#Ж-12

[p-krasnou-vedbmbl]

Это любовь ☺️

[roneloren]

J-12 headcanon

[roni-mosi]

[bakinochkame]

🔖Понравилось :

«Сидел я как-то, ел шашлык и размышлял о всяком. Что такое хваленая французская кухня? А это — кухня от голода и отчаяния. Лягушачьи лапки, улитки, мидии, заплесневелый или высохший сыр, луковый суп, артишоки... Это когда от отсутствия нормальных продуктов съедается все, что можно разжевать. Кухня реальной нищеты, которую маркетологи завернули в красивую оболочку якобы «изысканности».

Целое поколение выросло в дискурсе: «Это вы там у себя в России пьёте водку — а я вискарик пью, не моложе 12-ти лет».

А тут для западников такой облом. В России, оказывается, появилась руккола, понимаешь ли, краснодарская. Да ради этого, что ли, люди жили? Вписывались в темки и встраивались в схемки, кидали, прогрызали путь к светлому будущему, освещаемому неоновыми логотипами престижных брендов и высочайшей калорийностью удачно сфотканных блюд?

Сказать ведь им, что, например, престижная итальянская приправа орегано — это всего лишь душица, которую моя бабка заваривала в детстве от кашля, они ж удавятся от ужаса бытия и несовершенства мира. А моцарелла — это если в молоко плеснуть скисшего вина — уксуса, говоря проще — и откинуть на марлю. В общем, неликвид, который пить никто уже не может, так утилизировать его хоть как-то.

А суши? Это когда нищий голодный рыбак, которого на берегу за блеск ножа просто зарубит любой самурай, сидит в море в своей лодке и, торопясь, срезает дольками мясо со свежепойманной рыбы, потому что развести огонь нельзя. Потом макает в уксус, потому что в рыбе весёлые червячки живут, а потом лезет холодной рукой в мешок с рисом, скатывает там комочек влажного и солёного от морской воды риса и съедает это. Причём панически оглядываясь, не видит ли кто.

Можно провести контрольный выстрел, рассказав, что такое фондю. Это когда нищий швейцарский крестьянин, обогревая зимой хату собственным теплом, ползёт в погреб — а там всё съедено — и собирает окаменелые обрезки сыра, чтобы разогреть их, и когда они станут мягкими, — туда сухари макать. Просто потому, что есть больше нечего.

Еще стоит напомнить, что единственное блюдо американской кухни — это украденная у индейцев птица, и мега-праздник беглого англо-переселенца (т. е. уголовника), который годами ел солонину и бобы. Вот мега-праздник у этого интеллектуала был — раз в год поесть большую запечённую птицу, украв её у местных, которых в рамках протестантской благодарности потом отравить исподтишка.

А престижный французский суп буйабес — это когда рыбак, живущий прямо в своей лодчонке, потому что даже на шалаш на берегу денег нет, продав основной улов, заваривает себе остатки рыбы, которую не удалось продать даже за гроши.

И на всё это смотрят живущие в стране, где буженина, расстегаи, блины с икоркой, стерлядь да двенадцатислойный мясной пирог, балык, кулебяка на четыре края и четыре мяса. Смотрят и офигевают. Потому что всё вышеперечисленное внезапно оказалось непрестижно — ибо это всё незагранично.

••••••••••••••••••••••••••

📍Да ешьте, сколько влезет, всё равно много уже не влезет. В человеке важен не вес, а то, как он его носит!

📍Спите, сколько хотите, у пенсионера — когда встал, тогда и утро.

📍Не ждите, когда кто-то сделает вас счастливым, — налейте себе сами.

📍Если вас незаслуженно обидели — вернитесь и заслужите.

📍Не жалуйтесь на судьбу, ей с вами, может быть, тоже не сильно пове��ло.

📍Если жизнь после 50-ти вас не устраивает, примите ещё пятьдесят. И не берите от жизни всё — вдруг не донесёте.

📍А идя исповедаться, берите валидол — вдруг батюшку прихватит от вашего рассказа.

📍Относитесь к себе с любовью, а ко всему остальному — с юмором.

Александр Ширвиндт

[dmitriy-rusanov]

СЧАСТЬЕ ВДРУГ В ТИШИНЕ...

12 лет назад в ООН единогласно решили, что миру необходим День счастья, и выделили под него подходящую своим настроением дату весеннего равноденствия 20 марта. Ну что ж, раз день назначен, надо отмечать! Тем более, по информации РБК,в 2023 году счастливыми людьми себя считали 87 процентов россиян. Это на целых 16 процентов больше, чем 10 лет назад. Так что не сдерживайте сегодня слёз счастья, но постарайтесь делать это не очень громко, не навзрыд. Счастье всё же тишину любит.

[not4yourmind]

Останні дні це дні флешбеків. В Аврору завезли новорічний непотріб і я згадав, що після завершення минулих стосунків в мене зовсім не залишилось новорічних іграшок. Всіх тих,які ми збирали наче як разом. І це так трохи образливо, проте все ж, напевно справедливо. Флешбеки не закінчились лише іграшками. Взагалі всесвіт, якою би комбінацією рандомних символів він не був,ніби як старається нагадати мені хто я насправді є. І ким був. І це дуже травмує. Мені прийшла розсилка від "Мойша-хаус", мені присилають святкові пропозиції магазини, де я купував подарунки "Їй" на свята. І це так болюче і водночас приємно. На фоні цього, вона мені навіть наснилась. Але що я можу зробити?) Це все ілюзія. Скоріше за все, в неї нове, цікаве і насичене життя. Те, про яке вона завжди мріяла,тож... тож я ніколи не полізу його руйнувати. Who cares if one more light,,, Well, i do. Її би, напевно, це потішило. Скільки б всього я не зробив, скільки б змін би я не втілив, зі скількома б людьми не переспілкувався та скільки друзів не завів, все одно підсвідомо мене тягне саме до неї. Це любов?) Чи залежність?) Чи одне й те ж. Зрештою, я дуже сильно змінився. А вона тим паче. Тож, все, по чому я сумую. І все, що образом з'являється в мене в голові є не більше,ніж лише проекцією мого власного бачення. Я інша людина. І вона інша. Але все ж... Вона мені навіть наснилась.... Пам'ятаю, як мені говорили всі,буквально, що все в мене буде добре. І зі сторони воно дійсно добре). Моє життя на піку "успішності" і лише росте. Але ніхто не розумів, що добре не так і суттєво, коли поруч немає потрібної людини) Це так жалюгідно. І водночас надає потрібного кольору всій рутині. В одному я поки був впевнений. Я не зможу знайти ще таку ж, як вона. І це сумно. Я казав це їй у наші найкращі періоди з відчуттям приємної завершеності, я казав це їй під час завершення нашої історії. Оточення не розуміє цього захоплення. Може й вона його не розуміє. Може й я. Але тоді... Тоді 1 червня 2019 року було стійке переконання, що я знайшов саме те,що шукав не одну сотню років. "Ментальний зв'язок", який збудувався через безліч дрібних факторів. Через шкатулку, через нігті, пофарбовані коректором, через заклеєну рану, яка насправді не рана. Так багато деталей... Шкода,що це відчуття було не взаємним.Шкода,що я не розумів істинних бажань та мотивів. І вона не розуміла.Але зрештою.. Зрештою треба рухатись далі. І я дійсно рухаюсь. Я зміг збудувати соціально привабливе життя. Якщо розповісти, то я став значно кращим, ніж був. Але чи мене це влаштовує?) Аж ніяк. Проте... Треба купувати новорічні іграшки.Треба готувати 12 страв на святвечір, який вже от-от скоро. Треба готуватись до Миколая. Треба готуватись до Нового року. Мені добре самому. Щиро добре. Але я знаю, що може бути краще. І жодне "рандомне" спілкування не перекриває поки ті відчуття, які в мене були. Я любив. І я в цьому впевнений. Чи полюблю я ще раз? Не знаю. Пробую робити маленькі кроки. На листопад постараюсь втілити свою невелику мрію, чим обов1язково потім поділюсь тут. Прочитати 5+ книжок. Провести вже цей нещасний квіз і насолодитись спокоєм залишкової осені. Можливо, в цьому і є весь мій сенс життя? Знайти оцю тишу у власній недосконалості та пронести її з гідністю. Може, сліпе поклоніння не такий і поганий варіант. Але я радий,що все ж змі�� зрозуміти, що вмію любити.

[rihu-w]

It's my 1 year anniversary on Tumblr 🥳

капець. розумію, що рік це відносно мало, бо тут є справжні олди, але... за ці 12 місяців тамблер став мені як перевірений часом, комфортний друг, що має багацько історій (веселих, сумних, цікавих і дивних), немало життєвого досвіду і корисних порад, та до якого завжди можна звернутися за допомогою. пам'ятаю як розмірковувала над тим, що треба написати в перш��му пості, і чи можна ось так різко почати публікувати свій спам сюди. приблизно згадую зміст того найпершого допису, і відчуття наче його писала інша людина. насправді так і є.

тамблер був зі мною в мій поки що найскладніший період в житті, й, хоч відчуваю сором за ті неграмотні (загалом, нічого не змінилося донині)) пости о першій ночі, де я намагалася зрозуміти що не так зі мною та моїм життям, все ж таки дуже рада що з цікавості, почувши назву "tumblr" від подруги, вирішила перевірити що ж воно таке на практиці.

дякую цьому чудову додатку, дякую всім людям, яких я щиро люблю незважаючи на факт, що ніколи не бачила і не побачу. ви чудові.

[anetteya]

Приехала домой,а тут отключили горячую воду до 12 августа👍🏻

О Б О Ж А Ю

[freedomgolden]

ɿՈқ੮૦ც૯Ր 12 : ᖇᗴᗰOTᗴ

∘₊✧───✧₊∘ -ˋ🏴‍☠️ˊ- ∘₊✧───✧₊∘

Ви тільки подивіться! Це ж пливе кастрюля зі скелетами. Новий день старі проблеми✨

-ˋ☠️- - - - -💛- - - - -☠️

[redrickschuhart-sv]

Ж-12 / J-12

Вот ты где / There you are

[p-krasnou-vedbmbl]

Сложный выбор 🤭

[tvorchy]

“Якщо не будеш слухати критику нічого не навчишся” та інші маніпуляції

Ніколи та��ого не було і от знову. Одне з найважливіших практичних запитаннь, які ставлять собі всі митці, знову і знову маніпулятори перетворюють на спосіб поживитися за рахунок чожої самооцінки. Загинайте пальці, якщо ви чули (або самі сповідували) щось із цього:

“В будь-якій критиці можна знайти раціональне зерно”

“Закриваються від критики лише слабаки (безталанні, діти)”

“Справжня критика має бути жорсткою”

“Без критики нічого неможливо навчитися”

Давайте розбиратися, наскільки це близько до правди.

Критика — це публіцистичний жанр

Не зовсім офіційно. Так само, як “детектив” або “любовний роман” не є офіційно жанрами літератури, (якщо ви не знали, то ними є “лірика”, “драма”, “епос”) але в 2022 всі розуміють, що коли кажуть “літературний жанр” то мають на увазі саме “детектив” або “жахастик”.

Так само і з літературною (кіно і іншою) критикою. Не вірите?

1. Де ми бачимо критику?

По-перше в блогерів. Є цілий жанр на ютубі, частково чи повністю присвячений кінокритиці: Ностальгуючий критик, Кіногріхи, Загін Кіноманів, El Gato, Ikotika. Є аналогічні книжкові канали: такі як американський “Читаємо з Сінді” або український “Проліт”. (Каналів насправді дуже багато, мені просто ліньки наводити їх всі). Те саме можна сказати про музику, про ігри, про моду. Якщо є якась популярна творча сфера — то існують і блогери, що роблять про неї критичний контент.

Такий контент робиться не тільки для ютубу. Огляди на різноманітну творчість роблять в інстаграмі, тік-тоці, в телеграмі, фейсбуці, в тамблері і в твіттері — і взагалі всюди, де це може побачити широкий загал.

Блогери-критики самі стають зірками, мають фанатів, для когось створення такого контенту — це їх основне джерело доходу (через ті самі рекламні інтеграції). І це не щось, що зʼявилося зараз.

В 19 столітті критику публікували в часописах і місячниках, таких як “Літературний вісник”, а також в книжках, газетах, видавали критичні есе і памфлети, зачитували їх перед публікою у вітальнях і на свіцьких заходах, так само як і вірші або прозові твори. Саме в епоху романтизму в європейському суспільстві масово зʼявляється клас авторів, що більш відомі за свою критику, ніж за будь-яку іншу літературну діяльність.

Навіть якщо зазирнути в глибину віків, до Аристотеля з його трактатом “Поетика”, то він теж створювався не для того, щоб пилитися десь в кутку, хоча літературна критика й не була основною діяльністю античних філософів.

2. Як виглядає критика?

Якщо порівнювати популярність оглядів, то негативні огляди стабільно збирають більше переглядів і реакцій, ніж нейтральні та позитивні. На одному і тому самому каналі звичайне відео може збирати 5-8 тисяч переглядів, тоді як “бомбоогляд” 12-26, в 2-4 рази більше.

Критичний огляд сам по собі може перетворитися на інфопривід, особливо якщо автор вступить в дискусію (ще краще в конфлікт) з оглядачем і ми отримаємо серіал — що триватиме доти, доки це не набридне сторонам, або їх підписникам.

“Публіцистичність” критики яскраво проявлена в тому, як вона побудована, яка лексика, які засоби виразності використовуються.

Для неї характерні:

Менторський або провокативний тон

Гіперболи

Насиченість іншими засобами виразності: метафорами, аналогіями, епітетами

Іронія, сарказм, сатира та інші види комічного

Субʼєктивізм, виражена ��собистість автора

І набагато рідше проявляються характерні риси наукових текстів:

Обʼєктивізм

Точність і лаконічність

Цитати і посилання на першоджерела (як на обʼєкт критики та і на джерела агрументації)

Нейтральність інтонацій, відсутність експрессивної лексики

Однозначність і ясність тлумачень

І це насправді не погано. Критика має не менше прав на життя ніж будь-який інший художній або публіцистичний жанр. Вона може приймати яскраву форму, вміщувати в собі корисні і цікаві думки — так само як і всі інші жанри.

Та все ж таки. Якщо ми приберемо публічність та експрессію, уявимо, що критику пише друг, знайомий, або відомий письменник особисто автору, чи вчить вона чомусь?

Вона може. Але є багато але.

3. На яку аргументацію вона спирається?

Вище ми згадували античні часи, коли, як вважається, і зародилася критика. В її першоджерелі стоять Платон і Аристотель (швидкодруком написався Арестович), які оглянули ту творчість (грецький театр і поезію), що тоді існувала, описали як вона виникла і розвивалася, і філософськи оцінили, що робить одні пʼєси гарними, а інші не дуже.

Якщо ви памʼятаєте, приблизно так само вони будували свої судження про ідеальну державу і про закони природи. З того часу минуло дві �� великим гаком тисячі років, і природничі науки прогресували, зʼявилися всілякі прилади для вимірювання різноманітних показників, теореми. Частку античних уявленнь довелось уточнити, а якісь і зовсім відкинути. Наприклад, оце:

“Арістотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка — меланхолікам, тепла — холерикам, рідка — флегматикам.”

Щодо побудови держави, людство теж не стояло на місці. Зʼявилися соціологія, демографія, економіка. Від спостереження (подивився - подумав - зробив висновки) перейшли до чисельних показників, моделей та навіть експериментів.

Літературну теорію ж ніби намагаються перетворити на православну церкву (московського патріархату).

Мовляв, не треба нам цих ваших новомодних гріховних чисел, теорій, експериментів, нам духовність треба. В нас є традиція, в нас є старі книжки (бажано російською мовою) де вже зібрана вся мудрість, в нас є наші святі (класики), а все що нове і незрозуміле — воно від Сатани. Тільки замість “єретиків” і “богохульників” — “бездарності” та “графоманами”.

Типу якщо спитати “навіщо потрібні великі описи, хто тобі так сказав”, то буде “бо так писав Лєв Толстой”, або “А Нора Галь сказала”, в кращому випадку “А от Стівен Кінг дав пораду”.

Тим часом в науці є така штука, як рівні доказів:

Мета-аналіз або систематичне дослідження

Рандомізование контрольоване дослідження

Коректно проведене дослідження (експеримент) без рандомізації

Дослідження “випадок-контроль” або когортне дослідження

Систематичні огляди дослідженнь-спостережень або якісних досліджень (Під “якісним” мається на увазі — те, що не обчислюється або не може бути переведено в числа).

Дослідження-спостереження або якісне дослідження

Думка експертів або експертних комітетів

Що нижче доказ у списку, то менш вагомим він вважається. Звичайно, для творчості і літератури зокрема не всі з цих пунктів можна використати — принайні на наш час.

Але що нам зазвичай пропонують як аргументи? В кращому випадку — думку експертів: філософів, письменників, критиків минулого, літературознавців. Тобто найнижчий, 7 рівень. В типовому випадку — власні уявлення про прекрасне, або “ну це ж всім очевидно”.

А думка експертів така штука — вона може мати раціональне зерно, а може бути просто забобоном. У вчених та експертів не буває забобонів? Ще й як бувають. Згадаймо того ж Лайнуса Полінга, хіміка і нобелівського лауреата, який був переконаний, що вітаміном С можна лікувати ментальні розлади і рак (він помилявся). Загалом вся історія розвитку науки сповнена помилками і неправильними переконаннями, що свого часу здавалися людям (і вченим) очевидними.

Тож якщо вам пишуть “ваш текст стане краще, якщо ви зробите А і Б” спираючись на “здоровий глузд” чи навіть поради відомого письменника, то імовірність того, що ця порада правильна така ж, як в тому анекдоті про імовірність зустріти динозавра в сучасному місті: 50 на 50, або зустрінеш, або ні.

4. Та чи може все ж таки критика бути корисною?

Виходячи з усього, що ми вже сказали, критика (окрім того, що це продукт творчості критика) — це просто ще один відгук. Як “Чекаю на продовження!”, тільки довший.

Ви можете на неї реагувати, але ви не зобовʼязані це робити.

Вона може бути корисною, як і будь-який інший відгук:

Якщо вона вас надихає

Наводить на цікаві думки

Якщо ви бачите, що там згадуються важливі для вас моменти, і ви самі думали, як можна покращити те, про що згадав критик

Якщо багато людей з вашої цільової авдиторії згадують певні моменти, і ви думаєте що їх можна було б покращити

Якщо ви відчуваєте, що вона наближає вас до того, що саме ви прагнули створити

Та головне: якщо вона не викликає в вас бажання все кинути.

А якщо викликає — ігноруйте її. Наплюйте на всіх, хто назве вас “ніжною сніжинкою”, їм буде байдуже, якщо ви закинете власну творчість і втратите сили і мотивацію. А вам, сподіваюсь, не байдуже.

Взагалі про способи відпрацювання відгуків можна написати окрему статтю, але те якось іншим разом

На завершення

Критика — це цікаве і багатогранне явище. І це теж форма творчості, з якою я не бачу жодної проблеми: вона живить дискусії навколо мистецтва, вона дає можливості розглянути запропоновані літературні теорії на реальних прикладах. Вона може пропонувати творцям та споживачам (глядачам, читачам, слухачам) подивитись на мистецтво під іншим кутом, вона може бути вкрай переконливою в тому, як вона описує “якою має бути творчість” — але переконливаю саме по-людськи, на персональному рівні, а не на рівні абсолютного знання. Вона може пропонувати цікаві теорії, як поєднюється те, що вам подобається і як — те, що не подобається.

Проблеми починаються там, де люди намагаються навʼязати її і видати за те, чим вона не є.

Вона не є навчальним матеріалом або посібником.

Вона не є істиною в останній інстанції.

Вона не є чимось, що автор мусить мовчки слухати та виконувати.

Тому що її аргументи поки що не вийшли за межі “це може бути просто чиясь думка”.

[du-sha]

Зараз буде думка(та досвід), на яку всім начхати:

Я вважаю, що з дітьми потрібно говорити про сексуальне виховання. Адже сексуальне виховання-це не суто розмови про секс, це також розмови про особисті кордони кожного. Діти у віці 10-12 років повинні принаймні трішки знати, що таке домагання, що жартувати із інших тільки через те, що вони їдять банан або мають у роті льодяник-не гарно і не виховано. Що не можна тягати дівчаток за косички а з хлопців стягувати штани разом зі спіднім, аби інші могли посміятись із них.

Фраза:"Та що ти ламаєшся? Всі ж дорослі це роблять, а ти ж хочеш вже бути дорослою?"-це маніпуляція, яку не повинні чути дев'ятирічні. Інші не мають права торкатися тебе без твого дозволу. Дорослі повинні усвідомити, що говорити із дитиною на тему сексу, коли вона випадково увімкнула не той канал на телевізорі-це нормально, а уникати цієї теми, аж поки дитина не відчепиться-то не є нормою.

Якби я знала, хоч аби щось з всього, про що говорять, то швидше за все я би розповіла мамі про те, що в мої сім хлопці, з якими я дружила, змусили мене роздягатись перед ними повністю і торкалися мене, адже я хочу бути дорослою(маніпуляція з їх сторони), адже всі це роблять, а якщо я це би не зробила, то мене би вважали дивною. Про випадки, через які я не їла льодян��ків, про випадок, коли я бачила, як мій друг гвалтує нашу знайому, моя ровесницю, але ті, хто був поруч зі мною, мене запевняли, що це нормально. То було ненормально, але ж ти віриш більш досвідченим особам, а не свому внутрішньому голосу.

Я би не говорила про таке, якби не мала власного гіркого досвіду. Тому, маючи сестру п'яти років, я навчила її бити усіх, хто порушує її кордони та робить їй те, що їй не подобається. Можливо, хтось скаже, що я погана сестра. Але я хоча би знаю, що вона побила хлопчика, який поліз її цілувати без її на те згоди(так, то міг бути невинний, дитячий поцілунок у губи, але краще нехай не лізе).

Адже, я тільки у віці 12-13 дізналась, що таке особисті кордони, і то, бо мій вчитель з основ здоров'я сказав, що йому не подобається те, що пишуть у підручниках, тому ми слухали цілий урок про те, що таке секс, згода з обох сторін та як користуватися презервативами.

[serpentasha]

Экранизация Borderlands получила подростковый рейтинг PG-13 (12+)

это капец, ребята.

Не, понятно заранее, что это провал, хотя лично я поскачу в день премьеры смотреть на Алое Копьё.

Но жалко ужасно, можно ж было устроить вакханалию. А так все уже заранее настроены негативно.

[kisakk002]

Вечер в хату ✋а точнее вечер в цветочный

Оказывается мой график будет немного другой, сейчас я три дня работаю с 9 до 21 ( 12 часов работы доводят до нервного тика 😵) и два дня отдыхаю. А еще я знаю что за эти два дня я не отдохну ( в моем понимание отдых это лежать дома смотреть видос, в чисто своей компании меня и меня ), приедет моя подруга с дальних краев и я поеду к родственникам еще, точно заматаюсь по разным магазинам с ними.

Вставать в 6 утра для меня это пиздец конкретный, меня в 6 утра просто корежит, я еще просыпаюсь лядыхой без обогревателя и мысли только сдохнуть

Еще такой прикол, в этом цветочном в котором я работаю нет туалета, а самый ближайший в тц с белорусским трикотажем. И это на максималку странный талкан, дверь только на ��оловину дверь, типо садишься головой и выглядываешь, а все видят с каким лицом ты 💩

это странно.

Делюсь фотками своего первого букета, это еще на обучении, он прям мой любимый 👇

А сегодня мне нужно было использовать цветы стоявшие давно, решила сделать из альстрамерии, хризантемы и ириса. Скинула главной, а она такая,, пусть будет,, отвечает, ну типо он не очень. Но как по мне есть контраст 🧐 а вообще я ужасно загналась после этого, мне хотелось добавить чего-то экзатичного.

В фотках ещё для синхронности квадратиков прикрепила чек-лист закрытия смены, ну что-ж пойду хорошенько отдыхать и набираться сил.

А еще к нам в цветочный постоянно ходит приятный пьяненький дедушка, он все мне своих внуков предлагает замуж, ага блин. А когда выходит всегда говорит,, здоровья вам, процветания и хорошего вечера красотки ,, и тоже самое я хочу сказать вам, доро��ие 🥴

[not4yourmind]

Кожного разу, коли я приїжджаю в село до рідних на декілька днів мене накриває не дуже зрозуміла туга. Саме туга, не можу підібрати якесь інше слово. Вона утворюється на місці дірки всередині мене, з якою я сюди їду. Зазвичай ж я завжди їздив в гості з нею. В нас були свої ритуали, як от сходити обов’язково на піцу. «Підтримати малий бізнес». І з’їсти її ще теплою біля лікарні на лавочці під двома великим синіми ялинками. А сьогодні так ще все склалось. В маршрутці я заковтнув десь 60 останніх сторінок «Нудоти», за вікном тарабанив дощ, який збирався останніх два тижні. Буквально все сприяло дуже меланхолійному настрою. А ще сюжет цієї книги… не знаю. Події, герой, його роздуми та висновки. буквально все таке, ніби я це писав. Навіть деякі порівняння… Я порівнював зі своїми записами в щоденнику. І це так дивно. Таке враження, що я це вже читав. Або просто проблеми в мене настільки типові… Зрештою, сьогодні я не такий життєрадісний, як був вчора чи позавчора. Чи тиждень тому. Якось напір негативних емоцій сьогодні трохи розмив мою захисну дамбу. А ще цей Сартр. Його герой врешті віднайшов причину загорітись знову, хоча.. мені здається фінал дещо відкритий і в результаті це чергова затичка. Всі їх час від часу мають, і герой сам про це говорив.

Може й в мене весь час це була лише симуляція адекватності. А зараз от все повернулось туди, де має бути за замовчуванням. Навряд, але така ймовірність є. Вона навіть дуже велика. Ця ймовірність компенсації всього та спроби в задоволення власних ідеалів того, як би це мало виглядати.

Такі дрібнички, як от думки про оці сині ялинки насправді стабілізують ситуацію, хай і в дещо меланхолійному ключі. Після таких от випадкових спогадів приходить усвідомлення, що я дійсно не хочу стосунків. І не тому, що «свобода має свої бенефі��и». Ні, це брехня. Точніше, не зовсім правда. Думаю певною мірою це пов’язано з тим, що ті мої емоції були максимально щирими. І кращих вже не буде, бо вони були перші та були еталонні. Оці всі прогулянки по лузі, дурнуваті фотки на березі річки, вино з смаколиками, плавання. Так багато різних інтимних моментів. Як я маю їх перебити? Що має статись, щоб ці моменти перестали мати значення, а поряд з іншою людиною з’явились нові, кращі та насиченіші? Що може замінити те, як ми в кінці серпня грілись в палатці один об одного і годували залишками бутербродів Люцика? Нічого. І всі ці минулі побачення, насправді, це доводять. Тому так. Нові стосунки навряд можливі, бо як і герой Сартра мені лишилось лише доживати віку та існувати, бо все прекрасне лишилось в минулому. Навіть, якщо більшість з того гіперболізоване мною. Я знаю, що часто я перебільшую значення певних моментів. Мені багато хто про це говорить. І я завжди так думав. Але… Що якщо ці моменти дійсно для мене були аж настільки важливими? Що як процес приготування 12 страв на Святвечір і вся оця передсвяткова «суєта» дійсно мала для мене фундаментальне значення, як образ спокою та затишку? І справа зовсім не в релігії. Я взагалі не релігійна людина. Це просто традиція.

Десятки. Сотні. Сотні інтимних моментів, які були першими. На початку відносин я казав, що я надто романтичний. Протягом них, мене переконали в зворотному, вказуючи, що я не дарую квітів та мало говорю про любов. Зараз же я розумію, що я мав на увазі. Романтика для мене криється в дрібних деталях. В окремих елементах історії, які підживлюють її зсередини. Я назавжди запам’ятаю всі ці не  значні для неї і надзвичайно вартісні для мене події. Бо лише так.

Зрештою. Зрештою завтра новий складний день. З новими викликами та завданнями. Треба лягати. Під стукіт дощу, який зрадницьки нагадує холод тендітних долонь на моєму тілі.