявність мудрості та не є автоматичним критерієм для поваги.

4. Праця на роботі не завжди вчить фінансовій грамотності.

5. Нормально не відчувати нічого до родичів, якщо немає емоційного зв’язку чи близькості.

6. Егоїзм буває потрібним.

7. Психологічне здоров’я не менш важливе за фізичне.

8. Злість і гнів можуть бути здоровою та потрібною реакцією.

9. Краще самотність, ніж люди, які викликають відчуття дискомфорту.

10. Людина сама собі вибирає авторитетів.

11. Авторитету не підкоряються, а поважають його думку.

12. Маніпулювати людьми можна несвідомо.

13. Йти на компроміс означає поступитися.

14. У будь-яких стосунках мають бути домовленості.

15. На все є свій вік.

16. Подарунки не повинні бути заслуженими.

17. Фундамент будь-яких стосунків — повага.

18. Не всі проблеми вирішуються самостійно; просити про допомогу — нормально.

19. Любов/кохання — це не тільки про почуття, але й про прийняття рішення бути разом.

20. Неопрацьовані в дитинстві “моменти” рано чи пізно випливуть у дорослому віці.

21. Треба на людину витрачати стільки енергії, скільки вона ж віддає.

22. Зміни в людині не подобаються тим, кому вона перестала бути зручною.

23. Усі люди навколо — експерти в якійсь галузі, особливо тоді, коли їх не питають.

24. Хороші та погані спогади зникають однаково.

25. Самовираження має в першу чергу приносити задоволення самій людині.

26. Одне вибачення — ввічливість; два та більше — знецінення себе.

27. Спочатку власні потреби та почуття, потім інших.

28. Тримати емоції в собі шкідливо для здоров’я.

29. Це не синдром самозванця чи низька самооцінка; це потяг довести оточуючим свою значимість.

30. Моє існування вже є причиною себе цінувати.

[deadbattsblog]

[nadehika]

10.09.2024

Пишу про те що мені зараз дуже болить.

Десь в березні-квітні цього року я була в найтяжчому за моєї памʼяті психо-емоційному стані. Причин було декілька:

1. Мій двоюрідний брат був на війні і я дуже за нього переживала.

2. Моя бабуся (мамина мама) десь в той момент отримала інсульт і в неї стала паралізована ліва сторона тіл�� (вона не могла ворушити рукою і ногою). І через це моя мама їздила до неї кожні свої вихідні. А моя мама працює 2 через 2 (день/ніч і потім 2 вихідних). І з 4 ночей моя мама могла спати лише 2, так як одна була нічною зміною, а наступну вона проводила в селі в бабусі з дідусем, тому що мій дід теж старенький і йому самому було дуже тяжко міняти бабусі памперси, готувати їсти і кормити її. Благо йому ще допомагала бабусина сестра. Але суть в тому що в баби крім паралізованої лівої сторони тіла почалися деякі проблеми з головою. Вона іноді не впізнавала людей, не розуміла де вона, не розуміла яка пора року говорила про людей яких ніхто з нас не знав, питала де її мама яка померла 12 років тому і т.п. Але моя мама не могла спати тому що ночами бабуся кричала від болю (і не можна було зрозуміти чи це їй дійсно щось болить чи це в неї в голові). Вона кричала майже кожну і цілу ніч.

І в той момент мені було дуже шкода всіх, і бабусю яка дуже мучиться, і дідуся який біля неї, і мама яка не спала, ходила на роботу і ще мала хазяйство в нас вдома (благо моя інша бабуся дуже допомагала в цьому), мала доглядати свою маму (так як її брати працюють і не можуть приїхати навідати свою маму). І ще городи і т.д.

І я відчувала свою вину що я тут закордоном, адже якби я була б вдома, я б могла трохи допомогти мамі і взяти якусь частину роботи чи догляду на себе + могла б возити маму в село так як у мене є машина. І ці відчуття мене дуже пригнічували. Плюс у мене були певні проблеми на роботі (я вирішила спробувати працювати на кухні джуніор шефом, і головний шеф мене постійно абʼюзив), плюс робота була фізично тяжкою, в мене постійно були опіки на руках, боліла спина і ще приходилося ходити на роботу на 6 ранку.І це все мене просто вбивало. Переживання за сімʼю, за брата який на війні, за себе так як я фізично вже не вивозила цю роботу… Тоді я в черговий раз почала займатися з психотерапевтом, і мені ніби стало легше незважаючи на те що в основному я їй тільки жалілася на життя і плакала. Я трішки вилізла з того стану, потім ще пішла в спортзал і стала почуватися ще трохи краще.

Потім перевелася з кухні назад до кейтерингу і стало ще легше.

А потім мій двоюрідний брат загинув на війні. І весь цей стабільний стан розбився.

За декілька днів до смерті він говорив зі сво��ю мамою, і казав що у них зовсім немає зброї. І їм немає чим відбиватися. А потім на нього і його побратимів скинули протитанкову гранату.

Я була вдома (але на похорони я не встигла).

Його смерть відчулася так ніби якась частинка мого серця почорніла і висохла.

Але ще ця поїздка дала мені змогу побачитися з сімʼєю. Я ходила, всіх втішала, обіймала, смішила…

А по приїзду назад і залишившись на самоті ця пустота почала їсти мене зсередини.

Але я знала що на кінець серпня в мене запланована відпустка і куплені квиточки додому. Напевно тільки це тримало мене на плаву ще 2 з половиною місяці. Спочатку я рахувала тижні, а потім почала дні.

І от коли я була на етапі рахування днів - померла моя бабуся. Померла у сні. Не дочекалася мене хоча обіцяла. І я знову не попала на похорон (я б і не встигла). А я майже не плакала за нею. Не знаю чому. Точніше десь в глибині душі я навіть раділа за неї. Що може бути краще за смерть у сні? А вона ще й дуже мучилася перед смертю. Як і моя мама і дідусь які її доглядали. А за день до смерті до неї ніби повернувся її здоровий мозок. Вона питала в мами коли я приїду бо казала що скучила за мною. Мені здається я майже не плакала за нею. Мій мозок не розуміє що вона померла. Я плакала тільки коли збирала чемодан і клала в нього консерви, які вона у мене просила щоб я їй привезла. Я їх привезла, але бабуся мене не дочекалася…

Я плачу зараз

А потім була відпустка і я повернулася додому. Я виявляється дуже сумувала за сімʼєю. І я так боюся втратити когось наступного… Вдома було добре. Я допомагала як і чим могла батькам, ходила на кладовище, і намагалася жити це життя. А потім були новини про Полтаву (моє серце застигло). На наступний день про Львів (ракета впала на будинок який навпроти того де живе моя найкраща подруга) здається тут моє серце заніміло. І поїздка назад сюди - де мене ніхто не чекає.

Але в дорозі сталася ще одна річ яка по суті не така страшна як смерть і яку я вирішила, але мені здається що ця ситуація остаточно зжувала останки моєї психіки.

Моєму молодшому братові- 22 роки. Він вже півроку працює за спеціальністю і паралельно вчиться. Я його дуже люблю.

Але я нічого не замітила. Точніше я думала що в нього постійний сум через те що і в мене, але була штука яка його дуже гризла, і яку він мені сказав лише коли я була напівшляху в Ірландію. Надіюсь для когось це стане уроком, і ніхто більше не потрапить в таку ситуацію.

Коротше в мого брата був акаунт в пейпал який хтось зламав і хз як але взяли кредит? (Я сама в цьому не розбираюсь і не знаю чи так можливо чи ні) на 15000 грн. І почали вимагати ці гроші з мого брата. Він не мав такої суми бо тоді ще не працював, і взяв мікрокредит. Після отриманих грошей цей акаунт видалили і ці шахраї пропали, а мікрокредит ні. Оскільки в нього не було таких грошей, і повертав він їх зовсім потрохи, відсоток ріс, він брав інший мікрокредит і т.д. Хз як це все відбувалося, але коли він попросив в мене про допомогу (я підозрюю що він був за декілька кроків до самогубства), це стало 115000грн. Я надіюсь що мій брат не думав про самогубство але з багатьох фраз це було зрозуміло. Можливо я не права (я надіюсь що я не права). Але дуже багато факторів на це вказувало. Мої батьки цього не знають. Сума досить велика для нашої сімʼї. На секунду в моєї мами зп 7000 грн а в тата 10000грн.

Чому він не звернувся до мене раніше? Тому що думав що якщо візьме ще мікрокредит то зможе закрити той, і так далі. Як назбиралася така сума? Я в душі не розумію тому що для мене мікрокредити ніколи не були зоною інтересів.

В результаті ситуація жахлива. Борг велетенський. Моя сімʼя нічого не знала тільки я. І моя сімʼя не мала таких грошей. Я просто не бачила виходу.

Я дала йому 2500 євро і він закрив всі борги.

Я не бачила іншого варіанту. Він сам би його точно не закрив бо в нього немає таких грошей як і в батьків.

Але як мені шкода всіх в цій ситуації. Я думаю що він би не зміг сказати про борг батькам як і я, адже вони в подвійному траурі. Я не хочу, навіть, уявляти яким би це ударом стало для мами. Мені шкода і батьків. І його дурня такого, тому що всі ці півроку він крім навчання і роботи був ще й в постійному стресі через цей борг, і що брехати мені шкода моїх грошей, бо щоб назбирати таку суму мені треба десь півроку. І незважаючи що брат дуже дякував і обіцяв все повернути, я розумію що це буде не зовсім скоро. Я ще згадала як як я жаліла цих грошей собі на корекцію зору чи щоб зробити ринопластику а в результаті віддала її щоб погасити не свій борг🙂 Більше того я згадала як вже більше десяти років я для себе жаліла 100 євро на електронну книжку…

Я знову плачу

Просто в мені знову пустота. Мені здається що ця ситуація мене просто морально добила. Я більше не хочу нічого ��ідчувати. Я просто зрозуміла що я та людина яка допомагає всім, і ще жодного разу ні��то не допоміг мені. Я та людина яка рятує всіх, але ніхто не рятує мене. Більше того тепер в мене немає грошей на психотерапевта 🙂 Я не знаю як це все вивезти, і за що це все мені…

Мені реально так боляче і одночасно так пусто. Це життя таке несправедливе…

Я взагалі не розумію чи варто далі жити його…

І я не знаю як витягнути себе з цієї ями. На цей раз дійсно не знаю…

І мені немає з ким поділитися цією ситуацією. Дійсно немає. Немає в кого попросити хоча б про моральну підтримку…

Пишу сюди з надією що хоч так виговорюся і мені стане хоч трішки легше…

Але ж ми всі розуміємо що не стане…

[madame-yadviga]

Ненавиджу московитів. Ненавиджу те що замість того щоб вивчити англійську я прокачала тоді російську. Воно того не вартувало.

[kawaiiexpertnerd]

Останній вихідний на тижні, потім п'ять змін підряд(((

Ніби все як у людей але так би мовити є нюанс))

Хоч грошей зароблю.

Мур мур мур ми любим гламур💅

Напшикаєм духами і зробим педикюр🤩🤩🤩

[ukrgleb]

я сильно хотів понити, але мені остогидло нити, і я вирішив просто прийняти усе і жити далі. буде як буде, я робитиму те, що можу. це все. я більше не хочу боротися з хвилею, я хочу... бути поглинутим нею

[aalmaaa1]

Я. Так. Ненавиджу. Гуаш.

Навіщо її взагалі створили? Щоб людей мучити.

Я і так ненавиджу фарби,але гуаш ще більше.

Мама попросила мене намалювати її ,але в мене половину олійних фарб закінчились і вони десь їдуть ,а я дуже хотіла її намалювати і вирішила спробувати гуаш яка в мене була. В результаті мама в мені розчарувалася, а її самооцінка пішла вниз.

Гуаш вбиває

[maarchantal]

Бляха жила от собі спокійно

Поки в мене не з'явилась холодова алергія