#я люблю вампіра

[atheadax]

*Крик как украинский хирург-вампир*

Ты этого не видишь, но я на самом деле ношу клыки

[cozy-stacy]

68. Абрикосовий джем

Дім. Моє рідне місто, що дихає ароматом гнилих абрикос, що валяються під ногами. Бабуся обирає найрум’яніші плоди з дерев промовляючи «Зима спитає де було літо» і варить джем.

Мене огортає цей запах дуже старих людей, він не дуже приємний. Я не хотіла б доживати до віку, коли моє тіло буде пахнути так. Дратує цей запах, так пахне смерть.

Живу в своєї єврейської бабусі, я її люблю, бо вона мені рідна. Вона старається відгодувати мене бісквітами, котлетами, борщами та плітками. Бабуся емоційна та трохи ненормальна, любить вдавати з себе жертву, яку всі ображають, а потім робити істерики і тицяти всім те, як ми всі її не поважаємо. З нею складно, дуже, та я все рівно її люблю, хоча вона мене випробовує, постійно, кожного дня.

Ночувати під крилом енергетичного вампіра, ще та тортура, ні, я то свою бабусю люблю, вона завжди хазяйновита і чепурна, ��а її плиті вариться відразу і ароматна юшка і компот зі слив, і славнозвісна хітровка-самогонка.

Я читаю, читаю цілими днями, я накинулася на книги, як голодний редактор, що не бачив паперових тигрів з часу існування електронних читанок. Ці книги як мозаїка, що формують картинку мого літературного літа. Це літо вийшло книжковим.

Я дивлюся серіали, песимістичні, сумні та правдиві. Вони мене не розслабляють, а навпаки, напружують мозок, неначе я читаю серйозний роман.

Я слухаю музику та вітер. А по іншому в Білій Церкві не можна, інакше починаєш усвідомлювати наскільки сірим є та місцина, де ти проводиш свій дорогоцінний час.

Я п’ю… зелений чай, без цукру та страх як мало їм. Кожного ранку на ношу сонцезахисний крем і кожного вечора приймаю ледь теплий душ.

Я прогулююсь, по вуличкам, по рельсам, по дахам багатоповерхівок як дворова кішка.

Були різні дні, але два особливо запам’ятала дуже добре. Один хочу забути, він був дуже п’янким, ностальгічним, солодким і пахнув озоном.

Наступного дня, згораючи від сорому та похмілля, я пішла з родиною в кінотеатр, на мультик. Всі разом, вже й не пам’ятаю, коли востаннє ходили так. В кінотеатрі сміялися гучніше від усіх. Я бачила як тато, щось мило шепотів мамі на вухо, коли ми їхали в тролейбусі, певно улещував, щоб купити вина та стейків, а ми з малечею корчили одна одній пички, поки старше покоління милувалося її золотими кучерями. Ввечері ми насмажили яловичини, пили дороге грузинське вино та їли ту неповторну татову картоплю на гарнір і два види сиру.

Зараз в кімнаті де я сплю пахне лаком, на моїх колінах лежить новенький ноут і на фоні відкритий скайп, де він говорить зі мною, навіть не підозрюючи, що я пишу. Мені душно в цьому будинку, я більше не можу сказати, що це місце мій дім. Лиш покинувши його, я усвідомила, що мій дім там, де пахне кавою.