#Львові

[molfarua]

🔥 An anti-stress dedicated to the Russian warship appeared in Lviv

🔥 У Львові з'явився експонат, присвячений російському військовому кораблю

[girl-with-demons-in-her-soul]

Вчора ходила гуляти з одногрупниками. Вони приволокли своїх знайомих, які, не знаю чи іронічно, заливали шось про "батька леніна", "комунізм", "большевізм", цитували росняві вірші, захоплювалися роснявими авторами. І це досить інтелектуально розвинута молодь, яка, проте, якогось чорта опинилася в дивній інфобульбашці. Ще одна дівчина, яка все життя прожила у Львові, раптом почала переходити на російську і тішитися, шо в неї десь там були родичі із падмасковья. Я довго не витерпіла і пішла, настрій був на нулі.

І от зараз, коли бачу новини про влучання в дитячу лікарню, бачу ці фотографії, мене знову накриває як в перші дні повномасштабної. Мене так давно не накривало, але ж це діти. Крихітні люди, які не заслуговують такого. Ніхто не заслуговує. Вони їхали туди, лікуватися, з шансом на виздоровлення, натомість опинилися під завалами, в кращому випадку з величезним страхом, який в майбутньому ще точно в них прокинеться.

Я ніколи не зрозумію тих людей. Ніколи не зрозумію ту молодь, яка вже майже не знає, що таке зросійщення (бо ж навіть значно молодша за мене і росла вже в період квот, більш українського інфопростору), але врешті все одно продовжує вважати, що це от весело. Що це от нормально.

Ніколи не зрозумію отих от, які кажуть, що "главноє штоби чілавєк бил харошим". Коли дивлюся на ці перелякані обличчя, намагаюся не думати, що краще б там була я. Але все одно відчуваю відповідальність за те, що раніше роками споживала ту культуру також.

Головне зробити все, що залежить від нас, зараз. І мінімальне це відмовитися від російського, якщо в цьому немає нагальної необхідності. Хоча насправді за ці три роки я вже забула, що таке критично нагальна необхідність до російської, бо ж в багатьох випадках можна знайти англомовні, а то й україномовні аналоги.

Огидно. Просто огидно, страшно, ненависно. Купа змішаних емоцій, які потрібно кудись вилити, то й виливаю їх сюди. Русня це гній, яка має понести колективну відповідальність. Власне, це все.

[alcestas-sloboda]

Римська імперія? Ні, скажи мені, хто твоя Київська Русь, Галицько-волинське князівство, твоя Чортомлинська Січ, МАРС, твоя Кримська операція Болбочана, четверта помста Ольги, листи Кобилянської та Українки, оголений автопортрет Шевченка, живе виконання Івасюка, промова Чорновіла на стадіоні у Львові, твій гол Довбика на Євро, твоє УНА-УНСО в Ічкерії, твоя перемога Калуша на Євробаченні, хто твоя Україна.

[lisa-is-chilling]

квитки на хейтспіч у львові коштують 600 гривень.

сумно, що я ще не доросла до того, аби ходити на концерти самій.

може хтось вільний 20.09 та має лишні шість сотень?👀

[not4yourmind]

Сьогодні снилось, що я ловив покемонів у Львові. Ходив по вуличках собі не поспішаючи і накручував покеболи з місцевих пам'яток. Треба буде катнутись на вихідні в те місто, з'їсти найкращу в світі шаурму на Шуварі в місцевої тьотіньки, прогулятись знайомими районами, центром і задовольнити жилку Святої Галичини, яка оце щось прокинулась сьогодні. Моє ставлення до того міста дещо своєрідне, як власне й саме місто, проте воно мені подобається і можливо колись я пов'яжу себе з ним більше, ніж можу зараз.

[cripsaaa]

Фото з минулого року. Якщо б жила у Львові, то часто приходила б сюди посидіти в тиші

Пам'ятаю як в той час моя дівчина читала "Книгу кладовищ" Ніла Ґеймана і переказувала мені

[youkomorie]

А ще, є класна група з класною викладачкою Sharon. Там є різні викладачі з Америки і усі вони чудово співають).

Хто живе в Житомирі, якщо вас цікавить розмовна англійська з носіями мови( тим паче, це безкоштовно) можете написати мені, я дам вам адресу. А ще напевно, це буде і у Львові 🤔(після Житомира), але потрібно буде запитати про це.

[itsloriel]

На Вірменській в маленькій кнайпі, Відігрівши горнятком руки, В животі тихо рвуться навпіл Фройдо-сни і відтінко-звуки. Кнайпу порають сестри-вишні, Зігріваючи подорожніх, Варять каву і ситні вірші, А на гущі собі ворожать.

Блідолиці і блядоокі Сестри нехтують кольорами. Крізь спідниці цвіте бузок і Набухає в солодкі рани. В аскетично-тугому ситці Кожна подумки щось мережить, Залишаючи в теплій нитці Свої мрії необережні… Хлопчик з посмішкою Тільтіля Й буйством сонечок на обличчі Якось випив у кнайпі зілля І тим вишням себе позичив.

Він там пише казки бузкові, Доглядає сестер і тишу… І з тих пір у старому Львові Варять каву чомусь ніжнішу…

 Цілик Ірина > Львівська ніжність 

Photo: Львів, Україна Старе місто, Вірменський квартал

Lviv, Ukraine Old Town, Armenian Quarter

[nemui-karrasu]

Цікаво, а у Львові є БДСМ-бар?

[adeseya]

Чим розважити маму у Львові? Так, щоб кілька годин мали чим зайнятися, поки чекаємо на її автобус

[valyalya]

Історія

Я сьогодні зранку була записана на 8:40 до лікарки, але треба було раніше прийти, бо з карточкою були проблеми. Я прокинулася в 7, а на вулиці дощ, так ше зимно було, що хотілося лягти в ліжко і нікуди не йти, але серце то не жарти, тому зібралась і пішла вмиватись. Підхожу до мами і кажу, а скільки таксі коштує і чи вона не могла б його викликати, бо в неї завжди куча номерів таксистів було, вона погодилась. Вже було майже 8 і мама згадує, що всі номери таксистів на старому телефоні, я така думаю мдааа.. але на щастя знайшла один, дзвонить, відповідає чоловік, каже що він зараз у Львові, але може комусь у мому місті подзвонити і домовитися. Передзвонює і каже чи підходить через 15-20 хв, потім взагалі каже через 10, ми погодились, каже що то буде сіра машина фольсваген, від Андрія, ми такі виходимо на вулицю, чекаємо, виходить мама йти на роботу, я їй кажу, що тільки-но подумала, що треба хату закрити, бо малі підуть в школу, а я як додому потраплю, вона пішла за ключами, підїжає машина, синій жигуль, стає під підʼїздом, ми такі в ступорі, мав ж бути фолсваген сірий, дивно, кличемо маму, вона підходить, дає ключі, відчиняє двері і каже до водія, це ви таксі? він такий так так я від Альоши, я така думаю та там наче Андрій був, але хто їх знає, може знов передумали хто їде, сідаємо і їдемо, дзвонить мама і каже, що приїхав сірий фольсваген бляяяяяяя, я кажу дядьку, що ви не тих забрали, а він нуль уваги на мене, ну треба ж так, мама ще трохи почекала, може ті хто мав їхати на синій вийдуть, ніхто не вийшов, вона сіла і поїхала собі на роботу, яка за два метри від дому ахах

Бляха ну як таке можливо, що хтось ше замовив таксі в той ж момент, і ше тож від когось, мама ще розказала водію і вони там всі сміялися

[deadbattsblog]

лягаю в бесарабку в Львові 🤌

[girl-with-demons-in-her-soul]

Як Аліна вперше кордон перетнула

Так сталося, що до цього я ніколи не була за кордоном. Ви не подумайте, можливостей було багацько, але щось не тягнуло мене та й все. Часом оточення навіть посміювалися — чого ж тобі так важко, просто береш та й їдеш. Але нові люди, нові правила: невідоме завжди лякає. Аж тут повномасштабна війна, рік на звикання до жахливого нового світу, калейдоскоп подій (від нового місця навчання до покупки двох щурів), літо і от я вже в автобусі до Праги.  

З поганого — постійна тривога. Що там вдома? Чи нема тривоги? Чи маєш ти моральне право відпочивати тих пару днів, коли війна триває? Найгірше — люди здаються надмірно безтурботними, мовби з геть іншого світу.

З болючого — українці, які слухають музику мовою ворога, не задумуючись на тим, який образ українця формують за кордоном. Купа дискусій в інфопросторі, ліберальність, можливість обирати це звичайно добре, але мене ніхто не переконає. Вживати продукт мовою ворога тоді, коли цією ж мовою знищується наша країна неприпустимо.

Але з хорошого… хорошого було надзвичайно багато. Вдалося виконати надзвичайно багато дитячих мрій. Пройтися дорогами, якими ходив Кафка, відчуваючи з ним якусь незрозумілу спорідненість. Побачити скелет динозавра, втирати сльози від величності цього світу в Національному музеї. Насолоджуватися архітектурою настільки схожою на ту, що вдома, що в рідному Львові, і водночас такою масштабною. Спробувати національну страву, вперше в житті поспілкуватися з іноземцями, хай навіть мало не жестами від хвилювання, яке змушує забувати англійську. Це все було неймовірно.

Можливо, колись знову вдасться вирушити в мандри. З різними людьми, в різні місця. Невідомість тепер лякатиме вперше. А ця поїздка в Прагу так і залишиться в пам’яті особливими спогадами.

[theivorlegov1]

У Львові відкрили майстерню протезування

Video featuring a Ukrainian rehabilitation facility

[kalceferia]

Як тільки я вилажу з якоїсь д*пи, на мене звалюється ще більше проблем. Брата вигнали з гуртожитка, батьки не можуть нічим йому допомогти, а він тільки поступив. І я намагаюсь знайти йому якесь житло максимально близько до його внз і не за всі гроші світу. Бо жити в однушці з братом і хлопцем коли хочеш свого простору трохи тяжко. Та все ж цей тиждень я ще потерплю прокидатися о 6.

А ще вирішила не спілкуватися з тою "проблемною" подругою, так вона на наступний день мені запропонувала роботу із зп вище середньої по Львові, та ще й графік 1/3.

Може вже вона і не така токсична як мені здається (ні)

[not4yourmind]

Сьогодні я прям кайфанув від себе. Я вдягнув стару, але круту сорочку в білий кубик, нові білі кеди, легкі блакитні штани (не джинси) і поверх свій новий плащ. Виглядав дуже не типово для себе. Максимально попсово, проте комбінація вийшла не погана. Принаймні мені так здалось. Я трохи навіть відчув задоволення від цієї невеликої прогулянки і думав про приємні момент, які колись мене дуже тішили. Ця весна і цей день нагадали мені момент, коли я вперше зустрів свою колишню і ми сиділи на лавці біля великої гарної церкви у Львові. Потім вона мені лягла на коліна головою і я гладив її по шиї. Це було дуже приємно та ніжно якось. Вона мов кіт підставлялась під пальці сама. Дуже гарний спогад, який такий же чіткий зараз, через 5 років і через багато поганого, що сталось потім. Хочу зберегти їх в своїй пам'яті. Вони мотивують мене почати жити. Зрештою, я точно зможу повторити цей момент з новою людино, якщо захочу. Все в моїх руках. І я поступово починаю хотіти. Хочеться ще багато гарних моментів. Я не повинен себе закопувати в цих проблемах та мушу вичухатись. Зараз я на емоційному піднесенні, незважаючи на велику купу проблем, які тиснуть. Але. Але я вичухаюсь та знайду людину, з якою проведу все життя та про яку буду піклуватись навіть ще краще, ніж це було раніше. Головне не загубити себе. Так, можливо я не такий амбітний як би хотілось. Можливо в мене немає мільйонів. Але я точно не є поганою людиною, як мене описують. Це брехня і головне не дати їй заступити мені сонце. Я готовий піти на тривалу терапію, якщо вона мені допоможе відчувати себе в "кайфі" частіше, тому... Все буде. В мене все буде. Зараз ціль навчитись заново кайфувати від себе як це було тоді, в 2019 році.