mar1-ka

[mar1-ka]

Ця осінь впаде під ноги рожевим гроном...

Ця осінь впаде під ноги рожевим гроном,

Потрісканим в вільгості вересня виноградом.

І станеться жовтень прадавнім отим законом,

І станеться слово шумливим пожовклим садом.

І станеться діло, і зміями ляжуть лози,

Сплетуться тілами з сиренним тривожним гулом.

І пройдуть над нами ракети і пізні грози.

І прийде спокута за прісно і за минуле.

І прийде, вплететься дощами сирими в коси,

Зашепче на вушко спокусу сліпців та дурнів,

І зорі впадуть снарядами у покоси,

І шпальти газетні розвіють останній сумнів,

Що можна не чути, не бачити, відболіти,

Що можна закрити очі і якось буде…

Ця осінь впаде під ноги і стане світом.

Скривавленим світом, розстріляним просто в груди.

Фото — Eriks Abzinovs

[mar1-ka]

Трошки старого Львова

Дуже люблю старі будинки, особливо якщо вони відкриті 😄 Сьогодні, доки ходила по справах, не втрималась і зайшла в два. Перший порадував красивою плиткою (зрештою, вона мене й заманила), красивими, хоч і занедбаними до краю сходами, і, несподівано, дерев'яними баррельєфами над дверима. Сучасні двері до такого не приший кобилі хвіст (я сфоткала єдині, що, схоже, рідні), але спасибі власникам, що більшість з них принаймні залишили, коли ті двері міняли. Стіни, на жаль, за «чудесним» совковим звичаєм мальовані диким вирвиоким зеленим, який псує буквально все, але це біда багатьох подібних будинків.

А ще там є типовий такий, холодний і вогкий двір-колодязь, зарослий мохом і папороттю зі спільними балконами і входами зі сходових кліток. Що цікаво: по формі він не квадрат чи наближений, а дуже вузький прямокутний)

У другого сходи вбиті в нуль до т��го стану, що ходити страшно, відповідно не фоткала, зате двір хороший і світлий. І виноград над брамою :)

Втім без очумєлих ручєк місцевих вандалят і вирвиоко зеленого тут теж не обійшлося 😅🫣

[mar1-ka]

Трохи про «Утомлённое солнце» і чому воно насправді «Ostatnia niedziela»

Хвилину тупо дивлюся на інформацію, що для саундтреку «Атомік хард» використали мелодію «Утомлённого солнца» з дуже дивними відчуттями. Відкинувши все моє фе до гри і її творців, фінт логічний, бо в СРСР це танґо було дико популярне, а гра то саме про совок, але є нюанс. Навіть декілька. Малеееесньких таких. Мікроскопічних. Перший. Мелодія «Солнца» зовсім не російська (як несподівано, правда?)). І навіть не з теренів тодішнього СРСР. Вона польська. І має альтернативний (точніше оригінальний) і досить похмурий текст, де немає ніяких сонць, а є чоловік, що просить про останнє побачення дівчину, яка його кидає. Написали її у 1935 лірик Зенон Фрідвальд та композитор Єжи Петербурзький, обидва польські євреї, а виконання Мєчіслава Фоґа принесло композиції неймовірну популярність. Дуже скоро з'являються версії на їдиш (співав її ще один польський єврей Адам Астон) і та сама злегка підаранджована російська (знову ж таки, нічого кримінального, кавери і зараз не заборонені, тим паче Петербурзький з росіянами співпрацював). Зміст там, правда, зберегли лише назагал, а атмосферу і зовсім поміняли: композицію з явним самогубчим підтекстом цензура б не пропустила. Тільки от тут виникає другий нюанс: ход��ть чутки що автор росмовного тексту Йосиф Соломонович Израїлевич, він же Альвек, теж єврей за походженням, за цю саму пісню, як за занадто буржуазну, отримав неофіційний вовчий білет, що в купі з Другою світовою залишило його без роботи і продовольчих талонів. Подейкують що на фоні цього Альвек вчинив самогубство, хоча насправді біографічних даних про нього кіт наплакав (навіть дата смерті точно невідома), так що як воно там було, один бог і, можливо, архіви знають. Що, звісно, не заважає росіянам вважати «Солнце» своєю культурною спадщиною і гордо писати на платівках «Классика ретро-музыки». А от польські автори та виконавці «Останньої неділі» не лише пережили війну, а й дожили до старості. Петербурзький під час війни служив в військово-повітряних силах, гастролював територією Білорусі, жив у Львові, згодом переїхав на територію СРСР, де знову працював композитором, а після відновлення дипломатичних стосунків між СРСР і Польщею приєднався до армії Андерса (якщо коротко, це була набрана з польських полонених армія у складі СРСР, якщо довго — окрема цікава історія), з нею і потрапив на Близький Схід, а потім в евакуацію до Ірану. Помотався світом, пожив у Єгипті, Аргентині, Бразилії і Венесуелі та, зрештою, у 1968 повернувся до Варшави, де ще й сином встиг розжитися у сімдесят років. Фрідвальда, як працівника Міністерства Військових Справ Польщі в 1939 евакуювали зі Львова спершу до Румунії, а потім через Грецію і Туреччину до Палестини, звідки він перебрався до Ізраїлю, де й осів і був досить відомим у повоєнних колах. Астон, як і Петербурзький у складі армії Адамса виїхав за кордон, жив спочатку в ПАР, а потім в Лондоні. Фоґ на початку війни виконував пісні для поранених польських солдат у Варшаві, тоді переїхав до Львова, однак через місяць вернувся до столиці і почав співпрацю з підпільною Армією крайовою під псевдо Пташек. Співав по кабаре, через пісні амудрився нарватися на конфлікт з гестапо, перейшов на роботу офіціантом. Брав участь у Варшавському повстанні, давав виступи у шпитальках і на барикада��, допомагав друзям-євреям. В повоєнний час продовжив виступати, активно гастролював. Умудрився прожити дев'яносто років, з яких лише тридцять не був на сцені. Ось така хуйня, малята. А «Останню неділю» у виконанні того самого Фоґа я вам таки прикріплю. А то трохи образливо, що оригінал, на відміну від того самого «Солнца» в нас менше знають.

І ще одне, сучасне виконання з їдиш, яке мені дуже подобається.

[mar1-ka]

“Якщо не будеш слухати критику нічого не навчишся” та інші маніпуляції

Ніколи такого не було і от знову. Одне з найважливіших практичних запитаннь, які ставлять собі всі митці, знову і знову маніпулятори перетворюють на спосіб поживитися за рахунок чожої самооцінки. Загинайте пальці, якщо ви чули (або самі сповідували) щось із цього:

“В будь-якій критиці можна знайти раціональне зерно”

“Закриваються від критики лише слабаки (безталанні, діти)”

“Справжня критика має бути жорсткою”

“Без критики нічого неможливо навчитися”

Давайте розбиратися, наскільки це близько до правди.

Критика — це публіцистичний жанр

Не зовсім офіційно. Так само, як “детектив” або “любовний роман” не є офіційно жанрами літератури, (якщо ви не знали, то ними є “лірика”, “драма”, “епос”) але в 2022 всі розуміють, що коли кажуть “літературний жанр” то мають на увазі саме “детектив” або “жахастик”.

Так само і з літературною (кіно і іншою) критикою. Не вірите?

1. Де ми бачимо критику?

По-перше в блогерів. Є цілий жанр на ютубі, частково чи повністю присвячений кінокритиці: Ностальгуючий критик, Кіногріхи, Загін Кіноманів, El Gato, Ikotika. Є аналогічні книжкові канали: такі як американський “Читаємо з Сінді” або український “Проліт”. (Каналів насправді дуже багато, мені просто ліньки наводити їх всі). Те саме можна сказати про музику, про ігри, про моду. Якщо є якась популярна творча сфера — то існують і блогери, що роблять про неї критичний контент.

Такий контент робиться не тільки для ютубу. Огляди на різноманітну творчість роблять в інстаграмі, тік-тоці, в телеграмі, фейсбуці, в тамблері і в твіттері — і взагалі всюди, де це може побачити широкий загал.

Блогери-критики самі стають зірками, мають фанатів, для когось створення такого контенту — це їх основне джерело доходу (через ті самі рекламні інтеграції). І це не щось, що зʼявилося зараз.

В 19 столітті критику публікували в часописах і місячниках, таких як “Літературний вісник”, а також в книжках, газетах, видавали критичні есе і памфлети, зачитували їх перед публікою у вітальнях і на свіцьких заходах, так само як і вірші або прозові твори. Саме в епоху романтизму в європейському суспільстві масово зʼявляється клас авторів, що ��ільш відомі за свою критику, ніж за будь-яку іншу літературну діяльність.

Навіть якщо зазирнути в глибину віків, до Аристотеля з його трактатом “Поетика”, то він теж створювався не для того, щоб пилитися десь в кутку, хоча літературна критика й не була основною діяльністю античних філософів.

2. Як виглядає критика?

Якщо порівнювати популярність оглядів, то негативні огляди стабільно збирають більше переглядів і реакцій, ніж нейтральні та позитивні. На одному і тому самому каналі звичайне відео може збирати 5-8 тисяч переглядів, тоді як “бомбоогляд” 12-26, в 2-4 рази більше.

Критичний огляд сам по собі може перетворитися на інфопривід, особливо якщо автор вступить в дискусію (ще краще в конфлікт) з оглядачем і ми отримаємо серіал — що триватиме доти, доки це не набридне сторонам, або їх підписникам.

“Публіцистичність” критики яскраво проявлена в тому, як вона побудована, яка лексика, які засоби виразності використовуються.

Для неї характерні:

Менторський або провокативний тон

Гіперболи

Насиченість іншими засобами виразності: метафорами, аналогіями, епітетами

Іронія, сарказм, сатира та інші види комічного

Субʼєктивізм, виражена особистість автора

І набагато рідше проявляються характерні риси наукових текстів:

Обʼєктивізм

Точність і лаконічність

Цитати і посилання на першоджерела (як на обʼєкт критики та і на джерела агрументації)

Нейтральність інтонацій, відсутність експрессивної лексики

Однозначність і ясність тлумачень

І це насправді не погано. Критика має не менше прав на життя ніж будь-який інший художній або публіцистичний жанр. Вона може приймати яскраву форму, вміщувати в собі корисні і цікаві думки — так само як і всі інші жанри.

Та все ж таки. Якщо ми приберемо публічність та експрессію, уявимо, що критику пише друг, знайомий, або відомий письменник особисто автору, чи вчить вона чомусь?

Вона може. Але є багато але.

3. На яку аргументацію вона спирається?

Вище ми згадували античні часи, коли, як вважається, і зародилася критика. В її першоджерелі стоять Платон і Аристотель (швидкодруком написався Арестович), які оглянули ту творчість (грецький театр і поезію), що тоді існувала, описали як вона виникла і розвивалася, і філософськи оцінили, що робить одні пʼєси гарними, а інші не дуже.

Якщо ви памʼятаєте, приблизно так само вони будували свої судження про ідеальну державу і про закони природи. З того часу минуло дві з великим гаком тисячі років, і природничі науки прогресували, зʼявилися всілякі прилади для вимірювання різноманітних показників, теореми. Частку античних уявленнь довелось уточнити, а якісь і зовсім відкинути. Наприклад, оце:

“Арістотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка — меланхолікам, тепла — холерикам, рідка — флегматикам.”

Щодо побудови держави, людство теж не стояло на місці. Зʼявилися соціологія, демографія, економіка. Від спостереження (подивився - подумав - зробив висновки) перейшли до чисельних показників, моделей та навіть експериментів.

Літературну теорію ж ніби намагаються перетворити на православну церкву (московського патріархату).

Мовляв, не треба нам цих ваших новомодних гріховних чисел, теорій, експериментів, нам духовність треба. В нас є традиція, в нас є старі книжки (бажано російською мовою) де вже зібрана вся мудрість, в нас є наші святі (класики), а все що нове і незрозуміле — воно від Сатани. Тільки замість “єретиків” і “богохульників” — “бездарності” та “графоманами”.

Типу якщо спитати “навіщо потрібні великі описи, хто тобі так сказав”, то буде “бо так писав Лєв Толстой”, або “А Нора Галь сказала”, в кращому випадку “А от Стівен Кінг дав пораду”.

Тим часом в науці є така штука, як рівні доказів:

Мета-аналіз або систематичне дослідження

Рандомізование контрольоване дослідження

Коректно проведене дослідження (експеримент) без рандомізації

Дослідження “випадок-контроль” або когортне дослідження

Систематичні огляди дослідженнь-спостережень або якісних досліджень (Під “якісним” мається на увазі — те, що не обчислюється або не може бути переведено в числа).

Дослідження-спостереження або якісне дослідження

Думка експертів або експертних комітетів

Що нижче доказ у списку, то менш вагомим він вважається. Звичайно, для творчості і літератури зокрема не всі з цих пунктів можна використати — принайні на наш час.

Але що нам зазвичай пропонують як аргументи? В кращому випадку — думку експертів: філософів, письменників, критиків минулого, лі��ературознавців. Тобто найнижчий, 7 рівень. В типовому випадку — власні уявлення про прекрасне, або “ну це ж всім очевидно”.

А думка експертів така штука — вона може мати раціональне зерно, а може бути просто забобоном. У вчених та експертів не буває забобонів? Ще й як бувають. Згадаймо того ж Лайнуса Полінга, хіміка і нобелівського лауреата, який був переконаний, що вітаміном С можна лікувати ментальні розлади і рак (він помилявся). Загалом вся історія розвитку науки сповнена помилками і неправильними переконаннями, що свого часу здавалися людям (і вченим) очевидними.

Тож якщо вам пишуть “ваш текст стане краще, якщо ви зробите А і Б” спираючись на “здоровий глузд” чи навіть поради відомого письменника, то імовірність того, що ця порада правильна така ж, як в тому анекдоті про імовірність зустріти динозавра в сучасному місті: 50 на 50, або зустрінеш, або ні.

4. Та чи може все ж таки критика бути корисною?

Виходячи з усього, що ми вже сказали, критика (окрім того, що це продукт творчості критика) — це просто ще один відгук. Як “Чекаю на продовження!”, тільки довший.

Ви можете на неї реагувати, але ви не зобовʼязані це робити.

Вона може бути корисною, як і будь-який інший відгук:

Якщо вона вас надихає

Наводить на цікаві думки

Якщо ви бачите, що там згадуються важливі для вас моменти, і ви самі думали, як можна покращити те, про що згадав критик

Якщо багато людей з вашої цільової авдиторії згадують певні моменти, і ви думаєте що їх можна було б покращити

Якщо ви відчуваєте, що вона наближає вас до того, що саме ви прагнули створити

Та головне: якщо вона не викликає в вас бажання все кинути.

А якщо викликає — ігноруйте її. Наплюйте на всіх, хто назве вас “ніжною сніжинкою”, їм буде байдуже, якщо ви закинете власну творчість і втратите сили і мотивацію. А вам, сподіваюсь, не байдуже.

Взагалі про способи відпрацювання відгуків можна написати окрему статтю, але те якось іншим разом

На завершення

Критика — це цікаве і багатогранне явище. І це теж форма творчості, з якою я не бачу жодної проблеми: вона живить дискусії навколо мистецтва, вона дає можливості розглянути запропоновані літературні теорії на реальних прикладах. Вона може пропонувати творцям та споживачам (глядачам, читачам, слухачам) подивитись на мистецтво під іншим кутом, вона може бути вкрай переконливою в тому, як вона описує “якою має бути творчість” — але переконливаю саме по-людськи, на персональному рівні, а не на рівні абсолютного знання. Вона може пропонувати цікаві теорії, як поєднюється те, що вам подобається і як — те, що не подобається.

Проблеми починаються там, де люди намагаються навʼязати її і видати за те, чим вона не є.

Вона не є навчальним матеріалом або посібником.

Вона не є істиною в останній інстанції.

Вона не є чимось, що автор мусить мовчки слухати та виконувати.

Тому що її аргументи поки що не вийшли за межі “це може бути просто чиясь думка”.

[mar1-ka]

Пісня білої туги (白头吟)

Спроба намбер раз перекласти щось з китайської. Ханська народна пісня, яка вважається ще й авторською, проте самі ж китайці визнають, що, скоріш за все, те авторство просто гарна легенда. Переклад ритмічний, тобто його можна співати, правда з нюансом: в оригіналі 白头吟 має всього вісім рядків і її часто виконують або просто двічі підряд (16), або повторюють з третього рядка і до кінця (14). В мене ж рядків дванадцять, і якщо з випадком, де співають два рази, все просто: буквально виходять два куплети і приспів (п'ятий-восьмий мої в класичній версії), то в другому два рядки випадає і треба мізкувати які. Ну і ще одне: варіантів її виконання, як я вже казала, є досить багато, при тому більшість з них тоновані-римовані плюс-мінус однаково. Проте я починала переклад заради саундтреку до 風中奇緣, а з ним ситуація інша: друга половина пісні, відносно народного варіанту, сильно змінена. В українській це буквально означатиме неправильні наголоси в словах. Так що в результаті вийшли дві версії: під класику (і більшість виконань) і під той саундтрек (смішно, проте якщо його мелодія мені подобається більше народної, то текст приспіву, що вийшов, навпаки, менше).

А взагалі з нею одна цікава історія пов'язана, але це вже іншим разом :)

Класичне виконання:

Кажуть що любов всіх снігів чистіш,

Що душа людська всіх багатств цінніш.

Ранком ми клялись, смерком розійшлись —

Всі твої слова мов гірська вода.

Тихо плакати, вздовж каналу йти —

Не спинити вже бистрої води.

В сіті радісно рибка так пливе,

Якби ж відала вона, що її там жде!

Кажуть що любов всіх зірок ясніш,

В серці до кінця для одної лиш.

Кажуть, милий мій, в тебе серця два

І тому піду далі я одна.

Версія до саундтреку 風中奇緣:

Кажуть що любов всіх снігів чистіш,

Що душа людська всіх багатств цінніш.

Ранком ми клялись, смерком розійшлись —

Всі твої слова мов гірська вода.

П-пів:

��ти, тужити, слізоньки лити,

Вода на захід — та й не спинити.

Рибина в сітях радісно грає,

Та свою долю вона не знає.

Іти тужити, слізоньки лити,

Вода на захід — і не спинити.

Іти тужити, слізоньки лити,

слізоньки лити — і не спинити.

Кажуть що любов всіх зірок ясніш,

В серці до кінця для одної лиш.

Кажуть, милий мій, в тебе серця два

І тому піду далі я одна.

[mar1-ka]

Етапи любительського перекладу китайської класичної пісні

Початок: ой яка красива мелодія, цікаво — про що там?

Знаходиш текст у вікіпедії.

Кидаєш через ґуґл. Отримуєш тарабанщину.

Кидаєш через діпль. Отримуєш трохи більш змістовну тарабанщину.

Повторюєш те саме на англійську. Легше не стає.

Лізеш в бейду. Зі здивуванням розумієш, що ханьці буквально пишуть розшифровки до своєї класики, бо стара книжкова китайська дасть фори будь-якій церковнослов'янській. При тому вони все ще виконують цю пісню саме нею.

Кидаєш в перекладач розшифровку. Стає краще.

Шукаєш любительські англомовні переклади. Деякі з них ну дуже любительські.

Обкладаєшся словниками, включно з китайськими тлумачним і фразеологічним. Розбираєш по ієрогліфу. Стає гірше.

На запит китайською «що означає красуні немає на східній стіні» китайці пояснюють китайцям що це, за словами ґуґла, «позичи сусіда». Ґуґлиш нормальний переклад замість ґуґлівського.

Випадково знаходиш сайт з тлумаченням всієї китайської класики. Тлумачення іноді все ще у стилі східної стіни, але стає однозначно краще.

Модифікатори і службові слова викликають в тебе бажання вбивати.

Весело і легко пишеш на основі вимученого потом і кров'ю послівного перекладу порядковий. Виписуєш піньїнь. Переслуховуєш дві версії пісні, класичну і сучасну, сентиментально хлюпаючи носом, бо з текстом воно, виявляється, пробирає.

Пишеш на мелодію більш класичного виконання художній переклад (з одного китайського рядка стає два українські, проте аве ханьській звичці безконечно повторювати одне і те саме, завдяки чому пісня на вісім рядків розтягується на чотирнадцять-шістнадцять, а ти маєш місце для маневру).

Пробуєш проспівати переклад під сучасне виконання, з якого все і почалося і розумієш, що там перетонували весь приспів. З матюками пишеш нову його версію, тому що перетонований приспів дорівнює неправильним акцентам і, відповідно, наголосам в українській)

Ідеш закривати вкладки. Випадково знов натрапляєш на сайт з тлумаченням класики. Знаходиш та-акий файний віршик, що його гріх не перекласти...)

[mar1-ka]

Легколапі смерті

Світ догора до підвалин, до крихт, до клаптів, Світ догора до істин, які ти знав, Війни лиш множать біди, вони до краплі, До волосинки показують сутність справ. Війни випалюють все і знімають накип. Люди вишкірюють зуби криваво-злі. Небо засіюють зорі, а, може, знаки Тих, хто пішов, хто піде, хто на землі. Люди вишкірюють зуби — ти схожий наче, В тебе є білі ікла і чорна шерсть... Ти закриваєш очі і бачиш, бачиш: Так м'яколапо ходить чиясь тут смерть. Так м'яколапо... Шерсть то поганий захист, От би броню пластронів, і сталь луски. Зорі впадуть і сонцем загравить захід — Лапи легкі. Глибокі і вічні сни. Війни не творять, все це було і буде. Скрите в чужих зіницях, в твоїх руках… Війни минуться — люди собі забудуть Те що гірчить отрутою на губах, Те що гірчить, шепоче нечутно в вухо... Люди оскал сховають у масках слів. Тільки ти ж бачив, тільки ти ж чув і слухав, Тільки ти знав, та вірити не хотів. Горе гірчить і палить, чуже і дивне. Ти ж бо такий самий, то чому пече? Небо таке скорботне і сіро-димне Сяде, як сиза горлиця, на плече. Небу не страшно ікла і чорна шкура, Небу не страшно, що не знаходиш слів. Знаєш, буває дивна така натура — Ікла і шкіра тонше усіх шовків. Знаєш, буває іноді легше вмерти, Легше зламатись, здатись, спинити біг... Та живемо ще. Лиш легколапі смерті Ластяться, ніби кішки, тобі до ніг.

[mar1-ka]

Вступне :)

Що ж, мене остаточно стомили твітерські бійки в пісочниці, які, бань-не бань, а все одно вилазять у стрічці, так що я доповзла сюди (якщо раптом ви мене знаєте в твіттері — його поки що зовсім не лишаю, просто мені потрібне якесь комфортне і спокійне місце для блоґа). Що тут буде? Вірші, проза, малюнки і всілякий білялітературний, білякультурний і біляісторичний контент. Чого не буде? Скоріш за все оффтопу з птахами, звірнею, абрикосами і отим всім, як воно було в тві (хоча над цим я ще подумаю) і теґів укртві-украрт-укррайт і подібних. Не зрозумійте неправильно, але я доволі прохолодно відношуся до ідеї власної приналежності до будь-яких спільнот, особливо якщо ці спільноти великі і різношерстні. Я дотримувалася цього в твіттері, до твіттера і продовжу дотримуватися тут. Хто має мене знайти — знайдуть, думаю теґи українською не менш красномовно кажуть, якій країні я належу.

І ще один нюанс для співвідчизників, що сюди забредуть. Два слова: китайські романи. Ну і китайська культура та історія загалом. Попереджаю на випадок, якщо для вас це неприйнятно.

Всім іншим: ласкаво просимо до гнізда :)

На останок де я є: 1. Всі вірші, що писалися, пишуться і будуть писатися тут:

http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=11953

2. Аркуш, наразі теж лише з поезією:

https :/ /arkush.net/user/4166?tab=verse

3. Ао3 для фандомного:

https://archiveofoourown.org/users/Mar1ka/profile