yakumenkko

[yakumenkko]

Сьогодні мені снився сюжет книжки.

Дуже яскравий сон і дуже хотілося б побачити його продовження.

Як фантазія і мозок може таке виробляти, вигадувати?

Чи присутня свідомість, чи вона дивиться зі сторони на цей фільм, який крутить мозок?

Будинок. В двох кімнатах двоє не знайо��их мені чоловіків. Один з суворими рисами обличчя, веде себе зверхньо і позиціонує себе центром всесвіту. Інший, спокійно сів на стільчик і чекає, поки я завершу розмову із першим. Той кричить на мене, пробує маніпулювати і вдарити. Я кричу на нього у відповідь і йду. А другого вже не має. Він не дочекався, поки я закінчу розмову і пішов. Я вибігла за ним, але не бачу його, а в голові чую, я вже не міг так довго чекати. Як я могла.. Наступна картина де я стою в саду, а по дорозі йдуть фантастичні звірі неймовірних розмірів. Золотаві, величаві, жахливо-красиві. Переді мною відкривається всесвіт. Той чоловік і був всесвітом… і я хочу його повернути.

Що за сон.. не певна що продовження буде, але я прокинулась в чудовому настрої. Як прочитала чудову книгу.

[yakumenkko]

Я довго виношувала цю думку і готова її викласти.

Вище повідомлення про те, що цей блог створений мною 11 років тому…

Боже, це третина мого життя. В якому я хотіла ділитись. Так щоб не тільки для себе, але так, щоб і ніхто не бачив. А хто захоче - відкриє і знайде.

Я памʼятаю себе в кімнаті за ноутом в бабусиному будинку. Коли подруга запропонувала мені викладати свої думки в Tumblr. Я створила цей блог. Писала і видаляла пости, які здались мені з часом просто абсурдними. Я забувала про тамблер, і знаходила його знову. І так було всі 11 років.

Я виросла хорошою дівчиною. Мене виростили чесною, доброю, щирою, порядною. Я росла на хуторі у своєму світі. А коли лишала його, знаходила собі пригоди, які не хочеться згадувати. Але цей шлях зробив мене собою. Зі своїми поглядами та принципами.

Цікаво, коли мені буде 40+, чи буду я згадувати про Тамблер і про те, що любила писати..

[yakumenkko]

Відчувати - не соромно. Соромно бути скупим на емоції.

Бути чесним - не соромно. Соромно приховувати правду за посмішкою.

Довіряти не соромно. Соромно підставляти.

Кохати не соромно. Соромно приховувати почуття.

Сьогодні життя є, а завтра нема.

Невже так тяжко, бути собою?

Живеш пів життя не своїми бажаннями. А потім жалкуєш про те, що не сталось. І ти не той ким хочеш бути.

[yakumenkko]

Може інколи просто треба поплакати і стане краще?

Шкода чоловіків, в них така функція не закладена. А паскудно то всім.

[yakumenkko]

Як тяжко не покинути, те що почав. Мати силу в собі продовжувати. Не перемикатись на якусь дурню, а продовжити вдосконалювати англійську. Господи, дай мені сил..

[yakumenkko]

Кілька тижнів тому я прочитала та паралельно прослухала книги про голокост, фільтраційні концтабори. Дві розповіді людей, які вижили.

1. Едіт Еґер - «Вибір»

2.Віктор Франкл - «Людина в пошуку справжнього сенсу»

Один із таборів, який згадується це «Аушвіц». Який знаходиться біля міста Освенцем.

Будучи в ліцеї, я їздила на тиждень по обміну в Польщу і нас возили на екскурсію туди.

Я бачила, ті бараки, ті душеві камери, в який люди не знали піде з отворів у стелі вода чи газ. Вони бачили велику трубу з якої постійно клубочився чорний дим…

Я бачила сотні окуляр, кілограми волосся, одягу, взуття, речей..

Я бачила велику урну розміром 10х10 в який досі зберігаються реш��ки людей. Порох з кістками..

А тисячі, сотні тисяч це не пережили..

Вижили одиниці, яким пощастило.

Ніякі слова не опишуть цей жах.

Якщо пекло є, дуже надіюсь що тим, хто причетний до геноциду,там прописані вічні муки.

[yakumenkko]

День, коли все дратує. День, коли нічого не хочеться.

Хочу перечитати роман, хоча ще не закінчила попередній.

Але я собі вдячна за пілатес. Мʼязи всі приємно ниють. І в кінці заняття посмішка. Дякую, що ти сьогодні в мене був.

А тепер спати.

[yakumenkko]

Треба вміти так глянути на годинник, а там щоб було 13:13, 16:16 і т.д.

[yakumenkko]

Осінь прийшла швидко. Як перемикнуло тумблер, тепло/холодно.

Сьогодні 1 жовтня, день Українського козацтва, день Захисників України, день Покрови Пресвятої Богородиці та пів року, як я в нові компанії.

Свято.

[yakumenkko]

Третій день думаю про те, що я напевно розівчилась викладати свої думки для тексту. Але перед тим, як написати, думку ще потрібно сформувати…

Про що я зараз думаю?

07:59

Я їду в офіс. Такого давно не було, щоб я не чула будильник. Просто в цей час я дивилась сон. Реально дивилась, бо я розуміла, що це мені сниться, і продовжувала грати свою роль.

Зазвичай прокидаюсь від перших звуків, але не сьогодні. Втома? Можливо.

6:23

Намагаючись не підвисати, роблю зарядку, дещо з пілатесу і розтяжки і думаю про те, що певно треба йти по воду в найближчий маркет, бо вчора ввечері води в крані не стало, зовсім..

Закінчила своє тренування кардіо з двома бутлями і надією, що не малий не прокинеться і не злякається, що мене ніде нема.

Вікриваю тихенько двері і слухаю - тихо. Не прокинувся. Місія виконана. Йду вдячно допивати чай.

08:02

Нивки. Перша станція метро з якою я познайомилась в Києві. Перший район в якому я жила по приїзду. Хотілося б написати, що багато “вперше” тут було у Києві. Але ні, все, що памʼятаю, це темна кімната наполовину заставлена ящиками, тверде ліжко, бордова форма сохне у ванній після добової зміни, бубуся Ада.

08:14

Я знову дивлюсь на годинник і тішусь, що таки написала, що думаю, і це мені навіть подобається.

[yakumenkko]

Доросле життя це постійний вибір. Прийняття рішень і відповідальності. За кожен крок та слово.

Наслідки будуть завжди. А які, залежить тільки від тебе.

[yakumenkko]

Відчуваю себе тривожно в кінці робочого тижня тривожно. Два рази написала тривожно.

Їду додому і не знаю куди діти напругу, яка не дає просто спокійно доїхати додому.

Куди подіти думки. Тривога клубочком зібралась в потилиці і пече…

Від людей, подалі від думок.

Він них, від себе, від життя

Ховалась дівчинка мала.

Хотіла спокою і втіхи,

Не бачити ні зла, ні лиха.

Не знайти, що таке війна.

[yakumenkko]

Випити кави та спіймати прихід ✔️😅

[yakumenkko]

Так вийшло, що їхали у відпустку ми влітку, а повернулись вже осінню.

Перший тиждень після відпуску такий довгий, особливо в ті дні, коли листів не так багато.

Людей в офісі все більше, працювати вже тяжче, через шум, який створює «робочий колектив».

Дуже люблю теплу осінь. Навіть з дощем. І темними ранками.

[yakumenkko]

Привіт і бувай останній день літа.

Я чесно, не дуже його памʼятаю. Тобто, це літо.

Але дещо таки є.

Пляж, кавун, кукурудза, неймовірна спека від якої неможливо було заснути. Відключення світла. Випробування холодильника на витривалість. І до речі, він просто космос.

Прогулянки, вечірн��й Київ. Багато книг від який в мене просто очі відмовились працювати. Урок засвоєний, більше пдф, я не читаю..

Запах яблук в батьківському садку, обхід хутора і смакування всіх ягід. Так, якщо брати до уваги, що ми обоє працюємо, ні троє, бо малий йде в садок, як на роботу, то в нас було літо.

Чого б хотіла я добавити? Моя романтична душа хотіла б більше вечірніх прогулянок містом. Але війна, фонарі майже не світять.

Ну і після слова «війна» можна поставити крапку. Все,тут все ясно.

Я так хочу на Вишгородську набережну, але там заборонено гуляти. Устриць із сидром у Білому наливі біля м. Університет. Прогулятись тим новим мостом і взагалі, цього літа ми ще не гуляли Оболонською набережною.

Осінь планує бути теплою. Ще не все втрачено. Осінній Київ набагато приємніший.

Тому літо 24 зараховано до нашого життя. Таким, яким ми його собі дозволили прожити.

А літо продовжуємо відпусткою в горах. Я досі не вірю. І не повірю, поки їх не побачу.⛰️

[yakumenkko]

Я вже кілька днів думаю, про те, що треба було б написати щось.

І от що важливе я тут залишу.

Вчора перед сном, як завжди обіймаючись і говорячи про різні важливі речі з сином, я запитала його, що таке для тебе любов?

І він відповів, що це веселка 🌈

І любов це коли я обіймаю маму і тата💞

Будьте, як райдуга, любіть і будьте коханими.

[yakumenkko]

Я не хочу новий телефон, я хочу комфортну квартиру, де достатньо місця і все працює🤬