yakumenkko

[yakumenkko]

Раніше другом називали кожного знайомого.

Зараз це товариші, колеги, знайомі.. друзями можна назвати одиниці. Але якщо це дружба, то вона проявляється з часом.

Можна мати друга дитинства, але не мати його в дорослому житті.

Смаки, погляди, релігія, цінності, політика, сумління - у всіх різне.

Дружба це ви�� унікальної комунікації, яка є подарунком долі. Думаю це рідкість, це теж робота, відповідальність. І у любі відносини потрібно вкладати.

[yakumenkko]

Я кожен день думаю, про що я б хотіла написати.

Ось я сиджу в ранковій електричці. Їду на роботу, яка мені подобається. І нарешті таки пишу, бо не читаю.

Я закінчила читати книгу, продовження якої очікується в лютому 2025-го за космічні кошти🥲 Але я її буду мати, я точно знаю.

І тепер я у пошуку нової цікавої історії.

[yakumenkko]

Готова поділитись.

Ми не знаємо, що буде завтра.

Ми не можемо планувати.

Але ми можемо мріяти. Ніхто не можу забрати в нас наші мрії і бажання.

Розвиватись, навчатись, вдосконалюватись.

Йти до мрій і втілювати їх в реальність.

Всі складності тимчасові.

Працюй і твої старання будуть оцінені.

В потрібний час потрібними людьми.

[yakumenkko]

Сьогодні мені снився сюжет книжки.

Дуже яскравий сон і дуже хотілося б побачити його продовження.

Як фантазія і мозок може таке виробляти, вигадувати?

Чи присутня свідомість, чи вона дивиться зі сторони на цей фільм, який крутить мозок?

Будинок. В двох кімнатах двоє не знайомих мені чоловіків. Один з суворими рисами обличчя, веде себе зверхньо і позиціонує себе центром всесвіту. Інший, спокійно сів на стільчик і чекає, поки я завершу розмову із першим. Той кричить на мене, пробує маніпулювати і вдарити. Я кричу на нього у відповідь і йду. А другого вже не має. Він не дочекався, поки я закінчу розмову і пішов. Я вибігла за ним, але не бачу його, а в голові чую, я вже не міг так довго чекати. Як я могла.. Наступна картина де я стою в саду, а по дорозі йдуть фантастичні звірі неймовірних розмірів. Золотаві, величаві, жахливо-красиві. Переді мною відкривається всесвіт. Той чоловік і був всесвітом… і я хочу його повернути.

Що за сон.. не певна що продовження буде, але я прокинулась в чудовому настрої. Як прочитала чудову книгу.

[yakumenkko]

Я довго виношувала цю думку і готова її викласти.

Вище повідомлення про те, що цей блог створений мною 11 років тому…

Боже, це третина мого життя. В якому я хотіла ділитись. Так щоб не тільки для себе, але так, щоб і ніхто не бачив. А хто захоче - відкриє і знайде.

Я памʼятаю себе в кімнаті за ноутом в бабусиному будинку. Коли подруга запропонувала мені викладати свої думки в Tumblr. Я створила цей блог. Писала і видаляла пости, які здались мені з часом просто абсурдними. Я забувала про тамблер, і знаходила його знову. І так було всі 11 років.

Я виросла хорошою дівчиною. Мене виростили чесною, доброю, щирою, порядною. Я росла на хуторі у своєму світі. А коли лишала його, знаходила собі пригоди, які не хочеться згадувати. Але цей шлях зробив мене собою. Зі своїми поглядами та принципами.

Цікаво, коли мені буде 40+, чи буду я згадувати про Тамблер і про те, що любила писати..

[yakumenkko]

Відчувати - не соромно. Соромно бути скупим на емоції.

Бути чесним - не соромно. Соромно приховувати правду за посмішкою.

Довіряти не соромно. Соромно підставляти.

Кохати не соромно. Соромно приховувати почуття.

Сьогодні життя є, а завтра нема.

Невже так тяжко, бути собою?

Живеш пів життя не своїми бажаннями. А потім жа��куєш про те, що не сталось. І ти не той ким хочеш бути.

[yakumenkko]

Може інколи просто треба поплакати і стане краще?

Шкода чоловіків, в них така функція не закладена. А паскудно то всім.

[yakumenkko]

Як тяжко не покинути, те що почав. Мати силу в собі продовжувати. Не перемикатись на якусь дурню, а продовжити вдосконалювати англійську. Господи, дай мені сил..

[yakumenkko]

Кілька тижнів тому я прочитала та паралельно прослухала книги про голокост, фільтраційні концтабори. Дві розповіді людей, які вижили.

1. Едіт Еґер - «Вибір»

2.Віктор Франкл - «Людина в пошуку справжнього сенсу»

Один із таборів, який згадується це «Аушвіц». Який знаходиться біля міста Освенцем.

Будучи в ліцеї, я їздила на тиждень по обміну в Польщу і нас возили на екскурсію туди.

Я бачила, ті бараки, ті душеві камери, в який люди не знали піде з отворів у стелі вода чи газ. Вони бачили велику трубу з якої постійно клубочився чорний дим…

Я бачила сотні окуляр, кілограми волосся, одягу, взуття, речей..

Я бачила велику урну розміром 10х10 в який ��осі зберігаються рештки людей. Порох з кістками..

А тисячі, сотні тисяч це не пережили..

Вижили одиниці, яким пощастило.

Ніякі слова не опишуть цей жах.

Якщо пекло є, дуже надіюсь що тим, хто причетний до геноциду,там прописані вічні муки.

[yakumenkko]

День, коли все дратує. День, коли нічого не хочеться.

Хочу перечитати роман, хоча ще не закінчила попередній.

Але я собі вдячна за пілатес. Мʼязи всі приємно ниють. І в кінці заняття посмішка. Дякую, що ти сьогодні в мене був.

А тепер спати.

[yakumenkko]

Треба вміти так глянути на годинник, а там щоб було 13:13, 16:16 і т.д.

[yakumenkko]

Осінь прийшла швидко. Як перемикнуло тумблер, тепло/холодно.

Сьогодні 1 жовтня, день Українського козацтва, день Захисників України, день Покрови Пресвятої Богородиці та пів року, як я в нові компанії.

Свято.

[yakumenkko]

Третій день думаю про те, що я напевно розівчилась викладати свої думки для тексту. Але перед тим, як написати, думку ще потрібно сформувати…

Про що я зараз думаю?

07:59

Я їду в офіс. Такого давно не було, щоб я не чула будильник. Просто в цей час я дивилась сон. Реально дивилась, бо я розуміла, що це мені сниться, і продовжувала грати свою роль.

Зазвичай прокидаюсь від перших звуків, але не сьогодні. Втома? Можливо.

6:23

Намагаючись не підвисати, роблю зарядку, дещо з пілатесу і розтяжки і думаю про те, що певно треба йти по воду в найближчий маркет, бо вчора ввечері води в крані не стало, зовсім..

Закінчила своє тренування кардіо з двома бутлями і надією, що не малий не прокинеться і не злякається, що мене ніде нема.

Вікриваю тихенько двері і слухаю - тихо. Не прокинувся. Місія виконана. Йду вдячно допивати чай.

08:02

Нивки. Перша станція метро з якою я познайомилась в Києві. Перший район в якому я жила по приїзду. Хотілося б написати, що багато “вперше” тут було у Києві. Але ні, все, що памʼятаю, це темна кімната наполовину заставлена ящиками, тверде ліжко, бордова форма сохне у ванній після добової зміни, бубуся Ада.

08:14

Я знову дивлюсь на годинник і тішусь, що таки написала, що думаю, і це мені навіть подобається.

[yakumenkko]

Доросле життя це постійний вибір. Прийняття рішень і відповідальності. За кожен крок та слово.

Наслідки будуть завжди. А які, залежить тільки від тебе.

[yakumenkko]

Відчуваю себе тривожно в кінці робочого тижня тривожно. Два рази написала тривожно.

Їду додому і не знаю куди діти напругу, яка не дає просто спокійно доїхати додому.

Куди подіти думки. Тривога клубочком зібралась в потилиці і пече…

Від людей, подалі від думок.

Він них, від себе, від життя

Ховалась дівчинка мала.

Хотіла спокою і втіхи,

Не бачити ні зла, ні лиха.

Не знайти, що таке війна.

[yakumenkko]

Випити кави та спіймати прихід ✔️😅

[yakumenkko]

Так вийшло, що їхали у відпустку ми влітку, а повернулись вже осінню.

Перший тиждень після відпуску такий довгий, особливо в ті дні, коли листів не так багато.

Людей в офісі все більше, працювати вже тяжче, через шум, який створює «робочий колектив».

Дуже люблю теплу осінь. Навіть з дощем. І темними ранками.