#дах

[terrible-chudovysko]

A gift for my dear friend's birthday with her OCs🤭🤭🤭

[gotoemopunk]

Рон, який слухає тиради Гаррі, що Мелфой якийсь підозрілий.

Рон, який застає Гаррі за тим, що той слідкує за Драко.

Рон, який іноді помічає погляд Гаррі, що вишукує слизеринця.

Рон, який зітхає з Герміоною про те, що у Гаррі зовсім поїхав дах.

Рон, який на 8 курсі зітхає вже з полегшенням, адже Гаррі таки відпустило.

Рон, який бачить Гаррі та Драко, які, на диво, не сваряться.

Рон, який застає Гаррі та Драко, які разом сміються.

Рон, який тішиться, що у Гаррі є новий друг (хоч це і Мелфой), який відволіче Гаррі поки сам Рон зустрічається з Герміоною.

Рон, який мило киває Гаррі та Драко, коли ті з якимись переляканими обличчями відсідають один від одного на дивані у вітальні.

Рон, який бачить вільне ліжко Гаррі вночі й турбується, що його друг знову сумно блукає по замку.

Рон, який застає Гаррі та Драко у комірчині, розпатланих і з якимось сяйвом в очах. Він думає, що це Півз їх тут зачинив.

Рон, який підглядає у записку Гаррі, яку відправив тому Драко. Там написано "Ти та твій член мають бути сьогодні на тому ж самому місці після опівночі. Не запізнюйся, Поттер.". Рон думає, що це якісь тупі слизеринські жарти.

Рон, який виявляє на шиї Гаррі засос і дуже заздрить, тому що Герміона таких штук йому не робить.

Рон, який чомусь знаходить у їхній спальні слизеринську краватку, дивно.

Рон, який трохи ревнує, адже Гаррі почав надто багато часу проводити із Мелфоєм.

Рон, який бачить, як Гаррі цілує Драко у щоку і думає, що це Гаррі нахапався від слизеринця тупих жартів.

Рон, який випадково згадує Драко та Гаррі у розмові із Герміоною. Його дівчина б'є себе по обличчю долонею, дивна.

Рон, який застає пів вітальні розчулених 8-курсників, які дивляться на те, як Гаррі та Драко мило заснули на дивані. Рон думає, що це якось підозріло.

Рон, який відчуває, що від нього щось приховують.

Рон, який спітнілий прокидається посеред ночі із повним усвідомленням того, що це все весь час означало:

- Мерлінові кальсони! Та вони ж зустрічаються! 

[peplaaa72]

"Я ніколи нікому не програю" © I'm currently working on a PMV with Affogato - hopefully, I'll be able to finish it, and finish before my bday :D

It's supposed to be a cover of the PMV, version with text on it I'll post right after the PMV is finished And yeah, I was inspired by one Ukrainian song :3 (the song is "Їде дах" by Klavdia Petrivna & Маша Кондратенко btw)

[wistfulpoltergeist]

Якщо прислухатись, то можна почути як від'їжджає мій дах...

[makkormik]

Мы увидели невероятные водопады. Это было первый раз, когда я увидела что-то подобное. Водопады захватывают дах, а вода в них невероятно холодная, но нам было всё равно, когда ещё будет такая возможность, мы искупались в нём и даже постояли под потоком воды. Вот если вы видели в кино, как целуются вот водопадом, не верьте ахахха

Вода бьёт с огромной силой, такое ощущение как будто не вода, а камни это не очень приятно ахах

Но зато теперь я знаю какого это стоять под потоком воды. Столько эмоций и впечатлений я никогда не получала. После мы поели вкусный шашлык в тандыре, и продегустировали вино и чачу. Такое вкусное вино я ещё не пила. Вообще не люблю вино, потому что мне от не от всегда плохо, но это было что-то невероятное, очень вкусное и совсем не похоже на то вино что пила дома из магазина. Мы набрали разных вин всём на сувениры и себе немного ахха

Вот такой замечательный день☀

[nemui-karrasu]

Німецька мова така сексуальна.

Ну або я просто переслухала німецьких виконавців і в мене вже їде дах...

[where-is-dniproman]

*ляскає дах машини* цей поганий хлопчисько може тримати стільки наших інструментів

Дніпромен у гаражі!

[yournextexmistake]

френдсіс: колись, ти бігтимеш від матері так само, як від батька, бо у неї від'їде дах.

я: у неї вже. одержимість контролем, тривожне марення.

френдсіс: ти виплутаєшся з цього.

я: з так само пойобаним дахом.

[something-lonely]

Не виходила на вулицю 4 дня 💥💥💥

Дах вже трохи поїхав, чекаємо завтрашнього дня

[tenderdevil]

Знову змінила назву. На цей раз не так категорично.

Дах їде.

Купа психологічних проблем.

Лібідо різко скаче вверх, бо ж таке в мене пмс.

Неприйняття, нерозуміння, дезорієнтація навіть.

Я хуй знає, що з цього має бути.

[juls-tsim]

В мене відчуття, що я заходжу сюди тільки для того, щоб виплеснути те, що накопичилось всередині коли вже зовсім немає сил У мене не лишилось активних підписників Ніякої взаємодії в блозі немає, та воно і на краще Відчуття, ніби в дитинстві пишу в свій особистий щоденник на замочку Треба поділитись Боляче тримати в собі Розповідати щось близьким й засмучувати їх - не хочеться від слова зовсім Хоча я розумію, що так в мене просто одного дня поїде дах і я цього може навіть не помічу Може я вже не помічаю, що несусь кудись у прірву

Останнім часом в мене просто шалене несприйняття себе Мені в собі не подобається буквально нічого Я ненавиджу своє зображення у дзеркалі Моє обличчя мені просто огидне через розацію (хоча один дерматолог сказав розація, інший сказав - вугрі, косметологиня також сказала, що розація) Я від цього в такому жахливому відчаї вже другий рік поспіль, просто словами не передати Воно хронічне і не лікується Але я розумію, що якби була в Україні, то набагато швидше і якісніше могла б керувати цим процесом, звернутися в короткий термін до декількох різних лікарів, запитати декілька різних дерматологів, сдати всілякі аналізи і вивести це в ремісію Бо воно, в принципі, може трошки на акне схоже Це також назавжди, але ремісія можлива Просто тут лікарі це не лікують Тут притримуються того, що якщо це щось естетичне, то воно і не важливе Це ж ніяк не впливає на твоє життя А воно впливає Дуже сильно Я не можу дивитись на себе Я не фотографуюсь без тонни фільтрів Такої шаленої дисморфофобії як зараз в мене не було ніколи в житті На додаток до мого тривожного розладу (ніким окрім мене не діагнастованим, звичайно. Бо як я тут піду до якогось психотерапевта,якщо він не розмовляє моєю мовою?) це просто жахлива суміш

Я так сильно хочу просто все кинути й повернутись додому Мені тут нахуй нічого не потрібно Я хочу до батьків Я хочу мати швидкий доступ, щоб вирішити медичні проблеми

В мене тут досі нікого немає і я нікого не знайду Я занадто закрита Занадто невпевнена кожний раз як я думаю про домівку я просто ридаю Я думаю про батьків і починаю плакати Я відчуваю тривогу ПОСТІЙНО Я від неї прокидаюсь вночі Я від неї одночано і не можу спати, і не можу нічого робити, а при чьому ще більше тривожусь, що нічого не роблю Це замкнуте коло Коло з моїх зайобів, жалюгідності, нікчемності та повної ненависті до себе та до всього, що зараз відбувається в моєму житті Мені здається, що я дуже постаріла за два роки Що я дуже пагано виглядаю І я не розумію чи це правда, чи це я вже на стільки себе не сприймаю від слова зовсім

а саме тупе- я нікому про цене можу сказати моїй мамі, яка пів ночі не спала через вибухи? моїй бабусі, якій взагалі окрім "все добре" і не говорю ніколи нічого, бо ми всі страшенно за неї хвилюємось через її вік. Яні? в неї свої проблем вистачає, не бачу сенсу виливати свій негатив. Тут подруг якихось у мене також немає, бо я не вмію їх заводити і підтримувати потім зв'язок.

Декілька днів майже не їм. Нічого не хочеться. + відчуваю себе й так якоюсь погладшавшою.

Відчуваю себе страшенно тупою через цей клятий німецький. Ну так важко він мені йде. Зовсім немає хоч якоїсь впевненості, що я зможу скласти іспит. Займаюсь вдома недостатньо. Не можу себе змусити. Здається, що просто опустились руки й все.

Чи депресія в мене? Не думаю Чи в мене щось не в порядку з головою - ось це дуже можливо, бо зараз морально я відчуваю себе найгірше за все моє життя І я навіть банально не можу нікого обійняти Розділити це з кимось Я пропускаю емоції через себе тільки виписуючи їх ось так І все

Бо вони нікуому окрім мене не потрібні

Я не хочу турбувати батьків, бо вони тільки будуть себе картати за те, що знаходяться далеко і ніяк не зможуть мені допомогти

Сподіваюсь, що я не збожеволію Хоча є відчуття, що вже трохи є

[northern-vortex]

Іноді я не розумію, що я роблю, чого хочу, навіщо це все. Але в моменти просвітлення я відчуваю себе машиною здатною на все, мої амбіції пробивають дах і я собі прям неймовірно подобаюсь тим як прямую вперед. А потім стається щось таке, що я типу ледь можу зіскребти себе з ліжка бо мене ніби вдавлює в нього херовими думками знайомими кожному

[senpaishishio]

Я стаю старша

В мене з'являються нові обов'язки, нові соціальні кола, нова репутація...

Є люди від яких я, як 20 річна студентка залежу. Батьки, викладачі, колеги по роботі які мені ще навіть не знайомі, а я їм ніби зайва кістка під ребром. Друзі...знайомі...і люди яких я просто люблю. Таких насправді небагато.

Це все як зовнішня оболонка, як фантик від цукерки. Слухи, репутація. Спроби влитись в розмови, або не влитись в конфлікти. Навчання і соціалізація...

Чим старша я стаю, тим важче читати розповіді, навіть якщо не з життя, а вигадані десь на закутках інтернету...історії про хороших батьків, про хороших друзів і стосунки. У всіх є проблеми, і це нормально, так і має бути, інакше все буде одноманітне і не буде розвитку.

Але на сьогодні мені збіса боляче боятись. Я боюсь від всього, що мене оточує. Від усіх схвальних чи не схвальних рішень. Від усіх поглядів чи слів. Сказаних людьми яких я знаю, чи взагалі незнайомцями.

Мені збіса боляче читати про сім'ї, де батьки приймають дітей...де працюють не лише над "гарно вчись в школі, щоб добре вступив в універ, отримав стипендію, і щоб можна було знайти таку сяку роботу щоб не вмерти з голоду". В мене досить хороші батьки. Звісно, є багато речей які були жорстокими до мене, здебільшого морально жорстокими. Є багато речей які я приховую, бо навчилась усе приховувати. Але від того, мої батьки піклуються і про мене, і про інших знайомих і навіть не знайомих, бляха, людей.

Боляче, тому що я боюсь дедалі більше...боюсь не впоратись з кермом усього до чого інструкції не давали...

Працювати над менталкою в школі не учать і сертифікатів про проходження курсів не дають

...

Боюсь, бо знаю, що колись прийде той день, коли викриється і моя закоханість, і мої бажання, погляди на життя, плани...і невміння будувати ці плани. Страшно усвідомлювати, що тебе не приймуть так просто. Що день, коли правда викриється імовірно стане днем, коли мені згодиться свій дах над головою, щоб я мала куди втекти від погроз і сварок.

А я ТАК не хочу. Тому і страшно.

Я хочу позбутись від тривожного розладу (від якого неможливо позбутись насправді, тож), хочу бути впевненою у тому що знаю і вмію, хочу не боятися пробувати нове, абстрагуватись від триклятої чортової фобії, яка є рушієм всього тривожного розладу.

Я хочу жити з своєю дівчиною, разом в своєму будинку. І не боятися, що когось з нас за щось викриють як розбійників.

Я погана, тому що боюсь? Чи, може, я погана, тому що люблю дівчину? Погана в чому, винна перед ким, за що? За розбещення неповнолітніх тим, що я захочу взяти відчину за руку? Горіли б в пеклі усі бісові настанови "адекватних релігійно спрямованих людей", які "за традиційні цінності". Чим мої цінності не традтційні? Поняття сім'ї і затишку хіба нетрадиційне?

...

Чим більше я боюсь, тим більше злості в собі накопичую. На щастя, чи на жаль, а злість це хороший рушій: часто руйнівний щоправда. Хоча з іншого боку, в стані злості люди можуть робити речі, до яких ніколи б не дійшли на спокійну голову. З цієї точки зору, злість це каталізатор сили

...

І вже мовчу про те, що країна розвалюється, а люди своєю кров'ю так-сяк намагаються її зберегти, в той час як інші кричать, що нема різниці якою мовою вони говорять

[ljiljaknjiga]

ЕЛЕГИЈА

Стојим мирно .

Чекајући смрт ,

Стално се њише ,

Над мојом главом ,

Тај Дамоклов мач ,

Вечна претња ,

Вечна стрепња ,

Живот и страх ,

Живот и тај дах ,

Све ће то стати ,

Све ће нестати ,

Глава остаје ,

Тужно нестаје .

[cripsaaa]

В голові така каша з думок і почуттів:/

Я не знаю що хочу, хто я, що робити далі, куди рухатись, що мені подобається, а що ні, все навколо почало дратувати, починаю щось робити і кидаю, звичні місця і хоббі не приносять задоволення чи спокою, нудить від людей і самої себе

Інколи здається що в мене конкретно так їде дах

[2572331]

завжди прошу у бога тільки одного: щоб все було просто добре.

чи це багато?

мені зриває дах останні 3 тижні, але сьогодні... сьогодні апогей)

як знаходячись в 10 метрах один від одного можна переживати настільки різні досвіди?

чому ти такий несправдливий і жорстокий, боже?

все для чогось і все, що стається нам під силу.

я прошу тільки сили нашим душам: на зараз, на потім.