#фільми 70х

[bearfoottruck]

If anyone's looking for a great book to read/movie to watch, check out Time After Time from 1979. Written by Karl Alexander (novel) and directed by Nicholas Meyer (film), it stars Malcolm McDowell as H.G. Wells, who has invented a time machine. Unfortunately for him, his close friend Dr. John Leslie Stevenson (David Warner) is really Jack the Ripper and steals the machine, so Wells pursues him to 1979 San Francisco and must not only bring him to justice, but try to get by in a future he could never have imagined. Also starring Mary Steenburgen as Amy Robbins, the film is largely faithful to the book, barring some extremely minor changes. TRIVIA: Supposedly, the movie inspired the Cyndi Lauper song of the same name.

MORE TRIVIA: The club used in the disco scene is the famous Trocadero Transfer, now known as The Grand.

[cactus-clone]

Нью-Йорк у фільмах Вуді Аллена живе своїм особливим життям, де немає місця метушні та гамору. Персонажі та події, що відбуваються у його фільмах про улюблене місто, неначе законсервовані у 20-30х роках минулого століття. Сюжети та персонажі завжди такі, як цього хоче сам режисер та сценарист Аллен — вони не стикаються з житловими чи фінансовими проблемами, їхні страждання пов’язані лише з високими переживаннями. Зазвичай, головний герой фільмів Аллена — це він сам: меланхолійний чоловік, який з гумором і іронією розказує про своє життя, про людей, які його оточують, та скептично аналізує свої невдачі в особистому житті.

Дощовий день у Нью-Йорку (A Rainy Day in New York) — ще одна ода режисера улюбленому місту. Завдяки Вуді Аллену можна вірити, що Нью-Йорк — богемне, аристократичне, красиве місто, де, в основному, мешкають актори, режисери, сценаристи, співаки, музиканти та інші митці. І можливо так воно і є.

У режисера є особлива любов до міста під час дощу, чи ввечері, коли на вули��ях запалюються ліхтарі і мости виглядають по особливому красиво.

Головні персонажі фільму “Дощовий день у Нью-Йорку” з перших кадрів нагадують пару з іншого фільму Аллена “Енні Голл”. Коли дивишся на молодих акторів, важко не думати про те, що роль головного персонажу вже була зіграна Вуді Алленом у кінці 70х.

Оповідання перемежовується вставками комедійного характеру, що відносяться до спогадів або саморефлексії головного героя. Мікс самоіронії та самосарказму — це те, за що глядач любить фільми Аллена. Більшість його стрічок про те, що якими б ірраціональними чи безглуздими не були стосунки, ми всі чомусь прагнемо їх.

А ще, значну роль у фільмі грає музика. Вона задає темп і ритм подіям. Вона переносить нас у романтичні локації Великого Яблука, де немає місця нудьгі чи пригніченності. І, навіть у найсумніші моменти, завдяки музиці ми відчуваемо піднессеня і красу миті.

“Дощовий день у Нью-Йорку” — найкращий спосіб подумки перенестися у прекрасне місто вогнів та погуляти його вулицями разом з героями фільму.