#сина

[bushuk-art]

he finally found a girlfriend

[adhdo5]

Ой погоди сегодня же 7 Майа

[dole4ka]

Забрала у матері сина війна…

[doctorboris-blog]

остеопат Спб Гражданский проспект 88

Остеопатия Санкт Петербург.Прием остеопата при боли в шее и спине.Коррекция осанки,сколиоза,кифоза. ... Читать дальше »

[silverfox66]

Long thread on Twitter, but please read and share. I have no words for this, it's just so horrifying what russians do to Ukrainians.

[tireddovahkiin]

*choking sounds and coughing*

HANAMI???? HANAMI LOOK AT- LOOK AT- HUFF HANAMI LOOK AT HANAMI--

GAGFSAEHRGSFGFRGWGAGGRAGAEGEGEGAEGGEGRHEGWFGHFHGFSDHFGHDFGFSRFATRDSTRDAGADJGGUSDF

IMMA SAY THIS. EVERY SINGLE FUCKING HANAMI HUMAN DESIGN NEVER DISSAPOINTS. FUCKING NEVER. EVERY SINGLE ONE IS SO--

IM GONNA- IM- OKAY GUYS BRB MY BRAIN IS SHORT-CIRCUITING- *DIES* (Hanami save me) /POS

(I took five minute break. Im not kidding. I went to my bed, and layed and tried to cool down my face and heart💀)

Yes, let's play Fortnite Roleplay Pokemon toilet together with Mahito Hanami it seems fun-

Humanizations of these guys or something hello

The art is kinda iffy in the first one but that's bc it was 1am🥶

[watermellonfizz]

За всю свою жизнь Син еще никогда ни за кого не переживал, так как сейчас волновался за жену.  Было не разобрать то ли дни бесконечно тянутся, то ли несутся сломя голову.  Без Мии справляться с детьми было очень не просто. Пусть ему и пытались помочь друзья, но легче не получалось. Крис не простой приятель, и отношения с сыном были сравнимы с американскими горками. То он отца любит, то терпеть не может. Син с ужасом представлял, что его ждет, когда у парня начнется бунтарский подростковый период. От этих мыслей мороз по коже бежал. Но супруге на старшего сына Син не жаловался, когда навещал в больнице. За то показывал нескончаемые видео записи достижений Эвы, кучу фотографий, малышка росла и крепла очень быстро. «Глядишь скоро и поползет уже» - шутил Син, а Мия надеялась, что это случится не раньше, чем она вернется домой.

Но и без сюрпризов для Сина не обошлось. Надо сказать это событие оставило в душе мужчины кучу малу сомнений. А так ли он хорошо знает тех с кем дружил и общался. И вообще умеет ли правильно понимать мотивы других людей.

[sims4littlebird]

Детство Этана - мое самое любимое время из воспоминаний. И пока в тот момент все, мягко говоря, куесосили его отца мол какой тот гадкий непорядочный человек, я восторгалась невероятно доверительными отношениями между отцом и сыном. Эйт был безууумно славным ребенком 🥹 Мне кажется, он и сам вспоминает моменты из детства с особой теплотой.

И слава смотрящему, что у Эйта хватило мозгов не бросить свою девушку в положении, находясь в армии. Даже не представляю, как Килли бы рос без одного из родителей, он так сина их любит. Когда-нибудь тоже будет так разглядывать семейные фото)

[comonblancechance]

14/11/2024Јер Бог је већи од човека. Зашто се свађаш са њим, што за сва дела своја не одговара? Јов 33:12,13 Бог ...ће свима дати по њиховим делима. Римљанима 2:6 Дати рачун Бог неће нама морати да даје рачун. Оно што не разумемо данас, моћи ћемо касније да разумемо; Зато једини исправан став који ми требамо да заузмемо према нашем Творцу јесте да прихватимо Његове одлуке о да му се понизимо. Не, Бог није обавезан да нам полаже своје рачуне, него ћемо ми морати Богу дати рачун за нас. Ми смо одговорни пред Њим за сва своја дела, своје речи, и наравно за своје мисли. Али оно прво што човек мора да објасни Богу јесте став који је заузео према Исусу Христу и Његовој жртви. Ако је признао да је грешник и прихватио Исуса Христа за свога личног Спаситеља, спашен је и неће морати доћи на Божији суд. Ако одбије спасење које му Бог нуди у Исусу Христу, мараће доћи пред великог Судију, да би био осуђен на вечне муке. Тако нам каже Библија. Људи у главном сматрају да нису урадили неке велике грехе; али онај који одбије и не прихвати Божијега Сина за Спаситеља, је урадио највећи могући грех. Значи оно што је најважније јесте да средимо своје рачуне у с��етлу Божије речи, Библије; ако ово не урадимо, прво што ћемо увидети је наша морална неспособност да удовољимо Божијим мерилима. Затим требамо средити рачуне са Богом док је још време милости Божије, а то је управо сада, данас. Када ово урадимо, преостаје нам још само једно - живети достојно нашем Господу Исусу Христу, нашем Спаситељу.

[stasikiero]

Гефе́ст (грец. Ήφαιστος, Hephaistos) — давньогрецький бог вогню та ковальства, що на відміну від інших богів не цурався фізичної праці. Мав владу над вулканами. Син Зевса й Гери, відомий створенням чудесних речей для богів і героїв.

Гефест був народжений Герою від Зевса, але з'явився на світ кволим і жалюгідним з вигляду.

Гера викинула сина з Олімпу, але він впав у море, де був врятований Фетідою і Евріномою. Ці дві богині сховали Гефеста в печері, де він виріс і облаштував кузню. На подяку за порятунок він виготовив богиням багато прикрас та інших корисних речей

[not4yourmind]

Voices in my head або любов до голосів

*багато букоф*

В певний момент свого життя я зрозумів своє не дуже типове захоплення голосами і взагалі музикою. Насправді, це усвідомлення прийшло до мене досить таки пізно. Чомусь я вважав, що подібне відчувають усі і дійсно зрозумів, що щось не «так» уже під час своїх стосунків.

Я закінчив музичну школу, маю червоний диплом там. Далась вона не легко. Пішов я туди через певну маніпуляцію батьків. Вони регулярно обговорювали між собою «сина маминої подруги» (без сарказму, Юрчик, той самий син, так і не закінчив музичну), який він молодець і як гарно грає на гітарі. Мені стало не те, що цікаво. Мені просто набридло це слухати і я сказав, щоб записали мене теж. «Відбір» в школу пройшовся максимально легко. В��е тоді я зрозумів, що вся ця авантюра не буде дуже мене втомлювати, бо навчання давалось легко. Сольфеджіо це комбінація математики, правил та просторового бачення (як я це собі пояснював) і воно не складне. Інструмент давався легко. Я буквально грав на ньому двічі на тиждень по 10 хвилин і виконував шкільну базу. Зараз за це соромно, бо через таке «пофігістичне» ставлення, я дуже багато чого втратив. Все змінилось десь на третій рік навчання. В мене включився підлітковий бунт і я з дому йшов в музичну, проте просто робив декілька кіл навколо села і в музичну так і не заходив. Так продовжувалось більше року і з одного з найкращих учнів я став найгіршим. В один день, коли я все таки потрапив на заняття мій вчитель розказав свою історію. В нього була вроджена вада серця. Я вже точно не пам’ятаю всіх деталей, але наче б то в нього якась частина серця була штучна і він регулярно відчував через це проблеми. З сім’єю не склалось і єдиною розрадою для нього була музика. Він топив у ній світ і поширював свою турботу на своїх учнів. Йому боліло від того на яких поганих інструментах ми граємо (мою гітару він самостійно ремонтував разів з 10, бо купити нову моя сім’я не мала змоги), йому боліло від того як ми не відповідально ставимось до нот, до відвідування і взагалі занять. Для нього музика була єдиним і цілісним світом. Навіть гітари – не основна його пристрасть. Він майстрував скрипки. І чомусь та бесіда… хоча це навіть не бесіда, це просто невеличкий монолог дуже сильно вплинула на мене. Як зараз пам’ятаю той дощовий день початку березня, того себе, який знову не вивчив нічого і той тихий, сірий кабінет… Після цього я подивився на музику під зовсім іншим кутом. І на навчання теж. Вже до травня я повернув кондицію і майже наздогнав поточну шкільну програму, а вже з наступного семестру мене почали готувати до олімпіади по сольфеджіо. Я на неї так і не поїхав, бо були якісь проблеми чи то в країні чи то з фінансуванням. Але кількість мого якісного часу на музику значно збільшилась. Олімпіади місцеві, участь в ансамблі, розібрані твори в позашкільному форматі. Я проводив багато часу в школі просто так. Слухав, як грають вчителі, ходив, тинявся і вслухався в класичну музику, яка лунала з кожного кабінету. Можливо, десь в цей період в мені сформувався певний смак та суттєво підвищилась якість «музичного» слуху.

Не знаю як пояснити, але це все дуже сильно впливає на мене і зараз. Я дуже сильно акцентую свою увагу на голосах і звуках. Особливо жіночих. Тобто… Я навіть не розумію як це працює, але людина мені значно більше подобається при першому контакті, якщо вона має гарний (для мене) голос. Оцінка відбувається якось само собою. Навіть зовнішність не має такого ключового значення. Я не можу описати ці голоси, але вони всі відчуваються чи що…

В колишньої був прекрасний голос. Я б навіть сказав надзвичайний. Я міг його слухати годинами. Не в останню чергу через особливості характеру – я більш мовчазний був, ніж вона. Але цей голос… Я не одноразово піддавався егоїстичному бажанню подзвонити просто, щоб насолодитись ним. Або просив голосові, щоб мати його «під рукою». Загалом так. Такі голоси зустрічаються досить рідко, насправді.  Я б навряд зміг жити з людиною, голос якої мені не подобається. Це проблема, напевно. В період студентства я декілька разів ходив на, ніби як побачення, з одною дівчинкою. Вона була дуже хороша та мила. Але голос був не той. Він був нормальний, просто відчуття надзвичайності не було. І це дурість така, бо людина то класна, наче. Але інакше не виходить. Зараз я стараюсь робити людям компліменти, коли чую приємний для мене голос. Вони іноді дуже дивно реагують. Але я наче нічого поганого не роблю, тому… можливо їм хоч трошки приємно буде.

Так само й з музикою. Я люблю, коли в мене в голові щось грає. Напевно в кожного бувають такі випадки, коли прокидаєшся і в голові грає якась пісня. Дуже чітко грає і не відпускає цілий день. Таке в мене бувало дуже часто. Прямо до бісиків часто і я дратував цим оточуючих. Насправді це по ділу. Я б і сам себе дратував. Мене називали «папугайчиком». Це було мило, але я не контролював це. Іронічно було те, що зустрічались пісні, яких я навіть ніколи не слухав направлено. Я міг її почути в когось збоку, або в супермаркеті десь. Зазвичай мені достатньо 1-2 рази почути мотив, щоб запам’ятати його. Не факт, що я зможу його свідомо відтворити, але така особливість буває.

Та й до чого я це все? Не знаю, насправді. Просто захотілось підсумувати це для себе. Голос важливий. Звуковий супровід важливий. І музика вже багато разів витягала мене з «прірви» життя. Навіть після завершення моїх стосунків саме музика надала потрібну підтримку, яку не дав жоден психолог. Я не розумію цього феномену. Нот всього 7. Але звучанням можна як вбити, так і оживити. Люблю ходити по місту під класику. Воно тоді набуває зовсім іншого вигляду. Люди навколо теж. Або ходити під метал, лишаючи внутрішню агресію в повітрі. Все ж. Це прекрасне відчуття. Я дуже хочу почати захоплюватись чиїмось голосом знову. Сподіваюсь це колись станеться, бо цього мені зараз не вистачає. Я буває сумую за її голосом. Ну але рухаюсь далі та не зациклююсь, нове життя. А поки що слухаю Олександру Копачевську, Фреді Меркурі, Честера Бенінгтона та Тейлор Момсен і живемо.

Ааа. А ще мені чомусь подобається картавість. Я офігів від того, що це вважається якимось порушенням. Я все своє життя вважав людей, які картавлять щасливчиками. Комбінація красивого голосу та картавості просто вбивча для мене. В хорошому сенсі. Хоч я й співчуваю таким людям. Напевно вони мають чимало проблем через це в шкільний період, бо все таки діти жорстокі. В мене був одногрупник, який вважав легку форму цього «порушення» дуже негативною рисою в собі. Він завжди виправлявся, шукав як пояснити все оминаючи букви «Р». Але я навіть не одразу зрозумів, що щось не так. Він мені прямо на пальцях пояснював. Теж пам’ятаю той дивний діалог. Було таке враження, що стикнулись два паралельні світи. Шкода його, бо такі думки явно були не з хорошого життя. Зрештою… зрештою отак. Голоси. Мені важливі голоси. Тендітні, ніжні, впевнені, високі, дзвінкі, низькі, тихі, спокійні, напористі, мелодійні, пусті, скляні, чисті, не досконалі… Взагалі, досконалість – це фікція. Кожна комбінація тонів, яким люди проводять комунікацію між собою унікальна і прекрасна. Головне знайти її особливість та відчути.

[nf0xy]

Отдохнув наедине, Скалли и Кейси, решили вывезти свой зверинец в парк, поиграть в пиратов ⚔️.

Сказать, что дети были "ДОВОЛЬНЫ" - это ничего не сказать 🎅🏻

Не? ну Dы на них только посмотрите! 🐒

А ещё нам везет на "Райз" 🤣

Послушали выступление местного Stand-Up комика - Сина 🤡

[zvychaynedivchysko]

Як же мене харить тема "ти народила мені не сина", можливо тому що я не син, моя сестра не брат, але це пропустимо. Пам'ятайте хочете хлопчика? Всиновіть! А оці спроби завести дитину з визначеною статтю запхніть собі в дупу.

Стать дитини визначає генетично батько, бо нажаль мати попросту немає У-хромосоми для хлопчика.

[daulliriton]

Поздравьте меня, я купила билет на Эпик Кон🥳

Жду этого дня сина, сина😊

[foolish-neko-reads]

Зібрання творів Амброуза Бірса

Хоч Бірса й пов'язують з творчістю Лавкрафта, який вважав Бірса своєю "музою" та захоплювався ним, передусім він був прозаї��ом військової тематики. Його оповіді про військових суцільно присвячені Громадянській війні в США, протистоянню ідеалів півночі та півдня, красі й жаху війни. Але пам'ятають його також й за химерні оповідання про містичні випадки у цивільному житті.

Кілька років тому мені ці оповідання здалися б піднесеними, якимись наївно-пишними, нарочито сентиментальними. З прикрашенням війни як явища, деяким навіть захопленням естетикою протистояння з обох боків. Але зараз, коли Україна відбиває геноцидальну агресію росії, це просто складно читати. Це інша епоха, інші часи, інші люди, інший континент, інша держава, інша мораль, але все одно неможливо не асоціювати описи війни з подіями сьогодення. Й це та причина, з якої мені просто не вистачить менталки читати книги про російсько-українську війну - мені боляче просто жити. Боляче читати про війну чужого мені народу у 1860х. Боляче від новин, боляче бачити повернених з полону, цивільних жертв. Я просто не витримаю. Якщо чесно, складно було навіть не кинути читати Бірса.

Його оповідання про цивільних чимось нагадують О. Генрі, якби той писав жахастики. Є щось таке сентиментальне та навіть передбачуване у містичних історіях Бірса. У цьому його вини немає, я звинувачую сучасне перенасичення інформацією та жанрами. Люди бачать стільки сюжетів у кіно, театрі та літературі, що їх складно здивувати. Але Бірс мене здивував.

У своєму оповіданні "Дорога в місячному світлі" він виклав історію злочину та трагедії, які спричинив чоловік своїй родині. Надумавши собі, що дружина його зраджує, він підлаштував її вбивство. Дружина не підозрювала чоловіка, а тому навіть не думала йому помститися. Усвідомивши, що вона примарою застрягла на цьому світі, вона лише хотіла попрощатися з любими чоловіком та сином. Вона хотіла втішити їх й почути втішливі слова для себе. Для розкриття сюжету Бірс викладає події від трьох осіб - сина, батька та матері. І оповідь від особи матері я неіронічно вважаю чи не найкращим з усього, що написав Бірс.

Він описує, що привиди не бачать сонячного світла, вони бачать лише місячне. Отже, удень вони блукають у непроглядній темряві, а вночі можуть бачити світ лише у тьмяному світлі місяця, якщо він не сховається за хмарами. Така концепція примарного світу мене дуже вразила. Це не лише дотепно та лірично, а й дійсно моторошно, тривожно. Уявляючи світ привидів, де вдень усе поглинає абсолютна темрява, а вночі все постає химерним та тьмяним у слабкому місячному сяйві, можна відчути сироти на шкірі. Мені дуже сподобалась ця ідея.

Бірсу взагалі була цікава тема привидів, що видно з того, як багато його творів присвячені заблукалим душам. Його оповідання цілком можна читати замість кріпіпасти темної ночі, хіба що ліричний стиль навіває радше містичні настрої, аніж переляк.

[k4v4l]

Короче ето,

у мого сина

!!батя умер!!

ладно, не смішна хуйня, он можете поржати з 500 квачі, розрішаю

Хахахахахахахах, бляяя, реально ржачно, бля, він такий канешно хахахахахахах ще й кран на купюрі хахахахахахах, оооооой, ладно

Я пішов, а вам пока шо

До связи 📞