#ukrwrite

[littleminmari]

***

Здавалося, що я йду до зірок, але все обірвалося і я провалилася у безодню мороку.

Все було не справжнім, наче звичайна нудна вистава у театрі.

Все було, як замовна постановка у дешевому сюжеті.

Мої мрії давно стали крихкими слізьми. Що годяться тільки-но на ручний театр ляльок.

Я біжу по не справжній дорозі, я і гадки не маю куди вона мене веде. Все стає тільки-но більше та більше заплутано.

Час цій дешевій виставі завершитися. Час закрити цей сльозливий театр брехні.

Нема нікому діла, коли все руйнується, коли ти, осліплена безвихіддю, біжиш по єдиній дорозі.

Не буде справедливого кінця. У кінці тільки-но безодня мороку. Всі зірки та місяць - брехня.

Кінець брехні? Зірвіть нарешті ту виставу. Скажіть, скажіть. Хто я насправді? Де я? Хто я?

P.S. Вірш було написано 06.10.23

[newermindiary]

Земля тремтить, струна в мені тремтить Між двох світів, поки війна триває: Життя, що світлом у вікні горить Чи смерть, поки саме вікно палає?

Катерина Рачек ака Пані Отож-бо, 27 травня 2022

[bee-attic]

🍂 📜 🕯

в напівтиші нічної кімнати,

я молю у музи рядки.

хто б міг знати,

як складно втрачати,

всі ідеї та слушні думки.

я молю в напівтиші про рими,

про забуті мелодії слів.

про прихильність Аполло, молити,

мені лячно, та він би зумів.

він нанизав би слів намистини,

на римованих стрічок нитки.

змалював би пісень полотнини,

барв'янисті сплітавши рядки.

він би зміг, мені дати натхнення,

що забула в кохання віршах.

та допоки лиш я, й тиха темінь,

і маленький запал, що не вчах.

.

.

[jae--jack]

[...]    Боги були сильні. Боги були могутні, здатні нищити й розділяти світ надвоє. Боги існували до поки у них вірили, але єдине у що беззастережно і палко вірила Росґетиль — це в...

    Ельфів.

    Людей.

    Гномів.

    Кунарі.

    Інквізицію.

    У їхню спільну справу і майбутнє. У Війну, про яку до цієї самої миті по-справжньому нічого не знала і де не було місця Богам, тільки Народу. Перемагаючи себе кожну секунду, піднімаючись через нестерпний біль, фізичний та моральний. Вони боролися, відстоювали свій шлях, незважаючи на жах, сковуючий тіло і, намертво вчепившись власними пальцями, виривали право на життя. Кожним зітханням, кожним кроком, розпалюючись в серці відвагою, подібно до лави, що рветься з-під землі. Підносячи до неба прапора, зброю, робочі інструменти, голі руки й голоси, об'єднані у єдиному пориві. Щомиті доводили, що не боги творять справжні дива, а вони. Кожен з них.  [...]

Коли-небудь я обов’язково допишу свій фанфік про Адамант, а поки можете подивитися на його неперевершено круті обкладинки та кусманчик самого тексту, який я обожнюю ХД

[ukrsapphic]

Привіт!

Ти укрконтентмейкерка, що створює лесбійський чи сапфічний контент? Якщо так, то я - укрсапфік - блог, де будуть репорсти контенту від дівчат для дівчат. Арт, твір, фанфік, анімація, косплей - усе-усе українського виробництва!

Якщо ви хочете бачити репорст своєї творчості тут - слідуйте цим правилам:

Поставте гештег #укрсаппфік #укрвлв чи #укрлесб

Також відмічайте мене (обов'язково, це буде знаком того, що ви не проти репорсту на цю сторінку)♥️

Чого укрсапфік не репорстить:

Контент не українською/не від українців.

Авторок, що:

толерують росню/білоросню/москвофілів

не мають чіткої антиросійської позиції

публікуються на рос просторах/співпрацюють з росіянами/споживають російське

Контент з об'єктивною фетишизацією/сексуалізацією.

п.с: Якщо ви побачити репорст від людини, що порушує хоч одне з вищеперечислених правил - напишіть мені у пп ♥️

Буду рада побачити ваш контент тут, гайда розвивати українське!

[unhonestlymirror]

LISTEN.

What if a legend.

When the world was first created, it knew no destruction.

And there were two goddesses, Life and Death, and their names meant nothing.

Life was in love with Death, and Death loved an ordinary girl.

Life got angry, shouted "TAKE HER AWAY", and gave Death a body...

Once upon a time, one goddess created everything around, and the other breathed life into it.

And Death stood with a girl who resembled a doll. With the girl from whom Life took away her gift.

And Death asked: "Why?...".

And Life answered: "You wanted her. You got her. You didn't fall in love with what you made, Death. You fell in love with her smile, her songs and her movements. You fell in love with what I made, but it belongs to me. Take yours, Death."

"I will take mine, do you hear?" Death shouted through tears. "I will take away. I will take away your gifts from every creature, do you hear?"

[littleminmari]

Вирви моє серце 

Сонце давно зайшло за межі. Скільки, скільки часу з того моменту минуло? Мені важко пригадати від чого саме мій біль. 

Все навколо застигло у вічному сні. Не залишилося навколо нічого живого. Тільки-но я єдина, що благає про смерть серед вічності. 

Поки я наспівую собі "ла-ла-ла" на самоті, хотілося би дочекатися того, хто вирве моє серце. 

Хотілося би мені дізнатися більше про свою провину, тому розкажи, розкажи як мені віднайти свій вічний спокій. 

Моя зима тривалістю у вічність назавжди замкнула моє крижане серце, що розбилося. 

Я навіть не знаю чи залишилося у мене щось, крім уламків. Але все одно благаю, вирви його, позбав мене самотності. 

Мені насправді цікаво. Тому розкажи, розкажи мені, як це, коли метелики тріпочуть на душі. 

Вирви моє серце. Можливо, хоч так воно пізнає щастя або хоч радості. Подаруй йому такий дарунок. 

Можливо, ось так і зникне це нещасне прокляття. Можливо, так і настане спокій, якого не було віками.

P. S. Насправді цей вірш був написаний ще 16.11.2023

Завдяки цьому віршу я можу розказати про деякі свої почуття і як себе почуваюся вже протягом довгого часу.

[littleminmari]

Солодкий сон

Один.. два.. три. Я бачу солодких баранців. Я міцно-міцно сплю, щоб побачити хоч краплину щастя, побачити краплину любові.

Страшні сірі будні мене зжирають; як давно я не бачила ясного сонця, окрім цього всього страху, що мене з кожним днем все більше і більше пожирає.

Просто спробуй на трохи потрапити у світ, де не потрібно більше ні про що перейматися, ні про що думати. Нехай усе, усе закінчиться.

Поділися з кожним хоч краплиною свого щастя. Поділися хоч краплиною своєї любові. Нема часу на зволікання. Нехай нас всіх трохи відверне від нещастя, від сірості. Щоб сум нас не поїдав.

Спробуймо разом відпочити. Поки ми всі будемо спостерігати за місяцем, за його неймовірним шляхом, сидячи на солодких баранцях, що літають.

До нас потихеньку буде летіти наше маленьке щастя, наша маленька любов. І ми будемо весело уві сні за ними летіти на солодких баранцях.

Нехай же ніколи цей солодкий сон не закінчується, нехай же цей солодкий сон мене поглине. Нехай же краще він мене навічно тут триматиме.

Щоб я могла..

Поділися з кожним хоч краплиною свого щастя. Поділися хоч краплиною своєї любові. Нема часу на зволікання. Нехай нас всіх трохи відверне від нещастя, від сірості. Щоб сум нас не поїдав.

Я не маю бажання повертатися назад. Я не маю бажання знову бачити ті сірі будні. Я не бажаю, щоб цей солодкий сон закінчувався. Тому що я хочу трішки щастя, трішки любові.

Для мене не існує, де б те щастя з'явилося, де б та любов взялася. Я просто погрузла в тому сірому сумі. Немає для мене виходу, немає.

Тож я краще віднайду тут своє щастя, свою любов та знову зможу вийти, щоб подарувати хоч краплину чогось хорошого. Хоч на трохи забуду про сум, хоч на трохи. Дай мені ще трохи часу : часу так мало.

Та ж якщо маєш змогу, то подаруй мені тут вічність. Щоб ти мене любив, любив, живився моєю фантазією, убив за потреби. Убий заради вічного солодкого сну.

Поділися з кожним хоч краплиною свого щастя. Поділися хоч краплиною своєї любові. Нема часу на зволікання. Нехай нас всіх трохи відверне від нещастя, від сірості. Щоб сум нас не поїдав.

Серед заблуканого вічного сну - я зможу позбутися сірих буднів, позбутися суму та нарешті знайти те бажане щастя, ту бажану любов.

Щоб нарешті поділитися краплиною щастя, краплиною любові.

P.S. Це мало бути опубліковано всюди ще у середу, але я просто як завжди.

[littleminmari]

Я хочу...

Я хочу волі. Я хочу свободи. Я хочу миру. Я хочу спокою. Я хочу мрії.

Я не хочу більше грати ролі вдаючи, що все добре, що я у порядку.

Дайте мені волі. Дайте мені свободу. Дайте мені миру. Дайте мені спокою. Поверніть мою мрію, навіть якщо вона безглузда.

Навіть, якщо я нікчемна, я не потребую вашої милостивості, не потребую ваших поблажок, не потребую вашої розради, не потребую вашої жалісливості.

Як мантру можу повторювати та скільки би не повторювала від реальності утекти не можу.

Я хочу волі. Я хочу свободи. Я хочу миру. Я хочу спокою. Я хочу мрії.

Я не хочу більше вдавати із себе "ангела". Хто так вирішив? Кому це потрібно?

Я ненавиджу себе. Я зневажаю себе. Я не плекаю надій у собі. Я не приймаю себе. Я проти себе.

Дайте мені просто спокійно піти геть далеко. Забудьте мене  не пам'ятайте мене, вдайте, що ніколи мене не знали.

Мені файно самій, мені спокійно самій, мені тривожно самій.

Я не похитно прагну того, що ніколи не отримаю. Смерть мене чекає, як розплату за все марнотрацтво.

[littleminmari]

Гадання

Темрява - сидиш та гадаєш, а чи живий ти, а чи дихаєш ти, а чи справді зараз - це ти.

Немає світла - сидиш та гадаєш, а чи безпечно зараз, а чи можеш вийти взагалі.

Сидиш у темряві та гадаєш, а чи зможеш ти знову побачити друзів, рідних, домашнього улюбленця.

Ти сидиш у темряві, ледве стороннє світло освітлює укриття. Тебе переповнює лють, але немає зв'язку та гадаєш, а чи зможеш ти знову жити так само, як кілька хвилин тому.

Холодно - сидиш та гадаєш, а чи живий ти, чи будеш жити. Тільки-но серед тиші й можеш дякувати, що живий, але поки живий.

Темрява, холод та тиша - що жахливіше можеш побачити  поки ти не торкаєшся інформації?

Написано у ніч з 15 на 16 листопада 2022 року.

[littleminmari]

***

Бажання, краса - нічого не варті, не важливі, ні несуть цінності.

Все марне, даремне, безпричинне.

Чого вона варта ця Ваша краса?

Чим вона мене порятує? Тільки-но і шукає хто дивиться на тебе думаючи: "Хоч гарна та дурна".

Який сенс тоді у цій красі?

Яка має бути ціна краси?

Природа хоч зробила невимовний подарунок, проте доля обділила іншим.

Ніхто навіть не гляне, не спитає, чому попри свою красу ти на вигляд сумна. Вони сліпі, вони не бачать душі, їм потрібна лишень та зовнішня - краса.

Написано у ніч з 30 листопада 2022 на 1 грудня 2022, при відсутності світла та зв'язку.

[littleminmari]

Повстану із мертвих

Я повстану із мертвих. Повстану для помсти. Повстану для помсти. Тобі не спинити мене. Не спинити мене.

Мої наміри єдині - помста.

Мені невідомі твої причини руйнувати мене. Я бажаю для тебе тільки-но єдиного - смерті. Не важливо чи ти каєшся, для мене ти вже мрець.

Моя сутн��сть бути вампіром, якого всі бояться. Всі гадають, що я справжній демон. Всі у постійному жаху втікають. І ти втікай, так буде цікавіше. У нас ще вічність попереду.

Місяць мій вічний провідник, моє вічне світло серед пітьми, вічний друг, що не полише мене. Не полише мене.

До тебе я завше простягаю свої руки, оскільки ти моє єдине безпечне пристанище. Ти моє єдине безпечне пристанище. Ти знаєш і я знаю правду.

Час вже виходить. Ти знаєш про це.

Моє терпіння на виході.

Час для твоєї розплати по всім рахункам. Синець за синець, подряпина за подряпину, кров за кров. Життя за життя.

Все прийде за тобою з часом.

Я повстану із мертвих. Повстану для помсти. Повстану для помсти. Тобі не спинити мене. Не спинити мене.

Мої наміри єдині - помста.

Моя помста жорстока й безжальна. Я не настільки людяна, як колись. Тобі більше мною не маніпулювати. Тобі більше я ніколи не довірюся. Тобі не уникнути часу розплати.

Здавайся, прийми швидше свою розплату. За все, що вчинив, щоб ми прийшли до такого кінця.

Твій кінець - мій спокій. Хоча ми не повернемося назад. Минуле вже не змінити.

Місяць мій вічний провідник, моє вічне світло серед пітьми, вічний друг, що не полише мене. Не полише мене.

До тебе я завше простягаю свої руки, оскільки ти моє єдине безпечне пристанище. Ти моє єдине безпечне пристанище. Ти знаєш і я знаю правду.

Час вже виходить. Ти знаєш про це.

Моє терпіння на виході.

Час розплати вже он тут близько. Тобі не оминути його, навіть якщо у нас вічність попереду. Тобі вже нема куди ховатися. Ще побачимо хто тут із нас справжнє жахіття.

Я повстану із мертвих. Повстану для помсти. Повстану для помсти. Тобі не спинити мене. Не спинити мене.

Мої наміри єдині - помста.

Я повстану із мертвих. Повстану із мертвих. Повстану із мертвих.

Ти був моїм жахіттям, але ставши всесвітнім злом. Ти став нічим у моїх очах. Тепер ти боїшся, а не я тебе. Кожен боявся, але тепер ти боїшся навіть власної тіні.

Я повстану із мертвих. Повстану для помсти. Повстану для помсти. Тобі не спинити мене. Не спинити мене.

Мої наміри єдині - помста.

Тобі кінець - не оминути вже своєї долі. Тобі кінець - не здурити нікого. Прийми те, що повинен. Врешті-решт розплата прийшла за тобою особисто.

P. S. Вірш написаний 06.05.23

[littleminmari]

Привид

Глибоко моє серце не зі мною, воно не на місці. Воно не упорядку. Кажу собі постійно "все добре", "все гаразд", "нема чого переживати". Поки не побачу те, що будить мою злість.

Я не можу навіть заплакати, все таке розмилене. Картина не чітка, але моє серце достатньо палає злістю.

Хоч знаходжусь в безпеці, моє серце не на місці, воно не тут. Воно хоче помсти, хоче кричати "Що ти таке?", "Що ти за паскуда така", "Нащо ти робиш це з моїми співбраттями".

Я навіть не вампір, що потребує багато крові. Нехай палає ворог. Моє палке серце погасить цей вогонь лишень після перемоги.

Немає буття назад, є лишень один шлях і це те, що нас нікому не здолати.

Відчуття, що ми наче привиди. Сидимо в безпеці, не можемо нічого вдіяти, але серце все ще не тут, воно не на місці. Бо воно стало битися зі всіма в унісон. Допоки не настане перемога.

Бережи себе, потім вирішимо, що робити із нашими покинутими душами

Був написаний ще 15.04.22

[bee-attic]

я все ще пам'ятаю дотик губ,

через роки пронесши спогадання,

та я забула м'якість її рук,

і чи було то взагалі кохання.

я все ще пам'ята її красу,

чарівний сміх і лагідну усмішку.

та серце не клекоче навіть трішки,

а розум не розбещує грозу.

в якийсь момент, забудеться усе,

і посмішка, і сміх, і те бажання,

і в пам'яті залишиться лише,

її уста, і їх м'яке торкання.

.

.

[bee-attic]

я розкажу про тебе місяцю

і тиші міріад зірок.

а коли стануть шепотітися,

порину до своїх думок.

я замалюю все портретами,

під ніжним сяянням свічок.

і все заграє силуетами,

під тихий галас балачок.

я прокричу, та лише пошепки,

слова кохання в пустоту.

і в забутті нічної розкоші,

туман навіє дрімоту.

.

[littleminmari]

Жахливе слово

Я готова не їсти, не пити, щоб для батьків менше йшли витрати.

Я готова ходити в старому, щоб менше просити у батьків.

Я готова до останнього вбивати свій телефон, щоб все ще бути на зв'язку із батьками та не витрачати грошей на новий.

Я готова відмовитися від подарунків та грошей, які дарують, щоб не бути боржницею батьків.

Я готова відмовитися хворіти, щоб мені не купували ліки, та, на жаль, мій імунітет жахливий.

Я готова вдавати, що не маю жодної депресії. Все, щоб батьки не розчаровувалися у мені!

Я готова відмовитися від своєї мрії, щоб не бути нікчемною перед батьками.

Я готова не розказувати чим я займаюся, щоб батьки не казали, яке це безтолкове заняття.

Я готова приховувати друзів, щоб тільки-но не почути критики від батьків та те, що не можливо знайти справжніх друзів, а особливо в інтернеті.

Але я втомилася слухати крики, те яка я нікчемна, що я повинна зробити, що повинна їх слухати без жодних заперечень.

Коли хочеш хоч крихту підтримки в найменшому, але все що можеш - мовчати.

Написано 15.11.2022

Душевні переживання за всі роки свідомого життя