#Rave Kultura

[yellowmanula]

Artykuł o historii rave'u został przyjęty i dostałam pozytywny feedback: jako bardzo ciekawy, wręcz erudycyjny ❤ Podzieliłam go na historie różnych scen, które się ostatecznie zaczęły splatać, dążac często na imprezach do multigatunkowości. Łapcie snippet: Scena jungle, drum and bass i pirackie radiostacje: Amen break pochodzi z utworu "Amen, Brother" zespołu The Winstons (1969 r.), który był instrumentalną stroną B ich singla "Color Him Father". Zespół zaś wykonywał muzykę soul i funk. W pewnym momencie utworu, perkusista G.C. Coleman zagrał solowy rytm perkusyjny trwający około 6 sekund – to właśnie jest słynny amen break. Sampel zwany think breakiem, pochodzi z kolei z piosenki Lyn Collins "Think (About it)" z 1972 r., a wyprodukowanej przez samego Jamesa Browna. To właśnie te sample stały się podstawą nowego, niezwykle szybkiego gatunku – jungle. Nazwa i hasło "Jungle is massive" pochodzą od reakcji Jamajczyków na nieustanne prześladowanie. "Go back to the jungle" - te słowa nieustannie padały w stronę czarnoskórych przybyszów z ust białych Brytyjczyków. Hasło przerodziło się następnie w "Junglist is massive" nawiązując do potężnej sekcji basu, i wyrafinowanej nawijki MC, które charakteryzują brzmienie dub, jungle czy drum and bass. Po raz pierwszy użyte przez M. Beat feat. General Levy w utworze "Incredible". piszę ja ta pani doktorantka od rave'ów 😃

[ravefmradio]

Już w ten piątek startuje Rave FM Audio Festival! Jeśli masz ochotę zanurzyć się w konkretne muzyczne klimaty albo jesteś fanem jakiegoś gatunku, koniecznie sprawdź nasz timetable. Znajdziesz tam wszystkie szczegóły: kto gra, o której godzinie i w jakim stylu muzycznym.

To idealny moment, żeby zaznaczyć ulubione sety w kalendarzu albo ustawić przypomnienia na telefonie – nie chcesz przecież przegapić swoich faworytów, prawda? 🎶

Do usłyszenia na falach Rave FM! 🌟

[lookerweekly]

Vreme je za čas urbane istorije u Dorćol Platzu u saradnji sa festivalom muzičkog dokumentarmog filma Dok’n’Ritam. Tema je ovog puta rave kultura 90- ih godina u Beogradu. U četvrtak, 28. decembra planirane su dve filmske projekcije nakon kojih će legendarni DJ Lale, aktivan na sceni još od 1994, vrteti retro set s vinila, pripremljen specijalno za ovu priliku. 

| LookerWeekly

https://lookerweekly.com/film/cas-urbane-istorije-u-dorcol-platzu-u-saradnji-sa-dok-n-ritam-festivalom/

[pumpkinspice753]

Aesthetic Fashion Styles

Ano nga ba ang Aesthetic Fashion Styles?

Ito ay  isang uri ng fashion na ginagamit ng mga tao lalo na sa mga kabataan ngayon. Inilarawan ng mga tao ang mga fashion na ito bilang kaaya-aya tingnan. Masasabi ko rin na ang aesthetic fashion ay damit na kakaiba.

             Ano ang iba`t ibang mga uri ng estetika?

- VSCO GIRL -

Ang mga batang babae ng VSCO o mga bata ng VSCO  ay isang subkulturang pangkabataan na lumitaw sa mga tinedyer sa kalagitnaan ng huli hanggang huling bahagi ng 2019. Pinangalanang pagkatapos ng application ng potograpiyang VSCO, ang mga batang babae ng VSCO ay "nagbihis at kumilos sa paraang halos hindi makilala ang isa't isa", gamit ang sobrang laking mga T-shirt, scrunchies, Hydro Flasks, Crocs, Pura Vida bracelets, instant camera, Carmex, mga pulseras sa pagkakaibigan, Birkenstocks, shell necklaces, at iba pang fashion na nauugnay sa beach. Ang kapaligiran, lalo na ang mga paksang nauugnay sa pag-iingat ng pagong ng dagat, ay itinuturing din bilang bahagi ng kultura ng VSCO

- COTTAGECORE -

Ang cottage core ay isang aesthetic sa internet na inilarawan din ng ilang mga mapagkukunan bilang isang generation z subculture, na nagdiriwang ng isang ideyalisadong buhay sa bukid at binubuo sa buong 2010s hanggang sa mapangalanan sa tumblr noong 2018. Pinahahalaganahan nito ang mga tradisyunal na kasanayan at sining tulad ng paghahanap ng pagkain, pagluluto sa hurno at palayok, at nauugnay sa mga katulad na nostalhik na paggalaw ng aesthetic tulad ng grandmacore, farmcore, goblincore at faeriecore. 

Ang mga ideya ng cottagecore ay makakatulong upang masiyahan ang mga tagataguyod ng isang pagnanais para “isang aspirational for ng nostalgia” pati na rin ang pagtakas mula sa maraming uri ng stress at trauma. Inilarawan ito ng New York Times bilang isang reaksyon sa pagmamadali ng kultura at ang pagdating ng personal na tatak. 

- E-GIRL -

Ang E-Girl ay isang subkulturang pangkabataan na lumitaw noong huling bahagi ng 2010 at halos eksklusibong nakikita sa social media, kapansinpansin na pinasikat ng nagbabahagng video na TikTok, Ang hitsura ay inspirasyon ng kultura ng skater, 1990s-2000s fashion, anime, K-pop at rave. Ang kanilang kahaliling fashion ay karaniwang binubuo ng malabo, nakakatipid na damit, kulay-buhok, hindi nakakagulat na nail polish at pandekorasyon na mga kadena. Ang mga E-Girl ay nagsusuot ng mga mesh t-shirt at mahahabang eye liner habang ang mga E-Boy ay nagsusuot ng mga monochrome na damit na pinahiran ng mahaba ang guhit ng t-shirt at nakalawit na mga hikaw. 

Ang parehong mga lalaki at babae ay maaaring magsuot ng mabibigat na pampaganda, sa partikular na kulay rosas na pamumula sa pisngi at ilong, na ginagaya ang anime o Lolita fashion. Karaniwan ang mga pekeng freckles. Ang maliliit na mga hugis ay madalas na iginuhit sa ilalim ng mata, karaniwang mga hugis ng puso.

https://www.youtube.com/user/JennaMarbles

Ang YouTuber na si Jenna Marbles ay gumagawa ng isang video na ginagaya ang istilo ang pampaganda ng isang E-Girl, na tinatawag itong isang halo sa pagitan ng “Harajuku, emo at igari make up” na ang huli ay isang Japanese style na pampaganda na tinulad ng isang hangover. Ang mga musikal na artista tulad nina Billie Eilish at Lil Peep ay naimpluwensyahan ang subcultural.

BILLI EILISH

LIL PEEP

- SOFT GIRL -

 Ang soft girl ay isang istilong fashion, sikat sa ilang mga kabataang kababaihan sa social media, batay sa isang sadyang kalikutan, pambabae na hitsura. Madalas itong nagtatampok ng mga kulay rosas at dilaw na kulay, mga pattern ng bulaklak at puso, sobrang laki ng mga panglamig at mga palda na plaid at mabibigat na pampaganda. Ang pagiging Soft Girl ay maari ring kasangkot sa isang malambot, matamis, mahina na pagkatao.

- INDIE -

Ang indie aesthetic ay batay sa sariling katangian. Ang “Indie” ay maikli para sa indibidwal, na talagang ipinakita sa mga outfits. Ang Indie ay isang maliwanag, makulayna istilo na karaniwang kinasasangkutan ng sobrang laki ng maong, malalaking hoodies, at malilit na shirt. Ang aesthetic na ito ay sumikat muli ngayong 2020 sa pamamagitan ng TikTok na app at mga sentro sa paligid ng maliliwanag na kulay, fashion na istilong 2000, at isang lifestyle na skater.

ANO SA TINGON MO ANG IYONG AESTHETIC FASHION STYLE?

[lifestylelaguna]

HOME AT KULTURA

Handcrafted baskets by the local artisans of Bicol and La Union… elegant dinnerware by the master wood workers of Pampanga… and exquisite nito baskets that celebrate the unique art form of the Mangyan of Mindoro.

Gifts from Philippine fields and forests- bamboo, acacia, abaca, rattan, and nito -are transformed into creative pieces in Kultura’s latest houseware collection, adding warmth and lightness to your home décor.

This comes at a time when natural materials like rattan and wicker are having their moment as a major interior design trend.  And innovative global furniture companies are reinventing these in new ways – think IKEA’s rattan pouf, West Elm’s luxurious accent chairs, H & M’s bounty of baskets. Suddenly, homespun is hot, folklore is fun, traditional is trending, and rustic makes raves.

Get ready to weave Kultura’s natural wonders into your home.

• With their the intricate weaves, textures and natural beauty, Kultura’s multi-functional baskets will elevate any space.   Whether used as storage solutions, planters and décor, these baskets’ neutral colors can easily blend and will add warmth in any space.

• Stylish acacia wood dining accessories, on the other hand, with make your tables more inviting. Handcrafted trays made out of coco wood, capiz and mahogany also highlight great entertaining with style.

• There are also gifts from our coastal waters - hanging seagrass accents that can be used as pendant lights for your dining area. Flourishing in underwater meadows that resemble grassy fields, seagrass or water hyacinth have an artisanal aesthetic and have been trending because of their durability.

Let's Support Local together! Kultura’s products for the home are handcrafted by artisanal communities all over the Philippines. Customers can now buy these well-loved home items without needing to travel to these places.  Help preserve crafts and traditions and sustain these communities by providing them with opportunities for livelihood.

The Home Collection is available at Kultura Stores.  You can also shop thru our website: www.kulturafilipino.com or thru Call to Deliver 0917-5174096.  Kultura ships here and abroad.

[futuriafantasia-blog]

Врятувати Ілліча

У Палаці культури імені Ілліча пройшла дискусія про ревіталізацію покинутих публічних просторів. Це був останній день фестивалю сучасного мистецтва «Конструкція». А напередодні шістсот чоловік усю ніч слухали техно, танцювали і фотографувались на тлі обшарпаних стін палацу. Як це пов’язано? Пояснили ті, хто був і на теорії, і на практиці.

Опубліковано 20.06.2018 у журналі inB. Фото - Влад Лемм, Дмитро Соловйов, Анна Заікіна. Оформлення обкладинки - Анастасія Дамер.

Спочатку трохи про будівлю. Палац Ілліча з’явився у Дніпрі в 1930-ті роки. Будівлю, зведену за проектом архітектора Олександра Красносельського, називали перлиною радянського конструктивізму. Як і у будь-якому палаці культури, там працювали творчі студії для дітей та дорослих, виступали відомі артисти: Кобзон, Леонтьєв, Магомаєв, Едіта П’єха. Але з 2000 року будівля стоїть закрита і поволі руйнується.

ГО Kultura Medialna, яка п’ятий рік поспіль проводить у Дніпрі фестиваль «Конструкція», звернула увагу на палац. 9 червня тут провели головну подію фестивалю – нічну вечірку «ЦЕХ : rave». У палаці зруйнований дах і побиті вікна, тут немає опалення й каналізації. Отримавши дозвіл від власника за п’ять днів до заходу, організатори вичистили три зали, поставили біотуалети та електрогенератори.

На трьох поверхах Палацу Ілліча звучали техно й експериментальна музика від артистів із Німеччини, Уругваю, Чехії, Туреччини, Латвії, Швейцарії, Шотландії та України.

Наступного дня вінницька ініціатива DE NE DE та проект «Київський діалог» провели в Палаці Ілліча дискусію на тему ревіталізації, тобто наповнення новим змістом покинутих публічних просторів.

*****

Катя Русецька

Одна з організаторів фестивалю та рейву. Вечірка тривала з 22.00 до 08.00, потім сорок хвилин сну – і знову до палацу. Катя іноді збивається з думки, ал�� мужньо відповідає на всі питання.

«Мне кажется, у организаторов не очень-то получается слушать музыку. Я не попала на Nene – это турецкая музыкантка. И теперь целый день переживаю по этому поводу. Но нам удалось организовать три танцпола, и атмосфера была классная, люди колбасились, они были в восторге.

По-моему, это самая крутая локация за пять лет существования фестиваля. Конструктивизм, невероятной красоты здание. Мы хотели с ним работать с первого дня существования Kultura Medialna. Года четыре назад здесь воплотила свой проект Юлия Кривич: фотографии, звук, видеоинсталляция. Тогда нам не удалось войти внутрь, потому что с владельцем было невозможно связаться. Мы просто старались обратить внимание на это место, поднять вопрос – что же будет со зданием? Элементарно: подсветили фасад, и люди, которые проезжали мимо, даже выходили из маршруток, чтобы посмотреть.

Семь месяцев назад здание купил новый владелец, и он оказался более открытым. Мы решились сделать дворец местом проведения рейва»

*****

Дана Брежнєва

Як учасниця вінницької ініціативи DE NE DE подорожує Україною і досліджує архітектурну спадщину радянської доби та її сучасний стан. До Дніпра Дана привезла свою улюбленицю Офелію, яка бігала по сцені під час дискусії та засвітилася мало не на кожній фотографії.

«Вчора на рейві я була дико задоволена. Важко було обрати поверх – скрізь хороша музика. Але техно-сцена на 4 поверсі сподобалася більше за інші. Хороша апаратура, звук та звукоізоляція – усе продумано.

Ми самі проводимо вечірки та концерти експериментальної музики в покинутих місцях. Так, тут обшарпані стіни, але які класні музиканти! Головне не приміщення, головне – контент.

Дискусією «В чому сила? Ревіталізація публічних просторів» ми хочемо привернути увагу до Палацу. Він був пам’ятником національного значення, але зараз новий власник може робити з ним що хоче. Коли ми вперше побували всередині палацу, то побачили, що усе – скульптури, архітектурні плани, фотографії – викинуто під дощ, просто на вулицю. Ми зверталися в історичний музей, аби вони провели ревізію, але ніхто так і не прийшов. Зараз, після прийняття закону про декомунізацію, займатися музеєфікацією радянського вважається моветоном, хоча закон музейної справи не стосується.

Ті артефакти, які вдалося врятувати, ми виставили сьогодні в сусідній залі»

*****

Влад Лемм

Як фотограф «Конструкції» Влад побував на усіх заходах, включаючи повну ніч рейву і дискусію в останній день фестивалю. Фінішна пряма – відзняти події в Ілліча, обробити фотографії й нарешті виспатися.

«Я снимал на всех трёх этажах, но на верхнем пробыл меньше всего – там было очень жарко. Кроме хорошей музыки, на вечеринке запомнилась интересная инсталляция – проекция на стене.

Рейвы в таких заброшенных помещениях – это классика жанра. Сначала рейв хотели провести в промзоне, событие так и называется – «ЦЕХ». Но в последний момент организаторы очень удачно нашли здание с историей. Стоит наслаждаться этим крутым местом, пока есть возможность. Ведь кто знает, что с дворцом будет через год.

Это не единственное место в городе, достойное внимания. Мне очень понравилось, когда на одном из прошлых фестивалей «Конструкция» выставку устроили на Южном вокзале. Это действующий вокзал, но он хорошо сохранился с 80-х и больше похож на музей. Это законсервированн��я история. И там очень добродушные бабушки, которые легко пускают снимать. Хотелось бы, чтобы на этом вокзале проводили что-то ещё».

*****

Дмитро Соловйов

Подорожує по всій Україні та фотографує пам’ятки архітектури радянського періоду. Веде паблік Ukrainian modernism та планує створити повноцінний сайт із мапою модерністської архітектури та монументального мистецтва України (мозаїк та вітражів). Виявився найбадьорішим серед усіх, із ким я говорила, незважаючи на півночі рейву і день піших прогулянок містом.

«Я не фанат музики, що тут звучала, але мені здається, що це місце – просто ідеальне для рейвів. Коли людина обдовбана, їй байдуже, де танцювати, хоч у бункері (сміється). Ні, то я узагальнюю просто, може, в мене такий стереотип. Насправді, було багато прекрасних людей. Я навіть познайомився з кількома такими, як я, «не-рейверами». Бути присутнім на ревіталізації цього місця – це круто. Палацу культури хоч на два дні повернули його функцію – бути місцем людської активності. Звісно, замислювався він для трохи іншої активності, але все ж.

Я побачив Палац Ілліча кілька років тому на фотографії моєї подруги. І не повірив, що це в Україні, за 80 кілометрів від мого рідного міста Запоріжжя. Щось таке абсолютно космічне і вражаюче. Коли я почув про сьогоднішню дискусію про ревіталізацію культурних просторів, одразу вирішив поїхати. Тим паче що дискусія, як і вечірка, сама по со��і вже наповнює цей простір новим життям.

Я в захваті від сучасної тенденції перетворення колишніх промислових приміщень на арт-простори у цехах. У Києві є прекрасний приклад – IZONE. Там раніше буд суднобудівельний завод, а тепер – галерея, коворкінг, виставкова та лекційна зали, навіть їдальня є».

*****

На дискусії була не лише молодь. Колишні працівники Палацу Ілліча теж прийшли поговорити про те, як оживити занедбаний простір палацу. Одна літня жінка обурювалася:

– Разве можно что-то проводить в этих условиях? Это же издевательство над чувством человеческого достоинства! Главное же – спасти здание, это же памятка архитектуры.

Катя Русецька пояснила:

– Работники Дворца – хорошие люди и пришли сюда с хорошими намерениями. Но у них ностальгия по тому, как всё было раньше. А мы – то поколение, которое кайфует от индустриальности, заброшенности. Если бы здесь всё было вылизано, было бы не так интересно.

Що ми маємо? Молодь, яка хоче проводити тут рейви і виставки сучасного мистецтва. Колишні працівники Палацу, яким хочеться повернути його первісний вигляд і яких жахає думка про якісь заходи в теперішніх умовах. І власник, у руках якого доля Палацу Ілліча. Ми слідкуватимемо за розвитком подій.

[ninanohachevska]

Danik at Kultura RAVE

November 2019

Lviv, Ukraine

[nevynosimaja]

Rave as Religion

Vec dugo zelim pisati o ovome, mislim da sam svim prijateljima pricala o tome i svi su me podrzali, ali nikako da se pokrenem. Inspirirana sinocnjim teoretiziranjem i pisanjem o romantiziranju oducila sam barem zapoceti pisanje o ovome. Napisat cu taj esej pa ako iz njega nesto drugo proizadje - super, ako ne - opet okej, barem sam temeljne postavke stavila na (digitalni) papir. Vjerujem da ova ideja nije nista pretjerano revolucionarno, ali zelim ovo napisati i sistematizirati za sebe. Mislim da ima potencijala i da moze prerasti u antropolosko istrazivanje.

Dakle, koji elementi povezuju rejv kulturu i religiju? Kao prvo, obama je potrebna do odredene mjere nekriticna masa (mass hehe) ljudi, koji su spremni na neko odredeno vrijeme zamijeniti realnost za nesto drugo. Potrebna je osoba koja ce ih voditi kroz to, predvodnik i predstavnik necega visega, netko tko ce im biti okrenut licem i koji ce dirigirati udaljavanjem od stvarnosti. Potrebna je neka vrsta ekstaze, spoznaje, u svakom slucaju nesto transcendentalno (ili barem obecanje istoga) sto ce svih ujediniti i povezati, nesto zbog cega ce se ljudi vracati opet i opet. Potrebna je glazba koja ce svih pokretati, kroz koju ce se izrazavati ideologija (uz pretpostavku da su glazba i ples sastavni dijelovi ljudskog izrazavanja). Takoder, iako ta ideologija moze biti dio svakodnevnog zivota i odredjivati ponasanje svojim pripadnicima, potreban je i odredeni dan (ili dani) koji ce biti posveceni samo provodenju obreda i konzumaciji svega toga, u odredenom prostoru odredene arhitekture koja pospjesuje dostizanje ekstaze i povezanosti.

Mislim da su paralele jasne, prilozit cu i par slika kao dokaz. Za primjere cu uzeti krscanstvo koje mi je blize nego bilokoja druga religija. Pod rejv kulturom uglavnom smatram tzv. underground, jer iz osobnog iskustva mislim da masovni, popularni klubovi ne mogu postici isti efekt. Bez obzira na to sto podzemni i nadzemn klubovi dijele mnogo karakteristika, razlikuju se u glazbi, koja je, recimo, presudan faktor koji sa sobom povlaci zavisne elemente, kao npr. vrstu publike, vibes itd.

Ocigledno je da je prvo nastala religija, zatim party kultura, ali zasto je party kultura preuzela religioznu paradigmu, a ne neku drugu? Zasto bas ove dvije naoko razlicite stvari zapravo promicu ne samo iste ideje, vec ih promicu na isti ili slican nacin? Mozemo li rejv kulturu smatrati evolucijom oblika religije, kao sto je na primjer krscanstvo preuzelo mnostvo poganih mitologema i spojilo ih u nesto novo, svoje? Ja bih rekla da je rejv klutra preuzelo formu i djelomicno sadrzaj religije. A sada se postavlja pitanje - zasto bas religije, a ne necega drugoga? I zasto u vecini slucajeva jedno negira drugo? Najbanalniji primjer - ides u subotu na party, u nedjelju ne mozes na misu jer spavas ili si premamuran. Malo dublji primjer: religije za vecinu ljudi predstavljaju neki moralni oslonac za pravilan zivot, dok klabing generalno promovira ‘nezdrav’ nacin zivota koji ukljucuje konzumiranje ilegalnih susptanci stetnih za zdravlje.

S druge strane, mogu se osloniti na Huxley-ja i njegove tvrdnje da je misticno iskustvo moguce dozivjeti uz pomoc droga te tako ustanoviti da je rejv kultura blize Bogu, nego Crkva. Uz to, strobe lights vrlo lako mogu biti imitacija prolaska svjetla kroz sarene vitraje.

Mislim da i religija i rejv na neki nacin pojedincu obecavaju spoznaju transdendentalnoga. I dok se religija temelji na aksiomu da transcendentalno postoji i sve gradi oko toga, rejv neizravno promovira, ali straght up omogucava to ‘misticno iskustvo’ uz pomoc pomocnih sredstava, odnosno droga. Religija u cijelosti sadrzi i promovira transcendentalno, a u rejvu ono se ostvaruje samo za vrijeme obreda, zato su obredi intenzivniji u rejvu nego u religiji. Naravno, ovisno kakvu drogu se konzumira, ali klabing se uglavnom svodi na isto - izgubiti sebe i potpuno se predati obredu (plesu). Isto mozemo reci i za, recimo, misu. I tamo dolazi do odredenog klimaksa kada svi konzumiraju tijelo kristovo (ukljucujuci i svecenika!), pjevaju u zajednistvu i osjeca se prisutnost boga. Recimo, dakle, da je sadrzaj transcendentalnosti donekle slican, s time da je u religiji malo razvodnjeniji, ali sveobuhvatniji u kontekstu cjelokupnog ljudskog zivota. U religiji postoji taj neki Bog koji je u nama i oko svih nas, pred kojim smo svi jednaki i koji nas udjedinjuje u nasem samom postojanju. Slozila bih se da je s rejvom isto tako, barem dok traje obred i dok smo svi pod utjecajem. Doduse, mislim da suvremeni vjernici manje intenzivno zive biblijsk mistiku u svakodnevnom zivotu, nego u onoj mjeri u kojoj se to ostvaruje na misi. Isto tako, velika vecina ne prorejva cijeli zivot.

[yellowmanula]

Kochani, oto szczególna Gościni naszego radiowego Festiwalu. Przed Wami DJ ALIENA!!! Jak sama mówi, zachwycona logiem naszego radia, postanowiła przyjrzeć się działalności Rave FM i spróbować swoich sił w kosmicznej selekcji. Będzie dużo dźwięków nie z tej Ziemi! Przygotujcie się na Odlot 👌👽👾

Rave FM Audio Festival

[ravefmradio]

Wszystko to co mogłeś przegapić, a Rave FM serwowało Ci w zeszłym tygodniu

[kolymatales]

RAPH/ROSA NEBEL

Tady je rozhovor s Raphem z čísla 1. Raph kromě ROSA NEBEL ještě bubnuje v super kapele DICHOTOM a nosí fajn knírek.

Marek: Kdo jsi?

Raph: Jmenuju se Raphael, je mi 26 a aktuálně žiju kvůli studiím ve Vídni.

M: Máš kořeny v DIY punkovým světě, ale hudba, kterou hraješ je někde jinde. Máš pocit, že by se rave / elektronika měl stát novým punkem?

R: Vždycky jsem poslouchal a sbíral tolik hudby, kolik jen šlo. Proto mě nikdy moc nebralo být ve scéně, i když máš spoustu věcí (zájmy, oblečení, lifestyle) podobnou. Mě zajímá subkultura a politika! Vnímám dost výraznej rozdíl mezi scénou a subkulturou. Elektronická hudba mě odjakživa bavila a přítelkyně mi navíc vždycky pouštěla svoje oblíbený kapely jako The Knife, Fever Ray nebo Björk. Přišlo mi, že lidi v punkový (ale i metalový) scéně mají elektronickou hudbu rádi, ale spíš na tancování než nějak víc do hloubky. Důvod může být i to, že elektronická hudba má konotaci komerční dance music nebo přeplacenejch hvězdnejch DJů. Ale zpátky k tvojí otázce: nemyslím si, že by to byl další krok pro punkovou scénu, myslím, že punková scéna (nebo obecněji youth culture) dneska nemá tak jasný hranice a žánrový limity. Vlastně ani nedokážu říct, jestli je to dobře, nebo špatně, pravděpodobně od obojího trochu.

M: Žiješ v Rakousku, katolický a extrémně poklidný zemi. Jaký to vlastně je?

R: Jako malej jsem čtyři roky chodil do soukromý katolický školy a začal jsem se bouřit proti církvi, duchovenstvu a učitelům. V tý době to ale ještě nebyl punk, mnohem víc mě v tý době zajímal black metal. Chodit po Kremsmünsteru (moje rodný superkatolický město) s obráceným křížem na krku byl absolutní protest. ANTI ALL and FUCK YOU ALL! Spolu s bráchou a kámošem jsme založili black metalovou kapelu ZORES (v Yiddish a v Rakouskym nářečí to znamená problém nebo taky vztek). Měli jsme doma zkušebnu a hráli pár lokálních koncertů. Taky jsme hodně jezdili na koncerty do větších měst, u nás se toho moc nedělo. Když se ohlídnu zpátky, tak musím uznat, že náš tehdejší styl (těžký boty, kožený bundy a kérky) byl na maloměsto typu Kremsmünster dost punk, i když jsem v tý době (mez 15 a 18) punk jako takovej celkem ignoroval. Každopádně vyrůst v konzervativním, katolickým a pravičáckym městě ti nedává jinou šanci, než nenávidět a protestovat.

M: Podílel jsi se na místě zvaným MUKUKU – řekni nám o tom něco…

R: MUKUKU vzniklo jako DIY místo, kde bylo možný sdílet hudbu, umění, politiku bez ohledu na výdělečnost a bez jakýhokoli druhu diskriminace. Začali jsme před 5 lety (2012) a brzo jsme pořádali zhruba dva koncerty měsíčně (většinou hardcore kapelám). Osobně jsem se vždycky snažil zvát i jiný než punkový kapely. Musím říct, že to celý super fungovalo a z MUKUKU se stalo alternativní centrum pro mladý lidi z okolí (a z Horních Rakous obecně). V létě jsme pak organizovali větší festival (s veganským jídlem, infostánky…). Co na tom bylo pro mě nejdůležitější, byl fakt, že jsme to dělali společně. Lidi se respektovali navzájem, měli respekt i k místu, pomohli jsme kapelám na turné a většina akcí končila v plusu. Byla to malá, ale hodně pestrá parta, každý měl trochu jiný zájmy a vlivy. Po pěti letech jsem se (spolu s dalšími čtyřmi členy kolektivu) rozhodl skončit. Pro mě osobně bylo strašně těžký organizovat věci z Vídně a dojíždět na akce. Je to smutný, protože věřím, že je důležitý, aby alternativní centra / kultura existovaly právě mimo velký města, ale už to bylo mimo moje možnosti. Tak uvidíme, co se stane v budoucnu…

M: Co byla první věc, která tě zaujala na hardcore /punku? A proč tě to pořád drží?

R: Na začátku mě mnohem víc bral black metal. Jenže brzo jsme zjistil, že hodně lidí v týhle scéně smíchalo ANTI ALL přístup s fašismem a národním socialismem. Jako teenager jsem to moc neřešil, prostě jsem chtěl provokovat extrémní hudbou, symbolikou a stylem. Jenže hajlovačky a debilní náckovský kecy byly na mě prostě moc. V metalu se obecně moc neřeší sexismus, nacionalismus, homofobie a podobný témata, většina lidí křičí, že to není o politice, ale o hudbě, což právě dává prostor nenávistnejm zmrdům. Právě z toho důvodu jsem se někdy v 17 začal zajímat o jinou hudbu jako post rock, elektroniku, cold wave, ale taky crust a hardcore. Bylo strašně osvěžující, slyšet tvrdý kapely s politickou lyrikou. A byl to přesně ten moment, kdy pro mě kritický myšlení a subkultura začaly být důležitý. Pro mě není punk jenom o muzice, myšlenka DIY a subkultury otevírá zajímavej a důležitej prostor (v kapitalistickým světě).

M: Vím o tobě, že máš rád pěkný věci, co nebo kdo tě inspiruje?

R: Estetika mě vždycky dost zajímala, ale nikdy jsem neřešil módu nebo trendy. Nemám ani žádný oblíbený grafiky, nebo tak něco. Co mě inspiruje jsou kapely, hudba a občas věci z jiných subkultur. Co mě trochu zúzkostňuje tady ve Vídni je uniformita (a nezáleží o jaký scéně mluvíme) a fakt, že všichni vypadáme stejně. Na jednu stranu si říkám, že lidi by měli víc jít proti konformitě, na druhou stranu si ale uvědomuju, že konformita je to důležitej aspekt v týhle scéně.

M: A hudebně?

R: V podstatě cokoli. Na jednu stranu to mám rád hlučný a rychlý (ať už metal, techno nebo punk), na druhou si užiju i post punk, klasiku, folk, kytarovou hudbu (KAZUKI TOMOKAWA!) nebo ambient. A v rámci Rosa Nebel jsou hlavní inspirace LUST FOR YOUTH, MARTIAL CANTEREL, ΟΔΟΣ 55, SAND CIRCLES, ANCIENT METHODS. Velká inspirace byli taky APHEX TWIN.

M: Svoje věci vydáváš na kazetách, proč vlastně? A jak to máš s tzv internetovými releasy?

R: Kazety jsou hlavně levný. Jasně, že jsou retro a mají dobrou velikost. Líbí se mi ta jednoduchost – udělat mixtape, nebo si nahrát kazetu ve zkušebně. Nejsou na to potřeba extra dovednosti, vybavení, ani prachy. Myslím, že aktuálně je to trochu trend, protože upřímně, kdo dneska řeší kazety? Nepřehraješ je ani v moderních audio systémech, ani v autě, spousta lidí ani nemá doma kazeťák a kazety jsou pro ně prostě další věc na sbírání. I z tohohle důvodu mi přijdou důležitý download kódy, aby se k lidem dostala i hudba.

M: Co vlastně znamená jméno ROSA NEBEL? Považuješ svou hudbu za politickou?

R: To jméno je spojený s válkou a někde jsem ho četl. Říká se tak zbytkům těla po výbuchu bomby (jen upozorňuju, že nejsem fanda do válek). Fascinovalo mě, co to znamená – lidská existence, limity, náhlej konec, smrt, život a všechno, co s tím souvisí. Jasně, že je moje hudba politická. Nedokážu oddělit svoje myšlenky, názory a nálady od hudby, kterou dělám. Témata lidský existence v postmoderní společnosti jsou podle mě dost politický. Když bych to zobecnil, tak hlavní témata mojí hudby jsou: „dopad – exploze – pomalý kolaps“.

M: Jaký to je žít ve Vídni? Děje se tam něco?

R: Řekl bych, že aktuálně se tu děje hodně věcí spojených s DIY, uměním i politikou. Je tu spousta aktivních kolektivů i jednotlivců, pořádají se koncerty, ale taky třeba přednášky a demonstrace. Lidi spolupracujou, jsou navzájem solidární a samozřejmě, že většina scény je spojená s radikální levicí, politikou a emancipačním hnutím.

M: Kapely, knížky, filmy – jmenuj ty nejoblíběnější…

R: Kapely (aktuálně): JK FLESH, ANTWON, RIXE, HEIMAT, LUST FOR YOUTH, ARCA, GIGI MASIN, DEATHCULT.

Dlouhodobý favoriti: MAYHEM, KATHARSIS, KAZUKI TOMOKAWA, DIAPSIQUIRD, JOY DIVISION.

Knížky: »Die Wand« (Marlen Haushofer), »Wilder Mann« (Charles Fréger), »Jugend ohne Gott« (Ödön von Horváth), »The Art of Looking Sideways« (Alan Fletcher), Die Arbeit der Nacht (Glavinic).

Filmy: Ex Drummer (Koen Mortier), Rivers and Tides (Andy Goldsworthy), Babel (Alejandro González Iñárritu and Guillermo Arriaga), Battle Royale (knížka od Kōshun Takami, film od Kinji Fukasaku), Studio Ghibli movies,…..

M: A na závěr mi řekni, co máš rád kromě hudby…

R: Jezdím na kole, chodím ven, čtu a taky potají vyrábím nějaký věci se svojí přítelkyní.

[uesmag]

[:hr]Top 6 studija o techno glazbi (ili što nas je istraživanje naučilo o Rave kulturi)[:]

[:hr]Top 6 studija o techno glazbi (ili što nas je istraživanje naučilo o Rave kulturi)[:]

[:hr] Jeste li se ikada pitali što se događa s vašim tijelom dok slušate techno ili kako ta vrsta glazbe stvara osjećaj zajedništva i pripadnosti? Ukoliko jeste, ali i ako niste, a voljeli bi se educirati, odgovore potražite u nastavku! Portal DJ Broadcast je pregledao najzanimljivija istraživanja o fizičkim, sociološkim i kulturalnim aspektima rave kulture, na temelju kojih mogu slobodno…

[yellowmanula]

Pierwsza część vloga poświęcona wyjazdowi do Berlina z @ravefmradio ❤ Jesteście ciekawi? Watch it ❤

[ravefmradio]

coś do poczytania

[yellowmanula]

"Klaster gra i zwodzi swoich słuchaczy niczym lirogon – gatunek ptaków potrafiących imitować przeróżne dźwięki"

Ewelina Adamik recenzuje "Klastra" wydanego nakładem Wydawnictwo Ha!art, dofinansowanego w ramach Kraków Miasto Literatury UNESCO na łamach Notatnik Literacki. Chapeau bas za rozszyfrowanie "lirogona" ❤ i za całokształt recenzji. Dzięki! Czytajcie Ewelinę, bo ma świetne pióro!

[yellowmanula]

Redaktor Patryk Kosenda na Festiwal Błońskiego 2024 w koszulce od Rave Fm