#навичка

[dimishap]

Самовідновлення зла

Зло породжує зло. В цьому його мета.

Коли реалізується помста, особливо в жорсткості того ж рівня – зло торжествує. І живиться з новою силою на протилежному, тепер уже «постраждалому» боці. Щоби відтворитися знов і знов.

У цій ситуації складно вести мову про класичне прощення. Адже не зупинити зло – абсурд, самознищення і потурання новому злу. Однак у протидії є ризик перетнути межу, коли сам стаєш знаряддям зла, а не його супротивником.

Знайти вірний шлях – майстерність. Навички якої видобуваються щоразу в конкретних ситуаціях і формують необхідний досвід.

[du-sha]

Вчіться говорити Ні, бо це ж дуже корисна навичка за яку не має бути соромно

[rihu-w]

може купити всіляких штук, знайти нормальний туторіал як в'язати і гайда? або пазл придбати на 1000 деталей чи картину, на яку треба бісер чи щось подібне клеїти. бо зараз сильно накрило що я нічого не вмію (реально нічого, скприку, на яку змарнувала 8 років свого життя, закинула і не маю ніякого бажання діставати з шафи, шахи (на них успішно пройробано 6 років) ну... корисна навичка, не більше) і крім навчання та домашніх тренувань мені по суті немає чим себе зайняти, а якщо я буду сидіти без діла довже 5-ти хвилин то полізе усіляке в голову, я категорично проти такого розвитку подій. треба шукати хобі, або все ж таки братися за "саморозвиток" (якщо простіше - наздоганяти шкільну програму з англійсько�� і вивчати HTML). ненавиджу це все. іноді буває стан "померти набагто легше ніж шукати себе залишок життя, а мені навіть немає 18-ти і це пробна версія піздецу під назвою життя", іноді "якщо я вже жива, то потрібно використовувати кожну мить, поки дихаю, на свою користь, і прожити це життя незабутньо". а частіше за все ці два стани ідуть підряд, чергуючись кожні 10 хвилин і блять, як заїбало.

[tenderdevil]

Яка у тебе є максимально безглузда навичка? Якщо є

О, навичка робити проблему з нічого і потім роздути з неї не слона, а мамонта.

Дякую за питання)

[ukrgleb]

Жодне знання та навичка не врятує тебе від себе

[vyrmory]

Я* їм свій велитенський бутерброд*

Подруга: ого, в тебе так рот відкривається

Я: так, влізає 5 печивок-горішків

Подруга: боюсь спитати звідки така навичка і знання

Я: я зустрічаюсь з чуваком якому 41 рік і він не ахуєть багатий, вгадай як так вийшло?.. правильно, він ахуєнно готує великі будерброди і горішки!

[booksstigmasun]

Звабливі речі (Джанелл Браун)

Розумію це, тому що таке воно, життя: щойно починає здаватися, що ти вже добігаєш до фінішу, як помічаєш, що стійки з фінішною стрічкою перенесли, поки ти мчав до цілі.

Бо хіба не в цьому істинна сутність вищої освіти? Це найтриваліша з усіх можливих афер - вона залишає тебе з порожніми кишенями і вкрай рідко приводить туди, куди обіцяла доправити за кілька років.

Уміння переконливо зобразити справжність - це, мабуть, найнеобхідніша навичка для людей мого покоління.

-А куди вони всі поспішають? -Більшість із них - нікуди. Вони як ті хом'ячки в барабанчиках, бігають мов заведені, але вперед не просуваються. І в цьому полягає глибока трагедія ��хнього існування.

Сучасна культура любить виводити ризик на рівень фетиша, так, наче нормою для всіх має стати ухиляння від норми.

Тільки в самих собі ми можемо знайти ту істину, яку впродовж життя шукаємо деінде.

Так легко бути безтурботним, коли ти юний і не розумієш, що певної шкоди завдаєш назавжди.

Гнів здатен засліпити людину. У цьому й полягає його дивовижна сила. Щойно людина опиняється під його пекучим променем, вона вже нічого перед собою не бачить.

***

Дві повні протилежності зустрічають одна одну. І, певно, ненавидять. Та чи все так просто? І чи кожна знає історію. Її правдиву версію, а не ілюзію?

Легко ненавидіти когось, особливо, якщо це хтось, кого ти хочеш вважати в чомусь винним.

Невдачі, негаразди, біль...Вони будуть в усіх. Їх не цікавить вік, зріст, достаток, коріння чи віра.

А чи здатні ви приймати правильні рішення? І що взагалі таке "правильно"?

[tejasylvia]

13.04.24

Раціональним та закономірним, на теперішній момент, було б очікування наступної фази. Спостереження за развитком процесу та виявлення тих факторів, які можна пропустити під час періоду активних дій. Відсторонитися від діяльності на короткий проміжок часу, щоб поглянути на процес ніби зі сторони, це цінна навичка. Ще ціннішим є вміння вчасно її застосовувати.

[yournextexmistake]

цікаво те, шо я можу та вмію малювати нутрощі, бо знаю, як вони виглядають, тому що виросла у селі де при мені патрали курей та свиней - гарна навичка для художника чи нє?

[dimishap]

Навичка усвідомлених вчинків має заощаджувати час від бездумних витрат, виховувати рішучість і розвивати відповідальність. Кожна дрібниця внутрішньо промовляється та приймається рішення: робити «ось це» і «тому що». Наприклад: що я роблю? – мию посуд; навіщо? – бо хочу звільнити дружину від зайвої хатньої роботи і зробити їй приємне.

[newermindiary]

5 корисних навичок, що я отримала лише вступивши у ВИШ, і як універ змінив мене на краще у 25.

Давно мене тут не було, бо я дуже занурилась у навчання і знову проводжу багато часу в твіттері. Але я часто думаю про те, як університет вплинув на моє життя і хочу з вами поділитися цим у форматі лонгріду. 1. Перейдімо одразу до справи, (бо це, як на мене головна навичка, яку я здобула саме в універі, а не навіть на роботі) - переходити одразу до справи, приймати рішення швидко, не відкладати на потім. Лише після вступу я зрозуміла, як працює така риса людей, яка мене завжди захоплювала в інших, тим паче у моїх молодших за мене на 8 років одногрупниках: приймай рішення і роби.

Звучить доволі очевидно, чи не так? Взагалі-то я була впевнена, що це 1) якась базова риса дорослої людини, або 2) вбудована риса людей з певним психотипом. Адже, чому у мене так не виходить?

Досі я відкладала на потім. Тобто, якщо я хочу робити вітражі, то я маю це задумати, через кілька років купити фарби, потім через рік зробити першу спробу, потім стикнутися з проблемою, що я не знаю, де дістати скло для виробів і забити на вітражі ще на кілька років. Шукати шляхи до цілі, а не кидати все після перепони - це те, чому я навилася під час навчання в універі. У мене також були якісь блоки щодо певних навичок. Наприклад то й же вітраж, який треба окантувати оловом. Тобто, мати паяльник і вміти ним користуватися. Щодо таких занять у мене завжди було переконання, що це “надто складно”, або не для мене, або я не розумію, чи не можу, чи не хочу. Бери і роби - то для надлюдей. Як на мене у цьому плані вплинув універ? Домашні завдання. Математика і фізика, що вимагає розв’язування задач. У мене було дуже туго з цим на 1ому семестрі, і не тільки тому, що моєї підготовки до ЗНО ажніяк не вистачило на університетську програму. З гуманітарних предметів “культура науково-технічного мовлення фахівця” чи “історія науки та техніки” теж були проблеми. Малося вивчати тему, готувати матеріал, виступати з відповіддю. Це просто ламало мені мозок. Я звиклася з думкою, що те, що я отримую з університету - це не лише на мій влас��ий розсуд, а я маю встигати за програмою і виконувати нормативи, лише під кінець 1шого семестру. Це значить, я маю тут і зараз розпоряджатися своїм часом так, аби ВЧИТИСЯ вчасно, бо є терміни, у які я маю вкластися.  Не буду казати деталей, але невміння ВЗЯТИ І ЗРОБИТИ у моєму випадку - це також наслідок виховання “зтримування” моїх творчих поривів батьками, коли вони ставали для них надто проблемними. Тому, йти в універ треба ще й для того, аби очиститись від токсичного виховання, бо там є для цього усі умови. 2. В універі виявилося, що я дуже мало знаю про свої здатності до зосередженості і засвоєння матеріалу.

- те, що ти думаєш, що зрозумів щось, не значить, що ти це насправді зрозумів.

На перших лекція мені здавалося, що я все розумію, але коли вперше дійшло до практики, я була в шоці, наскілльки мало я дійсно засвоїла з лекції. І що ці “знання” ажніяк не допомагають, мені розв’язувати реальні задачі, що я не вмію користуватися тим, що знаю, не розумію, що мені взагалі робити. 

Через те, що в універі від студента є вимога бути мотивованою відповідальною людиною, що здатна виконувати роботу, тебе тестують. Це не як в школі: не підготувався - сідай, 2. Заробив-отримав, маєш, що маєш. Сенс універа у тому, аби ти НАВЧИВСЯ тому, чого не знаєш. Ти не отримаєш 2, якщо не підготувався, бо 2 - це бали і тут нема оцінки, позитивні вони чи негативні. Ти отримаєш 0, тобто нічого. Універ не оцінює тебе добре чи погано, він впевнюється, чи здатен ти на щось. Бо сенс (якісної)вищої освіти - після випуску самостійно знаходити рішення, які не знайшли до тебе. Робота цьому не навчить. Власне, ти отримаєш гарну роботу з гарною зарплатнею лише якщо навчишся цьому. А навичку самостійного знаходження рішень не здобудеш без розуміння, що ти розумієш, а що - ні. Ти сам маєш навчитися оцінювати свою підготовку і вміти її покращити.  3. Універ навчив мене розставляти приорітети щодо занять/роботи і комфорту так, аби отримувати і те і інше, а не щось одне. (Але для цього потрібні перші дві навички, описані вище)

- не ти обслуговуєш свій комфорт, а комфорт обслуговує тебе

Але перш за все я вирішила для себе хто я і чого я хочу, і що мені необхідне.  Чого я хочу? Смачно їсти, достатньо спати, кохатися. Але мені необхадне моє місце в світі і життєве заняття, аби моє життя мало сенс. Я хочу їсти і кохатися, але сенс життя мені необхідний. Хто я? Я уявляю себе як когось, хто досягає своїх цілей, сам вирішує, яким буде його життя. Творчість і наука - це лише засоби, якими я збираюся керувати своєю долею, відстоювати свою позицію. Тому коли постає питання щодо того, чи я хочу багато заробляти(тобто мати засоби для обслуговування свого комфорту), чи я хочу займатися улюбле��ою справою в житті(самоствердження), я не хочу обирати. Я хочу мати те й те одночасно. Досі якось так ставалося, що я не мала ані комфорту, ані самоствердження, при тому вважаючи, що маю обидва. В універі для мене стало абсолютно очевидним, що я не мала і не маю жодного. І що їх можна досягти разом, якщо знайти баланс. Що змінилося? А те, що я ДІЙСНО хочу вивчитися і стати добрим спеціалістом. Я як ніколи близька до мрії. Я ще ніколи в життя не була така мотивована, не відчувала такого приливу сил і бажання жити. Але для праці, аби мати фізичні ресурси для подолання нелегкого шляху, мені необхідна енергія і здоровий психічний стан, який досягається задоволенням потреб в комфорті. Цього розуміння мені так і не вдалося засвоїти до універу. А над балансом я зараз працюю. 4. Починати комунікацію з конструктиву, йти на контакт першою, поступатися егоїзмом і не пускати заздрість в свій розум - може сильно покращити стосунки з людьми і дозволити отримувати бажане.    - співпрацювати - це найкращий шлях для досягнення не тільки твоїх цілей, але й цілей людини, з якою ти співпрацюєш, а значить, це єдиний вірний шлях  Не шкодувати допомогти через те, що “а мені не допомагали” чи, що людина отримає щось, чого у тебе нема(я зараз кажу не про віддати свої гроші, а про зробити комплімент, підтримати, пояснити незрозуміле, замість того аби глузувати; я маю на думці йти на зустріч людям) - я ще жодного разу не пошкодувала про те, що стараюся не тільки для себе. Мої одногрупники мені не конкуренти, а колеги. Якщо хтось отримує оцінки краще ніж я(при сумлінному навчання), я не вважаю, що він кращий, що це мені шкодить. Це означає, що він буде добрим спеціалістом, сильним бійцем поряд зі мною у нашій “боротьбі”.  Якщо інший український художник отримує більше лайків, ніж я, то це не тому, що він відбирає їх у мене. Я сама ніколи не шкодую поставити іншим лайк і написати в коментарях, чим мені сподобався малюнок.  Це все я називаю співпрацею. Ми усі натомість займаємося спільною справою - нашею країною. Як цьому посприяв універ? У неочікуваному плані. Я почала дійсно дослухатися до людей, коли почала слухати лекторів і намагатися їх зрозуміти. Я перестала вважати себе розумнішою за всіх, що мені нікого слухати не треба, що я знаю краще. Тим паче, що я дійсно не знаю краще за лектора, це об’єктивна реальність. Саме тому він - доцент чи, тим паче, доктор наук, а я - студентка. Це значить тимчасово відсунути своє Его на другий план, і відкрити себе до того, що може сказати інша людина. І, коли ти розумієш, що те, що ти звик вважати твоїми інтересами, позицією, яку ти маєш захищати, і на яку претендують інші - це насправді твої страхи, невпевненість і безсилля, а плекаючи їх, ти відсуваєш себе від отримання бажаного більше, ніж якщо приглушити Его, то шляхи, що досі були закриті, раптово відкриваються. Я маю посперечатися, маю не погодитися, а я знаю інше, а я знаю краще, ти помиляєшся, а я маю рацію і про це мають знати усі а я можу не гірше, чому когось люблять, а мене - ні? 5. Концентруватися на тому, в чому я собою задоволена, а не на тому, чим я не задоволена щодо інших. У минулому пункті я сказала, що важливо відсунути Его на задній план, аби побачити щось, що досі було за ним.  Але також дуже важливо не забувати, що лише своє відображення ти бачиш у дзеркалі. Лише те, на що ти здібний, і що ти можеш прямо зараз, а не що ти міг колись, - це справжній ти. І зосереждення на тому, що я можу прямо в даний момент, чи можу я відповісти на запитання викладача, чи вмію розв’язувати задачу - ще одне корисне в усіх сферах надбання з універу. Мій перший досвід письменницьких курсів для підлітків, як на мене, дуже зашкодив моїй творчості, бо перше, чого мене навчили - шукати помилки і критикувати. По-перше, чужих. Але, коли ти концентруєшся на недоліках чужих, ти починаєш зациклюватися на своїх недоліках теж. Це спричинило довготривалий творчий блок у мене, бо я перш ніж щось написати, думала про те, як саме мене за це покритикують і як цього уникнути.  Мене демотивували. Але не мотивували. Мені не показували шлях розв’язання задачі таким чином, аби те, що я зроблю було ПРАВИЛЬНИМ. А як виглядає текст, який нема за що критикувати я так і не дізналася. Я наче все вміла, була переконана  в своїх здібностях, але якщо так, то хто як не я могла оцінити, що я роблю не так, що мені не вдається? Це психологічна пастка, в яку я сама себе загнала. Коли я прийшла на курси, я думала, я все можу, але на томість я втратила хоч якийсь грунт творчого процесу під ногами. В якийсь момент всередині моєї свідомості навичка критики взяла першість над творчістю, я так заглибилась у самокритику, що відчуття, що я щось вмію, а щось - не вмію, ствердилось у мені кінцево. І тоді творчість... щось типу... втратила сенс. В універі все іна��ше. 4 пункти вище переконують тебе, що ти - чистий лист. І тоді ти починаєш пошук і знаходиш багато неочікуваного. Кожного дня я відчуваю як зростаю над собою, як у мене починає вдаватися те, що не виходило досі. Я дуже розвинулася, якщо порівнювати з першим семестром. І, коли я про це замислююся, я розумію, що розвиток триває, що є над чим працювати і куди рухатися. 

І це дуже впливає на мою творчість також. Саме тому, що я щось шукаю, що я вчуся, я постійно пробую щось нове. І це надихає мене на нові думки, на нові почуття. Це новий досвід, який я можу описати у творчості. *** Вища освіта - це коли ти з’ясовуєш про себе, чим хочеш займатися, коли хочеш щось зробити і готовий з 0 отримати навички, які тобі допоможуть досягнути цілі. Так, освітня програма і рівень викладання можуть не виправдати ваших очікувань, але це лише частина шляху, усвідомлення себе і того, що зробило вас - вами. 

Легкий лише той шлях, який нам не потрібно проходити.

Я довго думала, що вища освіта не потрібна, чи, як мінімум не обов’язкова. Тим паче я вмію вчитися самотужки на власному ентузіазмі. Коли прийняла рішення вступати, то це було скоріше для закриття гештальту відсутності диплому. У мене були зовсім інакші очікування від того, що на мене чекатиме в універі. Хоча навіть пригадати, що я думала складно, бо спеціальність фізика я обрала за місяць до подачі документів на ЗНО, які потрібні для вступу, а документи я подавала онлайн і вперше потрапила на територію КПІ, коли приносила атестат і фото. Сказати, що реальність мене здивувала - це дуже применшити.

Я дуже змінила свою думку щодо вищої освіти вже після вступу. Вона необхідна.

Але вступ одразу після школи - це пережиток совка.

Людина має сама обрати, чому присвятити життя, чи хоча б його частину. Зробити корректний вибір одразу після школи в деяких випадках неможливо. Я рада, що моє життя так склалося, що коледж я кинула після другого року навчання, а у 25 отримую першу вищу освіту. Врешті решт, мій досвід і моя історія робить мене тою, хто я є. І я сумніваюся, що у 17 я б сприймала все так як зараз, тому усі навички, які я перелічила зверху - це не “те, що я могла отримати раніше, якби вступила після 11 класів”. Це те, що я отримала, проходячи свій шлях. І, як я бачу, хоча ці откровення сталися зі мною у 25, з багатьма людьми вони не стаються і в 50.Я писала цей допис для всіх, хто сумнівається у обраній спеціальності і вважає свою вищу освіту марно витраченим часом. Я думаю, що ніколи не пізно передумати. Ми живемо один раз. Треба пробувати і намагатися.Дякую за увагу.PS/ русні пизда

[legislatorgg]

Хто такий юрист?

У людей часто виникає питання з приводу того, хто такий юрист. На сьогоднішній день досить значущими вважаються люди, які мають юридичну освіту. В майбутньому ця професія також залишиться популярною. Все пояснюється досить просто. Кожна людина, не маючи достатніх правових знань, звернувшись до юриста, отримує консультацію по досить складних питань, які з’являються на роботі різних підприємств.

Хто такий юрист і чим він займається? Спеціалізацією вважається володіння ситуацією щодо дотримання всіх законів, захист прав. Звернувшись до такого професіонала, є можливість проконсультуватися з правових питань, різних юридичних наук. Він здійснює підготовку контрактів, необхідної документації, в залежності від ситуації виступає представником в суді.

Серед робочого навантаження розрізняють оцінку, огляд законодавства, складання документів правового тематики. Людина, працюючи за своєю спеціальністю, повинен застосовувати на практиці набуті знання, правові теорії, це необхідно робити для того, щоб враховувалися інтереси людей, що найняли його або для вирішення окремих проблем.

Найважливіша навичка — відмінна пам’ять. Без знань законів і підзаконних актів України юристу нікуди. А якщо у нього міжнародний профіль, то і законодавства країни, з якою працює компанія.

Юристу знадобляться:

розвинені аналітичні здібності, логіка;

посидючість, клопітливість, увага до деталей;

вміння виступати публічно;

навички ділового листування та складання документів;

загострене почуття справедливості та чесність.

І не варто забувати про непідкупність, адже часто від рішення юриста залежить доля компанії або навіть держави.

[ida-popovych]

Я вперше роблю запис у щоденнику українською мовою.Поки що,це трохи важко.Можливо,я могла б описати все значно цікавіше,але я буду намагатися тренувати себе,бо мова-це навичка яка вимагає практики.

Що ж..Треба з чогось починати)

Ми почали з Будапешту.Це було дуже дивне відчуття,бо ми вперше виїхали закордон і не знали як жити це життя поза межами дому в Україні.

Будапешт зустрів нас теплом та сонечком,яке змінилося на вітер та дощ,але це було неважливо.Велика кількість валіз не заважала дивитися в усі очі на це дивовижне місто.Ми роздрукували документи та пройшли біометрію у канадському візовому центрі. Ввечері поїли у невеличкому азійському ресторані та пішли спати у арендоване на airbnb житло. Тоді вперше я почала розуміти,що ми вже у іншій країні.

Наступного ранку мене зустріла кава у ліжко від мого коханого.Це був найважливіший прояв кохання для мене.Такий маленький,але такий важливий знак.

Ми поїхали подивитися на центр міста та погуляти.

День пройшов дивовижно.Ввечері,після того як Марті заснув,ми сіли трохи припити пивка та обговорити наші подальші дії.

Ми не знали куди їхати і що взагалі робити,але Олексій написав своєму другові у Німеччині і наступного дня,забравши всі речі,ми поїхали поїздом у Мюнхен.

Проїзджаючи Австрію,ми дивилися та дивовижні пейзажі та мріяли як будемо жити у Європі.Ми не планували залишатися там надовго,але треба було щось робити.

У 22:30 ми вже були на пероні в Мюнхені.Я була у розпачі,бо біло страшно залишитися у країні,мови та законів ми не знали,але розум та надійність Олексія зробила все за нас.Ми пішли до пункту прийому біженців і нам дали адресу по якій ми могли запросити житло.

Там ми зробили тест на ковід та заселилися, і прожили там біля тижня.Мюнхен нас вразив своєю архітектурою та людьми. Всі привітні і багато хто розумів англійську,якою добре володіє мій чоловік.

Ми дуже багато гуляли,роздивлялися та взагалі не зважали на дощову погоду.Доречі,вона змінювалася дуже швидко.Можна було в дощ зайти у магазин,а вже коли виходиш-сонечко)

Я б не змогла там жити довго,бо не було мети вчити мову,але це час,що ми там пробули,залишило відбиток в моєму серці.

Місто дуже прибране,навіть не дивлячись на те,що ми приїхали аккурат під Октоберфест.Навіть купили собі трошки сувенірів на згадку)

Олексій ходив на концерт,щоб відпочити,ми з маленьким відпочивали і ��агато гралися в лего,яке вирішили купляти у кожній країні де будемо.

Ми встигли зустрітися з його старим другом - Колею,який живе з дружиною на півночі країни.Спочатку,ми повинні були їхати до Аусбергу,але переграли та залишилися у Мюнхені.

Але Коля вже взяв квитки,тому ми поїхали туди щоб зустрітися з ним.Трошки погуляли містом та поїхали разом назад.

Я дуже рада,що вони знову спілкуються,бо він хороший хлопець.Я дивлюся на нього і розумію чому він друг мого чоловіка.

Ввечері ми проводили його на поїзд та пішли додому.

Мені подобалося у шелтері,навіть не дивлячись на те,що там туалет/душ та столова були загальні. Кормили непогано.Бісили тільки біженці.Окрім нас ніхто не розмовляв українською і це бцло дуже дивно та неприємно,бо ми ж українці і повинні представляти свою країну та культуру.Та яка там культура..

Це не біле пальто,це-факт.

За декілька днів прийшло розпорядження по якому ми були повинні їхати розселятися по країні,але ми відмовилися і поїхали в Париж.

Нажаль,окрім центру (де й так було дуже багато туристів)там було дуже брудно.Як в Києві.Але ж це Париж (!).В ньго можна закохатися,але любити з усім цим-неможливо для мене.

Ми зупинилися у шелтері,там були..Казарми?Розкладушки,талони на їжу,їгрова для дітей (найкраще,що там було).Марті там багато грався з дітьми. Коли ми заселялися,нам сказали,що завтра буде автобус на розселення,ми погодилися їхати,бо розуміли що в таких умовах довго не протягнемо.Було холодно та небезпечно по відчуттям. Ми залишилися там на ніч,а наступного дня нам запропонували їхати вже у інше місто.Олексій засмутився,бо дуже хотів в Труа.Мені було відносно всеодно.Єдине,що мені подобалося на той час,це те що місто відносно недалеко від Парижу-3 години. Але нам запропонували іхати кудись до моря-на край країни.Я зібрала всю свою сміливість і сказала,що нам запропоневали вчора їхати у Труа.Соіальний працівник щось переклав французському соц.правцівнику і вони почали шукати наше прізвище у списках.

Нам точно щастить,бо знайшли і вже за кілька годин ми поїхали у Труа. До сих пір я щаслива,що відкрила рота та сказала про направлення тоді.

Труа-це серце Шампані.Тої самої де роблять культове шампанське. Це середньовічне місто у якому зберігся шарм.

Труа-це Прованс.Той самий Прованс про який я чула в дитинстві.

Ще й виявилося,що з Парижу сюди приїздять на шопінг)))

Одразу хочу сказати,що окрім рпактики французської мови,тут взагалі всі привітні та ставляться з повагою та турботою до людей.

Нас поселили у католицьку церкву.Тут неймовірно гарно! В нас своя кімната (читай квартира,бо в нас є свій душ та туалет) та загальна кухня.

Зараз мої кохані джмелі сплять,а я сижу і пишу це у внутрішньому дворику.

Ми приїхали вчора - 4 жовтня.

Я закохалася у це місто та країну і відчуваю себе там,де повинна бути.Тут ми пробудемо деякий час та нам нададуть житло та соціальну допомогу,дозвіл на проживання,курси мови та дозвіл на роботу.

Звісно,житла майже нема,тому нас,скоріш за все,поселять десь за містом,але меня всеодно подобається все,що з нами відбувається.

Олексій в захваті та посміхається майже завжди.Я дуже рада,що він щасливий,бо для мене це-одне з найважливішого.

Отак)Буду писати ще)

[cozy-stacy]

НЕбанальні факти#28/Cписки

Охо-хо, та я фрік, просто повернута на списках. Я кайфую від цього процесу систематизації, кожного разу все глибше і глибше розподіляючи процеси, речі і терміни по категоріям.

Щоб ви розуміли як все запущено, зараз я складаю список їжі яку я їла і яку хочу спробувати (їжа то є другий діагноз моєї особистої шизофренії), і там все розподілено на:

Напої (кавові, чайні, алкогольні, гарячі солодкі, холодні солодкі)

Перші страви (традиційні для певної культури, класичні)

Холодні страви (вегетаріанські, рибні, м’ясні)

Гарячі страви (вегетаріанські, рибні, м’ясні)

Гарніри (паста, овочі, крупи)

Десерти (холодні, гарячі)

Випічка (солона, солодка)

Фаст-фуд

Снеки

Авторські страви

Продукти

Категорії представлені в розділах, також можуть бути розбиті на підкатегорії. І тепер спитайте мене нащо мені той геморой? І я вам відповім, що дупля не даю, нашо мені він. І в мене такої фігні багато. Але знаєте, навичка гарно все систематизувати хороша в роботі, але її потрібно вміло застосовувати.

[booksstigmasun]

Виживуть п'ятеро (Голлі Джексон)

Прикидатися - іноді дуже корисна навичка, і Ред добре це знала. Тепер від цього залежало її життя.

Якщо ти кажеш, що все добре, люди більше нічого не питають. Але Артур питав по-справжньому, вона це бачила. Тож Ред відповіла чесно.

***

Добре написаний детектив. Цікаві герої. Жваві, сповнені почуттів і відчуттів. Дивні поведінки і вчинки. Бажання вижити. Почуття страху, вдячності, ненависті. Підозра.

І ото сплетіння емоцій дало файний результат.

[futur-dreamer]

Треба привчати себе писати кожен день. Геть втратив навички і бажання. А так не можна, не хотілося б. Це та навичка, яку б я не хотів втрачати.