#NGC 3623

[quiltofstars]

M65 // Les Bildy

One-third of the Leo Triplet, M65 is a spiral galaxy about 35 million light years distant. This is a spiral galaxy surprisingly dominated by old stars, despite it having interacted with its neighbors. This tells astronomers that it is so far the least impacted galaxy of the three in the Leo Triplet.

[the0phrastus]

First Light with the ZWO ASI2600MM Pro mono camera June and July consistently delivered terrible weather for astronomy. There was one clear-ish night somewhere in the middle of the waves of thunderstorms, torrential rain, and general cloudiness, but there was a nearly full moon, and a few hours of clear skies amid weeks of cloud wasn’t worth it. So I waited for the next opportunity. Last night, August 11th, I set up the Sky-Watcher mount with the William Optics SpaceCat and the new camera.

Here's the result of my first imaging run with the ZWO ASI2600MM Pro mono camera, cooled to -10C, Antlia 3nm Hydrogen-alpha Pro Imaging filter (2 inch). 52 x 300-second sub-exposures with minimal calibration (bias & dark, no flat frames). The ASI2600 is built around the monochrome version of the Sony IMX571 APS-C sized sensor, and although you can get away with 36mm unmounted filters, I went all the way to 2 inch mounted narrowband filters. And not even a hint of vignetting. I didn't use flat frames when stacking. So, am I impressed with the ZWO ASI2600MM Pro? Oh yeah.

I started narrowband imaging about ten years ago with Atik mono CCD cameras, moved through a couple QHYs, and settled on the ZWO ASI1600MM Pro—the smaller, older generation of this ASI2600. I've been using the 1600 for four or five years, and it was time to upgrade. The 2600 has been out for a little while—I'm not new to this camera but I'm really glad I made the jump.

Target Notes: NGC 7822, Cederblad 214, SH2-171 (the brighter emission nebula core) as well as the star cluster Berkeley 59. There are several long chains of clumps of dark nebulae, including LDN 1268, 1275, Dob 3637, 3627, 3623, many more. Nestled in that large band of dark nebulae toward the bottom is the reflection nebula GN 23.56.1. The very small circle of gray at the top left, blending in but dimmer than the nearby stars, with less contrast, is the planetary nebula Abell 1 (PLN 119+6.1). Find all of this—the nebulae and star forming complex in Cepheus near the edge of Cassiopeia.

[futurenowua]

Сузір'я Лева: легенди та цікаві факти

Дізнайтеся все про Сузір'я Лева – як виглядає, де розташоване, які його зірки та які легенди про нього в різних народів світу.

Що таке Сузір'я Лева?

Сузір'я Лева знаходиться в півніСузір'я Левачній частині неба. Це одне з зодіакальних сузір'їв і одне з найбільших сузір'їв на небі. Лев уособлює лева і зазвичай асоціюється з Немейським левом у грецькій міфології. Його символ - ♌. Вперше сузір'я було каталогізоване грецьким астрономом Птолемеєм у 2 столітті, разом з усіма іншими сузір'ями зодіаку. У сузір'ї Лева знаходяться яскраві зорі Регул і Денебола, сусідня зоря Вольфа 359, а також низка відомих об'єктів далекого неба, серед яких галактики Мессьє 65, Мессьє 66, Мессьє 95, Мессьє 96, Мессьє 105 і NGC 3628. Що таке сузір’я

Факти, розташування Сузір'я Лева та карта

Сузір'я Лева - 12-те за розміром сузір'я, що займає площу 947 квадратних градусів. Воно розташоване у другому квадранті північної півкулі (NQ2) і його можна побачити на широтах між +90° і -65°. Сусідами сузір'я є Рак, Кома Берегині, Кратер, Гідра, Малий Лев, Рись, Секстанс, Велика Ведмедиця та Діва. Абревіатура з трьох літер, прийнята Міжнародним астрономічним союзом (IAU) у 1922 році, - Leo. https://www.youtube.com/watch?v=kCW6YPbtHrE як знайти Сузір'я Лева Сузір'я Лева містить п'ять об'єктів Мессьє: Мессьє 65 (M65, NGC 3623), Мессьє 66 (M66, NGC 3627), Мессьє 95 (M95, NGC 3351), Мессьє 96 (M96, NGC 3368) і Мессьє 105 (M105, NGC 3379). Має 11 зірок з відомими планетами. Сузір'я Лева належить до сімейства сузір'їв Зодіаку, разом з Овном, Тельцем, Близнюками, Раком, Дівою, Терезами, Скорпіоном, Стрільцем, Козерогом, Водолієм і Рибами. Найяскравіша зоря у Сузір'ї Лева- Регул, Альфа Леоніда, з видимою зоряною величиною 1,35. Лев - одне з 15 екваторіальних сузір'їв. Воно містить 13 іменованих зір. Власні назви зірок, офіційно затверджені Міжнародним астрономічним союзом (МАС): Адхафера, Альгіеба, Альтерф, Чертан, Денебола, Дінголай, Формоза, Морія, Расалас, Регул, Сагарматха, Субра і Зозма. Із сузір'ям пов'язані два метеорні дощі. Леоніди зазвичай досягають піку 17-18 листопада кожного року і мають радіант біля яскравої зірки Гамма Леоніди. Січневі Леоніди - це невеликий зорепад, пік якого припадає на період з 1 по 7 січня. Сузір’я Великої Ведмедиці: легенди та цікаві факти 

Легенда про Сузір'я Лева

Сузір'я Лева - одне з найдавніших сузір'їв на небі. Археологічні дані свідчать, що месопотамці знали сузір'я, схоже на Лева, ще за 4000 років до нашої ери. Перси знали це сузір'я як Шир або Сер, вавилоняни називали його UR.GU.LA ("великий лев"), сирійці - Арьо, а турки - Артан. Вавилоняни знали зірку Регул як "зірку, що стоїть на грудях Лева", або Царську зірку. І сузір'я, і його найяскравіша зірка були добре відомі в більшості стародавніх культур.

Легенда про Сузір'я лева | Photo:https://www.utahsadventurefamily.com/find-leo-constellation-and-regulus/ Греки асоціювали Лева з Немейським левом, звіром, якого переміг Геракл під час першого з дванадцяти подвигів. І Ератосфен, і Гігін писали, що лев був поміщений серед сузір'їв, тому що він був царем звірів. Лев жив у печері в Немеї, місті, розташованому на південний захід від Коринфа. Він нападав на місцевих жителів і ніхто не міг цого перемогти, бо він мав непробивну шкуру. Геракл не зміг перемогти лева стрілами, тому він заманив його в печеру, боровся зі звіром і врешті-решт переміг його. Він використав левові кігті, щоб здерти з нього шкуру, а потім одягнув її як плащ, разом з левовою головою. Плащ не тільки захищав Геракла, але й робив його ще більш грізним. На небі шість яскравих зірок, що утворюють Серп Лева, символізують голову лева, а найяскравіша зірка сузір'я, Регул (Альфа Леоніда), позначає серце звіра. Ще одна яскрава зірка, Денебола (Бета Леоніда), позначає кінчик левового хвоста. Альгіба (Гамма Леоніда) лежить на шиї лева, хоча її назва означає "лоб". Зозма (Дельта Леоніс) позначає крижі лева.

Головні зірки у Сузір'ї Лева

Регул - α Леоніда (Альфа Леоніда) Регул, Альфа Леоніда, є найяскравішою зіркою у Сузір'я Лева і 22-ю за яскравістю зіркою на небі. Вона має видиму зоряну величину 1,35 і віддалена від нас приблизно на 77 світлових років. Регул - чотиризіркова система, що складається з двох пар зір. Регул А - спектроскопічна подвійна зоря, що складається з синьо-білої зорі головної послідовності, яка належить до спектрального класу B7 V, і зорі-компаньйона, яка не може бути визначена, але вважається білим карликом. Обидві зорі завершують оберт навколо їхнього спільного центру мас приблизно кожні 40 днів. Регул B і Регул C мають спільний власний рух. Вони розташовані на кутовій відстані 177 дугових секунд від Регула А. Це тьмяні зорі головної послідовності з видимою зоряною величиною 8,14 і 13,5. Регул В - зоря K2V, а її компаньйон, як вважають, є червоним карликом спектрального типу M4V. Обидві зорі розділені приблизно 100 астрономічними одиницями і мають орбітальний період 2 000 років. Первинна зоря Регулуса А - молода зоря, якій лише кілька мільйонів років, а її маса в 3,5 рази більша за масу Сонця. Зірка є надзвичайно швидким ротатором, з періодом обертання всього 15,9 годин. Як наслідок, вона має косу форму. Якби вона оберталася на 16% швидше, доцентрової сили, що створюється гравітацією зірки, було б недостатньо, щоб утримувати зірку разом.

Головні зірки у Сузір'ї Лева | Photo:https://earthsky.org/tonight/moon-pairs-up-with-royal-star-regulus/ Альфа Леоніда - найближча яскрава зоря до екліптики. З цієї причини вона регулярно затьмарюється Місяцем і, рідше, Меркурієм та Венерою. У північній півкулі Регул найкраще видно ввечері наприкінці зими і навесні. Єдиний час року, коли зорю не видно, - це місяць по обидва боки від 22 серпня, коли вона знаходиться надто близько до Сонця. Назва зірки, Регул, у перекладі з латинської означає "маленький король" або "принц". Грецька назва зірки - Василіскос - має таке ж значення. Арабська назва зорі - Калб аль-Асад, що означає "серце лева". Денебола - β Леоніда (Бета Леоніда) Денебола - друга за яскравістю зоря у сузір'ї Лева і 61-ша за яскравістю зоря на небі. Це зоря головної послідовності із зоряною класифікацією A3 V. Вона має видиму зоряну величину 2,113 і знаходиться на відстані приблизно 35,9 світлових років від Землі. Зірку можна легко побачити без бінокля. Денебола має на 75% більшу масу, ніж Сонце, 173% сонячного радіусу і в 12 разів світніша. Вона класифікується як змінна Дельта Скутті, що означає, що її яскравість незначно змінюється протягом кількох годин. Денебола демонструє коливання блиску в 0,025 зоряної величини близько десяти разів на день. Бета Леоніда - відносно молода зоря. Її приблизний вік становить менше 400 мільйонів років. Як і Регул, Денебола є швидким ротатором, що призводить до косокутної форми зорі з опуклістю на екваторі. Прогнозована швидкість обертання зорі становить 128 км/с. Денебола також демонструє сильний інфрачервоний надлишок, що дозволяє припустити, що вона може мати на своїй орбіті навколозоряний пиловий диск. Зірка належить до надскупчення IC 2391 - зоряного об'єднання, зорі якого мають спільний рух у просторі, але не пов'язані гравітаційно. Інші зорі, які належать до цього об'єднання, - Альфа Пікторіс у сузір'ї Пікторі, Бета Каніс-Міноріс у сузір'ї Малого Пса та зорі у відкритому скупченні IC 2391, також відомому як скупчення Омікрон Велорум, розташованому в сузір'ї Вела. Назва Денебола походить від арабського ðanab al-asad, що означає "хвіст лева". Альгіба - γ Леоніда (Гамма Леоніда) Гамма Леоніда - подвійна зоря у сузір'ї Лева. Її традиційна назва, Альгієба або Аль Гієба, походить від арабського Аль-Джабха, що означає "чоло". Іноді зірка також відома під своєю латинською назвою Джуба. Альгієба складається з гігантської зорі зі спектральною класифікацією K1-IIIbCN0.5 і тьмянішої зорі-компаньйона, яка належить до спектрального класу G7IIICN-I. Яскравіший гігант у 180 разів світліший за Сонце і має видиму зоряну величину 2,28. Зірка класу G7 має візуальну зоряну величину 3.51, вона в 50 разів яскравіша за Сонце і в 10 разів більша за нього за діаметром. Обидві зірки мають орбітальний період 500 років. У листопаді 2009 року на орбіті первинної зірки було виявлено планету. Система Гамма Леоніда має сукупну видиму зоряну величину 1,98 і знаходиться на відстані приблизно 130 світлових років від Сонця. Її легко спостерігати у невеликий телескоп за хороших умов і вона виглядає як яскрава подвійна зоря з оранжево-червоним і зеленувато-жовтим компонентами. Зозма - δ Леоніда (Дельта Леоніда) Зозма, Дельта Леоніда, є ще одним швидким ротатором у Леві, з прогнозованою швидкістю обертання 180 км/с. Як і Регул і Денебола, Зозма має екваторіальну опуклість і косу форму. Зозма - біла зоря головної послідовності спектрального типу A4 V, приблизно 58,4 світлових років від Землі. Вона має візуальну зоряну величину 2,56. Дельта Леоніда трохи більша і гарячіша за Сонце. Вона має 214% сонячного радіусу і приблизно в 15 разів яскравіша за Сонце. Приблизно через 600 мільйонів років вона стане червоним гігантом. Підозрюють, що зоря є членом Рухомої групи Великої Ведмедиці - групи зір, до якої входить більшість найяскравіших зір Великої Ведмедиці, що мають спільне походження і рух у просторі. Традиційна назва зірки, Зозма, походить з давньогрецької мови і означає "пояс". Зозма розташована на стегні лева. Чорт - θ Леоніда (Тета Леоніда) Тета Леоніда - ще одна біла зоря головної послідовності. Вона має зоряну класифікацію A2 V і масу в 2,5 рази більшу за Сонце. Зірку можна побачити неозброєним оком. Вона має видиму зоряну величину 3,324 і віддалена від Сонячної системи приблизно на 165 світлових років. Вік Тета Леоніда оцінюється в 550 мільйонів років, що означає, що вона набагато молодша за Сонце. Вона має надлишкове інфрачервоне випромінювання, що вказує на наявність навколозоряного пилового диска. Зірка має відносно високу прогнозовану швидкість обертання - 23 км/с. Зірка іноді відома під своїми традиційними назвами Чорт (від арабського al-kharāt або al-khurt, що означає "мале ребро"), Кокса (латинське "стегно") і Чертан (від арабського al-kharātān, що означає "два малих ребра"). Аль Мінліар - κ Леоніс (Каппа Леоніс) Каппа Леоніда - подвійна зоря з видимою зоряною величиною 4,46, віддалена від Сонячної системи приблизно на 210 світлових років. Її традиційна назва, Аль Мінліар, походить від арабського Мінхір аль-Асад, що означає "морда лева". Зірка має зоряну класифікацію K2III. Альтер�� - λ Леоніда (Лямбда Леоніда) Лямбда Леоніда - зоря класу K5, приблизно 336 світлових років від Сонця. Має видиму зоряну величину 4,32. Традиційна назва зірки, Альтерф, походить від арабського aṭ-ṭarf, що означає "вид (лева)". Субра - ο Леоніда (Омікрон Леоніда) Омікрон Леоніда - подвійна зоря у сузір'ї Лева. Віддалена від нас приблизно на 135 світлових років. Іноді вона відома під своєю традиційною назвою Субра. Два компоненти системи Омікрон Леоніда належать до спектральних класів F9III (гігант) і A5mV (зоря головної послідовності). Вони мають спільну видиму зоряну величину 3,53. Аль-Джаббах - η Леоніда (Ета Леоніда) Ета Леоніда - білий надгігант, що належить до спектрального класу A0 Ib. Він має видиму зоряну величину 3,511 і знаходиться на відстані приблизно 2000 світлових років від Землі. Хоча для неозброєного ока вона здається відносно тьмяною, зоря в 5600 разів яскравіша за Сонце і має абсолютну зоряну величину -5,60. Підозрюють, що зоря є частиною подвійної системи. Адхафера - ζ Леоніда (Зета Леоніда) Зета Леоніда - гігантська зоря, що належить до спектрального класу F0 III. Її традиційна назва, Адхафера, походить від арабського аль-рафіра, що означає "завиток" або "коса". Візуальна зоряна величина Зета Леоніда становить 3,33 і знаходиться на відстані близько 274 світлових років від Сонячної системи. Вона у 85 разів світліша за Сонце. Зірка має оптичного супутника, 35 Леоніда, який має видиму зоряну величину 5,90. 35 Леоніда знаходиться на відстані 325,9 дугових секунд від Адхафери і є супутником лише прямої видимості, оскільки віддалена від Землі лише на 100 світлових років. Велика Ведмедиця - μ Леоніда (Mu Леоніда) Mu Леоніда належить до спектрального класу K3. Вона має візуальну зоряну величину 4,1 і знаходиться на відстані близько 133 світлових років від Землі. Традиційні назви зорі - Расалас (або Рас Елад Бореаліс) і Альшемалі - є скороченими від арабської фрази ra's al-'asad aš-šamālī, що означає "північна (зоря) голова лева". Ras Elased Australis - ε Leonis (Epsilon Leonis) Епсилон Леоніда - яскравий гігант спектрального типу G1 II. Має візуальну зоряну величину 2,98 і є п'ятою за яскравістю зіркою в сузір'ї Лева. Її приблизний вік становить 162 мільйони років. Зірка віддалена від Землі приблизно на 247 світлових років. Традиційні назви зорі - Рас Еласед (Австраліс), Асад Австраліс і Альгенубі - походять від арабської фрази rās al-'asad al-janūbī, що означає "південна зоря голови лева". Епсилон Леоніда у 288 разів світліший за Сонце, в чотири рази масивніший і має в 21 раз більший за Сонце радіус. Він класифікується як цефеїдна змінна, що змінюється на амплітуду 0,3 зоряної величини кожні кілька днів. (Цефеїдні змінні, названі на честь Дельти Цефея в сузір'ї Цефея, є дуже світлими зорями, які мають прямий зв'язок між своєю світністю і періодом пульсації, що робить ці зорі важливими стандартними свічками для встановлення шкали відстаней). ρ Леоніда (Rho Леоніда) Rho Леоніда - ще одна подвійна зоря у Леві. Вона має візуальну зоряну величину 3,856 і віддалена від нас приблизно на 5,000 світлових років. Ро Леоніда має зоряну класифікацію B1 lab, що означає, що вона досягла надгігантської стадії своєї еволюції. Його маса в 21 раз більша за масу Сонця, радіус в 37 разів більший, а світність приблизно в 295 000 разів вища. Ро Леоніда є зіркою-втікачем і має особливу швидкість - 30 км/с в мінімумі відносно найближчих зірок. Первинн��й компонент системи, блакитний надгігант, має компаньйона, розташованого на кутовій відстані 0,11 дугової секунди. Супутник має видиму зоряну величину 4,8. ι Леоніда (Йота Леоніда) Йота Леоніда - спектроскопічна подвійна зоря із зоряною класифікацією F3 V. Вона має візуальну зоряну величину 4,00 і віддалена від Сонця приблизно на 79 світлових років. Компоненти системи розташовані надто близько один до одного, щоб їх можна було розрізнити за допомогою телескопа. σ Леоніда (Сигма Леоніда) Сигма Леоніда - блакитно-біла зоря, що належить до спектрального класу B9.5Vs. Вона має видиму зоряну величину 4.044 і віддалена від нас приблизно на 210 світлових років. Wolf 359 Wolf 359 - червоний карлик із зоряною класифікацією M6.5Ve. Він має видиму зоряну величину 13,54 і віддалений від нас лише на 7,78 світлових років. Незважаючи на близькість до Сонця, Wolf 359 можна побачити лише у великий телескоп. Це одна з найменш масивних зірок, коли-небудь відкритих, а також одна з найслабших. Вона випромінює лише близько 0,1% енергії Сонця, має 8% маси Сонця і лише 16% сонячного радіуса. Вік зірки становить менше мільярда років. Вона має відносно високий власний рух. Wolf 359 класифікується як спалахова зоря, яка може зазнавати різкого збільшення світності на кілька хвилин внаслідок магнітної активності на її поверхні. Спалахи від зорі випромінюють сильні сплески гамма-променів і рентгенівського випромінювання. Wolf 359 - одна з найближчих до Сонця зірок. Ближче лише Альфа Центавра в сузір'ї Центавра та Зірка Барнарда в сузір'ї Офіуха. Через свою близькість до Землі зоря часто згадується в художніх творах. Фанати "Зоряного шляху" впізнають її як місце битви на Вовчій битві 359, в якій борги на чолі з асимільованим капітаном Пікардом знищують кораблі Зоряного флоту, залишаючи в живих лише кількох вцілілих, серед яких Бенджамін Сіско, майбутній капітан корабля "Діп Спейс Дев'ять". Зірка також згадується в одному з епізодів серіалу "Зовнішні межі". Ікар (MACS J1149 Lensed Star 1) Ікар - друга найвіддаленіша індивідуальна зоря, відкрита на сьогоднішній день, поступаючись лише Еаренделі (WHL0137-LS) у сузір'ї Цетуса. Ікар - блакитний надгігант спектрального типу B, розташований приблизно на відстані 14,4 мільярда світлових років від Землі. Еарендель майже вдвічі віддалений від нас на 28 мільярдів світлових років. Ікар був відкритий у 2018 році командою астрономів, які вивчали мультилінзову наднову SN Refsdal за допомогою космічного телескопа "Хаббл". І Ікар, і наднову було видно в полі масивного скупчення галактик MACS J1149+2223, яке діяло як гравітаційна лінза для обох об'єктів. Світлу зірки знадобилося 9,34 мільярда років, щоб досягти Землі. Відстань спільного руху в 14,4 млрд. світлових років не відповідає часу ретроспективи, оскільки враховує роз��ирення Всесвіту за той час, який знадобився для того, щоб світло зорі досягло нас. Gliese 436 Gliese 436 - ще один червоний карлик, розташований відносно близько до Сонця. Він має візуальну зоряну величину 10,67 і віддалений від нас на 33,1 світлових роки. Він належить до спектрального класу M2.5 V. Позасонячна планета Gliese 436b була відкрита на орбіті зорі у 2004 році, а наявність ще однієї планети, UCF-1.01, була підтверджена у 2012 році. CW Леоніда (IRC + 10216) CW Леоніда - вуглецева зоря, занурена в товсту пилову оболонку. Вона знаходиться на відстані від 390 до 490 світлових років від Сонця. Зірка була вперше відкрита в 1969 році американським астрофізиком Еріком Брекліном і його командою астрономів. CW Леоніда перебуває на пізній стадії своєї еволюції, здуваючи свій зовнішній шар, щоб врешті-решт стати білим карликом. Газова оболонка, багата на вуглець, має вік близько 69 000 років, і зоря щороку втрачає величезну кількість маси. Вважається, що її розширена оболонка має щонайменше 1,4 маси Сонця у викинутому матеріалі. Зірка демонструє коливання блиску протягом періоду 649 днів. Її номінальна світність у 11 300 разів більша за світність Сонця, але вона змінюється протягом циклу пульсацій від 6 250 до 15 800 разів від світності Сонця. Відповідно, її видима зоряна величина також змінюється, коливаючись від 1,19 до 10,96. R Леоніда R Леоніда - червона гігантська зоря спектрального типу M8IIIe. Вона має візуальну зоряну величину від 4,4 до 11,3 з періодом 312 днів і класифікується як змінна Міра. Змінні Міра - це пульсуючі змінні зорі, які перебувають на пізній стадії еволюції, мають дуже червоний колір і період пульсації понад 100 днів. Read the full article

[scifigeneration]

Swift's telescope reveals birth, deaths and collisions of stars through 1 million snapshots in UV

by Michael Siegel

Technicians prepare Swift’s UVOT for vibration testing on Aug. 1, 2002, more than two years before launch, in the High Bay Clean Room at NASA’s Goddard Space Flight Center in Greenbelt, Md. NASA's Goddard Space Flight Center

Imagine if the color camera had never been invented and all our images were in black and white. The world would still look beautiful, but incomplete. For thousands of years, that was how humans saw the universe. On Earth, we can only see part of the light that stars emit.

Much of what we can’t see – in the infrared, the ultraviolet, the X-ray and the gamma ray wavelengths – is blocked by the Earth’s atmosphere. For the most part, this is a good thing. The atmosphere traps infrared light keeping the Earth warm at night and blocks high-energy ultraviolet light, X-rays and gamma rays, keeping us safe from deadly cosmic radiation, while letting in visible portions of the spectrum of light. For astronomers, however, this has a drawback: We look at the universe with one eye shut, unable to receive all of the information the universe is sending to us.

Visible light is just a tiny part of the electromagnetic spectrum. NASA

Launched on November 20, 2004, and orbiting an altitude of 340 miles, NASA’s Neil Gehrels Swift Observatory has three telescopes that monitor the universe using wavelengths of light that are blocked by Earth’s atmosphere. These included the X-Ray Telescope, the gamma-ray-sensitive Burst-Alert Telescope and the Ultraviolet Optical Telescope (UVOT). The UVOT recently delivered its 1 millionth image – data that astrophysicists like me use to gain insights into everything from the origins of the universe to the chemical composition of nearby comets.

Watching the birth of black holes

Swift’s primary mission is to study the afterglow of gamma ray bursts (GRBs) – which document the birth of black holes. Black holes are forged in the most violent explosions in the universe – the explosion of a massive star or the merging of two neutron stars (the shriveled husks left over from past stellar explosions). These explosions are so powerful – producing tens to hundreds of billions of times more energy than the sun – that even though they occur billions of light years away from Earth, they can still be detected by instruments like Swift. In fact, the first GRBs were detected by the Vela satellites, which were built to detect the explosions of nuclear weapons.

Over nearly 14 years, Swift has studied over a thousand GRBs. In doing so, it has revealed what powers them and given us glimpses into the furthest reaches of the cosmos, to the time when the first stars were being formed after the Big Bang.

However, one of the things you learn working on a space telescope mission is that if you build it, they will come. The mission provides capabilities to the community of astrophysicists – simultaneous X-ray/UV imaging and a rapid response to requests to observe and photograph specific sections of the sky – which are only available to Swift. We can focus our telescopes on an object of interest within hours of a “Target of Opportunity” request through our website, something no other mission can do. UVOT also fills an important niche by observing larger areas of the sky than can be observed with the more powerful UV instruments aboard the Hubble Space Telescope. These capabilities have proved a boon to the community and enabled study all sorts of objects and phenomenon beyond GRBs.

Swift’s ultraviolet-aided discoveries

Nearby galaxies are full of activity with new stars being formed. Swift is able to capture panoramic ultraviolet images that highlight the youngest, most massive stars in these galaxies. This gives us insight into what the universe has been doing over the last few hundred million years. My research team’s work has focused on nearby galaxies – like Andromeda and the Magellanic Clouds – to reveal what processes drive their past and ongoing star formation.

On the left is an image of the nearby galaxy NGC 3623 taken with UV. On the right is an optical image. Note how the galaxies spiral arms — where new stars are being born — stand out in the ultraviolet wavelengths emitted by these hot objects. NASA/Swift/L.McCauley, PSU, CC BY-ND

With UVOT, we get a much better view of supernova explosions. These can occur when a white dwarf, the remnant of a star like the sun, explodes, or during the final death throes of a massive star, more than eight times the mass of the sun. These events generate enormous amounts of ultraviolet light, and Swift has a unique ability to observe them within hours of discovery.

On the left is an ultraviolet composite made from several images of the Whirpool Galaxy (M51) taken between 2005-2007. The image on the right was made in June 2011, shortly after astronomers detected the explosion of a massive star in one of the galaxy’s outer spiral arms. The object is marked by the red circle. NASA/Swift/E. Hoversten, PSU, CC BY-ND

Comets sweep through our solar system, transforming from a frozen solid ball to a vapor as they approach the sun and creating magnificent tails of ionized particles. Swift studies these comets, and analyzes their chemical composition by breaking the light they emit into different wavelengths. Swift also allows scientists to measure a comet’s rotation by seeing how the light changes over time. This has revealed that violent eruptions on the comet surface can dramatically alter a comet’s path.

This image of Comet Lulin was taken by Swift on January 28, 2009. It shows data obtained by Swift’s Ultraviolet/Optical Telescope (blue and green) and X-Ray Telescope (red). The image of the star field (white) was acquired by the Digital Sky Survey. At the time of the observation, comet Lulin was 99.5 million miles from Earth and 115.3 million miles from the sun. The ultraviolet light comes from hydroxyl molecules and shows that, at this time, Lulin was shedding 800 gallons of water every second. D. Bodewits/Swift/NASA, CC BY-ND

One of the most exciting discoveries that Swift made was connected with the recent discovery of gravitational waves by the Laser Interferometer Gravitational-Wave Observatory (LIGO). Gravitational waves are distortions in the fabric of spacetime created by the motions of extremely massive objects. In August of 2017, two neutrons stars collided in a distant galaxy, creating gravitational waves powerful enough to be detected on Earth. Swift was one of an army of telescopes that looked for the source of the gravitational waves. The mad scramble over those few days led to one of the most exciting discoveries of the last decade – a luminous afterglow from the source of the gravitational waves. This has opened up new branches of science by connecting a new way of studying the universe – through gravitational waves – to the traditional way – through light.

An artist’s depiction of a space warping collision of two merging neutron stars. The ripples represent the gravitational waves that distort the space-time grid. The narrow beams shooting out of the collision show the gamma rays burst that are released after the gravitational waves. The yellow clouds glow with other wavelengths of light that are generated in the collision. NSF/LIGO/Sonoma State University/A. Simonnet

UVOT has been taking snapshots of the universe since 2004 and finally piled up its millionth image. Its success is a testament to the international team of engineers, scientists and staff at the three institutions that support it – the Pennsylvania State University; Mullard Space Science Laboratory in Surrey, England; and NASA’s Goddard Space Flight Center in Greenbelt, Maryland. It has been my privilege to be a part of this team for the last nine years. What does the future hold for UVOT? We hope to find more sources of gravitational waves, survey nearby galaxies, study even more supernovae, and monitor how objects in the universe change over time.

Here’s to the next million images.

About The Author: 

Michael Siegel is a Research Professor of Astronomy and Astrophysics at Pennsylvania State University

This article was originally published on The Conversation, a Sci Fi Generation content partner.

[arxt1]

SNe 2013K and 2013am: observed and physical properties of two slow, normal Type IIP events. (arXiv:1712.03933v1 [astro-ph.HE])

We present one year of optical and near-infrared photometry and spectroscopy of the Type IIP SNe 2013K and 2013am. Both objects are affected by significant extinction, due to their location in dusty regions of their respective host galaxies, ESO 009-10 and NGC 3623 (M65). From the photospheric to nebular phases, these objects display spectra congruent with those of underluminous Type IIP SNe (i.e. the archetypal SNe 1997D or 2005cs), showing low photospheric velocities (~2 X 10**3 km/s at 50d) together with features arising from Ba II which are particularly prominent in faint SNe IIP. The peak V-band magnitudes of SN 2013K (-15.6 mag) and SN 2013am (-16.2 mag) are fainter than standard-luminosity Type IIP SNe. The ejected Nickel masses are 0.012+-0.010 and 0.015+-0.006 Msol for SN 2013K and SN 2013am, respectively. The physical properties of the progenitors at the time of explosion are derived through hydrodynamical modelling. Fitting the bolometric curves, the expansion velocity and the temperature evolution, we infer total ejected masses of 12 and 11.5 Msol, pre-SN radii of ~460 and ~360 Rsol, and explosion energies of 0.34 foe and 0.40 foe for SN 2013K and SN 2013am. Late time spectra are used to estimate the progenitor masses from the strength of nebular emission lines, which turn out to be consistent with red supergiant progenitors of ~15 Msol. For both SNe, a low-energy explosion of a moderate-mass red supergiant star is therefore the favoured scenario.

from astro-ph.HE updates on arXiv.org http://ift.tt/2AbBz9O

[quiltofstars]

The Leo Triplet: Sarah's Galaxy (NGC 3628, top left), M65 (top right), and M66 (bottom right) // manuel1986

[quiltofstars]

The Leo Triplet: The Hamburger Galaxy (NGC 3628) top, M65 (bottom right), and M66 (bottom left) // Christian Proulx

[quiltofstars]

The Leo Triplet: the Hamburger Galaxy (NGC 3628, left), M65 (top right), and M66 (bottom right) // Chase Davidson

[quiltofstars]

The Leo Triplet: M66 (top left), M65 (bottom left), and Sarah's Galaxy (NGC 3628, right) // Thomas Rox

[quiltofstars]

The Leo Triplet // Sebastien Kuenlin

Sarah's Galaxy (NGC 3628) is to the right, with M66 at the top left and M65 to the bottom left.

[quiltofstars]

M65 (right) and M66 (left) // Eric Coles (coles44)

[quiltofstars]

The Leo Triplet: M65 (left), M66 (top), and the Hamburger Galaxy (bottom right) // jbatlgaastro

[quiltofstars]

The Leo Triplet: the Hamburger Galaxy (NGC 3628, top), M65 (bottom right), and M66 (bottom left) // Álvaro Méndez

[quiltofstars]

The Leo Triplet: the Hamburger Galaxy (NGC 3628, left), M65 (top right), and M66 (bottom right) // Guillaume Gruntz

[quiltofstars]

The Leo Triplet: the Hamburger Galaxy (NGC 3628, left), M65 (upper right), and M66 (lower right) // Fms50

[quiltofstars]

Two-third of the Leo Triplet: M65 (left) and M66 (right) // Cedric Raguenaud