voiceofheartt-blog - Tumblr blog

[voiceofheartt-blog]

іноді думаю:

навіщо я думаю, якщо і так не зможу зізнатись тобі у всьому…

якщо і так не зможу спинити ці лоскітливі й спонтанні ідеї

ці неоднозначні погляди, обірвані фрази, місячні фази…

а знаєш, ранкові алеї у звичному парку ще кращі, ніж денні

а знаєш, безсоння удвічі солодше, якщо ти в мережі

а знаєш, твої смс мене змушують довго вдихати повітря

пірнати повільно під воду і зрештою там видихати

я знаю, ти вмієш триматись навіть, якщо все довкола затихло

я знаю, ти можеш мовчати, навіть коли вже пора говорити.

іноді думаю:

навіщо я думаю, якщо і так не зможу зізнатись тобі у всьому

якщо не зможу сказати все прямо чи хоч би проговоритись

мені бодай крихту тебе, щоби завтра не згинути з голоду

мені бодай трохи відваги, щоб врешті наважитись зблизитись.

а знаєш, сьогодні туман такий білий, що поряд нічого не видно

а знаєш, мій кожен наступний день дуже схожий на попередній

а знаєш, в цю мить листя падає тихо й покірно

від його шелесту – затишно й тепло.

а знаєш, ніщо так не змушує вірити, як чергова невдача

а знаєш, усі мої плани – останнім часом це розкіш

а знаєш, чотири стіни – це не так уже й страшно

але по суті – не так вже і просто.

іноді думаю:

навіщо я думаю, якщо і так не зможу зізнатись тобі у всьому..

не зможу зібрати слова чи вибрати колір плаття…

а знаєш, я досі не вмію збиратися швидко, але

якщо ти чекаєш внизу, я – миттю.

[voiceofheartt-blog]

не можна тримати усе тільки в собі і твіттері ходити постійно по колу і закривати на правду очі у рот набирати води, відводити погляд, шукати окремі маршрути навмисне всміхатися іншим, умовно хворіти на кілька днів, щоб тільки від всього сховатись: від чогось – втекти, а щось – забути мені б твоє вміння казати прямо, мені б твою здатність на все забивати й це дике шаленство і цю спонтанність багатогранність твою, багатогранність… та є слова, які краще не вимовляти та є думки, які треба ховати, ховати глибоко – і це не найбільша мудрість і є щось таке, що не дозволяє спати, та краще не спати, ніж потім жаліти про поспіх, відвертість чи дурість бо рухи мої такі невиправдані, усе таке награне, сковане, дивне довкола кричать-палають міські ліхтарі, спонукають відкритись а я озираюсь і бачу трамвай, який на кінцевій повз твій будинок усе повільніше, усе повільніше… і я можу вийти але для чого? але до кого нести свої сни, свої мрії й обірвані фрази, обвітрені губи, вкутане горло і сині від холоду руки, свій скромний хороший настрій, свою простуду яка затягнулась на три сезони… цей невиліковний стан мого марення запахом твого тіла і цей невідкладний візит до тебе, який я щораз відкладаю на потім, на потім страхи, які безперервно наздоганяють, хоч я наполегливо прошу залишити мій горизонт, мої темні глибини, мої висоти… сьогодні я все тобі розповім ти довго мовчатимеш, довго дивитимешся у мої втомлені очі повітря вдихатимеш довго й ще довше його видихатимеш ти скажеш, що й так усе знав, і так все читав, і так усе бачив та що з цим знанням робити – не знав і не знатимеш.

[voiceofheartt-blog]

бо кожного разу, коли я хочу тебе забути коли твердо вирішую, що так більше не можу ти робиш щось звичне, в своєму дусі і я тут місця собі не знаходжу.

давай, обіймай мене знову, як вперше давай, повертай мене, повертай колись ти вже влучив мені прямо в серце колись ти казав уже: “почекай”

знімай, знімай свою куртку і будь, як вдома сідай на диван – приготую чай нам двом потрібна коротка розмова хоч я почала б не з розмов, та нехай

ти б не прийшов, якби сумнівався я б не впустила, якби не хотіла клади свою руку мені на волосся я скучила. і я не вмію обманювати

мені так подобається тобою пахнути я скучила…. мені так подобається з тобою тягнути час до світанку

я скучила. скучала безперестанку.

[voiceofheartt-blog]

коли важко встати

коли треба мати

щось більше, ніж просто силу

щось більше, ніж просто крила

аби злетіти.

аби не впасти.

[voiceofheartt-blog]

Пам'ятаєш про всіх, крім мене.

[voiceofheartt-blog]

Прости меня, моя любовь

[voiceofheartt-blog]

Зрадив, ще тоді зрадив.

Знав, наскільки важливий для мене,

Як сильно я хвилююсь,

Як сильно хочу , щоб все у тебе було добре,

І як сильно відчуваю у тобі потребу,

І зрадив.

На наступний же день після нашої серпневої зустрічі.

Боляче.

[voiceofheartt-blog]

Here comes the rain again 

Falling on my head like a memory 

Falling on my head like a new emotion 

Is it raining with you?

[voiceofheartt-blog]

Але які слова допоможуть, якщо я люблю тебе більше за життя?

Але які люди зможуть тебе замінити, якщо ти один став для мене світом?

Але які подорожі принесуть задоволення, якщо вони без тебе?

Але як місто може бути рідним, де немає тебе?

Я скучила. Шалено скучила. І скучаю завжди.

Ти дарував мені крила, віру, спокій та натхнення. А зараз я відчуваю самотність серед натовпу. Навіть поряд з найріднішими.

Дисонанс.

Я так сильно потребую тебе. Але не напишу тобі навіть і слова.

Я так сильно хочу почути твій голос. Але не зателефоную.

Я так сильно хочу обійняти тебе. Але не прийду на нашу зустріч.

У тебе в думках інші, багато інших. Ти не відчуваєш потреби в мені. А я не хочу бути зайвою і заважати твоєму щастю.

[voiceofheartt-blog]

А ти досі для мене понад усе.

І мені боляче це дається.

[voiceofheartt-blog]

Можно тебя на пару ночей? Можно на пару снов? Тёплыми пальцами на плече, солнцем, что жжёт висок. Тенью, проникшей в дверной проём, правом на поцелуй, спешно украденный под дождём из острых взглядов-пуль. Можно тебя на короткий вдох, выдох, мурашек бег? Время плести из мгновений-крох, стряхивать с шапки снег. Общими сделать табак и чай, поздний сеанс в кино. Петь под гитару, легко звучать музыкой общих нот. Можно тебя в неурочный час, в самый отстойный день? Куртку неловко стащив с плеча, молча отдать тебе. трогать ботинком осколки льдин, времени сбросив счёт. По переулкам пустым бродить до покрасневших щёк. Можно тебя на недолгий срок в комнате для двоих? Следом руки украшать бедро, выстроив ровный ритм. Звёзды ловить, захватив балкон, кутаясь в темноту, и перекатывать языком вкус твоих губ во рту. Можно тебя, крепко сжав ладонь, вывести за порог? Выменять скучно-спокойный дом на пыль больших дорог. Взять напрокат развалюху-додж и превратить в постель. Громко смеясь, выносить под дождь жар обнажённых тел. Можно тебя приучить к себе и приручить тебя? Мнению, обществу и судьбе бросить в лицо снаряд. ��елать лишь то, от чего в груди будет пылать пожар, юными, смелыми обойти весь необъятный шар. Можно тебя без тревог и мук, без бесполезных фраз? Знаешь, я всё говорил к тому: можно тебя сейчас?

[voiceofheartt-blog]

вчера ей казалось: вспыхнет и перестанет; сегодня – в груди раскалилось всё добела: «кем были мы – ясно, а кем мы стали?»; над ними багровым румянцем сменяется синева. их отражения ловят киосков витрины, чтобы в себе навеки запечатлеть: она влюблена, они молоды и смешливы – всё так красиво, что вряд ли ещё повторится впредь. она скрипка: натянуты струны – бери, играй; а его глаза желтизной фонарей блестят, что за ними – декодер сломан – не распознать: то ли война с собой, то ли с ней война. ветер, в мурашках плечи, музыка льётся нежно, небо дрожит, отразившись в воде; «никогда не будет как было прежде» – и целует её в тени скул на уставшем лице. ей бы не уходить, ей бы слушать, слушать, и растворяться в словах, самой становится словом: «ты мне так нужен, мне нужен, безумно нужен», но остаётся лишь расставаться снова...

[voiceofheartt-blog]

Словами кидаєшся

Та від них тяжко

піднялась, та йти важко

йти важко, мовчи

[voiceofheartt-blog]

Ти в ньому вбачаєш щось світле,

незриме і нетерпиме

З терпкуватим присмаком на губах

Мимоволі вимовляєш його ім’я

У очах залишається відблиск неба

а у серці - те, про що зазвичай мовчать

щастя любить тишу, чи не так?

її щастя у тобі

живе, проростає, жадає дотягнутися до світла

відчути те “на сьомому небі”

так, так, іноді його потрібно вдавати

та чи вдасться вдавати весь час?

хапається за останні промені сонця

пригадує день, коли вперше поглянула у вічі

 посмішку, що грайливо манила

ти можеш допомогти їй подолати всі сентименти?

прийди, знайди, відкинь байдужість

знаєш, вона досі береже ті почуття

наче боїться втратити їх назавжди

втратити і не повернути

кожен її рух наповнений нестримною пристрастю

кожне слово - прихована ніжність

 від людей,  від тебе

понад усе вона свято вірила 

вдавалась від крайнощів в крайнощі

відкривалась повністю

а потім спалювала вщент будь-які бажання

найбільше у світі 

свою ніжність вона хотіла подарувати

тому, хто став для неї світом

подарувати тобі

пам’ятай про неї, навіть якщо не зустрінеш більше

пригадуй, як долала кілометри

як стримати її не міг

і не дощ, і не сніг

як намагалась відкритись тобі

у словах, у віршах

прагнула змусити посміхнутись

бути поряд

надавала особливого значення 

твоїм мріям, твоїм бажанням

пам’ятаєш?

вона хоче, аби ти був щасливим

хай поряд з іншою, лише б щасливим

не руйнуй

відчувай

і кохай 

що б не було

ти можеш бути справжнім

тож, будь

[voiceofheartt-blog]

перестань обжигать. ты – костёр, что горит внутри. и мне есть что сказать, но разумней не говорить. ты как будто палач, возведённый в духовный сан – ты умеешь меня казнить, а потом – спасать.

[voiceofheartt-blog]

no more sorrow

[voiceofheartt-blog]

расскажи — каково быть раненой

всего словом, всего мгновением?

ненавидеть его так пламенно,

но в глазах находить спасение?