#Би Ти Ви

[magdalenagigova]

Зрителите на "Мрежа от лъжи" не харесват новия дублаж на сериала

Би Ти Ви губи зрители със сменен дублаж на сериала „Мрежа от лъжи“ Голямо брожение в социалните мрежи сред зрителите на турски сериали предизвика Би Ти Ви, изпращайки „Мрежа от лъжи“ в Би Ти Ви Лейди след първия излъчен сезон. Отгоре на всичко актьорите, които дублират турския текст са изцяло сменени и това още повече нервира почитателите на сагата, която по популярност съперничи на „Опасно…

[gwenllianwales]

Мамо, я приніс вам трохи їжі: Маленький кусень хліба, вже несвіжий…

Сестричкам ти залиш шматочок, Я не голодна, то для дочок.

Звичайно, я їм залишу хліб, І вам би з'їсти, не їли стільки діб!

Все буде добре обіцяю, синку. Лиш не забудь для батька половинку…

Будь ласка, з'їжте й ви змарніла, Зовсім немає у вас сили!

Добре, я поїм пізніше, після вас Ти ж розкажи: як там дід Тарас?

Немає, мамо, діда вже, нема. Немає майже вже села. Ми вимираєм, мамо, а всім все одно...

Вічна пам'ять жертвам Голодоморів.

[highmushrooms]

"Ако знаеше, че днес е последният ден, когато виждаш някого, щеше да прекараш цял ден с него, нали ? Щеше да му кажеш колко много го обичаш. Щеше да му кажеш, че съжаляваш за всеки един момент, в който си го обидил или наранил по някакъв начин и щеше да му поискаш прошка, нали? Ако знаеше, че за последен път чуваш гласа му, виждаш лицето му, може би щеше да записваш всяка една дума, която казва и щеше да му направиш хиляди снимки. Ако знаеше, че това са последните ви мигове заедно, щеше да се сбогуваш с него...

Но ти не знаеш всичко това. Не знаеш кога и как някой просто ще си отиде завинаги без да се сбогува с теб. Животът е непредсказуем. Не знаеш какво ще се случи утре, дори не знаеш какво ще се случи след една минута, защото за един миг може всичко да се промени. Защото сега се смееш, но е напълно възможно след 10 секунди да си облян в сълзи. Това е животът. Забрави за вчера - минало е! Мисли за днес! И се радвай за всяко едно утре. Бъди благодарен за всеки един миг, прекаран с хората, които обичаш и не се карай с тях за глупости. Радвай се на малките неща, които те заобикалят!"

[zephyread]

💫 Ти — супер!

як адаптуватися до змін, долати невдачі й жити осмислено

Ніл Пасріча психологія

⭐10/10. Книга вчить не здаватися і продовжувати своє життя

Книга тоненька, коштує недорого, але дуже змістовна (деяким авторам варто цьому повчитися).

Автор на прикладі себе і своєї сім'ї вчить тому, що ніколи не можна ставити на собі крапку. Як би складно не було, як би погано ви про себе не думали, але варто сказати собі ... "поки що".

Моє життя повне лайно... поки що. Я заробляю три копійки... поки що.

І подібне — ви даєте собі надію і правильну настановку на те, що усе тимчасове.

Це лише перша порада. Мені не хотілося пропускати жодну сторінку, бо дійсно було цікаво читати. Тут і наукові дослідження, і історія самого автора, яка показує, що невдачі — це нормально для всіх.

Поки що одна з найкращих книг жанру, яку я прочитала.

[lisa-is-chilling]

вчора ввечері було тяжко. ледь не зловила панічну атаку, але точно мала чи то нервовий зрив, чи то тривожну атаку - хуй його зна. стіни тиснули, дихати не могла, усього було забагато і замало водночас. я не хотіла бути сама, та не могла вийти на вулицю через дощ. я написала своїй подрузі з проханням подзвонити мені, на що вона відповіла: "я роблю іспанську і буду лягати спати".

найс🙂👍

я не ображена на неї за це, не не якась неймовірно груба поведінка, дівчина має власні кордони і це чудово. але це знову вказало мені на те, наскільки я розбазарююсь на людей. я б кинула усе і прибігла - я так робила раніше. і коли тебе сприймають як належне та навіть не намагаються робити дещицю того ж, що і ти, це виснажує.

ця сама подруга мені якось сказала, що їй здається, ніби мені подобаються її страждання, бо я набагато частіше поруч у скрутний момент, ніж радію її успіхам. the audacity. але я і справді не знаю як себе поводити, коли все добре, а вона дуже погано реагує на стресові ситуації (приклад ви можете бачити вище).

я її люблю і ціную, і не збираюсь закінчувати дружбу, але певні висновки для себе я зробила. навряд я перестану бути собою та не буду опорою для інших в складні часи, але мені хотілося б, щоб хоча б раз хтось був опорою для мене. мені по життю складно просити про допомогу, і коли я збираюся з силами та кажу про свої потреби, а мене отак попускають, це не сприяє тому, щоб я була відкритою особистістю.

а може, проблема в мені. хоча я не бачу, що такого неймовірного я могла би просити. поговорити зі мною? ну так, це важка праця.

[redjaybathood]

хоч я вже тривалий час живу за кордоном, але я теж дуже гостро відчуваю всю цю лють та безнадійність від того що ніхто на заході навіть не намагається нам допомогти і тільки споглядає з висоти їхньої "цивільності" та "моралі". не знаю чим можу вас розрадити, але я би хотіла щоб ви знали, що ви не одні.

Слава Україні!

Я уявляю, що це ще складніше вивозити коли ти бачиш цих, в кращому випадку, нейтральних вестернів на власні очі. Співчуваю, друже.

Героям слава!

[prymaraa]

добридень шановне паньство, сьогодні в нас персонажі сильмариліону, як українські пісні, тому що я мушу з кимось цим поділитися, тим паче, давайте популяризувати українську музику

(пісні відповідають моєму overspecific баченню персонажів, не ручаюсь за канонічність)

маґлор

як почати все спочатку в кінці кінців?

коли час, щоб збирати дрібні камінці

а коли розкидати?

ти, що пливеш навмання

ти забув своє перше ім’я

толи тихо давав свій обіт

«річці тисячі бід»

ця пісня була створена для нього, ви не переконаєте мене в іншому

маедрос (і/або фінґон)

тримай мене міцно одною рукою

так сильно і ніжно вбивай мене

віддай мені муку своїми руками

моїми губами лікуй, лікуй себе

pun intended, але ну.. це вони

меліан

мадам таро,

поклади життя моє на скло,

скажи садам,

що мене сюди привело?

я віддам все своє золото,

лиш скажи, що моє, вода чи небо?

будувати човна чи ростити крило?

скажи мадам

таро

меліан загалом має вайби пісень лівінстон, вона химерна богиня провидиця для мене

берен та лутієн

але осінь отой слід листям ще не вкрила,

бо до тебе навесні я повернусь, мила...

твої руки я візьму знову в свої руки,

не розквітне поміж нас жовтий квіт розлуки!..

не ховай очей блакитний промінь,

заспівай мені в останній раз.

пісню ту візьму собі на спомин,

пісня буде поміж нас!

.. чи маю я навіть пояснювати цей вибір?

фінрод

в моїй сім′ї - нормально

бути ірраціональним

бо як іще вдихати вільно

не розбивавши лобом стіни

не здерши шкіру на колінах

не вийде високо стрибати

do you see my vision

турін

Але той, кого повісять, не утоне в морі!

Або бери своє, або хрест неси

Але ти маєш виправдання на усі часи

Навіщо ти крав? Бо у мене погана кров!

Навіщо убивав? Бо у мене погана кров!

Навіщо ти завдав стільки шкоди громаді?

Навіщо ти був чорною вівцею у стаді?

Навіщо? Бо, зараза, у мене погана кров!

дуже специфічний вибір, але для мене це дуже асоціюється з туріном

белеґ

любов руйнує все у мене

так боляче, але ж постій

одне питання маю, чуєш

чи був би ти мій?

по перше, ви гляньте на цитату "отак белеґ повернувся до туріна, піддавшись поклику любові, а не мудрості." і скажіть мені, що я не права. по друге, будь ласка, послухайте intermezzo, якщо ще не слухали

аерін

червоний слід веде у ліс

білим снігом...

червоний слід веде далеко

у ліс білим снігом...

десь там згубився ��ій наречений,

зустрів чорта хоч і був хрещений...

аерін дуже трагічна і я дуже її люблю

[ladyschaoticmind]

" Когато срещнеш правилния човек в неправилния момент"

Някога вярвах наивно, че несподелената любов е най-болезнена. Нима съществува нещо по-съсипващо от това да дадеш на човека отсреща цялата любов, на която си способен, и да видиш как той отдава своята на някой друг? Нима има нещо по-съкрушаващо от това да пишеш любовни писма на друг и той да ги чете, мислейки си за своята любов?

Дълго време разсъждавах именно по този начин. И един ден срещнах сродната си душа. Още в първия миг се почувствахме като стари приятели, които не са се виждали от години и сега наваксват пропуснатото време. Сякаш душите ни са се познавали в различни животи и изведнъж се срещат отново.

Колко ли големи късметлии трябва да са двама души, за да се влюбят в правилния човек в правилния момент. Ние бяхме тези късметлии само за миг, който ми се иска да беше продължил вечно. Ние бяхме надхитрили системата, бяхме победили лошите прогнози.

Накрая си казахме " чао", и нашият първи разговор се превърна и в последен. Поне на живо. Пишехме си често, но живеехме далеч един от друг. Малко по малко започнахме да се отдалечаваме и в емоционално отношение. Ето защо накрая решихме просто да прекратим взаимоотношенията си и всеки да поеме по своя собствен път, преди да е станало твърде късно, преди да сме се наранили още повече.

Днес вече знам, че най-болезненият вид любов не е несподелената, а тази с правилния човек в неправилния момент. Онази, която си имал, но ти се е изплъзнала, която е взаимна, но мимолетна.

Докато сме млади си мислим, че през живота ни ще срещнем много хора и с много от тях ще можем да създадем връзка. Едва когато остареем, осъзнаваме колко рядко се случва да срещнеш човек, който да ��азбира и ума, и душата ти. Толкова сме привикнали да носим маски, че ни се струва дори странно да срещнем човек, пред когото можем да бъдем себе си.

Винаги съм си мислел, че не съществува „правилен момент“. Мислех си, че хората или са готови да те чакат насред моста, както става по филмите, или просто ще си намерят извинение да не дойдат.

Ами ако правилният човек е твърде уплашен да пристъпи към моста, защото вече веднъж са го предали и са го бутнали през ръба? Ами ако го е страх да се хвърли в ръцете ти, защото никога преди не са го хващали?

Не е твоя работа да го убеждаваш, че трябва да те срещне на моста, и не е твое задължение да го чакаш. Можеш да си тръгнеш във всеки един момент, когато усетиш, че чакането е станало непоносимо.

Но какво ще направиш, ако срещнеш правилния човек отново? Ако душите ви отново се разпознаят? Ами ако второто „сбогом“ е по-болезнено от първото?

Надяваш се, че този път звездите ще се подредят във ваша полза, и че този път любовта ви ще издържи. Вероятно ще можете да седнете и да се посмеете на глупостите, които сте извършили, и над болката, която сте си причинили. Може би този път ще можеш за уловиш любовта, която ти се е изплъзнала.

Може би да, може би не. Никой не знае.

Невинаги ни провървява с правилния човек - това е жестоката истина. Можем единствено да намерим утеха във факта, че някога сме го срещали. Сега знаем, че той съществува.

Може би ако ви е писано, ще се срещнете отново. Или това е просто един урок, който ти подсказва, че правилните хора не са измислица. Те реално съществуват. Един ден, ако отново усетиш тази мигновена връзка още при първата ви среща, вече ще знаеш, че това е правилният човек. Че той е по-реално от всичко останало.

- Ахмед Тарик

[poisonousmelissa]

Ще один готичний роман, точніше новела в моїй колекції: Кармілла. Ще й про вампірів.

Взагалі ця новела вважається класикою, але я вперше про неї почула від подруги яка захоплюється сапфічними романами (романи про романтичні стосунки між двома жінками). Я думаю ви розумієте які очікування в мене були. Але це залишимо на десерт.

В моєму виданні до книги входять ще й декілька оповідань ніяк не пов'язані з Карміллою і цілий музичний плейлист. Можете послухати його, перейшовши за к'юаром, на ютубі. Приємна дрібниця до ілюстрацій. Вони тут теж є.

Що сама Кармілла, що оповідання написані від першого обличчя. В самій Карміллі це перше обличчя Лора. І насправді, що в оповіданнь, що в самої Кармілли одна спільна проблема. Починаються гарно, закінчуються надто стрімко. Хоча є і непогані. А тепер до самої Кармілли.

Спершу Лора розповідає нам трохи про своє життя, що от як їй нудто і що от до них повинна була приїхати її ровесниця, донька генерала, якщо я правильно пам'ятаю, що він генерал. Але вона там захворіла. Лора, краще б ти мовчала, бо тепер на твою голову звалиться Кармілла і відкусить шматочок. І не лежати на краю тобі не допоможе.

Взагалі з Каміллою подорожує її мати, яка залишає доньку і вспливе ще раз у розмові тільки коли в історії з'явиться той самий генерал розповідати, як його доньку зіжрала Кармілла. Я взагалі не зрозуміла, що то за жінка була. Вона просто з'являється з Карміллою, зпихує її на батька у якого є донька і зникає? Там ще на початку історії ��ула якась ще одна жінка, яка просто ��ула і все. Хто вон��, що вони. Не зрозуміло.

А ще чомусь в нікого не виникло запитань, що Кармілла вже так довго в них живе і нічого не їсть. Лора задавалась цим запитанням, але спихнула все на хворобу. Взагалі Лора все спихує на цю загадкову хворобу. Навіть залицання Кармілли. Хоча спершу смертна думала, що Кармілла це переодягнений чоловік, який таким способом хоче підкатити до Лори, але потім прийшла до висновку, що гостя все таки жінка, і це напевно через хворобу. Кармілла там і почуття проявляє і в коханні зізнається. Наскільки це можливо, бо книга то написана ще до Дракули і більше описати там не можна було.

Лора, до речі, хоча і не відповідає Карміллі на почуття, портрет то який дуже схожий на Карміллу повісила собі у спальню. Мені тепер починає здаватися, що нам просто не розповіли самого цікавого і походу там Кармілла не тільки кров пила, але це вже суто мої здогадки.

А потім стався кінець. Ні, дійсно, він дуже швидко стався. Як тільки у Лори виникла перша слабкість і їй викликали лікаря то всі одразу зрозуміли, що з неї п'ють кров, пішли в розвалини шукати вампірів, бо ще не думали на Карміллу, зустріли генерала, який розповів що ось його доньку з'їла Кармілла. Тут ще звідкись знаходиться ще один аристократ який вказує на місце поховання Кармілли, її вбивають і розказують, що ось вампіри закохуються в своїй жертв і що усі жертви Кармілли були жінками. Типу настільки хочуть з'їсти, що аж кохають.

Напевно в більшості через цю фразу я і не зрозуміла, а де тут обіцяна відгуками лесбійська романтика, бо як би Лора явно нічого не розуміє, а Кармілла просто їсти хоче. В решті решт я прийшла до висновку, що вся романтика тут це те, що Кармілла хоче їсти. Поки я не прочитала іншу книгу і як преісполнілась в своєму сознанії. Від "та де тут романтика" до "а, ось вона де" одна погана книга про кохання між жінками. Я реально, аж по іншому стала дивитися на події в Карміллі. Є Лора, яка не розуміє, чого Камрілла до неї залицяється, але портрет, як потім виявилось самої Кармілли, до себе в спальню повісимо. І є Кармілла, яка можливо дійно кохає Лору, але з голодом нічого зробити не може. Або ж вона хотіла обернули Лору. Бо паралельно в селищі неподалік активно мруть жінки, тобто Кармілла ходила під'їдати все таки.

Я тепер хочу почитати альтернативну версію від обличчя Кармілли. По цій новеллі хтось фанфіки писав?

В цілому книга мені сподобалась, хоча я і не з першого разу зрозуміла романтику в ній. Це напевно все від завищених очікувань після цих схвальних відгуків, що це книга про лесбійське кохання. Бо знову ж таки, там це прийдеться шукати між строк. Бо напряму ото тільки Кармілла зізнається і якісь жести робить. І якийсь надто швидкий кінець, якими і оповідання в моєму виданні страждають.

В цілому книгу рекомендую. Але не очікуйте від неї надто багато. Особливо від романтики в ній.

[du-sha]

Яку фразу ви би сказали собі молодшій?

У мене це: Зрештою, ти не будеш сама, у тебе таки будуть друзі, які чекатимуть на твоє повернення додому❤️

[juls-tsim]

Інтерв'ю з вампіром (2022 - ...)

Мушу вам зізнатися, що насправді я великий любитель вампірської саги від Енн Райс. Будучи ще у своєму ранньому піздючестві (тобто коли я ще була школьцом), я прочитала чи то три, чи то чотири книжки з цієї серії, із задоволенням подивилася фільм із Томом Крузом і Бредом Пітом і пообіцяла собі, що одного разу точно повернуся до цих історій. І тут на тобі. На дворі 2022 рік і за вампірськими хроніками виходить контент. І не якийсь стрьомний фільм, а серіал. Серіал із чудовим акторським складом, класним сюжетом, цікавою манерою оповіді і все таке. І просто спасибі, що зараз вони нарешті зняли все так як потрібно. Камон, тільки сліпий би не побачив, що Лестат і Луї перебувають у романтичних стосунках. Тож я рада, що на цьому будується загалом уся історія оповіді. Тому що це те, що безпосередньо впливає на героїв, сюжет, їхній розвиток тощо. Наразі вийшло всього два сезони і я з нетерпінням чекаю на третій. Буду сподіватися, що вони зможуть тримати гідну планку, яку вони задали. Сюжет розповідати особливо сенсу немає.

Це історія про геїв-вампірів і їхню типу доньку. Про труднощі, які вони переживають. про проблеми і суспільство. Про прийняття і неприйняття себе. Тут потрібно просто дивитися, щоб реально проникнутись історією. Але ось акторський перформанс окремо відзначити я хочу, оскільки акторський склад просто приголомшливий. Ти дивишся, а між акторами реально іскрить. Ти їм віриш. Перформанси реально були дуже сильні і вражаючі. Актори грали на стільки добре, що прямо емоціями до персонажа проникаєшся. Знали б ви, як за два сезони змінювалося моє ставлення до того ж Лестата. У якийсь момент він мене захоплював. Потім я його ненавиділа. Потім співчувала і співпереживала. Якщо вам подобається вампірська тематика і ви спокійно ставитеся до ЛГБТ-історій, то дуже рекомендую. Я дійсно давно не дивилася серіал з таким захопленням і задоволенням. І на сьогоднішній день далеко не про кожен серіал можна сказати, що чекаєш продовження. А тут я прям реально чекаю. О, і ще! Візуальний ряд, гайз! Це просто якийсь оргазм для очей, не інакше. Декорації, костюми, образи - все просто неймовірно красиво й естетично. Ці чели примудрялися мати гарний вигляд навіть перемазані брудом і кров'ю з ніг до голови.

Кількість сезонів: 2 Кількість епізодів: 16 Країна: США Моя оцінка: 9 із 10

[vasetovp]

Ако знаеше,

че днес

е последният ден,

когато виждаш някого,

щеше да прекараш

цял ден с него,

нали ?

Щеше да му кажеш

колко много

го обичаш.

Щеше да му кажеш,

че съжаляваш

за всеки един момент,

в който си го обидил

или наранил

по някакъв начин

и щеше да му поискаш прошка,

нали?

Ако знаеше,

че за последен път

чуваш гласа му,

виждаш лицето му,

може би

щеше да записваш

всяка една дума,

която казва

и щеше да му направиш хиляди снимки.

Ако знаеше,

че това са последните ви мигове заедно,

щеше

да се сбогуваш с него.

Но ти не знаеш

всичко това.

Не знаеш кога

и как някой просто

ще си отиде

завинаги

без да се сбогува с теб.

Животът е непредсказуем.

Не знаеш какво

ще се случи утре,

дори не знаеш

какво ще се случи

след 1 минута,

защото за един миг

може всичко

да се промени.

Защото сега се смееш,

но е напълно възможно след 10 секунди

да си облян в сълзи.

Това е животът.

Забрави за вчера

- минало е !

Мисли за днес!

И се радвай

за всяко едно утре.

Бъди благодарен

за всеки един миг,

прекаран с хората,

които обичаш

и не се карай с тях

за глупости.

[comonblancechance]

12/10/2024Ако бивате укорени за име Христово, благо вама! Јер Дух славе и Бога почива на вама: они дакле хуле на њ, а ви га прослављате. 1. Петрова 4:14 Читао сам једном о догађају који се десио пре много векова. Један мудар и богат трговац који је живео у Паризу и имао једног пријатеља хришћанина. Овај га је увек желео наговорити да прихвати да и он постане хришћанин и да се крсти. Коначно је мудри трговац рекао хришћанину:,,Добро, отпутоваћу у Рим и изблиза погледати слуге Христове. Ако утврдим да заиста живе како проповедају, онда ћу се заиста крстити.’’ Његов пријатељ хришћанин би га најрадије да може скренуо да не иде на тај пут у Рим. Препоручио му је да најрадије остане у Паризу и да посматра живот простих и побожних људи и да после тога донесе своју коначну одлуку. Али трговац је отишао у Рим. Када се вратио, његов пријатељ је са нестрпљењем чекао да чује његову одлуку. Тако му трговац рече, да је оно што је видео, није било охрабрујуће: срео је духовнике без духа, много свете одеће, али нажалост мало искрених срца, више зла, него добра. И поред свега тога, одлучио је да се крсти. Његов пријатељ сав у чуду га упита:,,Како је то могуће?’’ Овај му рече:,,У хришћанском веровању се крије нека чудна сила, нека вечна животна снага, док кроз све векове главни представници тог хришћанства својим лошим примером нису били способни исто искоренити!’’ Био је то мудар човек! Схватио је да главна ствар у хришћанству нису хришћани, најмање пак његови великодостојници, него ХРИСТ. Можда и ти - и то са правом имаш многе приговоре на данашње хришћанство. Оне те пред Богом неће оправдати. Потребно је да се обратиш Исусу Христу, а не хришћанству, или овој или оној верској заједници.

[sogigglejellie]

просто нереально дратує, коли люди роблять вигляд, що знають тебе, тоді як насправді вони ніхуя не знають.

ні дрібниць, штибу улюблених фільмів, ні глобальних речей, на кшталт проблем зі здоров'ям чи зобов'язань по кредитам.

хуйово, коли ці люди, на жаль, члени твоєї родини. але з цим можна було б жити, якби не їхні недоречні коментарі, які створюють ілюзію того, що вони щось там знають, знають твої реакції чи те, як би ти себе почувала, якби сталася певна ситуація.

просто.. закрийте рота. просто мовчіть. не треба, блядь, коментарів, бо дурнями тут виглядаєте ви, а соромно мені.

тупий день.

[lastivkaa]

У Мерліна в горлі застигла паніка, коли він бачив шок, недовіру і зраду в очах Артура.

Мордред не рухався застивши у положенні з витягнутою рукою, він завмер і навіть ліс онімів. Мерлін бачив паніку в чужих очах, і бачив як хлопця ледь помітно трясло.

Мерлін завжди боявся бути на місці Мордреда. Він розумів, як насправді легко використати магію у неконтрольованій спробі захиститись або захистити що йде не від розуму, а від інстинктів. Тільки у Мерліна були роки, щоб навчитися це стримувати, і можливість ховатися за деревами бід час бійки. У Мерліна було життя приховувань. У Мордреда такого не було.

І ось вони тут.

Артур дістав меча і підставив до чужого горла.

– Ти чаклун – він сказав, в голосі звучало більше недовіри ніж огиди, він шипів, але це все одно здавалося криком.

Мозок Мерліна панічно перебирав варіанти. Він міг би залишити це так, можливо навіть переконати Артура вбити тут чи пізніше стратити хлопця, і тоді б йому ніколи не довелося хвилюватися за долю. Йому б не довелося ходити у постійній напрузі що людина яка може вбити короля так близько до нього. Це було б легко.

– Ти не знав?! – Мерлін вигукнув, і його голос був наповнений недовірою. Він дивився прямо в очі Артура що в секунду стали збентеженими, всі обернулися на нього, і Мордред дивився на нього з такою самою збентеженістю, але і надією, ніби Мерлін власноруч повісив сонце на небо, і, чорт забирай.

– Що це має значити Мерлін?! – Артур спитав одразу переключившись на свого слугу, все ще зжимаючи меча біля чужого горла.

– Ти зараз жартуєш так? – дивлячись на Артура він молився, щоб був достатньо гарним актором – Ти.. о Боги, ти не можеш бути серйозним!

– Ти знав?!

– Ти теж знав! – Мерлін показав на нього руками ніби доводячи – Та годі тобі, маленький лячний хлопчик-друїд, якого ти, Моргана і я вивезли з підземель? Якого ми врятували від Утера? Ти забув?!

– Я ... – на мить Артур вагався, доки вираз його обличчя не прояснився, і в той момент він подивився на Мордреда ніби бачив його вперше.

– Ти справді просто забув?!

– Ти мав мені сказати! – Артур знову перемикнувся на Мерліна і його меч відійшов від горла Мордреда із широкими необережними рухами. На велике полегшення він зараз звучав не стільки зло, скільки ображено.

– Він сам нам сказав! Прямо в лице, як тільки ми його зустріли

– Так от звідки ти знав його ім'я! – Артур занурив руку у волосся – Ти.. чому ти мені не повідомив?!

Мерлін на секунду втратив дар мови.

– Я... Щож, Мордред – друїд, сер

Він чув сміх Ґвейна позаду себе і ввічливий кашель Ланселота, який прикривав його власну веселість.

– Дуже вчасно Мерлін – Артур почав ходити сжимаючи волосся в руках.

– Я думав що ви знаєте – Мордред звучав тихо і невпевнено, він боязко дивився на Артура періодично кидаючи дивні погляди на Мерліна. – Я думав.. якби я знав я б сказав вам сам сер. Мені шкода

– Шкода? Шкода? – Артур, здавалося, був на межі істерики – Ти вчинив державну зраду! І тобі шкода?

– Яким чином? – Мерлін перебив короля, на власний подив – Артур він тільки що захищав тебе, і він ніколи не використовував магію у межах замку.

– Він чаклун Мерлін!

– Не те щоб він обирав бути друїдом. Ти хочеш стратити його за що? Народження?

Артур дивився на нього широко розкривши очі. Він був... здивований. Щиро збентежений ніби йому це ніколи і в голову не приходило.

– Стратити? Що ні.. я.. – він сказав, зупинивши себе.

Артур промовив тихе надругання.

– Ця ситуація залишиться між нами – чоловік врешті сказав, піднявши голову. Він звучав тихо, але казав це тим своїм голосом, яким він говорив у раді чи віддавав більшість наказів. – Я довіряю.. вам. Мені треба трохи часу наодинці, вільні.

Артур кинув останній погляд на Мордреда і розвернувся покрокувавши в глиб лісу.

Всі лицарі продовжили стояти на своїх місцях, трохи переглядаючись. Ленс, благослови його всесвіт, першим почав рух, він підійшов до Мордреда і поплескав його по плечу.

– Ти врятував короля, молодець – він ніжно посміхнувся, і отримавши невпевнений кивок і посмішку у відповідь повернувся до Мерліна – мені до речі цікаво, що ж це за історія така? Розкажеш?

– Так! – Ґвейн несподівано рукою обійняв Мерліна за плечі позаду, (це занадто сильно нагадувало захисний жест, щоб Мерлін міг стримати посмішку) – Б'юсь об заклад це має бути щось веселе

– Я... Я зроблю вогонь, сонце сідає – Леон обережно сказав не дивлячись ні на кого конкретно. Мерлін міг присягтися що його руки трохи трясло.

– Я допоможу – Еліон тихо додав, і вони розвернувшись пішли. Мерлін бачив як впало лице Ланселота та Мордреда на цих діях.

– Друїд, га – Персіваль кивнув і зловивши погляд Мордреда пояснив – Я був вихований у таборі друїдів. Я не як ти, але я розумію

– Радий це чути – Мордред слабко посміхнувся – це втішно мати одного з нас поруч

– Я не... – Персіваль почав, але потім зупинив себе. Його лице освітило розуміння, і Мерлін міг бачити в очах вдячність. Той не продовжив лише кивнувши

[lisa-is-chilling]

[урок балету, виконуємо ферме, картинка для візуалізації]

я: ви помітили, що я вже чергую ноги?

викладачка: я помітила, що ти все неправильно робиш.

окей, ауч?

до цього мені постійно вказували, що я неправильно ставлю ноги при приземленні - їх потрібно чергувати вперед-назад (поза на третьому зображенні), а я просто їх вперед їбашу. і тут я нарешті змогла втовкти собі в голову те чергування, як мені вивалюють "в тебе нічого не виходить".

я розплакалась, звичайно. бо в мене пмс. в цей період мене плавить гірше, ніж коли в мене буквально з вагіни тече кров. але давайте об'єктивно.

навіть якби я не була гормонально та емоційно нестабільна, це хуйня. я не п'ятирічна дівчинка, мене не потрібно постійно хвалити, але тільки я почала відкриватися та почуватися на уроках вільно, як тобі пред'являють такі узагальнення.

а тепер уявіть як це працює на реальних дітях.

в мене аж флешбе��и до уроків гітари, коли на мене накричали, бо я не хотіла відстукувати ритм ногою.

як викладачка кажу: not demure, not mindful.

мені важко оцінити цю ситуацію тверезо (очевидно), і мені здається, що моя реакція була би більш спокійною після менструації, але все одно боляче, бо одне накладається на друге - і виходить що кінець світу. це не знецінює мої почуття, бо таке все одно відкладається в голові. я стараюсь як можу, я працюю до сьомого поту, щоб мені сказали "в тебе нічого не виходить".

дякую блять. дуже приємно. навіть якщо ви не мали це на увазі.