dshariy

[dshariy]

Старі Дубаї

Останнім часом іноді вибираюсь у старе місто, подивитись щось новеньке, побачити, яким було життя ще до того, як почали будувати хмарочоси. Усі, хто їде у Дубаї, мають хоча б раз побувати у таких районах як Дейра, Бур Дубай, адже лише там і ще у кількох місцях (таких як Джумейра Мадінат, Сук Аль Бахар) можна відчути справжню арабську атмосферу, поторгуватись за якийсь сувенір на пам’ять та просто побачити Дубаї без гламуру.

Найкраще за все приїхати на метро до станції Al Ras, яка знаходиться біля славнозвісного Gold Souk, де можна придбати золото, дорогоцінне каміння, національний одяг, почути від пакистанців всі слова, які вони знають російською, та виторгувати у них якісь речі за півціни, а може й менше.

 Щодо російської мови – це наскільки треба бути зацікавленим у увазі туристів, щоб вивчити якісь елементарні фрази? Можна почути таке – “сумка подделка, подходи, покупай, выбирай”, “привеет, здравствуйте, как дела? Иди сюда. Наташа, Шакира, Мария, подходи выбирай, хороший цена!” і так д��лі.) Є і багато точок, де продають копії сумок, ��одинників всесвітньо відомих брендів. Спочатку пропонують годинник за 1250 дірхам (400 долларів), а потім просять, аби ти забрав їх за 250 дірхам (менше 80 долларів).

Після ринку золота можна вийти до затоки, яка проходить між Дейрою і Бур Дубаєм, по якій ходять невеликі торгові судна. 

Через затоку ходять човники, які перевезуть вас на інший берег всього лише за 1 дірхам.

Вид вже з іншого берега. 

Сьогодні спонтанна прогулянка привела до Dubai Museum. 

На вигляд – старовинний форт із кораблем, ніби нічого особливого, вхід лише 3 дірхама, але після прогулянки музеєм я не пошкодував, що пішов туди. 

Це ніби поєднання Черкаського краєзнавчого музею та Львівського Арсеналу. Це вся історія Дубаї від початку існування цього Емірату. ��алі не буде багато тексту, лише багато фото ;)

Ззовні дворик, у якому розташовані човники, які використовували для транспортування людей. 

Також будиночок, побудований з пальмових гілок, всередині обладнаний так, як і було у ті часи. 

Форт-музей дуже порадував неймовірною кількістю ластівок. 

Крім того є декілька секцій, у яких є експонати старих музичних інструментів, зброї, обладунків.

Щит, обтягнутий шкірою акули. 

Дуже нагаду�� козацьку шаблюку, хіба що коротше. 

Головна секція - це власне музей під землею, у якому можна почитати про особливості розвитку Емірату у часи бедуїнів і аж до початку забудови того, що раніше було майже суцільною пустелею. 

Далі скульптури, виконані настільки реалістично, що деякі у сутінках не відрізниш від живої людини, зображають різні сфери життя та діяльності. 

Продавець прянощів 

Вироби з глини

Майстер прикрас

Продавець, на скільки правильно я зрозумів, імпортних товарів. На прилавку можна побачити пральний порошок Tide, газований напій Vimto, молоко Rainbow та відомий Campbell Soup. 

Хор дівчат

Традиційний арабський костюм

Збирач фініків 

Бедуїн

Дуже цікаво виконана секція “водного життя” еміратців. Підсвітка дає такий відтінок, що ти почуваєш себе ніби справді у підводному світі. 

Пірнальник за перлинами

Та його інструменти - зліва внизу наперстки, посередині вгорі - інструмент для відкривання молюсків, нижче - прищепки на ніс зроблені з панцира черепахи, справа - сумка з кокосу для всіх цих інструментів.

І власне перлини

Рибалки

Макет старої усипальниці (2 тис. років до нашої ери). Не знаю яким чином на макет накладається проекція (2 фото), але знову ж, дуже реалістично виглядає. 

Археологічні розкопки, 4 тис. років до нашої ери. 

На цьому і завершується екскурсія музеєм. 

Але сподіваюсь, не остання екскурсія старим містом. Тож очікуйте чогось новенького ;)

За бекстейдж і хорошу компанію дякую Насті

[dshariy]

Emirates Classic Car Festival

24-27 березня у Дубаї відбувся Emirates Classic Car Festival - фестиваль ретро машин і мотоциклів, який охопив автомобілі цілого сторічч��! Мабуть багато хлопців пам’ятають, як колись продавали журнали і наклейки з машинами усього світу, обмінювались цими наклейками та вивчали різні марки. Неймовірним захопленням було побачити все це на власні очі! Як і обіцяв, завантажую фото.

Здивуванням було побачити в Еміратах “Чайку”

Ford (T) 1919-1927

Rilley RMC Roadster 1948-1951

Rolls-Royce 25/30  1934

Ford 1916 року!

Dodge Charger RT  1969

River Raiders. Модифікують скажені 4х4

Ще більшим здивуванням було побачити серед іномарок радянські Ладу та Волги.

Mercedes Шейха Заїда 1956 року

[dshariy]

Нові знайомства, День Незалежності та про те, як пролетіли ще 2 місяці у Дубаї

Всім привіт! Вибачайте, що довго не писав. Не те, щоб не було на це часу, просто про окремі події було мало що написати, але у купі 2 місяці вилядають якось цікавіше. Не знаю з чого починати писати, події можуть бути непов’язані між собою, але хронологічний порядок спробую витримати.

На початку червня відбулася зустріч нашим робочим колективом.

(зліва на право - Хасан (Єгипет), Абделатиф (Туніс), Медхат (Єгипет), знаєте хто), Лорейн, Ріта та Міхаель (Філіпіни). Не вистачає лише Хейзел та Колі. З першої зустрічі було складно зрозуміти хто є хто, які вони по характеру, тому що всі намагались бути серйозними. Як виявилось пізніше - веселі рєбяткі, особливо філіпінці, ми сміємось, що вони озвучували міньонів, тому що постійно сміються, незрозуміло говорять своєю мовою (тагалог) і люблять робити гігіль (в їх мові це слово означає непереборне бажання когось вкусити, ущипнути або потягати за щоки:) Наш менеджер каже, що ми mentally retarded team) Але то все лише жарти, насправді у нас хороший колектив. Вже трохи навчили мене деяким арабським фразам та словам філіпінською, які можна вставляти у щоденних розмовах. 

Як я писав раніше, ми мали почати роботу 10 червня, але все затягнулось на дуууже довго. Через те, що були затримки із ремонтом вілли та іншими моментами, ми досі просто ходимо як на тренінги. Але плюс в тому, що компанія, незважаючи на те, що робота ще не почалась, платить нам зарплату. Тренінги почалися зі знайомства з парфумами HADARAH, які ми і будемо продавати. Спершу було незвично, тому що аромати в основному східні, але пізніше вони почали подобатись все більше і більше. Потім ми розбирали теоретичну частину парфумерії, історію, як та з яких компонентів  їх виготовляють, характеризують і т.д. Після цього була частина по психології мислення покупця, а я, в свою чергу, провів тренінг по мистецтву невербальної комунікації стосовно роботи з клієнтами, оскільки це було моєю магістерською роботою. Коли ми завершили з теоретичною частиною, перейшли до практичної, тобто тренувались продавати парфуми один одному. 

Через те, що тренінги почалися у час Рамадану, ми відвідували їх з 21 до 23 години, іноді затримувались взагалі до 1 ночі. Добре, що іноді у хлопців була можливість забрати мене машиною, тому що на таксі їздити якось не дуже економно.. 

Також в цей час відбулось знайомство з одним місцевим музикантом, Камалом Мусалламом, з яким Наді треба було записати демо-відео для пошуку роботи, а я допомагав з налаштуванням техніки. З талановитими людьми дуже приємно і легко спілкуватись. Тільки увійшовши у його квартиру я був шокований кількістю музичних інструментів: фортепіано, десь 12 гітар і навіть балалайка та якийсь китайський інструмент. 

Але ще більш я був шокований, коли Камал сказав, що пізніше покаже іншу кімнату, де він працює над професійним звукозаписом. Там у нього виявилось близько 40 гітар фірм Епіфон та Ібанез, 2 з яких його іменні. Також кілька арабських національних інструментів - уд, які за своїм виглядом дуже схожі на українську кобзу. Як і кобзу, уд використовують для драматичних пісень, з відтінком журби та глибоких почуттів.

 Після запису відео я отримав у подарунок кілька дисків, один - авторської роботи Камала, який він присвятив жінці, котру кохав, і два - записані під його егідою. 

Що можна розказати про життя під час Рамадану.. Кілька слів - спека, сон, нічне життя. Рамадан припадає на дуже спекотний період в Еміратах, тому люди в основному виходять на вулицю вже після 19-15, коли починається Іфтар, тобто можна пити і їсти у публічних місцях. Зазвичай ми робили так само, спали до 15-16, а потім лише починали чимось займатись. У порівнянні з минулим роком, в цьому році під час Рамадану food-court’и та кафешки не були повністю зачинені. Їх просто відгороджували від очей тих, хто дотримувався посту. Цікавим моментом було те, як повідомляли про початок Іфтару. Недалеко від Burj Khalifa встановлювали гармату, яку підпалювали о 19-15 (ні, вони не використовували при цьому ядро :), але звук був настільки голосним, що легко можна було зрозуміти - халас, можна їсти і пити. З цього моменту всі кафешки та заклади одразу наповнюються людьми, і всі їдять-їдять і ще раз їдять.. 

Крім поняття Іфтар є інше - Сухур. Іфтар - це прийом їжі одразу після заходу сонця, Сухур - перед сходом сонця. Два рази мені пощастило здійснити Сухур разом із друзями Перо. Арабська їжа - це щось.. Те, що варто спробувати. У маленьких тарілочках подають оливкове масло, перетертий тмин, мед, халву, хумус ( також страва відома під назвами нут, нухат, нохат, гарбанзо, чікпіс — закуска з нутового пюре, до складу якого зазвичай можуть входити: оливкова олія, часник, сік лимона, паприка, сезамова паста), сметану, масло та ін.. Потім приносять свіжеспечений хліб, типу лавашу, який треба ламати та вимазувати ним все, що у тарілочках. Після цього подають страву під назвою Фатта (Fattah) з єгипетської кухні. 

Незадовго до завершення Рамадану в Дубаї приїхали знайомі дівчата з Черкас, працювати, також у продажі. Діану я знав ще зі школи, і так трапилось, що за день до того, як відлітати, я зустрів її у місті і виявилось, що вона теж збирається сюди на роботу. Отже, я вирішив допомогти їм розібратись що до чого, купити телефонні та картки метро, показати трошки міста. У великому місті завжди спочатку складно, тому при можливості не кидайте своїх у біді :) 

(з Дня Народження Насті)

Ще одне цікаве знайомство відбулося з моїм тезкою, Дмитром. До Дубаїв ми знали один одного лише заочно, по знімках у спільних друзів. А після знайомства тут, у Дубаї, виявилось, що ми були в одній групі в дитячому садку) Ось який світ тісний. 

Спробуйте знайти :)

Одного разу зустрілись ми з ним у кінці Рамадану, коли почався Ід (типу розговіння після посту, їх свято), у Дубаї Молі не було де пройти.. А потім ще й нереально було потрапити до метро, тому пішли ми з ним пішки до іншого метро..)  

В кінці липня з відпустки повернувся Петя і привіз нам з Перо вишиванки. Втрьох вже веселіше) 

Не знаю, чи є ще така людина з такими пригодами у терміналі, як у мене) Кожного місяця, коли мені треба було продовжувати туристичну візу (так як робоча довго була у процесі), щось, та й траплялось. Але останнього разу я просидів в терміналі десь годин 10. Вилетів в Оман, повернувся назад, а мені кажуть на паспортному контролі - “ви не можете пройти по тур.візі, система показує, що у вас вже готова робоча віза”.... (YOU SHALL NOT PASS! (c) Gandalf XD ) Дзвоню менеджеру, кажу - так і так, що робити? В результаті довелось чекати до 00:00, поки весь процес завершиться і надрукують цю візу.. Втомлений і голодний, але щасливий, що вже не треба буде літати для зміни візи, повернувся о 1 ночі додому.. Також позитивним моментом було, що віза Колі також була готова і через кілька днів він також повернувся. Нарешті нас четверо, компанія у повному складі :)

Скажіть “Коляя!”

На відпочинок у Фуджейру приїжджала знайома фотограф Яна з чоловіком, на один день в Дубаї заїхали в гості, влаштовував їм екскурсію. 

Побували у Jumeirah Madinat, дуже гарна місцина, дає відчути атмосферу арабського містечка, відчуваєш себе десь у мультфільмі про Алладіна. 

(не грайтесь з суперклеєм) шутка за сто (с) Коля))

А після поїхали до Atlantis, готель на Palm Jumeirah. Кажу таксисту-філіпінцю - нам треба до Атлантісу. Він - Атлантік? Я - ні, Атлантіс. Показую фотку:

Він починає - даа, Атлантік.. нєє, я не знаю куди це їхати, там немає таких високих місць, я не знаю звідки вони це зняли... 

Кажу - то до Атлантіса довезете? - Да. 

Хух. З таксистами тут дійсно доволі складно. Треба самому казати куди їхати і де повертати.

Для пішоходів це місце не розраховано. Є невелика лінія, де можна йти, між дорогою та Персидською затокою. Автобуси там теж не ходять, а відповідно немає і зупинок з кондиціонерами. Лишається лише страждати під палючим сонцем пустелі.) Але до місця пр��значення ми таки дійшли.

Після - прогулянка по Дубаї Молу і Яна з Віталіком поїхали назад у Фуджейру. 

По приїзду Колі на наступний день йшли на тренінг вже вдвох, ввели його у курс справи. А зараз сміємось, що кожен день так званого тренінгу - щоденний виклик - 3 години прослуховування арабської та філіпінської. Між собою вони всі в основному спілкуються рідною мовою, тому я щасливий, що нарешті можу також поговорити українською з Кольою. 

(гість з Абу-Дабі :)

Одного разу їздили грати у баскетбол з другом Петі, Аланом, у якого він був свідком на весіллі в Китаї. Чесно кажучи, тут дуже складно грати в баскетбол, повітря не вистачає, треба розвивати легені та звикати до кліматичних умов. Після Алан запросив нас піти з ним та його дружиною і другом до китайського ресторанчику. Китайська кухня мені дуже сподобалась! Теж варто спробувати. Специфічно, корисно для здоров’я та смачно. Їли паличками, щоб більше відчути себе у Китайській кухні. Гриби-вішанки, свинячі сухожилля, тушена пекінська капуста зі спагеттями, курочка і інше.. Спробував би ще) Тепер чекаємо їх у гості на борщ та картоплю.

Крім всього цього намагаємось шукати додатковий підробіток. Ходили на кастинг від агенства MixFame, може якась зйомка й буде. Нас пофотографували, ми заповнили анкети і вдома вже додали фото та завершили реєстрацію. 

На мій подив було достатньо багато люд��й з України.

(на фоні будівлі, де був кастинг, якісь RGB Production, місце зі стрьомним місцем розташування))

Ось пишу і вирішив завітати на сайт, а там додали знімки до портфоліо..) Сміємось %) Я тут наче замучений життям..

А минулої неділі підробіток знайшовся, від агента, з яким працював тут вперше. Потребувались європейці для зйомки у комерційній рекламі для EMAAR, тому домовився, щоб Колю і Петю також взяли. Все-таки разом веселіш. Suit up і вперед! 

Зйомка була поділена на дві частини. Спочатку зранку у кінозалі Дубаї Молу, а ввечері у ресторані готелю Address Downtown. Знов зустріли багато людей з України, кількох людей вже бачили на кастингу, де були пару днів назад.

У кінозалі треба було робити вигляд, що ви дивимось якусь виставу в опері, уважно та задоволено. 

Потім - вставали і аплодували.

Ввечері приїхали до Address Hotel і чекали поки все налаштують та покличуть. А до того моменту насолоджувались видом з готелю..

Коли вже почалась сама зйомка, наша задача складнішою не стала, треба було теж сидіти, але вже ззовні, з ефектом Дубайської сауни) Робота в масовці - це, напевно, найпростіший вид заробітку, який є в Дубаї. Головне, аби часу вистачало. 

(арабская нооооочь, волшебный востооооок))

Незадовго до 24 серпня вини��ла ідея зробити відео-привітання з Днем Незалежності України за допомогою колег. Вони дуже люблять повторювати слова російською та українською, тому для них це було не складно. Ось що нам вдалось зробити:

А товариш Перо, який трохи розуміє російську, передав ось таке :)

До Дня Незалежності у фейсбук-спільноті “Українці в Еміратах” (https://www.facebook.com/groups/ukrainianemirates/?fref=ts) написали, що бажаючі з діаспори збираються йти на каток в Dubai Mall, тому ми з Кольою одразу після тренінгу вирушили туди. Приємно було зустрічати людей у вишиванках, знайомитись, спілкуватись рідною українською.. А також було весело спостерігати за реакцією росіян.)

Після катку вирішили десь посидіти нашою черкаською компанією, а коли зібрались разом, до нас підійшла наша сусідка по поверху, Юля, зі своєю компанією (Львів, Івано-Франківськ, захід, одним словом). Роззнайомились та пішли до одного закладу недалеко від Дубаї Молу, Claw в Souk Al Bahar. 

Як же не завітати до Петі на роботу?) У Дубаї важко знайти людину, котра не знає нашого Петра, усі так чи інакше пов’язані з ним.

А потім було афтепаті у нас вдома, з гітарою та українськими піснями. Було весело, затишно і по-домашньому. Сподіваюсь не востаннє!

Катя, Віталій, Вова, Марта, Володя, Юля, Діана, Настя, Діма, Таня, Коля, Петя, дякую за чудово проведений час! 

bonus pictures для тих, хто дочитав до кінця) 

(новий вид зарядок для телефонів - Everlast - Last 4 Ever - скоро у всіх магазинах України)

І кадр з серіалу, де у мене була епізодична кількасекундна роль:

[dshariy]

Miracle Garden і зйомка їжі у кафешці

Вчорашній ранок почався з того, що прийшов Перо, сказав, що ми всі їдемо у Miracle Garden, і попри 44+ на вулиці кричав, що “The weather is BEAUTIFUL!!!” :`D 

Так, з літом приходить справжня спека. Але переживемо літо і стане легше. Отже ми зібрались і поїхали. 

По дорозі нам посміхнулась мечеть, а отже день мав бути хорошим:)

Потім їхали повз цікаву архітектуру

Петя сперечався, що хоче спати :)

По дорозі забрали Соню з Чернігова і зовсім скоро доїхали до цього парку. І приїхали вчасно, тому що це був останній день перед закриттям мабуть аж до кінця Рамадану.

Вхід у парк 30 дірхам - 8$

Не скажу, що він кращий за наші рідні парки Черкас, але все ж був дуже радий побачити багато зелені та відчути аромат квітів (якщо не враховувати секції з квітами у інших магазинах). 

Зустрічає на вході у парк така чудернацька фігура жіночки.

У парку багато алейок, вздовж яких розташовані будиночки з різних рослин. Зараз все вже відцвітає, але все одно дуже гарно.

Потрапляєш ніби у казку з палацами і химерними конструкціями.

Посеред парку можна знайти щось типу food court.

Головне правило життя тут - виходячи на вулицю не забудьте запастись водою (але не у Рамадан).

Також є типова для багатьох туристичних місцин експозиція з парасольок

Симпатично, але виконання на четвірку) 

Нарешті спільне фото з сусідами, майже у повному складі. 

Коля, чекаємо на тебе ;)

Можна навіть на хвилинку відчути себе у Парижі.

Нагадує трохи потяг у Смілі.

Х’юстон, у нас все добре ;)

Після парку вирушили до Le Petit Cafe, щоб завершити зйомку для меню та зробити кілька інтер’єрних та екстер’єрних фото. Так, забув написати, зараз працюю над знімками їжі для однієї дуже милої кафешки зі смачнючими стравами:) (так, потім щось з них ми з’їдали)

Чим ще може порадувати природа, як не чудовий заходом сонця?

[dshariy]

GoPro то дуже крута штука..)

[dshariy]

Роботу знайдено!

Ранок  після зйомки почався з того, що Фаді з'їжджав з кімнати і почав збирати речі.  Ніби й небагато, але вільного місця стало набагато більше. Особливо якщо врахувати коробку з кріслом, прикрашеним камінням Сваровськи, який він  замутив, виконуючи одне велике замовлення. Поява вільного простору наштовхнула нас з Кольою на ідею переоблаштування кімнати та генерального  прибирання. На це у нас пішло доволі багато часу, але воно було того варте.  Тепер у нас є вільне місце посеред кімнати, все вичищено та вимито, до того ж  з'явилось більше світла. Лишається лише виділяти принаймні годину в тиждень,  щоб дотримуватись такої чистоти. В такій кімнаті і жити приємно:)

 Варто також зазначити, що 10-й день увінчався успіхом для Колі, на сайті  Dubizzle.com він знайшов хорошу пропозицію та успішно пройшов співбесіду.  Роботодавець сказав, що на даний момент набирає людей на посаду fragrance  advisor - продавець-консультант парфумерії бренду Hadarah, місцевого  виробництва, але англійською звучить солідніше.) Тому я також написав на цю  пошту, що шукаю роботу і на 11-й день також успішно пройшов інтерв'ю.  Дізнавшись, що я маю ступінь магістра, Мохамед сказав, що можна навіть не  читати резюме далі, але переглянув все, розповів, у чому суть роботи та перекинув ввечері копію offer letter (майже те ж, що й контракт). В  свою чергу ми відправили свої документи, та тепер чекаємо, коли вони пройдуть міграційну службу, щоб нам відкрили робочу візу. Довготривалий процес, який  може заставити понервувати, але нічого вже не поробиш. Це була краща робоча  пропозиція, тому що компанія досить нова, що значить про можливість  кар'єрного зросту, а також зарплата непогана для початку + оплата  транспортування. З 5го червня вже мають початись тренінги, а 10го відкриття магазину. 

 А далі знов потягнулись ліниві дні, коли чекаєш дзвінка вже від роботодавця.  Але їх розбавив Вадим, коли знов приїхав на тренінг.

У неділю вирішили втрьох поїхати на море. Найпростіший спосіб доїхати туди – метро+таксі або метро+трамвай. Можна доїхати на метро до станції Lake Towers (~7 дірхам), а звідти на трамвай – 5 дірхам до Jumeirah Beach Residences і 3 дірхами назад до метро. Або на метро до First Gulf Bank / Mall of Emirates і звідти на таксі до Open Beach біля Burj Al Arab (18 дірхам).

Якщо їхати втрьох – дешевше скинутись на таксі. Так ми і зробили. 

Що б там не писали щодо суворих правил поведінки у Дубаях, типу – забороняється цілуватись, обійматись на пляжах і у публічних місцях – закохані пари це не зупиняє. Так само можна сказати і про інші сфери життя, наприклад, не один раз бачив, як водії викидають пакети від фаст-фуду прямо з машини. Та при цьому на вулицях не побачиш сміття, все прибирається. Багато туристів каже: “Як тут взагалі можна знаходитись? Купа заборон, скрізь камери і тотальний контроль.” Але за два тижні я не відчув жодного дискомфорту і мене влаштовують місцеві закони. Завдяки “сухому закону”, якщо можна так це назвати, на вулицях не побачиш п’яних. У нічних клубах ще можна дістати алкоголь, але якщо тебе побачать у п'яному стані на вулиці, церемонитись не будуть. І якщо в Україні після півночі вже задумуєшся над тим, чи варто в��ходити кудись,  то тут відчуваєш себе у повній безпеці. Щоб нарватись на неприємності треба ну дуууже постаратись.

Дубаї – туристичне місто, тому тут до туристів ставляться лояльніше, ніж в Абу-Дабі, столиці ОАЕ, де навіть до подорожуючих суворіші вимоги.

Так от. Персидський залив – це саме те море, про яке я мріяв *_* Прозора вода і, що головне, без медуз. Хоча все ж медузи тут бувають, весною протягом 2-3 тижнів, коли вона ще не така тепла.

Пісок на пляжі завозили з інших країн, тому що раніше на цьому місці був такий пісок, як у пустелі. Складнувато уявити цю неймовірно велику гору піску.. 

Що здивувало найбільше, жінки у хіджабах та інших національних нарядах так і заходять у воду, не знімаючи їх.

Пляжі, як і майже все інше у Дубаях, зроблені з усіма зручностями для людей. Є спеціальні будиночки, у яких окремі кабінки - душ, туалет, перевдягальня. Як і писав раніше, є доріжка для бігу вздовж всього побережжя. 

Захід сонця у Дубаях також своєрідний. По-перше, сонце завжди сідає в один і той самий час - 18-30, не так як в Україні, коли день стає довше. По-друге, ми ще не бачили, щоб сонце заходило нижче горизонту. Спочатку опускається ще нижче, а потім розчиняється у димці.. 

Назад ми вирішили дійти до метро пішки. Так, ідея ��е з кращих, але ввечері вже було троохи прохолодніше і ми хотіли подивитись місто. 

Скрізь дуже гарні вілли, іноді схожі на палаци. Люди намагаються озеленити місто задля того, щоб зробити клімат комфортнішим для життя. Тому по всій дорозі ростуть пальми та інші екзотичні дерева. 

Пройшли ми майже 4 км за 45 хвилин без жодних пригод по дорозі.

Так завершився других тиждень нашого перебування у цьому спекотному місті.

[dshariy]

Продовження пошуків роботи

Давно не писав, було малувато часу, а він тут, у Дубаях, летить як навіжений. Не знаю, чому таке відчуття. Дні частково завантажені, частково ліниві, особливо, коли зранку виходиш на балкон і тебе починає обдувати гарячим сухим повітрям. Але все ж є чим займатись.

На 6-й день вирішили проїхатись у Mall of Emirates, рознести резюме та купити продуктів. 

Магазин, де можна купити продукти недорого, називається Carrefour. Там досить великий вибір всього, що треба для дому, від овочів до техніки і т.д. Ціни на продукти відрізняються в залежності від країни виробника та, звісно, якості. Якось все-таки присвячу окрему тему для цін ��а продукти.

Ввечері домовились зустрітись з Вовою з Тернополя, який також приїхав шукати роботу по туристичній візі і на даний момент вже пропрацював близько тижня. Він запропонував нам розповісти історію свого пошуку, дати корисні поради і загалом просто познайомитись. Зустрівшись ми пішли до найулюбленішого його місця, поляна під Burj Khalifa, з якої відкривається чудовий вид на фонтан. 

Як раз був вечір і рівно о 6-й вечора починалось шоу. 

Чесно кажучи, я очікував більшого :) Так, загалом гарно, але від однієї пісні до наступної треба чекати 30 хв. Мій вердикт – фонтан у Вінниці набагато крутіший!)

Що ми винесли з розмови з Вовою - все реально, треба лише не падати духом, не накручувати себе, якщо довго немає дзвінка від рекрутерів. Звісно, головна задача – якомога швидше пройти кілька співбесід, щоб зрозуміти суть цього процесу і впевненіше себе почувати і, по-друге, зачепитись тут, щоб мати досвід роботи саме в Еміратах. Тоді вже легше буде знайти роботу покраще або розвиватись на тому місці, куди прийняли на роботу. Також треба враховувати, що деякі роботодавці можуть розглянути заяву через місяць або взагалі через півроку. Одним словом – тут все реально і є великі можливості, які відкриються при бажанні, вдалому моменті та успіху, без нього ніяк. Тут кожен сам здатен творити власну історію і у кожного вона неповторна.

Пізніше дівчина з Одеси, з якою познайомився на зйомці реклами, скинула інфу, що шукають когось для ще однієї відеозйомки. Одразу зв'язався, скинув портфоліо і мене узгодили на епізодичну роль. В цей раз не на цілий день, а на пару годин при тій же зарплаті – 350 дірхам.

День 7. Чим більше спиш – тим більше хочеться спати далі. Ця істина працює будь-де :) Але прокидатись все ж треба, як би не хотілось ще повалятись під ковдрою. І знову ж ранок почався не з кави. Перевірка пошти, розсилка резюме. Іноді здавалось, що все ж знайти роботу за місяць до Рамадану нереально, але почали отримувати перші дзвінки. Спочатку запросили на співбесіду у Dubai Holding Group, компанія, якій належать магазинчики одягу типу Zara, Stradivarius та інші. Отже, завтра побачимо, що до чого. Пощастило, що компанія знаходиться у нашому районі, тому не доведеться довго блукати і кудись їхати.

На вечір домовився зустрітись з колишньою одногрупницею недалеко від місця, куди запросили на зйомку, та трохи поспілкуватись. Так-так, з ін.язу тут вже ціла мафія. Вона живе тут вже 2 роки та працює у Duty Free, загалом усім задоволена. Усі кудись роз'їжджаються, хто у Польщу, хто у Німеччину, Китай.. Це трохи сумно.. Але при цьому круто, що більшість не сидить на місці, а подорожує і старається рухатись далі. Ми молоді і це як раз саме той час, коли необхідно працювати над своїм майбутнім будь-яким чином.

На 8-у вечора у мене був назначений час для зйомки. Зустрів мене координатор, запропонував чаю/кави та попросив почекати. Доки чекав, познайомився з чоловіком з Сирії. Як тільки дізнався, що я з України, сказав мені – Inshallah Ukraina, що означає – з Божою допомогою. Вони, як ніхто інший, розуміють всю складність ситуації в нашій країні. Потім розповів мені про короткометражку, яку знімають. “Dubai London Dubai” (http://www.imdb.com/title/tt4612876/?ref_=fn_al_tt_1), про сім'ю, яка мала конюшню, але зрозуміла, що у кліматі Дубаїв тренувати коней важко і вирішила переїхати у Лондон. Там і почались їх проблеми з людьми, які не хотіли, щоби вони розводили коней у Лондоні, пропонували їм грошей, а потім викрали їх доньку. Як раз донька цього чоловіка з Сирії грає цю роль. Він водить її на різні кастинги ще з 3 років, тому багато знає про цю сферу і порадив, куди краще відправити своє портфоліо.

Отже, мені розповіли про мою роль. Я був чоловіком, який приніс цій сім'ї пакунок з грошима. Слова запам'ятати було дуже легко: “(knock-knock) I’m from Mr. Maclay. I’m Jack, I’m working with Mr. Maclay. It is from him. Please, call him right now. Bye.” Зняли цю сцену з 3-4 дублів і я був вільний. 100$ за невеличку роль. Мені вже подобається це місто :D

День 8-й. Співбесіда була назначена на 11 ранку, тому без поспіху зібрався, ще раз перевірив по мапі, куди мені йти і вирушив. Все ж це правда, що без машини по Дубаях пересуватись складно. Скрізь якісь будівництва, ремонти, пилюка. Але за 15 хвилин дійшов куди треба. Співбесіда пройшла розслаблено, без складнощів у розумінні. Сказали, що з/п 3300 дірхам і що мені передзвонить їх супервайзер, якщо буду підходити. Ок, почекаємо, хоча очікувати тут щось – ну дууже довго.

На 9-й день була назначена ще одна співбесіда. На цей раз у магазин електроніки для дому (http://tarsam.com) З/п у них виявилась геть мізерна – 2600 дірхам. Але при цьому супервайзер розповідав мені, що запросто виконувати таргет (сума, на яку треба зробити місячний продаж) і отримувати високу комісію (відсоток від цього таргету.) Ага, так я вже й повірив, просто подивіться на їх сайті, що вони продають. Те ж саме, що можна купити в Черкасах.

На вечір у нас була запланована зйомка з друзями. Нічого грандіозного, просто вибратись з дому, познайомитись з новими людьми, зробити кілька знімків, щоб побачити, над чим ми можемо працювати разом. Було весело, особливо коли повз прої��джали Гелендвагени, з вікон яких вилазили араби і щось кричали %). Думав, лише в Україні є дикі на фотозйомку люди.

А один джип навіть зупинився біля нас, вийшли два локали (корінні жител�� Еміратів) десь мого віку, питали нас, що ми знімаємо, попросили сфотографувати їх машину. Потім ще трохи поспостерігали і поїхали далі. Через деякий час біля нас зупиняється вже інший джип.. З цими ж хлопцями XD. Ми тепер сміємось, що дівчата змінюють під час зйомки одяг, а місцеві араби – тачки.

Як тільки з'явиться вільний час на обробку, покажу, що в нас вийшло ;)

[dshariy]

День 5. JBR і море *_*

Сьогодні мала бути співбесіда у одній відомій компанії і зранку ми поїхали на неї. Проходила вона у 3 станціях від нас у Trade Tower. Ми думали, що це буде саме співбесіда.. Але, прийшовши, побачили здоровенні черги у коридорах О_О. Тут я багато чого вже побачив вперше у житті. І чергу у 3 тисячі осіб також.. Повний комплект - індуси, пакистанці, філіпінці та інші. Кажуть, що по суті вони дарма приходять на такі співбесіди, тому що їх одразу відсіюють. Не солодко їм живеться..

Зал зверху був заповнений повністю і то лише частинка.

Почали шукати, куди саме йти, знайшли чергу, стали й чекаєм. Пі��ніше виявилось, що нам пощастило і ми оминули кілька ліній без черги. Інакше не знаю, скільки б часу втратили. Зустріли навіть хлопця з Київа та двух росіянок. Пізніше нам дали заяви, які ми мали заповнити, а після цього буквально 30 секунд відповіли на питання інтерв’юера і звільнились. Народу в коридорах не зменшувалось.. Це жах. Тепер чекатимемо дзвінка. 

Після цього домовились зустрітись з нашим одногрупником Вадимом, який тут з лютого, але зараз в Абу-Дабі, приїжджав підписати якісь папери з компанією, де працюватиме. 

Зустрілись з ним в Дубаї молл, погуляли, подивились на Burj Khalifa і вирішили поїхати до моря.

Найкращий спосіб доїхати до моря - метро+трамвай або метро+таксі. Можна звісно й пішки, але дуже довго по спеці не хочеться. Вирішили метро і трамвай. 

Доїхали до Jumeirah Lake Towers, звідти пересіли на трамвай і доїхали до Jumeirah Beach Residances, а звідти трохи пішки і все.. Діма побачив море *___* Персидських залив, точніше. Я б не вилазив звідти. Вона більш ніж тепла, солона і справді такого кольору, як кажуть - колір морської хвилі. Пізніше зроблю більше фото, показати вам.

Загалом пляж дуже продуманий. Є переодягалки та душові окремо для чоловіків та жінок. Є тренажери, як біля спортплощадки ЧНУ) По дорозі проходить доріжка вкрита чимось типу резини, щоб охочим побігати було зручно.

Якщо дивитись на деталі, то все дуже гарно, затишно і зі смаком. Але якщо взяти все в цілому, то Дубаї це суцільна забудова, а там, де ще пусто, все розплановано наперед, в основному найбільшим забудовником Emaar Properties. В неті можна знайти багато проектів і вони фантастичні. Як кажуть тут - якщо ви побачили у світі щось таке, чого не бачили тут, ми це збудуємо. І будують вони з величезною швидкістю...

По дорозі назад знайшли апарат, який показує погоду, мапу та ще може зробити селфі і відправити на пошту) 

Так і закінчився сьогоднішній день:) Гарного прочитання, а ми пішли пити чай;)

[dshariy]

Перші дні в пекельноспекотному та здоровенному місті та перший заробіток

Перші дні в Дубаях виявились досить нелегкими. В порівнянні з нашими маленькими Черкасами це місто просто величеезне. Тому якщо живеш далеко від метро - то не дуже добре. 

День 1. 

Прокинувшись ми познайомились з сусідами по кімнаті, дуже приємні люди, від яких завжди можна почути пораду і поспілкуватись про всіляке. 

З балкону кухні видніється шпиль Вежи Халіфа.

Потім потихеньку зібрались і пішли з Петею до метро. Жетонів тут немає, лише картки, які можна легко поповнити на будь-яку суму. Вартість залежить від кількості станцій: спочатку прикладаєш карточку на вході, а потім на виході, так воно знімає необхідну суму. Поки що мінімум був 3 дрх за 1 станцію і 7,5 дрх - 15 станцій. 

Все ясно і чітко розписано, немає штовханини завдяки позначкам. На землі є спеціальні металеві *пупирки* для сліпих. Також є окремий вагон для жінок, якщо вони не хочуть їхати в загальному, і вагон по золотій карті, проїзд у ньому в 2 рази дорожче, але там відносно мало людей, отже, вільні місця для сидіння.

Особливістю метро тут є той факт, що воно повністю автоматизоване, водіїв немає, отже, можна стояти у першому чи останньому вагоні та спостерігати місцеві краєвиди. Хоча краєвидами назвати це важко - будівлі-будівлі, пустеля-пальми, знов будівлі.. 

Під землею метро йде лише у межах станцій, які є зв'язуючими, їх тут дві. 

Від нашої станції до Дубаї моллу лише одна станція, тому це було перше місце, в якому ми провели більшу частину дня. Тут є все. Абсолютно. Food court, reel cinema, величезний акваріум та просто величезна кількість магазинів: їжа, сувеніри, техніка, книги, одяг і т.д. (Ціни зовсім відрізняються від українських, особливо, якщо порівнювати зарплати. Наприклад, за 700-800дрх можна купити хороший смартфон, при середній з/п продавця одягу - 6000-7000дрх.) 

Найбільше мене звісно захопила тематика коміксів, навіть виходити з таких магазинів не одразу хочеться). 

Трохи ознайомившись з тим, що є у цьому молі, ми пішли по магазинах одягу, питаючи електронку, щоб лишити резюме, або просто лишали його на місці. Ще невідомо наскільки це ефективно, але час покаже, здаватись не будемо.

Після цього ми ледве доплентали додому. Площа цього місця - 500тис кв2, тому це і втомлює найбільше. Забув написати, що вхід до Dubai Mall, як і в Mall of the Emirates, поєднаний прямим коридором з метро. У цьому плюс, не довотиться йти по спеці. Також у цих коридорах є спеціальні "пришвидшувачі", типу елеваторів, але горизонтальні. Ввечері їздили машиною у mall of the emirates. Теж величезна будівля, але специфічні запахи спецій мені не дуже. Ми ще не повністю обійшли ці трц, все ще попереду, але тут можна купити майже все, а якщо не все, то альтернативу нашим продуктам. Також тут є Dubai Ski, де люди приходять кататись на лижах та сноубордах.

Дорогою додому.

День 2. 

Другий день почався так само, як і перший - метро, молл, резюме. Потім додому і розсилання електроніки. Також встигли забігти у книжкови�� магазин. Там просто неймовірна кількість книг, в житті стільки не бачив. Але, як і в Україні - не дешево.. 60-150 дірхам.

Збірник Джорджа Мартіна - 423 дрх.

Комікси *___* Один том Ходячих мерців - 150дрх (40$).

Будівля, де живемо, поєднана коридором із сусідньою, де знаходиться парковка, а також басейн на даху 5 поверху та тренажерний зал, для жителів будинку це безкоштовно.. 

Про таке можна лише мріяти - басейн під відкритим небом з видом на Вежу Халіфа.

Після цього мене виключило спати вже до кінця дня..

День 3. 

Прокинулись, розсилка листів, поки відповідей не було, тому розраховуємо на відкритий день у компанії Петі, де можна буде пройти співбесіду 14го числа. Сьогодні ми подолали відстань вже не в одну станцію, а в цілих 10, а потім і 15. Дорога довга, по півгодини, але що ж поробиш. Шукали MAF Tower в районі метро Deira, обходили кілька будівель кілька раз, а виявилось, що необхідне було прямо біля виходу із станції. 

Такі тут справи.) Скинули ще одне резюме, і поїхали в зворотньому напрямку до mall of emirates по продукти.

З часом детальніше опишу ціни на продукти. Кілограм бананів близько 5-6дрх, зв'язка апельсинів, десь на кілограми 2, та ж вартість. Екзотичні фрукти дорожче - 35-99дрх. Купуючи продукти, головне дивитись наявність спеції, тому що ця їжа досить специфічна.

Ніби нічого особливого не зробили, а пройшло аж 5 годин. Час тут летить страшно. Щоб відпочити пішли у басейн, під вечірнім небом у цьому є щось особливе, те, до чого варто прагнути, працюючи тут. У цьому місті є все, треба лише знайти роботу і працювати, щоб отримати те, що хочеш. Але от жити тут не хочеться. Життя тут майже немає, лише у молах. Нагадало пісню Робін Спарклз із "How I Met your Mother" Let's go to the mall..) 

Пізніше Петя повідомив, що домовився з кимось про зйомку. Де я не у ролі фотографа, а у ролі моделі >_> З'явитись треба рано, тому лягаю спати, після - напишу.

День 4. 

6-30 ранку, майже не спав, перекусив і відправився до метро. Сьогодні треба було вперше скористатись таксі, після метро почав питати у таксистів, чи знають вони таку адресу. І знаєте що? Лише 4ий сказав, що може довезти. Таке шось.. Проїзд на таксі обійшовся мені у 21 дрх. Прибувши на місце знайшов координатора. Це якась офісна будівля, і, як я зрозумів, будуть знімати відеоролик якийсь. Ми потрібні для масовки. Тут є афроамериканець Мартін, чувак у кандурі, дівчата у абаях (традиційний арабський одяг), а ще Віка з Одеси, живе в Дубаях 3 роки, то хоч є з ким поговорити не англійською) (Щодо англійської.. Це не англійськ��, а арабська англійська. Індуси, пакистанці і т.д. говорять так, що іноді взагалі нічого не зрозуміл��. У перший день довелось пояснювати, що я шукаю тарілку.. шарадами! Сподіваюсь свою вимову не спаскуджу..) Отже, 10-42, ми ще чекаємо. Поки облаштовують офіс, шось готуються..) чекаєм. Знайшовся ще Алі, з Єгипту, також знає російську. Коротше, не встиг приїхати, вже потраплю в якусь рекламу телефонного оператора du. Спочатку жіночка, котра відповідає за одяг розповіла що кому одягати, потім розповіли що робити. Суть така - сидить чувак араб, а ми всі встаємо зі своїх місць, підходимо і вітаємо його. Наступний дубль був типу - він сидить за робочим і слухає якесь голосове повідомлення, потім відповідає щось і з ржачним акцентом каже - instagraam! Instagraaam!   А я сиджу за робочим місцем поряд і роблю вигляд, що друкую щось (завжди сміявся, коли у фільмах так робили, а тепер і самому довелось :D)

Моє *робоче місце*) 

А знаєте, що найбільше здивувало? Ніби серйозна компанія, нормальна світлова апаратура. А на що вони знімали.. На iPhone 6 Oo. Рекламу. На iPhone. Да. Потім був ланч брейк (нормальна їжа на халяву то добре: рис, салати, яловичина, фрукти, сік/вода, печиво і т.д). Я ж, як справжній українець, набрав ще з собою в сумку трохи..) Після переодяглись і пішли вниз будівлі, де був міні конференц-зал, там ситуація була наступна - дівчина читає якусь доповідь, а її брати знімають це на телефон. Ок. Було дублів 20, я вже засинав, згадав лекції в унівєрі..)

А зараз 16:16, ми доїхали до Jumeira Lake Towers і в ресторані, що поруч буде остання зйомка. Отже лишилось зовсім трохи і додому. 

П.с. Тут не тільки англійська складна у них, а ще й імена важко зрозуміти. Але найчастіше це Алі, Мухамед, Ахмед і т.д.

О, в цій локації у мене роль поцікавіше. Сидять 2 араба, до них підходить ще один, вони вітаються, сідають і триндять, а я такий у формі офіціанта: “Are you ready to make an order?” 

По завершенню зйомочного дня заплатили 350 дірхам (майже 100$), по суті, перша з/п в цьому місті:)

А зараз у нас вже 22:27, дописую свою писанину і відправляю вам:) Сподіваюсь знайдете щось цікавеньке для себе ;) 

До нових зустрічей.

[dshariy]

Дорогою в Дубаї

9 травня 2015 рік. 

От і почалась наша з товаришем подорож у Дубаї. На годиннику 21:43, у ОАЕ вже 22:43, намагаюсь трохи поспати, але не дуже комфортно, ще й болить голова через тиск. Не буду вдаватись у подробиці щодо деталей приготування до поїздки та іншого, почну з моменту злету.. Це мій перший політ літаком, і це фантастично. Літак вилетів о 19-40, тому ще можна було поспостерігати захід сонця, який я так обожнюю. Сиджу біля вікна, тому все було видно шикарно.

Злітаючи над хмарами хочеться, не випускаючи з рук камеру, знімати-знімати-знімати.. 

В цей момент я навіть не уявляю, що може бути прекрасніше за захід сонця над хмарами.. 

А які м'якенькі ці хмари, ніби перинки, на які так і завалився б спати:) Шкода, що згодом стало темнішати, і зараз в ілюмінаторі темно, навіть не відчувається, що ми у літаку. Простий собі швидкісний потяг) А насправді за вікном 8-11 км над рівнем моря і -52*С. 

Літак живе своїм життям. Біля мене пусте місце, а біля нього сидить араб десь мого віку і грається у щось в Нінтендо, хтось спить, хтось купує всілякі шняжки, запропоновані стюардесами. А я вирішив розпочати мій невеличкий блог, у якому буду описувати найцікавіші моменти, особливості життя в ОАЕ та інше. Отже, летіти ще 3 години, а нас вже чекає сонячне місто з температурою 38*С. Буде гаряче;) 22:28. Або знизили висоту, або хмар просто немає.. спостерігаємо за нічними містами. З висоти польоту видніються підсвічені ліхтарями вулички.. І це не менш захоплююче. 1:06. Хоч літаки то є круто, але для першого разу дуже втомлює. Чекаю, коли вже приземлимось. Лишилось зовсім трохи.

2:01 приземлились, дійшли до passport control, а тут черги неймовірні -_- будемо чекати. У місті з найвищою будівлею у світі немає нормального wi-fi у аеропорті.

2:30 - лишилось ще пів черги. У них тут на паспортному контролі є апарат, який тебе фоткає для бази даних. А wi-fi нема. Прочекавши цілу годину ми нарешті пройшли чекін і пішли за багажем. Зустріли нас Петя і Перо, і поїхали ми машиною Перо (шикарний Dodge) до будинку, де вони живуть. 

Метро тут працює десь до 11 вечора (пізніше розповім про нього детальніше), тому пересуватись окрім нього краще на таксі, або якщо є власна машина. На дорозі багато радарів, які фіксують перевищення швидкості, але на хайвеї мінімальна швидкість 90 км/год, максимум 150.. Таку рівну дорогу я побачив вперше у житті, жодної ями.. Також тут не варто дивуватись Гелендвагенам, Корветам і іншим дорогим машинам, для цієї країни це норма. За 6 тис. дірхамів (1$=3,6 дірхама) реально купити хорошу машину. Забув про головне: коли виходиш на вулицю, таке відчуття, ніби на тебе дують феном з усіх сторін, навіть вночі. Зараз температура десь 30 градусів вночі і 39 вдень, про тінь можна забути, не врятує..) Десь близько 4 ранку доїхали додому, зараз нас тут шестеро: я, Коля, Петя, Надя з Воронежа, Фідо з Сирії та Перо з Турції. Надя і Фідо пізніше поїдуть, тому, сподіваюсь, як знайдемо роботу, будемо знімати цю кімнату разом з Петром та Перо. Наступна частина блогу буде про перші дні в місті, тому скоро напишу і про них.

[dshariy]

Львів-Чернівці-Вінниця-Київ-Черкаси

Не минуло й року, як нарешті я пишу про нашу з товаришем поїздку минулого літа по західній Україні. Після неї у мене лишилось багато спогадів, тому сьогодні поділюсь з вами саме ними. 

Мій друг, Сергій, вирішив після Медичного коледжу та роботи у швидкій домопозі вступити у медичний ВНЗ і так, як більшість з обраних ним навчальних закладів знаходились на заході України, ми вирішили поєднати корисне з приємним і поподорожувати. У якості транспорту обрали потяг, а маршрут розрахували за допомогою сайту Укр.залізниці (дуже зручно, коли маршрут складається з кількох міст.) Шкода, що студентський квиток вже не діяв, тому квитки обійшлись дорожче, але воно було того варте :)

Коли я їду кудись в інше місто, завжди замість цифрової техніки беру Зеніт ЕТ, який ще колись слугував моїм батькам. По-перше, ніколи не знаєш у які умови потрапиш, тому дорогу техніку брати ризиковано, а по-друге, плівка чудово передає атмосферу подорожі. Єдиним мінусом є обмежена кількість кадрів, але з іншого боку - ти витрачаєш їх лише на цінні знімки, виваженіше ставишся до зйомки. Також на допомогу завжди приходить телефон, на який вже можна фотографувати скільки захочеш. Але й у нього є певний мінус, часто користуючись Google Maps та фотокамерою, швидко сідає акумулятор і у подорожі це справді біда, особливо коли немає де зарядитись. (Про це ще згадаю пізніше.)

І от, 13 липня 2013 року ми вирушили у дорогу.

(День 1)

Приємним моментом було те, що у одному вагоні з нами їхали мої товариші з ліцею, Катя і Сергій. Зранку, коли ми приїхали у Львів, почався сильний дощ, і якби не вони, то ми б точно промокли до нитки. Завітавши до них у гості, ми трохи відпочили, поснідали і зачекали, доки не закінчилась злива. 

Почали ми нашу екскурсію з Костьолу Святої Єлизавети:

...далі попрямували до Львівського Національного Академічного театру опери та балету, але до нього заглядали у всі дворики, шукаючи щось цікавеньке: 

Після цього ми нарешті дійшли до театру і продовжили насолоджуватись атмосферою Львову

(як же без селфі?)

Часу було вдосталь, тому була й можливість завітати і у Львівський історичний музей

і у Арсенал, де я раптово зустрів Юлю з братом, з котрими вже давно не бачився :)

Будучи у Львові вдруге, у Арсеналі я побував вперше. Не знаю, як дівчат, а от хлопців цей музей байдужими не лишить) Холодна зброя різних епох та народів вражає тим, як майстерно вона вироблена! 

Наступним місцем, куди ми попрямували, був Дім легенд. Погода все ще була не зовсім літньою, було дуже хмарно, але завдяки цьому я зміг зробити неймовірні кадри з даху:

Дивлячись на місто з такої висоти, розумієш, що потрапив у дійсно казкову історичну місцинку.

Після Будинку легенд ми забігли у фотокафе 5х5, що знаходилось поряд. Ще з минулої поїздки було бажання потрапити туди, але очікування та реальність виявились геть різними. Можливо туди варто потрапити на якусь фото-зустріч, а от просто посидіти там - скучно. 

Вже був вечір і нам треба було зустрітись зі знайомими, у котрих ми заночували і наступного дня продовжили гуляти містом.

(День 2)

Зранку у планах Сергія було подати документи, тому прокидатись довелось дуже рано, адже їхати треба було далеченько. Прибувши на місце і записавшись у чергу, ми почали оглядати територію Львівського медичного університету. 

У порівнянні з нашим ЧНУ, будівлі Львівських ВНЗ просто шикарні! Так і хочеться їх всі перефотографувати)

Опісля у нас залишався цілий день і наступним у планах було Личаківське кладовище. І хоча на вході написано, що фотозйомка платна і т.д.. Who cares?) 

Пам'ятники та скульптури виглядають як витвори мистецтва.

В цей день ми також запланували піднятись на Замкову гору і, пізніше, на Ратушу, щоб поглянути на місто з висоти. 

Дорога на Замкову гору завжди важкувата, але ми нарешті подолали її. Львів видно як на долоні 

Також ми хотіли забігти у Мазох-кафе, після спуску так і зробили. Але знову лишились без вражень: людей майже не було, тому кафе лишалось простим собі кафе без ніяких особливостей.

А от вид з Ратуші, на яку ми піднялись після - інша справа. Там хочеться знаходитись довго-довго, спостерігати за метушнею людей, просто думати про щось, врешті-решт, ловити натхнення. 

На цьому наша подорож містом Лева скінчилась і наступним пунктом прибуття були Чернівці. 

(День 3)

У це не менш чарівне місто ми прибули десь о 4ій ранку і одразу вирушили до Чернівецького медичного університету. Хочеться відмітити, що західні міста завжди відрізняються ввічливістю та привітністю людей. Знайшовши корпус цього університету нам повідомили, що приймальна комісія знаходилась ще далі. На щастя і на здивування, до нас вибіг дідусь і запропонував підвезти, а потім ще й відмовився взяти гроші. Це був єдини раз, коли ми скористувались у Чернівцях транспортом, всі 2 дні ми ходили містом пішки. 

Чекати, поки у Сергія приймали документи, довелось довгенько, але за цей час я встиг зарядити телефони та знайти квартиру на ніч. Пізніш ми залишили у ній речі, підкріпились і пішли блукати містом. У нас не було ніякої карти, електронною майже не користувались, мабуть у цьому й було все задоволення від Чернівців. 

Можливо хтось зі мною не погодиться, а можливо й навпаки, але це місто я вподобав навіть більше, ніж Львів. Воно дуже і дуже затишне, там менше туристів і неймовірний спокій. 

Не дарма головною вулицею міста є вул. Ольги Кобилянської. Більш за все вражає архітектура і уквітчані балкончики. 

А ще там є рожева церква :)

А що, якщо я скажу вам, що в Україні є власний Хогварт��?

Не вірите? Дивіться самі :)

Від цієї будівлі просто захоплює дух! І це Чернівецький національний університет, у якому знімали кіно "Тіні незабутих предків." Лишається лише позаздрити студентам цього університету.. 

(День 4)

Наступний день нашої подорожі продовжився вивченням міста, а особливо його закутків. Ми заходили чи не у кожний двір, тому що усі вони особливі! 

Так і хочеться вернутись туди знов, хоча б на тиждень, щоб зробити у цих місцях пару фотосесій. Ну а поки ми пофотографували лише один одного) 

Здавалося, що місто невелике, але виявилось, що там є багато церков

..ратуші

А також дуже цікава архітектурна пам'ятка під назвою - Миколаївський собор, який в народі ще називають - П'яна церква:

Якщо придивитись, до складається враження, що бокові башні нахилені, але насправді ж то є за рахунок вікон, що розмішенні під невеликим кутом.

А ще тут досить креативно оформлено кінотеатр:) Фани "Зоряних воєн" зацінять: 

Ще трохи погулявши містом і відпочивши, ми знов повернулись до того місця, звідки й почали наше знайомство з Чернівцями - до вокзалу. 

Чернівці -> Вінниця

(День 5)

У Вінниці ми були лише один день і через втому цей день був дуже важким. Місто сучасне, як Черкаси, там навіть такі ж фон��ани, як у нас на Соборній площі. 

Важким був день лише через те, що довго довелось чекати Сергія, поки приймуть документи, хоча він був у черзі набагато вище, ніж у попередніх містах. Також перепади температури дались взнаки. 

Після цього ми поїхали до музею-садиби М.І. Пирогова, а перед цим зайшли до храму, де знаходиться склеп Миколи Івановича. Муміфікованого Леніна я бачив лише на фотознімках, але з впевненістю можу сказати, що мумія Пирогова у набагато кращому стані, хоч і значно старіша. 

Багато вражень лишилось і після екскурсії, яку нам провели у садибі, де працював Пирогов останні роки життя. Ця людина - геній! Думаю, він зробив найбільший внесок у медицину, ніж будь-хто. ( http://uk.wikipedia.org/wiki/Пирогов_Микола_Іванович )

(тут він приймав своїх пацієнтів) 

Після музею-садиби ми повернулись у центр міста і довго шукали кафешку, де б змогли трохи перепочити і знову ж зарядити телефони. Не пам'ятаю скільки закладів ми пройшли, але у багатьох не працювали розетки, у деяких взагалі не було світла, та врешті-решт, ми знайшли таке місце. Тому у наступну подорож планую придбати додатковий блок живлення, аби полегшити життя.) 

Вінниця була для нас новим містом, у якому ми зовсім нічого не знали. На допомогу прийшов сайт www.couchsurfing.org, поки ми були у Чернівцях, я залишив там повідомлення про те, що шукаю людину, котра покаже нам місто і наступного дня отримав відповідь від дівчини із Вроцлаву. Вона приїхала в Україну по волонтерській програмі, навчала дітей польської мови. А вдома, у Польщі, вона навчається на факультеті російської філології і, що мене вразило найбільше, її правопис ідеальний, якщо порівнювати з людьми, чиєю рідною мовою є російська. Ми зустрілись з нею ближче до вечора, вона розповідала про те, чим займається в Україні, також подорожує іншими містами, загалом - цікава і доброзичлива людина.)

Після того, як ми з нею попрощались, наступним і останнім пунктом по Вінниці у нас був Фонтан-Рошен. У Вінницю варто поїхати хоча б заради того, щоб побачити його, найбільший фонтан у Європі. Коли ми добрались до нього, музичне шоу ще не почалось, людей було ще небагато, тому ми зайняли місця поближче і очікували. 

А потім розпочалося й саме шоу

Шкода, що об 11 годині у нас був потяг, інакше хотілося б залишитись там до завершення. 

(День 6)

Останнім містом, у яке ми поїхали, був Київ. В принципі ми могли б одразу поїхати додому, але не було можливості, тому довелось ще завітати до столиці. З Вінниці ми прибули у Київ о 2-30 ночі і нам довелось ще доовго блукати нічним містом. Телефон вже був розряджений і ми не знали куди йти. Йшли куди очі гледіли)

В результаті блукали до 4 ранку, поки нарешті не дійшли до центру міста, де знайшли цілодобову кафешку. 

Коли стало світліше, пішли до Площі Незалежності, 

Це був останній раз, коли я бачив її такою пустою. Тепер таке навряд трапиться. 

А звідти ми ще побрели до (тепер горезвісного) Маріїнського парку, де трохи подрімали на лавках...) Помилувались звідти сходом сонця біля Арки Дружби

І ще довго плукали пустинним містом, доки не завітали до знайомої Сергія, щоб відпочити. Я рідко буваю у Києві, але кожного разу не втрачаю можливості зазирнути у Pinchuk Art Center. Подивуватись мистецству, так сказати.) В цей раз подивуватись було чому, особливо поросятам..

Мистецтво таке миствецтво..)

Ну а потім ми зустрілись з Сергієм на вокзалі, в цей раз у нас лишились лише квитки додому, і сповнені вражень поїхали у рідні Черкаси. 

Дякую, якщо дочитали до кінця :) 

Сподіваюсь, наступного разу не буду втрачати час і напишу про наступну подорож раніше, ніж через рік ;)

[dshariy]

Невеличкий фотосет з Ольою і її дредами:)

Хочу поділитись новенькими світлинами з чудовою та сонячною людиною, Ольою Камі (http://vk.com/helga_kami). Все почалось з зустрічі на Хрещатик music fest'і, де виступав гурт мого товариша Roller Genoa. Оля повідомила, що скоро збирається робити дреди і запропонувала пофотографувати її з ними) Так виник цей твій :D 

І так, я справді люблю фотографувати в лісі, і загалом на природі, тому що, по-перше, природа завжди надихає, а по-друге, немає очей, які постійно дивляться і не дають спокійно працювати. 

Отже, десь через 3 тижні ми зібрались на зйомку, і хоча спочатку мені здавалось, що вдалих знімків зробив небагато, сьогодні, коли обирав матеріал для обробки, зрозумів, що помилявся) 

А ось і ці фото :)

[dshariy]

"ФотоСушка" в Че

Вчера, 5 октября, в Черкассах наконец-то состоялся проект "фотоСушка". Это формат выставки, который объединяет фотографов самого разного уровня - от аматоров и до профессионалов. Суть её заключается в том, что участники приносят свои работы и развешивают их на бельевых верёвках с помощью прищепок, после выставки можно забрать любую фотографию, которая понравилась или забронировать её. 

О выставках этого формата я давно уже слышал от друзей, которые учатся в КПИ, КНУ, где они устраивают "Сушку" чуть ли не каждый сезон. И вот наконец-то в Черкассах! Как всегда узнал обо всём Вконтакте (http://vk.com/event58078150) и сразу подал заявку на участие. Проинформировав Аню Ропот (http://vk.com/anna.ropot) начали думать какие фотографии выбрать и выбор как всегда оказался очень тяжелым, ведь хотелось показать самые лучшие кадры. В первых числах октября уже отнесли снимки в печать и за день до выставки пошли покупать прищепки, думали, что по 2 на фотографию хватит, но этого оказалось недостаточно (об этом чуть позже).

Субботним утром потихоньку начал собираться ехать в центр, перепроверил пару раз всё ли положил в рюкзак и отправился в путь.) На аллее между Домом Торговли и McDonald's ребята уже развешивали свои фотографии, среди них встретил пару знакомых и пошел выбирать свободное место. Всё уже было почти готово, как начал подниматься ветер и в буквальном смысле срывать фотографии с верёвок, как же БОЛЬНО было на это смотреть..) Одной девчонке пришлось ловить фотографии прямо из-под машин! Но мы же энтузиасты и никогда не сдаемся! Недолго думая решил переместиться чуть дальше по аллее, где ветер был не таким сильным. С помощью Ани (http://vk.com/id170728253) с третьей попытки фотографии были окончательно готовы к просмотру. Отдельное спасибо Василию Тележкину (http://vk.com/vtelezhkin), который подсказал натянуть ещё одну верёвку снизу и закрепить снимки ещё стабильней. Именно для этого прищепок понадобилось в два раза больше:) (подсказка на будущее). 

Очень приятно было услышать отзывы людей, которые целенаправлено или же просто случайно попали на эту выставку, слова похвалы всегда вдохновляют делать что-то ещё лучше! Многие прохожие были удивлены творчеством жителей родного города и попросили"обязательно проводить такое ещё!" Не менее приятно было познакомиться вживую с фотографами, с которыми до этого был знаком только в соц.сети. Всё это время сопровождалось теплым общением, обменом впечатлений и просмотром фотошедевров других ребят. 

Выставка должна была длиться где-то до 16-00, но все начали разбирать фотографии уже в 14-30, из-за чего многие не успели попасть на неё. Думаю, что организаторы учтут это и в следующий раз, который я уже с нетерпением жду, всё получится ещё лучше :) Сначала я ещё смог увидеть, кто взял мои работы, но после того, как прошелся, чтобы выбрать и себе что-то на память, то снимков почти не осталось. Надеюсь, что эти люди дадут о себе знать ВК :) Когда почти все снимки были разобраны, поступило предложение посидеть за чашкой чая в "Авеню" и пообщаться, познакомиться ближе. На этой ноте и окончилась выставка, а впечатления останутся надолго. 

В придачу добавлю снимки, которые я выставлял, у каждого своя интересная история создания и каждый я очень ценю:

Спасибо организаторам и настоящим любителем фотографии. Творите и удивляйте новым :)

И напоследок видео-отчёт от Тинны :) 

http://www.youtube.com/watch?v=eaelkN3rIoI

[dshariy]

Начало

Наверное самый часто задаваемый вопрос, который слышат фотографы в свой адресс - "как ты начал фотографировать/решил заниматься фотографией?" Этот пост я посвящу именно этому вопросу:) 

В 2006, кажется, году у нас дома появился доступ к интернету и конечно же мы с сестрой просиживали в нём часами, а больше всего на фотосайте черкасской сети McLaut. Уже в то время фотографировали такие местные фотографы, как foton, sav-a, sklyar, boy-ko, чьи работы и привлекли меня к этому искусству. Поэтому, после 9-го класса, в 2007ом году, у меня появилось желание купить фотоаппарат, хотя бы мыльницу, чтобы просто щёлкать семью, друзей и всё вокруг. Ради этого мы с родителями решили продать велосипед, по форуму я продал какие-то старые ненужные вещи и в итоге к середине лета насобирали на первый мой фотоаппарат Olympus fe-210 и счастью не было предела! И я фотографировал просто всё подряд, мне просто нравилось сохранять на фото то, что я вижу и всё. Конечно же стало интересно научится разным прикольным штукам в фотошопе и со временем меня это начало увлекать всё больше и больше. 

   (снято Olympus fe-210)

Спустя год родители подарили мне на день рождения Canon PowerShot s5 is, и после этого я серьезно "подсел" на это дело) Сперва познакомился с ребятами, которые тоже были очень увлечены фотографией и были рады помочь мне, давали советы на счёт того, как снять тот или иной кадр лучше, какую литературу лучше почитать, благодаря "Всё о фотографии" Ли Фроста я понял принцип работы зеркального фотоаппарата и почему он так называется, основные законы композиции и т.д. Свободное время от учёбы и тренировок по баскетболу хотелось уделять тому, что я ни в коем случае уже не брошу) 

 (снято Canon PowerShot s5 is)

В 2008 году по рекомендации одноклассницы записался в фотокружок “Погляд” в ЦДЮТ под руководством Владимира Николаевича Ромодана. За полтора года занятий (с 2008 по 2010) я оттачивал чувство композиции, кадра, познакомился с талантливыми ребятами, принимал участие в областных конкурсах и занял призовые места в номинациях жанровое фото, пейзаж, натюрморт; также был отмечен жюри в социальном фото-конкурсе “АнтиCНІД”. 

В это время сменил Canon s5 на Nikon D3000 и стал набираться опыта в работе с зеркальным фотоаппаратом. Стала больше интересовать портретная съемка, которая на сегодняшний день находится в моём предпочтении. Первыми моделями, кого я начал фотографировать стали удивительно фотогеничные Лера и одноклассница Яна (на след.фото).

 (снято Nikon D3000)

Из-за учёбы в университете оставалось мало свободного времени на любимое занятие и это очень печалило, но на этом я не останавливался. С 2010 по 2011 год мне посчастливилось работать ассистентом на свадьбах у одного из лучших черкасских фотографов Дениса Бондаревского, он и стал моим вторым учителем, которому я очень благодарен за опыт, который я получил помогая ему. В это время я меняю технику на Nikon D7000, так как появляется потребность в дистанционной работе со вспышками, оптикой без встроенного центрального процессора и в целом камера на уровень выше. В 2010 году ночной вид моста в Парке 50-летия проходит на городскую выставку “Моя найкраща фотографія 2010”.

Сегодня, как и писал выше, продолжаю ориентироваться на портретную съемку, так же ищу себя и в других жанрах – свадебная съемка, 9 месяцев, детская съемка. Люблю качественный снимки выполненные технически и с чувством, поэтому уделяю много внимания свету в кадре и композиции.  На данном творческом этапе уже не являюсь аматором, но и профессионалом себя считать не спешу, как заявляют о себе многие люди, кто только взял в руки камеру и поставил статус “Профессиональный фотограф, принимаю заказы”. Но это уже совсем другая история. Всегда есть новые высоты, к которым стоит стремиться, учиться новому, экспериментировать и ни в коем случае не терять энтузиазм =) 

[dshariy]

Целый день заслушиваю эту песню из нового альбома Pianoбоя.. Такие песни всегда чем-то цепляют, особенно есть какой-то смысл в словах. Наверное по этому я люблю тексты Сплина и Би-2, которые уже сколько лет радуют не прекращая.

[dshariy]

Очень давно уже возникла идея зарегистрироваться на каком-то блоге, куда можно было бы аккуратно (а может и просто в творческом беспорядке) складывать свои мысли, рассказывать о своем фото-творческом пути.. Но всё время что-то мешало это сделать, хотя нет..) Я регистрировался на ЖЖ и ещё где-то, но вот свободного времени из-за учёбы и работы, чтобы писать, не нашел. 

Так вот, наконец-то я это сделаю:) Буду рад, если кому-то будет это интересно)