#уніформа

[0le9-mind]

[wendy1908]

Взагалі мені завжди хотілося щоб одяг Чарівниць виглядав більш серйозно. Вони сиражі, і навіть за зовнішнім виглядом одягу повинно бути видно, що це їх уніформа.

[redpineapple7]

Рене любила прогулянки, вона любила Пальметто, їй подобалось гуляти по Набережній. Тут вона завжди відчувала якусь спорідненість. Вона переїхала в це місце, бо любила воду, та працювати в спортивному центрі було цікаво. Ендрю каже що його також привела сюди блакить, Рене любить жартувати що в минулому житті вони жили на острові, де було дуже багато блакитного. Ендрю тоді стає дуже задумливим й шукає когось очима, він так його й не знайшов. Чомусь коли вона думає про Ендрю вона думає про ще когось, когось з жахливо неслухняним рудим волоссям, а потім. Потім вона й сама шукає свою блакить, але поруч її все ще немає.

Сьогодні Рене вийшла о п'ятій ранку, бо не могла спати й вирішила відпочити на набережній. Сонце тільки вставало, й з моря дув сильний вітер, Рене сильніше закуталась у свою кофту й тоді вона побачила її.

- Наталі! - кричала маленька дівчинка, вона бігла посеред пустинного пляжу й зупинилась, щоб озирнутись на свою найліпшу подругу. - Хутчіше!

Її біле плаття колихалось від вітру, а капелюшок зірвало під час бігу, тому вона намагалась прибрати своє неслухняне світле волосся.

Тут пахло весною і сонце сідало.

Скрізь Рене пройшла інша маленька дівчинка, в неї було чорне як ніч волосся й вона посміхалась так ніжно що в Рене заболіло в грудях. Дівчинка розв'язала одну зі своїх стрічок, щоб вкласти волосся білявці й вони тихо перешіптувалися поки не розчинились в білому світлі.

На березі річки, якої немає.

Рене дивилась як дівчата в супроводі охорони йшли невеликими вуличками міста. Скрізь були смачні запахи свіжої кави, та булочок. Білявка дивилась на все це своїми неймовірно блакитними очима й Наталі відчувала красу цього місця гостріше. Сцена змінилась й білявка тримала Наталі за руку, поки та прикривала своє поранення на животі.

- Дурна! Навіщо ти кинулась захищати мене?! - з її блакитних очей лились гіркі сльози.

- Бо це мій борг. - від тихої відповіді в Рене пробігли мурахи шкірою.

Тепер Наталі була дорослою. Рене вирішила що їй було вже понад двадцять.

Не було тих довгого чорного волосся та стрічок на руках, було каре й офіційна уніформа.

- Навіщо ти це зробила? - сердилась білявка.

Більше не було тиго неслухняного білого волосся, була гарно підібрана зачіска й корона.

- Бо це мій борг. Захищати вас єдине що я хочу в цьому житті. - спокійно відповіла Наталі, на її грудях красувався красивий прапор блакитної троянди, такий самий тільки кулон носить й білявка.

- Мені це було не потрібно! Ти могла залишитись моєю подругою! - не вгавала вона.

- Але тоді, коли вас видадуть заміж я не зможу піти за вами. - Наталі опустилась на одне коліно й обережно поцілувала тендітні пальці блакитноокої. - А так, я завжди буду поруч.

Рене була впевнена що Наталі не зможе стримати свою обіцянку.

Чомусь тут ніколи не хочеться чаю

Не хочеться снігу, не хочеться слави

Ми просто з тобою удвох погуляємо

На березі річки, якої немає!

Рене відчувала що Наталі нічого не хоче. Їй не цікавий одяг який їй дарують батьки намагаючись випросити вибачення за жахливе дитинство. Їй не цікаві солодощі, чи новий сорт чаю, який вона коштувала з Ендрю, але вона любить проводити з ним час, він розуміє її, він знає як це любити того з ким ти ніколи не будеш поруч. Їй було все одно на звання героїні війни та бали влаштовані на їх честь з Ендрю. Їм це було непотрібно. Вони хотіли не цього. Ендрю хотів, щоб його руде чортеня завжди був щасливим, але це неможливо. А вона просто хотіла бути на березі річки зі своєю панною й заплітати неслухняне волосся.

Чому ми не можемо забути про зливи?

Мабуть, для героїв ми надто вразливі

Стіни і леви нам не дозволяють

Розвіяти попіл, в якому ніяк не згасають

Але вони були дорослі, їм не можна більше так себе вести. Їм більше не можна бігати стінами замку, вулицями, чи пляжем. Їм більше не можна спілкуватись неформально. Їм більше не можна бути такими близькими.

- Ви чули? - почула Рене разом з Наталі, які йшли по заплутаному коридору замку. - Кажуть що пані Рейнольдс приділяє своїй рицарці забагато особистого часу.

- Хіба це дивно? Вона герой війни, звичайно пані хоче мати з нею гарні стосунки.

- А б це не стало скандалом.

Наталі порожньо подивилась перед собою й натягнула ввічливу посмішку на обличчя. Рене відчувала нудоту, скоро все закінчиться.

Річки більше немає. Як міста, як й країни. Рене дивилась як материк йшов під воду, а Наталі захлиналась своїм відчайдушним криком. Місто палало та поступово тануло, люди в човні мовчали, за них все виплакала Наталі. Рене все зрозуміла, вона залишилась там, в місті що йде під воду. Рене відчувала що інакше не могло бути, що Наталі повинна була сісти в човен, що панна повинна була бути в місті, але їй було так погано, наче її серце вирвали з грудей й тепер вона його ��ачила. Не було ні Ендрю, ні його рудого чортеня, хтось поклав руку на спину Наталі й вона вперше назвала її ім'я.

- Елісон! - крикнула Наталі й Рене висмикнуло зі спогадів.

Місто яке Елісон так любила більше не існувало, не збереглось навіть спогадів. Але його шматочок назавжди залишиться в кожному нащадку.

Рене дивилась на білявку, вона була у світлому костюмі й в неї зірвався капелюшок. 

"Як завжди" подумала Рене й не стримала смішок. 

Неслухняне світле волосся піднялось вітром в різні боки. Рене стягнула свою гумка з руки й поспішила до своєї катастрофи.

- Вам потрібна допомога? - весело запитала вона.

Дихає місто весни моє

Місто весни моє

《- Наталі, пообіцяй мені. - білявка стримувала сльози.

Наталі мовчала, черга просувалась вперед, але вона не рушила.

- Я не хочу. - прошипіла вона.

- Наталі, в нас немає часу сперечатись. - втомлено сказала Елісон. - Ти повинна сісти, ти повинна допомогти цим людям.

- Ні.

- Так.

Запала тиша, яка була наповнена дитячим плачем й вибухами вдалині.

Елісон обережно обійняла Наталі. - Бо це твій борг.

- Я заприсяглась тобі! - Наталі міцно вчепилась в тонке плаття Елісон.

Раніше від неї пахло весною та квітами, а зараз це був дим та кров.

- Йди! - Елісон відштовхнула Наталі від себе й пішла не озираючись.

Так рушаться мрії.》

[priboinews]

Український бренд одягу BlackSeaTribe розробив та виготовив нову стильну уніформу для спостерігачок залів для одеського музею

Нова уніформа створена спеціально до ювілею Музею західного та східного мистецтва, наголошуючи на важливості цієї події та надаючи урочистого вигляду працівницям. Повідомляють у музеї. Мета проекту – нагадати про важливість підтримки українських культурних установ, які, незважаючи на війну, продовжують функціонувати. Ця ініціатива підкреслює значення збереження та розвитку культурних інститутів…

[booksstigmasun]

Моя темна Ванесса (Кейт Елізабет Рассел)

Іноді мене дивує, як легко я ввожу в оману інших, навіть на маючи наміру цього робити.

Мама каже, що не можна аж так поринати у свої почуття - у житті завжди буде щось сумне, тож таємниця щастя полягає в тому, щоб не д��зволяти собі занурюватися в негатив.

Зосереджуватись на комусь одному геть нездорово.

Якщо ви щось винесете із цього кабінету, нехай це буде думка про те, що світ складається з безкінечно переплетених історій, і кожна з них правдива й справедлива.

Я неохайна, а це ознака слабкості, серйозний недолік.

Якщо вірити матері, моя найгірша звичка - відбиватись від компліментів, принижуючи себе. Треба навчитись приймати схвалення. Вона каже, що все або зводиться до впевненості, або до її браку.

Іноді я забуваю, скільки йому років; раніше думала, що різниця між нами скоротиться, коли я стану старша, але вона не змінилась.

Утім, собаку легко завоювати, це значно простіше, ніж з людьми.

Зустрічатись з людиною, яка ненавидить твого собаку, - це справжня зрада.

Вона не прославляє вибір іти проти течії, а іронічно звертається до марності вибору. Він говорить, що, вірячи в те, що життя дає нам безкінечні можливості, ми відсторонюємося від жахливої правди: життя насправді - хіба що мандрівка в часі, поки внутрішній годинник веде відлік до останньої, смертної миті.

Ми народжуємось, живемо, помираємо, - провадить він, - і те, що ми обираємо посередині, все те, над чим ми гартуємо день у день, зрештою нічого не вартує.

Чорні джинсі, чорна футболка, чорна шкіряна куртка, чорні берці - уніформа літніх панків, із якими я найчастіше нині й опиняюсь, - чоловіків, яких начебто заводить сила, але при тому вони можуть впоратися лише з жінками, котрі вдають із себе дівчаток.

Я починаю розуміти: що довше зось зходить тобі з рук, то більш необачним стаєш, аж поки мало не бажаєш бути спійманим.

Вона не розуміла того, який це жах: дивитися, як твоє тіло грає головну роль у тому, на що не погоджувався твій розум.

Вона нависає над тобою, ця загроза насильства. Цю небезпеку вбивають тобі в голову, поки вона не починає здаватися невідворотною. Виростаєш, питаючи себе, коли ж це станеться.

-Бо це нечесно. -Що нечесно? -Що я все переживала, а ти - ні. -Погоджуюсь, те, що ти страждала - нечесно, але якби я так само страждав, чесніше не стало б. Тільки страждань стало б більше.

Не зважаючи на те, що зависло поміж нами, на свій гнів, своє приниження і біль. Вони здаються справжніми чудовиськами - всі ці невисловлені речі.

Жахливо, коли одна людина примушує тебе до безпорадності. Проте приниження перед цілим натовном...не хочу казати, що це гірше, це просто інакше. Це жорстка дегуманізація, особливо у випадку з дитиною.

Стрейн каже, що мені слід розібратися з небажанням дорослішати, що в моєму віці всі схильні почуватися жертвами. - Молодим жінкам особливо важко чинити цьому опір, - каже він. - Світ зацікавлений у тому, щоб ви почувались безпорадними. Він каже, що наша культура вважає стан жертви продовженням дитинства. Тож коли жінка оюирає віктимність, вона звільняє себе від відповідальності, і це спонукає інших дбати про неї - саме тому, раз обравши віктимність, вона обиратиме її й надалі.

Різниця між зґвалтуванням і сексом - ставлення до цього. "Як сучка не хоче, то й пес не скоче", хіба ні?

Він завжди буде старим. Мусить бути. Тільки так я зможу залишатись юною і стікати красою.

"Майже всі кульбаби вже перетворились із сонць у місяці".

-Прост�� я відчуваю...- Я тисну долонями обі на стегна. - Я не можу втратити те, за що так довго трималась, розумієш? Обличчя в мене кривиться від болю, з яким я все це виштовхую. - Мені просто дуже потрібно, щоб це була історія кохання. Розумієш? Дуже, дуже потрібно. -Розумію, - відповідає Рубі. -Бо якщо це не історія кохання, що тоді? - Я дивлюсь в її скляні очі, у обличчя, сповнене співчуття. - Це моє життя, - кажу. - Це було всім моїм життям.

Навіть нікого не скривдив, хоча "кривда" - дуже суб'єктивне поняття. Подумати лише, скільки болю ми бездумно завдаємо.

Старший чоловік використовує дівчину, щоб самоствердитися - як легко така історія перетворюється на кліше, якщо подивитися на неї без романтичної розфокусовки.

Він чоловік, який хоче бути хорошим, і я як ніхто знаю, що найпростіший шлях до цього - обрубати те, що робить тебе поганим.

Я була очевидною ціллю. Він обрав мене не тому, що я була особлива, а тому, що був голодний, а мене було легко взяти.

Як швидко люди примирливо піднімають руки, кажучи: "Всяке буває", чи "Навіть якщо він щось зробив, не могло ж усе бути аж так погано", чи "Як я міг це ��упинити?". Виправдання, які ми для них вигадуємо, - жахливі, але вони ніщо проти того, як ми виправдовуємо себе.

Що ми могли зробити? Ми були просто дівчатами. Я знаю, що вона має на увазі: ми не обирали бути безпомічними, світ змішівав нас бути такими. Хто нам повірив би, хто цим переймався б.

тепер я бачу те, що мало б бути очевидним: вона розгублена і шукає способу зрозуміти все це - його, себе саму, те, що він зробив і чому це досі не відпускає, попри те, що нічого особливого начебто й не сталося.

***

Дуже реалістично описана книга. Це вам не казка з хорошим кінцем. А в житті, взагалі, буває "хороший кінець"?

Дитина, яку в певному сенсі недолюбили. Якій важко і страшно. Самотньо. Одного слова від дорослого чоловіка: "незвична" вистачає, щоб закрити усі внутрішні діри тієї дитини.

Чоловік, який має нахили. Чи, певно, відхилення. Який знаходить легку здобич. Маніпулює, бреше і використовує її як щит. Хоча ж ніби-як дорослі повинні захищати дітей, а не навпаки.

Сподобалось, що авторка не прикрашає наслідки цього зв'язку..хоча й для жертви...Жертви? В книзі вона так не думає. Дитина звинувачує себе. Бере на себе відповідальність. Тобто вона показана не тільки жертвою.

Страх, біль, приниження, непорозуміння, залежність, слабкість.

Вам буде боляче. Вам буде бридко. Вам буде шкода і ні, одночасно.

[maryfq]

Без траєкторії чекаю місто,

Що все ще спить, не знаючи про нас.

Я рухаюсь на світло, звук та запах

Хапаючи повітря кінчиками пальців.

Ці руки обіймали, тримали, пестили твої долоні

Ці руки бачили й робили те, що дозволялось.

Ці руки марили й шукали вихід

Ці руки закохались і кохали.

Як мало я побачила за досвід

Той, що не дав мені ніякої надії.

Так само й ти, бажаючи віддачі і підтримки,

Не мала змоги віддавати те, про що не мала гадки.

Безмежний світ, той світ, що не відчую

М‘який і теплий, сонячний, цікавий.

Той світ, в якому ти живеш і жити будеш,

Що посміхається щоразу, як прокидаєшся у ньому ти.

Все це лірично, заперечу лиш один факт

Такий, що нам обом немає змоги:

Кохати - це не значить бути поряд

Це привілея, це талант і подарунок.

Невже залишиться мені ця хвора посмішка

Та, що я бачу на собі(тобі)

Ця повсякденна форма, уніформа і костюм,

Яку вдягаєм коли бачим інших, чужих, людей.

Насамперед, прошу тебе, не крайся

Якщо зачиниш я не буду бити чолом.

А в друге, я попрошу лиш про танець,

Надію маю, ти, колись, зі мною будеш танцювати.

[trebarobota]

Кухар-касир зони Food to go

Кухар-касир зони Food to go

Вопак, Ужгород П.С.Ю., ТОВ Вимоги: Охайність, дисциплінованість, відповідальність. Гарний стан здоров’я та фізична форма. Вітається досвід роботи кухарем/помічником кухаря, професійний підхід до роботи і прагнення до самовдосконалення, знання вимог до якості сировини і готових страв. Умови роботи: Графік роботи — 3 через 3 Затишне робоче місце. Зручна уніформа. Дружній…

[saibhaktabrasill]

Ukrainian, 13.OCT.2019 Om Sri Sai Ram Думка з Ашраму на день 13-10-2019   Спів бґаджанів завжди дарує Блаженство (Ананду) і Спокій (Шанті). Але це не повинно сприяти зростанню вашого егоїзму і давати привід для взаємних докорів, заздрості і гордині, як це часто трапляється. Будьте скромнішими, спокійнішими і терпимішими. Працюйте разом і ставтеся до всіх з повагою і доброзичливо. Відданість (Бхакті) - це не уніформа, яку ви одягаєте в четвер увечері, збираючись на Бґаджани, і знімаєте, коли Бґаджани закінчилися. Любов до Бога (Бхакті) повинна виявлятися в скромній поведінці, повазі до батьків, вчителів, старших і до всіх оточуючих. Це відповідний стан розуму, в якому ви повинні перебувати постійно. Любов до Бога - це потреба Душі, і вона необхідна їй так само, як і їжа для тіла. Подібно до того, як стрілка компаса завжди вказує на північ, ніколи не збивається з цього напрямку і завжди повертається до нього, коли її відхиляють, струсивши компасом, так і Відданий завжди має бути незмінно цілеспрямованим до Бога, і бути щасливим, тільки тоді, коли він сконцентрований на Ньому. (Божественна Бесіда 15 грудня 1963) Sathya Sai Baba www.sathyasai.org #sathyasai #saibhakta #sathyasaibaba #saibaba #saimaa https://www.instagram.com/p/B3kqnbtA4UR/?igshid=jmc2ys46yhy3

[holovatenko]

Де твоя Лінія? by Лінія Маннергейма Наша єресь тримається на вірі. Починаються зачистки в прямому ефірі. Перші погроми, спалені пороми. Витворюється лінія оборони. Все, що і далі лишається з тобою – рваний простір для любові та бою. Небо перетворюється на свинчатку. Холодна війна починається спочатку. Жар випалює балкони і тераси. Демони звертають із нічної автотраси. Підпалюють твою початкову школу, ставлять розп’яття серед танцполу. Демон виростав серед друзів на бійні, в демона рухи – навчені й повільні, в демона серце – криваве і тепле. Демон ридає і звертається до тебе: Де твоя лінія Маннергейма? Де твоя лінія Маннергейма? Трофейна форма, місячна норма. Заповнюється скаутами перша платформа. Лінія відлучення, лінія болю, Лінія, що тягнеться весь час за тобою. Небесна Палестина, внутрішня Лівія. Де твоя лінія, ей, де твоя лінія? Світ проходить там, де ти стоїш. Світ торкається найглибшої із тиш. Світ виникає зі світла й пітьми. Справжня історія твориться дітьми. Повітря складається зі світла й води. Далі відступати немає куди. В повітрі ховається сорок голосів. Час зламався, зупинився і осів. Час втомився і нікуди не йде, затопленим лінкором зупиняє свій хід. Де твоя лінія долі, де? Кому тепер від тебе передати привіт? Відданість складається з розбитих сердець. Демон грає на армійській трубі. Місяць підіймається – холодний, як мрець. Світить тобі, підспівує тобі. З неба звалюється с��ека липнева. Де проходить твоя лінія неба, лінія пам’яті, лінія відриву, лінія, де хвилі перетворюються в кригу? Птахи над тобою схожі на каміння. Демонів пропалює сонячне проміння. Сонце зліплене з трави та алюмінію. Бог боїться заступити за лінію. Де твоя лінія Маннергейма? Де твоя лінія Маннергейма? Трофейна торба, місячна норма. Рветься по шву піхотинська уніформа. Лінія відлучення, лінія болю, Лінія, що йде все життя за тобою. Чорне, випалене покоління, де твоя лінія, ей, де твоя лінія? Де твоя лінія Маннергейма? Де твоя лінія Маннергейма? Трофейна форма, місячна норма. Заповнюється скаутами перша платформа. Лінія відлучення, лінія болю, Лінія, що тягнеться весь час за тобою. Небесна Палестина, внутрішня Лівія. Де твоя лінія, ей, де твоя лінія?

[trebarobota]

Пекар, кондитер у Львів- вахтовий метод Ходинь С.А., ФОП Вимоги: досвід роботи, чистоплотність, охайність, швидка моторика, професіоналізм Умови роботи: гарні, вахтовий метод у Львові, житло і уніформа надаються Обов'язки: виконання швидко і професійно поставлених завдань, робота в пунті випічці-жарки пиріжків Тернополь | 03.08.2020 | 25000 грн смотреть такие же вакансии