#каламар

[moshkovsky]

Я там після відпустки ще встигаю в мемчики трендів?) Всі вже подивилися серіал?) #гравкальмара #гравкаламара #кальмар #каламар #писар #перо #чорнила #чорнильниця #письмо #тобіпизда #анбиливабле #жиза #арт #юмор #комикс #moshkovsky #moshkovsky_art #мошковскаяжиза (at Kyiv, Ukraine) https://www.instagram.com/p/CVQSyPBNZ3q/?utm_medium=tumblr

[theworldtodaybg]

В какво е причината за американското неравенство? Не, не е расизмът

В какво е причината за американското неравенство? Не, не е расизмът

Проучването установи, че САЩ са единствената държава в цивилизования свят, където полицията саботира международните норми. Наблюдателката на ООН за извънсъдебни убийства Агнес Каламар заяви, че е „ужасена от това как хората умират публично от ръцете на тези, които трябва да ги защитят“.

Подобна критика сериозно накърни доверието на Америка на международната сцена. Независимо от това политиците…

[nbukids]

Зелена полиця: Хто такі справжні монстри?

А чи знаєте ви, що монстри справді існують!? І вони не ховаються під ліжком чи у шафі. Вони вільно розгулюють планетою, день у день знищуючи її.Хочеться вірити, що сучасні діти завдяки новій захопливій книзі іспанської дизайнерки Марі Ґ. Роде «Справжні монстри – загроза для планети» видавництва «КАЛАМАР» подолають цих чудовиськ. І хоча монстри на сторінках книжки доволі страшні, їх можна знешкодити, бо в книзі авторка розповідає про дії, що знесилюють монстра. Стань і ти маленьким активістом і допоможи перемогти цих капосних істот!Але не забувайте, що можна додати ще один бал до рейтингу читацької активності!Щоб його отримати, назвіть п’ять книжок, в яких головними героями є монстри або чудовиська. Відповіді пишіть у коментарях. #зеленаполиця#бібліотечнеліто

[juliabatkilina]

New Post has been published on Julia Batkilina

New Post has been published on http://www.juliabatkilina.net/language/uk/%d0%b4%d0%be-%d0%b7%d0%b8%d0%bc%d0%b8/

До зими

І приходить пора, розкриваються небеса, Заглядають зірки холодні у курені. Хто виходить тоді із дому, іде не сам, Віддається туманній первісній чужині. Крізь досвітні дими всі ті, хто уже пішов, Споглядають його дорогу, шепочуть вслід. Чуєш? Сходжені милі липнуть до підошов, Недоказані молитви, золоті жалі. Потойбічне під серце колеться в сотню жал, Голоси, що тебе виводять на манівці. В курінях гомонять і п’ють, розгрібають жар, Заклопотаний бог трима каламар в руці. До зими йому залишається кілька речень. Що записано, те не вирубиш, не зітреш.

[zamonaviycom]

Динда саволим бор: «Балиқдан бошқа денгиз ҳайвонларини ейиш жоиз эмасми?»

Савол: – Ассалому алайкум! Бир каналда қуйидагича берилибди: «Домла, мен Истанбулда балиқ ошхонасида ишлайман. Бу ошхонада каламар, карадес (креветка) ва мидье деган денгиз таомлари пиширилади.... Читать дальше »

[mehrmar-blog]

Хто палить щоденники? Хтось, хто захворів, чи хтось, хто власне виздоровів? Я своїх кілька місяців вже не переглядала-не перечитувала. Інколи я відчуваю сором - саме такі рядки треба було б палити, інколи мені ніби подобається, ніби і варто ці всі речі проявити і віддрукувати на плівці і вивісити в кімнаті на шнурках, щоб фарба сохла. Потім зібрати і переглядати, як знімки. Знімки думок. І істерик. Папір витримує все, навіть графоманію. 

Сонце нарешті ховається в вату з хмар. Цілий день хотілося сутінків, щоб не було цього тепла, що змушує пітніти. Треба буде окуляри сонячні купити. Як там в Брунона Шульца? Братія тих, хто дивляться в сонце і кривляться, перетворюючи свої обличчя на золоті маски? Тепер прохолодно і можна ввімкнути мізки, які до цього моменту були налаштовані лише на поглинання шоколаду з України. Пальці стукають по клавішах. Ніби не належать до мене. Так швидко і так по-чужому, ніби я не встигаю присвоїти собі кожного руху і вони від мене тікають, безособові, на -но, -то: написано, сказано, пере��реслено, знищено. Виявляється, що всі дієслова можна викласти в безособовій формі. Будуть тільки дії, а діючих осіб не буде. Який ж з цього театр? Виставка результатів, а не театр. 

Скільки років моєму імені? І цьому блогові? І чи не соромно мені за перші бездарні пости? років 4. Соромно. 

Я подумала, що можна купити вина і таким чином дипломка швидше напишеться :) І взагалі, треба ці внутрішні стопери ліквідувати - не буде ні соромно, ні втраченого часу. Зате точно буде побільше помилок. Все не буде так стерильно. А кому крім медиків потрібна стерильність? Тим більше, коли ти , маріна, пишеш якісь пісеньки, щось там переживаєш...

палити щоденники я б не радила. навіть посміятись - і то добре. але що важливіше, треба писати нові речі. так хоча б час можна поглинути.Мені займає якихось 15 хвилин так письмово подумати, надоїсти собі. 

українська мова ще не до кінця відкрите створіння, в ньому є кілька речей, які, як мені здається, ховаються десь в якихось фразах, звучаннях. головне, не очікувати занадто багато від неї. не очікувати, але продовжувати шукати.

якщо тільки буде дуже холодно, то їх можна палити. а ще можна покласти на музику і зробити супер-фенсі-шоу. 

в мені якась пустка сидить і займає так багато місця, що на все інше не вистачає енергії і кави. заливаю свою любу пустку кавою, закушую шоколадом. читаю купу літератури, хорошої і не дуже, а вона вся лізе боком, бо в мені ця пустка. я дивлюся на неї, коли відкриваю широко рот перед зеркалом. вона збільшується, по трошки росте. в неї жовті від кави зуби. ми з нею трошки схожі. мені здається, я через те, що вона в мені сидить, навіть важу більше, ні�� мені хочеться. я хочу мати 45, а в реалі десь 50. вона, я вам пожаліюся, не дає мені зосередитися на хорошому. на поганому теж не дає, але тут це добре, що в мені пустка. хоча, може краще відчувати хоча б щось.коли так холодно, то ще можна прожити, а від тепла вона розширюється.

а ще моє тіло саме по собі дуже цінне. а я якось не дуже. я навіть ревную своїх знайомих до свого голосу. вони всі захоплюються ним, а не мною. і любять його, а не мене. і квіти йому дарують, і лайки йому ставлять. а я якби стою осторонь і дивлюсь. це ніби окрема особистість, яка сидить в моєму горлі, я її маю носити, доглядати, розвивати. він сам співає. коли йому заманеться. можу іти з гістьми зі Львова, вони про щось розповідають, а я починаю співати. і нічого вже не зробиш - треба чекати, коли перестанеться співати.