#домовик

[unhonestlymirror]

My level of violence in blood when someone says "Russian [insert cultural heritage]* instead of "Ruthenian": 📈📈📈📈📈📈📈📈📈📈📈📈

[hummingbird-hunter]

4,6,10,24 for the ask game :^)

4. Mythical creature you think/believe is real?

Hmm. Well, I think maybe some of the old mythical creatures were just people finding extinct animal bones and wrongly reconstructing them? But that's not really what the question is. Hmm. Well I'm like pretty sure at least two of the apartments I've lived in had a домовик or some other fuck that steals my stuff. And yes you can argue adhd but when your scissors fall down, you see them fall down, and when you go to pick them up they're Not There and they're also not Anywhere Else. Well. Yeahh.

6. Do you use a watch?

Sometimes I wear one as an accessory. It's not functional tho.

10. On a plane, do you ask for apple or orange juice?

Why does it say on a plane specifically. Is Plane Juice different? Orange, I guess.

24. Which do you find yourself using, american or british english?

An unholy mix of both, I'd say.

[tejasylvia]

Домовик

Анімістичні вірування наших пращурів у те, що будь-яка річ має свою душу і духа-покровителя (згадаймо, скільки переказів створено про живу плоть каміння, яке росте без коріння), безпосередньо стосувалися й людських осель. Вважалося, що кожним родинним вогнищем мав обов’язково опікуватися й охороняти його добрий дух чи покровитель. Якщо з якихось причин він полишав житло, тоді оселялися там…

[luerron]

🌿Čortomyš🌿

Знайомлю вас зі своїм осом - Чортомишем. Він є сумішшю домовика з кікіморою.

Трохи про нього:

Дружить з курками

Закоханий у віник, думаючи, що це зачарована кікімора

Мріє стати корисним та хорошим домовиком

Любить яблука та гриби

Має господаря відьмака(чаклуна) по імені Чара

Стає злим, коли ображають його курочок

Не любить коханця Чари - Велета, тому ті частенько сваряться

Єдиний домовик, котрий може покидати дім свого господаря та виходити на вулицю (тому що є напівкровкою)

А це, до речі, замальовка з ним двухрічної давнини, коли я тіки освоювала діджитал 👉🏻👈🏻🌿

[pandychaan-blog]

Драко/Невилл

Невилл вдохнул аромат чая, поставленного перед ним.

- Какая-то новая смесь? - спросил он Гарри, выкладывающего на тарелку маленькие пирожные из его любимой кондитерской.

- Да, называется “Экзотика”, - улыбнулся Гарри, ставя на стол тарелку и садясь напротив него. - С кусочками манго, папайи и киви.

- Мне нравится запах, - улыбнулся Невилл, делая первый глоток.

Чай был с приятным фруктовым вкусом и легкой кислинкой. Сам Невилл предпочитал более классические виды чая, как настоящий англичанин, но Гарри было скучно пить обычный чай, и он постоянно находился в поисках новых вкусов.

- Как у тебя дела? - спросил Гарри, рассматривая свой чай. - Ты обычно не приходишь в это время.

- Все нормально, - покачал головой Невилл, делая глоток чая. - Просто задержалась поставка саженцев, так что работы не так много.

Гарри бросил на него проницательный взгляд и с грустной улыбкой покачал головой, но позволил Невиллу и дальше плести ложь вокруг них.

В жизни Невилла уже давно не было ничего “нормального”. Все вокруг него рассыпалось и извивалось словно дьявольские силки. Драко не ночевал дома уже две недели, аккурат после их последней громкой ссоры, закончившейся разбитыми вазами и хлопками дверей. Из-за чего собственно началась ссора, Невилл так и не понял. Малфой снова задержался в Отделе Тайн, где работал над какими-то исследованиями, и Невилл поинтересовался все ли у него в порядке. Его парень действительно выглядел усталым и всклокоченным, так что он был довольно взволнован состоянием Драко. В ответ на него полилась какая-то чушь, что Невилл все равно ничего не поймет, даже если Драко будет ему рассказывать, так какая разница. “Почему бы тебе просто не отстать от меня с глупыми вопросами?” - прорычал ему Драко в самом конце, захапывая за собой дверь столовой. В ту ночь Малфой ночевал в своем кабинете, и больше Невилл его не видел.

- Видел Малфоя в Министерстве, - сказал Гарри, ковыряясь в пирожном. - Выглядел он, откровенно говоря, жутко. Я уж думал его какой из его артефактов вампирит. В гроб и то краше кладут.

- Вот как, - пробормотал Невилл, допивая чай.

- Налить еще? - спросил его Поттер, но Невилл только покачал головой.

- Пойду я домой, - улыбнулся он извиняясь. - Ты прости, что так просто свалился тебе на голову.

- Нормально, - проворчал Гарри, собирая кружки. - В любое время, Невилл. Ты мой друг, а мне нравится держать моих друзей в поле зрения. Ты знаешь.

Невилл рассмеялся, выходя в коридор.

- Зайди ко мне как-нибудь, - сказал он, надевая ботинки. - У меня есть кое-что интересное для тебя.

Попрощавшись, Невилл вышел из квартиры друга и аппарировал в поместье. Диена, их домовик, с поклоном приняла его плащ и исчезла из поля ��рения. Невилл устало выдохнул, идя прямо в спальню.

Он так устал. Все эти две недели, проведенные в поместье наедине с собственными мыслями. Что он сделал не так? Где ошибся? Действительно ли он подходит кому-то вроде сиятельного Драко Малфоя. Все его самоуничижительные мысли вернулись с удвоенной силой, и Невилл вновь почувствовал себя неуверенным растяпой, чего не случалось с шестого курса. Несколько раз он просыпался в слезах из-за слишком реалистичных снов, повторяющих все их ссоры, грубые слова и насмешки Драко снова и снова.

Слишком много времени на размышления, на вкус Невилла. Он бы предпочел просто поговорить с Драко и разобраться во всем раз и навсегда, но не мог этого сделать. Кто его пустить в Отдел Тайн, где окопался его любовник. Приходилось ждать и вариться в собственном соку.

Войдя в спальню, он услышал звук бегущей воды из ванной комнаты. Чужая форменная мантия, вся в пятнах и подпалинах, была брошена прямо на пол. Тяжело вздохнув, Невилл сел в кресло, ждать, когда Драко выйдет из душа. Сегодня все это закончится. Невилл больше не будет терпеть эту нервотрепку. Нет, больше никогда.

[newsby]

Леонид Cавченко: образ домового и культура непознанного

На именины домового мы продолжаем рассказывать о «Дереве жизни» Леонида Савченко, и на этот раз – о стихиальных персонажах Л. Савченко. Домовик. Лесовик. Полевик. Пущевик Какова природа этих стихиальных персонажей и существуют ли они? На этот вопрос у представителя современной городской среды чащ...

Прочитать

[taiyabojiakorovka-blog]

Вот вам в ленту корзинка витаминчиков!!!Будьте здоровы! #таябожьякоровка #woki1 #crochet_lover #crochet #вязанаяигрушка #вязание #вязаниекрючком #ярмарка #ярмаркамастеров #идея_подарка #идея_hm #хмпаблик #чтоподарить #домовик #домовичок #мк #мастеркласс #каксделать #сделайсам

[koko-koko-koko-kok]

Ілюстрація до статті "10 популярних образів української демонології" - Домовик

Illustration for the article "10 popular images of Ukrainian demonology" - Brownie

[komandir057]

Домовик. Новини. Всі однією стрічкою

Домовик. Новини. Всі однією стрічкою

Домовик

[enka-diary]

3 февраля

Нужно себя заставлять что-то делать. Одна из заповедей (об этом здесь) этого года гласит: "Выходи из своей зоны комфорта!". Как бы удобно и спокойно в ней не было, нужно развиваться, решаться, быть смелой даже в незначительных поступках. Мои каникулы затянулись. Я понимаю с какими трудностями мне нужно будет столкнуться с началом учебы, о которых я даже думать ужасаюсь, но… мне не хватает активности. Январь был полностью домашним месяцем, и теперь мои будни вгоняются меня в уныние. Сейчас мой день выглядит примерно так: проснулась, включила "Бегущего человека", позанималась корейским, включила опять "Бегущего человека", легла спать. Да, мне хорошо так. Да, мне весело с этим невероятным телешоу (посмотрите его!!!). Но я чувствую, что стою на месте. И хоть подобные паузы нужны по жизни, но моя что-то затянулась. Мне вообще нужно запретить долго оставаться дома, потому что во мне тогда просыпается домовик (не зря же меня в детстве знакомые так называли), который не хочет выходить на улицу.

Я ждала февраля с распростертыми объятиями, зная, что он разгонит тучи апатии и вернет ощущение октября 2014. Начинался месяц с тренинга моего руководителя медиашколы, и продолжался довольно таки интересными событиями: рассказы о путешествиях, презентация книги Байдака… Я уже потирала ручки, дожидаясь последнего месяца зимы, которая, при всей моей огромной к ней любви, меня разочаровала погодой. Но вот 1 февраля наступило совершенно неожиданно, и я, потерявшись во времени, поздно сообразила куда вообще планировала пойти. И с этого дня планы, которые мы строили с моей знакомой, начали разрушаться. Я так радовалась, что встретила наконец-то человека, который может разделять мои интересы и ходить на различные мероприятия. Но я вновь втолкнулась с тем, что меня подвели, изменили планы, оставив меня одну. И в этот момент стало так горько от осознания, что ничего не меняется. Потому что с подобными ситуациями я сталкивалась неоднократно, и каждый раз они давили на меня своей грустью, несправедливостью и, в первую очередь, разочарованием. Разочарованием в самой себе, из-за того, что я не могу переступить через себя, побороть страх ходить куда-нибудь в одиночестве. Я старалась вычеркнуть все планы на этот месяц и включила режим смирения. Но потом я вспомнила моменты, когда я таки смогла побороть себя же. И абсолютно каждый был наполнен радостью. Будь то литературный вечер, поступление в медиашколу, уличный университет, школа авангарда… Я была счастлива. Так почему не могу сейчас решиться и пойти туда, куда так сильно хочется? Я могу! И я сделаю это. Плевать на глупые отмазки. Не знаешь, где это? Спросишь! Не знаешь никого? Туда собираются некоторое ребята с медиашколы! Так что я с нетерпением жду четверга и воскресенья (2 мероприятия, которые, вроде как по времени сталкиваются, но, думаю, я успею). Этот пост скорее для меня, чтобы я не могла струсить в последний момент. Пора включаться!

[rune-wizard]

Злыдни в восточнославянских преданиях — злые духи, маленькие существа, которые, поселившись традиционно за печкой (как домовой), остаются невидимыми и приносят дому несчастья. Злыдни имеют неопределенные очертания — по разным представлениям, это могут быть, например, невидимые маленькие старики-нищие либо такие же мелкие злые и противные старухи. Человек, в доме которого они поселились, никогда не выберется из нищеты — он будет жить очень скудно и плохо. На дом злыдни нападают большими группами, до двенадцати штук. В некоторых регионах их представляют в виде маленьких, худых и скрюченных созданий в больших грязных сапогах и шапках. Они косматые, капризные, злые и горластые. Злыдни постоянно голодные и прожорливые. Хотя злыдни — слабые духи, бороться с ними очень трудно, гораздо проще воспрепятствовать их проникновению в дом: для этого на всех проемах наносят громовые и солнечные знаки, наносят их и на места возможного обитания злыдней (сундуки, шкафы). Таким же образом можно обезопасить и лично себя: для этого вышивают указанные знаки на одежде или носят амулеты с подобными символами на шее. Злейшим врагом злыдней является домовой, что вполне понятно: злыдни селятся с ним на одной территории, да еще и разрушают его дом. Домовик-хозяин старается не пропускать злых духов в свое жилище, и обычно у него это получается, так как те гораздо слабее. Однако если домовой ослаблен, то они могут проникнуть в дом и прятаться будут очень долго. #руны #магия #гадания #древние_Боги #славяне #дух_предков #наследие_предков #ведун #рунный_ведун #чародей #злыдни #злые_духи #нищета #знаки #домовой https://www.instagram.com/p/CD3vvDOjwlO/?igshid=13vj69tt7kvlo

[dante-sinner-blog]

Кицюха та пригоди на П’ятихатках

Одного осіннього дня, в затишному будиночку у добрих людей, поселилося кошеня. В цей день, лише за одну ніч до того, не тільки Старий Горіх в садочку, але й всі дерева в Лісі, який сусідствував з будинком, покрились суцільно золотаво-жовтим, місцями багряно-червоним листям. Цей день наче був чудом, оскільки ніхто з місцевих не пам’ятав, щоб так швидко, лише за ніч, всі дерева пожовтіли листям, поспіхом готуючись до зими. Ще вчора листя зеленіло у кронах дерев, а тут раз - одна ніч, і золота осінь прийшла! Так і кошеня, що раптово з’явилося у цей дивний ранок біля Старого Горіху, стало чудом для мешканців П’ятихаток.

Що таке П’ятихатки, спитаєте ви? Про це я розповім трохи згодом, добре? А зараз варто розповісти про героя нашої історії - кошеня.

Це дрібне з родини котових, яке так любили заводити люди у себе вдома, бо пухнасте створіння приносило радість дітям і затишок в оселі, було чорнявої масті з рудувати вкрапленями різних відтінків. Кішечка! Бо, на відміну від котів, мала більше двох кольорів у масті. Мала чорний писочок і великі вологі оченята, як два люстерка. Кошеня було настільки дрібне, що могло вміститися всім тілом у долонях дитини. Хутро у ньго було густе і плюшеве, як у іграшки. Але кошеня - не іграшка! Воно було живе! Весь час кліпало оченятами довкола у пошуках молочка.

Одна цікава відмінність була у кошеняти від звичайних котів. Воно мало напрочуд, як для свого малого тільця, довгий та товстий від хутра хвіст! Він був настільки чудернацьким та милим, що дехто з мешканців П’ятихаток спочатку сплутав його з лемуром, і жартома назвав мавпеням.

Познайомившись з кошеням, ми можемо перейти до його пригод на  П’ятихатках. А як же звуть нашого героя, спитаєте ви? А ось саме про це, наша перша історія.

Така пригода з кошеням трапилося саме в перший день, коли мешканці будинку, де оселилася наша героїня, надумали дати їй ім’я. А оскільки на  П’ятихатках жило багато мешканців, і всі хотіли взяти участь у цій важливій справі, імен було, як ми побачимо, запропоновано чимало.

Ім’я для кожної істоти дуже важливе! Треба ж якось кликати у великому Лісі, якщо на прогулянці хтось заблукав, запрошувати до столу на вечерю. Чи хоча б просити про послугу чи прохати вибачення. Ми завжди звертаємося один до одного на ім’я. Навіть деревам, улюленим іграшкам чи вірним друзям-тваринам ми даємо ім’я, яке їм найбільше личить.

Одже, з такою важливою місією - дати кошеняті ім’я, зібралися мешканці  П’ятихаток в Камінній залі, яке було назване так, бо лише тут був справжнісінькій Камін, і ��очали обгорювати, яке ім’я краще пасувало б їхній новій сусідці.

Всі присутні розсілися у зручних кріслах та на дивані колом, а кошеня з цікавістю переводил погляд з одного на іншого, хто говорив.

– Давайте назвемо її Вуглинкою! Он воно яке все чорняве, наче закіптюжене, і з рудими вкрапленнями, ніби жаринки у ньому жевріють. – запропонував перший.

– Тоді вже кра��е нехай буде Жаринка! Щоб підкреслити його характер і життєрадісність. Гляньте яке воно миле, аж сяє! – відповіла друга.

– Як на мене, краще його назвати Мавпеням! Подивіться на його довгий хвіт, як у лемура. – зауважив третій.

Всі в раз загомоніли і почалася гучна дискусія. Кожен мав свою пропозицію, і палко відстоював право назвати кошеня саме так і ніяк інакше... 

Так тривало якусь хвилину-другу. Друзі настільки захопилися дискусією, що в мить благий намір - дати кошеняті ім’я, ледь не переріс у суперечку між близькими людьми... А це не добре. Завжи треба пам’ятати про дружбу і не переходити меж. Вміти слухати і не підвищувати голосу. Кожен має право на власну думку і кожна думка важлива!

Нерозважливість друзів призвело до того, що кошеня злякалось галасу обговорення і кудись зникло... Всі одразу змовкли, помітивши відсутність маленького створіння, заметушилися і почали спільно шукати пропажу.

Хтось заглядав під диван і крісла, але окрім родини мишей, які саме снідали, і старого м’яча, нічого більше не виявили. Дехто поліз за сходи, але і там окрім павуків, які там мешкали з часів заснування будинку, нічого схожого на волохатий клубочок не побачили. Хтось навіть надумав перевірити холодильник, а раптом... але ні, і там нікого, лише морожені продукти і пакунок з молоком...

Тоді всі почали гукати кошеня і кожен по своєму. Один гукав: “Вуглинко! Вуглинко-о-оо...”, а друга: “Жаринко! Жаринко, де ти-и-и?!”, а третій не угавав: “Мавпенятко-о-о... Агов! ... Мавпочко?!”. Але на жодне з імен відгуку і хоча б поруху, ніде не було видно... чутко було лише посопування захеканих і занепокоєних пошуківців.

І тут наймолодша з мешканців П’ятихаток, яка не брала участі у суперечці, що призвела до зникнення кошеняти, почала ледь чутно гукати: “Кицюха!” ... повторила раз, вдруге, в��ретє і та все гучніше “Кицюха!”. І за четвертим гуканням раптом десь в кутку пропискало “Мняв”. Розумниця знову повторила: “Кицюха?!”, на що у відповідь гучніше отримала вже знайоме “МНЯВ”... з Каміна! В якому лежало декілька сухих полін.

Всі мешканці разом кинулися до Каміна і одним голосом гукнули радісно: “Кицюха!!!”. В цю мить, за найбільшим поліном визирнув чорний писочок кошеняти, який протяжно і вдячно відповів ще раз: “Мняв!”. Це була Кицюха!

Так із дискусії мешканців П’ятихаток, яка ледь не переросла в суперечку, кошеня отримало своє ім’я - Кицюха. Навчивши своїх нових друзів простій істині: “Завжди звертайтеся до того, кому хочете дати ім’я. Лише він відповість.”

...

Осінь цього року видалася напрочуд теплою. Життя Кицюхи було затишним і оточеним турботою її нових друзів. Вона їла досхочу, спала скільки заманеться і у перервах між першим і другим, мала безліч пригод з сусідськими котами, сороками-хуліганками і навіть бродячими собаками  П’ятихаток! Нікого не боялася і... Що-що? Я вам не розповів досі, що таке  П’ятихатки?! Хм, дивно, мабуть забув... Ну, добре, добре. Зараз же виправлюся. То ж уважно слухайте!

П’ятихатки - це місце, де живуть друзі! Тут немає чужинців. Всі мешканці добре один одного знають і довіряють як самому собі чи навіть більше. П’ятихатки - це в першу чергу люди які там мешкають. Як це, спитаєте ви? А ось так. Це коли дружба має назву -  П’ятихатки. Але,  П’ятихатки - це також величезний будинок у формі букви “ЗЮ”. Що?! Немає такої букви?.. Та ж є! Тю. Ну, добре, добре... я жартую. Насправді будинок більше нагадує латинську букву “G”, якщо дивитися на нього очима птаха, що летить у небі. Саме так! Сам будинок ніби загорнутий всередину калач, який має внутрішнє, дуже затишне подвір’я з великим столом посередині, де друзі часто збираються вдень, разом снідають, пьють какао і чай, дивляться кіно ввечері. Цей дивний і навпрочуд гарний будинок складається з п’яти помешкань, які мають окремі двері, тому й назва така проста, але гарна -  П’ятихатки! Кожне з цих помешкань має своє ім’я. Саме так! Бо всі помешкання дуже різні, в них живуть окремі люди, які мають свої власні причуди та звички, по своєму будують свій побут і мають різні захоплення. Але всіх їх об’єднує дружба і любов до П’ятихаток.

Перше з помешкань зветься “Ананасова хатинка”. Бо там затишно і завжди світло, як в середині ананасу! Ви ніколи не були в середині ананасу?! От чудні, це ж дуже просто. Берете спілий ананас, найбільший, який знайдете на базарі, вирізаєте в ньому велику дірку, засовуєте туди голову і дивитеся на Світ новими очима! Це ж просто і дуже захопливо! Спробуйте якось!

Друга зветься “Віспер Рум”, що англійською перекладається, як “кімната в якій шепочуться”. Бо там справді за стіною постійно чути якийсь шепіт і живе там одна дивна дівчинка, саме вона дала Кицюсі ім’я. А ще там любить ночувати п’ятихатківський домовик, з яким невдовзі познайомиться Кицюха. Але про це пізніше. В цій хатинці є все що треба для затишного і мирного життя. Тут на стінах висить велика кількість списів, мечів, сокир і рибальська сітка. Мешканка цього будинку дуже любить рибалити на Синьому озері, і часто її немає вдома. Але щоб не трапилося, всі знають де від тієї хатинки ключ, і що Дівчинку, яка любить ловити рибу, якщо її немає вдома, можна неодмінно знайти на Синьому озері, або в лісі, де та любить бігати з сокирою за метеликами. Вона дуже добра, і завжди готова прийти на допомогу, як це трапилося з Кицюхою у попередній історії.

Наступне помешкання зветься “Камінна зала”. Вона дуже простора і лише тут є справжній Камін, про який ми згадували. Тут тихими вечорами мешканці люблять створювати затишок, розпалюючи вогнище в Каміні, розповідати дивовижні історії, варити какао і читати один одному книги та вірші. Ще дехто цю хатинку називає - Гуртожиток, бо тут мешкають вічно молоді дівчата та хлопці! Вони гуртуються і живуть цікаво, тому й зветься “Гуртожиток”. Тут завжди чути музику, веселий гвалт та регіт від невпинних жартів. Це місце веселощів, дурощів і всіляких ненудних штук.

Четверта хатинка зветься “Дивна”, тут живе художниця, і в середині в ній все влаштовано так затишно і по-дивацьки, що помешкання дуже нагадує будиночок родини Візлі, із відомих книжок про пригоди Гаррі Поттера! Пам’ятаєте? Тут неймовірна кількість всіляких картин і доробок із глини, картону та дерева. Все це зробила мешканка Дивної хатинки! Тут багатсько різних цікавинок та приладь, які привезла господиня з собою із далеких екзотичних країн, де вона мандрувала. А ще, у неї неймовірна колекція чашок, більше ста штук! Різних кольорів, форм і об’ємів! Тут кожен, хто завітає у гості, знайде собі горнятко для чаю чи какако до смаку. У кожного гостя буде своє горня - особливе і на жодне інше не схоже. Це дуже зручно, бо ніхто не візьме не своє горнятко і кожному гостю Дивної хатинки приємно. Адже всі люди по своєму особливі і індивідуальні!

Останню, п’яту хатинку називають “Дупло великого дубу і сокири в ньому”. Так вона зветься, бо в ній живе велика родина індіанців! Саме так! Колись давно, коли будинок П’ятихаток тільки зводився, ця дивовижна родина прибула із-за Океану, з далеких прерій Північної Америки та Південної Канади, де вони колись мешкали. Як вони розповідають, вони познайомилися в Канаді з українцем Льонькою, який випадково завітав до них у гості. Той розповів їм про далеку країну, на іншому боці планети Земля. Там, за його розповідями, живуть найкращі люди у Світі, а земля така плодовита, що можна збирати врожай чотири рази на рік! А ще там водиться багато дичини, вода у ріках - чиста і прозора, і ніхто ніколи не зачиняє дверей в оселях. Всі мешканці привітні і раді новим знайомствам. Так, Велика родина, яка завжди прагнула великих мандрів, подалася на інший бік планети, щоб розшукати ту дивовижну країну. Ця країна, як ви вже здогадалися, наша рідна - Україна! Коли вони сюди потрапили, майже все що розповідав їм “білолиций” українець Льоня, виявилося правдою. Це так захопило Велику родину, що вони вирішили тут оселитися, і саме на П’ятихатках, - подивитися, що з того вийде. А вийшло у Великої родини індіаців, як ви скоро дізнаєтеся, багато цікавого та захопливого!

Ще на П’ятихатка є розкішний Садок з кущами малини та борщевої крапиви, де діти люблять грати у гольф. По центру панує Старий Горіх, а по краях ростуть дуби в переміш з квітками хризантем, які місцями змагаються у висоті і силі зі стовбурами сусідів-дубів. Хто каже неправду, я?! Тю... як можна?! Ви самі сходіть у Садок П’ятихаток, і перевірте! Побачите на власні очі, що я кажу чистісіньку правду. 

На П’ятихатках з вісно ж є своя Баня, де мешканці та їх друзі набираються сил і розслабляють м’язи, звільняються від зайвих думок, особливо взимку, коли сонячний день такий короткий, і можна голяка бігати розпареним по снігу. Це дуже приємно і весело! Особливо в очах випадкових перехожих. Але треба бути обачним, - вчасно повернутися в тепло і не застудитися.

Всі помешкання П’ятихаток мають велику кількість лазів між собою, як у норах Родини Кротів, щоб вільно ходити один до одного в гості, а також велику кількість ��ікон різних форм: круглих, овальних, квадратних, малих і великих, щоб у кімнатах було багато світла для малювання, комфотного читання книжок та прокидання під променями ранкового сонця. Тут двері ніколи не зачиняються на ключ, адже всі мешканці один одному довіряють і завжди раді гостям - новим друзям. Саме тому П’ятихатки - це найкраще і найпривітніше місце у Світі, про яке тепер знаєте і ви!

Ось таке дивне та прекрасне місце є на Світі - П’ятихатки! Якщо ж у вас ще лишилися питання щодо П’ятихаток, напишіть мені їх у листі. Я на всі і всім неодмінно відповім! Як це зробити? Дуже просто. Вкладіть свого листа у конверт разом з пирогом чи ватрушкою, це важливо! На конверт наклейте марку з тваринкою чи квіткою, і напишіть на ньому адресу: Київ, П’ятихатки. Чому так просто та коротко? Це не дивно. Всі листоноші, поштові тхори та сови знають де це! Всі ваші листи неодмінно потраплять до адресату. Будьте певні! Адже П’ятихатки це не просто найкраще місце на Світі, воно ще на Гуглмапі позначене так, що до нього легко доїхати на велосипеді чи самокаті. Отже, чекаю ваших пирогів! Тобто... листів звісно ж!

А тепер давайте повернемося до нашої непосидюхи, нової мешканки П’ятихаток - волохатої Кицюхи!

[shadydonuttyphoon]

Хтось із домочадців почав себе погано почувати? У нього з'явилися регулярні головні і ревматичні болі, висип на шкірі, кашель, нудота? Значить, з великою часткою впевненості можна говорити: вся ця симптоматика стала результатом того, що в ванні, туалеті чи в кухні з'явився новий житель - домовик грибок. https://www.instagram.com/p/B7X2ki-lWK7/?igshid=p0bh04rqje02

[tejasylvia]

ПІЧНИК

Пам’ятаєте народну приказку: «Залаявся б, та піч у хаті»? В ній, як на мене, поетично узагальнена та величезна роля, яку відігравала у по­всякденному житті селян ця добра домашня «господиня» — а саме так образно називали піч. Справді-бо, без неї не могла обійтися жодна ро­дина. Очевидно, це і стало причиною «поселення» в хатній обительці Пічника. За народними уявленнями, він, як і Домовик,…

[mamaukraina]

Мягкая игрушка Домовик 2 25054-2 ~ 160 грн. ОПИСАНИЕ Милая мягкая игрушка Домовик 2 25054-2 с карабином наверняка порадует вашего ребенка. Прототип игрушки — персонаж Домовенок Бубы из известного детского мультфильма. Игрушка исполнена из современной качественной ткани,которая точно не вызывает раздражение кожи или аллергию. Характеристики: высота 24 см, возраст от 3 лет, материал искусственный мех, наполнитель синтепух В интернет магазине детских игрушек «Взрослых Нет» выгодно купить мягкую игрушку Домовик 2 25054-2 по самой низкой цене в Украине, с быстрой отправкой заказа в любой регион, удобной для покупателя почтой. https://vsroslih.net/myagkaya-igrushka-domovik-2-25054-2/ https://www.instagram.com/p/B4ZqjwhpExB/?igshid=14eap0471ogiy

[pandychaan-blog]

1/2 А если...

Война с Волондемортом закончилась, вот только у Поттера спокойная жизнь так и не началась. Увернувшись от авады любимой Джинни, Гарри отправляется в бега.

Какое-то время, он сидит в старом особняке Блеков, с недоумением наблюдая за тем, как под эгидой "светлых" магическая Англия разваливается. В течении месяца большая часть чистокровных сидит в Азкабане, а их счета раскулачены. Уизли теперь очень богатый и уважаемый род, как-то получивший Поттеровские богатства.

Официально Гарри Поттер умер в святом Мунго после отката от убийства Волондеморта. Не официально же у всех авроров есть на него разнарядка с пометкой "живым не брать".

Через несколько месяцев после победы, авроры совместно с отделом тайн взламывают защиту на доме Блеков, и Гарри приходится бежать. Почти три года парень прыгает по стране, уходя от преследования и убивая авроров, наемников и членов ордена, пока его наконец не загоняют в ловушку на развалинах Поттер-менора.

Джеймс Поттер мог бы показаться счастливчиком. Рожденный в древнейшем и благороднийшем доме Поттеров, имеющий хороший магический потенциал и дар (скорее диагноз) к боевой магии. Богатый и красивый мужчина, женившийся на своей первой любви, умнице и красавице Лили Эванс. Имеющий троих верных друзей, с которыми и в огонь, и в воду, и под медные трубы. Глава аврората... Чем не идеальный маг?

Да только один из его друзей, потонувший в зависти и злобе, предает его, и в дом Джеймса врывается другой его друг-оборотень, совсем обезумивший от полнолуния и старого артефакта. Джеймсу удается сковать Ремуса и поймать Петигрю, но цена... Ремуса, как оборотня, потерявшего контроль и причинившего вред людям, ждет смертная казнь. Питера тоже. Сириус, любивший Ремуса больше жизни отворачивается от Джеймса, и Поттер не может его в этом винить. Сам Джеймс изуродован когтями оборотня.

Лили после наподения странно смотрит на Джеймса, почти всегда отводит взгляд и вздрагивает, когда у мужа в меню появляется сырое мясо. Джеймс все еще любит Лили и надеется, что рождение их ребенка вернет все на свои места.

Но этого не происходит. Первое время все продолжается, как и было, пока в возрасте полугода маленький Гарри не проходит свою первую проверку на магию. Артефакт показывает сильный дар к Боевой магии и Некромантии. После этого Лили отказывается подходить к малышу. Она вообще переезжает в отдельную комнату и почти не выходит оттуда.

Гарри пять, когда Джеймса с работы срывает предчувствие чего-то плохого. Он аппарирует домой, поражаясь тишине и темноте некогда светлого дома. В детской от находит сидящую в углу Лили, раскачивающуюся из стороны в сторону и тихо смеющуюся, и мертвого Гарри. Рядом с кроваткой лежит мертвый домовик, который до последнего защищал своего хозяина.

Следующие пятнадцать лет Джеймс не живет, а существует. Он переезжает в Поттер-менор к родителям, ходит на работу, много пьет.

Все его сны наполненны теми счастливыми моментами, когда все его друзья были рядом, когда Лили была в порядке, они разбавляются веселым лепетанием Гарри и его ясными зелеными глазами.