#юрiйiздрик

[yulpit]

Відкладаєш на завтра усе, що потрібно зараз. Відкладаєш на потім усе, що задумав на завтра. Незакінчені справи під стелю збиваються в хмари. Нерозкаяні мрії в тобі розкладаються картами. Тільки мапи земель необжитих - в суціль біла пляма, а на картах таро - ані символів, ні алегорій. Недодумане вчора летить до помийної ями. Недодумане нині іще ні про що не говорить. Скільки дір у тобі? Скільки шпар поміж днем і ніччю? Скільки прірв поміж думкою, словом і рухом? Ти поводишся так, мов народжений жити вічно. От послухай себе, ти лиш тільки послухай: “Відкладаю на завтра усе що потрібно зараз...” Ти навчився чекати, а більше не вмієш нічого? Скільки паузу можна тримати практично без пауз? Скільки ждати пришестя - то бога, то мого, то свого? Так запитую в себе та вже відповім, мабуть, завтра. Нині спати вкладаюсь в дедлайну прокрустове ложе. І про себе шепочу молитву просту наче мантра: Я все зможу, мій Боже, повір, я все зможу, я зможу“”