#прихильники

[romanticlandscape]

уже котрий день готуюсь до іспиту з історії Латинської Америки, і це все іспанською...

і ось кожен раз, коли я вчу якусь історію,незалежно від країни, я розумію, як мені все одно. да пробачать мене прихильники цієї науки, і я розумію, що історію треба знати (особливо своєї держави), але я щиро не розумію, як імена якихось рандомних чуваків, дати, подробиці кожної війни, назви кожної річки можуть мені знадобитися. багато хто намагався мене переконати, але я все ще не знаходжу в цьому сенс та якесь застосування. ну і в принципі розумію, що скільки б я їх не вчила, я забуду це все як тільки вийду з іспиту.

[ukrainianvibe]

Футболка з гербом України: Модний вибір зі змістом

Футболка з гербом України – це більше, ніж просто модний одяг. Це символ національної гордості, патріотизму та підтримки культури. У кожному куточку світу українці та прихильники України носитимуть таку футболку як знак солідарності з українською ідентичністю. На сайті Ukrainian Vibe ви знайдете високоякісні футболки з гербом, створені з турботою про стиль та комфорт. Тут ми розглянемо, чому футболка з гербом є ідеальним вибором, та як вона може вписатися у ваш повсякденний стиль.

Герб України: Історія та значення

Герб України, відомий також як Тризуб, має довгу та захоплюючу історію. Його коріння сягає часів Київської Русі, коли тризуб використовувався як символ князівської влади. Сьогодні тризуб символізує незалежність, силу та єдність України. Для багатьох українців та шанувальників української культури герб став знаком гордості та незламного духу.

Футболка з гербом України – це спосіб носити частинку історії та культури з собою кожного дня. Вона підійде як для патріотів, так і для тих, хто захоплюється багатою спадщиною країни.

Стильний і зручний вибір на кожен день

Футболка з гербом підходить для різноманітних випадків – від повсякденних прогулянок до важливих подій. Вона поєднує простоту і символіку, дозволяючи вам виражати свою ідентичність навіть у буденних образах. У Ukrainian Vibe ви знайдете футболки з різними дизайнами, що підходять для будь-якого стилю.

Ось кілька порад, як стилізувати футболку з гербом:

Спортивний стиль: Поєднайте футболку з джинсами чи спортивними штанами для зручного та стильного образу.

Офісний варіант: З футболкою і класичним піджаком ви створите унікальний образ, який підійде навіть для офісних заходів.

Вуличний стиль: Доповніть футболку з гербом джинсовою курткою або курткою-бомбером для створення сучасного образу.

Переваги покупки на Ukrainian Vibe

Ukrainian Vibe – це магазин, який пропонує широкий вибір українського одягу та аксесуарів. Купуючи у них, ви підтримуєте українських майстрів та виробників, а також отримуєте високоякісний товар. Ось декілька причин обрати саме Ukrainian Vibe для покупки футболки з гербом:

Висока якість: Футболки створені з натуральних матеріалів, що гарантує комфорт та довговічність.

Підтримка українських майстрів: Купуючи продукцію Ukrainian Vibe, ви сприяєте розвитку української економіки та культури.

Міжнародна доставка: Незалежно від вашого місця проживання, Ukrainian Vibe пропонує доставку по всьому світу.

Як обрати футболку з гербом?

На сайті Ukrainian Vibe ви знайдете різноманітні варіанти футболок з гербом, які відрізняються дизайном, кольором та матеріалами. Ось кілька порад, як обрати ідеальну футболку:

Зверніть увагу на розмір: Вибирайте футболку, яка підходить за розміром, щоб забез��ечити максимальний комфорт.

Оберіть колір, що відповідає вашому стилю: Ukrainian Vibe пропонує футболки у різних кольорах, від класичного чорного до яскравих відтінків.

Врахуйте подію: Якщо ви плануєте носити футболку на особливу подію, можливо, варто вибрати класичний варіант із мінімалістичним дизайном.

Догляд за футболкою з гербом

Щоб футболка зберегла свій вигляд протягом тривалого часу, важливо правильно доглядати за нею. Ось декілька простих порад:

Періть при низькій температурі: Використовуйте делікатний режим прання, щоб зберегти колір і тканину.

Уникайте сушарки: Сушіть футболку природним шляхом, щоб уникнути пошкодження тканини.

Прасуйте на низькій температурі: Прасуйте футболку з вивороту, щоб уникнути пошкодження принта.

Відповіді на часті запитання

Чи можна замовити футболку з гербом за межами України? Так, Ukrainian Vibe здійснює доставку по всьому світу, щоб кожен міг отримати свій символ української культури незалежно від місцезнаходження.

Чи є футболки з гербом автентичними? Так, всі товари в Ukrainian Vibe виготовлені відповідно до українських традицій та стандартів якості.

Як зв’язатися з Ukrainian Vibe? Ви можете написати на eurotekdigital@gmail.com або зателефонувати за номером +1 609-372-0333 для отримання консультації або допомоги з вибором.

Слідкуйте за Ukrainian Vibe у соцмережах

Щоб бути в курсі останніх новинок та акцій від Ukrainian Vibe, підписуйтесь на їхні соціальні мережі:

Facebook: Ukrainian Vibe у Facebook

Instagram: Ukrainian Vibe в Instagram

Футболка з гербом України — це не лише одяг, а й вираз патріотизму та любові до своєї країни. Незалежно від того, чи носите ви її щодня, чи лише на особливі події, вона завжди нагадуватиме про українську гордість та ідентичність. Відвідайте https://ukrainianvibe.com/ сьогодні, щоб знайти ідеальну футболку з гербом та додати частинку українського духу до свого гардеробу!

[zhitomir]

У Черкасах люди побилися за головний храм міста - Михайлівський кафедральний собор

У Черкасах сталися сутички на релігійному грунті. Вночі прихильники Православної церкви України зайшли до Свято-Михайлівського кафедрального собору у центрі міста і заявили про його перехід від УП�� (У... Читать дальше »

[nicaraguawars]

Нікарагуа перша половина XX століття.

Нікарагуа стала незалежною державою, у 1821 році, до цього починаючи з XVI століття, данна територія належала Іспанії. Територія Нікарагуа на XIX століття та на початок XX століття, була мало заселена, в більшості там проживало бідне і неосвідчене населення. В політичному життя Нікарагуа починаючи з XIX століття значний вплив мали дві партії. Консервативна та Ліберальна. Вагому роль також грали Сполучені Штати Америки, які мали великий вплив на ��кономічне та політичне життя в Нікарагуа. Нікарагуа дуже сильно була залежна від іноземного капіталу з США і Британії, особливо від компанії United Fruit Company. Країна була дуже бідною і в основному розвиток інфрастуктури чи будь яких інших об'єктів відбувався за рахунок іноземного капіталу. На початку XX століття на території Нікарагуа перебувало кількасот морських піхотинців США. При президенті Адольфо Діасі, стосунки з США стали ще тісніші, і частка капіталу США ще більше виросла у Нікарагуа. Варто зазначити що в першій половині XX століття у Нікарагуа було неспокійно. У 1926-1927 рр. У Нікарагуа відбувалась Громадянська війна між прихильниками Ліберальної та Консервативної партіями. Війна відбулась після того як Еміліано Чаморро один з лідерів консервативної партії у 1925 році зробив переворот і захопив владу. У 1926 році прихильники Лібералів розпочали партизанську війну проти уряду Чаморро, загалом конфлікт відбувався недовго і під тиском США представники лібералів та консерваторів домовлились про мирне врегулювання конфлікту. США слідкували за перебігом подій, що Еміліано Чаморро, що лідер лібералів Хуан Сакаса, були готові до перемовин. Уряд США допоміг створити Національну Гвардію, підрозділ, який мав би займатись внутрішніми справами в державі, як виявилось у майбутньому Національна Гвардія себе показала досить добре, зокрема і в бойових діях. Також обидві сторони конфлікту під наглядом США повинні були роззброїтись та здати зброю. Але один з загонів, яким командував ренегат Августо Сандіно відмовився скласти зброю і заявив, що буде вести бойові дії проти сил США і влади Нікарагуа. Сам Сандіно воював спочатку у складі ліберальних сил проти консерваторів. Але після мирного договору між сторонами відмовився визнати мир, та продовжив бойовії дії. Варто сказати, що Августо Сандіно був ліваком та соціалістом. Його лозунги були налаштовані проти іноземного капіталу та багатого і середнього бізнесу. Він виступав під типовими соціалістичними гаслами, за соціальну справедливість, проти експлуатації та нерівності. Сандіно зібрав в свій загін таких же лівацьких злочинців і розпочав терор проти влади Нікарагуа і громадян, що підтримували США. Загони Сандіно не перевищували кількох тисяч осіб, а зазвичай він оперував силами в 300-400 осіб. У 1927 році Сандіно розпочав бойові дії проти сил США і влади Нікарагуа, яка використовували проти соціалістичних бойовиків Національну Гвардію, яку до цього тренували американські спеціалісти. Сандіно собі присвоїв титул Генерала. Сандіно і його соціалістичним посіпакам, співчували всі ліваки Латинської Америки. Війська США і Національна Гвардія, якою керував Анастасіо Сомоса розпочали бойові дії проти Сандіно, попри пропаганду соціалістів та комуністів, загони Сандіно воювали в основному тільки на обмеженій території, в основному бойові дії точились в департаменті Нуева-Сеговія, в інших департаментах бойові дії, майже не проводились, а популярність соціалістичних посіпак Сандіно була низькою.

Перша сутичка з бойовиками Сандіно відбулась 16 травня 1927 року битва мала назву Битва біля Ла-Пас-Сентро.

Інцидент почався, коли близько 1:00 ночі американські морські піхотинці почули постріли з боку міста Ла-Пас-Сентро (розташованого на півдорозі між Манагуа та Чинандега) і вирішили провести розслідування. Взвод морської піхоти, який увійшов до міста, очолив капітан Річард Б. Бьюкенен. За три квартали до Ла-Пас-Сентро лівий фланг морських піхотинців на чолі з сержантом Гленделлом Л. Фіцджеральдом потрапив під вогонь натовпу приблизно з сімдесяти п’яти озброєних нікарагуанців, змусивши перших сховатися «під виступаючим дерев’яним тротуаром і за купою. залізничних шпал вздовж головної вулиці міста. Незабаром до них приєдналися головні сили капітана Бьюкенена.

Б'юкенен був смертельно поранений вогнем з місцевого салону, коли перетинав Мейн-стріт. Сержант Фіцджеральд і двоє рядових очистили зайнятий ворогом салон, убивши сімох ворогів. Чотири втрат американців були доставлені в нещодавно очищену будівлю, а Б'юкенен помер о 2:30. Рядовий Марвін А. Джексон також був смертельно поранений. Це був один хлопчик, який не хотів помирати. Його мізки стирчали з отвору від кулі, і він не хотів помирати, — сказав капрал Дональд Л. Трусдейл . Ворожі нікарагуанці почали відхід о 3:00. Загалом військові США ліквідували 14 соціалістичних бойовиків з банди Сандіно.

Наступна визначна битва відбулась у липні 1927 року, і отримала назву Битва при Окоталі під час, якої сили морської піхоти США і сили Національної Гвардії розбили лівацьких партизан Сандіно. Соціалістичні бандити Сандіно хотіли захопити данне містечко і показати свою силу.

До червня 1927 року початкові вісім чоловік капітана морської піхоти США Гілберта Д. Хетфілда в Окоталі були збільшені до сорока одного чоловіка з наміром патрулювати район Нуева-Сеговія, а 11 липн�� ще більше посилені 1-м полком Національної гвардії.   Прибувши до міста Окотал, капітан Гетфілд очікував ворожої активності, тому він звелів своїм людям побудувати злітно-посадкову смугу та налагодити телеграфне сполучення з навколишнім містом.

Морська піхота Сполучених Штатів і гвардійці Нікарагуа не повинні були довго чекати бою. 15 липня капітан Хетфілд подвоїв свою вахту, і тієї ж ночі посіпаки Сандіно почали входити в місто по двоє чи троє чоловіків одночасно. О 1:15 ночі 16 липня самотній морський піхотинець, який патрулював місто, помітив підозрілого чоловіка, який йшов вулицею, і зробив перший постріл. Втративши елемент несподіванки, Сандіно негайно наказав своїм людям атакувати морську піхоту та охорону. Близько 4 години ранку на мерію було здійснено три напади, що призвело до смерті Руфо Маріна, другий напад тривав понад чотири години. На світанку знову почалися важкі бої до 8:00 ранку, коли Сандіно зажадав капітуляції Хетфілда. . Капітан Хетфілд відмовився поступитися, мабуть, вважаючи, що його укріплені позиції достатньо сильні, щоб відбити будь-яку подальшу атаку .

Денне світло також ввело в бій два літаки морської піхоти. Близько 10:00 ранку один із літаків, пілотований лейтенантом Хейном Д. Бойденом, приземлився поблизу Окотала, щоб дізнатися про серйозність ситуації, тоді як інший літак, пілотований навідником Майклом Водарчиком, обстрілював позиції ворога. Трохи пізніше лейтенант Бойден сів на борт свого літака, зробив ще кілька обстрілів, а потім повернувся до Манагуа, де повідомив про бій майора Росса Е. Роуелла. Майор Роуелл відповів, сформувавши ескадрилью з п’яти біпланів De Havilland DH-4, озброєних кулеметами та чотирма двадцятип’ятифунтовими бомбами кожен. О 14:00 ескадрилья Роуеля прибула в Окотал і почала скидати бомби на бандитів Сандіно. Від 300 до 1000 футів протягом приблизно сорока п’яти хвилин.  Люди Сандіно, які ніколи раніше не були атаковані авіацією, почали панічний відступ під час першої в історії атаки пікіруючих бомб для тактичної підтримки наземних військ. Окрім Сандіно нападом на Окоталь також керували його вірні соціалістичні поплічники такі як Порфіріо Санчез та Руфо Марін. Зокрема Руфо Марін був знищений силами США під час бою. Загалом лівацькі бойовики в цьому бою втратили 56 убитих та близько 100 поранених.

Наступна битва не заставила себе довго чекати і 25 липня 1927 року відбулась Битва Сан-��ернандо. Незабаром після битви при Окоталі експедиція з сімдесяти восьми американських морських піхотинців і тридцяти семи нікарагуанських гвардійців на чолі з майором Олівером Флойдом була відправлена ​​на пошуки лідера соцалістів Аугусто Сезара Сандіно. Одним із місць їхнього призначення було місто Сан-Фернандо, де Сандіно мав близько сорока людей, які чекали морських піхотинців та їхніх нікарагуанських союзників. Він поставив вартового за межами села, щоб сповістити своїх людей про прибуття морської піхоти та національної гвардії, але сторож покинув свій ��ост, щоб залишитися наодинці з індіанською дівчиною в сусідній халупі.  Морська піхота та урядові війська Нікарагуа увійшли до Сан-Фернандо о 3:00, виявивши, що воно майже безлюдне. Коли капітан Віктор Ф. Бліздейл і рядовий морської піхоти Рафаель Торо мчали галопом по відкритій трав’яній площі міста, щоб допитати старого чоловіка, їх обстріляли сандіністи, що чекали, і Торо був смертельно поранений. Згодом сандіністів було відкинуто, вони втекли залишивши одинадцятьох убитих. Бій закінчився о 3:45. Окрім втрат морської піхоти та сандіністів, одна жінка була поранена в ноги вогнем з автоматичної зброї. Битва переконала майора Флойда, що йому доведеться «провести справжню криваву й громову кампанію» та брати участь «у справжній маленькій війні». Загалом під час данної сутички було ліквідовано 11 сандеристів.

Загалом сили США і Національної гвардії просувались все далі, щоб вступити в бій з сандеристами і розгорілась ще одна сутичка, яка отримала назву Битва при Санта-Кларі відбулася, яка відбулась 27 липня 1927 року.Потрапивши в засідку сил сандиністів у битві при Сан-Фернандо, експедиція майора Олівера Флойда у складі американських морських піхотинців і нікарагуанських гвардійців продовжила просування на контрольовану ворогом територію на півночі Нікарагуа.

27 липня два американські літаки помітили сорок сандіністів, які чекали в засідці. Літак отримав вогонь з ворожого кулемета, і послідував наліт з пікірування, з трьох бомб, скинутих на нікарагуанських повстанців. Американські авіатори повідомили, що бачили шістьох сандиністів «мертвими або важко пораненими». Як виявилось убитих соціалістичних бойовиків було значно більше. Експедиція морської піхоти майора Флойда та тимчасової гвардії врешті-решт досягла району в одній милі на південний схід від Санта-Клари, де їх атакували сили від 60 до 120 (можливо, до 150 ) повстанців-сандиністів, озброєних двома кулеметами.Було підтверджено, що один з кулеметів був пістолетом Льюїса.Битва точилася з 2:30 до 4:00, і врешті сандіністів було відкинуто. Американські та урядові війська Нікарагуа не зазнали втрат, а на полі бою виявили п'ятьох загиблих бандитів. Однак Аугусто Сезар Сандіно ��ізніше визнав, що втратив до 60 чоловік убитими та пораненими під час бою (в це число входять втрати і від повітряного нальоту до бою). Один молодий сандиніст, який прикидався мертвим, був схоплений, але пізніше звільнений.

Крім людських втрат, дванадцять тварин Сандіно були вбиті і вісім були захоплені. Зіткнення в Санта-Кларі разом з попередніми битвами в Окоталь і Сан-Фернандо (обидві вони також відбулися в липні 1927 року) переконали Сандіно змінити свою тактику. За словами автора Ніла Маколея, «він атакував лише тоді, коли шанси були на його користь — коли він явно мав переваги несподіванки, прикриття та неперевершеної вогневої потужності. Ніколи більше він не буде безглуздо «стояти на своєму» і не намагатиметься щоб відшкодувати напад, який безнадійно зав’язався, майор Флойд міг би провести «кампанію крові та грому», але Сандіно прийняв би тактику партизанської війни». Після битви при Санта-Кларі сандіністи повернувся до «джунглів навколо гори Ель Чіпоте», яка була «ідеальною країною для партизанської війни».

Американські вояки з трофейним прапором сандістів.

Сандіно і його соціалістичні посіпаки, терпіли поразку, за поразкою, але здаватись поки не збирались, в основному через те що основні поплічники Сандіно були ще живі. Після серії поразок Сандіно знову надумує атакувати сили США. Наступна сутичка отримала назву Битва при Тельпанеці була битвою, яка відбулась 19 вересня 1927 року. Приблизно о 1:00 19 вересня повстанські війська чисельністю близько 200 осіб, вірні Аугусто Сезару Сандіно, атакували невеликий гарнізон Тельпанеки під командуванням першого лейтенанта морської піхоти Герберта С. Кеймлінга. Гарнізон Кеймлінга включав два��цять чоловік 5-ї морської піхоти та двадцять п'ять нікарагуанських національних гвардійців. Перший звук бою пролунав, коли повстанський солдат кинув саморобну вибухівку в казарми морської піхоти, але вона вибухнула, нікого не поранивши, і лише сповістила сплячий гарнізон. Незабаром після бомбардування повстанці відкрили вогонь з рушниць, поки гарнізон ще одягався. Тоді повстанці під прикриттям туману атакували казарми, але були відбиті точним вогнем. У той момент битва була сутичкою, в якій обидві сторони вступали на дальшу дистанцію приблизно до 2:30 ночі, коли туман почав розсіюватися. Потім соціалістичні бандити почали збирати вбитих і поранених, і ще через півгодини бої припинилися. Кеймлінг оцінив втрати противника в двадцять п'ять убитих і вдвічі більше поранених, при цьому один морський піхотинець загинув у бою, другий помер від ран і один нікарагуанський охоронець був важко поранений. Сандіно втратив одного зі своїх «генералів» зі смертю Сальгадо, і ця остання поразка в серії поразок змусила Сандіно розпочати партизанську війну. Загалом під час цієї битви силам США вдалось ліквідувати 25 сандістів і серед них був генерал Сальгадо.

Полонений сандіст, який був захоплений в полон, силами США.

Наступна велика сутичка відбулась, аж на новий рік. І отримала назву Битва при Лас-Крусес, або Новорічна битва. Відбулась 1 січня 1928 року. У листопаді 1927 року морські розвідувальні літаки виявили фортецю Ель-Чіпоте, яка була головною базою повстанців-сандиністів, розташовану поблизу кордону з Гондурасом і нікарагуанським гвардійцям нічого не залишалося, як знищити укріплення. Відповідно до цієї місії було направлено дві колони: одна під командуванням капітана Річарда Лівінгстона у складі 115 осіб, а друга під командуванням першого лейтенанта Мертона А. Річала у складі шістдесяти п’яти осіб. Капітан Лівінгстон був у Хінотезі, і йому було наказано вийти 19 грудня 1927 року та зустрітися з колоною Річала, яка йшла з Тельпанеки, у Кілалі. Однак перед зустріччю обидві колони зустріли опір. Капітан Лівінгстон першим вступив у бій з повстанцями. Перебуваючи лише в 1500 ярдах (1400 м) на південь від Кілалі, на нього напали приблизно 200 сандиністів, які добре ховалися за камінням і листям. Після вісімдесяти хвилинного бою повстанці відступили, хоча їм вдалося вбити п'ятьох морських піхотинців і двох охоронців; ще двадцять три були поранені. Потім Лівінгстон без подальшого спротиву попрямував до Квілалі. Того ж дня люди лейтенанта Рішала були за 22 милі (35 км) від Тельпанеки, коли вони вступили в двадцятихвилинну сутичку з приблизно п’ятдесятьма повстанцями, але повстанці були відбиті. Під час бою один морський піхотинець був поранений, повстанці, як вважають, не зазнали втрат. Після цього невеликі сили Річаля продовжили рух до місця зустрічі, і 1 січня 1928 року відбулася ще одна битва за шість миль (10 км) на північний захід від Кілалі. Приблизно о 12:30 колона йшла по стежці поодинці, коли раптом її обстріляли сандіністи з добре закріплених позицій на пагорбі Лас-Крусес і навколо нього, також названому в американському звіті про зіткнення Сапотіальним пагорбом. Два місяці тому це місце було ареною перемоги повстанців. Полковник Франциско Естрада командував повстанцями, і він мав близько 400 чоловіків, озброєних декількома кулеметами, гвинтівками, пістолетами та динамітом, розташованих на парапетах із соснових дерев. Після перших пострілів Річал наказав своїм людям відкрити вогонь противника у відповідь, який смертельно поранив сержанта Томаса Г. Брюса, який служив лейтенантом і командиром нікарагуанських гвардійців. Пізніше його тіло знайшли роздягненим і понівеченим. Потім сандіністи кинулися в атаку й відтіснили морських піхотинців і гвардійців на п’ятдесят ярдів, поставивши останніх під захист свого 3-дюймового міномета «Стокс» і кулемета Льюїса, який потім відкрився проти пагорба разом із 37-міліметровою польовою частиною, розташованою на деякій відстані стежка. Річал наказав своїм людям сформувати лінію бою, і він також зазначив, що більша частина вогню в цей момент велася з його правого флангу по головній частині, тоді як кілька повстанців на його лівому фланзі вели бій як по основній частині, так і по тилу. сторожовий. Хоча кулемет, який використовували морські піхотинці, врешті-решт заклинило, вогонь з рушниць і артилерії успішно стримав подальші атаки сандиністів. Артилеристський сержант Едвард Г. Браун, який прийняв командування після того, як Річал був уражений, контратакував із жменькою людей і захопив пагорб, коли соціалістичні бандити втекли. Одразу після цього два американські біплани прибули на місце події та почали обстріл повстанців, що відступали. Під час данного бою силам США вдалось ліквідувати 20 сандіських бойовиків.

Наступна битва не заставила себе довго чекати і вже 27-28 лютого 1928 року відбулась Битва при Ель-Брамадеро. Битва розпочалась 27 числа коли конвой з тридцяти шести морських піхотинців, одного помічника капітана американського військово-морського фармацевта, двадцяти нікарагуанських «мулеро», двох нікарагуанських «Джефе» мулеро» та 99 мулів на чолі з першим лейтенантом Едвардом Ф. О'Дей, що рухався по стежці Ялі-Кондега, потрапив у засідку соціалістів-сандиністів на чолі з Мігелем Анхелем Ортезом. С��ндіністи відкрили вогонь з усього правого флангу потягу мулів о 13:30, тоді як деяким іншим повстанцям вдалося перекрити «шлях до передньої та задньої частини конвою». Бойовиків було щонайменше 600 чоловік, озброєних «мінімум» чотирма кулеметами та «великою кількістю» динамітних бомб. Морські піхотинці відступили до хребта ліворуч від стежки, «залишивши трьох своїх мертвих позаду». Партизани наступали на позиції американців і розрубали голови мертвих морських піхотинців своїми мачете . О 8:30 вогонь з боку сандиністів зменшився, оскільки повстанці почали відступати, хоча близько 200 з них залишилися, щоб продовжувати переслідувати морську піхоту. Деякі партизани розмовляли «незвичною англійською» і глузували з американців «нецензурною лайкою та образою» під час затишшя в боях .На світанку наступного дня, 28 лютого, сила з 88 морських піхотинців на чолі з капітаном Вільямом К. Макналті прибула на поле бою, щоб замінити людей О'Дея, і вони допомогли відігнати сандіністів, що залишилися. Загалом у морських піхотинців було троє вбитих, двоє померли від ран і вісім несмертельно поранених (крім того, поранено чотирьох їхніх «мулерів»). Одна третина їхніх мулів була вбита, поранена або взята в полон. Втрати сандиністів за 28 лютого склали близько 10 убитих і 30 поранених.Значна частина повстанських сил в Ель-Брамадеро була набрана з прилеглих міст і сіл, і ці бойовики поверталися до своїх домівок і звичайних занять після припинення бойових дій. Загалом силам США вдалось ліквідувати 10 сандістів.

Наступна велика сутичка відбулась у травні 1928 року і отримала назву Битва при Ла-Флор.

У рамках кампанії на річці Коко капітан Корпусу морської піхоти США Роберт С. Хантер керував патрулем уздовж річки Куа. Крім капітана, було тридцять вісім морських піхотинців і гвардійців, а також капітан ВМС США Олівер Л. Янг. Чоловіки походили з гарнізонів Квілалі, Матагальпи та плантації Корінто. 13 травня, приблизно о 15:40, капітан Хантер вів своїх людей через яр, коли на них напав передовий загін повстанців, розташованих на пагорбі біля річки Бокайсіто, яка з’єднується з річкою Ель-Куа. Зрештою засідку вдалося відбити, тож морські піхотинці та гвардійці продовжили рух до пагорба, звідки вівся ворожий вогонь. Тоді сандіністи розпочали ще одну атаку, налічуючи принаймні сімдесят п’ять партизанів, і в бою капрал Вільям Р. Вільямсон був уражений кулею та вбитий. Капрал тримав у руках пістолет-кулемет Томпсона, тому капітан Хантер рушив уперед, щоб забрати його, щоб відкрити вогонь по нападникам.Після того, як Хантер взяв зброю та вогонь у відповідь, куля влучила в шию, а потім ще раз у плече. У цей момент капітан ледве міг говорити, тому написав записки та вказівки своїм людям ��а папері, а санітар намагався доглядати за ранами Хантера та рядового морської піхоти.Бій тривав приблизно п'ятдесят хвилин, перш ніж повстанці відступили, щоб зайняти позиції вздовж стежки, що веде на південь. У цей момент морські піхотинці та гвардійці захопили пагорб і почали укріплення позицій на випадок наступної атаки. Проте всі залишалися тихими, і того дня більше не було боїв. 14 травня другий лейтенант Ерл С. Пайпер прийняв командування і вирішив відступити, щоб евакуювати поранених. Оскільки сандіністи окупували території вздовж стежки, єдиним способом втекти був прорватися крізь ворожі лінії на південь, назад до Ла-Флора та Кілалі. Лейтенант Пайпер вислав розвідувальний патруль, і коли вони повернулися, не встановивши контакту з повстанцями, Пайпер почав відступ.

Однак морські піхотинці та гвардійці не встигли спуститися з пагорба, коли їх знову атакували. Відбувся ще один сорокап’ятихвилинний бій, під час якого поранений капітан Хантер спробував приєднатися до бою, перш ніж його поклали назад на ноші. Досвідчений вогонь із кулеметів патруля та ручних гранат, кинутих сержантом Джеральдом Р. Брауном, успішно змусив повстанців знову відступити, залишивши відкритим шлях до Ла-Флора. До 10:30 ранку літак-розвідник морської піхоти виявив поле бою, але бої вже завершилися. Пайпер прорвалася крізь ворожі лінії, не зазнавши додаткових втрат, і наступного ранку прибула на плантацію Ла Флор. Під час бою силам армії США вдалось ліквідувати 5 сандістів.

Весь 1929 рік пройшов в дрібних сутичках військ США і Національної Гвардії, проти соціалістичних бойовиків Сандіно, армія і гвардія в невеликих сутичках ліквідовували бойовиків.

Наступна значна битва відбулась 31 грудня 1930 року і отримала назву Битва при Ачуапі. Все розпочалось з засідки сандістів, коли підрозділ американських морських піхотинців із десяти чоловік на чолі з сержантом Артуром М. Палрангом потрапив у засідку сил сандиністів на чолі з Мігелем Анхелем Ортезом після того, як залишив Окоталь для ремонту телефонної лінії з Сан-Фернандо.

Вісім морських піхотинців були вбиті під час перестрілки (включаючи Палранга ), двоє тих, хто вижив, були поранені. Це була найбільша втрата американців в одній битві.У результаті битви сандіністи захопили «дві автоматичні гвинтівки Браунінга, один пістолет-кулемет Томпсона, три гвинтівки Спрінгфілд і вісім повністю споряджених мулів». Бій тривав дві з по��овиною години. Сандісти втратили 11 бойовиків під час сутички.

Варто зазначити, що по армії Сандіно досить сильно вдарило те що сили США і Національна Гвардія ліквідували кількох його поплічників. Наприклад генерал Мігель Анхель Ортез, який досить довго надокучав силам США був ліквідований 15 травня 1931 року, після невдалого штурму сандістами казарм армії США, Ортез був смертельно поранений. У 1929 році був знищений генерал Мануель Руано, який займав важливе місце в соціалістичній банді Сандіно.

Наступна битва відбулась 26 вересня 1932 року. І отримала назву Битва за Агуа-Карта. На початку вересня старший лейтенант Честі Пуллер виявив стежку, яка, здавалося, була маршрутом, який використовували повстанці у своїх наступах на південь. Честі Пуллер повернувся до Джінотеги та разом із артилеристським сержантом Вільямом «Залізною людиною» Лі організував сильний загін із сорока охоронців для рейду, подібного до патрулювання, проти сандістів. Оскільки і Пуллер, і Лі технічно входили до Національної гвардії, Пуллер отримав звання капітана, а Лі — першого лейтенанта. Сили національної гвардії Нікарагуа під командуванням Пуллера та Лі вийшли 20 вересня. Пройшовши відстань, патруль рушив на північний захід від берега річки Ауябаль. 26 вересня 1932 року дозор потрапив у залповий вогонь з рушниць. Засідки на переправах через річку були дуже поширеними, тому капітану Пуллеру та його охоронцям не було труднощів відбити атаку. Швидка атака змусила зловмисників помчати, бо це була лише спроба залякати патрульних. Лейтенант Вільям А. Лі, використовуючи кулемет Льюїса, стримував ворога, поки нікарагуанська охорона пробивалася схилом навпроти групи повстанців із засідки. Здобувши герб, вони змогли вести вогонь прямо в осередки повстанців.

Люди Пуллера проникли в центр сандіського табору, здавалося, убивши шістнадцять ворогів під час цього процесу. Проте було нараховано лише десятьох загиблих і щонайменше десятьох інших вдалося втекти пораненими. З охоронців двоє вбито і четверо поранено. Щоб отримати медичну допомогу своїм пораненим, Пуллер негайно відійшов назад до Джінотеги. Повертаючись до Хінотеги, патруль Пуллера двічі потрапив у засідку, але більше не зазнав втрат, натомість нікарагуанська охорона під командуванням Пуллера вбила ще вісім повстанців. Патрульні сили Пуллера повернулися до Хінотеги 30 вересня після рейду на табір повстанців. Капітан Пуллер отримав свій другий хрест Військово-морського флоту з п’яти, а пізніше став генералом Корпусу морської піхоти США. Перший лейтенант Лі, який отримав кілька поранень під час цієї операції, вижив і також отримав військово-морський хрест. Загалом під час боїв було знищено 24 сандіських бойовиків.

Військові США під час операцій проти соціалістів сандістів.

Наступна визначна сутичка відбулась 26 грудня 1932 року. І отримала назву Битва при Ель-Соусі. Це була остання велика сутичка військ США з сандістами. Сандісти вирішили зірвати, відкриття залізничної дороги, яка з'єднювала міста Леон і Ель-Саус. Поширювалися чутки, що повстанці-сандіністи планували зірвати церемонію відкриття дороги, тому 26 грудня 1932 року експедиція з восьми морських піхотинців і 64 нікарагуанських національних гвардійців на чолі з капітаном Льюїсом Б. «Честі» Пуллером була відправлена ​​потягом до Ель-Соус, щоб забезпечити охорону території. Тим часом сили сандиністів на чолі з Хуаном Пабло Уманзором грабували комісар будівельної компанії. Коли потяг морської піхоти/національної гвардії проїжджав повз стародавні руїни, його обстріляли бойовики з обох сторін колії.

Солдати на чолі з Пуллером вийшли з поїзда з правого боку, а ті, хто слідував за старшим лейтенантом Вільямом А. Лі, вийшли з лівого боку колії. Люди Лі незабаром сховалися в канаві, а сили Пуллера «намагалися розвернути лівий фланг Уманзора». Під час перестрілки капрал Бенні М. Банн схопив автоматичну гвинтівку «Браунінг» і почав відганяти сандиністів. Через годину і десять хвилин бій завершився перемогою морської піхоти та Національної гвардії. Тридцять один труп сандиністів було знайдено після битви (і 63 живих коня було захоплено ), у порівнянні з втратами гвардії у трьох убитих і трьох поранених. Монкада взяв участь у церемонії через два дні, як і було заплановано. Він був настільки задоволений роботою американців під час бою, що підвищив Пуллера до майора, а Лі — до капітана. Таким чином Монкада став президентом Нікарагуа. Втрати соціалістичних бойовиків Сандіно склали 31 убитий.

Варто сказати, що з 1933 року, сили США почали виходити з Нікарагуа, склалась цікава ситуація. Сили США і Національної гвардії Нікарагуа, знищили велику частину сандістів, в тому числі і генералів з оточення Сандіно, але сам Сандіно і його загін переховувався в горах і лісах, знав місцевість. що ускладнювало його ліквідацію. В уряді США почали думати, як би знайти компроміс між Сандіно та урядом Нікарагуа. Також уряд США почав думати про виведення військ з території Нікарагуа. Загалом уряд Нікарагуа розпочав переговори з соціалістичними бойовиками Сандіно. Сторони почали шукати компроміс. Умовою компромісу з сторони соціалістичних бойовиків Сандіно було те щоб війська США були виведення з Нікарагуа. І от на 1933 рік, війська США покидають Нікарагуа. Також Сандіно вимагав, у влади Нікарагуа, надання йому і його людям землі, де вони б могли заснувати свої поселення так звану колонію сандістів. Тим часом США і лідер Національної Гвардії Нікарагуа Сомоса, почали розробляти план ліквідації сандістів, які досих пір залишались небезпечними соціалістичними злочинцями. Переговори з владою Нікарагуа тривали 2 місцяці і було досягнуто певних домовленостей. Загалом варто сказати що з 1927-1933 рр. було знищено 1115 сандістів. Також сандісти мали здати зброю, хоча Сандіно по домовленостях міг залишити собі зброю і близько 100 озброєнних бойовиків могли зброї не здавати. На початку 1934 року Сандіно і його найблищі генерали вирушили в столицю Нікарагуа в Манагуа, на врегулювання остаточних питань між сандістами та урядом Нікарагуа, президент Сакаса мав провести ряд фінальних переговорів з сандістами. Разом з Сандіно вирушили його найблищі поплічники Франсіско Естрада, Хуан Пабло Умансор та брат Сократес. Насправді голова національної гвардії Сомоса готував ліквідацію Сандіно і його бандитів, також в цьому були зацікавлені США бо соціалісти Сандіно непокоїли інвесторів з США. Загалом США зробили ставку на голову національної гвардії Сомосу, який мав бути для США своєю людиною в Нікарагуа. Після зустрічі Сандіно з президентом Сакасою, коли його машина з поплічниками виїхала з резиденції президента, на дорозі шлях їм перегородили гвардійці в кількості 15 чоловік. Сандіно а такоє Естрада і Умансор були заарештовані їх відвезли в військовий табір Ларейнага де всі троє соціалістичних бойовиків були страчені в тому числі і їхній ватажок Августо Сандіно. Ліквідація Сандіно і його поплічників відбулась 21 лютого 1934 року. Також сили національної гвардії ліквідували брата Сандіно, Сократеса операція по знищенню Сократеса фактично стартувала з моменту розстрілу Сандіно і його поплічників. Сам Сократес був ліквідований силами Національної Гвардії. Утекти від сил національної гвардії вдалось лише сандісту полковнику Лопесу. Після знищення Сандіно і його поплічників, національна гвардія взялась, за колишніх соціалістичних бойовиків, які воювали в армії Сандіно з 1927-1933рр. У місті Вівілі національна гвардія, оточила поселення сандістів і приступила до зачистки цих небезпечних соціалістичних елементів, в результаті чого було ліквідовано 300 колишніх бойовиків сандістів. Фактично майже за місяць колишня армія Сандіно перестала існувати, тих кого не знищили під час подій 1927-1933рр. добили у 1934 році. Хоча не всіх частина поплічників Сандіно змогли втекти, один з них Педро Альтамірано разом з невеликою частиною сандістів, розпочав новий спротив владі Нікарагуа. Фактично ще з 1934 року Сомоса керував державою, але формально тільки в 1936 році він посів пост президента, усунувши Сакасу з поста президента. Були проведені вибори, у 1936 році, на котрих переміг Сомоса.

Якщо підбити підсумки з 1927-1934рр. Було ліквідовано 1419 сандістів в тому числі і ватажок соціалістичних бойовиків Августо Сандіно, окрім нього такж були знищені його брат Сократес, генерали Франсіско Естрада, Хуан Пабло Умансор, Мігель Ортес, Руфо Марін, Мануель Руано, полковник Мігель Коліндрес.

Анастасіо Сомоса голова національної гвардії, а згодом президент Нікарагуа з 1936-1956.

Сезар Сандіно голова соціалістичних бойовиків сандістів.

[dominicanwars]

Домінікана 1960-1980рр.

Після відбиття комуністичного нападу організованого Кубою, в 1959 році. Трухільйо взявся, інтенсивніше проводити чистки в середині держави від підпільних лівацьких елементів. Які діяли в підпіллі на території держави. Організація, яка об'єднувала лівацьких терористів називалась 14 червня. Керівниками були Маноло Таваресом Хусто і Мінерва Мірабал. Варто зазначити, що бойовики формували озброєнні загони в лісах та горах.

Організація 14 червня розпочинає свою діяльність більш активніше в 1961 році, після смерті Рафаеля Трухільйо. Після вбивства Рафаеля Трухільйо, владу зайняли його прихильники, проти яких ліваки з 14 червня розпочали боротьбу. Наймасштабніші події розпочались в 1963 році коли війська розпочали розшуки і ліквідоацію бойовиків. Розпочались військові дії проти лівих бойовиків. Військовим вдалось ліквідувати більшість бойовиків. Так був знищений. Велику частину бойовиків разом з ватажком було знищено через два тижні, а саме були ліквідовані 29 бойовиків на чолі з Манало Таваресом Хусто. Після цього військові зайнялись рештою бойовиків. Був убитий Леонардо Валле, один з кервників групи бойовиків, також Алехо Мартінес був убитий. Також бойовики 14 червня себе активно проявили під час громадянської війни в Домінікані у 1965 році.

Громадянська війна в Домініканській репспубліці відбулась 24 квітня 1965 року по 3 жвотня 1965 року. У 1963 році на виборах Домініканської республіки це були перші вибори з 1930 року, перемогу на них здобув, Хуан Бош, який почав проводити лівий курс, його підтримували ��ойовики з організації 14 червня і інших лівацьких організацій. США почали хвилюватись через те що Хуан Бош почав проводити прокомуністичний курс. В результаті США почали підтримувати опозицію режиму Боша, і це все вилелось у Громадянську війну. Початок війні поклав переворот опозиційних сил, які змістили Боша з посади президента, прихильники Боша почали готуватись до бойових дій. Розпочались бойові дії, особливо запеклі вони були в столиці Домініканської республіки. Загалом сили Боша, налічували близько 5000 учасників. США не могли ��овзолити Домінікані стати другою Кубою. Тому відправили війська, щоб завадити прокомуністичним бойовикам захопити владу у державі. США разом з противниками Хуана Боша розпочали наступ і знищення, основних сил прокомуністичних повстанців, особливло запеклі бої йшли в столиці. Окрім військ США подавляли бунт прихильників Боша, також контингент ОАД. Організація Американських Держав. На вересень 1965 року, протистояння завершилось поразкою повстанців, та еміграцією певних її діячів, зокрема Франческо Каманьйо. Під час боїв силами США і іх союзниками було ліквідовано 500 прокомуністичних бойовиків, решта потрапила в полон. Також було знищено 5 танків бойовиків. У 1965 році відбулись вибори президента на яких переміг Хоакін Балагер, який керував державою аж до 1996 року. Балагер займав високі посади при уряді Трухільйо, а також сповідував право-консервативну ідеологію. Каманьйо в 1967 році, емігрував на Кубу та планував здійснити висадку у Домінікані, для розгортання партизанської війни проти уряду Балагера, навкруги Каманьйо об'єднувались всі домініканські ліваки в еміграції. У 1971 році група підтримки Каманьйо мала створити, для нього сприятливі умови, для висадки, але була знищена військами разом з своїм командиром Амором Арісті. Недивлячись на це Каманьйо вирішує, провести висадку в надії, що йому вдасся підняти повстання тому 2 лютого 1973 року він і його група висадилась на березі Домініканської респубіліки, всього їх було 9 чоловік. Військові застосували, великі сили для їх знищення, загін потрапив під масовані удари армії, в результаті прокомуністичних бойовиків, було розбито Каманьйо загинув в бою, вдалось врятуватись лише двом бойовикам один був захоплений в полон, а ще один зумів уникнути арешту. Основна загроза уряду Балагера була ліквідована.

Каманьйо.

Військові США під час війни у Домініканській республіці.

[cosanostrainua-online]

Правопис по-новому: перехідний період сплив, старі норми вже вважаються помилковими

Новий український правопис виграв усі судові справи, які проти нього порушували противники декомунізації та прихильники правопису 1993 року  22 травня, сплив пʼятирічний перехідний період для чинного українського правопису, затвердженого Постановою Кабміну № 437 від 22 травня 2019 року. Про це нагадала редакторка Ольга Васильєва.  «Цей правопис виграв усі судові справи, які проти нього…

[misiuraoleksii]

Вавилон і Панвавилонізм

У 1845 році британський археолог сер Остін Генрі Лаярд знайшов руїни стародавнього ассирійського міста Ніневії. Таким чином зародилася ассиро-вавилонська археологія. Ще більш грандіозні розкопки почалися 26 березня 1899 року німецькою археологічною експедицією під керівництвом Роберта Кольдевея, на тому місці, де колись розташовувався стародавній Вавилон. Пошуки, що проводились з великим завзяттям, системою і суворо науковим методом, призвели до вражаючого відкриття: було знайдено ціле стародавнє місто, що приховувався багато сотень років під товстим шаром землі, піску та гравію. Археологи розкопали та привели до ладу декілька монументальних будівель, храмів, башт і міських стін. Були знайдені залишки величного палацу Навуходоносору, складеного, як втім і всі інші вавилонські будівлі, з тонких, але широких цеглин, з вензелем і ім'ям царя на кожній з них. Було розчищено довгу вулицю, прикрашену з обох боків барельєфами з різнокольорової цегли з зображеннями драконів, левів і биків. Потім відновили залишки набережної уздовж Єфрату та відкрили фундамент і частину стін головного вавилонського капища, присвяченого Мардуку - богу стародавнього Вавилону. Вавилон було оточено двома рядами високих стін з баштами та брамами. Брама богині Іштар з двома цегляними баштами та добре зберігшимися зображеннями биків і драконів зараз експонуються у Берлінському м��зеї. Ще на самому початку робіт у Вавилоні, були знайдені цілі бібліотеки, складені з тонких дощечок, написаних клинописом і інший графічний матеріал, що пролив світло на спосіб життя і мислення людей тієї далекої епохи. Під впливом відкриттів, що дали змогу пізнати інтимні сторони культури стародавніх ассиро-вавилонян у Німеччині в середовищі вчених сформувалася наукова теорія під назвою Панвавилонізм. Прихильники Панвавилонізму вважали, що Вавилонія є колискою цивілізацій більшості народів світу. Теорія була популярною в Німеччині аж до початку першої світової війни. Після смерті Гуго Вінклера, найвпливовішого вченого, який був прихильником цієї теорії та активно її просував, Панвавилонізм почав втрачати свою популярність. А останній цвях до кришки труни Панвавилонізму забив священник-єзуіт Франц Ксавьєр Куглер, який своїми науковими працями в області астрономії та хронології довів неспроможність цієї теорії.

[hungarywar]

Початок 20 століття в Угорщині спроба комуністів захопити владу.

Угорщина була однією з тих держав, які розпочали Першу Світову війну, в цей час Угорщина була в складі Австро-Угорської імперії, дуалістичної монархії. Після поразки у Першій Світовій війні імперія розпалась і утворилась окрема держава Угорщина. Активну популярність серед певних кіл суспільства отримали комуністи і соціалісти. В Угорщині було багато проблем як економічних так і соціальних на 1918 рік. Це давало підстави комуністам на захоплення влади. Передумови приходу до влади комуністів:

Після катастрофи Австро-Угорської імперії в 1918 році в Угорщині відбулася т.з. Революція айстр, в результаті якої 16 листопада була утворена Угорська Народна Республіка на чолі з президентом графом Міхаєм Карої та прем'єр-міністром Денешем Берінкеї. Франція розглядала Угорщину як частину переможеної Австро-Угорщини і зажадала від неї територіальних поступок на користь сусідніх країн з Угорщиною. Не бажаючи підкорятися таким вимогам і не маючи нагоди відкинути їх, Берінкеї пішов у відставку 20 березня 1919 року. Наступного дня Карої оголосив решті членів уряду, що новий кабінет може бути сформований тільки соціал-демократами, як партією, яка мала найбільшу підтримку в країні. Потай від президента і з надією на формування більш стійкого уряду соціал-демократи вступили в переговори з лідерами угорських комуністів, які перебували в ув'язненні після нападу 20 лютого 1919 року натовпу, що керувався комуністами, на редакцію офіційного органу соціал-демократичної партії газети «Народне слово». У ході заворушень загинуло семеро людей, зокрема кілька поліцейських.

Арешт керівників угорської компартії було про��едено у дуже жорсткій формі із відкритим застосуванням фізичної сили, що викликало обурення серед будапештських робітників. В результаті влада настільки пом'якшила режим ув'язнення, що лідерам комуністів, які перебувають під вартою, було дозволено приймати відвідувачів. Скориставшись наданою можливістю, соціал-демократи та комуністи домовилися об'єднатися до Угорської соціалістичної партії. Таким чином, Карої, який склав із себе повноваження 21 березня, сам був переконаним антикомуністом, передав владу уряду, в якому домінували комуністи, і був цим урядом негайно заарештований, після чого йому вдалося втекти і залишити країну. 23 березня Ленін наказав Куну усунути соціал-демократів від влади і, таким чином, трансформувати країну в комуністичну державу, керовану «диктатурою пролетаріату». Наступного дня, згідно з наказом, отриманим з Кремля, комуністи почали «вичищати» соціал-демократів з уряду.

Ядро угорської комуністичної партії — як її Центрального Комітету під керівництвом Бела Куна — було створено Москві 4 листопада 1918 року з колишніх військовополонених і емігрантів, котрі дотримувалися комуністичних поглядів. Після цього угорські комуністи прибули до Угорщини і 24 листопада створили там Партію комуністів Угорщини (угорською: Kommunisták Magyarországi Pártja). Такий вибір назви партії було продиктовано тим, що у ній етнічні угорці становили меншість. Партія почала активно залучати прихильників, зокрема, схиляючи соціал-демократів до радикальніших поглядів. До лютого 1919 року партія налічувала вже від 30 до 40 тисяч членів, включаючи велику кількість безробітних колишніх військовослужбовців, молодих інтелектуалів та представників національних меншин.

Бела Кун заснував газету «Червоні новини» (Vörös Újság), за допомогою якої розпочав пропагандистську атаку на ліберальний уряд. Згодом Партія комуністів з Угорщини ставала все більш популярною, а її прихильники — дедалі агресивнішими. Свого піку цей процес досяг 20 лютого 1919 року, коли демонстрація комуністів переросла в погром редакції офіційної газети соціал-демократів, у ході якого загинуло семеро людей, включаючи поліцейських. Як захід у відповідь уряд заарештував лідерів партії, заборонив її газету і закрив партійні осередки. Угорські комуністи повернулися до активної участі у громадському житті після укладання таємного союзу із соціал-демократами.

Угорська соціалістична партія, що прийшла до влади, створила уряд під назвою «Революційна Правляча Рада», що проголосила Угорську Радянську Республіку. Незважаючи на те, що назва уряду була запозичена у робітничих рад, вони були усунені від прямої участі у його формуванні. Спочатку уряд представляв коаліцію соціалістів і комуністів на чолі з Шандором Гарбаї, проте лише за кілька днів комуністи вивели з нього останніх соціалістів. Після цього новий комуністичний уряд проголосив скасування всіх аристократичних титулів та привілеїв, відокремлення церкви від держави, гарантувало свободу слова та зборів, безкоштовну освіту, мовні та культурні права для національних меншин. Також комуністи націоналізували промислові та комерційні підприємства, житло, транспорт, банківську сферу, медицину, установи культури та всі земельні володіння, розміри яких перевищували 40 га. Така економічна політика викликала високу інфляцію і спричинила повсюдну нестачу продовольства. Оскільки в ході боротьби за владу угорські комуністи залучили велику кількість прихильників обіцянкою відновити колишні кордони країни, вони робили певні кроки, спрямовані на відновлення суверенітету Угорщини над деякими територіями, що відторгалися від неї за підсумками післявоєнних переговорів.

Хоча Гарбаї формально залишався главою уряду до 1 серпня, фактично основну роль уряді грав Бела Кун. Кун радіограмою поінформував Леніна про те, що в Угорщині встановлено диктатуру пролетаріату і запропонував укласти союз між УРСР та Угорською радянською республікою з метою протидії Антанті. Однак Радянська Росія, втягнута у громадянську війну, нічого, крім моральної підтримки, Угорщини надати не могла. Угорці були надані самі собі.

Задля більшої захисту республіки почалося формування Червоної гвардії на чолі з Матьяшем Ракоші, пізніше реорганізованої до Червоної армії. Крім того, з'явився загін, що налічував близько 200 озброєних людей на чолі з Йожефом Черні, які називали себе «ленінцями», і був задіяний на селі, де виявляли контрреволюційні настрої. «Ленінці», а також подібні до них групи, були налаштовані радикально антиклерикально, що викликало у консервативного сільського населення різке неприйняття. Крім того, націоналізація землі та реквізиції збурили проти уряду більшу частину угорського селянства. Результатом цього стали регулярні конфлікти, що нерідко призводили до збройних зіткнень червоноармійців із селянами. Ще одним фактором, що знизив популярність комуністичного уряду, стало те, що майже всі його члени (Б. Кун, Д. Лукач, Т. Самуелі, М. Ракоші, Е. Гере, В. Бем, Є. Варга та ін.) були євреями, тоді як у населення Угорщини євреї становили лише невеликий відсоток (до 1920 року 473 000 чоловік, близько 6 %). А начальником Генерального штабу Червоної армії Угорщини був будапештський німець, полковник Аурел Штромфельд.

Тим часом на окупованих країнами Антанти територіях країни було створено контрреволюційний уряд графа Дьюли Карої. Військово-політичним центром угорських білих стало місто Сегед. Під командуванням Міклоша Хорті та Дьюли Гембеша сформувалася Національна армія. Ситуація в Угорщині почала змінюватись після провалу заколоту, влаштованого 24 червня Народними соціал-демократами. Новим комуністичним урядом було організовано масові репресії: страчено 590 учасників заколоту. У країні було розгорнуто «червоний терор», і підтримка уряду населенням почала слабшати.

Тим часом країни Антанти готувались до вторгнення на територію Угорщини де при владі були комуністи і до повалення комуністичного уряду. Допомогти військам Антнати мали угорські сили антикомуністів. Основною армією яка розпочала воювати проти угорських комуністів була армія Румунії та Чехословаччини.

Після 21 березня 1919 року Румунія опинилася між двома державами з комуністичними урядами: Угорщиною на заході та радянською Росією на сході. Румунська делегація на Паризькій мирній конференції попросила дозволу на те щоб скинути комуністичний уряд Куна в Угорщині. Союзники усвідомлювали комуністичну небезпеку для Румунії. Проте між президентом Сполучених Штатів Вудро Вільсоном, британським прем’єр-міністром Девідом Ллойд Джорджем і французьким прем’єр-міністром Жоржем Клемансо в раді виникла атмосфера розбіжностей щодо гарантій, яких вимагає Франція на своїх кордонах з Німеччиною. Зокрема, американська делегація була переконана, що французькі прихильники жорсткої лінії в оточенні маршала Фердинанда Фоша намагаються ініціювати новий конфлікт з Німеччиною та радянською Росією. Рада Антанти намагалася розрядити ситуацію між Румунією та Угорщиною.

4 квітня південноафриканський генерал Ян Сметс був відправлений до Угорщини і переніс пропозицію для угорського комуністичного уряду під керівництвом Куна дотримуватися умов, попередньо представлених Карої в записці Vix. Місія Сметса також означала офіційне визнання уряду Куна союзниками. Можливо, він запитав, чи буде Кун діяти як канал для зв’язку між союзниками та радянськими росіянами . В обмін на згоду Угорщини на умови, викладені у Вікс-ноті, союзники пообіцяли зняти блокаду Угорщини та доброзичливо поставитися до втрати Угорщиною території Румунії, Чехословаччини та Югославії. Кун відмовився від умов і зажадав, щоб румунські сили повернулися на лінію річки Марош. Переговори Сметса припинилися.

Кун зупинився на час , щоб створити силу, здатну боротися з Румунією та Чехословаччиною. Угорщина мала 20 000 військ, які протистояли румунській армії, і мобілізувала ще 60 000. У таких містах, як Надьварад, Дьюла, Дебрецен і Сольнок, існували центри вербування. Були деякі елітні підрозділи та офіцери колишньої австро-угорської армії, але деякі були добровольцями з невеликою підготовкою. Угорські війська мали 137 гармат і п'ять бронепотягів і керувалися почуттями угорського націоналізму, а не комуністичними ідеалами. Кун сподівався, що Радянська Росія нападе на Румунію зі сходу.

Коли Кун відхилив умови ноти Вікса, Румунія вжила заходів, щоб забезпечити дотримання нової демаркаційної лінії залізниці .  Румунська армія в Трансільванії включала 64 батальйони піхоти, 28 ескадронів кавалерії, 160 гармат, 32 гаубиці, один бронепоїзд, три авіаескадрони та два піонерні батальйони, один північний і один південний. Генерал Георге Мердереску командував румунською армією в Трансільванії. Командиром північного батальйону був генерал Мошою. Румунія планувала розпочати наступ 16 квітня 1919 року. Північний батальйон мав взяти Надькарой (Карей) і Надьварад (Орадя), що відокремило б елітну угорську дивізію Секелі від решти угорської армії. Тоді північний батальйон обійде угорську армію з флангу. Одночасно південний батальйон просунувся до Маріарадни (нині частина Липови) та Беленьєш (Бейуш).

Коли Куну стало відомо про підготовку румунів до наступу, він укріпив гірські перевали на території, контрольованій угорською Червоною армією. Тоді, в ніч з 15 на 16 квітня, угорці розпочали превентивну атаку, але румунські війська встояли. 16 квітня румунська армія почала наступ. Після важких боїв румуни взяли гірські перевали. На фронті 2-ї дивізії Vânători батальйон угорських кадетів чинив сильний опір; однак вони зазнали поразки від 9-го полку.

До 18 квітня перші елементи румунського наступу були завершені, і угорський фронт був прорваний. 19 квітня румунські війська взяли Карей (Надькарой), а 20 квітня вони взяли Орадю (Надьварад) і Салонту (Надьсалонта). Замість того, щоб слідувати інструкціям Вікс-ноти, румунська армія просувалася до річки Тиса, природної військової перешкоди, яку легко захищати.

23 квітня Дебрецен був звільнений від комуністів румунськими військами. Тоді румунська армія почала підготовку до штурму Бекешчаби. 25–26 квітня після важких боїв Бекешчаба впала до рук румунських військ. Комуністи відступили до Сольнока, а звідти – за Тису. ��они встановили дві концентричні лінії оборони, що простягалися від річки Тиса навколо Сольнока. Між 29 квітня і 1 травня румунська армія прорвала лінії. Увечері 1 травня весь східний берег Тиси був під контролем румунської армії.

30 квітня міністр закордонних справ Франції Стефан Пішон викликав Іона І.К. Бретіану, представник Румунії на Паризькій мирній конференції. Румунії було сказано припинити просування на річці Тиса та відступити до першої демаркаційної лінії, встановленої Радою Антанти. Бретіану пообіцяв, що румунські війська не перетнуть Тису. Другого травня Угорщина звернулася з проханням про мир, переданим її представником, підполковником Хенріком Вертом. Кун був готовий визнати всі територіальні вимоги Румунії, вимагав припинення військових дій і був готовий до постійного контролю над внутрішніми справами Угорщини.

Румунія запропонувала перемир'я, але дала його лише під тиском союзників. Генерал Мошою став губернатором військового округу між румунським кордоном і річкою Тиса. Генерал Міхеску став командиром північного батальйону. 7-му дивізію перекинули на російський фронт у Молдавію. 24 травня король Фердинанд I Румунії та Юліу Маніу (голова Ради Директорії Трансільванії) відвідали прифронтовий район і зустрілися з генералами Костянтином Презаном, Георге Мердереску та Штефаном Панайтеску в Бекешчабі .

Румунські війська переходять Тису.

Наприкінці травня, після того як військовий представник Антанти зажадав від Угорщини додаткових територіальних поступок, Кун спробував «виконати» свою обіцянку дотримуватися історичних кордонів Угорщини. Кун наказав підготувати наступ проти Чехословаччини, що збільшило б його внутрішню підтримку, виконавши свою обіцянку «відновити» кордони Угорщини. Угорську Червону Армію набирали в основному з числа добровольців будапештського пролетаріату.

У червні угорська Комуністична армія вторглася в східну частину новоутвореної Чехословаччини: Словаччину та Карпатську Русь (приблизно колишню Верхню Угорщину). Угорська Комуністична армія досягла певних військових успіхів. Під керівництвом полковника Аурела Стромфельда вона витіснила чехословацькі війська з півночі та планувала виступити проти румунської армії на сході. До угорської Червоної армії вербували чоловіків від 19 до 25 років. Зголосилися промислові робітники з Будапешта. Багато колишніх австро-угорських офіцерів знову пішли на службу з патріотичних міркувань. Угорська Комуністична Армія перекинула 1-у і 5-у артилерійські дивізії (40 батальйонів) на північ, до Чехословаччини.

20 травня 1919 року війська під командуванням полковника Аурела Стромфельда атакували чехословацькі війська з Мішкольца та розгромили їх. Румунська армія атакувала угорський фланг військами 16-ї піхотної дивізії та другої дивізії Ванаторі та мала на меті підтримувати контакт із чехословацькою армією. Угорські війська переважали, і румунська армія відступила до свого плацдарму в Токаї. Там між 25 і 30 травня румунським військам довелося захищати свої позиції від нападів Угорщини.

Незважаючи на обіцянки щодо відновлення колишніх кордонів Угорщини, після військових успіхів комуністи негайно проголосили створення Словацької радянської республіки в Пряшові (Епер'єш) 16 червня 1919 року. Після проголошення Словацької радянської республіки угорські націоналісти та патріоти невдовзі зрозуміли, що новий комуністичний уряд не мав наміру відвойовувати втрачені території, а лише поширював комуністичну ідеологію та створював інші комуністичні держави в Європі, жертвуючи таким чином національними інтересами Угорщини.

Угорські патріоти та професійні військові офіцери Червоної армії сприйняли створення Словацької Радянської Республіки як зраду, і їхня підтримка уряду почала втрачати (комуністи та їхній уряд підтримували створення словацької комуністичної держави, тоді як Угорські патріоти хотіли залишити за Угорщиною знову окуповані території). Незважаючи на низку військових перемог над чехословацькою армією, угорська Червона армія почала розпадатися через напруженість між націоналістами та комуністами під час створення Словацької Радянської Республіки. Поступка послабила підтримку комуністичного уряду з боку професійних військових і націоналістів угорської Червоної армії. Навіть начальник генерального штабу Аурел Стромфельд пішов у відставку на знак протесту .

Коли французи пообіцяли угорському уряду, що румунські війська відступлять від Тісантула, Кун вивів із Чехословаччини свої військові частини, які залишилися вірними після політичного фіаско зі Словацькою Радянською Республікою. Тоді Кун безуспішно намагався повернути решту частин деморалізованої угорської Червоної армії проти румунів.

Червону армію Бели Куна очолювали політичні комісари, оскільки досвідчені професійні військові офіцери піш��и у відставку після політичного фіаско під час угорсько-чехословацької війни. Командири малих підрозділів були досвідченими вояками. Угорська армія налічувала 100 батальйонів піхоти (50 тис. чол.), 10 кавалерійських ескадронів (1365 чол.), 69 артилерійських батарей калібру до 305 мм, 9 бронепоїздів. Війська були організовані в три групи: північну, центральну і південну. Найсильнішою була центральна група.

Угорщина планувала переправитися через Тису всіма трьома групами. Північна група просувалася до Сату-Маре (Szatmárnémeti), центральна група до Орадя (Nagyvárad), а південна група до Араду. Їхньою метою було підбурити більшовицьку радянську Росію до нападу на Бессарабію.

Румунська армія складалася з 92 батальйонів (48 тис. чол.), 58 кавалерійських ескадронів (12 тис. чол.), 80 артилерійських батарей калібру до 155 мм, двох бронепоїздів і деяких підрозділів підтримки. Вони були розташовані вздовж трьох ліній. Першу лінію укомплектували 16-та дивізія на півночі та 18-та дивізія на півдні. Більш потужні підрозділи укомплектували другу лінію: 2-га дивізія Ванаторі на півночі, зосереджена в Ніредьгазі та навколо неї, і 1-ша дивізія Ванаторі на півдні, зосереджена в Бекешчабі та навколо неї.

Третю лінію укомплектували найсильніші частини Румунії: 1-ша і 6-та піхотні дивізії, 1-ша і 2-га кавалерійські дивізії та частини підтримки. Він лежав на залізниці від Карея через Орадю і на північ від Арада. 20-й і 21-й піхотним дивізіям було поставлено завдання охороняти громадський порядок за третьою лінією. Перша лінія була тонкою, оскільки передбачалося боротися із затримуючими діями до тих пір, поки не будуть виявлені справжні наміри наступаючої угорської армії. Потім разом із військами другої лінії утримували першу лінію, поки війська третьої лінії не зможуть здійснити контратаку. Румунське командування планувало використовувати для переміщення військ підконтрольні йому залізниці. Більшість румунських солдатів були ветеранами Першої світової війни.

З 17 по 20 липня угорська армія бомбардувала румунські позиції та проводила розвідку. 20 липня близько 3 години ночі після жорстокого бомбардування угорська піхота у складі всіх трьох груп форсувала Тису й атакувала румунські позиції. 20 липня на північній арені угорська армія зайняла Ракамаз і деякі прилеглі села. Війська румунських 16-ї та 2-ї дивізій Vânători незабаром повернули села та наступного дня повернули Ракамаз. Угорці відновили свої зусилля і, підтримані артилерійським вогнем, відбили Ракамаз і два сусідніх села, але не змогли вирватися з Ракамазського плацдарму.

Угорські війська спробували обійти румунські позиції з флангу, форсувавши річку Тиса в Тісафюреді з військами 80-ї інтернаціональної бригади. Там їх зупинили війська 16-ї румунської дивізії. 24 липня румунська 20-та піхотна дивізія, введена як підк��іплення, очистила плацдарм у Тісафюреда. Не маючи змоги вирватися з Ракамазу, угорські війська зміцнили свої позиції та передислокували частину військ. Бойові дії на півночі затихли, так само робили румунські війська. 26 липня румуни атакували, а о 22 год. очистили плацдарм Ракамаз, що залишило румунській армії контроль над північною частиною східного берега Тиси.

У південному районі в ході дводенного бою 2-га угорська дивізія відбила Сентеш у 89-го і 90-го полків 18-ї румунської дивізії. 21–22 липня Ходмезевашархей кілька разів переходив з рук угорських і румунських військ 90-го піхотного полку за підтримки 1-ї бригади Ванаторі. 23 липня румунські війська знову зайняли Ходмезевашархей, Сентеш і Міндсент. На цьому ділянці румуни контролювали східний берег річки Тиса, що дозволило 1-й бригаді Ванаторі переміститися до центру. 20 липня угорські війська створили надійний плацдарм на східному березі Тиси в Сольноку, протистоявши румунському 91-му полку 18-ї піхотної дивізії. Угорська армія перекинула 6-ту і 7-му дивізії через Тису, сформовані в межах плацдарму, і атакувала румунів на першій лінії оборони. Угорська 6-та піхотна дивізія зайняла Тероксентміклош, 7-ма дивізія просувалася до Мезетуру, а 5-та дивізія — до Туркеве.

22 липня угорські війська перетнули річку Тиса за 20 кілометрів (12 миль) на північ від Сольнока та забрали Кунхедьєс у румунського 18-го полку Ванеторі. Румунська 18-та дивізія була посилена частинами з другої лінії, включаючи частину військ з 1-ї кавалерійської дивізії та всю 2-гу бригаду Ванеторі. 23 липня угорські війська взяли Туркеве і Мезетур. Угорська армія контролювала територію довжиною 80 кілометрів (50 миль) уздовж берега річки Тиса та глибиною 60 кілометрів (37 миль) на схід від річки Тиса біля Сольнока. Румунська армія здійснила маневри на північ від угорської території. Генерал Клеант Давідоглу, командуючий 2-ю кавалерійською дивізією, сформувався найближче до річки. Генерал Михайло Обогеану , командуючий 1-ю піхотною дивізією, сформувався в центрі, а генерал Марсел Олтяну, командуючий 6-ю піхотною дивізією, сформувався найдальше на схід.

24 липня Північна маневрена група румунської армії атакувала. Підрозділи 2-ї кавалерійської дивізії за підтримки військ 18-ї піхотної дивізії зайняли Кунхедьєс. Румунська 1-ша піхотна дивізія атакувала угорську 6-ту піхотну дивізію і зайняла Фегивернек. Румунська 6-та дивізія була менш успішною і була контратакована на лівому фланзі угорськими резервними формуваннями. Загалом атака відкинула угорську армію на 20 кілометрів (12 миль). Румунські сили були підтримані 2-ю дивізією Ванаторі та деякими кавалерійськими частинами, коли вони стали доступними.

25 липня бої тривали. Угорські війська контратакували в районі Фегивернек і вступили в бій з румунською 1-ю піхотною дивізією. Розірвавши свої лінії, угорські війська почали відступ до мосту через річку Тиса в Сольноку. 26 липня угорські війська знищили міст. До кінця дня східний берег Тиси знову опинився під контролем Румунії.

Після відбиття комуністичної атаки румунська армія готувалася до переправи через Тису. З Бессарабії повернулася 7-а піхотна дивізія. Повернулася також 2-га піхотна дивізія та деякі менші ��іхотні та артилерійські частини. Румунська армія налічувала 119 батальйонів (84 000 чоловік), 99 артилерійських батарей з 392 гарматами та 60 кавалерійських ескадронів (12 000 чоловік). Комуністичні війська продовжували артилерійський обстріл.

З 27 по 29 липня румунська армія невеликими атаками перевіряла міцність угорської оборони. Був розроблений план перетину Тиси біля Фегивернека, де вона робить поворот. У ніч з 29 на 30 липня румунська армія форсувала Тису. В інших точках уздовж річки проводилися приманні операції, що спричинило напружені артилерійські дуелі. Румунські сили володіли елементом раптовості. 31 липня комуністична армія відступила до Будапешта.

Румунські війська продовжували наступ на Будапешт. 3 серпня під командуванням генерала Георге Русеску три ескадрони 6-го кавалерійського полку 4-ї бригади увійшли до Будапешта. До обіду 4 серпня 400 румунських солдатів з двома артилерійськими гарматами утримували Будапешт. Потім основна частина румунських військ прибула до міста, і центром міста було проведено парад перед командувачем, генералом Мошою. Румунські війська продовжили просування вглиб Угорщини і зупинилися в Дьйорі.

Вторгнення Румунії в Угорщину спричинило найзапекліші бої війни. Втрати румунської армії склали 123 офіцери і 6434 солдати, при цьому 39 офіцерів і 1730 солдатів загинули, 81 офіцер і 3125 солдатів були поранені, а три офіцери і 1579 солдатів пропали безвісти. Станом на 8 серпня румунські війська взяли в полон 1235 угорських офіцерів і 10 тис. солдатів, захопили 350 гармат (у тому числі дві калібру 305 мм), 332 кулемети, 51 450 гвинтівок, 4316 карабінів, 519 револьверів і 87 літаків. Втрати Комуністів Угорщини теж були великими були знищено в боях 3670 комуністів. Також після встановлення анти комуністичного уряду Міклоша Хорті і його послідовників, було ліквідовано ще 3330 комуністів. Загалом було знищено військами Румунії і антикомуністичними угорськими загонами Міклоша Хорті 7000 комуністів . В Угорщині після повалення злочинного комуністичного уряду Міклош Хорті і його поплічники взялись за знищення рештків комуністичних осередків.

Румунські війська вступають у Будапешт.

Румунські війська в Будапешті.

Румунський патруль на вулицях Будапешта.

Румунські війська перед будівлею парламенту у Будапешті

[claudiaschiffersblog]

CoinGecko: Optimism виріс на 34% за добу

Курс Optimism (OP) зріс на 34% за добу. Зростання за тиждень - на 55%. Курс Optimism (OP) досяг $3.37. За 24 години вартість токена зросла на 34%. За тиждень OP додав 55%, показує CoinGecko. Капіталізація Optimism перевищує $3 мільярди. Якщо досягнення вдасться зберегти, токен завершить рік у топ-30 найбільших. Зростання курсу OP пов'язують із розширенням мережі Optimism. У січні 2023 року в мережі було зареєстровано 1.2 мільйона адрес. На момент публікації - 5.9 мільйона. За рік аудиторія зросла в 4.5 раза. Незважаючи на успіхи, прихильники тех аналізу закликають до обережності. Індикатори вказують на те, що в найближчій перспективі актив варто продати. Також варто звернути увагу на інші активи. Так, раніше сплеск спостерігався для BONK. Read the full article

[mynewermindiary]

Квант свідомості

"Кваліа"- термін для позначення сенсорних, чуттєвих явищ будь-якого роду.

Наприклад, «червоність» — класичний приклад кваліа.

Уявний експеримент з інвертованим спектром пропонує нам уявити, що ми одного ранку прокинулися і виявили, що з якоїсь невідомої причини всі кольори у світі інвертувались. Крім того, ми виявили, що ніяких фізичних змін в нашому мозку або в тілі, які могли б пояснити цей феномен, не відбулося. Прихильники існування кваліа стверджують, що, оскільки ми можемо представити цю ситуацію без суперечностей, з цього випливає, що ми уявляємо собі зміну якості, яка визначає те, як речі виглядають для нас, але яка не має фізичної підстави. 

Вілайянур Рамачандран і Вільям Хірштейн запропонували 3 закони кваліа (пізніше додавши до них четвертий), або «функціональних критерія, які повинні виконуватися, щоб певні нервові явища були асоційовані з кваліа» філософами свідомості:

Кваліа незмінні і безсумнівні. Ви не можете сказати: «Може бути, це червоне, але я можу візуалізувати це як зелене, якщо я захочу». Явно виражене нервове уявлення червоного кольору створюється і незмінним автоматичним чином повідомляється вищим нервовим центрам.

Коли створено таке уявлення, з ним можна робити що завгодно. У вас величезний вибір, наприклад, якщо у вас є сприйняття яблука, ви можете використовувати його для того, щоб спокусити Адама, щоб зберегти здоров'я, приготувати пиріг або просто з'їсти. Попри те, що уявлення формуються за вхідними даними однозначно і автоматично, на виході результати можуть бути абсолютно довільними. Це, однак, невірно для спинномозкового умовного рефлексу, де результати на виході так само однозначні і автоматичні. Насправді у паралітика з розривом спинного мозку можуть бути ерекція і еякуляція без переживання оргазму.

Короткострокова пам'ять. Вхідні дані незмінним чином створюють уявлення, яке перебуває в короткостроковій пам'яті - достатньо довго, щоб вистачило часу вибрати відповідну поведінку. Без цього компоненту ви отримуєте тільки рефлекторну дугу.

Увага. Кваліа і увага пов'язані. Необхідна увагу, щоб задовольнити умову номер два: щоб вибирати. Дослідження нервових зв'язків, залучених до формування уваги, таким чином, проллє світло на природу кваліа.

[futurenowua]

Що таке блокчейн-міст (blockchain bridge) та для чого він необхідний?

Дізнайтеся, що таке блокчейн-міст (blockchain bridge), навіщо він використовується та які є його типи та чим керуватися при його виборі. Якщо ви хочете перемістити токени з одного блокчейну в інший, вам, швидше за все, знадобиться блокчейн-міст, щоб дозволити цим активам переміщатися.

Що таке блокчейн-міст?

Блокчейн-міст - це інструмент, який дозволяє переносити активи з одного блокчейну в інший, вирішуючи одну з головних проблем блокчейнів - відсутність інтероперабельності. Оскільки активи блокчейнів часто не сумісні один з одним, мости створюють синтетичні похідні, які представляють актив з іншого блокчейну. Що таке криптобіржа та як вона працює? Якщо ви використовуєте міст, щоб відправити одну монету Solana на гаманець Ethereum, цей гаманець отримає токен, який був "обгорнутий" мостом - перетворений на токен на основі цільового блокчейну. В цьому випадку гаманець Ethereum отримає "мостову" версію Solana, перетворену в токен ERC-20 - загальний стандарт токенів для взаємозамінних токенів в блокчейні Ethereum. Хоча мости відкривають нові ринки і працюють на світле майбутнє багатоланцюгових мереж, вони несуть з собою власні проблеми з безпекою, що було доведено величезним експлоітом на 326 мільйонів доларів на новоствореному мості Wormhole в лютому 2022 року.

Типи блокчейн-мостів

Деякі мости, відомі як односпрямовані або односторонні, дозволяють переносити активи тільки в цільовий блокчейн, а не навпаки. Наприклад, Wrapped Bitcoin дозволяє відправляти біткоїн в блокчейн Ethereum - конвертувати BTC в стейблкоїн ERC-20 - але не дозволяє відправляти ефір в блокчейн Bitcoin. Інші мости, такі як Wormhole і Multichain, є двонаправленими, або двосторонніми, тобто ви можете вільно конвертувати активи в блокчейн і з нього. Так само, як ви можете відправити Solana в блокчейн Ethereum, ви можете відправити ефір в Solana. Мости можуть бути кастодіальними (також відомими як централізовані або довірені) або некастодіальними (децентралізовані або без довіри). Різниця пояснює, хто контролює токени, які використовуються для створення мостових активів. Весь загорнутий біткоїн (WBTC) зберігається у BitGo, що робить його централізованим мостом. І навпаки, проміжні активи на Wormhole зберігаються протоколом, що робить його більш децентралізованим. Хоча затяті прихильники децентралізації можуть стверджувати, що зберігаюча природа WBTC робить її менш безпечною, ніж децентралізовані альтернативи, мости, які децентралізують зберігання активів, що перетинаються, не обов'язково безпечніші, як показав експеримент з мостом Wormhole.

Що таке блокчейн-міст? / Photo: https://www.linkedin.com/pulse/blockchain-bridge-moralie-mihigo

Навіщо використовувати блокчейн-міст?

Перенесення активів з одного блокчейну на інший має безліч переваг. По-перше, блокчейн, на який ви переносите активи, може бути дешевшим і швидшим, ніж рідний блокчейн. Це, безумовно, стосується Ethereum, де високі комісії за транзакції і повільна пропускна здатність ускладнюють залучення новачків до децентралізованих фінансів (DeFi). Якби інвестори перенесли активи в мережу другого рівня - швидший блокчейн, який знаходиться на вершині блокчейну Ethereum, наприклад, Arbitrum або Polygon, - вони могли б торгувати токенами ERC-20 за частину вартості, не жертвуючи при цьому вразливістю до токенів Ethereum. Інші інвестори можуть використовувати мости, щоб отримати максимальну вигоду від ринків, які існують лише на іншому блокчейні. Наприклад, протокол DeFi Orca доступний тільки на Solana, але підтримує загорнуту версію ETH. Мости стають простішими у використанні. Багато протоколів DeFi мають інтегровані мости, які дозволяють користувачам обмінюватися токенами різних протоколів без необхідності залишати платформу. Це робить процес конвертації токенів через мости менш громіздким.

Які найбільші блокчейн-мости?

За даними DeFi Llama, станом на березень 2022 року в мостах було заблоковано криптовалюти на суму $21,8 млрд. Найбільший блокчейн-міст - Wrapped Bitcoin, на який припадає майже половина ринку мостів, із загальною вартістю заблокованих криптовалют $10,2 млрд (TVL). DeFi Llama називає Multichain найбільшим міжмережевим мостом з близько $7 млрд. Криптовалюта ChatGPT – що таке Worldcoin? Дашборд на Dune Analytics показує, що Avalanche Bridge є найбільшим мостом Ethereum з близько $6 млрд TVL, за ним йдуть Polygon ($5 млрд TVL) і Fantom Anyswap Bridge ($4,2 млрд TVL). https://www.youtube.com/watch?v=xS0PyYpt6bA Що таке блокчейн-міст?

Чи безпечні блокчейн-мости?

Як і у випадку з усіма криптовалютами, ваш капітал знаходиться під загрозою. Деякі нові децентралізовані мости є відносно неперевіреними, і навіть ті, що були протестовані, піддаються експлоітам. Найвідомішим нещодавнім прикладом є Wormhole, але за тиждень до цієї атаки міст під назвою Qubit був експлуатований на 80 мільйонів доларів. Згідно з аналізом фірми Elliptic, яка займається аналізом блокчейнів, атака Wormhole сталася тому, що Wormhole дозволила зловмиснику намайнити загорнутого ефіріуму на суму 120 000 без необхідності вкладати в нього жодного ETH. Потім зловмисник виводив безкоштовні WETH. Високочастотна торгова фірма під назвою Jump Trading покрила збитки, щоб врятувати протокол. Довірені мости мають різні профілі ризику. Замість ризику, що зловмисник скористається протоколом і виведе з нього кошти, існує ризик того, що компанія, яка володіє активами, корумпована або недбала, або втратить контроль над активами через некомпетентність або через накази третьої сторони, наприклад, якщо уряд вимагає від компанії заморозити активи. Джерело: https://www.coindesk.com/ Read the full article

[densinelnykov]

10 вірних способів знищити Трампа

Трамп, як ми всі знаємо, є екзистенціальною загрозою для самої демократії! Якщо ми не знищимо його, безпрецедентний мир і процвітання, які Байден пр��ніс Америці, закінчаться назавжди! О ні! Ще є час знищити Трампа, поки не пізно. Ось 10 схем, які можуть зробити це цього разу: - 3-й імпічмент: третій раз обов’язково спрацює! - Підкупте Меланію, щоб вона розкрила джерело його сили: це, мабуть, його волосся. - Покладіть Big Mac прямо під підвішене піаніно: Гілларі Клінтон, як повідомляється, успішно використовувала цей метод 3 рази раніше. - Стань порнозіркою, заведи з ним роман і змуси його платити тобі гроші через тіньову домовленість: зачекай, ми вже зробили це? Не зважай. - Заборонити солярії, а потім знищити Сонце, як у Матриці , щоб він не міг отримати таку чудову засмагу: його прихильники, можливо, покинуть його тисячами. - Натравіть ФБР, та зробіть обшук в резиденції Трампа Мар-А-Лаго: О чорт, ми вже зробили це також. - Відправте його на полювання з Діком Чейні: диявольський план! - Розпочніть Третю світову війну та сподівайтеся, що одна з російських бомб влучить у Мар-А-Лаго: нинішня адміністрація зараз розглядає цей варіант. - Спіймайте його під час розпивання Bud Light: о! це точно буде його політичне самогубство! - Знищити саму демократію: бачите, якщо демократія обирає Трампа, тоді ми повинні знищити демократію, щоб врятувати демократію. Це складно. НЕ САТИРА: Чи знаєте ви, що щовечора роблять ув’язнені 6 січня, виходячи зі своїх камер? Вони співають державний гімн. І вони робили це понад 700 ночей поспіль! Опубліковані відео показали, що 6 січня було використано для арешту багатьох прихильників Трампа. Їх невинність не завадила міністерству юстиції переслідувати їх, як Елвін Брегг переслідував президента Трампа. Каш Патель заснував фонд Kash Foundation, щоб запропонувати юридичну допомогу сім’ям «Спочатку Америки», таким як сім’ї під час полювання на відьом 6 січня. Він каже: я знаю, що це таке, тому що я став мішенню Міністерства юстиції, коли очолював розслідування Russiagate для комітету Палати представників і виявив, що ФБР активно намагалося саботувати президента Трампа. Read the full article

[ua2daynews]

Золото перевершить біткойн у довгостроковій перспективі, - Костянтин Кривопуст

Золото перевершить біткойн у довгостроковій перспективі, – Костянтин Кривопуст

Протягом деякого часу прихильники золота та біткойна сперечаються щодо того, який актив є кращим. Тим часом деякі учасники ринку також називають біткойн «цифровим золотом» і сподіваються, що це захистить від інфляції . Тепер експерти інвестиційного банку Goldman Sachs стали на бік жовтого дорогоцінного металу і оголосили, що, на їхню думку, золото перевершить вихідну криптовалюту в довгостроковій…

[uaretailnews]

Мережа Lviv Croissants відкрила пекарню у Варшаві

Новий заклад Lviv Croissants став уже третім відкриттям української франчайзингової мережі у Польщі: перший запустили у невеликому прикордонному місті Зґожелець ще 19 вересня, а другий – 5 жовтня у Вроцлаві. Як повідомила RAU пресслужба мережі, заклад знаходиться на вул. Новий світ, 37. “Підготовка тривала кілька місяців, прихильники бренду в соціальних мережах часто запитували про відкриття […] ► Почитать подробности: Ритейл в Україні https://ift.tt/EfTWn7q

[mimiklab]

Найвдячніші глядачі! ❤️ Вони не соромляться виявляти свої почуття! Можуть просто підійти і обійняти 🤗. І це прекрасно! І це найкращий комплімент і нагорода для артиста! #клоунМім #клоун #мім #клоунТремпель #мімТремпель #німийКлоун #білийКлоун #клоунІдіти #клоунДляДітей #діти #дітлахи #малята #дітиЛюблятьКлоунів #глядачі #прихильники #клоунада #гримКлоуна #маскаКлоуна #костюмКлоуна #образКлоуна #характерКлоуна #оригінальнийКлоун #оригінальнийЖанр (Ocean Flower Island) https://www.instagram.com/p/CVIh2l3l6AV/?utm_medium=tumblr

[takkaseta]

Окей. ЧуАку, невеличкий фанфк українською, погнали!

ДИСКЛЕЙМЕР!! Якщо вам не подобається данний пейрінг, то окей, я не маю нічого проти. Просто не читайте, якщо ви прихильники інших пейрінгів і інші окрім своїх отп не приймаєте, то ваше право, до мене просто не лізьте

Це був сонячний ранок суботи. Акута спав, закриті штори були ледь-ледь привідкриті. Як тут його розбудив ніжний поцілунок та слова

- Акута~, вставай

- мм? Чу..?

Накахара сидів на кутку ліжка та дивився на коханого.

- я приніс тобі сніданок, ніякі ні ні не приймаються, в тебе вихідний, можна і сніданок у постіль

Акутагава сів на що Чуя простягнув йому піднос на якому були: кава та домашній пиріг

- о..ого, дякую

- ну як? Оціниш пиріг, я сам готував

- це невмофівно смачно

- хаха, прожуй спочатку, я ж можу і зачекати з відповіддю поки ти їси

Акутагава їв сніданок із великим задоволенням. Чуя ж був просто радий зробити приємно Акуті. Проте їх чудовий ранок перебив стукіт у двері

- хто ж то, я піду гляну, а ти доїдай, не спіши

- а..

- ні ні, я сам розберусь. І взагалі, я дуже старався коли готував, не хочу що б тебе відволікли від коштування!

Чуя пішов дивитись кого ж принесло. "От дітько, і як мені їй пояснити??" Подумав Рудий дивлячись в двірне око за якою стояла Ґін, сестра Акутагави.

- вітаю, що треба?

- доброго дня Чуя-сан... а я до брата, де він? З ним щось сталось?

- пффф нуу ні, ти що, абсолютно нічого, все в порядку

- ЧУУУ, ХТО ТАМ?, - раптово почулося з кімнати

- АКУТАГАВА ЦЕ Я!!!, - Ґін без тактно відпихнула Накахару та увійшла захлопнувши двері

- агов! Нічого не сплутала??

- ні, а ви?

Акутагава вийшов, явно на дуже швидку руку вдягнений, з кімнати. Почалась німа сцена

- що тут відбувається?? Пояснення будуть?? Брате?

Хлопці пішли на кухню разом із Ґін, та почали все пояснювати. Паралельно будучі дуже гостинними. Чу запропонував дівчині кави та пирога, проте та відмовилась

- стоп, стоп, стоп. Ще раз. Тобто ви пара? І ви живите разом. І при чому давно. Я правильно розумію?

- так, саме так.

- Акута, чому ти мені не розповідав....??

- я ....

- він дуже хвилювався, що ти не так сприймеш, що може т-

- та ні, нормально, та я давно здогадувалась

- ЩО *хлопці в один голос*

- хахахаха, ну добре Чуя-сан не розумів, що я матиму здогадки. Але ж ти Акута, ти ж мій брат, як ти міг не подумати про таке

- е... ну повернемось до теми, чого ти прийшла? Якщо хотіла зустрітись, могла напистаи смс як завжди, до чого прям приходити?

- ох, це, ну я побачила що відкрилась виставка сучасного мистецтва у парку і побігла одразу кликати тебе, бо знаю, як тобі подобаються музеї, виставки та всяке таке

- ого, круто, а ми як раз не знали чим зайнятись, так, Чу?

- звісно, проте я думав запропонувати поїздку до Токіо і подивитись виставки там, проте це ми можем втілити на наступні вихідні

Поки Ґін і Чуя з'ясовували як швидше доїхати і хто поведе Акутагава весь сяяв. Для нього цей день був просто неймовірним

- ми ж підем всі разом? Зараз?

- га... а так, але ж вдінься, Аку

- вже біжу

- ого, він просто в захваті, а я так і знала що йому сподобається. До речі.. а ви

- завались. Я не збираюсь на це відповідати

- я ще не договорила

- я вже розумію про що ти питаєш.

- я готовий. Ідем.

- а ... так швидко...

Отож, компанія. Ґін у білій сукні, розпущене волося, загалом головна красуня парку. Чуя вдягнув класичні чорні брюки та білу рубашку і звісно ж свій капелюх. Акутагава наймодніший гот на районі, ну як завжди. І пішли вони на виставку. Так, вони неймовірно виділялись серед купи цивільних у звичайнісінькому одязі, проте їм було весело, Акута був у неймовірному захваті від виставок, Ґін була рада провести ��ас з братом, Чуя радів, що Акута щасливий. Вони не помітили як пролетів час і звечоріло. Тому Акута запропонував що б вони всі в трьох пішли до ресторану. Чуя був не в сильному захваті, бо хотів би все ж провести час виключно з Акутою, Ґін була такої ж думки, проте обоє погодились аби порадувати Емохлопчика. Отакий чудовий вихідний