#неминучість

[dimishap]

Смерть — це одна з форм життя. Болюча і неминуча.

[ninkamalinka]

Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.

Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.

Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути.

Я не знаю, де вам жити і як вам бути.

Я говорю про те, що кожному з нас властиво.

Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

[keyvory]

I

Стільки років цей місяць для мене був незрозумілим і непомітним, що вирішив голосно про себе заявити. Я була однією з тих, хто не хотів підтримувати і розводити паніку. На всі викиди, що треба збирати тривожну валізку, вивозити цінні речі зі студії, закупити довготривалих продуктів, я закривала очі і просила відійти на три кроки подалі від мене. Іноді це викликало посмішку. Місяць дуже змазався, коли я сильно захворіла перед 14 лютого, коли дуже важливо було залишатись в строю і багато працювати. Я провела два тижні вдома, виходячи декілька разів подихати свіжим повітрям у лісі. Пропустила все, що тільки могла пропустити. І одного дня, під час вечері, я вголос прочитала новину, що на нас мають напасти 16 лютого. Це (чомусь) вперше поселило в нас страх і розуміння, що треба зібрати хоча б мінімум необхідних речей. Але ми їх не зібрали. Коли одужала - вийшла всього на декілька днів попрацювати. Весь місяць ми робили квіткові композиції на ланч і тет-а-тет, в честь приїзду представників різних країн. Кожен божий день. До того, як я захворіла і після. Це був місяць потужних дипломатичних переговорів і я задумалась ще раз про неминучість того, що від��удеться, одне питання - коли? Кожного ранку дорога на роб��ту ставала все легшою, дороги Києва пустішими. Якась дивна прелюдія. 20 лютого ми зустрілись з друзями. Всередині була невимовна легкість і тиша і розмови про те, що має відбутись. Я запропонувала зробити сумісне селфі, бо в нас так мало спільних фото. Це була наша остання зустріч, яку ми згадуватимемо кожного відео-коллу. 23 лютого в моїй пост-радянській голові ще жила традиція щось дарувати Стасу. Я сказала йому, що це ні в якому разі не прив'язка до дати, але просто хотілось порадувати його. Подарувала кроси для бігу, він планував почати бігати на днях. Обирали йому куртку, купили підсвічник. Не встигли заправити машину. В цей день, увечері, Ірина сказала, що вони з чоловіком вирішили вивезти дітей з країни і нам, як колективу, потрібно провести завтра вранці збори, щоб спланувати подальші дії в разі наступу. Щось обірвалось всередині, це був знак, це був початок кінця. Збори, до речі, не відбулись. Ми прокинулись від дзвінка о 7:00. "Чому Стас замовив так рано доставку води?" Голос Єгора, я чую через телефон Стаса, що почалась війна. Тоді було страшно відкривати штори, бо з воєнного досвіду - тільки розповіді прабабусі про Другу світову, а в уяві все небо в бомбардувальниках і вогні. Відкривши, здавалось, що залишились тільки ми, інші ж поклопотали і зібрались/евакуювались/виїхали. Я десь почула, що люди, які по життю страждають від тривожності, краще вивезли початок повномасштабної війни. Типу "о, ми ж все життя до цього готувались". Я не готувалась, але в цій ситуації довгий час відчувала себе пристосуванцем. Наче дай мені зараз будь який сценарій і я буду його жити. Дай мені і я буду готова. Стас пішов за продуктами, а я? Я пішла в душ і дуже довго стояла там. Така я людина - маю бути до всього готовою. Я відмивалась дуже ретельно, а потім ретельно сушила волосся на браш. Потім вирішила зробити собі легкий мейк, дні на три. Універсальний боєць з присмаком психозу. Вже тоді був хаос. Друзі дзвонили, хтось виїздив. Розказували, що на дорогах жах - люди потрапляють в аварії, не зупиняються і їдуть далі. Це звучало наче у кіно, але не з нами. Бо я зараз знаходжусь за стінами свого дому, а вони зробили помилку і вийшли за його межі.

[bez-nichoho]

Зупинка «Смерть», кінцева

... липке тіло порожнечі лежить тоді біля мене, і мене ссуть думки: неясні, але про похорони ...

Я належу до тих людей, які не цураються думок про власну смерть. Навіть розімлілого після кількаденної спеки суботнього пообіддя. Навіть вранці. Чи вночі. Чи під час їжі. Чи цілуючи тебе. Чи плануючи поїздку у Київ або Ворохту. Чи йдучи вулицею. Чи п'ючи холодне пиво. Чи вибираючи в книгарні артбук або на ринку свіжі овочі. Але це не означає, що я думаю про вмирання постійно. Чи що планую вмирання. Ні. Часом я думаю про те, як мене не стане. І вважаю, що це нормально. Але люди надто бояться своєї смерті, немов якогось ворога. Немов вбивці. Люди бояться навіть думок про смерть. Хоча смерть — не ворог. Це подруга, надто сувора і безжалісна, але подруга.

Такі думки є цілком нормальними у будь-який час. А особливо у такий, коли замість тіней за нами тягнуться довгі чорні мішені. Коли кожен і кожна з нас може перестати існувати щомиті — від ракети, касетної бомби, уламку скла, виплюнутого вибуховою хвилею, падаючого на голову будинку. Тисяча способів померти... колись була така програма на телебаченні, а тепер це наша реальність. Ми — мішені. Ми — цілі. По цілій країні. І у когось із нас ще поцілять. Від цього ніде дітись.

... я розумію байдужі закони природи, неминучість їхнього здійснення, я розумію абсурд відчувати в грудях: про центр всесвіту, вічність і важливість, почуття Я, як кружляючої плянети, про безперечне призначення до цілі ... Часом я думаю: як це станеться, що я відчуватиму у мить згасання життя, чи буде мені сумно, чи смішно, чи життя пронесеться перед очима за мить, чи я кричатиму, чи смиренно мовчатиму, чи буде мені боляче (не хотілось би), чи буде це довго (теж не хотілось би); чи спокійно уві сні від старості, а чи під колесами авта, чи у мутній воді, від удару блискавки, зсуву землі, лавини, послизнувшись у ванні, у авто- або авіакатастрофі, чи під завалами, чи у вогні бомбардування, що розриває тіло на дрібні шматки; чи буде це вранці, чи в обід або ввечері; чи я встигну підсумувати власне життя, попрощатись із ��орогими людьми, подякувати і попрохати вибачень у тих, кому належить. Таких питань без знаків питання — безліч.

Я прочитав тисячі віршів. І у деяких з них бачив рядки, які гарно виглядали б на надгробку. Вибрати, щоправда, важко. І взагалі — яким той надгробок буде? Де він буде? Хотілось би на Личаківському, в цій прекрасній оселі смутку, недалеко від інших поетів, яким я часом приношу лампадки. І з цікавим надгробком, який би виконав якийсь скульптор, бо штамповані чорні брили із зображеним на них іншим, розіп'ятим небіжчиком — це несмак, я цього не хочу. Як і поховань із священником, який більше говорить про літературних персонажів, аніж щойно упокоєних, який всім бреше, обіцяючи вічне життя. Хотілось би, аби люди приходили до місця мого мого поховання і зі смутками, і з радостями. Аби місце мого спочинку могло бути місцем їхнього перепочинку. Аби люди розуміли, яким крихким і коротким є життя. Аби хотіли жити і жили, не марнуючи часу. Хай п'ють вина і читають вірші. Хай смалять цигарки, говорять, плачуть, сміються, згадують, думають, цілуються, їдять чіпси... Це було б гарно. А ще було би гарно, якби якісь мої нутрощі, що будуть придатними для трансплантації, вийняли і комусь передали. Можливо, вони б врятували чиєсь життя. А мені — мені на все це було би байдуже. Я не вірю у ніяке життя після смерті. Зупинка «Смерть» — це кінцева маршруту під назвою життя. Далі нема нічого, окрім неіснування. Колись я це прийняв. Було важко, але я прийняв. І так, може, навіть краще, бо мені не доводиться турбуватись про те, яким буде моє постсмертне життя, чи попаду я в якийсь рай, чи буду горіти в якомусь пеклі. Хоча насправді це дуже потішно — це ж треба було вигадати такі цікаві простори! Окрема дяка за це Данте й іншим письменникам, плодами чиєї уяви сьогодні послуговуються мільйони людей. Не думаючи про життя посмертне, можна більше думати про життя досмертне. думати про смерть тілом, яке росте, яке повне твердої крови, як абрикоса чи кавун, шукати серед цифр абстрактних років, що не мають значення, років, які не будуть, але які можуть бути вимовлені, як велетенські суми грошей ...

Часом я думаю про власну кончину. �� про те, що опісля не буде нічого. Під час війни ці думки видаються гострішими, кристалізованішими, частішими, чистішими. Війна змушує трактувати життя практичніше. І думати, що після тебе залишиться. Це нормально. Цілком, цілком нормально. Це те, що об'єднує абсолютно усіх, хто жив живе і житиме на цій крихітній, але красивій планетці. Смерть — це частина життя, це його ґранд фінал. І часом добре думати про свою смерть. Бо тоді починаєш більше думати і про життя. А також те, як ти його живеш. І як витрачаєш свій час — такий безцінний, такий обмежений, такий непоповнюваний. І від того хочеться жити з усіх сил. Скільки б часу не залишалось. / а фраґменти поезії — то з вірша «Думки про мою смерть» Юрія Тарнавського

[notbangbutwhimper]

Сергій Жадан

– Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?

– Ми, капелане, мешканці міста, якого немає. Прийшли сюди, принесли покору і втому. Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.

Наше місто було з каменю та заліза. У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза. У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом. Тепер навіть у наших снах пахне горілим.

Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні. Їхні пальці вночі торкались безодні. Джерела в місті були глибокі, наче жили. Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.

Найкраще про нас розкажуть могильні плити. Можеш із нами просто поговорити? Даруй нам свою любов, стискай лещата. Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.

Розкажи нам, навіщо спалили наше місто. Скажи хоча б, що зробили це не навмисно. Скажи, принаймні, що буде покарано винних. Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.

– Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата. Звісно, всіх винних чекає гідна розплата. І невинних вона, до речі, теж чекає потому. Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.

Чому саме ви потрапили до темних потоків? Потрібно було уважніше читати книги пророків. Потрібно було оминати пекельні діри. Для мирянина головне – не бачити в дії символи віри.

Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння, про птахів, які падають на міста, мов каміння? Ось саме тоді й починаються, власне, втрати. В кінці – там взагалі погано, не буду навіть розповідати.

Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними. Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними. Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати. Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути. Я не знаю, де вам жити і як вам бути. Я говорю про те, що кожному з нас властиво. Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

[darkrwitch]

Я бачила туман в дорозі, я відчула емоції, я написала це…

Foggy shot

Густа скатертина туману різко упала на темну дорогу, розділену суцільною смугою, від «А» до «Я». Погляд став мутним, не чітким, видно тільки обриси оголених кущів вздовж проїжджої частини і особисті руки. Від холоду тремтячі, від почуттів, напевне, теж, від тих, що захоплюють розум, як імла нічне холодне ложе людиськ, що заховалися у свої бетонні нори. Агресія, образа… Ризик, страх і неминучість. Прокидає кров у жилах, чи не так?

Мряка лиш густне, затягує у себе й мре, жаліється на однотипність і нерегулярний графік, на місяць, що росте і хоче розсіяти своїм сяйвом морок. Здебільшого він програє, а густе молоко полонить степ навколо ставу і радісно веде свій мимовільний тан. Нудний, повільний, нікому не потрібний, проте такий красивий. Він полонить все, чого досягне в свої лапи.

Туман безжалісний безумець.

Холодне брязкальце гріється в охапці рук, невпевнено упавших додолу, тремтячи вони стискають його сильніше. Небезпечний. Такий чарівний в той же час.

На твоїх вустах – бажання. Жалюгідне і німе, суспільством стерте з словника, бажання, що приймає тільки мла. На тій дорозі боляче стояти, коліна скрізь ткання стираються вщент, як ластик. Потерпи. Твоє бажання здійсниться, і не важливо, що там скажуть люди, їх воно сягне теж, та хто зна як воно, в їхньому словниковому запасі – прокляття, пригорне до себе.

І не плач. Нікому, ні перед ким, навіть якщо ти наодинці. Проковтни своє ридання, не показуй його жодному. Воно людям не потрібне, як і тобі, це просто спроба виглядати жалюгідним і слабким. Не дай іншим це дізнатися, а ти це знаєш і так. Нехай холодна ковдра огортає голі щиколотки, нехай від них пролетять мурахи по твоїй шкірі. Легка сорочка не врятує від низьких температур, тому змирися. Проковтни його, як холод, як свій страх. Будь впевненим, бордове полотно вже обіймало твої щирокі плечі. В сірій імлі ти залишаєшся сліпою зоною, тебе не бачать, навіть я. Тож не трясися, випрямись, проковтни гірку отруту із слиною. Схаменися. Протягни його до лоба, відчуй холод там, де все турбувала тебе мігрень. Натисни на цинґель, заплющи очі .

ᅠ

ᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠ— · suus 'vestri electionis

[upmoca]

УПМСМ

На Закарпатті є лікарі, в них є пацієнти. На Закарпатті є вчителі, в них є студенти. На Закарпатті є художники, в них немає глядача.Саме глядач, як би він не називався, меценат, перехожий або мер міста, створює музеї і виставкові простори. Глядача в свою чергу створює художник. Марсель Дюшан говорив, що художник може з усіх дахів заявляти про себе, але тільки глядач визначає, чи існує він як художник чи ні. Що таке глядач і чому він такий важливий? Глядач - це кінцева мета / результат будь-якого творчого процесу. Створюючи глядача художник створює собі подібного, такого ж потенційного творця, який розділяє бачення художника та стверджує його світ як реальність.Паралельний Музей Сучасного Мистецтва - прецедент моментального і тотального захоплення міського простору Ужгорода "сучасним" мистецтвом і тоталітарного визначення населення, яке є глядачем, як художника. На відміну від Короткочасної Соціальної Скульптури Бойса, Диктатури Республіки Фіуме - Д'Аннунціо, фіктивної камерності ��узеології Жиляєва, ми бачимо музей майбутнього як паралельне середовище перебування, територію очуження, споглядальну, фрагментарну економіку, яка існує поза лінійним часом, але одночасно з усталеною реальністю міста. УПМСМ - це занурення в мрію кожного художника про тотальну репрезентацію. Де не тільки роботи і виставки, але і кожен ваш вдих та видих є музейними експонатами.В Україні є художники і тільки художникиЗ іншого боку, розглядаючи тенденції розвитку України, очевидно, що сфера професійного візуального мистецтва стабільно відсутня на карті інтересів влади і народу. Ймовірно тому, що український народ сам вважає себе, і де факто є, талановитим колективним художником. Це видно на прикладі революцій і масових жестів. Кух (Колективний Український Художник) -- це, безумовно, художник-авангардист. Авангардне мистецтво, за визначенням, перебуває в опозиції до запиту. Неухильно дотримуючись цього правила, Кух демонструє дивовижний дар монументально, часто абсурдно, завжди сказати всьому ні(постійно казати всьому “ні”). Як кожен справжній художник, він знаходиться в нескінченному протиріччі з самим собою. Незважаючи на це, його жест неухильно спрямований на заперечення. У захваті від себе, Кух бачить будь-які музеї як дещо зайве на його багатогранному впертому тілі. У цих умовах здається єдино можливим лише сидіти і чекати поки історична неминучість приведе країну до визнання формальної необхідності існування музеїв сучасного мистецтва. Але набагато цікавіший варіант -- це задуматися про пошук іншої форми музею, органічної української історії та реалії, відмінною від стрімко старіючих будинків музеїв. Таким чином приєднатися до світового діалогу про майбутнє культурних інституцій.В більшість міст України на відкриття виставок впродовж багатьох років стабільно ходять одні й ті ж 40 людей. Ви скажете, що це нормально. Мистецтво принципово не функціональне, героїчно марне та історично елітарне; на тому і стоїмо. У такому випадку, чому нам сниться МоМА, з мільйонним потоком людей, які проходять через нього? Що таке МоМА? Якщо вам здається, що МоМА -- це музей сучасного мистецтва в Нью Йорку, ви помиляєтеся: музей сучасного мистецтва в Нью Йорку -- це Все. Але не кожне місто є відкритий музей. І не кожен відкритий музей однаковий. Якщо НЙ і Берлін в силу масштабу та індустріального минулого розраховані здебільшого на створення арт-об'єктів, то Ужгород працює з часом як початковим матеріалом. Або на пряму як time based media або в зовсім іншій якості досвіду, який може бути архівований тільки в людській пам'яті. Tак само пленерний живопис працює з часом швидше, ніж з пейзажем. При цьому, якщо вам потрібна точка для демонстрації об'єктів, місто досить компактне і архітектурно різноманітне. Ужгород реально існує на Закарпатті як відкритий музейний простір в силу історично сфор��ованої практики культурної невизначеності, фрагментарності колективної пам'яті та іншої швидкості часу. Ми просто стверджуємо цю особливу, характерну для Ужгорода художню (не) реальність як інституцію і позначаємо її на карті світу мистецтва.

(рос) В Закарпатье есть врачи, у них есть пациенты. В Закарпатье есть учителя, у них есть студенты. В Закарпатье есть художники, у них нет зрителя.Именно зритель, как бы он не назывался, меценат, прохожий или мэр города, создает музеи и выставочные пространства. Зрителя в свою очередь создает художник. Марсель Дюшан говорил, что художник может со всех крыш заявлять о себе, но только зритель определяет существует он как художник или нет. Что такое зритель и почему он так важен? Зритель, это конечная цель/результат любого творческого процесса. Создавая зрителя художник создает себе подобного, такого же потенциального творца, который разделяя видение художника утверждает его мир в качестве реальности. Параллельный Музей Современного Искусства это тотальный захват городского пространства Ужгорода “современным” искусством, и обозначение населения в качестве зрителя как художника. В отличие от Кратковременности Социальной Скульптуры Бойса, Диктатуры Респу́блики Фиу́ме- Д'аннунцио, фиктивной камерности Музеологии Жиляева, мы видим музей будущего как параллельную среду обитания, как территорию “остранения”, созерцательную экономику, существующую вне линейного времени, но одновременно с привычной реальностью города. УПМСМ, это мечта каждого художника о тотальной репрезентации. Где не только произведения, экспозиции но и каждый вдох и выдох художника являются музейными экспонатами.В Украине есть художники и только художникиС другой стороны, расс��атривая тенденции развития Украины, очевидно, что сфера профессионального визуального искусства стабильно отсутствует на карте интересов власти и народа. Вероятно потому что, украинский народ сам считает себя, и де факто является, талантливым коллективным художником. Это видно на примере революций и массовых жестов. КУХ ( Коллективный Украинский Художник) это безусловно, художник авангардист. Авангардное искусство, по определению, должно находится в оппозиции к запросу. Неуклонно следуя этому правилу, КУХ демонстрирует удивительный дар монументально и часто абсурдно, всегда сказать всему нет. Как каждый настоящий художник он находится в бесконечном противоречии с самим собой, Не смотря на это, его жест неуклонно направлен на отрицание. В упоении собой, КУХ видит любые музеи как нечто лишнее на его многогранном, упрямом, теле. В этих условиях кажется единственно возможным, ждать пока страна неизбежно придет к признанию формальной необходимости наличия музеев современного искусства. Но гораздо более реально и важно, будет задуматься о поиске другой формы музея, органичной украинской истории и реалии, и отличной от стремительно стареющей модели домов музеев. Тем самым присоединится к мировому диалогу о будущем культурных институций. В большинстве городов Украины на открытия выставок, на протяжении многих лет, стабильно ходят одни и те же 40 человек. Вы скажете, это нормально. Искусство, принципиально не функционально, героически бесполезно, и исторически элитарно; на том и стоим. В таком случае почему нам снится МоМА, с текущей через него миллионной рекой людей? Что такое МоМА? Если вам кажется что МоМА это музей современного искусства в Нью Йорке, вы ошибаетесь, музей современного искусства в Нью Йорке это Все. Но ни каждый город есть открытый музей. И не каждый открытый музей одинаков. Если НЙ и Берлин в силу масштаба и индустриального прошлого рассчитаны, в большинстве, на создание арт объектов, то Ужгород работает со временем как изначальным материалом. Либо на прямую как time based media, либо в совсем ином качестве, опыта который может быть архивирован только в человеческой памяти. Также пленэрная живопись работает со временем, скорее чем с пейзажем. Наряду с этим, если вам нужна точка для демонстрации объектов, город достаточно компактен, и архитектурно разнообразен. Ужгород, изначально существует в качестве открытого музейного пространства в силу исторически сложившейся в Закарпатье культурной неопределенности, фрагментарности коллективной памяти, и другой скорости времени. Мы просто утверждаем, эту особую, характерную для Ужгорода не-реальность в качестве институции и обозначаем ее на карте мира искусства.

[ua2daynews]

У Росії заявили про неминучість союзу з Україною та Білоруссю

У Росії заявили про неминучість союзу з Україною та Білоруссю

Також Сергій Цеков вважає, що ймовірні “дуже швидкі зміни в Україні” У Раді Федерації Росії заявили, що майбутнє України як нормальної, цивілізованої держави неминуче приведе її до союзу з Росією та Білоруссю. Про це сказав член Ради Федерації від Криму Сергій Цеков, передає News.ru. Що заявили у Радфеді про майбутнє України  Він зазначив, що свого часу були запитання про “возз’єднання Криму…

[savemeigiveup]

І пам’ятати про тебе, сходитись і розгортати полотно пам’яті, передавати знання про тебе з рук до рук, ніби посуд із водою. Промовляти ім’я твоє, нагадуючи самому собі незворотність усього, що сталось, і неминучість усього, що чекає надалі. Голос мій раниться об звучання твого імені, зривається, надламується, мов очеретяне стебло під дитячою рукою. Що буде з нами, тими, кому дісталася розкіш споглядання, розкіш спогадування, що нам робити з нашим минулим, яке виявилося сильнішим за нас, голоснішим, наснаженішим? Спогади наші зрушуються повітрям, як вітрило, обертають нас за сонцем, наповнюють нас гіркотою смутку, роблять серця наші болючими, ніби рани, отримані в дитинстві.

В пам’яті нашій освітлюються з ночі вогні домів, чути ріку за містом, і в небі викладено дивну карту цього світу, карту всіх його секретів, усіх закутк��в і западин. В пам’яті нашій росте трава на подвір’ях, оголюється, наче жіноча шкіра, річковий берег по зимі, все ближчими стають голоси, які вчили нас розмовляти з речами, з деревами, каменями й птахами, з кожною тінню, з найменшим зі спалахів. Пам’яттю нашою можна наповнювати вихолоджені помешкання, нею можна відігріти зневіру цілого покоління, втому стількох дорослих сильних людей. Пам’яті нашої достатньо, аби любити тебе, але її не стане, аби тебе повернути.

І ось тепер порожньо без тебе, і місце, де ти була, де чути було твій голос, наповнюється вітром, ніби дім, кинутий поспіхом, дім, в якому ще можна відчути дитяче тепло й жіноче дихання, дім, із якого ще не вивітрився дух утіхи. Дім, у якому тобі так добре велося, дім, за яким ти гледіла, про який ти дбала, який ти називала своїм, дім, що без тебе втратив своє звучання, наче скрипка, перемерзла на лютневому холоді

[doomedandstoned]

Triumphant, Consuming, Relentless... THE BLACK SEA

~By Adam Mundwarf~

There’s few things more refreshing to me than to stumble upon a band with something interesting to say, especially when it comes out of nowhere. Whether it's being in my own band or going to see bands my friends are in, music is my world, so it might surprise you to hear that frequently complain to myself, "There's nothing new to listen to." Let's just say, surrounded by all this excess, things can sometimes get stale. I never thought this would be a problem in South Dakota when you had to dig deep to get your riff fix, but it is now that I'm in Portland, the Doomed & Stoned Mecca of the Northwest.

Enter: THE BLACK SEA. This new atmospheric black metal band really did grab my attention from out of the blue -- all the way from Ukraine, in fact. I heard their debut album a couple days ago while searching for something fresh to help me hammer out some work and it's made its way back to my earholes a couple of times since.

Неминучість by The Black Sea

If you ever wanted to know how an Ivan Aivaovsky painting would sound like as a black metal band...

The other morning, I randomly stumbled upon 'Неминучість' (2017), which who knows what that means (I'm not from Ukraine). I popped on the headphones and was very pleased. Black metal is a long ways away from the days of spikey-haired, corpse-painted, Norwegian 20 year-olds prancing through the snow, looking for a good church to burn (those rascals). Bands have updated the genre with progressive song-writing, expansive instrumentation and, well, better production.

Welcome to The Black Sea office space.

Blackgaze is a genre I think lots of metalheads are becoming more and more aware of. Bands like Alcest, Woman is the Earth, and even the new Wolves In The Throne Room have got the blackgaze vibe. Lots of metalheads hate this genre and that’s fine, as long as they are aware that “hipster black metal” is a stupid reason to hate a band/style. Hipsters don’t exist, only people, and (rant warning!) I’m sorry the metal you listen to somehow has missed the point for you and you still care so much about your monument to egotism to go with the notions you have about hipsters and “hipster black metal”  (rant over, safe to come out now).   The bands in this style I wind up enjoying tend to be on my end of the year lists or get thrown in heavy rotation, at any rate.

Battle of Çesme at Night (1856) by Ivan Aivazovsky

This is not an "evil" sounding album, rather this is black metal of a different stripe. What do I mean? Well, if you ever wanted to know how an Ivan Aivaovsky painting would sound if it were a black metal band, The Black Sea paints that picture perfectly throughout Неминучість, with some very nice guitar leads, pummeling drums, and overall technical prowess. The results are triumphant, consuming, relentless.

If you are a black metal fan and enjoy the likes of Krallice, Wolves In The Throne Room, and Burzum, do yourself a favor and give these new kids on the block a listen. I have been lapping it up the last couple days and I highly recommend it. Favorite track: “Пам'ятаєш.”

Follow The Band.

Get Their Music.

[saibhaktabrasill]

Ukrainian, 18.JUL.2019 Om Sri Sai Ram Думка на день 18.07.2019 Духовний Вчитель (Гуру) нагадує учням про неминучість смерті і про проминальну природу земного існування. Коли Яджнавалкья вирішив піти в ліс, щоб жити як аскет, він покликав двох своїх дружин і запропонував розділити між ними нажите майно. Перш ніж прийняти свою частку, Майтрей'я запитала чоловіка, чи допоможе їй багатство усвідомити Істину і знайти Безсмертя. Коли ж він відповів, що багатство не тільки не сприяє цьому, а й заважає, вона відмовилася від своєї частки. Начікета також відмовилася від запропонованого їй царства, багатства і довгих років благополучного життя. Прахлада показав своїм друзям такий самий урок. Будда прагнув дізнатися про причину людських страждань і тому в якості першого кроку в своїй Духовній Практиці (Садхана) відмовився від царства та інших уподобань. (Божественна Бесіда, 19 липня 1970) БАБА Sathya Sai Baba www.sathyasai.org #sathyasai #saibhakta #sathyasaibaba #saibaba #saimaa https://www.instagram.com/p/B0FYzT2gEBS/?igshid=3blvqk8w463o

[dimishap]

Сумно усвідомлювати неминучість втрати. Треба встигати любити, доки ми тут. Не відмахуватись від любові. Вона насправді не заважає жити. Як правило, мотлохом є інші справи, заради яких марнується любов. А вона відкриває дверцята чогось важливішого. Там, де нас поки нема.

[chenewsnet]

Гороскоп на 23 березня 2019: як вдало провести вихідні Деякі знаки зодіаку в суботу зіткнуться з непередбаченими клопотами, однак вони не будуть обтяжливими. Скорпіони і Леви отримають приємні сюрпризи, а Козероги зможуть вирішити одну з найсерйозніших проблем. Погляд пропонує читачеві докладніше дізнатися свій персональний гороскоп на суботу. ОВЕН У суботу взаємини, які ніколи не доставляли вам проблем, раптом стануть нестабільними. Не намагайтеся влаштувати розбірки зопалу, це може привести до ще більших неприємностей. ТЕЛЕЦЬ Сьогодні будьте з оточуючими м'якшими. Ви звикли ставити перед собою максимально високі вимоги, але не всім це підходить. БЛИЗНЮКИ У перший вихідний краще знайдіть гідне застосування своїм навичкам. Можливо, час придумати собі якесь хобі. РАК Раки дуже довго не могли знайти душевний комфорт і спокій. Над вами, немов грозова хмара, нависла низка неприємностей і турбот, але сьогодні це коло перерветься. Випадкова зустріч дозволить звільнити себе від емоційного вантажу й отримати відповідь на важливе питання. ЛЕВ Ті, хто народився під цим знаком, сьогодні не повинні розслаблятися. Приділіть час побуто��им справам, оскільки їх могло накопичитися досить багато. Позбавтеся від зайвих речей і це дозволить вам ліквідувати негативні емоції, які раніше заважали спокійно жити. Гороскоп на суботу обіцяє - ввечері вас чекає цікаве дозвілля з близькими друзями. ДІВА Діви повинні звернути увагу на своє здоров'я - ви не зможете повноцінно й активно працювати, якщо не позбудетеся від проблем або незначних захворювань. Поліпшивши своє самопочуття, ви зможете сконцентруватися на важливих справах. ТЕРЕЗИ Подумайте над тим, кого ви раніше могли роздратувати або образити. Ці люди затамували на вас злість і якщо не розрубати цей вузол прямо сьогодні - наслідки можуть бути вкрай непередбачуваними. Постарайтеся вчасно виправити всі свої колишні помилки. СКОРПІОН Представникам цього знака гороскоп на сьогодні підготував сюрприз - ви нарешті потрапите в те місце, де мріяли побувати ось уже кілька місяців. Безумовно, зірки не обіцяють, що все пройде легко, але при цьому результат буде того вартий. Не впадайте у відчай, якщо у вас щось може не складатися спочатку, в фіналі ви вийдете переможцем. СТРІЛЕЦЬ Ви ухиляєтеся від серйозних розмов, хоча самі розумієте їх неминучість. Це негативно впливає на вашу самооцінку, емоційний настрій і ставлення оточуючих до вас. Не тікайте від своїх проблем, не бійтеся задавати питання і, за необхідності, надавати співрозмовникам повноцінні відповіді. КОЗЕРІГ Сьогодні практично вирішується ваша доля на найближчий час. Від багатьох чинників буде залежати те, як вам належить далі чинити в тих чи інших ситуаціях. Ідіть за покликом серця - воно ніколи вас не обманювало. Що стосується людей, нехай навіть і добре знайомих - гороскоп на суботу не радить сліпо прислухатися до їхніх рекомендацій. ВОДОЛІЙ Представникам знака буде здаватися, що у них забрали щось важливе, але все насправді не так. Ви просто позбулися тягаря, який тиснув на вас багато років і не дозволяв рухатися далі. Тепер видихніть, заспокойтеся і просто відчуйте свою свободу. РИБИ Не поспішайте робити глобальні покупки - вони можуть вилитися вам у величезні витрати, які, до того ж, абсолютно не будуть виправдані. Краще приділіть час спілкуванню з близькими і рідними - в цю суботу вони потребують вашої підтримки.

[pokrovworld-blog]

Цивілізація та Культура у філософії Освальда Шпенглера

Освальд Шпенглер (1880-1936) - німецький філософ, історик, культуролог, один з основоположників сучасної філософії культури. Автор оригінальної концепції циклічного розвитку культури. Виділивши в історії цивілізації ряд унікальних, проникних культур, вважав, що будь-яка з них існує 1000 років, після чого вироджується, перетворюючись на цивілізацію - «бездушний інтелект» або «масове суспільство». У своїй головній роботі «Занепад Європи» - Шпенглер вказує на неминучість майбутнього руйнування західної (європейської) цивілізації .  Шпенглер нескінченно учений, він сам говорить, що зроблене ним відкриття запізнилося тому, що зі смерті Лейбніца жоден філософ не володів усіма методами точного знання. Математика і фізика, історія релігій і політична історія, всі мистецтва, особливо архітектура і музика, долі народів і культур - все це дивно сплітаючись один з одним, складає єдиний предмет шпенглеровских роздумів. Шпенглер перетворився на філософа і пророка, ім'я якого було в усіх на вустах. Тільки у 1921-1925 роках і лише в Німеччині вийшло 35 робіт Шпенглера і про його творі. У "Занепаді Європи" сформульована оригінальна культуро-філософська концепція автора, про яку до сих пір ведуться теоретичні суперечки. Базовими поняттями для цієї концепції є культура і цивілізація, які німецький теоретик розуміє нетрадиційно, вкладаючи в ці два слова особливий сенс. Не можна зрозуміти висунуті Шпенглером положення, не розібравшись у використовуваних їм термінах. Варто зауважити, що історико-культурна концепція Шпенглера будується на порівняннях, співвіднесенні і, здебільшого, антіномічном протиставленні "культури" і "цивілізації" . У той же час справедлива критика традиційних теорій, дослідження сучасної соціокультурної ситуації, спроба проаналізувати витоки культурної кризи роблять «Занепад Європи» надзвичайно актуальним. Щоб визначити, який сенс О. Шпенглер вкладає в терміни" культура "і" цивілізація ", побачити взаємозв'язок між цими поняттями , необхідно виявити їх місце в його концепції. 1. Образ, символ і стиль культури Ключем до розуміння всесвітньої історії культури, з точки зору вченого, виступає символ. Для того щоб відтворити дух епохи, пише він, недостатньо лише проілюструвати історію тими чи іншими подіями, пам'ятками, творами мистецтва. Необхідно з'ясувати більш глибоку взаємозв'язок форм культури, які сприймаються як символ. «Народи, мови та епохи, битви та ідеї, держави і боги, мистецтва і твори, науки, правові відносини, господарські форми і світогляду, великі люди і великі події є символами і підлягають як такі тлумачення» . У кожній культурі і в кожній історичній епосі існує свій символ, що представляє її знак. Символи і знаки створюють образ культури, за особливими законами складаються в ціле, яке відтворює зовнішність епохи . Власна «ідея» кожної культури, про яку говорить Шпенглер, зовсім не аналогічна ідеї культури, як її розуміє, наприклад Гегель. Якщо у Гегеля первинної була логіка, то у Шпенглера первинною є душа культури. Велике значення має, який сенс у Шпенглера набуває термін «душа» стосовно до культури. Для нього термін «душа культури» є яскрава і в той же час точний вираз тієї обставини, що підстава культури несвідомих до розуму. У кожної культури є своя власна душа, що реалізується в безлічі індивідуальних життів. Душа кожної культури унікальна і не може бути до кінця виражена раціональними засобами. Тому так важко вникнути у внутрішній світ людей іншої культури, зрозуміти природу їх символів, почуттів, вірувань: «Кожній великій культурі притаманне таємна мова світопочування, цілком зрозумілий лише тому, чия душа цілком належить цій культурі» . Усі культури характеризуються обмеженою тривалістю в історії і замкнені в собі самих. Вісім великих культурно-історичних типів займають своє місце на карті світової історії: єгипетська; вавілонська; індійська; китайська; греко-римська (аполонічна); візантійсько-арабська (магічна); західноєвропейська (фаустівська); народів майя. В історії формується «російсько-сибірська культура». Культури володіють загальною структурою, але мають індивідуальний стиль і образ. В історії не можна виявити такі абстракції, як форми мислення взагалі, держава взагалі. Шпенглер вважає, що кожна культура має своє власне природознавство і навіть свою унікальну природу, т.к. природа сприймається людиною через культуру. Таким чином, Шпенглер називає культурами певні суспільні освіти разом з їх характерними особливостями. Кожна нація, на його думку, наділяє людей своєю ідеєю, своїми пристрастями, своїм життям, і всі культури «строго прив'язані протягом свого існування» до тих країн, які послужили основою для їх виникнення. Культура для О. Шпенглера жива істота вищого порядку, яке виросло «зі своєю піднесеною безпечністю», «подібно квітам у полі». 2. Душа культури Виходячи їх принципу символіки культур, Шпенглер пропонує опис аполлоновскої, фаустівської і магічною душі . Аполлоновский вчений називає душу античної культури, яка обрала чуттєве тіло ідеальним типом простору. До цього типу їм віднесені скульптура оголеного людини, механічна статика, чуттєві культи олімпійських богів, політично ізольовані грецькі міста. Античний храм, античний рельєф, замкнута колонада лише підкреслюють контури обсягу, священне встановлення кордонів. Множинність окремих тіл вимагає аналогічного світу богів - такий сенс античного політизму. Аполлоновская душа Греції - це тілесність, статичність, природність, закінченість, це світ, чужий всякої динаміці та історії, всякому пориву до нескінченного, безмежного і потойбічного. Фаустівська душа втілена в західноєвропейській культурі, народилася в X-му столітті разом з романським стилем у північних рівнинах між Ельбою і Тахо. Її символами стали мистецтво фуги в музиці, динаміка Галілея, католицька і протестантська догматика, великі династії епохи бароко з їх політикою, живопис, з'єднує простору за допомогою світла і тіні. Зодчество знаходить вираз у велетенських і готичних храмах . Це нове переживання світу повторюється в поезії і в релігії, сполучною учасників у магічну громаду. Магічна душа арабської культури між Тигром і Нілом, Чорним морем і Південної Аравією виражається в алгебрі, астрології і алхімії, мозаїках та арабесках, халіфат і мечетях, таїнствах і священних книгах перської, індійської, християнської релігії. У загальній історичній картині будь-якої культури може панувати тільки один образ - стиль цієї культури. 3. Цивілізація як занепад культури В основі кожної культури лежить душа, а культура - це символічне тіло, життєве втілення цієї душі. Але ж все живе коли-небудь вмирає. Жива істота народжується, щоб реалізувати свої душевні сили, які потім згасають зі старістю і йдуть у небуття разом зі смертю. Така доля всіх культур. Тривалість циклу розвитку культури Шпенглер визначає приблизно в 1000 - 1500 років . Кожна культура проходить вікові ступені окремої людини. У кожної є своє дитинство, юність, змужнілість і старість. Культура народжується в ту мить, коли з прадушевного стану вічно-дитячого людства пробуджується і відшаровується велика душа. Вона розквітає на грунті строго обмеженою місцевості, до якої вона і залишається прив'язаною, на зразок рослини . Смерть культури є вичерпання її душі, коли її зміст вже не ��адихають людей, звернених тепер не до здійснення культурних цінностей, а до утилітарним цілям і ��лагоустрою життя. Цей період Шпенглер пов'язує з настанням епохи цивілізації. Цивілізація є неминуча доля культури, майбутній Захід не є безмежний рух вперед і вгору, по лінії наших ідеалів. Сучасність є фаза цивілізації, а не культури. У зв'язку з цим відпадає ряд життєвих змістів як неможливих. Як тільки мета досягнута, і вся повнота внутрішніх можливостей завершена і здійснена зовні, культура раптово закляк, відмирає, її кров згортається, сили надломлюються - вона стає цивілізацією. І вона, величезне засохле дерево в первісному лісі, ще багато століть може настовбурчується свої гнилі сучки. Цивілізація - це ті самі крайні і штучні стану, здійснити які здатний вищий вид людей. Шпенглер називав цивілізацією одряхліле культуру, реалізувати свої цілі, підійшла до кінця свого існування . У чому ж різниця між культурою і цивілізацією? Дуже добре відмінності між ними сформулював Н. ​​Бердяєв. Культура не розвивається нескінченно. Вона несе в собі насіння смерті, в ній укладені початку, які неминуче тягнуть її до цивілізації. Цивілізація, таки є, смерть духу культури динамічний рух всередині культури з її кристалізований формами неминуче тягне до виходу за межі культури. На цих шляхах відбувається перехід культури до цивілізації. Культура - є творча діяльність людини. У культурі творчість людини отримує свою об'єктивізації. Цивілізація - перехід від культури, від споглядання, від творчості цінностей до самого життя. І, нарешті: Культура-релігійна за своєю основі, цивілізація - безрелігійним. Культура походить від культу, вона пов'язана з культом предків, вона неможлива без священних переказів. Цивілізація є воля до могутності, до облаштування поверхні землі. Культура - національна. Цивілізація - інтернаціональна. Культура - аристократична, а цивілізація - демократична . То чому ж цивілізація, несуча людині соціальне і технічне благоустрій життя викликає в Шпенглера відчуття загибелі культури? Адже зберігаються прекрасні твори мистецтва, наукові досягнення, світ культурних символів. Шпенглер побачив більш глибоку і очевидну сторону справи. Культура жива до тих пір, поки вона зберігає глибоко інтимну, таємну зв'язок з людською душею. Душа культури живе не сама по собі, а лише в душах людей, що живуть смислами і цінностями даної культури . Якщо культура перестає притягувати і надихати людські душі, вона приречена. Для античності цей стан настало в римську епоху. Для Європи, пише Шпенглер, час занепаду прийде через 2000 років. Звідси Шпенглер бачить небезпеку, яку несе з собою цивілізація. Немає нічого поганого у благоустрої життя, але коли воно поглинає людину цілком, то на культуру вже не залишається душевних сил. Він нічого не має проти зручностей і досягнень цивілізації, але він попереджає проти цивілізації, що витісняє справжню культуру. Шпенглер не заперечує цивілізацію, але він і не людина «цивілізації», здатний відкинути убік старий «культурний непотріб» заради того, щоб комфортно почувати себе у світі буденних турбот. Звідси випливає його двоїсте світовідчуття, яку охарактеризував М. Бердяєв: «Своєрідність Шпенглера в тому, що ще не було людини цивілізації ... з такою свідомістю, як Шпенглер, сумним свідомістю невідворотного занепаду старої культури, який мав би такий чуйністю і таким даром проникнення в культури минулого. Цивілізаторської самопочуття і самосвідомість Шпенглера в корені суперечливо і роздвоєне. У ньому немає цивілізаторського самовдоволення, немає цієї віри в абсолютну перевагу своєї епохи над попередніми поколіннями і епохами . Відмова від культури відбувається нахабно і агресивно. Людина не відчуває бажання піднятися до висот культури, зробити зусилля, щоб її підняти. Він вимагає, щоб все було вирівняно до його похмурого рівня, а всяка витонченість, вишуканість і вихованість оголошуються непотрібними надмірностями. Висновки Отже, з усього сказаного можна зробити ряд висновків. Згідно з концепцією О. Шпенглера культура це набір якостей і структур, що має багато в чому ціннісну основу, прив'язаний до деякої нації якій країні і визначальний ментальність входять до неї людей. Культури мають локальний характер, що означає відсутність загальної спрямованості історичного процесу і безглуздість самого поняття людства. Зрозуміти культуру можна, виявивши її стиль, який, у свою чергу, виникає з ідейної основи, первинного символу «прафеномена». О. Шпенглер розглядає культуру, як над біологічний організм, закономірно проходить певні стадії розвитку. При цьому відбуваються пошуки засобів реалізації основної ідеї, виявляються історичні форми цієї культури. Цивілізація вихід та завершення цих пошуків, остання стадія розвитку. Вона характеризується послабленням впливу традицій, занепадом релігійності, зростанням міст, поширенням причинно-наслідкових (природних) поглядів на світ. Німецький мислитель шляхом ряду аналогій з культурами минулого доводить неминучу загибель Західної культури. «... Падіння Західного світу є ні більш, ні менш як проблему цивілізації». Європа давно вже перейшла в цивілізаційну стадію, і її остаточна загибель тільки питання часу. Цим О. Шпенглер пояснює всі кризові явища, що охопили сучасне суспільство. Глибока ерудованість, сміливо проводяться паралелі, широта, що розглядаються і майже поетична напруженість розповіді роблять обгрунтування висловленої в "Занепаді Європи" концепції надзвичайно переконливим. У Шпенглера - з його принципом культурно-історичного кругообігу та ідеєю відособленості культурних утворень - було безліч попередників. Специфічною і новою рисою теорії Шпенглера було додаток циклічної моделі не до народів, націй, держав і цивілізацій, а до культурно-історичних світів, розуміється дуже оригінально. Не треба думати, як це часто трапляється, ніби у Шпенглера мова йде про фізичну загибель культурно-історичного світу. Він продовжує існувати, але його мешканці вже не живуть повнокровним духовним життям, а ледь чисто біологічне існування. Внутрішнє багатство духу змінюється зовнішньої, гарячковою і навіть інстинктивної активністю. І постає питання: але хіба Шпенглер не наближався своїми твердженнями до істини? Чи візьметься хтось стверджувати, що в XX ст. людина живе більш багатої в духовному відношенні життям, ніж представник століття XIX? Хто може, аргументовано заявити, що в літературі, живописі, музиці, поезії люди західного світу в XX ст. створили більш видатні твори в порівнянні з минулим століттям? Звичайно, якщо щось і є безсумнівним, так це прогрес у науці і техніці.   Сергій Мацибора Read the full article

[asyrealtyco]

The Doox - Три Користі Радості by The Doox Символічно, у перший день весни, команда The Doox презентує свіжу композицію «Три Користі Радості». Пісня «Три Користі Радості» несе в собі те ж саме сонце, від якого зацвітають рослини, пробуджуються птахи, грають риби, запалюються коханням молоді серця. Існували вірування та обряди, які налаштовували саму природу на швидкий прихід весни, неминучість її перемоги над зимою і на активну участь людини, її волі, слова і діла, у сприянні цьому. У даній роботі гурт традиційно супроводжує власний саунд українськими народними інструментами та незмінними, колоритними, голосами мультиінструменталіста - Максима Бережнюка та вокалістки - Юлії Маляренко. "- Ми бажаємо кожній людині в душі відчути теплоту гарячого сонця і вічно-квітучу весну, які протягом всього життя заряджатимуть лише на позитивні дії!" - стверджують музиканти гурту The Doox.

[dasharozhenkova-blog]

Вадим Перельман. Життя – цугцванг (Рецензія)

Трейлер спін-офу серіалу «Ходячі мерці» вийшов на «АМС»1 квітня 2019 року. Головну роль в ньому зіграла Кім Діккенс, раніше відома за фільмами «Дім дивних дітей» Тіма Бертона, «Загублена» Девіда Фінчера та «Будинок з піску та туману» Вадима Перельмана. Про це повідомляє «Корреспондент.net». 

У кінострічці Перельмана акторка зіграла другорядну роль, проте запам’яталася своєю емоційністю. Діккенс за кілька хвилин у кадрі розкрила образ нещасної жінки, від якої пішов чоловік. 

Фільм вийшов у 2003 році, проте досі заслуговує на увагу глядачів.  Режисер у стрічці спробував показати, що людина на шляху до мети може втратити все і, найголовніше, знищити в собі особистість. Задля цього Перельман використовує символізм, що пронизує весь сюжет та увиразнює характери героїв, розкриває сутність людей, які перебувають у безвихідній ситуації. Як зазначає кіноман Дмитро Плахотнюк, цей фільм викриває протиріччя двох життів, а також показує характери героїв, які намагаються самоствердитись і утриматися «на плаву». «У стрічці режисер «оголює» діаметрально протилежні особистості – жінку, яка перебуває у глибокій депресії, що майже втратила «себе» й мігранта-військового, який будь-яким шляхом намагається влаштувати затишок на чужій землі. Кожен з них бореться за право на нормальне життя. Щоправда, у гонитві за добробутом вони втрачають набагато більше», – зауважує Плахотнюк. Птах, що залетів у твій дім – янгол Велику роль у фільмі відіграють символи. Найперше, назва стрічки – метафора, що налаштовує глядача на філософське сприйняття сюжету. Як зазначає Андрій Темченко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ЧНУ ім. Б. Хмельницького, у найменуванні використані негативні образи: «Відповідно до міфологічних вірувань, пісок – це ознака смерті, а туман символізує невизначеність, оскільки там, де немає візуальної чіткості, пролягає певна межа, за як��ю криється небезпека». Туман також з'являється напередодні важливих сцен. Наприклад, перед тим, як Берані бачить оголошення про аукціон, коли офіцер Лестер загрожує полк��внику; а також коли Кеті намагається покінчити життя самогубством на подвір’ї будинку. Туман, як природна перепона для світла, завжди трапляється на шляху героїв і ніби плутає їхню свідомість, змушує робити помилки. Провідним образом, навколо якого вибудовано сюжет, є дім. Він запускає механізм життя і залишається осередком смерті. Це своєрідний аналог світу, щоправда, там діють правила, які встановлюють власники житла. Як зазначила Маріта Зава на сторінці кінопроекту «Feellini», будинок для більшості уособлює захищеність: «Дім – місце, де люди відпочивають, перечікують труднощі. Коли ж хтось втрачає помешкання, то він автоматично позбавляється почуття безпечності. Відповідно до піраміди Маслоу – це базова потреба. Людиною оволодіває паніка, тому вона і починає діяти нераціонально». Спилювання дерев на початку фільму демонструє кінець попереднього життя Берані, руйнацію чітко вибудованої системи. Режисер веде діалог з глядачем, частково викриває те горе, що спіткає головних героїв далі. Холодний саундтрек Джеймса Хорнера також задає тон фільму, занурює в меланхолійну атмосферу і супроводжує від початку стрічки і до фінальних титрів. Якщо розглянути образ Кеті, то її безпорадність, тендітність та слабкість у фільмі увиразнюється тим, що вона зображена босоніж. Окрім цього, героїня таким чином еротизується. «У міфології нога символізує опору. Коли дівчина поранила її цвяхом, намагаючись зупинити будівництво, пролилася перша кров. Це пункт невідворотності. Вона втратила відчуття захищеності», – зауважує Темченко та додає, що позитивним є вчинок нових господарів будинку, які надали першу допомогу «ворогу». Наді тоді промила рану Кеті: «На святій вечері Ісус Христос омивав також апостолам ноги. Це своєрідна ознака смирення. Так показували, що ви друзі (від слова друг – другий) Тобто, першого немає. Ви рівні у другості». Сильною енергетичною зброєю проти суперника є доброта Наді та Массуда. Недарма в християнстві вважають, що якщо вас вдарили по правій щоці, необхідно підставити ліву. Така поведінка нейтралізує зло. Ворог просто не може заподіяти щось погане. Так сталося і в фільмі, коли полковник разом з дружиною рятували життя дівчини. Одним із найяскравіших символів у фільмі є птаха. У народно-поетичному епосі образ чайки нерозривно пов'язаний з душею, чистотою, святістю та небесністю. На думку Темченка, це зумовлено тим, що аби подолати ворога, спочатку вражали їхню душу. Тобто, форма без змісту не може існувати, так само і людина. На думку Маріти Зави, символом невинної жертви – смерті Ісмаїла – слугує пір’їнка, яка лежить на поверхні води в вазоні. Режисер зображує образ спорожнілого гнізда, з якого вилетіла душа. У кульмінаційний момент фільму Кеті бачить мертву птаху в річці, що є передвісником гибелі. «У фіналі дівчина приходить до води, йде дощ – незворотний потік часу, втрати і забуття», – додає Зава. Символізмом пронизаний весь фільм. Кожна деталь – як пазл, що формує повноцінну картину сприйняття. Деякі образи попереджають про небезпеку (птахи, туман), а щось викриває неминучість розв’язку (пісок, повалені дерева). А винних у світі немає Особливість стрічки «Дім з піску і туману» полягає у тому, що автор не вводить негативних героїв. Кожен персонаж намагається віднайти своє щастя. Конфлікт побудовано саме на процесі його здобуття, а саме мотивах і методах досягнення. Під час перегляду фільму можна розрізнити цілий спектр специфічних рис, які притаманні героям: від релігійних обмежень, менталітету до своєрідності характеру. Недарма фільм отримав три номінації на «Оскар», з яких дві – за кращу жіночу й чоловічу ролі. Центральною фігурою у фільмі є Кеті Ніколо – інфантильна дівчина, яка втративши майно, чіпляється за будь-яку можливість «утримати» відчуття захищеності. Вона постійно повертається в будинок, оскільки має прив’язаність до безпечного життя. Кеті готова боротися за бунгало, проте вирішити, як саме реалізувати себе надалі не може. Дівчина живе лише цим моментом. Немає минулого (окрім спогадів про батька) і майбутнього. Вона перебуває у своєрідній клітці свого ж світосприйняття. Під час фільму можна прослідкувати її переродження: безвідповідальності, відчаю, боротьби за ілюзію, а потім падіння – втрати людських рис і бажання померти. Кеті лишається на самоті, не знає, як реагувати на сильного супротивника, а тому робить помилку за помилкою. Дівчина, можливо, банально хоче кохання, турботи та безпеки, проте за цією гонитвою втрачає себе. На противагу дівчині у фільмі представлений Массуд Берані – складний персонаж, який має усталені принципи та погляди, намагається суворо дотримуватися канонів військової справи та релігії. У цьому ж дусі виховує сина. Берані – добра людина, проте через вимушені реалії стає жорстким, намагається захистити свою територію, тобто виконує функції справжнього чоловіка. Він любить свою родину, але в чомусь виявляє нестриманість та неповагу до жінок. На думку кіномана Владислава Бедринця, Массуд – типовий військовий із східним світоглядом: «Герой не поважає свого ворога, насамперед, тому, що Кеті – жінка, а отже істота нижча. Цей підтекст яскраво виражений в словах Массуда до дівчини: «У нас ти б навіть очей не змогла підвести на мене». Проте він стає заручником і своїх вірувань. Дівчина приносить у їхню родину горе, але ставши Гостею, птахом зі зламаним крилом, вона автоматично стає подарунком Всевишнього, а отже перебуває в безпеці. Як зауважує Дмитко Плахотнюк, співчуття в публіки викликають обидва герої, навіть попри різке поводження з дружиною полковника і прагматичну нахабність Кеті: «Здається, автор хотів донести, що не буває лише чорного і білого. Незважаючи на грубість військового у відставці, Кінгслі не сприймається як деспот і тиран. Він викликає повагу, оскільки прагне кращого життя не для себе, а для сім’ї. Подібна жертовність особистості не може не імпонувати». Наді Берані – представниця східної культури. Дотримується національних традицій. Запальна, відкрита та наївна натура. Іноді здається, що вона ненавидить чоловіка, проте все одно залишається з ним, аби зберегти домашній затишок і виховати сина в повноцінній родині. Наді звикла до розкоші, а тому проектує з чоловіком минуле в неприйнятних для того реаліях. Ще один цікавий герой – Лестер – флегматик за натурою. Створив стандартну модель сім’ї, яка ґрунтується не на коханні, а на повазі та дружбі. Персонаж фільму – добропорядний поліцейський, який вирішив захистити дівчину, що потрапила в складну ситуацію. Через кохання йому доведеться бути різким, піти із сім’ї та врешті-решт вчинити злочин. Його поведінка схожа не на рішучість, а на страх та бажання вижити. Саме тому герой до кінця продовжує боротьбу за гроші, який Берані має віддати за будинок. Отже, складні характери – заплутані долі. Кожен робить помилку, а тому потрапляє в пастку своїх ілюзій. Розкриття сутностей героїв, їхнє переродження і падіння демонструють, що життя складне, тому не можна однозначно когось судити. На мою думку, фільм має сподобатися глядачу, який шукає ��стину та намагається розібратися в собі. Актори блискуче зіграли, тому задум режисера, настрій історії передається глядачеві й тримає його увагу в напрузі упродовж стрічки. Герої по-різному поводять себе на межі смерті та вибору. Кеті перебуває у відчаї, намагається звільнитися від надмірної відповідальності або перекласти її на когось, але є життєвий етап, який необхідно пройти наодинці. Вона птаха без сил, втратила опору і падає вниз. Массуд же добровільно залишає світ, бо в метушні губить сенс життя. Спосіб, в який він помирає, доволі жорсткий. Берані ніби карає себе за те, що не зберіг родину та не дав те, що обіцяв. Не повернув Едем, який був колись в Ірані. Усе це увиразнено символами, які створюють загальну картину. Саме тому я рекомендую переглянути цю стрічку. Як зазначає кіноман Володимир Ханас, фільм вартий уваги: «Це універсальна історія. У більшості є дім чи, хоча б, мрія про нього. Проте завжди є ризик збудувати його на піску, який потім закриє туман». Дар'я Роженкова