#лекції

[youkomorie]

Мені ліньки робити презентацію.

Завтра треба буде піти до бібліотеки та взяти нарешті книгу з фізіології та анатомії, бо домашку робити просто неможливо, особливо з фізіології. Лекції нам вже не кидають, називається, шукайте самі матеріал.

[zlabjola]

Я вчора трохи почитала ту книгу з лекціями Фройда. Боже, яка нудьга. Вірніше, не те щоб саме нудно. Радше душно. Дуже багато художніх вставок між фактами. Я досі не можу прорватися крізь чотири лекції про хибні дії на самому початку. Я б їх скоротила мінімум вдвічі. Все таки добре, що стиль мовлення змінюється з часом. Якби ми всі говорили як люди кінця 19-го століття, я б здуріла.

[du-sha]

Була на лекції з діанетики. Тема цікава, хоча відчуття, що я те все і так знала

[zvychaynedivchysko]

Ці чесні люди:

На минулому тиждні одногрупник розповідав викладачу щоб для того щоб щось зробити, треба спершу встати з ліжка.

Сьогодні дівчинка запитувала за бали по тестам, бо заснула на лекції і проспала до наступного дня.

А я не можу виправдатись своєю ліню, бо я й так постійно сплю)

[meowluox]

пити каву під час лекції з екологічного інспектування >>>

[toryhatake]

сьогодні добре і без мейку.

багато готувала та зробила контенту, навіть змогла спілкуватися у чатах.

також прочитала розділи книжки для книжкового клубу, тому ніби гора з плечей впала. до речі, книжка дика, але цікаво порівняти з моєю творчістю.

завтра йду в салон з надією трохи пофіксити безлад з волоссям (хоча колір мені ок, але сумно, що волосся слабке без пігменту).

ще треба створити збір для бригади, де знаходиться батько, подивитись хоча б частину лекції з наставництва та почати з томою марафон (у нас немає життя, але мені подобається).

зараз обіймаю капустопесика та цікавлюсь, як у вас справи?

[kalceferia]

Була вчора на молодвіжі. Це а-ля фестиваль для соціально активної молоді, лекції, ярмарок, подкасти, Притула виступав. А на завершення грали декілька гуртів. І що дуже дивно різноманітність емоційного забарвлення музики знатно мене вимотала.

Не гребу яка була назва, але перший вганяв у дипресію, це було дуже тяжко музика настільки мала сильний вплив що мені довелось вийти із залу.

Наступними виступали Ницо Потворно. Шкода його концерт трохи завалився, часто забував слова, але публіка любить цього чувака, який запульнув кросівки в залу і поїхав босий додому 😂

Далі співали Міа Рамарі і Рені Кейрс. Подумала що моїм пісням не вистачає музичної групи і захотіла знайти басиста і ударника.

Останнім виступав Макс Пташник

Його пісні це любов, а обробка для концертів просто перевершила всі очікування. Світло гасне. Красивий чоловік за синтезатором. Прожектори. Пару акордів. Слова пісні...

І я реву

Всі ловлять кайф, парочки танцюють, а я реву сповнена енергії від цієї пісні. Добре що поряд була подруга, а хлопець десь відійшов, бо мені б довелось багато чого пояснювати, саме того чого я б не хотіла робити в той момент. В голові було стільки спогадів, стільки людей, що приспів пісні "Поки ніхто не бачить я досі тебе люблю" розкопав всі поховані спогади.

Чи я шкодую?

Ні.

Думаю це був хороший досвід, пережила минуле захоронила його, навіть якщо воно і вилізло знову воно не завдало шкоди бо я його відпустила.

[bez-nichoho]

Непевний посткриптум, або кілька слів замість підсумків минулого року

Стою собі — тут, на цій незвично теплій січневій землі, і думаю: а може справді варто озирнутись назад? Якийсь час вагаюсь, а потім повільно озираюсь. Що я бачу? Розфокусоване зображення, яке потроху проявляється. Ніби входиш у ніч і спершу нічого не бачиш, а потім твої зіниці розширюються і ти помічаєш чіткіші обриси, силуети, виразніші контури. Ось так я дивлюсь у минулий рік. І намагаюсь якось підсумувати.

Бо що було? Було погане. Минулого року почалась велика війна. Наш бідний на голову сусід, це геополітичне непорозуміння, ця геополітична помилка разом із своїми 140 мільйонами біологічних помилок вирішила на нас напасти. Ясна річ, це вилізе їй боком, а нас ніяка сила не зламає. Але те, що трапилось, це без сумніву жахливо. Були дні, по вінця повні непевності, залиті бурними хвилями тривоги. Наповнені страхом смерті — і добре, якщо миттєвої. Тепер увесь той час виглядає як клубок ниток — все змішалось. Волонтерство, нічні й денні чергування, розмови із журналістами, яких ми приймали, спроба записатись у ТРО, з якого так і не задзвонили, важкі коробки із брониками, які ми носили перелюдненим вокзалом, заставлене шафою вікно, врізані комендантською годиною вечори, поодинокі вірші, в які намагався вмістити всю ненависть і переживання. Все-все тепер змішалось.

Що ще було? Втрати. Це направду рік втрат. Помирали і йшли близькі, знайомі гинули на фронті. Цього року втратив батька й дядька, втратив любов (але якось дивно, несповна, що зовсім не додає ясності і розуміння). Знайомих — менш близьких і більш далеких — теж втрачав. З ки��ось, як от із тим письменником, про якого останнім часом багато говорили — (це його рускі викрали ще в березні, а недавно з'ясувалось, що одне з тіл у масовому похованні біля Ізюму — це таки його тіло) — ми не бачились років з 6 чи 7, але хіба це щось міняє? Втрата не має часових рамок. Кілька разів ледь не втратив себе — не в розумінні смерті, а в дещо іншому — якомусь ціннісно-екзистенційному. Хто зна, як воно далі буде.

А чи було щось добре? Так, було. Протягом минулого року було чимало доброго. Звільнився з роботи у медіа, на якій сильно вигорів. Пішов працювати з деревиною, а незадовго опісля потрапив в театр, де мені дуже комфортно. Де я працюю зараз, де мені затишно і добре.

Було багато виступів — навіть попри постійні тривоги. Я вже й не знаю, скільки. Мабуть, кількадесят. В більшості звичайні читання, але також і виступ у міській філармонії, великі виступи на фестивалях, різні акції.

Було немало знайомств. І чимало конкретної роботи. І взагалі — було вбіса багато роботи. Було подання на одну стипендію і отримання іншої — завдяки ній я вже почав роботу над подкастом; були лекції, події, інтерв'ю з крутими людьми, зйомка відеопоезії, під час якої можна було виходити на перекур з Антоніо Лукічем, слухати кінопоради від Катерини Горностай і навіть — ніколи б собі такого не уявив — цілувати в лоба Римму Зюбіну, лежачи в ліжку. Ні, нічого такого, це було під час зйомок, але все ж. Виявляється, робити щось схоже на кіно — це доволі цікавий досвід.

Було немало перекладів. Зазвичай по кілька віршів, але на полську, хорватську, французьку й іврит. Деякі з цих перекладів увійшли до антологій, які вже побачили світ. Ще деякі вийдуть вже цього року. Та й мої переклади теж не лежали у шухляді. Кілька з них вийшло добірками, а ще одна перекладена збірка лежить і чекає, поки видавець знайде на неї кошти.

Зрештою, і моя збірка чекає виходу. Про це ми з видавцем домовились наприкінці 022 року. Але у моєї збірки справи краще — вона вже у видавця, який верстає її і працює над візуалкою. Скоро все буде. Це чи не найбільше досягнення минулого року.

Що там ще? Всяке. Всяке і різне. Краще чи гірше. Ліпше чи паскудніше. ��рештою, все так, як і має бути у житті — підйоми і падіння. Бо інакше ніяк.

Стою, дивлюсь через плече. Одне око плаче, бо бачить все погане, що було. Інше — сміється, бо бачить добре. Хай минулий рік таким і зостається — роздвоєним. Надтріснутим. Таким, якому не допоможе жодна ізострічка.

І хай тут зостаються ось ці дещо хаотичні, дещо лаконічні підсумки. Як нагадування — якщо я до них колись повернусь. Може, тоді подумаю, що варто було підбити підсумки краще — розписати все, розкласти по поличках... Можливо, і справді варто. Подумаю про це іншого разу. У якомусь із разів дві тисячі двадцять третього року.

[rihu-w]

"я розумію що зараз всім важко, але ...", "я розумію що у тебе навчання, але ..." - з цих двох фраз починаються всі дооооовгі лекції про те, що я все на світі роблю не так. сподіваюся, хоча б дихаю належним чином.

[ruushinynerve]

Абсолютно не стресую через борги і палаючі строки з диплому, пропущені лекції і цілковите ігнорування будь якої інформації з вузу. Тільки працюю в своїй ламповій крамничці, медитативно тікаючи від всіх думок, розкладаючи товар, систематизуючи його, роблячи цінники і перевіряючи старі. Сьогодні я зовсім не відпочивала, все перекладала, розставляла і сортувала. Здається, я можу цим вічно займатися. Це займає мене від всього. Я не дивлюсь ні в новини, ні в телефон, і ні про що не думаю. Також люди, незважаючи на тривогу, заходять до нас. Хоча мене трохи збиває, що саме в дні, коли по три чотири тривоги, люди раптом думають, що завалитися в художній це саме те, що зараз необхідно. Але нехай. Все це відволікає і займає. Бо мені гидко від усього іншого, і від себе. Я не можу змусити себе почати щось робити по вузу. Я відчуваю провину і сором, що досі не здала ті завдання з минулого семестра, що обіцяла. Я не хочу бачити, що роблю лайно. Відверто - боюся. Це не має бути так погано, але відчуваю я себе так.

Вчора ледве втримала себе в ліжку, щоб не піти не зробити дурниць, бо голова просто тонула в поганих думках. Я вже недавно зробила дурість, не сильно. Останнім часом якось в голові паморочиться, часто просто залипаю в простір, наче дивлюсь крізь скло чи плівку. Не знаю.

Набрала ще пару змін, бо колега попросила, а я що? Мені б тільки знайти привід відкладати справи, які мала б давно почати. Це все тупо, бо насправді не складно, одне мені залишилося лише відредагувати, а інше це лише якісь начерки. Але відчуваю я себе настільки спустошеною і загубленою щодо цього, що не можу навіть подумати взятися. Можливо воно скоро накипить і таки змусить почати, але може вже бути запізно.

Я не знаю, чи буде дуже прикро, якщо мене випруть за семестр до кінця усього навчання, бо що тут залишилося? А сил нема. Це типу все. Все так змінюється, і постійно щось погане трапляється. Невідомо чого чекати, важко знайти за що можна міцно триматися. І загалом, на тлі всіх подій, гнути спину і мучити себе лише для диплому, чесно, така дурня. Треба думати про те, щоб жити зараз і отримувати все що можна взяти від життя, а ти загибаєшься від якоїсь даремної тупої недоосвіти.

***

Поговорила з подругою, і чергова тривога. Знову тримаємо надію, що минеться, бо більше нічого немає.

[2572331]

я прокинулась і зайшла в твіттер.

у мене лекції на 12 і я піду заплакана.

все свідоме життя я боюсь води. стихія це стихія. вона своє забере, їй все одно. у неї більше сили ніж у всіх нас.

це так нереально. ніби я у трилері живу. у дуже реалістичному фільмі жахів.

з того, що я вичитала, то заес має бути в порядку. поки. хоча б поки.

хочеться вити.

[sorromiawolf]

Це навчання така хуйня...

Викладачі скіпають пари,ми перший курс і ніхуя не знаємо,до нас ставляться як до йобаного лайна

Незалежно контракт чи бюджет

Заплатити дохуя грошей за те шоб з нами не проводили пари,щоб нас цькували та давали безкінечні тупі завдання з кінченими дедлайнами які ми робимо ніхуя не знаючи,тупо блять списуючи з інету бо або викладача не було або лекції немає

Сука це так тупо

[zlabjola]

Ох і давно я не навчалася. Я хотіла глянути якусь літературу вступну по психології, але зовсім не знаю якій варто довіряти. Я собі відмітила пару примірників, пізніше трохи придбаю їх. А поки вирішила скористатися найкращим варіантом для себе - лекція на ютубі. Раніше я гарно сприймала інформацію на слух. Але зараз...важко зосередитися повністю. Я повсякчас втрачаю концепцію. Це лекція Сапольсьскі, біологія поведінки людини. Бачила її якось в російському перекладі, тож вирішила пошукати українською. Зраділа, що все таки є. Але він так перескакує з приклада на приклад і між мікротемами в межах лекції, що я іноді втрачаю суть і не можу зрозуміти до чого він це говорить. Це тільки друге відео. Вже 22:27. Я не здужаю багато за вечір, тож дивитимуся потихеньку. Думаю знову видалити тікток, щоб не мати спокуси туди навіть заходити.

Я ще дістала свій старий зошит з підготовки до ЗНО з хімії. Прочитала якось перший параграф і мізки сплющило. Як я в школі взагалі могла так активно поглинати інформацію. Хоча це було і не так давно. Треба розкачатися. В школі та універі я і науково-популярні відео частіше дивилася. У мене ще є товстезний зошит по біології. Теж тести і теорія. Я його ще в школі тільки раз відкрила. Тоді змінили комбінації необхідних предметів для здачі на екзаменах для вступу на різні спеціальності. Тож біологія мені не знадобилася. Хімія теж, насправді, але щоб була потрібна кількість предметів я її всеодно здала.

Почуваюся тупою...а ще, що у мене проблеми з концентрацією уваги. Мені треба ще чимось на фоні займатися. Але тільки одним і не складним. Ну там, і пінтересті лазити. Без цього мені стає надто нудно. Згадалися ті відео в тт де викладачі вмикали своїм студентам на проекторі відео асмр чи щось таке. Де ріжуть мило чи мнуть лизуни.

[kyivskamavka]

Розізлили молодші, змусила прибирати усю кухню та послухати лекції, ну бо бісять. Я добра старша сестра, але коли мене виводять, то опиняються в пеклі, бо я не люблю, коли сідають на шию. Через телевізор завжди на кухні швидко все готується і залишається срач, який мені приходиться прибирати, бо а) якщо каду на пряму починається хамство повне і крики з конфліктами б) прийдуть додому батьки і буду винна я, хоча навіть якщо я вже однією ногою в універі і подалі від усіх цих психів. Але сьогодні мене прямо дістало сильно, уже пофіг на конфлікти. Ще придуть додому батьки і я в тисячний раз, скаду, що у них є дві молодші залежні від теліка доньки, з якимись треба щось робити блять. Я вам не буду нянькою, вихователем чи батьками цих обох. Задлвбалася вже такою бути. Це їх діти, не мої, тому нехай самі щось і роблять. А я просто хочу пошвидше свалити в універ і нарешті жити в спокої хоча б вдома

[zvychaynedivchysko]

Здається зміст програми в усіх універів один, а робочий план різний, хоч і максимально схожий.

В мене не має записів пар з мат аналізу, по лекціям є конспект написаний лектором, який не можливо читати, бо ідеальний варіант це записувати те що він розшифрував на лекції і ніяк інакше. По практиці нічого не має, викладач не надає задачник з метою напевно уникнення списування, але там також лише чорт знає як в математиці ти блять поясниш що в тебе лише умова і відразу відповідь лише є, в загалом ми групою скрінимо розібрані задачі на парі.

В минулому році я знайшла в ютубі записи чиїхось пар, я більше по практиці тому риюсь там лише зрідка в незрозумілих темах (всі теми без теорії не зрозумілі). І сьогодні саме такий день, заходжу і дивлюсь а у них записи за осінь по інтегралам, ми також в першій темі розбирали інтеграли, але тема в них триває, а в нас інша, і виявилось що в них в тому році (другий семестр минулого учбового року) була ця тема, і напевно їхній варіант гармонічнше, бо вони ці інтеграли не кидають, а продовжують. У нас ніби все і ок, але і не ок, не знаю...

[bdzhola]

Уроки, які ми беремо з перешкод, з якими ми стикаємося, можуть бути фундаментальними для подальшого успіху. Згадайте момент, коли ви зіткнулися з проблемою, невдачею або невдачею. Як це вплинуло на вас і чого ви навчилися з цього досвіду

цей табір проводиться вже 24 роки, проте лише на двох з них брали участь дівчата. я з 4 іншими дівчатами стали першими хто його пройшов.

отож, давайте по порядку. все почалось весною 2021 року з жартів що мушу поїхати на цей табір з подругами. час йшов ми вже й забули за це. мені відмовили в участі два табори, а літо вже добігало кінця. легіон став для мене останньою надією. подалась на нього за два тижні до самого табору, тому мала надзвичайно мало часу для підготовки, адже він з військовим тематикою.

було 4 команди хлопців по 10-12 людей та 1 дівоча команда, проте з 12 дівчат поїхало всього 5. через малу кількість хлопці не вважали нас рівними су��ерниками. особливо це можна було помітити під час фізичних випробувань. щоденно ми пробігали 6 кілометрів, звісно дівчата були останніми та відставали від основної колони. не рідко кожна з нас чула звинувачення, що ми псуємо легіон та його атмосферу.

зазвичай до місця, де проводяться лекції та заняття, ми бігли 3 км. але на 5 день нас відвозили маш��ною. приїхали до зони підготовки стрибків з парашутом і подібним. найцікавіше було по закінченню всіх лекцій — ми мусили назад бігти до місця таборування, це було найбільшим випробуванням для моєї команди. адже до цього не сильно ладнали та часто сварились. на початку нашого шляху, всі бігли в різних темпах та відстанях. пімля невеличкого перевалу, мою команду насварили та наказали бігти хоча б в одному темпі. ніхто з нас не був у захваті, проте довелось виконувати. однак це була не найбільша складність, одна з дівчат сильно пвдвернула ногу й ледве йшла. я з подругою не розгубились і першими взяли її під руки, щоб було легше бігти, далі ми змінювали одна одну по черзі. На щастя, вже було недалеко до місця призначення, але ця ситуація стала каталізатором розвитку нашої команди.

найбільш помітний особистий розвиток був помітний у триденній мандрівці. суть полягала в тому щоб знайти точки відзначені на карті, дозволили взяти один телефон на команду. в перший день, завдяки одній з нас ми не блукали по лісу, адже вона добре орієнтувалась на місцевості. змогли вийти на трасу та дізнатись до найближчого села, де і знаходилась перша точка. на ній мусіли зустрітись з командою хлопців. ну дуже довго їх чекали, а тим часом помітили, що годин дві тому отримали смс з невідомого номеру про те що місце збору змінилось. тут ми зрозуміли, що хлопці пішли туди, чекати їх було марною справою. тож ми поїхали до наступної точки, де мали привал. день вже добігав кінця, остання точка була в лісі, де ми мали переночувати та зустрітись з хлопцями. коли вони врешті дійшли до нас, почалось справжнє пекло, адже їхній лідер відправив їм всім готувати їсти, бо тільки на це й здатні. це сильно обурило нас всіх, проте я змогла першою виступити і успішно заткнула хлопцям рота. напевно ніколи в житті так багато не сварилась з людьми, адже хлопці були максимально неорганізовані й ��о того ж кожен мав вказати на те що ми тут зайві. довелось взяти (їх за яйця) все в свої руки. потрібно було зробити місце для ночівлі, тут і знадобились мої знання вузлів та в'язань. виявилось, що майже ніхто цього не знаю і довелось паралельно вчити старших хлопців базовим вмінням.

на закритті табору головний організатор підійшов до мене і сказав:"я знаю, що ти була наймолодшою учасницею табору, незважаючи на те що, фізично ти трохи не дотягнула, проте на повну проявила свої лідерські якості".