#українська мова майбутнього | Explore Tumblr posts and blogs

telegid · 5 years ago

Text

З 26 вересня по 6 жовтня на Річковому вокзалі вперше пройде міжнародна медіа-арт виставка ARTEFACT: Chernobyl 33 із вільним входом. Вона поєднає сучасні технології медіа-арту, VR та AR-технологій, параметричну архітектуру, лазерні та проекторні інсталяції, кінект та інші напрями.

Медіа-арт – новий напрям мистецтва, що є дуже вражаючим та цікавим для кожного. Відвідування цієї виставки може стати культурною терапією для всієї української нації.

Чорнобиль: як звучить серцебиття Прип’яті, покаже унікальний музичний проект

ARTEFACT: Chernobyl 33 — перша культурна відповідь України на інформаційну трагедію Чорнобиля. Тоді від пропаганди, маніпулювання та замовчування правди постраждала ледве не кожна українська сім’я. І всі ми страждаємо до сьогодні.

Мета ARTEFACT: Chernobyl 33 — через медіа-арт закликати переосмислити роль Чорнобиля в минулому української нації.

This slideshow requires JavaScript.

“Медіа-арт – мова 21 сторіччя. Мова, яку зараз розуміє весь світ. Ми хочемо презентувати Україну як інноваційну країну, яка є на одному рівні з Європою. Отже, доносити усі меседжі та емоції ми будемо саме за допомогою аудіовізуальних ефектів та технологій, де використовуються різноманітні лазери, світло, голограми, AR, VR. Дуже цікаво, як українські митці переосмислюють Чорнобиль у контексті його інформаційної складової саме через новітні технології, медіа та сучасне мистецтво. За результатами передпоказів бачимо, що завдяки цьому, враження у людей складається дуже яскраве”, – розповідають українські куратори виставки Ярослав Костенко та Валерій Коршунов.

У 33-тю річницю Чорнобиля Руслана провела арт-перформанс

Ярослав Костенко

Валерій Коршунов

Юрій Лех, міжнародний куратор проєкту ARTEFACT: Chernobyl 33, засновник іспанського медіа-арт фестивалю MADATAK: “Нова епоха потребує нового мистецтва. Ми живемо у час медіа, коли людина звикла сприймати безліч вражаючого контенту. Мистецтво – це завжди відображення епохи, відбиток культури конкретного часу. І якщо ми хочемо працювати з сучасною аудиторією, це має бути сучасна мова з технологіями медіа-арту”.

Річковий Вокзал – унікальна пам’ятка радянської архітектури. Тому за своєю атмосферою підходить для занурення у тематику часів Чорнобильської трагедії. Спеціально для виставки тут відкриється абсолютно новий простір, що стане своєрідним порталом у Чорнобиль.

Виставка ARTEFACT: Chernobyl 33 створюється за підтримки Українського Культурного Фонду, під керівництвом міжнародного куратора з Іспанії та за участю українських і європейських митців, музикантів, експертів. До створення одного з експонатів долучився й всесвітньо відомий музикант Dub FX.

Презентація перших експонатів виставки, створених українськими митцями, отримала позитивні відгуки аудиторії та високі оцінки експертів.

Беспрецедентно! В Україні знімають слов’янське фентезі

Науковий директор, заступниця директора музею Чорнобиля Анна Королевська: “Зараз я побачила, як завдяки сучасним засобам, до молодих людей доходить враження про катастрофу від тих, хто пережив Чорнобиль, і тих, хто, як я, займається Чорнобилем та спілкується зі свідками події. Я вважаю, що такі проєкти мають бути. Оскільки вони дуже важливі у нашій країні, яка пережила лихо”.

Наслідки інформаційної катастрофи Чорнобиля є й сьогодні. Ніхто не знає, що ж насправді сталося і навіть, як захищатися від радіації у випадку раптової небезпеки. Навіть ті, хто живе в Києві (у 100-кілометровій зоні найбільшої техногенної катастрофи світу) – не знають перших засобів радіаційної безпеки. До того ж, з 2012-го року наша країна перебуває у стані гібридної війни. Тому сьогодні ставлення до інформації, пит��нь медіаграмотності повинні бути першочерговими для коректного визначення свого минулого. Адже це стане важливою основою майбутнього кожного свідомого українця.

На Річковому вокзалі в Києві відкриють виставку ARTEFACT: Chernobyl 33 З 26 вересня по 6 жовтня на Річковому вокзалі вперше пройде міжнародна медіа-арт виставка ARTEFACT: Chernobyl 33…

#ARTEFACT: Chernobyl 33 #річковий вокзал київ #чорнобиль

1 note · View note

annikamaysan-blog · 6 years ago

Text

Fashion-проза у сучасній українській літературі (на прикладі творів І. Роздобудько та Д. Матіяш)

Сучасна українська проза є досить цікавою складовою різноманітної та різнобарвної картини руху течій та розвитку художніх систем, що мали змогу скластися як у річищі постмодернізму, так і у деякій незалежності від цього художнього напряму. Серед «зірок» нашої літератури можна назвати таких яскравих індивідуальностей, як О. Забужко, С. Жадан, Ю. Андрухович, Ю. Винничук та ін., творчість яких хоч і належить до різних стильових течій, але відзначена впливом постмодернізму.

Літературознавець Роксана Харчук у своїй книжці "Сучасна українська проза. Постмодерний період" сказала, що у сучасній українській прозі дуже велике місце займають твори, що написані жінками. Їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. А й справді, жіноча проза являє собою якийсь інший стиль мислення і письма та зовсім інакшу манеру мовлення. Бо жінки-автори якнайтонше аналізують всю гамму почуттів, які притаманні людині. Наразі жіноча література гідно конкурує з чоловічою.

Помітним явищем культурного життя останніх років став активний прихід у літературу саме письменниць. Оксана Забужко, Марія Матіос, Софія Майданська, Галина Тарасюк, Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Дзвінка Матіяш та багато інших імен представляють різні напрями і жанри сучасної української літератури. У творчому доробку письменниць нового сторіччя присутнє творче різномаїття: невеликі романи, оповідання, новели, яких змальоване життя і його витоки в далекому й недалекому минулому, сьогодення. Намагання осмислити час і людину, сучасних чоловіка і жінку, їхні стосунки, непорозуміння – ці мотиви найчастіше присутні в жіночій прозі. Проте письменницям притаманні глибокі філософські роздуми не тільки над жіночими, а й над загальнолюдськими проблемами, а також поетичне відтворення чудової української природи, зв'язок із народними традиціями, повір'ями, звичаями.

Зараз в українському літературному середовищі з’явилась така нова світова традиція, як тренди, що належать не ли��е до явища fashion-культури. Тренди ста��и з’являтися й у інших сферах життя: кінематографі, мистецтві, літературі. Найблагодатнішою для літературних трендів стала проза, бо вона є найпопулярнішим форматом літератури.

Довгий час лідером серед трендмейкерів в сучасній українській літературі був Юрій Покальчук, який не один десяток років серійно постачав читачів своїми переважно прозовими книжками. Але з плином часу багато чого змінилося, і тепер керують жінки-письменниці, яких з кожним роком все більше.

Поширення трендовості вже стало непохитною сталою ознакою того, що сучасний літературний процес є цивілізованим. Трендовість засвідчує актуалізацію бізнесово-комерційних підходів у літературі.

На небосхилі трендової прози зараз дуже багато імен: Галина Гордасевич, Галина Пагутяк, Єва Гата, Ірена Карпа, Наталка Сняданко, Дара Корній та ін. Але справжніми трендмейкерами серед сучасних українських письменниць можна вважати Ірен Роздобудько та Дзвінку Матіяш, тексти яких орієнтуються на засади сюжетної та жанрової розмаїтості при стабільній психологічній «озвучці» характерів.

Ірен Роздобудько є яскравим майстром жіночої прози та однією з найплідніших представниць української fashion-прози, якій протягом останніх років вдалося створити власний літературний бренд та міцно закріпити його серед читачів. Її проза, як і романи Дзвінки Матіяш, викликає захоплення різновікової аудиторії завдяки тому, що всі твори написані дуже легко та висвітлюють актуальні теми, співзвучні життєвим інтересам кожного.

Дзвінка Матіяш, хоч і не має такої широкої популярності, як Ірен Роздобудько, але є також справжньою майстринею fashion-літератури, бо її романи відзначаються незвичайною для сучасності щирістю й відвертістю, оригінальною манерою письма, і тому користуються великою популярністю серед читачів різного віку й статі.

Обидві авторки настільки різні, але настільки схожі. В їх доробках можна побачити дійсно жіночий погляд на життя, почуття. Герої створених І.Роздобудько та Д. Матіяш творів досить неоднозначні своєю подвійною натурою та мають загадковість. І саме тому усі витвори цих авторок можна віднести до fashion-літератури.

Ірен Роздобудько є гідним фахівцем своєї справи, яка мала змогу спробувати сили у різних жанрах. У свої творах вона створює нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захопливу, яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь. У прозі І. Роздобудько розгалужена жанрова система. Є в неї й авантюрний детектив («Діамант для міледі»), роман-алюзія («Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя»), роман у новелах («Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»), роман-антиутопія («ЛСД. Ліцей слухняних дружин»), комедія абсурду («Оленіум»), оповідання («Мелкий бисер»), і навіть твори для дітей («Дикі образи дикобраза»). Кожен твір змальовує життя і його витоки в далекому й недалекому минулому та сьогоденні, намагання осмислити час і людину, чоловіка і жінку, їхні взаємовідношення, у них представлені глибокі філософські роздуми не тільки над загальнолюдськими, а й над загальнонаціональними проблемами.

Дзвінка Матіяш, не дивлячись на те, що не є такою популярною та розкрученою, як її колега, теж має великий творчий доробок. Вона - жінка у всіх проявах цього слова. Разом з нею читач мандрує від дитинства із творцем Пеппі Довгапанчоха через медитативні і лікувальні тексти Тараса Прохаська та Яна Твардовського до серйозних проблем каменування жінок у Туреччині, тільки у неї воно ще густіше й більш насичено — можливо, це наступний крок в розвитку жанру, і вже безперечно їй належить звання одного з найкращих українських стилістів. Її письму притаманний католицький містицизм, аскетична чутливість, а її внутрішні монологи раз-по-раз набувають рис молитовної піднесеності. Її проза теж багатогранна: тут є і романи («Реквієм для листопаду», «Роман про Батьківщину»), і оповідання ("Історії про троянди, дощ і сіль"), і повісті («Марта з вулиці Святого Миколая»), і роман-антиутопія («День сніговика), і навіть казки ("Казки П’ятинки").

Цей великий перелік художніх творів, безсумнівно, говорить про багатогранність таланту письменниць й засвідчує неабиякий мистецький внесок до скарбниці сучасної української літератури. І Ірен Роздобудько, і Дзвінка Матіяш пишуть про людей і для людей, тому кожна книга авторок наскрізно пронизана життєвим сенсом та мораллю. Їх твори - це своєрідний колаж, оригінальне поєднання цікавих тематичних ракурсів та різних жанрово-стильових характеристик, символічних образів та глибоких підтекстів.

Одним із трендових літературних жанрів в літературі з��раз є антиутопія. Цей жанр став своєрідним літописом трагедії, попередженням суспільству про небезпеку духовної деградації та насильства. Взявши початок з «Утопії» Томаса Мора, антиутопія пройшла великий шлях. Відкриття утопії як «уяв��ення про бажане майбутнє землі і людства» розширило сферу спонукального впливу фантастичного ідеалу. І те, що передбачалося тільки як розумова можливість, не досягнута на певному історичному етапі розвитку людського суспільства, перетворилося на установку віддаленого майбутнього. Отже, утопія стала існуючим елементом у житті суспільства, бо в ній явилось уміння людини дивитися вперед і передчувати становлення нового, створюючи його художні моделі. Утопічні романи відображали дозрілу історичну потребу передбачити майбутнє, художньо визначити ту мету, ідейно-моральний орієнтир, приклад для наслідування і можливий суспільний ідеал, боротьба за досягнення якого безперервно прискорювалась у самій дійсності.

В українській літературі першим, хто створив антиутопічний роман, був Володимир Винниченко з романом «Сонячна машина», в якому він плекав надію, що саме цей твір стане візиткою української літератури в Європі. Після нього було ще багато тих авторів, хто намагався створити антиутопію, але найяскравішими та найвдалішими з них були «ЛСД. Ліцей слухняних дружин» Ірен Роздобудько та «День сніговита» Дзвінки Матіяш.

Героїні романів Ірен Роздобудько неоднозначні і загадкові своєю, можна сказати, подвійною натурою, і з цієї розгалуженої системи образів можна виокремити «жінок-об’єктів». Це яскраво представляють дівчата з роману «Ліцей слухняних дружин» – Пат, Тур, Ліл та інші, які були віддані у ліцей, щоб з них зробили покірливих дружин, які б мали служити своєму чоловікові, тобто стали «об’єктами» користування суспільства, чоловічого суспільства. Сюжет цього роману закручений більше, ніж в інших романах. Декілька років тому цей сюжет сміливо назвали, напевно, соціальною фантастикою, проте наше сьогодення вже майже перетворило таку фантастику на реальність залежності стосунків та грошей. ЛСД є метафорою в цьому романі – це наркотик залежних стосунків, наркотик, який підсовує нам телебачення, Інтернет, політика, поп-культура і відбирає можливість мислити самостійно.

В арсеналі творів Дзвінки Матіяш також є антиутопічний твір – написаний в «хаотично-спазматичному темпі» «День сніговика». В романі йде мова про суспільство, яким керує страх та шепелявий тиран. Про суспільство, в якому інакодумців «знешкоджують» у центрі роботи з психікою. У якому бояться снігу, сміху, радості, де немає місця любові і серцю – цінується тільки інтелект та технічний прогрес. Казка-антиутопія адресована насамперед підліткам, однак дорослі читачі знайдуть у ні�� чимало паралелей із сучасними подіями в Україні. І також змушені будуть замислитися над власним життям.

Обидві авторки, пробуючи себе у різних жанрах, найбільш яскраво розкрили свій талант у романах, які у сучасній українській літературі є трендовими.

На мою думку, у Ірен Роздобудько найцікавішими та чуттєвими є романи «Ранковий прибиральник», «Зів’ялі квіти викидають», «Все, що я хотіла сьогодні» та «Дві хвилини правди», які значно відрізняються від інших творів своєю «структурною складністю, строкатістю, яка переходить

у наративну імпульсивність, хаотичністю». У цих творах Ірен Роздобудько «демонструє колізії та ситуації, у яких з відчайдушною загостреністю постають зміни, де переплітаються чутливе і чуттєве начала, де стилістика емоціо безальтернативно домінує над культурою раціо». І ще одним яскравим романом у новелах у пані Роздобудько є «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю». Завдяки художнім прийомам ретроспекції, внутрішнього мовлення, «одкровення» письменниця розгортає історії різних людей, порушує складну соціальну проблему й змушує поміркувати над стражденною долею українців, які поневіряються в чужих краях у пошуках кращої долі, та які, за влучним висловом німкені фрау Шульце, однієї з головних героїнь роману, є «відірваним листям, що летить за вітром».

Дзвінка Матіяш також найпотужніше розкрила себе у романах, а саме в «Романі про Батьківщину». В анотації до твору сказано, що це історії різних жінок, які живуть і жили в різних десятиліттях минулого століття». Різні жінки у авторки не є особистостями, вони представляють собою уособлення жіночності в жінках різного віку. А Батьківщина для жіночності – не держава і не народ, це певного виду відчуття й почуття. Ще один яскравий твір Д.Матіяш – «Реквієм для листопаду». Попри невеселу назву – це світла книга, яку навіть можна не читати спочатку. Твір представляє собою розлогу медитацію, в якій переплітається декілька історій, як, наприклад, історія Дарини – її болю, пам’яті, спроби відшукати своє місце у світі. «Реквієм для листопаду» не стільки лінійна розповідь, як цілісний простір. Тут буквально кожна точка є центром всесвіту.

Отже, для художніх творів Ірен Роздобудько та Дзвінки Матіяш характерні різновекторна ідейно-тематична спрямованість, стильова еклектичність, жанрова дифузність і своєрідні ознаки художньо-естетичної та філософсько-психологічної ідентичності. Вони постають перед читачами як авторки, чиї герої шукають екзистенцію життя, намагаються проявити весь свій потенціал, часто відмежовані від решти світу і не потребують його, бо створеного ними власного світу для них достатньо. І саме тому творчий доробок І. Роздобудько та Д. Матіяш відносяться до fashion-літератури.

2 notes · View notes

futuriafantasia-blog · 5 years ago

Text

Космодром Букспейс

Книжковий фестиваль Book Space має свою фішку – фокус на інноваціях. Тут розповідають про прориви в літературі та мистецтві, про перевороти у суспільстві та в окремих головах. Так багато про інновації та майбутнє не говорять на жодному іншому літфестивалі України.

Третій Book Space іще готується, він пройде у травні. А поки ми чекаємо на програму, випускаюча редакторка КУСТа згадує, що інноваційного було на фестивалі у 2019-му.

Опубліковано 17.03.2020 в журналі КУСТ. Фото - Оля Чистякова, Ед Гапіч.

Ації

Марчин Скрабка і Божена Король приїхали з Польщі, і ми сиділи з ними в павільйоні, малювали сюжетну схему до міфу про дванадцятий подвиг Геракла. Нас навчали перетворювати оповідання на гру-квест у смартфоні. Цей процес називається "гейміфікація" і стрімко набирає популярності у Польщі та Фінляндії. Зробити гру можна з будь-якої книжки: від підручника з економіки до Гаррі Поттера. Навіть із Біблії, про що Марчин уже давно мріє.

Від фестивалю, у назві якого є слово “space”, який проходить у космічній столиці та який заявляє себе як єдиний в Україні, сфокусований на інноваціях, очікуєш програму, яка повністю складається зі слів "гейміфікація", "екранізація", "діджиталізація", "інтеґрація". Але. Маю для вас фестивальне відкриття: смерть у дитячій літературі, графічний роман, літературний перформанс – це теж інновації. Для певних країн це сучасність, а у нас лише набирає обертів.

СТРАШНЕ!

На першому Book Space справжній фурор викликала дитяча книжка про смерть – "Серце, плач" данського письменника Гленна Рінґведа. Трьом дітям батьки заборонили зніматись у промо-ролику її презентації.

– У скандинавських країнах батьки почали говорити на ці теми з дітьми ще 50-60 років тому. Ми поки що відстаємо, – говорить кураторка дитячої програми Стефана Цебренко.

"Ці теми" – це смерть, люди з інвалідністю, біженці, катастрофи. Найперше місце на фестивалі, куди я водила усіх своїх друзів – це стенд із книжками з Почесного списку Андерсена. Не лише тому, що в тих книжках написано про СТРАШНЕ – там і про африканські барабани та кізочок є, а свого часу до списку потрапляли Всеволод Нестайко, Туве Янссон та Астрід Ліндґрен – а й заради ілюстрацій. Ці видання не продаються, їх возять по всьому світу, щоб показати найкращі дитячі книжки 61 країни. До 2019 року українці їх бачили лише на "Книжковому Арсеналі".

Діти розуміють і відчувають більше, ніж здається. Тому для них випускають книжки про аварію на ЧАЕС і про забруднення планети.

Такий посил є і в роботі дитячої творчої студії Aza Nizi Maza, керівник якої приїжджав із Харкова давати лекцію на Book Space. Якщо ви бачили виставку дитячих плакатів про Гоголя (ту, де ван Гоголь, Гоголь міряється носами з Пушкіним і ще багато крутезних алюзій і жартів), то ви розумієте, що буде, якщо дати дитині творчу свободу. У будь-якому разі, почитайте інтерв’ю з керівником студії.

Новий медіум

А от чому комікси – це література не лише для дітей, розповідали Юрій Поворозник і Олександра Ринк, співзасновник і авторка видання Vertigo та дослідники коміксів. Вони говорять, що автори використовують назву "графічний роман", аби звучало серйозніше і не по-дитячому. В Україні лише чотири роки тому отримали ліцензію на переклад коміксів українською, а власні комікси у нас поки не читають.

Найтиражнішим в Україні став стімпанк-комікс "Воля" – 10 000 екземплярів. Про нього багато говорили, бо творці обрали грамотний маркетинговий підхід: трейлер, потім комікс, потім поштівки-магнітики, кіно, настільна гра, активний інстаграм, а зараз розробляють додаток – це буде перший в Україні комікс із доповненою реальністю.

Дослідники радять почитати "Герой поневолі" Франка у графічному форматі. Це один із найкрасивіших вітчизняних коміксів, який змінює сприйняття жанру як "ну це коли два супергерої б’ються і слово "БАБАХ!" на всю сторінку".

Дніпровська дослідниця жанру Оксана Гудошник присвятила цілу лекцію тільки українським коміксам. Ми записали її розповідь.

Багато письменників самі експериментують і залучають художників, щоб ті робили графічні видання за їхніми книжками. Гарний приклад – "Американські боги" Ніла Геймана.

Але на розмові про екранізації я дізналася, що бувають і "конфлікти форматів". Фільм "Хранителі". Його дуже люблять за те, що Зак Снайдер екранізував комікс, використавши в якості розкадровок окремі малюнки з комікс��-оригіналу. Багато фанатів це оцінили, крім самого Алана Мура. Він зненавидів фільм, тому що для нього комікс – це дуже повільний медіум. Ти можеш скільки завгодно роздивлятися кожну деталь. А кіно, як він сказав, це коли тебе зі швидкістю 24 кадри на секунду тягнуть крізь комікс.

Як на мене, найцікавіший напрямок – це нон-фікшн-комікси. Наприклад, американський військовий репортер Джо Сакко прославився тим, що не лише описував, а й ілюстрував свої враження. Його комікс "Палестина" започаткував новий жанр графічної журналістики.

От і виявляється, що комікс – це відносно новий медіум із широченними можливостями.

В інтернеті хтось вбиває книжку

Колись говорили, що телебачення вбиває книжку, а до того кіно вбивало книжку, а до того п’єси – хто тільки не вбивав книжки (спойлер: вони досі живі).

– Але зараз книжкам треба конкурувати з великою кількістю новаторських інтерактивних форматів, – каже Олександра Ринк. – Netflix випускає інтерактивні шоу, де можна самому вирішувати, що буде робити герой. Все це, можливо, трохи відволікає від першочергової історії, але затягує і змушує цікавитися новими медіями. Я не кажу, що всі книжки треба перевидавати в інтерактивних форматах, але якщо мова йде про дітей та підлітків, то класно використовувати технології, щоб зацікавити їх. А після цього любов до читання прийде сама собою.

…Саме тому ми з Марчином Скрабкою сиділи і малювали сюжетну схему подвигу Геракла. Так ми могли побачити, в яких переламних моментах можна додати розгалуження до основного сюжету.

Пізніше ми скачали додаток ActionTrack і дивилися, як працює найбільш простий формат гейміфікації – тест. Марчин розповідає:

– Сучасні діти та підлітки – це "миттєве покоління". Вони не люблять чекати, їм потрібен негайний фідбек. Книжки приносять їм задоволення, але не дають фідбеку. Книжка не говорить: "Ти молодець, ти вже прочитав більше сторінок, ніж твій друг". А гра мотивує йти далі. Пробуджує інтерес до теми. Навіть змушує вийти з будинку і повернутися втомленим. Ми робимо теренові ігри, міські ігри, ігри на орієнтування з компасом, ігри зі смартфоном і квеструми. Січень, мінус п’ятнадцять, а дітей не заженеш додому.

Жила, жива і буде жити

На Book Space – 2019 започаткували конкурс "Книжка майбутнього". Нагородили видавців та авторів, які поєднали паперові і цифрові технології або видали паперові книжки в новаторському форматі.

У номінації "Експеримент у цифрі" переміг мультимедійний проєкт "Джакомо Джойс" видавництва "Цивілізація". Він відрізняється динамікою в кольорі та звуці. Наприклад, коли у тексті напруга, сторінка починає пульсувати червоним. Інтерактивний момент – коментарі до тексту, що спливають під час читання. Перекладачі завжди супроводжували цей текст коментарями на полях, поясненнями до тексту. Тепер вони інтеґровані в оповідання.

У перший рік куратори фестивалю отримали близько сорока заявок на участь у конкурсі.

– Під час підготовки до фестивалю ми з командою впевнилися, що наш майданчик може стимулювати розвиток книжкових інновацій у перспективі 4-5 років, – говорить арт-директорка фестивалю Вікторія Наріжна. – Адже тут, на фестивалі, оптимальні умови для обговорення і презентації продукту, отримання нових знань. Тож цілком логічним рішенням стало заснування конкурсу "Книжка майбутнього". У 2019 році конкурс вийшов досить символічний, адже перш за все ми хотіли відстежити, скільки видавців братиме участь та що вони вважають інноваціями.

У 2020-му конкурс планують повторити.

– Ми ведемо переговори з Інститутом книги та кількома грантодавцями, щоб перетворити його на повноцінну премію з компетентним журі. Сподіваємося, що до нашого милого космонавта й пам'ятного диплома додасться ще й грошовий приз.

– Одна з цілей Book Space – допомогти українській ��нижковій сфері наздогнати своїх європейських та американських колег у використанні нових технологій. Ми з радістю спостерігаємо, як в останні роки українські автори та видавці експериментують із доповненою реальністю або ж трансмедійним сторітелінгом, але розуміємо, що розрив усе ще великий. Навіть із такими традиційними вже формами існування книги як електронна та аудіокнига в нас усе не безхмарно, – говорять організатори Book Space.

Хрестоматія

Так назвали музично-літературний експеримент, який показали в останній день фестивалю. Його створили дніпровський музикант Євген Гордєєв та кураторська команда Book Space. "Класична українська поезія, яку всі ми знаємо (і часто ненавидимо, чого душею кривити) зі шкільної парти і експериментальна електронна музика. Все це ви вже чули, але ніколи не чули так".

*****

Висновок можу зробити один: ми рухаємося. Для цього в Україні з’явився космодром Букспейс. І є надія, що десь на цьому космодромі зустрінуться ідея та втілення, письменник і геймдизайнер, перформер і пілот квадрокоптера. Бодай однесеньке знайомство, яке піддасть нормального прискорення усім -аціям української культури.

*****

Вже є дата наступного Book Space – 29-31 травня 2020 року.

Вже відома центральна тема – крім інновацій, говоритимуть про наше майбутнє, утопії та антиутопії.

Коли з’явиться програма, її опублікують на сторінці фестивалю.

Підтримати команду, яка готує фестиваль увесь рік, можна на Спільнокошті.

Подію вже третій рік організовує міська програма "Культурна столиця".

#дніпро #book space #фестиваль #інновації #література

0 notes