naselenko - Tumblr blog

naselenko · 4 years ago

Text

Мінлива хмарність

ЛЕГЕНДА

На початку 60-х років минулого сторіччя селами й містечками Франківщини та Тернопільщини їздив чоловік на мотоциклі. Інколи його супроводжувала вантажівка. Пустою вона заїжджала на подвір'я церков, кладовища та подвір'я місцевих. Повною - прямувала до Львова. Основними зупинками того маршрута були Годовиця, Бучач, Городенка, Монастириська.

Керував мотоциклом Борис Григорович Возницький. Сьогодні його ім'ям названа Львівська національна галерея мистецтв, він - відомий на весь світ вчений, що заснував низку музеїв та укомплектував їхні колекції, дослідив і відкрив мистецтво світового рівня, подекуди занедбане і поховане по таких-от галицьких містечках.

Тоді, в шестидесятих, його метою був пошук, ідентифікація і вивезення того, що залишилося від спадку Йогана Георгія Пінзеля - напівлегендарного, таємничого сницаря епохи барокко, що у 18 сторіччі приїздить та працює на східних землях Речі Посполитої. Тут він швидко досягає успіху і отримує великі замовлення. Працюючи з архітектором Бернардом Меретином, він створює амвони та вівтарні комплекси з дерева в костелах, інтерпретує в камені 12 подвигів ��еракла на фасаді бучацької ратуші, яку також оздоблює картушем з Пилавою - фамільним гербом Потоцьких. Досі невідомо, звідки саме походив Пінзель - основні версії зводяться до Силезії, Чехії та Німеччини. Також припускають, що на момент приїзду до Галичини він вже був досвідченим і знаним майстром, що і дозволило йому отримувати замовлення такого рівня.

Вже за часів незалежності, в 1996 році у Львові відкрили музей Пінзеля - музей сакральної барокової скульптури, до колекції якого увійшли і врятовані фігури. Він знаходиться в будівлі колишнього костелу Кларисок, на Митній площі. З цього місця почався новий етап цієї історії - світове визнання, виставки скульптур в Луврі і Прадо. Ця подорож тривалістю в два віки має багато білих плям і питань без відповідей. Доля творчого спадку майстра в різних епохах, контекстах та країнах подекуди сповнена воістину біблейського драматизму.

Возницький так згадував одну з експедицій до костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Городенці: "У центрі храму в купу з трьохметрової висоти були скинуті одна на другу залишки дерев’яних фігур. З-під уламків внизу виднілись відірвані голови святих Єлизавети та Якима з великого вівтаря. Решта розбитих скульптур перекидались на землі. В монастирі був розташований технікум. Я побачив двох юнаків, що саме пиляли велику дерев’яну скульптуру, щоб її спалити в печі..."

ХМАРА ТОЧОК

Всі ці факти я вкотре прокручую в голові, поки сиджу в машині і форматую картки пам'яті перед зйомкою. За вікном - вулиці Городенки, навпроти - костел Непорочного Зачаття. Неділя, середина березня і вулиці залиті сонячним світлом. В церкві щойно закінчилася служба і люди помалу виходять на вулицю, хрестяться, вітаються один з одним. Думаю про те, що серед цих людей можуть бути родичі тих, ��то рубав і спалював ��кульптури. Як і тих, хто рятував їх і зберігав, усвідомлюючи цінність. Як дивно. За декілька хвилин навколо знову пусто. На нас чекає знайомство із священиком і коротка екскурсія храмом після того, як ми почуємо його версію легенди Пінзеля.

Стіни в деяких місцях вкриті іменами. У глибині вівтаря велика і порожня зірка. Її промені зі слідами спилених фігур розходяться від вікна з решіткою. З 30-х років збереглися світлини на яких видно комплекс в його початковому стані. Їх нам показує отець Ігор. Капітелі під зіркою тоді "тримали" в повітрі дерев'яні путті - крилаті передвісники ангельского духу.

Загалом Пінзель створив для цієї церкви 18 великих дерев'яних скульптур і кам'яну статую Богоматері, що стоїть на колоні перед входом. Врятувати вдалося п’ять з тих вісімнадцяти, а також декількох путті.

Я приїхав в Городенку у складі проекту Pinsel.AR, що займається цифровою консервацією робіт скульптора і дослідженням його творчості за допомогою інструментів доданої реальності. Проект вже впродовж трьох років реалізується у партнерстві з Львівською національною галереєю імені Б.Г. Возницького. За цей час команда встигла відсканувати більшу частину колекції. Скануванням згрубша можна назвати процес збору візуальної інформації про об'єкт. Основним в роботі став метод фотограметрії - багаторазове послідовне фотографування об'єкту з різних ракурсів і відстаней. Внаслідок цього утворюється хмара точок, з якої комп'ютерна програма отримує достатньо даних для створення високоякісної 3д-моделі скульптури.

Для такої роботи необхідне особливе світло - м'яке і розсіяне, з мінімальною кількістю тіней на об'єкті. Не таке, як сьогодні на вулиці. Березневе сонце світить просто на фасад храму і на колону зі статуєю. Саме заради неї ми і приїхали. Щоправда, мали б бути на день раніше - якраз стояла хмарна погода. Але дорога замість Городенки привела нас на СТО в Рогатині. Там, після двох годин консультацій і жартів про самоізоляцію в автомайстерні, ми прийняли рішення лишити машину, заночувати в Галичі і зранку шукати варіанти дістатися Городенки.

Отже ми на місці, чекаємо поки Сонце сяде за п’ятиповерхівку позаду нас і с��ітло стане м’якшим. Проте часу до настання темряви не багато, тому вже починаємо готуватися до сканування.

Загалом у проекті, в залежності від поточних задач, бувають задіяні кілька десятків людей. Це реставратори, дослідники, вчені, піарники, перекладачі, фотографи. Серед тих учасників проекту, з якими я спілкуюся вже впродовж декількох років, виділяються двоє - Роман, керівник проекту і Софія, координаторка. Для мене вони є тим технічним, організаційним і змістовим центром, що визначає основні вектори розвитку проекту і відповідає за якість роботи в ньому.

Починається сканування. Поки Роман ходить з камерою в руках навколо колони і робить фотографії з рук, Назар і Богдан запускають дрон. Зазвичай хлопці на нього знімають весілля по всій франківщині, але зараз міжсезоння і вони погодилися допомогти зі скануванням. Через певну кількість кіл камеру кріплять на штативі, з’єднують з айфоном для дистанційної зйомки і вона покроково, спіраллю, піднімається до скульптури. Перехожі зупиняються біля огорожі, зацікавлено дивляться на процес, який здалеку нагадує танець. В ньому по орбітах рухаються дрон і фотоапарат, а в центрі нерухомо стоїть Богоматір зі складеними на грудях руками. Стає холодно.

Вже дорогою до Львова я думаю про зйомку, заради якої навколо кам’яної статуї утворилася власна хмара точок з людей і випадковостей. Поки все навколо готується до карантину і облоги вірусом, машина бере асфальт кілометр за кілометром. Ще один пазл лягає в історію, в якій більше майбутнього ніж минулого.

БОКС

У Львові дізнаюся про те, що через коронавірус залізничне сполучення скасовують. Тепер дорога додому, в Одесу, стає не такою вже передбачуваною. Та і зарано про неї думати - попереду сканування трьох великих фігур в музеї, на Митній площі.

Підготовка процесу полягає у створенні ідеальних умов для зйомки. Спочатку скульптуру треба пересунути в центр храму. Ці скульптури вирізьблені з липи, вага однієї в середньому сягає трьохсот кілограмів. Вкрай важливо аби процес рухання двохсотрічного твору мистецтва легітимізували своєю присутністю працівники галереї - професійні реставратори. Знову це нагадує танець - людей з дерев’яним гігантом, якого в черговий раз позбавляють прихистку. Щоправда, тепер вкрай обережно. Я вже не перший раз спостерігаю за цим п��оцесом і вкотре масштаб і контекст викликають в мене щире захоплення.

Хореограф цього дійства - Андрій Рибка, керівник науково-експозиційного відділу галереї. Він бігає повсюди з шуруповертом в руках, послаблює троси, голосно керує розностерстною командою з реставраторів та всіх хто в цей момент опинився поряд. Трохи часу - і свята Єлизавета займає своє місце в центрі костелу Кларисок. До неї від колон храму сходяться страхувальні ланцюги.

Навколо скульптури виростає периметр з білої тканини. В залежності від ситуації її можуть або кріпити до колон, або натягати на металеве риштування. В минулий раз ми цілий день витратили на конструювання такої ферми. Під кінець склалося враження, ніби все це якийсь піратський квест-парк, облаштований в церкві. Головним завданням було дертися на вищі точки конструкції і піднімати туди тканину, схожу на вітрила, після чого рівномірно розтягувати її по всій площі.

У цього процесу є свій дедлайн - момент, коли машина з рентал-сервісу привезе освітлювальне обладнання. Тоді час почне працювати проти нас, адже оренда вартує дорого і перешкоджати роботі музею вдень небажано.

За декілька годин, завдяки зусиллям всіх наявних учасників команди і друзів, білий куб з сотень квадратних метрів тканини повністю накриває скульптуру.

Приїжджає машина, швидко заносять і налаштовують світло, вмикають лампи. Роман бере камеру, штатив і заходить в цей гігантський лайтбокс.

САМОІЗОЛЯЦІЯ

Ніч повільно тече за стінами музею. Яскраве світло розбудило героїв фресок на стелі і тепер вони здивовано дивляться вниз. Там, за тонким шаром тканини, час набуває нової форми і втілення. Після декількох годин всередині відсутність тіней дезорієнтує, а звуки ззовні здаються галюцинаціями. От по Личаківській проїхала машина, хтось заговорив на хорах костелу. Там облаштували робоче місце для команди. Вночі пишуться гранти, робляться переклади, точаться дискусії. На черговому скануванні в листопаді 2018-го, коли російські військові захопили катери ВМС України, контраст рутини з реальністю набув ознак абсурду - стріми, заголовки новин і повідомлення про запровадження вдома військового стану долітали в бокс десь згори і осідали на тканині. Так і зараз - пандемія, в Україні виявлено перші випадки захвор��вання, можливе обмеження пересування всередині країни. Зберігаємо спокій і продовжуємо сканування.

Раз на декілька годин я заходжу до Романа і підмінюю його аби він трохи поспав в спальнику нагорі. Таким чином час оренди використовуємо максимально ефективно. Як це відбувається, коли підмінити нема кому? Роман фотографує добу поспіль, інколи дві.

Авраам зі скульптурної композиції “Жертвоприношення” виглядає розгублено - в руках немає меча, на місці жертви пусто. Ісус без хреста, а значить і поза розп’яттям. Ангел в молитві без рук, свята Єлизавета без обличчя. В цьому кабінеті зі стерильним світлом анамнез кожного пацієнта вм��щується в середньому в три тисячі фотографій.

Коло за колом, з приблизним кроком в півметра рухається час. Потрохи вливаєшся в цю незвичну динаміку. Переставляння штативу, дві секунди на стабілізацію, клацання затвору, - так завершується одне коло. Зміна висоти і кута камери починають нове. Циклічність, доведена до автоматизму і піднесена до декількох степенів стає технологією. Скульптура, позбавлена контексту і диктата авторського задуму, з об’єкта і частини цілого, перетворюється на суб’єкт, що без слів розповідає власну історію.

Потім, після етапів обробки і рендерингу, з зображень викристалізуються моделі скульптур. Наразі загальний обсяг даних, зібраних проектом, перевищив тридцять терабайт інформації. Технології скасують дистанцію між культовим твором і глядачем, оригінал буде надточно пересотворений в цифровому світі.

3D-друки скульптур стануть частиною оновленого інклюзивного простору музею, а створені медіа-інсталяції і голограми почнуть власну подорож виставками світу. Реставратори, вчені, студенти мистецьких і історичних спеціальностей вже мають можливість вивчати роботу майстра з власних гаджетів за допомогою сайту і застосунку Pinsel.AR, в якому навіть можна користуватися аудіогідом.

Ще один аспект, якого своєю діяльністю торкається Pinsel.AR - музейна взаємодія на національному та міжнародному рівнях. Твори Пінзеля зберігаються також в Національному музеї у Львові, тому діяльність проекта сприяє більшій відкритості та довірі всередині музейної мережі. Самі музеї не завжди можуть ініціювати високотехнологічних проектів, тому потребують участі “зі сторони”.

В кінці березня програма House of Europe оголосила список переможців грантів міжнародної співпраці. Так стало відомо про початок співпраці проекту з культурною інституцією HALLE6 та Баварським національним музеєм в Мюнхені. Там зберігаються 8 боцеті - ескізів скульптора до вівтарного комплексу в Городенці та Монастириськах. Ці боцеті та 4 великих скульптури з колекції музею у Львові стануть основою для двох міжнародних виставок - в Україні та Німеччині. В них результати довгої кропіткої праці повною мірою розкриють свій експозиційний та художній потенціал. Також це дозволить перевірити ідею одночасної скульптурно-цифрової експозиції в різних містах. Спадок Пінзеля набуде нових конотацій і втілень, з’являться нові питання і відповіді. Але це все вже після карантину. Робота триває.

Саша Населенко.

#pinsel 3dscanning #sculpture #ukraine #3dscan #photogrammetry #art #pinsel #barocco

5 notes · View notes