#сина

[bushuk-art]

he finally found a girlfriend

[adhdo5]

Ой погоди сегодня же 7 Майа

[dole4ka]

Забрала у матері сина війна…

[doctorboris-blog]

остеопат Спб Гражданский проспект 88

Остеопатия Санкт Петербург.Прием остеопата при боли в шее и спине.Коррекция осанки,сколиоза,кифоза. ... Читать дальше »

[tireddovahkiin]

*choking sounds and coughing*

HANAMI???? HANAMI LOOK AT- LOOK AT- HUFF HANAMI LOOK AT HANAMI--

GAGFSAEHRGSFGFRGWGAGGRAGAEGEGEGAEGGEGRHEGWFGHFHGFSDHFGHDFGFSRFATRDSTRDAGADJGGUSDF

IMMA SAY THIS. EVERY SINGLE FUCKING HANAMI HUMAN DESIGN NEVER DISSAPOINTS. FUCKING NEVER. EVERY SINGLE ONE IS SO--

IM GONNA- IM- OKAY GUYS BRB MY BRAIN IS SHORT-CIRCUITING- *DIES* (Hanami save me) /POS

(I took five minute break. Im not kidding. I went to my bed, and layed and tried to cool down my face and heart💀)

Yes, let's play Fortnite Roleplay Pokemon toilet together with Mahito Hanami it seems fun-

Humanizations of these guys or something hello

The art is kinda iffy in the first one but that's bc it was 1am🥶

[watermellonfizz]

За всю свою жизнь Син еще никогда ни за кого не переживал, так как сейчас волновался за жену.  Было не разобрать то ли дни бесконечно тянутся, то ли несутся сломя голову.  Без Мии справляться с детьми было очень не просто. Пусть ему и пытались помочь друзья, но легче не получалось. Крис не простой приятель, и отношения с сыном были сравнимы с американскими горками. То он отца любит, то терпеть не может. Син с ужасом представлял, что его ждет, когда у парня начнется бунтарский подростковый период. От этих мыслей мороз п�� коже бежал. Но супруге на старшего сына Син не жаловался, когда навещал в больнице. За то показывал нескончаемые видео записи достижений Эвы, кучу фотографий, малышка росла и крепла очень быстро. «Глядишь скоро и поползет уже» - шутил Син, а Мия надеялась, что это случится не раньше, чем она вернется домой.

Но и без сюрпризов для Сина не обошлось. Надо сказать это событие оставило в душе мужчины кучу малу сомнений. А так ли он хорошо знает тех с кем дружил и общался. И вообще умеет ли правильно понимать мотивы других людей.

[sims4littlebird]

Детство Этана - мое самое любимое время из воспоминаний. И пока в тот момент все, мягко говоря, куесосили его отца мол какой тот гадкий непорядочный человек, я восторгалась невероятно доверительными отношениями между отцом и сыном. Эйт был безууумно славным ребенком 🥹 Мне кажется, он и сам вспоминает моменты из детства с особой теплотой.

И слава смотрящему, что у Эйта хватило мозгов не бросить свою девушку в положении, находясь в армии. Даже не представляю, как Килли бы рос без одного из родителей, он так сина их любит. Когда-нибудь тоже будет так разглядывать семейные фото)

[litredikulemet]

Зимові пригоди й розваги харківських письменників. Цікавинки та курйози

Епізод № 1. Ковзанка в подвір’ї будинку «Слово». Хвильовий-фігурист

«Зимою у дворі будинку [“Слово”] робили ховзанку. Заливали половину двору водою, вода замерзала й чудова ховзанка була готова. Звичайно, діти з неї не сходили. Але й не бракувало старшого покоління на ховзанці. Хвильовий ніколи не їздив удень (за браком часу). Пізньою ніччю він виходив трохи поїздити. Любив так звані гігантські кроки, тобто робив спершу лівою ногою півколо, потім те саме правою. І так з годинку. Після того ще довго стояв і курив. Коло ніг невідступні два пси. Це було десь біля другої годин�� ночі. Погулявши на ховзанці, Хвильовий ішов до себе і писав» (зі спогадів Володимира Куліша — сина драматурга Миколи Куліша)

«...в дворі, де взимку заливали ковзанку і Хвильовий шаленів на ковзанах»;

«Хвильовий був легкий, спритний, з незвичайною віртуозністю ганяв на ковзанах взимку на нашому дворовому катку. Кататися на цей каток виходило багато людей, але хто ще, крім Хвильового, добре катався, не пам’ятаю» (зі спогадів Івана Сенченка)

«Був надзвичайно вправним на ковзанах. Ми з ним і з Сашком Копиленком не раз разом ходили на каток. Власне, то був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на ковзанах чорті-що» (зі спогадів Юрія Смолича)

«Катання на коньках у садку біля опери, потім у “Слові”. Фігурист» (зі спогадів Аркадія Любченка)

«Незабаром Новий рік. Я довго думав, якій темі присвятити свій новорічний “урок літератури”. Може, розказати про зимові розваги наших письменників? Н��приклад, про те, що Микола Хвильовий страшенно любив кататися на ковзанах. І не просто кататися — він був справжнім фігуристом. Юрій Смолич згадував, як одного разу ходив із ним та зі Сашком Копиленком на ковзанку. Хвильовий, казав він, “був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на ковзанах чорті-що” (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)

Епізод № 2. Як Аркадій Генкін на Благбазі серед ялинок заблукав

 «А може, розповісти про якісь новорічні письменницькі пригоди? Приміром, про те, як Аркадій Генкін, чи по-простому Арген, той, що — на відміну від “чистих пролетарів”, “селян-плужан”, “нових дегенератів”, “стрикулістів-авангардистів” та інших — був, за його ж таки словами, “одиноким лицарем пера”… Ні-ні, не так. Звісно, Аргена знали в Харкові як дуже колоритного літератора, та ще більше — як чоловіка, котрий ніколи не просихав, тобто пив щодня, пив усе, “крім води й керосину”. У нього була щодо цього своя ориг��нальна філософія-міфологія. Арген називав себе другом “Марса, Вакха й Венери”. Та з-поміж цієї трійці пальму першості міцно утримував Вакх. “Марс тепер на пенсії, — казав Арген. — Відгриміли сурми бойовії. А з Венерою треба обережніше. Яка кралечка дорогенька, то така дорогенька, що ніяких авансів не вистачить... А яка дешевша, то дуже небезпечна...” “Ні, панове-товариші, — підсумовував він, — Вакх і дешевший, і для здоров’я корисніший”.

Так-от, одного разу, а точніше, під новий 1934 рік, коли після тривалої заборони різдвяних ялинок більшовики нарешті-таки їх дозволили, на центральний ринок Харкова, знаменитий Благбаз, навезли для продажу купу-купезну ялинок. Аргена, який жив неподалік у комунальній квартирі й був, як завжди, напідпитку, чогось занесла нечиста сила між ті ялинки, й він ніяк не міг звідти вибратися. В один прекрасний момент йому здалося, що він потрапив у ліс і заблукав. Отут уже наш “одинокий лицар пера” по-справжньому запанікував. “Агов! Рятуйте!” — почав горлати він щосили. Усе скінчилося тим, що міліція оштрафувала Аргена за хуліганство...» (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)

«П’яний був завжди.

Десь у тридцятих роках Постишев дозволив влаштовувати заборонені до того різдвяні ялинки, і от на Благбазі в Харкові перед Новим роком навезли цілий ліс (бір) ялинок і влаштували продаж. Арген ішов через Благбаз, потрапив на привіз, захаращений деревцями на продаж, пішов через майдан та й заблукав між виставлених ялин. Вирішивши, що трапив до бору й заблукав, перелякався й почав гукати на ґвалт — пробі, рятуйте! Там його й знайшла міліція та оштрафувала за хуліганство» (зі спогадів Юрія Смолича)

Епізод № 3. Критика зимового вірша Сергія Борзенка про любов

«Пам’ятаєте, як десь у той самий час, коли Арген заблукав ненароком серед різдвяних ялинок на Благбазі, юний поет Сергій Борзенко читав у колі харківських літераторів свої вірші про любов? І там були такі рядки: “Зимней ночью волнуется липа, / Как твоя обнаженная грудь”. Після цього ��лово взяв хтось із критиків і почав “аналіз”: “Узимку липи без листя, — глибокодумно сказав він. — Тому нічна зимова липа — це чорне кострубате плетиво з гілок і сучків. А у віршах, як я розумію, ідеться не про кістяк, не про мертву жінку... Хіба ж можна порівнювати голі груди живої коханої з чорним холодним кістяком?”.

Борзенко спершу побілів, потому почервонів, як маків цвіт, а далі з криком: “Ах ти ж сволото!” — кинувся на горопашного ”аналітика”. Друзі ледве зуміли втримати Серьожу й почали заспокоювати його, мовляв, “він же критик, не затискай критику”. Та Борзенко розходився не на жарт. “Що значить «не затискай критику»? — кричав він. — Який він критик? Ні чорта не тямить ні в жінках, ні в поезії, а преться!.. Давити таких треба!”. Не сумніваюся, що розгніваний Серьожа легко “задавив” би того критика, бо чоловік він був сильний, пристрасний і хоробрий: саме він у ніч проти 1 листопада 1943 року, висадившись під кулями на березі Керченського півострова, поведе у стрімку атаку батальйон морських десантників. Так розпочнеться звільнення Криму від німців, а Серьожа Борзенко стане Героєм Радянського Союзу...» (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)

Джерела:

1. Віктор Куліш. Слово про будинок «Слово».

2. Аркадій Любченко. Спогади про Хвильового (із записної книжки).

3. Іван Сенченко. Нотатки про літературне життя 20–40-х років.

4. Юрій Смолич. Мозаїка. З тих років (курйози).

5. Леонід Ушкалов. Що таке українська література.

6. Лев Копелев. И сотворил себе кумира...

[comonblancechance]

14/11/2024Јер Бог је већи од човека. Зашто се свађаш са њим, што за сва дела своја не одговара? Јов 33:12,13 Бог ...ће свима дати по њиховим делима. Римљанима 2:6 Дати рачун Бог неће нама морати да даје рачун. Оно што не разумемо данас, моћи ћемо касније да разумемо; Зато једини исправан став који ми требамо да заузмемо према нашем Творцу јесте да прихватимо Његове одлуке о да му се понизимо. Не, Бог није обавезан да нам полаже своје рачуне, него ћемо ми морати Богу дати рачун за нас. Ми смо одговорни пред Њим за сва своја дела, своје речи, и наравно за своје мисли. Али оно прво што човек мора да објасни Богу јесте став који је заузео према Исусу Христу и Његовој жртви. Ако је признао да је грешник и прихватио Исуса Христа за свога личног Спаситеља, спашен је и неће морати доћи на Божији суд. Ако одбије спасење које му Бог нуди у Исусу Христу, мараће доћи пред великог Судију, да би био осуђен на вечне муке. Тако нам каже Библија. Људи у главном сматрају да нису урадили неке велике грехе; али онај који одбије и не прихвати Божијега Сина за Спаситеља, је урадио највећи могући грех. Значи оно што је најважније јесте да средимо своје рачуне у светлу Божије речи, Библије; ако ово не урадимо, прво што ћемо увидети је наша морална неспособност да удовољимо Божијим мерилима. Затим требамо средити рачуне са Богом док је још време милости Божије, а то је управо сада, данас. Када ово урадимо, преостаје нам још само једно - живети достојно нашем Господу Исусу Христу, нашем Спаситељу.

[stasikiero]

Гефе́ст (грец. Ήφαιστος, Hephaistos) — давньогрецький бог вогню та ковальства, що на відміну від інших богів не цурався фізичної праці. Мав владу над вулканами. Син Зевса й Гери, відомий створенням чудесних речей для богів і героїв.

Гефест був народжений Герою від Зевса, але з'явився на світ кволим і жалюгідним з вигляду.

Гера викинула сина з Олімпу, але він впав у море, де був врятований Фетідою і Евріномою. Ці дві богині сховали Гефеста в печері, де він виріс і облаштував кузню. На подяку за порятунок він виготовив богиням багато прикрас та інших корисних речей

[not4yourmind]

Voices in my head або любов до голосів

*багато букоф*

В певний момент свого життя я зрозумів своє не дуже типове захоплення голосами і взагалі музикою. Насправді, це усвідомлення прийшло до мене досить таки пізно. Чомусь я вважав, що подібне відчувають усі і дійсно зрозумів, що щось не «так» уже під час своїх стосунків.

Я закінчив музичну школу, маю червоний диплом там. Далась вона не легко. Пішов я туди через певну маніпуляцію батьків. Вони регулярно обговорювали між собою «сина маминої подруги» (без сарказму, Юрчик, той самий син, так і не закінчив музичну), який він молодець і як гарно грає на гітарі. Мені стало не те, що цікаво. Мені просто набридло це слухати і я сказав, щоб записали мене теж. «Відбір» в школу пройшовся максимально легко. Вже тоді я зрозумів, що вся ця авантюра не буде дуже мене втомлювати, бо навчання давалось легко. Сольфеджіо це комбінація математики, правил та просторового бачення (як я це собі пояснював) і воно не складне. Інструмент давався легко. Я буквально грав на ньому двічі на тиждень по 10 хвилин і виконував шкільну базу. Зараз за це соромно, бо через таке «пофігістичне» ставлення, я дуже багато чого втратив. Все змінилось десь на третій рік навчання. В мене включився підлітковий бунт і я з дому йшов в музичну, проте просто робив декілька кіл навколо села і в музичну так і не заходив. Так продовжувалось більше року і з одного з найкращих учнів я став найгіршим. В один день, коли я все таки потрапив на заняття мій вчитель розказав свою історію. В нього була вроджена вада серця. Я вже точно не пам’ятаю всіх деталей, але наче б то в нього якась частина серця була штучна і він регулярно відчував через це проблеми. З сім’єю не склалось і єдиною розрадою для нього була музика. Він топив у ній світ і поширював свою турботу на своїх учнів. Йому боліло від того на яких поганих інструментах ми граємо (мою гітару він самостійно ремонтував разів з 10, бо купити нову моя сім’я не мала змоги), йому боліло від того як ми не відповідально ставимось до нот, до відвідування і взагалі ��анять. Для нього музика була єдиним і цілісним світом. Навіть гітари – не основна його пристрасть. Він майстрував скрипки. І чомусь та бесіда… хоча це навіть не бесіда, це просто невеличкий монолог дуже сильно вплинула на мене. Як зараз пам’ятаю той дощовий день початку березня, того себе, який знову не вивчив нічого і той тихий, сірий кабінет… Після цього я подивився на музику під зовсім іншим кутом. І на навчання теж. Вже до травня я повернув кондицію і майже наздогнав поточну шкільну програму, а вже з наступного семестру мене почали готувати до олімпіади по сольфеджіо. Я на неї так і не поїхав, бо були якісь проблеми чи то в країні чи то з фінансуванням. Але кількість мого якісного часу на музику значно збільшилась. Олімпіади місцеві, участь в ансамблі, розібрані твори в позашкільному форматі. Я проводив багато часу в школі просто так. Слухав, як грають вчителі, ходив, тинявся і вслухався в класичну музику, яка лунала з кожного кабінету. Можливо, десь в цей період в мені сформувався певний смак та суттєво підвищилась якість «музичного» слуху.

Не знаю як пояснити, але це все дуже сильно впливає на мене і зараз. Я дуже сильно акцентую свою увагу на голосах і звуках. Особливо жіночих. Тобто… Я навіть не розумію як це працює, але людина мені значно більше подобається при першому контакті, якщо вона має гарний (для мене) голос. Оцінка відбувається якось само собою. Навіть зовнішність не має такого ключового значення. Я не можу описати ці голоси, але вони всі відчуваються чи що…

В колишньої був прекрасний голос. Я б навіть сказав надзвичайний. Я міг його слухати годинами. Не в останню чергу через особливості характеру – я більш мовчазний був, ніж вона. Але цей голос… Я не одноразово піддавався егоїстичному бажанню подзвонити просто, щоб насолодитись ним. Або просив голосові, щоб мати його «під рукою». Загалом так. Такі голоси зустрічаються досить рідко, насправді.  Я б навряд зміг жити з людиною, голос якої мені не подобається. Це проблема, напевно. В період студентства я декілька разів ходив на, ніби як побачення, з одною дівчинкою. Вона була дуже хороша та мила. Але голос був не той. Він був нормальний, просто відчуття надзвичайності не було. І це дурість така, бо людина то класна, наче. Але інакше не виходить. Зараз я стараюсь робити людям компліменти, коли чую приємний для мене голос. Вони іноді дуже дивно реагують. Але я наче нічого поганого не роблю, тому… можливо їм хоч трошки приємно буде.

Так само й з музикою. Я люблю, коли в мене в голові щось грає. Напевно в кожного бувають такі випадки, коли прокидаєшся і в голові грає якась пісня. Дуже чітко грає і не відпускає цілий день. Таке в мене бувало дуже часто. Прямо до бісиків часто і я дратував цим оточуючих. Насправді це по ділу. Я б і сам себе дратував. Мене називали «папугайчиком». Це було мило, але я не контролював це. Іронічно було те, що зустрічались пісні, яких я навіть ніколи не слухав направлено. Я міг її почути в когось збоку, або в супермаркеті десь. Зазвичай мені достатньо 1-2 рази почути мотив, щоб запам’ятати його. Не факт, що я зможу його свідомо відтворити, але така особливість буває.

Та й до чого я це все? Не знаю, насправді. Просто захотілось підсумувати це для себе. Голос важливий. Звуковий супровід важливий. І музика вже багато разів витягала мене з «прірви» життя. Навіть після завершення моїх стосунків саме музика надала потрібну підтримку, яку не дав жоден психолог. Я не розумію цього феномену. Нот всього 7. Але звучанням можна як вбити, так і оживити. Люблю ходити по місту під класику. Воно тоді набуває зовсім іншого вигляду. Люди навколо теж. Або ходити під метал, лишаючи внутрішню агресію в повітрі. Все ж. Це прекрасне відчуття. Я дуже хочу почати захоплюватись чиїмось голосом знову. Сподіваюсь це колись станеться, бо цього мені зараз не вистачає. Я буває сумую за її голосом. Ну але рухаюсь далі та не зациклююсь, нове життя. А поки що слухаю Олександру Копачевську, Фреді Меркурі, Честера Бенінгтона та Тейлор Момсен і живемо.

Ааа. А ще мені чомусь подобається картавість. Я офігів від того, що це вважається якимось порушенням. Я все своє життя вважав людей, які картавлять щасливчиками. Комбінація красивого голосу та картавості просто вбивча для мене. В хорошому сенсі. Хоч я й співчуваю таким людям. Напевно вони мають чимало проблем через це в шкільний період, бо все таки діти жорстокі. В мене був одногрупник, який вважав легку форму цього «порушення» дуже негативною рисою в собі. Він завжди виправлявся, шукав як пояснити все оминаючи букви «Р». Але я навіть не одразу зрозумів, що щось не так. Він мені прямо на ��альцях пояснював. Теж пам’ятаю той дивний діалог. Було таке враження, що стикнулись два паралельні світи. Шкода його, бо такі думки явно були не з хорошого життя. Зрештою… зрештою отак. Голоси. Мені важливі голоси. Тендітні, ніжні, впевнені, високі, дзвінкі, низькі, тихі, спокійні, напористі, мелодійні, пусті, скляні, чисті, не досконалі… Взагалі, досконалість – це фікція. Кожна комбінація тонів, яким люди проводять комунікацію між собою унікальна і прекрасна. Головне знайти її особливість та відчути.

[nf0xy]

Отдохнув наедине, Скалли и Кейси, решили вывезти свой зверинец в парк, поиграть в пиратов ⚔️.

Сказать, что дети были "ДОВОЛЬНЫ" - это ничего не сказать 🎅🏻

Не? ну Dы на них только посмотрите! 🐒

А ещё нам везет на "Райз" 🤣

Послушали выступление местного Stand-Up комика - Сина 🤡

[zvychaynedivchysko]

Як же мене харить тема "ти народила мені не сина", можливо тому що я не син, моя сестра не брат, але це пропустимо. Пам'ятайте хочете хлопчика? Всиновіть! А оці спроби завести дитину з визначеною статтю запхніть собі в дупу.

Стать дитини визначає генетично батько, бо нажаль мати попросту немає У-хромосоми для хлопчика.

[daulliriton]

Поздравьте меня, я купила билет на Эпик Кон🥳

Жду этого дня сина, сина😊

[2572331]

багато думаю про дітей.

в певний момент мені захотілось сина.

це дивно, бо родити я не планую.

це корпоратив твоєї мами. ти привіз її, ми зустрічаємось ввечері.

я все думаю, як так буває.

одної миті тобі стає сумно, я завмираю, майже в материнському проханні - не смутись.

ближче півночі вона тобі дзвонить, треба її забрати.

й ти кажеш :" a gdym się kochał, a ona do mnie dzwoni". я завмираю. кажу :" wiesz, że ona jest mamą, ona dobrze wie, gdzie jesteś, co robisz, przecież masz to na twarzy napisane".

ми так і залишимось.

я думаю чи не притягнула я це до себе. це чарівне " кохатися". надзвичайно широке поняття.

прощаємось. після репліки " a gdym się kochał ", я все думаю, як це мати так гарного сина.

(у мене є підозри, що ці гарні хлопці знають про це й кайфують від цього факту).

так гарного душею, й так гарного складеного. ти гарно смієшся, ти ніжний. це от твоє слово. й як це мати сина, що каже тобі :" a gdym się kochał?"

[watermellonfizz]

Мия уже какое-то время  ходила с мыслью, что давно никуда не выбиралась из дома. Можно конечно было бы прогуляться с мужем. Но хотелось другого внимания. Собраться с подругами и посплетничать о переменах в жизни. Тем более что последнее время уже давно не общалась с Ами. И та тоже не выходила на связь, и то что у них дома все хорошо, Мия знала только от малышки Джии.

Встречи с подругами всегда позволяли Мии отдохнуть. Девушки болтали обо всем и ни о чем сразу. Но в этот раз между Ами и Кирстен чувствовалось напряжение.  В воздухе буквально искрило. Мия не могла понять, что такого могло случиться, почему Амилия не может сдерживать свое недовольство и пользуется любой возможностью, чтобы задеть Кирстен. Количество сарказма и едких замечаний превышало все нормы приличия. Становилось очень не комфортно. Мия же про себя подумала что надо будет потом поговорить с Ами и узнать что творится в их семье. Но пока она просто героически переводила темы, чем спасла посиделки. Девушки уже много лет были в браке и воспитывали чудесную дочку. Но видимо в отношениях начался кризис.

И кризис действительно имел место быть. Амилия всегда была ревнивой. Но все было хорошо ровно до тех пор, пока Кирстен не давала ей повода. Переломным моментом стало, то что она застала свою жену мило флиртующей с мужчиной. И флиртовала Кирстен не абы с кем, а с Сином, с мужем ее лучшей подруги. Естественно Мие никто об этом не стал говорить. Кирстен был устроен фиеричный скандал дома, и та сказала что ничего не было. Мол это все было совершенно безобидной беседой. Однако доверие уже было подорвано. Ами стала меньше с семьей ходить к Мии в гости. Как говорится от греха подальше. PS: долго думала как воспринимать эти бесконечные автономные флирты. Игнорировать или нет, так как полоски романтики у Сина и Кирстен не было. Но! Когда увидела что Амилия сходит с ума от ревности, и то что для Кирстен Син безумно привлекательный, и для нее он прекрасно совместим, поняла что игнорировать все таки нельзя. Да и дальнейшие события в игре, не оставили вообще никаких шансов на попытку "замять".