#юних хокеїстів

[molfarua]

🏒💛💙 Just look how young Ukrainian 🏒hockey players are greeted at the Pee-Wee Hockey Tournament in Canada 🤩

🏒💛💙 Лише погляньте, як зустрічають юних українських 🏒 хокеїстів на турнірі Pee-Wee Hockey Tournament у Канаді 🤩  

[misto-infra]

Видатний тренер з хокею Анатолій Ткачов, відзначив 70-річний ювілей

У вихідні дні на льодовій арені “Льодограй” в Богуславі відбувся Всеукраїнський турнір з хокею з шайбою на честь легендарного тренера Анатолія Ткачова, першого тренера хокейного клубу “Хімік” з Сєвєродонецька.

Для участі в турнірі на кубок Анатолія Ткачова приїхали 8 хокейних команд: ХК “Хімік” – Сєвєродонецьк; ХК “Саксагань” – Кривий Ріг; ХК “777” – Київ, ХК “Південь” – Запоріжжя, Каховка, Кам’янка, Мелітополь, Миколаїв, Одеса, Херсон; ХК “Кременчук” – Кременчук, ХК “Шершні” – Богуслав, ХК “Білі ведмеді” – Київ та ХК “Яструби” – Саливонки.

На лід вийшли багато вихованців Анатолія Ткачова, яким він з дитинства прищеплював любов до хокею.

Саме учні, багато з яких стали відомими хокеїстами і прославленими тренерами запросили свого вчителя приїхати з Канади і в дружньому хокейному колі в Україні відзначити власний ювілей.

Після закінчення турніру Анатолій Іванович люб’язно погодився дати інтерв’ю.

Анатолій Іванович, як ви оцінюєте нинішній стан українського хокейного спорту?

Раніше це було на рівні, в ті роки, 80-ті, після 80-х було, багато хокеїстів вихованців наших грали і в Канаді, і в європейських країнах, а зараз, з кожним роком їх стає все менше і менше.

Тому, що немає тієї якості підготовки, яке було раніше, щоб хокеїст кудись зміг поїхати і був готовий майстерно грати на високому рівні. Рівень майстерності дуже низький, зовсім мало залишилося українських команд. Кваліфікованих тренерів практично немає, старий тренерський склад вже пішов, ніхто його не зацікавлює, а серед тих хлопців, що прийшли тренувати молодь, є такі, що взагалі далекі від хокею.

У свої 70 років ви продовжуєте займатися спортом?

Звичайно, я продовжую робити щоденну зарядку. Я не бігаю, я ходжу пішки. Раз п’ять, мінімум, на тиждень я проводжу тренування з дітьми, – на льоду і на землі. На землі хлопцям показую, як на роликах ходити, ходжу пішки з ними. На льоду сам надягаю ковзани, там, в Канаді, тренування мінімум три рази на тиждень. Плюс, я займаюся хокейної підготовкою зі своїми внуками, – у мене багато онуків.

Чи готова наша держава запропонувати вам хорошу тренерську посаду, гідну зарплату. Щоб вам в Спорткомітеті сказали – ось для вас всі умови, виховуйте будь ласка юних хокеїстів, майбутню гордість українського хокею.

Я можу їздити сюди, залишатися в Україні до 3-х років, але щось не було ніколи подібних пропозицій. Навіть за ті заслуги з підготовки Олімпійського резерву, які в свій час на мене були покладені, з боку держави я нічим і ніяк не були відзначені.

Я маю повне право бути заслуженим тренером, але наші українські чиновники до цього ставляться до цих пір абсолютно байдуже.

Коли я працював, їм потрібні були хокеїсти, я професійно підготував 12 осіб до групи Олімпійської підготовки у хокейну команду “Сокіл”, – тоді я був потрібен.

Якась зневага до нас, тренерів, – я не один такий. Забувають дякувати нас чиновники, забувають про всю нашу працю, заслуги. Колись нами скористалися, а потім ми, як відпрацьований матеріал, залишаємося нікому не потрібними.

Фактично, – втрачається зв’язок між поколіннями.

Я готовий передавати весь свій багатий тренерський досвід юним українським хокеїстам, як то кажуть, не хочу забирати з собою свої знання, хочу свій тренерський слід залишити, але я чекаю, щоб про мене згадали, запросили, я завжди поділюся досвідом, можу і тут в Києві або в Бучі проводити хокейні заняття.

Чи багато на вашій пам’яті змінилося чиновників від спорту?

Десятки. Хокейні чиновники все змінюються, але нічого не змінюється в їхній свідомості. Щоб відбулися позитивні зрушення, напевно якийсь період повинен пройти великий.

Чим на вашу думку відрізнялася радянська система виховання хокеїстів від канадської школи хокею? Серед канадських професіоналів ми знаємо чимало майстрів, таких як Боббі Халл, Філ Еспозіто. Наша система підготовки була краще або гірше, ніж у канадців?

Набагато вище була за рівнем наша система підготовки хокеїстів. Канадці, а вони відзначили вже сторіччя свого хокею, раніше обігравали команди з рахунком – 49: 0.

У нас – навчання йшло. Наша радянська система була набагато доск��налішою. І, наша, українська система підготовки юних хокеїстів ввібрала в себе все найкраще, що тоді у нас було.

У нас серед спортсменів був досить жорсткий відбір, а у них, всі канадські хокеїсти, пропускаються, як через сито. У канадців ковзанок багато, але якість підготовки відсутня, і немає ефективності кінцевого продукту.

Напевно, і фінанси теж мають значення?

У Канаді намагаються, вони ковзанок налаштували, індустрія у них, розумієте, і їм не важливо, хто прийшов, та��ановитий підліток, чи не обдарований, – вони цим не займаються. У канадців зовсім відсутній тренерський і викладацький склад вищий, у них немає інститутів, як у нас. Щоб стати тренером з хокею, у них можна пройти курси за п’ять днів. Я особисто сам цікавився та проходив курси тренерів з хокею за дві години.

Через дві години після цього вам в Канаді дають можливість працювати тренером. Це неправильно, адже для того, щоб навчати юних хокеїстів, потрібно знати всі особливості дитячого організму. Дитину батьки віддають навчатися спорту, щоб він був здоровим, а вони можуть перетворити його на інваліда. Набір юних хокеїстів – є, якості – немає. Ось саме з цього канадці намагаються завозити в подальшому в НХЛ вже готових гравців.

Ви в розмові зі мною вже згадували, що участь в змаганнях і турнірах, неважливо якого рівня, для юних хокеїстів має бути чітко дозованим. І за цим в першу чергу повинен стежити тренер.

Це не тільки в хокеї. У всіх видах спорту потрібно знати, скільки, чого давати і в яких змаганнях повинна брати участь дитина. Розумієте? Це розписано, – це теорія фізичного виховання. Кожен, як і доросла людина, потребує якогось індивідуального підходу, так і до дитини повинно ставитись. Градації повинні бути, вікові градації дитячого організму.

Ми не повинні через це переступати, але знову ж таки, для цього потрібен кваліфікований тренер-наставник, щоб це був фахівець з великої літери. Тоді будуть, як то кажуть, і вівці цілі, і зі здоров’ям у юних хокеїстів все буде в порядку.

Скільки часу потрібно, щоб виростити з дитини хокеїста-професіонала?

Роки і терпіння. Мало того, що дитина хоче, потрібно ще в середину його душі заглянути. Дивлячись, звичайно, яке завдання стоїть. Є завдання, просто навчитися кататися, є завдання – десь грати вище. Дуже важливо для тренера знати внутрішні якості юного хокеїста, елементи його надійності.

Але, згодом, з роками, адже шліфується характер юного хокеїста?

Так, безумовно, але враховувати треба його анатомо-фізіологічні і природні дані, задатки, з якими він народився, розумієте, гени для хокею теж багато значать.

Але, індивідуальності в характері дитини потрібно залишати, фамільні. Гарний тренер повинен побачити, залишити це, трошки чогось свого додати і не заважати йому рости. Допомагати спортсмену, щоб він міг рухатися вперед. Разом з кожним зі своїх вихованців повинен удосконалюватися і сам хокейний тренер.

Я адже удосконалювався разом зі своїми хлопцями – вони росли, і я ріс.

Уміння дотримуватися рівновагу на льоду – це важливий фактор для хокеїста?

Дуже важливий. Він прищеплюється з дитячих років – управляти всіма 600 м’язами. Є і специфічні м’язи, які розвиваються за рахунок скейт-борду. Головне, вміти ними керувати, робити обманні рухи і дотримуватися балансу.

Хокеїст весь час повинен бути на межі падіння, тобто центр ваги повинен знаходитися за межами його тіла, між ногами. Добре підготовлений хокеїст повинен вміти відчувати, і показувати помилкові рухи.

Так, як ми не можемо весь час кататися на внутрішніх ребрах конька, ми весь час робимо це на зовнішньому ребрі. У нас центр ваги постійно гуляє, – переходить то вперед, то назад, то між ногами.

Коли дивишся хокей поблизу, постійно виникає відчуття якогось екстремуму, незавершеності, небезпеки, яка очікує хокеїстів на кожному кроці.

Абсолютно вірно, на межі небезпеки хокеїст саме і повинен весь час перебувати, на межі помилкових рухів, на межі хитрості якийсь, щоб суперник не зміг розгадати твої рухи.

Ви готові повернутися в Україну і зайнятися вихованням нового покоління юних хокеїстів?

Так, психологічно і фізично я це готовий зробити в будь-який момент. Я все чекаю, коли прокинеться совість у чергових наших чиновників від спорту, і вони гідно відзначать принаймні те, що я вже заслужив. А, після цього – ласкаво просимо, нехай запрошують, я цьому дуже буду радий.

Я від щирого серця вітаю Анатолія Ткачова з 70-річчям і бажаю йому – міцного здоров’я.

Владислав Кордік

фото автора

    Видатний тренер з хокею Анатолій Ткачов, відзначив 70-річний ювілей was originally published on Город-инфраструктура

[mistoinform]

Видатний тренер з хокею Анатолій Ткачов, відзначив 70-річний ювілей

У вихідні дні на льодовій арені «Льодограй» в Богуславі відбувся Всеукраїнський турнір з хокею з шайбою на честь легендарного тренера Анатолія Ткачова, першого тренера хокейного клубу «Хімік» з Сєвєродонецька.

Для участі в турнірі на кубок Анатолія Ткачова приїхали 8 хокейних команд: ХК «Хімік» — Сєвєродонецьк; ХК «Саксагань» — Кривий Ріг; ХК «777» — Київ, ХК «Південь» — Запоріжжя, Каховка, Кам’янка, Мелітополь, Миколаїв, Одеса, Херсон; ХК «Кременчук» — Кременчук, ХК «Шершні» — Богуслав, ХК «Білі ведмеді» — Київ та ХК «Яструби» — Саливонки.

На лід вийшли багато вихованців Анатолія Ткачова, яким він з ди��инства прищеплював любов до хокею.

Саме учні, багато з яких стали відомими хокеїстами і прославленими тренерами запросили свого вчителя приїхати з Канади і в дружньому хокейному колі в Україні відзначити власний ювілей.

Після закінчення турніру Анатолій Іванович люб’язно погодився дати інтерв’ю.

Анатолій Іванович, як ви оцінюєте нинішній стан українського хокейного спорту?

Раніше це було на рівні, в ті роки, 80-ті, після 80-х було, багато хокеїстів вихованців наших грали і в Канаді, і в європейських країнах, а зараз, з кожним роком їх стає все менше і менше.

Тому, що немає тієї якості підготовки, яке було раніше, щоб хокеїст кудись зміг поїхати і був готовий майстерно грати на високому рівні. Рівень майстерності дуже низький, зовсім мало залишилося українських команд. Кваліфікованих тренерів практично немає, старий тренерський склад вже пішов, ніхто його не зацікавлює, а серед тих хлопців, що прийшли тренувати молодь, є такі, що взагалі далекі від хокею.

У свої 70 років ви продовжуєте займатися спортом?

Звичайно, я продовжую робити щоденну зарядку. Я не бігаю, я ходжу пішки. Раз п’ять, мінімум, на тиждень я проводжу тренування з дітьми, — на льоду і на землі. На землі хлопцям показую, як на роликах ходити, ходжу пішки з ними. На льоду сам надягаю ковзани, там, в Канаді, тренування мінімум три рази на тиждень. Плюс, я займаюся хокейної підготовкою зі своїми внуками, — у мене багато онуків.

Чи готова наша держава запропонувати вам хорошу тренерську посаду, гідну зарплату. Щоб вам в Спорткомітеті сказали — ось для вас всі умови, виховуйте будь ласка юних хокеїстів, майбутню гордість українського хокею.

Я можу їздити сюди, залишатися в Україні до 3-х років, але щось не було ніколи подібних пропозицій. Навіть за ті заслуги з підготовки Олімпійського резерву, які в свій час на мене були покладені, з боку держави я нічим і ніяк не були відзначені.

Я маю повне право бути заслуженим тренером, але наші українські чиновники до цього ставляться до цих пір абсолютно байдуже.

Коли я працював, їм потрібні були хокеїсти, я професійно підготував 12 осіб до групи Олімпійської підготовки у хокейну команду «Сокіл», — тоді я був потрібен.

Якась зневага до нас, тренерів, — я не один такий. Забувають дякувати нас чиновники, забувають про всю нашу працю, заслуги. Колись нами скористалися, а потім ми, як відпрацьований матеріал, залишаємося нікому не потрібними.

Фактично, — втрачається зв’язок між поколіннями.

Я готовий передавати весь свій багатий тренерський досвід юним українським хокеїстам, як то кажуть, не хочу забирати з собою свої знання, хочу свій тренерський слід залишити, але я чекаю, щоб про мене згадали, запросили, я завжди поділюся досвідом, можу і тут в Києві або в Бучі проводити хокейні заняття.

Чи багато на вашій пам’яті змінилося чиновників від спорту?

Десятки. Хокейні чиновники все змінюються, але нічого не змінюється в їхній свідомості. Щоб відбулися позитивні зрушення, напевно якийсь період повинен пройти великий.

Чим на вашу думку відрізнялася радянська система виховання хокеїстів від канадської школи хокею? Серед канадських професіоналів ми знаємо чимало майстрів, таких як Боббі Халл, Філ Еспозіто. Наша система підготовки була краще або гірше, ніж у канадців?

Набагато вище була за рівнем наша система підготовки хокеїстів. Канадці, а вони відзначили вже сторіччя свого хокею, раніше обігравали команди з рахунком — 49: 0.

У нас — навчання йшло. Наша радянська система була набагато досконалішою. І, наша, українська система підготовки юних хокеїстів ввібрала в себе все найкраще, що тоді у нас було.

У нас серед спортсменів був досить жорсткий відбір, а у них, всі канадські хокеїсти, пропускаються, як через сито. У канадців ковзанок багато, але якість підготовки відсутня, і немає ефективності кінцевого продукту.

Напевно, і фінанси теж мають значення?

У Канаді намагаються, вони ковзанок налаштували, індустрія у них, розумієте, і їм не важливо, хто прийшов, талановитий підліток, чи не обдарований, — вони цим не займаються. У канадців зовсім відсутній тренерський і викладацький склад вищий, у них немає інститутів, як у нас. Щоб стати тренером з хокею, у них можна пройти курси за п’ять днів. Я особисто сам цікавився та проходив курси тренерів з хокею за дві години.

Через дві години після цього вам в Канаді дають можливість працювати тренером. Це неправильно, адже для того, щоб навчати юних хокеїстів, потрібно знати всі особливості дитячого організму. Дитину батьки віддають навчатися спорту, щоб він був здоровим, а вони можуть перетворити його на інваліда. Набір юних хокеїстів — є, якості — немає. Ось саме з цього канадці намагаються завозити в подальшому в НХЛ вже готових гравців.

Ви в розмові зі мною вже згадували, що участь в змаганнях і турнірах, неважливо якого рівня, для юних хокеїстів має бути чітко дозованим. І за цим в першу чергу повинен стежити тренер.

Це не тільки в хокеї. У всіх видах спорту потрібно знати, скільки, чого давати і в яких змаганнях повинна брати участь дитина. Розумієте? Це розписано, — це теорія фізичного виховання. Кожен, як і доросла людина, потребує якогось індивідуального підходу, так і до дитини повинно ставитись. Градації повинні бути, вікові градації дитячого організму.

Ми не повинні через це переступати, але знову ж таки, для цього потрібен кваліфікований тренер-наставник, щоб це був фахівець з великої літери. Тоді будуть, як то кажуть, і вівці цілі, і зі здоров’ям у юних хокеїстів все буде в порядку.

Скільки часу потрібно, щоб виростити з дитини хокеїста-професіонала?

Роки і терпіння. Мало того, що дитина хоче, потрібно ще в середину його душі заглянути. Дивлячись, звичайно, яке завдання стоїть. Є завдання, просто навчитися кататися, є завдання — десь грати вище. Дуже важливо для тренера знати внутрішні якості юного хокеїста, елементи його надійності.

Але, згодом, з роками, адже шліфується характер юного хокеїста?

Так, безумовно, але враховувати треба його анатомо-фізіологічні і природні дані, задатки, з якими він народився, розумієте, гени для хокею теж багато значать.

Але, індивідуальності в характері дитини потрібно залишати, фамільні. Гарний тренер повинен побачити, залишити це, трошки чогось свого додати і не заважати йому рости. Допомагати спортсмену, щоб він міг рухатися вперед. Разом з кожним зі своїх вихованців повинен удосконалюватися і сам хокейний тренер.

Я адже удосконалювався разом зі своїми хлопцями — вони росли, і я ріс.

Уміння дотримуватися рівновагу на льоду — це важливий фактор для хокеїста?

Дуже важливий. Він прищеплюється з дитячих років — управляти всіма 600 м’язами. Є і специфічні м’язи, які розвиваються за рахунок скейт-борду. Головне, вміти ними керувати, робити обманні рухи і дотримуватися балансу.

Хокеїст весь час повинен бути на межі падіння, тобто центр ваги повинен знаходитися за межами його тіла, між ногами. Добре підготовлений хокеїст повинен вміти відчувати, і показувати помилкові рухи.

Так, як ми не можемо весь час кататися на внутрішніх ребрах конька, ми весь час робимо це на зовнішньому ребрі. У нас центр ваги постійно гуляє, — переходить то вперед, то назад, то між ногами.

Коли дивишся хокей поблизу, постійно виникає відчуття якогось екстремуму, незавершеності, небезпеки, яка очікує хокеїстів на кожному кроці.

Абсолютно вірно, на межі небезпеки хокеїст саме і повинен весь час перебувати, на межі помилкових рухів, на межі хитрості якийсь, щоб суперник не зміг розгадати твої рухи.

Ви готові повернутися в Україну і зайнятися вихованням нового покоління юних хокеїстів?

Так, психологічно і фізично я це готовий зробити в будь-який момент. Я все чекаю, коли прокинеться совість у чергових наших чиновників від спорту, і вони гідно відзначать принаймні те, що я вже заслужив. А, після цього — ласкаво просимо, нехай запрошують, я цьому дуже буду радий.

Я від щирого серця вітаю Анатолія Ткачова з 70-річчям і бажаю йому — міцного здоров’я.

Владислав Кордік

фото автора

    Видатний тренер з хокею Анатолій Ткачов, відзначив 70-річний ювілей was originally published on Новости в Украине